Контрольна робота

Об’єктивні передумови розвитку екологічно-правових норм. Механізм
формування екологічного права. Місце екологічного права у системі
екологічних і правових наук.

План

1. Об’єктивні передумови розвитку екологічно-правових норм.

2. Механізм формування екологічного права.

3. Місце екологічного права у системі екологічних і правових наук.

1. Об’єктивні передумови розвитку екологічно-правових норм.

Відтоді як з’явилося людство, виникає та постійно існує взаємозв’язок
людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє
середовище. Однак поступово такі негативні явища в цій взаємодії, як
виснаження природних ресурсів, забруднення довкілля, порушення
екологічних зв’язків у екосистемах, починають призводити до екологічної
кризи та інших катастрофічних явищ. Одним із прикладів таких явищ можна
назвати Чорнобильську катастрофу, в наслідок якої проживання людей на
великих територіях не тільки України, а й інших країн, зокрема Білорусі,
Росії, стало неможливим.

Взаємодія суспільства з природою завжди була і є найголовнішою умовою
існування людства. Усе те, що виробляє і споживає людина, створюється
шляхом використання природних ресурсів. Тому роль природи в житті людей
постійно зростає.

Природа є невичерпним джерелом наукових знань, духовності, екологічної
освіти, культури та виховання людей. Вона має величезну цінність як
першоджерело матеріальних благ і невичерпне джерело здоров’я та творчого
натхнення. Спілкування з природою розвиває в людині такі позитивні риси
характеру, як доброта, чуйність, гуманність, повага, вміння бачити і
розуміти прекрасне. Вивчення явищ природи відкриває перед людьми її
таємниці, збагачує їх новими знаннями. У світі зроблено не одне наукове
відкриття завдяки постійному спілкуванню з природою.

Проте людина не тільки споживач, а й активний творець, своїми знаннями і
працею вона істотно впливає на живу і неживу природу, нею багато
зроблено для відтворення природних ресурсів та поліпшення стану природи.
Завдяки введенню в дію очисних споруд, впровадженню систем зворотного
водопостачання безвідходних і маловідходних технологій значно
зменшується забруднення вод і атмосферного повітря [83, с 5].

Тому й виникає така система знань, як екологія, що вивчає взаємодію
суспільства з навколишнім середовищем. Термін «екологія» походить від
грецьких слів «йокос» — будинок, житло і «логос» — наука, тобто наука
про місце проживання. Цей термін був запропонований ще в 1866 р.
німецьким біологом Геккелем для означення науки про взаємодію живих
організмів, у тому числі й людини, між собою і середовищем проживання.

Поряд із економічними, біологічними, технічними та іншими напрямами
розвитку екології, виникають і розвиваються правові питання в
екологічній сфері, тобто в галузі екології. На державному рівні
приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне
використання природних ресурсів, охорону довкілля від забруднення і
спрямовані на захист життя та здоров’я населення від небезпечних
природних явищ, тобто на забезпечення екологічної безпеки для людини і
середовища, що її оточує. Так поступово складається система однорідних
правових норм і правових інститутів, яка дістала назву екологічного
права.

Однак така назва з’явилася тільки в останні роки, а до цього часу
вживалися різні терміни: «правова охорона природи», «природоохоронне
право», «правова охорона навколишнього середовища» та інші. Ці терміни
характеризують назву певних груп правових норм та правовідносин і можуть
вживатися і сьогодні. Проте найбільш узагальнюючим терміном, який
охоплює всю багатоманітність правовідносин у сфері взаємодії суспільства
і навколишнього середовища, є «екологія», а отже, й «екологічне право».

Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка
бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території
сучасної України на початок І тисячоліття нашої ери була вкрита лісом.
Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття,
Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси підходили аж до
Києва. Невелика густота населення при розвинутому на той час
містобудуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої
небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській
діяльності переважало хліборобство, рибальство, мисливство, скотарство,
бджільництво.

Першими книгами про природу були «Шість днів» Василя Великого,
перекладені з грецької.

Наукові погляди завжди знаходили своє відображення у чинному
законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних
ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні
об’єкти.

Наукове обґрунтування проблеми захисту довкілля з’являється тільки у XX
ст. Законодавче закріплення вона дістає лише у другій його половині.

Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом
1960—1991 pp., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства
колишнього СРСР або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких
місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характеризується ще й рядом
інших недоліків. Серед них — зайва декларативність, майже повна
відсутність норм прямої дії в законодавчих актах, наявність у них
значної кількості бланкетних норм права. Останнє потребує спеціального
застереження. Нооми законів часто відсилають до нормативних актів,
екологічних нормативів і стандартів, спільних для всього колишнього
Союзу РСР. Зрозуміло, що за великої інваріантності природно-географічних
умов потрібні були б екологічні нормативи і стандарти для окремих
регіонів України паралельно з більш загальними — для всієї держави.

Законодавчі акти в минулому нерідко відсилали до нормативних актів
різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у
галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні.

У зв’язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української
держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його
правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру,
порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з
одного боку, у створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого —
вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права.

На поточний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку
екологічного права України, яку створив В. Костицький у 1992 р. і назвав
концепцією «екологічного дерева». Ця концепція визначає приблизний
перелік необхідних правових актів у галузі охорони довкілля, їх
взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного
права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний Закон України «Про
охорону навколишнього природного середовища». Це свого роду Екологічна
конституція України, комплексний закон, який визначає загальні засади
охорони довкілля і, як основа, «утримуватиме» на собі всю систему
екологічного права.

2. Механізм формування екологічного права

Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти
природноресурсового права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси,
кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання
рослинного і тваринного світу, природно-заповідний фонд, про охорону
атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні та
нормативні акти. Запровадження економіко-правового механізму
природокористування забезпечить життєздатність «кореневої системи»
«екологічного дерева». Йдеться про механізм плати за спеціальне
використання природних ресурсів. Природноресурсове право є основою, що
«утримує» все «екологічне дерево» і одночасно, за рахунок платності
спеціального природокористування, «живить» його, забезпечує дієвість
усієї системи екологічного права. На його думку, також у ролі головного
кореня слід розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього
природного середовища.

Крону «екологічного дерева» становлять законодавчі та нормативні акти
превентивного характеру, котрі, як і «листя дерева», покликані
відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської
діяльності на довкілля.

T

V

у надзвичайної екологічної ситуації», Положення «Про громадський
екологічний контроль», Положення «Про порядок інформування в галузі
охорони навколишнього природного середовища», Положення «Про екологічний
моніторинг», інші нормативно-правові акти.

В екологічній сфері діє комплекс правових норм, що регулюють екологічні
відносини. Крім екологічних, він охоплює також певні правові норми, що
належать до інших галузей екологічного права (конституційного,
адміністративного, господарського тощо).

Єдині екологічні правовідносини, специфічні об’єкти цих відносин, а
також відповідні джерела права створили основу для розвитку екологічного
права як комплексної галузі українського права.

Первинним елементом, цеглинами екологічного права як галузі права і
підставою для виникнення екологічно-правових відносин є, безумовно,
екологічні правові норми.

За юридичними ознаками екологічні норми поділяються на три великі групи:
природоохоронні, екологобезпечного значення та норми, пов’язані з
раціональним використанням природних ресурсів. За юридичною силою
екологічні норми поділяють на законодавчі та підзаконні; за обсягом
правового регулювання — на комплексні та галузеві; за змістом юридичних
приписів — на заборонні, попереджувальні, відновлювані, заохочувальні та
каральні. Крім норм матеріального права, в екологічній сфері
застосовуються також норми процесуального характеру.

Правові акти про охорону довкілля мають спільні предмет, об’єкт,
принципи, цілі та інші ознаки, які й утворюють природоохоронне
законодавство і право.

Від природоохоронних відмежовують правові акти й норми, пов’язані з
раціональним використанням і відтворенням окремих природних ресурсів.
Такі правові акти і норми об’єднуються в систему, яка утворює
природноресурсове законодавство і право.

Екологічні норми права регулюють суспільні відносини, які мають характер
екологічних правовідносин. Ці правовідносини мають відповідні суб’єкти і
об’єкти. Підставою виникнення екологічних правовідносин є юридичні
факти.

За допомогою права визначаються і здійснюються організаційні,
економічні, технічні та наукові пріоритети досягнення екологічної
безпеки України. Це потребує глибокого вивчення властивостей, якими
наділено право взагалі та екологічне зокрема. На жаль, тривалий час у
науковій літературі екологічні проблеми якщо і не ігнорувалися, то й не
досліджувалися належним чином. Це стосується і правової науки.

Певний інтерес до проблем охорони природи вчені-правознавці стали
виявляти порівняно недавно. Ці проблеми досліджували В.Л. Мунтян, В.В.
Костицький, Ю.О. Вовк, Ю.С. Шемшученко, В.В. Гречко, Н.І. Тітова, В.І.
Андрейцев, В.К. Матвійчик, В.В. Носік, С.М. Кравченко, В.К. Попов, В.О.
Чуйков, М.В. Шульга, Б.Г. Розовський (Україна); О.М. Колотинська, І.В.
Павлов, О.С. Колбасов, В.В. Петров, Н.Д. Казанцев, Г.О. Алсеньонок, Г.М.
Полянська, М.І. Краснова, Б.В. Єрофеєв, Р.Д. Боголепок, Р.К. Гусєв, Л.Т.
Сергеева (Росія); 1.1. Мойсеєнко, М.Ф. Степанко (Беларусь) та ін.

Названі автори своїми науковими працями внесли вагомий вклад у теорію та
практику розвитку екологічних відносин і вдосконалення їх правового
регулювання. Але їхні дослідження слід розглядати як початок творчих
пошуків до розв’язання проблем охорони природи і раціонального
використання природних ресурсів.

Щоб вивести Україну з екологічної кризи, правовій науці та юридичній
практиці потрібно було зробити набагато більше у сфері екологічних
відносин, ніж це було здійснено дотепер. Важливо враховувати й те, що
науково-технічна революція постійно підвищує інтенсивність впливу людей
на природу і, зрештою, робить вічну проблему взаємовідносин між людиною
і природою особливо актуальною. Якщо суспільство не зупинить ці згубні
екологічні процеси, воно приречене, втратить майбутнє.

3. Місце екологічного права у системі екологічних і правових наук

Систему екологічного права як навчального предмета становить науково
обґрунтована послідовність інститутів екологічного права. Правовий
інститут в екологічному праві являє собою відособлену групу юридичних
норм, що регулюють однорідні екологічні відносини.

Навчальний курс екологічного права України складається з двох частин:
загальної і особливої.

Загальна частина містить норми, характерні для всіх інститутів
екологічного права, незалежно від того, до якої частини курсу ці
інститути відносять — загальної чи особливої. До них належать норми, що
визначають предмет, принципи і функції екологічного права, його
пріоритети, загальні правила користування природними ресурсами, правові
форми охорони довкілля, основи управління природокористуванням і
охороною природи, механізм реалізації екологічного права.

Важливе місце у загальній частині курсу посідає тема «Пріоритети
екологічного права України», в якій йдеться про такі пріоритети, як
гарантування екологічної безпеки в Україні, охорона екологічних прав та
інтересів громадян України, всебічне сприяння екологізації суспільства.

Основною у загальній частині є тема «Державне управління
природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища».
Вона відіграє особливу роль в екологічних відносинах. Саме управління
природокористуванням лежить в основі охорони природних ресурсів. Важливе
місце в цій частині курсу відводиться питанням управління в галузі
природокористування та охорони довкілля. Зокрема, висвітлюється питання
і зміст управління, розглядається система органів управління та їх
компетенція.

Закінчується вивчення загальної частини екологічного права темою
«Механізм реалізації екологічного права», в якій розглядаються
економічні та юридичні заходи щодо забезпечення реалізації екологічного
права, доводиться, що є вирішальним етапом у розвитку екологічних
відносин.

Особлива частина екологічного права містить норми, характерні для окремо
взятих інститутів екологічного права, спрямовані на охорону людей, вод,
лісів, надр землі, тваринного світу, атмосферного повітря тощо. Зміст
цих норм став визначальним для тем особливої частини курсу екологічного
права у модулях: «Право екологічної безпеки», «Природноресурсове право»,
«Природоохоронне (середовищеохоронне) право», «Міжнародно-правова
охорона довкілля».

Місце екологічного права серед інших галузей права зумовлено місцем
екологічних відносин серед інших суспільних відносин. Місце, роль і
значення кожної галузі права визначаються внеском тієї чи іншої галузі
права у розвиток держави, суспільства і господарств, у задоволення
життєвих потреб людей.

Екологічне право тісно пов’язано з такими дисциплінами: «Екологія» (є
основою екологічного права), «Аграрне право» (розглядає питання
реалізації природноресурсового права), «Адміністративне право» (вивчає
управління, в тому числі і державне управління природокористуванням і
охороною довкілля; відповідальність за порушення в сфері екологічного
права), «Цивільне право» (в аспекті екологічного права регулює право
власності, право користування, володіння природними ресурсами;
зобов’язання, пов’язані з використанням природних ресурсів;
відшкодування шкоди тощо), «Господарське право» (регулює господарську
діяльність, у тому числі щодо забезпечення екологічної безпеки,
використання природних ресурсів, дотримання охорони довкілля),
«Кримінальне право» (встановлює кримінальну відповідальність за злочини
проти довкілля).

Роль і значення екологічного права величезні. Його норми, зокрема,
відіграють надзвичайно вагому роль у задоволенні багатогранних насущних
потреб нашого суспільства. Вирішення простих і найскладніших
господарських завдань тісно пов’язано з використанням і охороною
природних ресурсів.

Екологічне право має безпосереднє відношення і до вирішення таких
життєво важливих для людини питань, як забезпечення продуктами
харчування, водою, одягом, чистим повітрям, тобто всім тим, без чого
вона жити не може. Отже, з екологією і екологічним правом тісно
пов’язане саме буття людства. Все це визначає чільне місце екологічного
права поміж інших галузей права.

Використана література

Екологічне право: Навч. посіб. для дистан. навчання. – К.: Університет
«Україна», 2006. – 303 с.

Похожие записи