Реферат

ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І
РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують
значних коштів. Однак протягом найближчих 5 — 10 років країна буде
дуже обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього
природного середовища та забезпечення раціонального використання
природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні
напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних,
ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з
реального екологічного стану території України, необхідно
враховувати такі основні критерії і чинники:

погіршення здоров’я людей через значну забрудненість довкілля;

втрати, що призводять до зниження продуктивності народного
господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного
капіталу і природних ресурсів;

погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди
біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам,
пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і
морським екосистемам, гірським районам;

еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального
використання природних ресурсів належать:

гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і
радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму
шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної
води;

стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і
промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

будівництво нових та реконструкція діючих потужностей
комунальних очисних каналізаційних споруд;

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення
їх екологічного стану;

формування збалансованої системи природокористування та адекватна
структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація
технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському
господарстві, на транспорті;

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна
справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих
містах і промислових центрах;

захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження
і нераціонального використання;

збереження і розширення територій з природним станом ландшафту,
посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних
територіях;

підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових
відходів;

запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та
припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, захист
підземних вод від забруднення;

збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними
ресурсами на основі басейнового принципу;

завершення створення державної системи моніторингу
навколишнього природного середовища;

створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у
разі надзвичайних ситуацій природного і
природно-техногенного походження;

забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії
військово-промислового комплексу;

здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних
Сил України;

розробка механізмів реалізації схем природокористування;

впровадження дійових економічних складових впливу на систему
природокористування;

створення системи екологічної освіти, виховання та
інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через
окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві
програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В ПРОМИСЛОВОСТІ

Головним завданням на найближчу перспективу є запобігання
збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об’єктів.

Розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує:

здійснення перебудови техногенного середовища, технічного
переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження
новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих
технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних
процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв’язання
проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

налагодження ефективного екологічного контролю за
науково-дослідними роботами із створення об’єктів штучного
походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою
управління техногенними навантаженнями, раціональним
використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;

проведення класифікації регіонів України за рівнями
техногенно-екологічних навантажень, створення карт
техногенно-екологічних навантажень;

розробки методології визначення ступеня екологічного ризику для
довкілля, обумовленого техногенними об’єктами;

проведення досліджень з метою створення системи моделей
моніторингового контролю за об’єктами спостережень у
промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті і сільському
господарстві.

1) Металургійна промисловість

Виходячи зі світового досвіду та системного аналізу
екологічних проблем металургійного комплексу стратегічними
напрямами діяльності у цій галузі є:

комплексна структурна перебудова галузі;

підвищення ефективності використання сировинних та енергетичних ресурсів
до світового рівня;

зниження частки продукції, що її отримують у мартенівському
виробництві, і розширення використання конверторного її
виробництва;

перехід на екологічно чисті технології в головних ланках
виробничого ланцюга металургійного циклу.

Програма розв’язання екологічних проблем металургійної
промисловості має передбачати:

проведення поглибленого екологічного аудиту на всіх
металургійних комплексах України;

розроблення еколого-орієнтованих критеріїв структурної
перебудови металургійного комплексу України, яка б грунтувалася на
результатах аудиту металургійної промисловості;

розроблення програми першочергових заходів у металургійному комплексі
з метою зменшення кількості викидів твердих часток у повітря та
поліпшення якості довкілля;

удосконалення нормативно-методичних засобів регулювання викидів
забруднюючих речовин металургійної промисловості;

розроблення та впровадження механізму узгодження рівня допустимих
викидів з темпами модернізації технологій і структурної перебудови в
металургійній промисловості;

реалізацію комплексу програм з переробки та утилізації твердих
відходів.

2) Хімічна та нафтохімічна промисловість

Враховуючи напрями розвитку галузі, а саме:

удосконалення структури галузі, розроблення пріоритетних напрямів
її розвитку;

розвиток вітчизняної мінеральної сировинної бази;

створення виробництв базових продуктів;

впровадження наукоємних технологій, спрямоване на комплексне
використання сировини, енергоресурсів та цільових продуктів,
стратегічними завданнями програми є:

розроблення та впровадження передових маловідходних та
безвідходних ресурсозберігаючих технологій;

комплексне очищення газових викидів і стічних вод з одночасною
утилізацією

вилучених продуктів та подальшою переробкою їх;

проведення науково-технічних робіт, спрямованих на зниження аварійних
ситуацій та їх запобігання на підприємствах галузі;

розроблення та здійснення програм створення високоефективних систем
очищення газових викидів та стічних вод;

здійснення програм комплексної переробки відходів;

здійснення програм щодо виведення з експлуатації виробництв з екологічно
недосконалими технологіями в усьому технологічному циклі.

3) Нафтогазова та нафтопереробна промисловість

Для вирішення питань цієї галузі необхідно:

здійснити комплексну сертифікацію нафтогазових об’єктів;

розробити заходи щодо підвищення екологічної безпеки
технологічних процесів на цих об’єктах;

внести зміни і доповнення до діючих норм технологічного
проектування та експлуатації об’єктів нафтогазової та
нафтопереробної промисловості з питань, що стосуються вимог
екологічної безпеки та охорони довкілля;

розробити і впровадити у виробництво технологічні програми переробки
відходів і відпрацьованих нафтопродуктів з метою поліпшення
екологічного стану довкілля;

впровадити у виробництво технології щодо зменшення викидів у атмосферу
летких органічних сполук;

розробити комплексні технології очищення води та грунту від
забруднення вуглеводнями;

розробити та впровадити систему оцінки і прогнозування поширення
забруднення підземних вод нафтою та нафтопродуктами;

розробити нормативні документи щодо визначення і розрахунку шкідливих
викидів з основних джерел підприємств нафтопереробної промисловості.

Також існують проблеми зовнішнього рівня, вони стосуються питань
використання продуктів діяльності нафтопереробного та газового
комплексу (бензину, дизельного пального, мазуту, газу) в інших
галузях господарства і пов’язані насамперед з низькою якістю
вироблюваного пального.

Для розв’язання цих проблем необхідно:

припинити випуск нафтопродуктів, що містять сполуки свинцю;

збільшити глибину переробки нафти шляхом будівництва на основних
нафтопереробних підприємствах установок каталітичного риформінгу;

впровадити на нафтопереробних підприємствах технологічні процеси
гідроочистки дизельного та авіаційного пального з одночасним
виром сірки;

розробити технології виробництва моторного пального з
альтернативних видів сировинних ресурсів;

розробити і впровадити способи і технології використання на транспорті
газових та альтернативних видів пального.

4) Машинобудівна промисловість

Основою здійснення природоохоронної політики в галузі мають
стати:

істотне зменшення викидів забруднюючих речовин підприємств
машинобудівного комплексу в довкілля;

впровадження екологічно чистих технологій в усіх напрямах діяльності
машинобудівного виробництва, зокрема вирішення питань утилізації і
знешкодження токсичних відходів гальванічного виробництва.

5) Видобувна промисловість

Для розв’язання екологічних проблем у видобувній
промисловості необхідно:

здійснити модернізацію та технічне переозброєння підприємств галузі;

розробити та впровадити системи запобіжного технологічного
моніторингу навколишнього природного середовища на об’єктах з
підвищеним екологічним ризиком;

збільшити виробництво енергетичного вугілля в результаті скорочення
видобутку коксівного вугілля;

вдосконалити технологічні процеси мокрого збагачення вугілля з метою
ефективного вилучення з нього сірки;

розробити і впровадити технологічні процеси та обладнання для
використання енергетичного потенціалу шахтного метану;

розробити і впровадити технологічні схеми очищення та
використання мінералізованих шахтних вод;

розробити і впровадити технології та обладнання для
використання відвалів

пустої породи з метою одержання з них сировини для будівельної
індустрії;

забезпечити роздільне складування розкривних порід з метою подальшого
їх ефективного використання для виробництва будівельних та інших видів
матеріалів та продукції;

забезпечити в найближчі роки гасіння породних відвалів, а також
розвиток закладки породою відпрацьованого простору шахт;

розробити і впровадити екологічно безпечні способи
консервації шахт.

6) Будівництво

Метою природоохоронної діяльності в будівництві є нормалізація
умов

життєдіяльності населення і поліпшення стану природно-територіальних
комплексів України, що перебувають у кризовому екологічному стані.

Для формування переліку завдань конкретних програм необхідно
провести екологічний аудит кризових територій України, визначити
комплекс екологічних вимог до містобудівних заходів з метою
досягнення контрольних рівнів стану довкілля.

Для розв’язання цих завдань необхідно:

а) провести екологічний аудит кризових територій України, що включає
визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є нормами для
територій на найближчі

1 — 3 роки, та можливість їх реального досягнення, першочергове
проведення екоаудиту у високоурбанізованих районах і містах;

б) розробити містобудівні заходи, спрямовані на виведення територій
з кризового стану:

провести екоаудит з урахуванням зміни структури
землекористування у напрямі збільшення територій національних
природних парків, зон рекреації;

визначити комплекс містобудівних заходів для досягнення
контрольних рівнів стану довкілля;

в) вжити заходів щодо ресурсозбереження:

обмежити використання природних корисних копалин, потреба в яких може
бути задоволена в результаті використання вторинних та поновлюваних
ресурсів;

розробити і впровадити програми створення та виробництва нових
ресурсозберігаючих будівельних матеріалів і конструкцій;

г) вжити заходів щодо запобігання викидам і скидам
забруднюючих речовин:

розробити комплексні програми впровадження безвідходних та екологічно
безпечних технологій;

розробити і впровадити мобільну, легку, екологічно безпечну та
низькоенергоємну будівельну техніку та механізований інструмент;

д) розробити і втілити архітектурно-планувальні заходи,
заходи захисту окремих об’єктів, заходи переорієнтування
інфраструктури територій:

вирішити питання першочергової деконцентрації прийняття рішень в
екологічному, економічному і планувальному аспектах;

ж) розробити заходи щодо запобігання наслідкам аварійних
ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністю населення.

Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловості
будівельних матеріалів залишається цементна промисловість,
підприємства якої найбільше забруднюють довкілля. Тому треба
створити спеціальну програму істотного зменшення впливу
підприємств з виробництва цементу на довкілля.

Література:

1. Безопасность жизнедеятельности: Сб. норм. док. по подготовке учащейся
молодежи в области защиты от чрезвычайных ситуаций /Под ред.
М.М.Дзыбова. — М.: ДиК, 1998. — 700 с.

2. Ольшанська О.В. Економіко-екологічні проблеми Північного
Причорномор’я /НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. —
К., 1999. — 35 с.

Похожие записи