Реферат на тему:

“Очищення населених місць та його гігієнічне значення. Медична екологія
і знешкодження відходів. Очисні споруди”

Як рідкі, так і тверді покидьки погіршують умови проживання населення,
забруднюють довкілля, негативно впливають на санітарний стан населених
пунктів та здоров’я людей. Фекалії, гній, сеча, рештки продуктів, трупи
тварин, розкладаючись, виділяють смердючі гази. Крім того, вони містять
патогенні мікроорганізми І є небезпечними в епідемічному відношенні.

У процесі життєдіяльності кожен мешканець протягом року утворює
приблизно б т покидьків. З них від 0,7 до 1,0 тонн складають
екскременти, 200-250 кг-сміття, а решта-помиї. Ще по 10 кг сміття
утворюється на кожному квадратному метрі вулиць з твердим покриттям. При
цьому не враховуються забруднені атмосферні й промислові води.

Рідкі покидьки, оскільки містять велику кількість поживних речовин, є
добрим середовищем для розмноження не тільки мікроорганізмів, а також
гризунів і мух. Мухи відіграють надзвичайно велику роль в розповсюдженні
кишкових Інфекцій. На поверхні нечистот, в скупченні гною або сміття
муха за один раз відкладає приблизно 100-150 яєць, з яких через 5-7 днів
виростають дорослі мухи, здатні відкладати яйця. З одного ящика для
відходів, який знаходиться в антисанітарних умовах, влітку виплоджується
кілька тисяч мух на добу. За сезон кожна муха робить 4-5 кладок.

З нечистот, покидьків мухи залітають у житло, сідають на продукти
харчування, посуд, забруднюючи їх хвороботворними мікробами, що
знаходяться в них на лапках, у стравоході, кишечнику, виділеннях тощо.
Мухи можуть розносити понад 60 видів збудників

Інфекційних захворювань, особливо кишкових інфекцій. Багато з них досить
довго живуть як на органах мух, так і в їх кишечнику.

Чистота дворів і вулиць — найкращий спосіб боротьби з мухами. Якби не
було в населених пунктах забрудненого грунту, куп сміття та інших
покидьків з домішкою органічних речовин, дворових погано утримуваних
убиралень-не було б і мух. Усі інші засоби боротьби з мухами (липкий
папір, сітки тощо) є допоміжними.

Видалення і знищення нечистот і покидьків в населених пунктах переважно
проводять шляхом вивозу або сплаву (каналізації). У першому випадку
рідкі покидьки видаляють за межі населеного пункту за допомогою
відповідного транспорту в спеціально відведені місця, де їх
знешкоджують. У другому — сплавляють по трубах, на очисні споруди, де
також проводиться їх очистка і знезаражування.

Очистка населених пунктів полягає у плановому збиранні, тимчасовому
зберіганні, видаленні й утилізації покидьків. Це необхідно робити в
найкоротші строки і регулярно. Кожний з цих заходів повинен до мінімуму
зводити можливість контакту людини з покидьками, починаючи з моменту
збирання їх у відповідні ящики, контейнери, відра, баки тощо, вивезення
і знищення. Усі процеси необхідно максимально механізувати. Вибираючи
найраціональніші методи ліквідації покидьків, слід враховувати, що вони
містять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й органічні речовини, які
є цінним добривом.

Отже, раціональна очистка населених пунктів від покидьків є одним із
найважливіших заходів у справі санітарної охорони грунту, а також води і
повітря, невід’ємним елементом впорядкування населених пунктів і одним з
основних заходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

Вивізна система видалення рідких покидьків. Ця система складається з
таких етапів: 1) збирання покидьків у різного типу пристосування
(убиральні, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця
ліквідації; 3) знезаражування та їх утилізація.

Для збирання і тимчасового зберігання рідких відходів (фекалій та сечі
людей) будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними і
теплими, не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від
типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно виключити
доступ мух до нечистот.

Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої
сім’ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує
спеціальних матеріалів. При можливості знешкодження нечистот необхідно
проводити на території садиби. Найбільш гігієнічними є промивні
убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і
каналізації.

Найбільш вдалим видом убиральні є люфт-клозет (рис. 1). Переважно його
влаштовують в одно- і двоповерхових будинках. Нечистоти з люфт-кдозета
по вертикальній трубі (чавунній, керамічній, пластиковій або бетонній)
потрапляють у вигріб, влаштований під землею ззовні будинку. Вигріб
повинен мати водонепроникні стіни і люк для очистки. Обов’язковим
елементом люфт-клозета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу
через весь будинок поряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з
вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димової труби. Вигріб чистять
1-2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого повітря
немає, замість люфт-клозета користуються дворовою убиральнею.

З гігієнічної точки зору непоганими є пудр-клозет ящикового

Рис. 1. Люфтклозет:

1 — унітаз: 2 — стічна труба; 3 — вигріб; 4 — люк; 5 — ущільнена глина;
6 — витяжний канал; 7 — димохід; 8 — зовнішня стіна.

— це убиральня із засипкою

нечистот поглинаючими запах матеріалами (торфом, землею, гумусом). Це
споруда наземного типу розміром 1,0 х 1,2 м, висотою 2,1-2,2 м. Під
стульчаком влаштовують металевий ящик розміром 0,8 х 0,7 х 0,6 м для
збору виділень. На дно ящика насипають дрібний торф, суху землю або
попіл шаром 5-8 см. Для дезодорації І захисту від мух виділення щоразу
засипають цим же матеріалом. Вміст ящика щодня викидають у влаштований
на території садиби компост. Ящик для збирання нечистот роблять з
відкидною задньою стінкою, через яку його очищають. Найбільш поширеними
е дворові убиральні (рис. 2) з вигребом, хоч з гігієнічної точки зору
вони найменш прийнятні, їх будують не ближче 20 м від житлових будинків
і 50 м від джерел питної води. Вигріб роблять водонепроникним з витяжною
трубою для видалення газів.

У місцях скупчення людей в населених пунктах (наприклад, на ринках, у
парках) будують громадські убиральні. Вони можуть бути каналізованими і
неканалізо-ваними. їх улаштовують на декілька вічок, між якими
встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських
убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роблять у підлозі. Убиральні
обов’язково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не допустити
проникання мух в приміщення, вентиляційні отвори затягують

Рис. 2. Дворова убиральня з вигребом:

1 — вигріб з бетону; 2 — дерев’яні бруски; 3 — східці; 4 — фрамуга; 5
-вентиляційна труба; 6 — кришка виїреба; 7 — стульчак.

дрібною сіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях нечистоти
щоденно засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1-2 кг на 1
м2поверхні ями, або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні
личинки. Підлогу, стіни в убиральні постійно миють освітленим 1 %
розчином хлорного вапна. Після очистки вигребу забруднену поверхню землі
й люка рясно поливають 20 % розчином хлорного вапна.

У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польових станах)
доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак
копають завширшки 0,3 м, глибиною до 0,6 м з незначним розширенням
донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного
користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4
глибини, його засипають землею, а поряд викопують інший.

Іншим видом рідких відходів є помиї. Санітарна та епідемічна небезпека
їх менша, ніж нечистот, хоч і вони містять велику кількість органічних
решток, здатних загнивати, і нерідко патогенні мікроорганізми. При
невеликій щільності забудови бажано ліквідувати помиї на місці. Для
цього на садибі виділяють ділянку землі, на яку виливають помиї і час
від часу її перекопують. Можна помиї виливати на компостну купу.

Для збирання і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які
складаються з наземної і підземної частини. Підземна частина
влаштовується так само, як вигріб дворової убиральні, а наземна являє
собою ящик з кришкою і дерев’яною решіткою, на яку кладуть солому або
інший фільтрувальний матеріал для затримання великих часток. Люк вигребу
роблять утепленим і щільним. Решітку періодично очищають від покидьків і
переносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення ями рідину вивозять
на поля заорювання, асенізації або поливають нею компостні купи. На
сьогодні типовими проектами передбачають поєднані вигреби для помий і
нечистот.

Нечистоти в неканалізованих населених пунктах знешкоджують ґрунтовим
методом на полях асенізації чи полях заорювання. Перші, крім
знешкоджування нечистот, використовуються і для вирощування
сільськогосподарських культур, другі-тільки для знешкоджування. В обох
випадках застосовують здатність грунту до самоочищення. При цьому
органічні рештки нечистот мінералізуються, патогенні мікроорганізми
гинуть, а грунт збагачується поживними речовинами.

Поля заорювання поділяють на дві ділянки І використовують лише для
знищення нечистот. Одну заливають влітку, другу — взимку. Перед заливкою
ділянку переорюють і на підготовлену землю рівномірно з
цистернасенізаційного транспорту виливають нечистоти. Через 1-2 дні
восени, коли ділянка підсохне, нечистоти переорюють. Зимові ділянки
заливають взимку. А весною, коли все розмерзнеться, нечистоти
всмокчуться, ділянку знову переорюють. Поля заорювання для вирощування
сільськогосподарських культур не використовуються, і тому вони можуть
прийняти більше нечистот, ніж поля асенізації.

Поля асенізації складаються з 4 ділянок. Кожну ділянку заливають
нечистотами один раз у три роки. Через рік після заливу на цьому полі
можна вирощувати трави, наступного — злаки, на четвертий — буряк,
картоплю, тобто такі сільськогосподарські культури, які не вживаються в
їжу у сирому вигляді.

У частково каналізованих населених пунктах нечистоти з асенізаційного
транспорту зливають у каналізаційну мережу. З цією метою на великих
колекторах каналізації спеціально влаштовують зливні станції. Відстань
від зливної станції до найближчого житла повинна бути не меншою 300 м.

При вивантажуванні вигребів і вивезенні нечистот важливо не допустити
забруднення транспортних засобів і грунту, інфікування обслуговуючого
персоналу. Для цього асенізаційний транспорт повинен легко
завантажуватися, розвантажуватися й очищатися. Найрацїональнішим видом
транспорту є пневматичні асенізаційні автоцистерни, які засмоктують
нечистоти через шланг, опущений у вигріб. Підчас роботи необхідно
користуватися спецодягом.

При недбалому використанні нечистот як добрива на присадибних ділянках
завжди є епідемічна небезпека. При внесенні їх у грунт часто
відбувається забруднення овочів збудниками хвороб, які потім можуть
стати причиною захворювань людей навіть тоді, коли овочі перед
споживанням миють чистою проточною питною водою. Особливо забруднюються
рослини під час поливання грядок розведеними водою нечистотами або
гноєм.

З метою попередження забруднення території і повітря нечистоти найкраще
викидати в компостні купи. Якщо ж за місцевими умовами це чомусь
неприйнятне, нечистоти можна певною мірою знешкодити за допомогою
витримування не менше року у вигребній ямі убиральні. Для цього
убиральню переносять на новий вигріб, а старий засипають землею.

Скидання неочищених стічних вод у водойми може зумовити їх забруднення.
Різні стоки збільшують каламутність води, надають воді специфічного
запаху, кольору. На окиснення органічних речовин, що містяться у стічних
водах, витрачається багато кисню води, внаслідок чого вода у водоймі
може загнивати, викликати загибель водоростей, риби і інших тварин у
водоймі. Неочищені побутові стоки містять значну кількість збудників
інфекційних захворювань і яєць гельмінтів, що небезпечно в епідемічному
відношенні. Щоб попередити забруднення водойм, які є джерелом питного і
культурно-оздоровчого водокористування, стічні води перед спуском у
відкриті водойми необхідно очищати й знезаражувати.

Очистку господарсько-фекальних стічних вод можна розділити на три
послідовні етапи: механічне (звільнення від грубих мінеральних і
органічних часток), біологічне (мінералізація органічних речовин, які
знаходяться в колоїдному або розчиненому стані) і знезаражування.

Механічне очищення стічних вод проводиться за допомогою решіток,
пїсковловлювачів і відстійників. Решітки являють собою паралельні
залізні прути, які встановлюють в місці поступлення стоків на очисні
споруди. На них затримуються грубі завислі рештки (папір, ганчір’я,
вата, кухонні покидьки тощо), які по мірі необхідності вручну або
механічним способом видаляються.

Пісковловлювачі призначені для затримування мінеральних домішок. Зміна
швидкості руху потоку води у спеціальних лотках сприяє осіданню важкого
піску і заважає осіданню легкої органічної зависі. Покидьки, зібрані з
ґрат і пісковловлювачів, зберігають у закритих приймачах під шаром
хлорного вапна. По мірі накопичення їх спалюють або вивозять на поля
асенізації.

Після пісковловлювачів стічна вода надходить у первинні відстійники, де
осідає основна маса завислих речовин, переважно органічного походження.
Відстійники бувають горизонтальні, вертикальні і радіальні. Вони являють
собою великі резервуари, в яких вода рухається із швидкістю близько 7
мм/с, за рахунок чого покидьки випадають на дно у вигляді осаду. Осад
згрібається до центру відстійника в заглиблений приймач і під тиском
стовпа води або за допомогою насоса вилучається з резервуару. Мул
поступає у метантенки.

Метантенки- залізобетонні резервуари циліндричної форми, в яких
відбувається збродження мулу (спочатку кислотне, потім лужне). Після
лужного бродіння мул набуває чорного кольору і специфічного запаху. Щоб
поліпшити переробку осаду, його за допомогою пари або води підігрівають
до 40-55 °С і перемішують. Під час бродіння утворюється газ — метан,
який збирається у газовому ковпаку, розташованому у верхній частині
метантенка, звідки відводиться в спеціальні резервуари і
використовується в котельній станції очистки. Одержаний після бродіння
мул безпечний в епідемічному відношенні і підлягає механічному
зневодненню. Після підсихання на мулових майданчиках мул
використовується на полях як органічне добриво або як паливо в
котельнях.

Після механічного очищення стічні води поступають на біологічне
очищення. Біологічне очищення необхідне для мінералізації розчинених
органічних речовин, які залишилися у воді після відстоювання. Біологічне
очищення стічних вод є природне і штучне. В природних умовах очищення
здійснюється на полях фільтрації, полях зрошення їв біологічних ставках.
Для штучного очищення призначені спеціальні споруди, в яких відтворюють
умови, що спостерігаються в грунті (біологічні фільтри) або у водоймі
(аеротенки).

Для окиснення розчинених органічних речовин вода поступає на один з
багатьох існуючих комплексів, одним з яких є біофільтри. Біофільтри -це
резервуари, заповнені твердим матеріалом (шлаком, щебенем, гравієм),
через який фільтрується стічна вода. Для підвищення ступеня аерації в
бокових стінках знизу роблять повітропроникні канали. На дренажне дно
насипають знизу шар грубого гравію або шлаку, потім шар гравію або шлаку
меншого розміру і зверху — шар дрібного гравію. За допомогою спеціальних
пристосувань (спринклерів) стічна вода розбризкується по всій поверхні
біофільтра. Під впливом кисню повітря, що проходить через
завантажувальний матеріал, відбувається окиснення розчинених у воді
органічних речовин. Через деякий час на поверхні фільтруючого матеріалу
утворюється біологічна плівка. Вона в значній кількості затримує
органічні речовини, мікроорганізми-пожирачі (інфузорії, джгутикові та
ін.), які майже повністю звільняють воду від Інших мікроорганізмів, у
тому числі й патогенних. З біологічних фільтрів вода поступає у вторинні
відстійники. Після очистки вода стає прозорою, майже без запаху І
органічних речовин.

Більш ефективним, ніж біофільтр, є аерофільтр. Він має більшу висоту
фільтруючого шару і пристрій для підсилення вентиляції фільтра. Стічна
вода надходить зверху, а повітря подається знизу. Таке збагачення киснем
прискорює процес окиснення і дозволяє пропускати більший об’єм води
порівняно з біофільтром.

Аеротенк являє собою довгий залізобетонний резервуар глибиною 3-6 м, без
завантажувального матеріалу. Тут окиснення органічних речовин
відбувається у водному середовищі за участю активного мулу, заселеного
великою кількістю мікроорганізмів-міне-ралізаторів. Вони відіграють
головну роль в окисненні органічних речовин. В аеротенк по
повітропроводах, розташованих у нижній частині резервуара, за допомогою
компресорів під тиском подають повітря, яке крізь пористі пластинки
надходить у воду. Пройшовши аеротенк, органічні речовини окиснюються, а
стічна вода направляється у вторинний відстійник для вилучення активного
мулу, який повторно використовується в аеротенках.

Після цього вода набуває високої прозорості, але містить ще велику
кількість мікроорганізмів. Знезаражування води проводиться шляхом
хлорування газоподібним хлором, або хлорним вапном. Очищена і
знезаражена вода перед спуском у відриті водойми поступає у біологічні
ставки, де звільняється від хлору і насичується киснем.

Рис. 3. Біологічний фільтр

1 — дозуючий бак; 2 — сифон; 3 — спрІнклери (розбризкуючі); 4 —
магістральна труба; 5 — розподільні труби; б — дренаж із плиток; 7 —
повітряні канали для дренажу; 8 — завантаження фільтра (шлак діаметром
10-20,20-40, 50-70 мм); 9 — канал для відведення очищеної води.

Стічні води можна очищувати також природним шляхом на полях фільтрації і
полях зрошування.

Поля фільтрації являють собою земельні ділянки, огороджені земляним
валом, розподілені на окремі грядки типу городніх. Стічна вода по трубах
надходить до найвищої точки полів фільтрації, а звідти самопливом
поступає у спеціальну мережу розподільних каналів і розливається по
окремих картах. Зрошення ведеться або суцільним заливом, або по
борознах. Процеси біохімічного окиснення органічних речовин, що є у
стічних водах, проходять у верхньому шарі грунту. Стічна вода,
фільтруючись крізь грунт, звільняється від завислих речовин, котрі
завдяки кисню, що є у порах грунту, окиснюються і мінералізуються. Тут
також затримується більшість мікроорганізмів, яєць гельмінтів.

Профільтровану через грунт воду збирають у дренажну мережу відкритого
або закритого типу. Відкритий дренаж (канави) проходить по периметру
ділянок і має схил у бік головної дренажної канави, котра виводить
очищену воду у водойму. Закритий дренаж закладають на глибині 0,75-1,0 м
з глиняних труб з проміжками між ними для надходження дренажної води. Ці
труби з’єднують з головним дренажним колектором, по якому вода
відводиться за межі полів фільтрації.

Література:

Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А.,
Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та Ін. / За ред. В А. Кондратюка. — Тернопіль:
Укрмедкнига, 2003. — 592 с.

Словник-довідник з гігієни. – К., 2001.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи