КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Охарактеризуйте основні типи живих організмів біосфери: продуценти,
консументи, редуценти. Кислотні дощі. Рослинні ресурси та їх роль як
автотрофів

ПЛАН

1. Охарактеризуйте основні типи живих організмів біосфери: продуценти,
консументи, редуценти

2. Кислотні дощі

3. Рослинні ресурси та їх роль як автотрофів

Список використаної літератури:

1. Охарактеризуйте основні типи живих організмів біосфери: продуценти,
консументи, редуценти

Трофічна структура передбачає розподіл організмів на продуценти,
консументи та редуценти, які в конкретних екосистемах формуються за
рахунок популяцій багатьох видів.

Продуценти (автотрофи, виробники) — це організми, що створюють
(продукують) органічну речовину з неорганічної (води, вуглекислого газу
та мінеральних солей) за рахунок сонячної енергії в процесі фотосинтезу.
Утворена глюкоза (виноградний цукор), є вихідною речовиною для інших
органічних сполук. Ці сполуки рослини використовують для підтримки
обміну речовин та для побудови субстанції власного тіла(фітомаса). При
цьому енергія втрачається під час дихання та віддачі тепла. Лише
незначна частина світловипромінювання — променевої енергії
перетворюється на хімічну енергію. Продуценти здатні самостійно
створювати і забезпечувати себе органічною речовиною і виконують роль
накопичувачів органічної речовини. До продуцентів належать зелені
рослини.

Консументи (гетеротрофи) — це організми, що одержують енергію за рахунок
харчування автотрофами чи іншими консументами. Вони залежать від
автотрофів, оскільки для живлення потребують багатих на енергію речовин,
щоб із них будувати субстанцію свого тіла(зоомаса). Гетеротрофи
використовують енергію хімічних зв’язків органічних речовин, яка була
акумульована автотрофами. Частина енергії втрачається через дихання.
Консументи розрізняють за порядками:

?        консументи 1-го порядку — це рослиноїдні тварини, наприклад
рослиноїдні комахи.

?        консументи 2-го порядку – поїдають консументів 1-го порядку
(хижаки), наприклад ящірки, жаби, комахоїдні птахи тощо.

?        консументи 3-го порядку – можуть живитися консументами 2-го
порядку. Часто ними є хижі звірі, птахи.

Редуценти — це мікроорганізми, що розкладають органічну речовину
продуцентів і консументів до простих сполук — води, вуглекислого газу,
мінеральних солей, замикаючи таким чином колообіг речовин у біосфері; це
– мікроорганізми (бактерії та гриби), які є гетеротрофнимидеструкторами.
Їхню діяльність підтримують в екосистемі багато маленьких безхребетних
тварин (рівноногі ракоподібні, кліщі, личинки комах):

?        тварини-сапрофаги живляться мертвою органічною субстанцією;

?        копрофаги поїдають тваринні екскременти, при цьому бактерії та
гриби, які на них оселяються, становлять важливу частину харчування;

?        некрофаги — мертвоїди.

Праця деструкторів закінчує колообіг речовин утворенням СО2, NН4, Н2S,
СН4, Н2 та іонів, таких як РО43-,С1-, Na+, К+, Са2+ та ін.

Продуценти та деструктори самі створюють короткий колообіг. У довгому
колообігу між ними знаходяться консументи.

2. Кислотні дощі

Систематичне вдихання забрудненого повітря помітно погіршує здоров’я
людей. Газоподібні і пилові домішки можуть надавати повітрю неприємного
запаху, подразнювати слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів і
тим самим знижувати їхні захисні функції, бути причиною хронічних
бронхітів та захворювань легенів. Численні дослідження показали, що на
фоні патологічних відхилень в організмі (захворювання легенів, серця,
печінки, нирок та інших органів) шкідлива дія атмосферного забруднення
проявляється сильніше.

Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно
при спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки,
який, сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що
разом з дощем випадає на землю. Кислотні дощі негативно впливають на
людей, врожай, споруди і т. ін.

Кислотні дощі виникають у результаті поєднання з атмосферним киснем
двоокису сірки та оксидів азоту, які викидаються у атмосферу працюючими
на вугіллі та нафті електростанціями, металургійними заводами, а також
автомобільним транспортом. Добуті таким шляхом зневоднені сірчана та
азотна кислоти відносяться вітрами у вигляді дощів та нерідко мають
значну кислотність. Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних дощів уносить
багато поживних речовин: кальцій, магній, калій та натрій. Їх місце
займають токсичні метали, які під дією дощів стають розчинними та
вбивають мікроорганізми, які розкладають органічні залишки і ґрунт
залишається без поживних речовин.

Оксиди сірки й азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і
автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють
дрібні капельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у
вигляді кислотного туману й випадають на Землю у вигляді кислотних
дощів. Ці дощі мають шкідливу дію на фактори навколишнього середовища:

врожайність багатьох с/г культур знижується на 3-8% внаслідок ушкодження
листя кислотами;

кислі опади спричинюють вимивання з грунтів кальцію, калію та магнію, що
веде до деградації флори і фауни;

деградують і гинуть ліси;

отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба і численні види комах;

зникнення комах у водоймах призводить до щезання птахів і тварин, які
ними живляться;

зникнення лісів у гірських районах зумовлює збільшення кількості
гірських зсувів і селей;

різко прискорюється руйнування пам?ятників архітектури, житлових
будинків;

вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює
захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.

За даними екологів, у Швейцарії від кислотних дощів засихає третина
лісів, 69% оглянутих букових дерев у лісах Великобританії висихають з
верхівок. У Швеції 18 тисяч озер отруєно цими дощами, а у 9 тисяч з них
риба вже частково вимерла, а в 4 тисячах – зникла зовсім.

Великою загрозою є “інтернаціональний” характер цього забруднення, адже
повітряні течії розносять кислотні тумани на тисячі кілометрів від місць
їх виникнення. Ті ж, наприклд, шведські озера були пошкоджені кислотними
дощами, що утворилися внаслідок викидів ТЕС і металургійних підприємств
Великобританії. Пануючі в цьому районі західні вітри розносять отруту
далеко від Британських

островів – аж до Скандинавії. Кислотні дощі в Канаді — принесені з США,
в Україні – з Румунії тощо.

Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.

Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього
живого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується,
перетворюється у теплову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка
проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі
ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в’язнуть у цьому
невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його
склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100
км. До складу атмосфери входять азот — 78,08%, кисень — 20,95% і аргон —
0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які
присутні у повітрі в мікрокількості, припадає лише трохи більше 0,04%.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря
змінюється. Важливою змінною складової атмосфери е вуглекислий газ. Ще
100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298%, а тепер —
0,0318%, а в містах ще вищий. Цікаво, що акселерацію — прискорений і
посилений ріст дітей, особливо в містах, — деякі вчені пояснюють
підвищеним вмістом вуглекислого газу в повітрі. Навіть незначне
збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі значно посилює дихальний
процес, починається швидкий ріст грудної клітини і відповідно всього
організму.

Приблизно до висоти 400—600 км зберігається переважно киснево-азотний
склад атмосфери. Істотна зміна складу повітря спостерігається лише з
висоти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. «Гелієва корона
Землі», як назвав гелієвий пояс В.І.Вернадський, простягається приблизно
до висоти 1600 км від поверхні Землі, а далі вище 2—3 тис. км переважає
водень. Так поступово газова оболонка Землі перетворюється у міжзоряний
газ, який складається на 76% (за масою) з водню і на 23% з гелію.

• Атмосферне повітря — один з найважливіших природних ресурсів, без
якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень О2,
необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і
мікроорганізмів. Організму людини і тварин необхідний постійний приток
кисню. Основне джерело утворення кисню — це фотосинтез зелених рослин.
Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд т
кисню. Близько 80% всього кисню в атмосферу постачає морський
фітопланктон, 20% виробляє наземна рослинність.

• Вуглекислий газ — обов’язковий компонент фотосинтезу рослин.

Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вулканів, розпаду
органічних речовин, дихання живих організмів, виділення з поверхні
теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин,
розчинення в холодній воді океанів, перетворення силікатів вивітрюваних
гірських порід у карбонати. Рослини за рік поглинають близько 100млрд т
оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в
атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є
світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше
оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі
водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається
співвідношенням процесів випарювання, конденсації і горизонтального
перенесення.

• Водяна пара — це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в
атмосфері водяна пара і діоксид вуглецю захищають земну поверхню від
надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не
було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б
не+15, а — 23 °С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її
радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших факторів, що
визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну
і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Атмосферне повітря забруднюється різними газами, дрібними часточками і
рідкими речовинами, які негативно впливають на живі істоти, погіршуючи
умови їх існування. Джерела його забруднення можуть бути природними і
штучними (антропогенними):

Рис.1. Штучні та природні джерела забруднення атмосфери

Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внаслідок
зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За
будовою та характером впливу на атмосферу штучні джерела забруднення
умовно поділяють на технічні (пил цементних заводів, дим і сажа від
згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газоподібні речовини, які можуть
вступати в хімічні реакції).

Рис. 2. Джерела забруднення атмосфери

За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді,
рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 %
загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених
районах воно може бути в тисячу разів більшим за серед-ньопланетарні
значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива,
переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при
спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрапляє близько 120 млн т
попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними
підрахунками, в атмосферу за останні 100 років надійшло 1,5 млн т
арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку,
стільки ж міді.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна промисловість.
Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін.
Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції,
утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з туманом це явище дістало
назву фотохімічного смогу.

Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії.
Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких металів
(свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини
практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів.
Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість
якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних
газів автомобілів шкідливі для людського організму, а оксиди азоту до
того ж беруть активну участь у створенні фотохімічного смогу. Одна
вантажівка або один легковик викидає в повітря відповідно 6 м4 З м3
чадного газу СО. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок
автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близько 10 кг гумового
пилу).

Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери
радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після
вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські
міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від
діяльності людини.

Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч шкідливість її для
них є очевидною.

Атмосфера має здатність до самоочищення. Концентрація забруднювальних
речовин через розпорошення їх у повітрі, осідання твердих часточок під
впливом сили гравітації, випадання різних домішок з опадами (дощ
інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря 28 % часточок пилу
діаметром 10 мкм). Проте від величезної кількості забруднювальних
речовин, що надходять в атмосферу сьогодні, вона не встигає
самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам’яного вугілля
і 0,8 млрд т бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. т арсену,
225 тис. т германію, 153 тис. т кобальту і, крім того, мільйони тони
пилу з металургійних заводів, майже 1/5 частина світового виробництва
цементу.

За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в атмосфері
становить 9-10 мли т. Порівняно з масою земної атмосфери це мізерна
величина, однак на висоті 50— 100 м від Землі, де саме концентруються
забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого
повітря.

Головними екологічними глобальними наслідками забруднення атмосфери є:

· парниковий ефект;

· озонова дірка;

· кислотні дощі;

· смог.

Вплив транспорту на атмосферне повітря. В промислово розвитих країнах
основним джерелом забруднення атмосфери є автотранспорт, парк якого
безупинно росте. Якщо в 1900 р. на планеті нараховувалося біля 6 тис.
автомобілів, то до 2000 р. чисельність світового парку автомашин досягла
500 млн. одиниць.

3. Рослинні ресурси та їх роль як автотрофів

Автотрофи (гр. autos — сам, trophe — живити) — здатні синтезувати
органічні речовини з неорганічного вуглецю (СО2), використовуючи для
цього енергію Сонця (фотосинтезуючі організми) або енергію екзотермічних
реакцій окислення неорганічних речовин (хемосинтезуючі).

До фотосинтезуючих автотрофів належать усі зелені рослини, тобто
організми, які містять хлорофіл. До хемосинезуючих автотрофів належить
невелика кількість видів бактерій.

З появою автотрофних організмів, насамперед зелених рослин, став
можливим синтез органічних речовин з неорганічних сполук завдяки
використанню сонячної енергії (космічна роль рослин), а отже, існування
і подальший розвиток життя.

З виникненням фотосинтезу відбулася дивергенція органічного світу в двох
напрямках, які відрізнялися способом живлення (автотрофні і гетеротрофні
організми). Завдяки появі автотрофних фотосинтезуючих організмів вода й
атмосфера почали збагачуватися на вільний кисень. Це стало передумовою
появи аеробних організмів, здатних до ефективнішого використання енергії
в процесі життєдіяльності. Нагромадження кисню зумовило утворення у
верхніх шарах атмосфери озонового екрана, який не пропускав згубного для
життя ультрафіолетового випромінювання. Це забезпечило можливість виходу
життя на суходіл. Поява фотосинтезуючих рослин, у свою чергу,
забезпечила можливість існування і прогресивного розвитку гетеротрофних
організмів.

Автотрофні рослини — це рослини, що створюють (продукують) органічну
речовину з неорганічної (води, вуглекислого газу та мінеральних солей)
за рахунок сонячної енергії в процесі фотосинтезу. Утворена глюкоза
(виноградний цукор), є вихідною речовиною для інших органічних сполук.
Ці сполуки рослини використовують для підтримки обміну речовин та для
побудови субстанції власного тіла (фітомаса). При цьому енергія
втрачається під час дихання та віддачі тепла. Лише незначна частина
світловипромінювання — променевої енергії перетворюється на хімічну
енергію. Продуценти здатні самостійно створювати і забезпечувати себе
органічною речовиною і виконують роль накопичувачів органічної речовини.
До автотрофів належать зелені рослини.

Список використаної літератури:

Безпека життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.

Загальна гігієна з основами екології. Підручник. – К., 2003.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

PAGE

PAGE 13

Похожие записи