1. Об”єктивні умови розвитку еколого-правових норм

Об’єктивні передумови розвитку еколого-правових норм — реально існуючі
природні і соціальні умови виникнення і становлення загальнообов’язкових
правил в галузі використання природних ресурсів, збереження (охорони)
природного довкілля та захисту людини від несприятливого навколишнього
природного середовища.

Життєво необхідні екологічні потреби : Матеріальні, Біологічні
(фізіологічні), Духовні(естетичні)

Форми задоволення екологічних потреб — Використання природних
ресурсів; Збереження (охорона) природного довкілля та його компоненті;
Захист (охорона) людини від несприятливого (небезпечного) стану
природного довкілля.

Способи задоволення (забезпечення) екологічних інтересів – Регулятивні;
Забезпечувальні (дозволи, обмеження, заборони, регламенти, державно —
правові екологічні норми)

2. Поняття управління в галузі екології

Управління в галузі екології — урегульовані правовими нормами суспільні
відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів
місцевого самоврядування, громадських об’єднань, що спрямована на
забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони
навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і
фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження
екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян

Ознаки управління в галузі екології

Різновид соціального управління що регламентується правовими нормами

2) Система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо
управління в галузі екології, визначає його мету і завдання, функції в
цій сфері, повноваження і функції суб’єктів управління, права і
обов’язки фізичних і юридичних осіб та порядок їх взаємовідносин

3) В основу управління в галузі екології покладено цілеспрямовану
діяльність органів держави, місцевого самоврядування та громадських
об’єднань (суб’єктів управління)

4) Діяльність суб’єктів управління спрямована на забезпечення
ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього
природного середовища, екологічної безпеки

5) Функції суб’єктів управління передбачають організацію, погодження,
координацію і контроль за діяльністю інших суб’єктів управлінських
правовідносин.

6) Державно-правове забезпечення дотримання вимог екологічного
законодавства, попередження і ‘упередження екологічних правопорушень та
заходів щодо захисту екологічних прав громадян

3. правовий режим заповідників і заказників

З А К О Н У К Р А Ї Н И “Про природно-заповідний фонд України” —
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору,
природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну,
наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з
метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду
тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного
балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього
природного середовища.

У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд
охороняється як національне надбання, щодо якого
встановлюється особливий режим охорони, відтворення і
використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину
світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають

під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об’єкти — природні заповідники,
біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні
ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об’єкти — ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового
мистецтва.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового
мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути
загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних
комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками
природи, мети і необхідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,
загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні,
гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та
карстово-спелеологічні;

пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні,
зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі
організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду — це сукупність
науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають
правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер
допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і
відтворення їх природних комплексів.

Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи
загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в
природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони
природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення
природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових
засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного
використання природних ресурсів та екологічної безпеки. На його
тер-її забороняється будь-яка господарська діяльність.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою
збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих
компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних
ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або
користувачів. На території заказника обмежується або
забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням,
передбаченим положенням про заказник.Господарська, наукова та інша
діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться
з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного
середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та
інших природних об’єктів, оголошених заказником, беруть на себе
зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

4. Механізм формування екологічного права

Механізм формування екологічного права — сукупність історичних,
соціальних, екологічних, правових та інших передумов і факторів,
спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права

Екологічні інтереси людей — Регулювання використання природних ресурсів
— Забезпечення охорони об’єктів і комплексів навколишнього природного
середовища — Забезпечення охорони життя і здоров’я громадян від
небезпечного довкілля

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища
–Економічна, Еколого-біологічна, Еколого- соціальна

Розвиток екологічних відносин – Природноресурсових, Природо- та
середовищеохоронних відносин, Антропоохо- ронних відносин.

Трансформація соціальних регуляторів – звичай, мораль, право, ідеологія,
психологія, свідомість, культура, освіта, наука.

5. Система органів управління в галузі екології

Органи управління в галузі екології — юридично відособлені державні,
самоврядні і громадські інституції, уповноважені здійснювати
організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні,
організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі
забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних
ресурсів і охорони навколишнього природного середовища

1. Органи державного управління

Органи загального державного управління

Органи спеціального державного управління

2. Органи місцевого самоврядування

Органи регіонального самоврядування

Органи локального самоврядування

3. Органи громадського управління

Органи Всеукраїнського громадського управління

Органи регіонального (міжрегіонального) громадського управління

Органи місцевого громадського управління

Органи загального державного управління — уповноважені законодавчими
актами органи державної виконавчої влади, на які покладені, поряд із
загальними, повноваження в сфері соціально-культурного розвитку від
функції щодо забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання
природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища

Глава виконавчої влади України — Президент України, Рада Національної
безпеки

Органи центральної державної виконавчої влади — Ка б і н е т Міністрів
України, Постійна урядова комісія з питань техно-генно-екол о г і ч н о
ї безпеки і надзвичайних ситуацій

Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим — Уряд АРК

Органи місцевої державної виконавчої влади — Обласна державна
адміністрація, Київська і Севаст-ка міська державна адміністрація,
Районна державна адміністрація, Районна в М.Києві та Сев-лі державна
адміністрація

Органи спеціального державного управління — спеціально уповноважені
органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в
галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища і забезпечення екологічної безпеки

1.Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології
-Міністерство охорони нпс та ядерної безпеки, МОЗ.

2.Органи спеціального поресурсового управління — Державний комітет
України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному
господарству, Державний комітет України по геології і використанню надр,
Міністерство рибного господарства України, Державний комітет України по
нагляду за охороною праці, Державний комітет України по
гідрометеорології, Міністерство лісового господарства України

3. Органи спеціалізованого функціонального управління -Міністерство
України у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС,
Державна автомобільна інспекція МВС, Державний комітет України по
стандартизації, метрології та сертифікації, Українська державна
інспекція Реєстру та безпеки судноплавства

4.Органи спеціалізованого галузевого управління — Державний комітет
нафтової, газової та нафто-переробної промисловості України Міністерство
вугільної промисловості України.

Органи місцевого самоврядування — спеціально уповноважені представницькі
інституції регіонального і місцевого рівня, які здійснюють управлінські
функції в галузі екології — Міські Ради народних депутатів, Селищні
Ради народних депутатів, Сільські Ради народних депутатів, Обласні Ради
народних депутатів, Районні Ради народних депутатів, Районні у містах
Ради народних депутатів

Органи громадського управління в галузі екології — громадські об’єднання
і формування в галузі екології, які створюються на національному та
місцевому рівні — Українське товариство охорони природи (Загальні збори
(конференція), Українська екологічна академія наук (Загальні збори),
Українська екологічна асоціація «Зелений світ», Національний екологічний
центр (Конференція), Український екологічний фонд

6. Правовий режим національних природних парків

З А К О Н У К Р А Ї Н И “Про природно-заповідний фонд України”

Національні природні парки є природоохоронними,
рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами
загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження,
відтворення і ефективного використання природних комплексів та
об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу,
історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність..

До складу територій національних природних парків можуть
включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та
землекористувачів. На національні природні парки покладається
виконання таких

основних завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і
об’єктів;

створення умов для організованого туризму, відпочинку та ін.
видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням
режиму охорони заповідних природних комплексів та

об’єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх
змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових
рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища

та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної
освітньо-виховної роботи

На території національних природних парків з урахуванням
природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної,
історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та
об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо
їх охорони, відтворення та використання згідно з

функціональним зонуванням:

заповідна зона — призначена для охорони та відновлення
найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається
відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

зона регульованої рекреації — в її межах проводяться
короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд
особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється
влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і
екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного

користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка
може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів
заповідної зони;

зона стаціонарної рекреації — призначена для розміщення
готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування
відвідувачів парку;

господарська зона — у її межах проводиться господарська
діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань,
знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення
парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів,
включені до складу парку, на яких господарська діяльність

здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони нпс.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної
рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка
призводить або може призвести до погіршення стану
навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної
цінності території національного природного парку.

Зонування території національного природного парку,
рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться
відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту
організації тариторії національного природного парку, охорони,
відтворення та рекреаційного використання його природних

комплексів і об’єктів, що затверджується Кабінетом Міністрів
України.

7. Місце екол. права в системі наук

Серед правових наук охоплює атмосфероохорнне право, антропоохоронне
право, природоохоронне право, фауністичне право, гірниче право, лісове
право.ю водне право, земельне парво.

Серед соціальних наук вивчає – правова екологія, глобальна екологія,
екологія біосфери,. Екологія людини, медична екологія, екологія рослин,
екологія живих організмів, загальна екологія, радіоекологія та ін.

8. Функції управління в галузі екології

Функція управління в галузі екології — основні напрямки діяльності
державних, самоврядних та громадських об’єднань в сфері ефективного
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища та забезпечення екологічної безпеки

Комплексні (міжгалузеві) функції — Вирішення екологічне спорів у галузі
екології, екологічне прогнозування, екологічне ліцензування, організація
і здійснення екологічної експертизи, екологічна стандартизація і
нормування, інформаційне екологічне забезпечення, екологічний контроль,
екологічний моніторінг, екологічний аудит, екологічна сертифікація,
ведення кадастрів екологічно небезпечних об”єктів і територій та реєстру
потерпілих від надзвичайних екологічних ситуацій.

Моноресурсові (галузеві) функції — Розподіл і перерозподіл природних
ресурсів, Облік і ведення природно- ресурсових кадастрів і Червоної
книги, Організація ресурсовпорядження

9. Основи винекнення і припинення права водокористування

Води (водні об’єкти) є виключною власністю народу України і надаються
тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні
об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду АРК і місцеві
Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження
водами (водними об’єктами) можуть надаватися відповідним органам
державної виконавчої влади.

Стаття 46. Використання вод здійснюється в порядку загального і
спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і
повітряного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для
задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і
спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без
застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць)
безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та
без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони нпс
та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради
народних депутатів за поданням державних органів охорони
навколишнього природного середовища, водного господарства,
санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних
органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на
човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а
також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне
водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне
водокористування допускається на умовах, встановлених первинним
водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний
об’єкт в оренду.

Первинний водокористувач зобов’язаний доводити до відома
населення умови водокористування, а також про заборону загального
водокористування на водному об’єкті, наданому в оренду.

Якщо первинним водокористувачем або відповідною Радою
народних депутатів не встановлено таких умов, загальне
водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об’єктів із
застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них
зворотних вод. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними
і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб
населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних,
оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних,
енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських
потреб.

Водокористування не є спеціальним, якщо воно пов’язане з
пропуском води через гідровузли, судноплавством, подачею
(перекачуванням) води водокористувачам у маловодні регіони,
усуненням шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболоченнятощо),
використанням підземних вод для вилучення корисних компонентів,
вилученням води з надр разом з видобуванням корисних копалин,
виконанням будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт,
видобуванням корисних копалин і водних рослин, прокладанням
трубопроводів і кабелів, а також буровими,

геологорозвідувальними та іншими роботами на водних об’єктах, які
виконуються без забору води та скидання стічних вод.Спеціальне
водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне
водокористування видається:

державними органами охорони навколишнього природного
середовища — у разі використання води водних об’єктів
загальнодержавного значення;

Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською
та Севастопольською міськими Радами народних депутатів за погодженням
з державними органами охорони навколишнього природного середовища
— у разі використання води водних об’єктів місцевого значення. Порядок
погодження та видачі дозволів на спеціальне

водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. У дозволі
на спеціальне водокористування визначаються ліміти забору води та
скидання забруднюючих речовин. У разі маловоддя ліміт забору води
може бути зменшено спеціально уповноваженими державними органами
без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним. Спеціальне водокористування
може бути короткостроковим (до

трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п’яти
років).

У разі необхідності строк спеціального водокористування може

бути продовжено .

У користування на умовах оренди водні об’єкти (їх частини) місцевого
значення можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення,
виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у
лікувальних і оздоровчих цілях.Передача права оренди на користування
водними об’єктами (їх частинами) місцевого значення забороняється.
Орендодавцями водних об’єктів (їх частин) місцевого значення

є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради народних
депутатів. Право водокористування на умовах оренди оформляється
договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього
природного середовища та водного господарства.

10. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави —
виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у
визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави в галузі
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища і забезпечення екологічної безпеки

Екологічна політика держави, Екологічна ідеологія, Екологічна культура

Форми правової об’єктивізації – концепції в галузі екології, екологічні
програми, інші юридично значимі документи

Функції у галузі екологічної політики — Юридична база механізму
правового забезпечення екологічної політики,Засіб досягнення мети і
завдань екологічної політики, Правова форма реалізації екологічної
політики, Гарантія забезпечення екологічної безпеки, Нормативно-правові
акти в галузі екології (Закони Підзаконні акти, Локально-правове
регулювання).

11.Поняття і склад економіко-правового механізму в галузі екології

Економіко-правовий механізм в галузі екології — система
економіко-правових засобів, які застосовуються в регулюванні
еколого-економічних правовідносин, спрямованих на досягнення мети і
завдань екологічної політики держави

Основні вимоги запровадження економіко-правового механізму в галузі
екології

1. Застосування економічних важелів при здійсненні будь-якої діяльності,
пов’язаної з використанням природних ресурсів чи спроможної впливати на
стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей

2. Встановлення нормативів плати і розмірів платежів на основі лімітів
використання природних ре-» сурсів, викидів і скидів забруднюючих
речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інших
шкідливих впливів

3. Визначення джерел фінансування системи екологічних заходів

4. Надання пільг фізичним і юридичним особам при запровадженні та
здійсненні системи екологічних заходів

5. Визначення економічної оцінки шкоди, заподіяної порушенням
екологічного законодавства та її відшкодування винними особами

12 право користування тваринним світом

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього
природного середовища, національним багатством України, джерелом
духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом
наукових досліджень, а також важливою базою для одержання
промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших
матеріальних цінностей.

ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИННОГО СВІТУ Стаття 10. Форми використання об’єктів
тваринного світу

Використання об’єктів тваринного світу здійснюється на праві власності
і праві користування.

Громадянам гарантується право загального використання тваринного
світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних,
оздоровчих, рекреаційних тощо) безплатно. Загальне використання
здійснюється без вилучення об’єктів тваринного світу з природного
середовища (за винятком любительського і спортивного
рибальства у водоймах загального користування).

У порядку загального використання тваринного світу
здійснюється користування корисними властивостями життєдіяльності варин
— природних санітарів середовища, запилювачів рослин та інших,
використання об’єктів тваринного світу у наукових,
культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях,
передбачених законодавством України.

Під час здійснення загального використання тваринного світу
забороняється знищення тварин, руйнування їх житла та інших споруд (нор,
хаток, лігва, гнізд, мурашникків, бобрових загат і так інше),
порушення середовища перебування тварин і погіршення умов їх
розмноження.

До спеціального використання належать усі види користування
тваринним світом (за винятком любительського і спортивного
рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх
вилученням (добуванням, збиранням і таке інше) з природного
середовища.

Спеціальне використання тваринного світу в порядку ведення
мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням
підприємствам, установам, організаціям і громадянам права
користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими
водоймами.

Спеціальне використання тваринного світу здійснюється лише за
спеціальними дозволами, що видаються в порядку, який визначається
Кабінетом Міністрів України.

Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів
земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об’єкти
тваринного світу.

За умови додержання вимог цього Закону, інших актів
законодавства України можуть здійснюватися такі види використання
об’єктів тваринного світу:

мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних
тварин і морських ссавців; використання об’єктів тваринного світу
в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;
використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних
санітарів середовища, запилювачів рослин та інших;

використання тварин з метою отримання продуктів їх
життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і
розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших
цілей.

13 об”єктивна необхідність взаємодії суспільства і природи

14 правові форми платежів в галузі екології

Правові форми платежів в галузі екології — юридично встановлені види
плати в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього
природного середовища і забезпечення екологічної безпеки

Плата за спеціальне використання природних ресурсів

Плата за погіршення якості природних ресурсів

Плата за забруднення навколишнього природного середовища

Плата за спеціальне використання природних ресурсів — форма економічного
платежу, яка підлягає сплаті фізичними і юридичними особами за одиницю
природного ресурсу, наданого (переданого) для спеціального використання

Нормативи плати за використанні природних ресурсів — юридичне визначена,
фіксована сума коштів, обов’язкова для сплати юридичними і фізичними
особами, які використовують природні ресурси на титулі права власності
або спеціального природокористування (Природноресурсовий податок)

Фактори визначення – розповсюдженості, продуктивності, якості,
місцезнаходження…

Ліміти використання природних ресурсів— щорічно затверджувані
компетентними органами виконавчої влади норми, які визначають обсяги
природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне
використання природних ресурсів . Органи, що затверджують ліміти
використання природних ресурсів державного значення — Кабмін,
Мінбезпеки.

15. Права та обов”язки користувачів надр

Стаття 24. Права та обов’язки користувачів надр Користувачі надр мають
право:

1) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне
вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші
роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії);

2) розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не
передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу
(ліцензії);

3) здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії)
консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його
частини;

4) на першочергове продовження строку тимчасового
користування надрами.

Користувачі надр зобов’язані:

1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було
надано;

2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне,
комплексне використання та охорону надр;

3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього
природного середовища;

4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні
надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у
суспільному виробництві;

5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами,
встановлені законодавством України.

Права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені
лише у випадках, передбачених законодавством України. Збитки, завдані
порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному
обсязі відповідно до законодавчих актів України.

16. Предмет і поняття екологічного права

Предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що
виникають в галузі використання природних ресурсів, охорони
навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки,
які базуються на множинності форм права власності, права
природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров’я
навколишнє природне середовище

1. Природноресурсовіправовідносини (по використанню природних ресурсів)
– земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, по використанню
атмосферного повітря для потреб життєдіяльності людини і сировини
основного виробництва

2. Охоронні (забезпечувальні) правовідносини в галузі екології —
Природоохоронні (середовищеохоронні) правовідносини, Правовідносини по
охороні навколишнього природного середовища, Правовідносини в галузі
охорони природних ресурсів і ландшафтів, Правовідносини в галузі охорони
об’єктів і територій природно-заповідного фонду, Правовідносини в галузі
охорони екосистем і комплексів, Правовідносини в галузі охорони
природно-антропогенних ландшафтів. Правовідносини в галузі охорони
ліку-вально-оздоровчих та рекреаційних зон і територій. Антропоохоронні
(по охороні життя і здоров’я людини від небезпечного довкілля)
правовідносини, Правовідносини по охороні життя і здоров’я людини від
небезпечного антропогенного впливу, Правовідносини по охороні життя і
здоров’я людини від негативного впливу стихійних сил природи та
природних явищ.

Екологічне право – комплексна галузь права, яка об”єднує сукупність
еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою
ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів,
забезпечення якості нпс,гарантування екологічної безпеки, реалізація
захисту екологічних прав.

17. Економіко-правове стимулювання екологічної діяльності

Економіко-правове стимулювання екологічної діяльності —встановлені
чинним законодавством пільги, переваги, компенсації та інші економічні
форми заохочення, спрямовані на ініціативне здійснення юридичними і
фізичними особами заходів щодо ефективного використання природних
ресурсів, охорони навколишнього природного сере-довиша і забезпечення
екологічної безпеки

Джерела економіко-правового стимулювання екологічної діяльності
-Бюджетні асигнування, Позабюджетні кошти, Кошти юри дичних і фізичних
осіб, Ініціативні екологічні кошти

Форми економіко-правового стимулювання —

Надання пільг при оподаткуванні юридичним і фізичним особам

Надання на пільгових умовах строкових і позастрокових по зичок

Умови:

Реалізація екологічних заходів

Перехід на мало-відходні і безвідходні ресурсо- і енергозберігаючі
технології

Організація виробництва і впровадження очисного обладнання і
устаткування для утилізації і переробки відходів

3. Впровадження приладів екологічного контролю джерел викидів і скидів

Здійснення інших природоохо-ронних заходів

Для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального
природовикористання

Передачі частини коштів позабюджетних фондів на договірних засадах
юридичним і фізичним особам

Здійснення заходів щодо гарантованого зниження викидів і скидів
забруднюючих речовин

Зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на
екологічну обстановку

Розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв

Встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих
природоохоронних фондів…

18. Припинення права користування надрами

Стаття 26. Припинення права користування надрами

Право користування надрами припиняється у разі:

1) якщо відпала потреба у користуванні надрами;

2) закінчення встановленого строку користування надрами;

3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було
надано у користування;

4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що
негативно впливають на стан надр, \ призводять до забруднення
навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для

здоров’я населення;

5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було
надано, порушення інших вимог, передбачених дозволом (ліцензією) на
користування ділянкою надр;

6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років не
приступив до користування надрами;

7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у
користування ділянки надр.

Право користування надрами припиняється органом, який надав надра
у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4,5,6 цієї
статті, у разі незгоди користувачів, — у судовому порядку.

При цьому питання про припинення права користування земельною
ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством
порядку.

Землевласники і землекористувачі можуть бути позбавлені права
видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних
підземних вод та права користування надрами для господарських і
побутових потреб у разі порушення ними порядку і умов користування
надрами на наданих їм у власність або користування земельних
ділянках місцевими Радами народних депутатів або іншими спеціально
уповноваженими органами в порядку, передбаченому законодавством
України.

19. Джерела екологічного права

Джерела екологічного права — форми вираження еколого-правових норм —
нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для
регулювання екологічних правовідносин

1. Диференційні 2. Інтеграційні 3. Комплексні

1. Законодавчі акти (Закони) — Земельний кодекс України., Закон України
«Про плату за землю, Кодекс України «Про надра», Водний кодекс України,
Лісовий кодекс України, Закон України «Про тваринний світ»

Закон України «Про охорону атмосферного повітря»….

2. Декрети Кабміну

Підзаконні акти – постанови ВРУ, НПА Президента України (укази,
розпорядження)

Урядові нормативні акти

Галузеві НПА в галузі екології (інструкції, такси, методики, правила) –
Мінекобезпеки,Мінлісового господарства..

Локальні НПА (рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого
самоврядування…)

20. Відповідальність як засіб реалізації екологічного права

Юридична відповідальність в галузі екології — особливий стан суспільних
екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується
виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог
законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони
навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи
застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу

Правові форми юридичної відповідальності в галузі еклогії — позитивна,
негативна (дія і бездіяльність)

Форми реалізації – добровільна і примусова

21. Стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря :
поняття і види

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою
встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо
охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу
фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної
безпеки.

Стаття 5. Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є
обов’язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим
використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за

станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому
впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо
охорони і використання атмосферного повітря.

Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розробляютьсяь і
вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного
середовища України та Міністерством охорони здоров’я України у
порядку, що визначається законодавством України.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються: нормативи
екологічної безпеки атмосферного повітря нормативи гранично допустимих
викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу
фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами; граничні
нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у
атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого
обладнання, споруд і об’єктів; нормативи використання атмосферного
повітря як сировини

основного виробничого призначення…

Для оцінки стану атмосферного повітря встановлюються єдині для
території України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря…

22. Система учбового курсу “Екологічне право”

Система екологічного права (учбового курсу) — цілісна послідовна і
взаємообумовлена сукупність теоретичних поглядів, ідей і положень про
екологічне право, законодавство, його внутрішню структуру і зміст

І. Загальна частина — Науково-методологічні засади екологічного
права,Предмет, принципи і система екологічного права

Екологічні правовідносини, Об’єкти екологічного права, Джерела
екологічного права, Екологічні права і обов’язки громадян, Право
власності на природні ресурси

ІІ. Особлива частина – природноресурсове право(правове регулювання
використання, відтворення і охорони природних ресурсів),
природоохоронне право, право екологічної безпеки.

23. Види юридичної відповідальності за екологічні правоппорушення

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами
державного примусу – еколого-правовий проступок,
еколого-майновий-делікт, еколого-адміністративне правовпорушення,
екологічний злочин

Відповідальність – майнова, еколого-правова, адміністративна,
дисциплінарна, кримінальна.

Еколого – правова відповідальність — перевищення лімітів використання
природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних
стандартів, вимог екобезпеки

Санкції – обмеження діяльності, її зупинення, або припинення

Дисциплінарна відповідальність – дисциплінарні проступки в галузі
екології (в галузі використання природних ресурсів, охорони нпс, в
галузі забезпечення екологічної безпеки)

Умови настання дисціплінарної відповідальності – протиправність, вина,
професійна правосуб”єктність в галузі екології, (не)виконання
екологічних вимог, які складають коло службових професійних обов”язків

Види дисц. Стягнень – догана, звільнення з посади.

24. Види і порядок водокористування (см. 9).

25. Об”єкти екологічного права

Об’єкти екологічного права —сукупність природних, природно-соціальних
умов і процесів природних ресурсів, ландшафтів, природних і
природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я
громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного
законодавства

— Диференційні — земля надра води, ліси (рослинний світ), тваринний
світ,атмосферне повітря

— Інтеграційні — Навколишнє природне середовище, Життя і здоров’я
громадян від небезпечної екологічної обстановки

— Комплексні – 1.Природні комплекси і ландшафти — об’єкти і території
природно-заповідного фонду

2.Природно-соціальні умови і процеси — курортні, лікувально-оздоровчі,
рекреаційні зони

3. Екосистеми — виключна (морська) економічна зона, континентальний
шельф

4.Природно-антропогенні комплекси (зони) — території, що зазнали
екологічної катастрофи

26. Законодавчі засади раціонального природокористування

27. Адміністративно-правова відповідальність за порушення законодавства
про надра

Адміністративно-правова відповідальність – різновид суспільних відносин,
у яких застосовуються заходи адмін. Впливу за винні і протиправні
діяння, що порушують встановлений порядок використання природних
ресурсів, охорони нпс, забезпечення екобезпеки та екологічні права
громадян.

28. Поняття екологічних прав громадян

Поняття екологічних прав громадян — сукупність юридичних можливостей і
засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян в галузі
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища і забезпечення екологічної безпеки

Еколого-поавові норми — Уповноважуючі норми, Дозволяючі норми,
Регулятивні норми

Еколого-правові відносини за участю громадян — По використанню природних
ресурсів, По охороні нав колишнього природного середовища, По
забезпеченню екологічної безпеки, а також Упереджувальні норми і
засоби, Стимулюючі норми і засоби , Норми заборони, Забезпечувані норми
гарантії екологічних

прав громадян

29. зміцненння законності в галузі природокористування

30. цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про
надра

Майнова відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) —
різновид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання обов’язку
фізичних чи юридичних осіб щодо компенсації шкоди, заподіяної власникам
чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічного законодавства
або порушенням екологічних та інших прав громадян

Підстави майнової відповідальності — Наявність реальної шкоди (Майнової
чи Моральної)

Умови майнової відповідальності -Протиправність, Причинний зв’язок між
— заподіяною шкодою і протиправністю, Наявність вини заподіячів шкоди,
Підвищений екологічний ризик та небезпечна діяльність

31. Види екологічних прав громадян

Види екологічних прав громадян України

Екологічні права громадян, що реалізуються переважне на галузевому рівні
(галузеві)

Права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне
середовище

Право на одержання повної і достовірної інформації про стан
навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей

Право на участь в проведенні громадської екологічної експертизи

Право на участь в розробці і здійсненні заходів щодо охорони
навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного
використання при-родних ресурсів

Право на здійснення загального і спеціального використання природних
ресурсів

2. Екологічні права громадян, що реалізуються на міжгалузевому рівні
(міжгалузеві)

Право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів
щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть
негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та
внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та
організацій з цих питань

Право на одержання екологічної освіти

Право на об’єднання в громадські природоохоронні формування

Право на подання до суду позовів на державні органи, підприємства,
установи, організації і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх
здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне
середовище

32. земля як об”єкт правової охорони

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з
метою створення умов для раціонального використання й охорони земель,
рівноправного розвитку всіх форм власності на

землю і господарювання, збереження та відтворення родючості
грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян,
підприємств, установ і організацій на землю.

Відповідно до цільового призначення всі землі України
поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і
сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та
іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Власність на землю в Україні має такі форми: державну,
колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Охорона земель включає систему правових, організаційних,
економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне
використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із
сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних
впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів,

продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення. Охорона земель здійснюється на основі
комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень
(екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання,
зональних і регіональних особливостей. Система раціонального
використання земель повинна мати

природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і
передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них,
а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні
джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Стаття 84. Зміст і порядок охорони земель Власники землі і
землекористувачі, в тому числі орендарі,

здійснюють: раціональну організацію території; збереження і підвищення
родючості грунтів, а також поліпшення

інших корисних властивостей землі; захист земель від водної та
вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного
засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами
виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших
процесів руйнування; захист від заростання сільськогосподарських угідь
чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного
стану

земель; рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх
родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі; знімання,
використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт,
пов’язаних із порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих
сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо
відновити родючість грунтів. Державні органи здійснюють необхідні
заходи у рамках

міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

33. кримінально-правова відповідальність за порушення законодавства про
надра

кримінальна відповідальність за екологічний злочин – стан розвитку
суспільних відносин, в якому реалізуються засоби кримінально-правового
покарання осіб, винних у здійсненні екологічного правопорушення з
високим рівнем екологічного ризику і екологічної небезпеки для нпс,
природних ресурсів, життя і здоров”я людей.

34. Обов”язки громадян в галузі екології

1. Загальні обов’язки громадян передбачені Законом України про охорону
навколишнього природного середовищі

Берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства

Здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки,
екологічних нормативів та лімітів природовикористання

Не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єкті

Вносити плату за спеціальне приро-довикористання

Сплачувати штрафи за екологічні правопорушення

2. Спеціальні обов’язки громадян передбачені системою екологічного
законодавства і та випливають із умов права власності на природні
ресурси, природокористування і реалізації громадянами екологічно
небезпечної діяльності

а. Обов’язки майнові

Своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного
середовища та понадлімітне використання природних ресурсів

Ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів
щодо їх відновлення

Проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан
навколишнього середовища (забруднення, засмічення, виснаження)

Запроваджувати новітні технології, устаткування та методи діяльності
спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного
середовища і здоров’я людей

Б. Обов’язки немайнові

Одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно
впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей

Передавати екологічно небезпечні об’єкти на екологічну експертизу

Дотримуватись висновків державної екологічної експертизи

Надавати органам екологічного контролю відомості про характер
екологічно-небезпечної діяльності

35. організційно-правові заходи охорони земель (см. 32)

37 Гарантії реалізації екологічних прав громадян

Гарантії реалізації екологічних прав громадян — система юридичних
засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в
галузі екологічної безпеки, раціонального використання природних
ресурсів і охорони навколишнього природного середовища

Організаційно-розпорядчі

Проведення широкомасштабних заходів щодо підтримання і поліпшення стану
навколишнього природного середовища

2. Залучення громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього
природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення
екологічної безпеки

3. Сприяння громадянам при здійсненні природоохоронної діяльності,
поліпшенні природних умов життя

4. Стимулювання різних форм діяльності громадян в галузі екології

Контрольно-виконавчі

1. Здійснення державного і громадського екологічного контролю

2. Додержання обов’язків юридичними і фізичними І особами щодо
здійснення технічних, організаційних, інших заходів попередження
негативного впливу господарської та іншої діяльності на стан
навколишнього природного середовища

3. Забезпечення державними органами додержання екологічних вимог при
плануванні, розміщенні продуктивних сил, здійсненні іншої діяльності і
експлуатації екологічно небезпечних об’єктів

4.Врахування Радами народних депутатів, органами виконавчої влади та
іншими спеціально уповноваженими органами в галузі екології пропозицій,
зауважень громадян щодо поліпшення стану екологічної обстановки.

Превентивно-обмежувальні гарантії

1. Проведення державної, громадської і інших форм екологічної експертизи

Ліцензування екологічно небезпечної діяльності

3. Видання дозволів на використання природних ресурсів, лімітів на
викиди і скиди

4. Обмеження діяльності, що здійснюється з порушенням екологічного
законодавства, вимог дозволів на природо-використання, лімітів викидів і
скидів

5. Зупинення (тимчасове) екологічно-небезпечної діяльності, анулювання
дозволів на природовикористання, лімітів викидів і скидів

6. Припинення діяльності, що здійснюється з порушенням екологічного
законодавства

Процесуально-правові гарантії — Юридична можливість і порядок звернення
за захистом порушених прав в органи:

а) управління і контролю в галузі екології; б) органи адміністративної
юрисдикції; в) органи прокуратури; г) судові органи;

Процедура проведення екологічної експертизи. Процедура одержання
екологічної інофрмації Процедура здійснення екологічного контролю.
Процедура передачі природних ресурсів у власність і надання в
користування.Процедура ліцензування, видачі дозволів на викиди і скиди,
розміщення відходів, затвердження лімітів, квот…

Охоронювально-забезпечувальні (захисні) «гарантії гарантій»

Реалізуються шляхом притягнення винних осіб в порушенні екологічних прав
громадян до юридичної відповідальності

дисциплінарної відповідальності, адміністративної відповідальності,
кримінальної відповідальності, еколого-правової відповідальності,
майнової відповідальності

38. форми власності на землю

Власність на землю в Україні має такі форми: державну,
колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї
компетенції передають землі у власність або надають у
користування та вилучають їх.

Стаття 4. Право державної власності на землю

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком
земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб’єктами права
державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;
Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території
республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні,
районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів — на
землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в
загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній
власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і
надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком
випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність:

землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці,
проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси,
сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації
відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів
державної влади та державної виконавчої влади;

землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної
систем, транспорту, зв’язку, оборони;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів)

ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських

підприємств, селянських (фермерських) господарств;

землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів)

ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь
сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських)
господарств;

землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних
закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств
навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і
сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств,
племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по
вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Земля може належати громадянам на праві колективної
власності.

Суб’єктами права колективної власності на землю є колективні
сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські
кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські
акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших
державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у
колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних
зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути
передані землі колективних сільськогосподарських підприємств,
сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних
товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших
державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих
товариств – за рішенням загальних зборів цих підприємств,
кооперативів, товариств. Землі у колективну власність передаються
безплатно.

Стаття 6. Право приватної власності громадян на землю

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних
ділянок для:

ведення селянського (фермерського) господарства;

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських
будівель (присадибна ділянка);

садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:

одержання їх у спадщину;

одержання частки землі у спільному майні подружжя;

купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться

місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції

за плату або безплатно.Безплатно земельні ділянки передаються у
власність громадян

ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої
земельної частки.ведення особистого підсобного господарства;
будівництва та обслуговування будинку і господарських

будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були
раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у
межах граничного розміру

садівництва,дачного і гаражного будівництва.

40. способи захисту екологічних прав громадян

Охоронювально-забезпечувальні (захисні) «гарантії гарантій»

Реалізуються шляхом притягнення винних осіб в порушенні екологічних прав
громадян до юридичної відповідальності дисциплінарної відповідальності,
адміністративної відповідальності, кримінальної відповідальності,
еколого-правової відповідальності, майнової відповідальності

Форми захисту екологічних прав громадян

Нормотворча Правоохоронна Управлінська Природоохоронна Самоврядна
Антропоохоронна Судова

41. право державної власності на землю

43. поняття і особливості права власності на природні ресурси

Право власності на природні ресурси — система юридичних норм та інших
правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, води,
ліси, рослинний і тваринний світ, об’єкти природно-заповідного фонду та
забезпечують реалізацію повноважень власників щодо володіння,
користування і розпорядження цими ресурсами

Об’єктивне право власності на природні ресурси — система правових норм
земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного,
природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують
правовідносини власності на природні ресурси. Складають міжгалузевий
Інститут екологічного (природноресурсового) законодавства. Фіксується у
нормах природ-норесурсового законодавства

Суб’єктивне право власності на природні ресурси — сукупність повноважень
різних суб’єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння,
користування і розпорядження належними їм природними ресурсами
(земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного і
рослинного світу, природно-заповідного фонду) Виникає у зв’язку з
передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів

Посвідчується державним актом на право власності чи цивільно-правовою
угодою на придбання (купівлю, продаж, обмін тощо). Носить абсолютний
характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння,
користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна
обов’язковість всіх інших суб’єктів утримуватись від їх порушення

44. поняття і значення правової охорони земель (см. 35)

46. форми права власності на природні ресурси

форми права власності на природні ресурси – юридично означені напрями
суб”єктно-об”єктної приналежності природних ресурсів та їх
організаційно-правового забезпечення

1. Юридично виголошені форми – державна, колективна, приватна,
загальнодержавна.

47. вода як об”єкт правової охорони

Усі води (водні об’єкти) на території України є національним
надбанням народу України, однією з природних основ його
економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси
забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є
обмеженими та уразливими природними об’єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне
середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання
матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання
особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх
використання та екологічно спрямованого захисту.

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний
фонд. До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);
штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; 2)
підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне
море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками,
озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також
островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо

водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та
каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
береговими смугами водних шляхів.

Стаття 95. Охорона вод (водних об’єктів) Усі води (водні об’єкти)
підлягають охороні від забруднення,

засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови
водопостачання, завдавати шкоди здоров’ю людей, спричинити
зменшення рибних запасів та інших об’єктів водного промислу,
погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та
інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних
властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення,
порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

48. юридична відповідальність за порушення земельного законодавства

49. об”єкти і суб”єкти права власності на природні ресурси

Об’єкти права власності на природні ресурси — природні чи штучно
створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні і
соціальні функції та зареєстровані в обліко-кадастрових і інших юридичне
визнаних документах в якості об’єкта володіння, користування і
розпорядження

Загальні об’єкти — Земля, Тваринний світ, Надра, Рослинний світ
нелісового походження, Води, Природно-заповідний фонд, Ліси, Виключна
(морська) економічна зона, Континентальний шельф

Суб’єкти права власності на природні ресурси — особи, які юридичне
спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і
розпорядження належними їм природними ресурсами

1. Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
Обласні Ради, Районні Ради,МіськіРади,Селищні Ради, Сільські Ради

2. Народ України

3. Громадяни України, Громадяни, які будують чи обслуговують жилий дім і
господарські споруди, Громадяни, які ведуть особисте підсобне
господарство, Громадяни — власники дач, Громадяни — власники гаражів

4. Об’єднання громадян, Колективні сільськогосподарські підприємства,
Сільськогосподарські кооперативи, Садівничі товариства,
Сільськогосподарські акціонерні асоціації, Фермерські (селянські)
господарства

50. правові форми охорони вод

52. зміст права власності на природні ресурси

Зміст права власності на природні ресурси — сукупність повноважень
суб’єктів права власності щодо володіння, користування і розпорядження
належними їм природними ресурсами

Право володіння — Право володіння суб’єктів права власності на природні
ресурси — юридичне гарантована стабільність власності на природні
ресурси, їх невід’ємність від власників без особистого волевиявлення,
визнання виключності та абсолютності прав на ці ресурси

Право користування — Право користування держави і органів
самоврядування — юридично забезпечена можливість спеціально
уповноважених державних органів і органів самоврядування на отримання
диференційної ренти від юридичних і фізичних осіб за платне використання
природ-них ресурсів. Право користування суб’єктів приватної, колективної
власності — юридичне гарантована можливість їх самостійного
господарювання на землі та ефективного використання інших ресурсів,
експлуатації корисних властивостей цих ресурсів для задоволення
різноманітних потреб власників

Право розпорядження — Право розпорядження держави — юридичне забезпечена
можливість органів держави на визначення режиму природних ресурсів,
встановлення загальних засад природови-користання, порядку та розмірів
плати, розподілу та перерозподілу природних ресурсів, передачу їх у
власність та надання у користування юридичним і фізичним особам . Право
розпорядження органів самоврядування — юридичне гарантована можливість
розподілу і перерозподілу природних ресурсів, визначення середніх
часток, які підлягають передачі у власність юридичним та фізичним
особам, надання у користування цих ресурсів, відчуження їх іншим особам
відповідно до умов чинного законодавства. Право розпорядження суб’єктів
колективної приватної власності — юридичне забезпечена можливість
самостійного використання природних ресурсів відповідно до їх цільового
призначення, надання у використання та відчуження іншим суб’єктам на
договірних засадах

тваринний світ як об”єкт правової охорони

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного
середовища, національним багатством України, джерелом духовного та
естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових
досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і
лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних
цінностей. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні з
участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються
заходи щодо охорони, відтворення і науково обгрунтованого,

невиснажливого використання тваринного світу. Під час проведення
заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення
тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності,
яка може вплинути на середовище перебування тварин та стан
тваринного світу, повинно забезпечуватися додержання таких
основних вимог і принципів:

збереження умов існування видового і популяційного
різноманіття тваринного світу в стані природної волі; недопустимість
погіршення середовища перебування, шляхів міграції та умов
розмноження диких тварин, збереження цілісності природних угруповань
тварин; додержання науково обгрунтованих нормативів і лімітів
використання об’єктів тваринного світу, забезпечення
невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення; раціональне
використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких
тварин;

платність за спеціальне використання об’єктів тваринного світу;
регулювання чисельності тварин з метою охорони здоров’я населення
і відвернення заподіяння шкоди природі та народному господарству,
врахування висновків екологічної експертизи щодо
народногосподарських об’єктів, які можуть впливати на стан

тваринного світу. Об’єктами тваринного світу є: хордові, в тому числі
хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і
безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) тварини в
усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях
розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані
природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти
життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних
тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і
споруди тварин. Об’єкти тваринного світу, а також місця токування,
линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень
тварин, інші території, що є середовищем перебування об’єктів
тваринного світу, підлягають охороні.

55 форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси —
юридично визначені шляхи охорони та способи захисту повноважень
власників на природні ресурси

Форми охорони права власності на природні ресурси

1.Нормативно-регулятивна -–законодавча, нормотворча, правозастосовна,
правореалізуюча.

2.Управлінська – прогностична, ресурсовпорядна, ресурсорозподільна,
еколгоекспертна, контрольно-наглядова, інформаційна,
обліково-кадастрова.

Судова

Методи захисту права власності на природні ресурси – еколго-правові,
економіко-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.

56. Організаційно-правові заходи охорони тваринного світу (см. 53)

Охорона тваринного світу включає систему правових,
організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та
інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та
раціональне використання об’єктів тваринного світу. Охорона тваринного
світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розробки і
здійснення заходів щодо охорони та поліпшення всієї екологічної
системи, в якій перебуває і складовою

частиною якої є тваринний світ.Охорона тваринного світу забезпечується
шляхом:

встановлення правил та норм охорони, раціонального
використання і відтворення об’єктів тваринного світу; встановлення
заборони та обмежень у використанні об’єктів тваринного світу;

охорони від самовільного використання та інших порушень діючого
порядку використання об’єктів тваринного світу; охорони середовища
перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин; запобігання
загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів; створення
заповідників, заказників і виділення інших природних територій
та об’єктів, що підлягають особливій охороні; встановлення особливого
режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України
і до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на
території Республіки Крим та областей; розведення в неволі рідкісних і
таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин,
створення центрів та «банків» для збереження генетичного матеріалу;
встановлення науково обгрунтованих нормативів і лімітів
використання об’єктів тваринного світу та вимог щодо засобів їх

добування; обмеження вилучення тварин із природного середовища для
зоологічних колекцій; подання допомоги тваринам у разі захворювання,
загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок
надзвичайних екологічних ситуацій; організації наукових досліджень,
спрямованих на обгрунтування заходів щодо охорони тваринного світу;
виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тварин; пропаганди
важливості охорони тваринного світу засобами масової інформації
здійснення державного контролю у галузі охорони і
використання тваринного світу; проведення заходів екологічної безпеки;
створення системи державного обліку, кадастру та моніторингу тваринного
світу; врахування питань охорони тваринного світу під час

встановлення екологічних нормативів; обмеження вивезення за кордон
окремих об’єктів тваринного

світу; стимулювання діяльності, спрямованої на охорону, раціональне
використання і відтворення тваринного світу; проведення інших заходів і
встановлення інших вимог щодо охорони об’єктів тваринного світу.

Поняття, принципи і види права природокористування

Право природокористування — система юридичних норї і засобів,
спрямованих на врегулювання відносин щоді ефективного використання,
відновлення і охорони при родних ресурсів, забезпечення багатогранних
матеріаль них, економічних і соціальних інтересів та законних пра
суб’єктів природокористування

Ознаки права природокористування

Об’єктивні -Міждисциплінарний інститут екологічного
(природноресурсового) права. Полівидовий інститут екологічного
(природноресурсового) права. Юридичний засіб, спрямований на задоволення
багатогранних матеріальних, екологічних і соціальних інтересів особи.
Механізм правового забезпечення ефективного використання, відтворення і
захисту природних ресурсів, в основу якого покладено внутрішню
біологічну цілісність (комплексність), видову диференційність природних
ресурсів

Суб’єктивні — Персоніфіковане право особи щодо використання природних
ресурсів. Юридичний титул суб’єктів природокористування. Правовий гарант
захисту законних прав (повноважень) суб’єктів природокористування.
Формально-визначена форма виникнення, зміни та припинення
правосуб’єктності природокористувачів.

Принципи права природокористування — правові ідеї, закладені в основу
правового регулювання відносин по використанню, відновленню і охороні
природних ресурсів

Коштовність і безкоштовність природокористування, Багатогранність
цільового використання природних ресурсів, Диференційність правових форм
права природокористування, Комплексність використання і охорони
природних ресурсів, Оплата за погіршення якості природних ресурсів,
Нормування видового природокористування, Екологічна безпека
природокористування, Нормативність і лімітування природокористування,
Множинність правових форм природокористування, Стабільність права
природокористування, Стимулювання ефективного природокористування,
Ефективність і економічність природокористування.

Види права природокористування — поділ права користування на окремі
групи згідно класифікаційних критеріїв (показників)

Критерії поділу — Підстави виникнення права природокористування

1. Право загального природокористування 2. Право спеціального
природокористування

Об’єкти природокористування

Право землекористування, Право надрокористування, Право
водокористування, Право лісокористування,

Право користування тваринним світом, Право користування рослинним світом
нелісового походження,

Право користування атмосферним повітрям в якості сировини основного
виробництва, Право користування об’єктами природно-заповідного фонду

59. організаційно правові заходи охорони лісів. (см. 62)

61. підстави винекнення права природокористування

Підстави виникнення права природокористування — юридично значимі
обставини, з якими пов’язується виникнення повноважень користувачів
природних ресурсів

Юридичний склад — Видача дозволу на спеціальне природокористування

1) Подання клопотання (матеріалів)

2) Погодження: а) з місцевою Радою народних депутатів, органами
державної виконавчої влади б) виконкомом (постійним користувачем)
в) органами державного управління і контролю

3) Розгляд, підготовка, винесення рішення і видача офіційного документа
(дозволу)

Юридичний факт — Прийняття правової норми (заг гальне
природокористування). Укладання угоди . на користування (тимчасово,
постійно). Укладання угоди на оренду природних ресурсів.

Надання природних ресурсів у користування

1) Подання клопотання

2) Погодження

3) Підготовка проекту виділення (надання)

4) Погодження, експертиза

5) Прийняття рішення

6) Визначення природного ресурсу в натурі

7) Видача уповноважуючого документа (укладання договору)

8) Реєстрація державних актів (договорів)

Надання інших уповноважуючих документів (ордерів, квитків тощо)

1) Клопотання (заяви)

2) Обгрунтування матеріалів їх погодження, експертиза

3) Розгляд матеріалів і винесення рішення

4) Відведення природного ресурсу на місці (в натурі)

5) Надання управомочуючого документу і реєстрація

62. Ліс як об”єкт правової охорони

Стаття 4. Лісовий фонд Україн Усі ліси на території України становлять
її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не
вкриті ісовою рослинністю, але надані для потреб лісового
господарства.До лісового фонду не належать:усі види зелених насаджень у
межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі
дерева і групи дерев, чагарники на
сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і
садових ділянках. Питання створення, охорони і використання насаджень,
що не належать до лісового фонду, регулюються іншими
актами законодавства.

Землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не
вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби,
згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами,
просіками, протипожежними розривами тощо;

б) нелісові: зайняті спорудами, пов’язаними з веденням
лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів
та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими
угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані
для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами
в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового
господарства.

Усі ліси в Україні є власністю держави.Від імені держави лісами
розпоряджається Верховна Рада

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають
земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або
вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами.

Стаття 85. Організація охорони і захисту лісів

Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення
комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення,
пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від
шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Забезпечення
охорони та захисту лісів покладається на

центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду
Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних
лісокористувачів відповідно до законодавства України. Місцеві Ради
народних депутатів, Уряд Республіки Крим для охорони лісів від
пожеж: щорічно організовують розробку і здійснення лісокористувачами
заходів протипожежної профілактики у лісах; залучають до гасіння лісових
пожеж населення, протипожежну техніку і транспортні засоби
підприємств, установ та організацій у встановленому законодавчими актами
порядку; забезпечують осіб, залучених до гасіння лісових пожеж,
харчуванням та медичним обслуговуванням; сприяють будівництву об’єктів
протипожежного призначення, роботі повітряних суден авіалісоохорони;
організовують через засоби масової інформації пропаганду правил
протипожежної безпеки, висвітлення проблем збереження лісів;
забезпечують координацію заходів, спрямованих на охорону лісів від
пожеж у межах своєї території.

Підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких
впливає на стан і відтворення лісів, зобов’язані погоджувати відповідно
до законодавства України з державними органами лісового

господарства, державними органами охорони навколишнього природного
середовища та іншими органами проведення організаційних,
санітарних, технологічних та інших заходів щодо охорони і захисту

лісів. організовують через засоби масової інформації пропаганду
правил протипожежної безпеки, висвітлення проблем збереження
лісів;

Охорону і захист лісів на території України здійснюють: лісова
охорона спеціально уповноважених державних органів лісового
господарства (далі державна лісова охорона); лісова охорона інших
постійних лісокористувачів.

Діяльність державної лісової охорони регулюється її статутом

64. Суб”єкти і об”єкти права природокористування

Суб’єкти права природокористування — юридичні і фізичні особи, які в
установленому законом порядку набули права користування природними
ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного
використання, відтворення і охорони

1.Природноресурсова правоздатність — Загальна і Спеціальна

2. Природноресурсова дієздатність — Загальна і Спеціальна

Юридичні особи — Підприємства, установи, організації (різних галузей
господарювання), Громадські об’єднання, Релігійні організації,
Військові організації і формування, Суб’єкти права орендного
природокористування, Іноземні держави, Міжнародні організації і
об’єднання, Кооперативні об’єднання, Іноземні підприємства

Фізичні особи — Громадяни України, Іноземні громадяни , Особи без
громадянства.

65. Атмосферне повітря як об”єкт правової охорони

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів
навколишнього природного середовища. Завданням Закону про охорону
атмосферного повітря є регулювання відносин у цій галузі з метою
збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря,
відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та
іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального
використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також
зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

67. Юридична природа екологічної безпеки

Ознаки екологічної безпеки — Стан розвитку суспільних відносин в галузі
екології — Складова системи глобальної екологічної безпеки — Наявність
системи соціально-правових засобів — Невід’ємна частина національної
безпеки

Екологічна безпека — це складова глобальної і національної безпеки,
тобто такого стану розвитку суспільних відносин в галузі екології, при
якому системою державно-правових, організаційних, науково-технічних,
економічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання
екологічно небезпечної діяльності, режим використання природних
ресурсів, охорона навколишнього природного середовища, безпечного для
життя і здоров’я людей, попередження погіршення екологічної обстановки
та виникнення небезпеки для природних систем і населення

Види екологічної безпеки — За територіальними ознаками —
Глобальна(міжнародна), Національна(державна), Регіональна, Локальна

За способами забезпечення — Техногенно-екологічна безпека,
Соціо-екологічна безпека, Природна безпека

Радіоекологічна безпека, Економіко-екологічна

За об’єктами охорони — Екологічна безпека навколишнього природного
середовища та його компонентів, Екологічна безпека суспільства та людини

68. організаційно-правові заходи охорони атмосферного повітря.

ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Стаття 12. Підприємства, установи і організації, діяльність яких
пов’язана з викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря,
шкідливим впливом фізичних та біологічних факторів на нього,
зобов’язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та
інші заходи щодо забезпечення виконання умов і вимог, передбачених у
дозволах на викиди забруднюючих речовин та на інший шкідливий
вплив;

вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих
речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних
факторів;

забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у
справному стані споруд, устаткування і апаратури для очищення
викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;

здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих
речовин, що викидаються у атмосферне повітря, і рівнями іншого
шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони
атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих
метеореологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та
наслідків забруднення атмосферного повітря.

Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не
повинно призводити до забруднення грунтів, вод та інших
природнихоб’єктів.

Стаття 13. Регулювання викидів забруднюючих речовин у атмосферне
повітря стаціонарними джерелами

Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря
стаціонарними джерелами можуть здійснюватись тільки за дозволами, які
видаються органами Міністерства охорони навколишнього природного
середовища України. Обсяги цих викидів визначаються на основі
нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовину атмосферне
повітря.

Діяльність, пов’язана з порушенням умов і вимог щодо викидів
забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу
фізичних та біологічних факторів на нього, передбачених дозволами, може
бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено Кабінетом
Міністрів України, Урядом Республіки Крим, місцевими органами
державної виконавчої влади, Міністерством охорони нпс … Рівні
шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне
повітря встановлюються на основі нормативів, а у

випадках, коли на них видано дозвіл, — повинні додержуватися й інші
вимоги, передбачені цим дозволом. Дозволи видаються
Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством охорони нпс
та їх органами на

місцях

70. науково-правові засади екологічної експертизи

Науково-правові засади екологічної експертизи — складає комплекс
теоретичних і практичних знань, поглядів, положень, ідей, підходів щодо
сутності і призначення, форм, видів, організаційних, економічних,
соціально-правових засад, а також правовідносини та механізм реалізації
класу екологічних експертиз, тобто цілісна наукова дисципліна —
екологічна експертологія (еколого-правова експертологія)

Мета екологічної експертології — Дослідження і розроблення теоретичних
засад формування і функціонування екологічної експертизи — Обгрунтування
методології здійснення екологічної експертизи — Визначення наукових
засад соціально-правового механізму забезпечення ефективності
екологічної експертизи у вирішенні екологічних проблем

Завдання екологічної експертології — Виявлення творчих со ціальних
функцій екологічної експертизи

Визначення ролі і значення екологічної експертизи в охороні
навколишнього природного середовища, дотримання режиму
природокористування, забезпечення екологічної безпеки — Встановлення
закономірностей розвитку екологічної експертизи і ї правового
забезпечення

Об’єкти екологічної експертології — Практика проведення екологічної
експертизи — Механізм забезпечення екологічної експертизи

Система екологічної експертології — Загальна частина Особлива частина
Спеціальна частина

Предмет екологічної експертології — Сукупність суспільних відносин щодо
призначення і проведення екологічної експертизи

71. Надра як об”єкт правової охорони

Надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та
дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного
вивчення та освоєння. Надра є виключною власністю народу України і
надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або
прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є
недійсними. Основними вимогами в галузі охорони надр є:

забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

додержання встановленого законодавством порядку надання надр у
користування і недопущення самовільного користування надрами;

раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних
у них компонентів;

недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з
користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин,

гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи
законсервовані, а також підземних споруд;

охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та
інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову
цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання
корисних копалин і додержання встановленого законодавством
порядку використання цих площ для інших цілей;

запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та
інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів
виробництва, скиданні стічних вод;

додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону
навколишнього природного середовища.

73. юридична природа екологічної експертизи

Екологічна експертиза — вид експертної науково-практичної діяльності
державних органів, громадських об’єднань, інших еколо-го-експертних
формувань, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні,
аналізі і оцінці перед-проектних, проектних та інших матеріалів чи
об’єктів, реалізація та дія яких може негативно впливати або впливає на
стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей і спрямована
на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної
діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства

Мета екологічної експертизи — Запобігання негативному екологічному
впливу антропогенної діяльності, Прогнозування негативного екологічного
впливу антропогенної діяльності, Оцінка ступеню екологічної небезпеки
господарської діяльності на окремих об’єктах і територіях, Оцінка
ступеню небезпеки екологічної ситуації на окремих об’єктах і територіях

Завдання екологі чної експертизи — Визначення ступеню екологічною ризику
і безпеки за планованої чи здійснюваної діяльності, Організація комп
лексної науково обгрунтованої оцінки об’єктів екологічноїбезпеки,
Перевірка дотримання вимог, норі і правил екологічного законодавств,
Оцінка можливог впливу об’єкті екологічної експер тизи на стан
навколишнього природ ного середовища якість природни ресурсів і здоров’я
людей, Оцінка ефективності, повноти; об грунтованості і до статності
екологіч них заходів

Принципи екологічної експертизи — Гарантування екологічної безпеки,
Збалансованісті екологічних, економічних, медико біологічних і соці
альних інтересів, Забезпечення нау кової обгрунтова ності, незалежнеє
ті, об’єктивності комплексності, ва ріантності, превен тивності,
гласносі, Врахування гро мадської думки, Екологічна безпека,
територіальне галузева економіч на доцільність реалізації об’єкті
екологічної екс пертизи, заплано ваної чи здійсню ваної діяльності,
Державне регулювання сфери екологічної експертизи,

Сфера діяльності — Матеріально-процесуальна форма аналітично-оціночної
діяльності, Різновид експертної діяльності державних інституцій,
громадських об’єднань та інших формувань, Елемент управління в галузі
екології з точки зору організації проведення екологічної експертизи

Юридичний засіб — Соціально-правового механізму забезпечення режиму
використання природних ресурсів, охорони довкілля, здоров’я людини,
Гарантування еко-логічної безпеки, Соціально-екологічні превенції,
Охорони прав людини та безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне
середовище, Забезпечення правопорядку в правотворчому, інвестиційному та
інших процесах

Організаційно-правова форма — Реалізація громад ської думки у вирішенні
екологічних проблем, Застосування між дисциплінарних екологічних знань,
Екологічного прогнозування, Формування еколого-експертно інформації,
Запобіжного конт ролю

74. поняття і зміст правової охорони надр (см. 71)

76. правовий статус експерта екологічної експертизи

Правовий статус експерта екологічної експертизи —.право-суб’єктність
спеціаліста, який має вищу освіту, володіє відповідною спеціальністю і
високою кваліфікацією, глибокими професійними знаннями, навичками
аналізу експертної інформації, методикою еколого-експертної оцінки і
набув практичного досвіду у відповідній галузі знань

Права експерта — Вимагати подання необхідних матеріалів, відомостей для
проведення екологічної експертизи

Зобов’язувати власників, користувачів, замовників чи авторів об’єктів
екологічної експертизи подавати відомості про їх екологічний вплив та
висновки попередніх експертиз

Одержувати від органів центральної виконавчої влади, інших юридичних
осіб достовірні відомості, довідкові, інформаційні матеріали

Готувати пропозиції про відхилення поданих на екологічну експертизу
матеріалів, що порушують вимоги екологічного законодавства

Ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу
матеріалів, які не відповідають вимогам законодавства, екологічним
стандартам і нормативам врахування яких потребує додаткових досліджень,
пошукових робіт ч» виділення додаткових капіталовкладень

Вносити пропозиції про залученні до проведення еко логічної експертизі —
висококваліфікованих фахівців, ство рення належної ма теріально-технічно
та інформаційно бази

Надсилати підго товлений виснової екологічної експер тизи зацікавленим
особам та органам «які приймають рі шення про реаліза цію об’єктів
екологічної експертизи . Викладати власну думку щодо вис новків
проведено екологічної експертитзи

Обов’язки експерта

Забезпечувати всебічне, комплексне об’єктивне якісне і ефективне
проведення екологічної експертизи

Дотримуватися встановлених строків, порядку здійснення екологічної
експертизи, норм, вимог екологічного законодавства

Враховувати громадську думку з метою коригування варіантів реалізації
об^єктів екологічної експертизи і підготовки науково обгрунтованих
висновків

Готувати обгрунтовані висновки і своєчасно передавати їх державним
органам і заінтересованим особам

Готувати своєчасно обгрунтовані та об’єктивні висновки

Обгрунтувати пропозиції про повернення відповідних матеріалів на
доопрацювання

Запобігати екологічним правопорушенням шляхом внесення відповідних
пропозицій щодо вдосконалення екологічної експертизи

Забезпечувати незалежність еколого-експертної оцінки

Вносити пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення
екологічної експертизи

Заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересованості щодо
конкретного об’єкта екологічної експертизи

Відповідальність експерта

Проведення екологічної експертизи всупереч її меті, завданням, принципам
і пріоритетам

Порушення встановленного порядку проведення екологічної експертизи

Фальсифікація відомостей і даних про наслідки екологічної експертизи

Порушення порядку опублікування наслідків екологічної експертизи

Порушення вимог законодавства при здійсненні екологічної експертизи

Здійснення екологічної експертизи неправоздатними особами та експертними
формуваннями

Подання завідомо .неправдивого експертного висновку

Невиконання експертних функцій чи покладених угодою обов’язків щодо
проведення екологічної експертизи

Підготовка свідомого неправдивого висновку державної екологічної
експертизи

Види відповідальності — дисциплінарна, адмін., крим, майнова.

77. організаційно-правові заходи охорони природно-заповідного фонду

Стаття 8 « Про природно-заповідний фонд України»

Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду
забезпечується шляхом:

встановлення заповідного режиму; організації систематичних
спостережень за станом заповідних

природних комплексів та об’єктів; проведення комплексних досліджень з
метою розробки наукових

основ їх збереження та ефективного використання; додержання вимог щодо
охорони територій та об’єктів

природно-заповідного фонду під час здійснення господарської,
управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і
проектно-планіровочної документації, землевпорядкування,
лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз; запровадження
економічних важелів стимулювання їх охорони; здійснення державного та
громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та
використання; встановлення підвищеної відповідальності за порушення
режиму їх охорони та використання, а також за знищення та
пошкодження

заповідних природних комплексів та об’єктів; проведення широкого
міжнародного співробітництва у цій сфері;

проведення інших заходів з метою збереження територій та об’єктів
природно-заповідного фонду.

Стаття 60. Охорона природних заповідників, біосферних заповідників,
національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також
ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків

загальнодержавного значення покладається на служби їх охорони, які
створюються у складі адміністрації заповідних територій зазначених
категорій.

Охорона територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших
категорій покладається на підприємства, установи та
організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх
охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу
природних заповідників, біосферних заповідників, національних
парків та регіональних ландшафтних парків.

Місцеві Ради народних депутатів, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють
охороні й збереженню територій та об’єктів природно-заповідного
фонду, виконанню покладених на них завдань.

Державний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів
природно-заповідного фонду здійснюється Міністерством охорони
навколишнього природного середовища України, його органами

на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму
територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається
законодавстом України.

Громадський контроль за додержанням режиму територій та об’єктів
природно-заповідного фонду здійснюється громадськими інспекторами
охорони навколишнього природного середовища, які

проводять свою діяльність відповідно до Положення про громадський
контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.

79. правові форми та види екологічної експертизи

Правові форми екологічної експертизи — основні типи організації і
здійснення еколого-експертної діяльності щодо апробації об’єктів,
спроможних у процесі реалізації негативно впливати на режим використання
природних ресурсів, стан навколишнього середовища і здооов’я людей

Громадська – Формалізована та Ініціативна

Державна — Надвідомча, Міжвідомча, Відомча

Наукова — Академічна, Вузівська, Міжгалузева

Спеціалізована (договірна) – Інституціональна, Асоціаційна, Кооперативна

Міжнародна – Міжгалузева, Комісійна, Неурядова

Види екологічної експертизі — Критерії поділу

За підставами призначення – Первинні, Вторинні

За терміном проведення — Постійні, Тимчасові

За територіальними ознаками — Загальнодержавні (республіканські),
Регіональні, Місцеві, Локальні

За порядком проведення — Попередні, Основні, Додаткові

За об’єктивним складом — Нормативних актів, Нормативно-технічних
документів, Проектних матеріалів, Технологій, Речовин, Систем, Техніки,
Діючих об’єктів і комплексів, Екологічних ситуацій

80. природно-заповідний фонд як об”єкт правової охорони (см. 77)

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору,
природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну,
наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з
метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду
тваринного і рослинного світу, підтримання

загального екологічного балансу та забезпечення фонового
моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд
охороняється як національне надбання, щодо якого
встановлюється особливий режим охорони, відтворення і
використання.

PAGE 15

PAGE 15

Похожие записи