Реферат на тему:

Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери

«Ноосфера». В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її
розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід
геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний
напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді
настане новий етап її розвитку.

Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу
розуму -”ноосферу” (noos — в перекладі з грецької : розум, дух ), в якій
людина стане основною геологічною силою.

Ноосфера — це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо
використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та
сприяти її розвитку.

Вчення Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

1.     Ноосфера — історично останній стан геологічної оболонки біосфери,
що перетворюється діяльністю людини.

2.     Ноосфера — сфера розуму і праці.

3.     Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так підсвідомою діяльністю
людини.

4.     Розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних
факторів.

Ноосфера відрізняється від біосфери величезною швидкістю в розвитку. За
концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну
силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500
років воно освоїло нові форми енергії — парову, електричну, атомну, й
навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло
всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами,
незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність
людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає,
з’являються нові екосистеми та ландшафти — міста, культурні землі, для
яких характерні простіші угрупування організмів.

 Біосфера. Людина завжди стикалася з оточуючим її світом живої природи,
з величезною різноманітністю рослин і тварин, здавна вивчили зовнішню і
внутрішню будову живих організмів, дослідили особливості їх анатомії,
фізіології, закономірності розвитку, взаємозв’язок з навколишнім
середовищем. Було з’ясовано, що організми існують в найрізноманітніших
умовах і життя є практично і на поверхні материків, і в товщі океанів та
морів, і навіть в атмосфері. Ця цілком очевидна істина привернула увагу
українського мінеролога-геохіміка В.ІВернадського. Базуючись на
масштабних дослідженнях і розрахунках, він вперше показав глобальне
значення всієї сукупності організмів нашої планети.

Виявилось, що живі організми є могутнім фактором, що перетворює Землю.
Товща гірських порід, вод і атмосфери, що змінилися під впливом життя і
було названо біосферою. Тепер це слово зустрічається на шпальтах газет,
звучить у виступах політичних та суспільних діячів, стає зрозумілим не
лише вченим, але й всім людям. Останнім часом все частіше і тривожніше
виникає обґрунтована стурбованість долею довкілля, особливого значення
набувають проблеми охорони і раціонального використання природних
ресурсів. Це вимагає високого рівня наших знань про біосферу.

Життя на нашій планеті виникло мільярди років назад в процесі тривалої
еволюції різноманітних фізико-хімічних систем, які включали й органічні
речовини. Близько 400 млн. Років назад перші живі істоти почали заселяти
сушу. Сьогодні ж скрізь поширені різноманітні нащадки перших організмів.
Всі сучасні види рослин, тварин і мікроорганізмів тією чи іншою мірою
споріднені між собою. Всі вони протягом мільярдів і мільйонів років
живилися, розмножувались, відмирали і змінювались під впливом природного
добору і завжди впливали на середовище свого існування, корінним чином
обновився склад атмосфери, природних вод, осадових порід. Кисень,
поклади вугілля, нафти, вапняків, ґрунтовий покрив – прямий результат
діяльності живих організмів. Непрямих результатів впливу живого є ще
більше і вони не менш важливі (наприклад – озоновий екран атмосфери, що
затримує згубне для всіх наземних мешканців короткохвильове космічне
випромінювання).

Сучасна діяльність людини багато в чому нанесла шкоду довкіллю, тому
одне з завдань сучасної екології – це вивчення регуляторних процесів в
біосфері, створення наукового раціонального її використання.

Термін «біосфера» з’явився у науковій літературі у 1875 році. Його
автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто),
де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин –
оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.

Струнке вчення про біосферу було розроблене у 1926 роціB.I. Вернадським
і цим же роком датована його книга «Біосфера», яка вийшла у Ленінграді,
де він дав таке визначення біосфери — це оболонка Землі, склад,
структура і енергетика якої значною мірою обумовлені життєдіяльністю
живих організмів. За теорією В.І.Вернадського біосфера —  це глобальна
єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь
основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається
життям.

В класичних дослідженнях академіка В.І Вернадського переосмислені,
конкретизовані і збагачені новим змістом первинні уявлення про біосферу,
ним розроблене цілісне і відносно довершене вчення про біосферу.

В.І.Вернадський показав все значення біосфери в геохімічних процесах
Землі. В працях вченого визначені місце і роль біосфери відносно геосфер
і виявлені її якісні особливості.

Біосфера займає особливе місце по відношенню до геосфер. Біосфера – це
своєрідна оболонка Землі, або область поширення життя. Від геосфер вона
відрізняється і тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність
живих істот рослин, тварин, мікроорганізмів і людини.

Подальший розвиток наука про біосферу одержала в працях С.І.Вавілова,
А.П.Виноградова та Е.Н.Павловського.

Існує декілька визначень біосфери. Більшість сучасних екологів (Ю.Одум,
В.Д.Федоров, Т.Г.Гільманов, М.Ф.Реймерс, К.М.Ситник) розуміють біосферу
як об’єднання усіх живих організмів, що знаходяться у взаємозв’язку з
фізичним середовищем Землі. З цього погляду біосфера є сукупністю
екосистем нашої планети.

Біосфера утворилась у результаті виникнення життя (живих організмів) як
прямий результат загального розвитку планети Земля. Тривалість існування
життя на Землі визначається часом від 1.5-2 до 4-5 млрд. років.

Біосфера Землі являє собою складну термодинамічно відкриту систему, яка
включає в себе, згідно визначенню В.І.Вернадського, верхні шари земної
кори, всю гідросферу і нижню частину атмосфери – тропосферу з
організмами, що їх населяють. Природнім чином біосфера розпадається на
більш менш самостійні одиниці, які характеризуються великою замкнутістю
кругообігу речовин.

  Пристосовуваність живих організмів вражає. Живі бактерії виявлено в
гарячих гейзерних джерелах з температурою води 980С, а також в тріщинах
антарктичних льодовиків, де температура рідко коли піднімається вище 0°.
Бактерії живуть у глибинних водах Чорного моря, насичених сірководнем,
деякі бактерії виявлено навіть в атомних реакторах. Живу спору бактерії
було виявлено в одній із трубок американської космічної станції, яка три
роки перебувала на поверхні Місяця — вона потрапила туди з Землі й
зберегла життєздатність, незважаючи на перебування в умовах космічного
вакууму, різких коливань температури й високого рівня радіації.

Межі біосфери. Межі атмосфери визначаються наявністю умов, необхідних
для життя різних організмів.

Нижня межа біосфери обмежена температурою підземних вод та гірських
порід, яка поступово зростає і на глибині 1.5-15 км (гейзери-материнська
порода) вже перевищує 100°С. Найбільша глибина, на якій в шарах земної
кори знайдені бактерії становить 4 км. У нафтових родовищах на глибині
2-2.5 км бактерії реєструються в значній кількості. У океані — життя
розповсюджується до більш значних глибин і зустрічається навіть на дні
океанських западин (10-11 км від поверхні), де температура близько 0 °С.

Верхня межа життя в атмосфері обмежена інтенсивною концентрацією 
ультрафіолетової радіації. Фізичною межею поширення життя в атмосфері є
озоновий екран, який на висоті 25-30 км поглинає більшу частину
ультрафіолетового випромінювання Сонця, хоча основна частина живих істот
концентрується на висоті 1-1.5 км.

На висоті 20-22 км, де ще спостерігається наявність живих організмів:
бактерій, спор грибів, найпростіших. Під час запусків геофізичних ракет
у стратосферу на висоті 85 км у пробах повітря було виявлено спори
мікроорганізмів у латентному (сплячому) стані. У горах
межарозповсюдження наземного життя сягає біля 6 км над рівнем моря.

Заселеними є найнеймовірніші місця існування: термальні джерела,
температура у яких сягає до 100°С, вікові сніги Гімалаїв, де на висоті
8300 м існують дев’ять видів бактерій, безводні пустелі та надсолоні
озера, де вирують ціанобактерії та один із видів креветок.

На поверхні Землі у наш час повністю відсутнє життя лише в областях
значних зледенінь та у кратерах діючих вулканів.

Використана література:

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. —
К.: Либідь. 1995 — 368 с.

Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ,
1999. – 416 с.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

Кучерявий В.П. Екологія, — Львів: Світ, — 500 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи