Реферат на тему:

“Ноосфера – біосфера ХХІ століття

за В.І.Вернадським”

ПЛАН

1. Поняття ноосфери

2. Розробка концепції ноосфери

2. Принципові положення теорії В.І.Вернадського

Використана література

1. Поняття ноосфери

Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українським ученим
В.І.Вернадським.

Ноосфера — це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо
використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та
сприяти її розвитку.

В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою
такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів
Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити
свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу
розуму -”ноосферу” (noos — в перекладі з грецької : розум, дух ), в якій
людина стане основною геологічною силою.

Ноосфера відрізняється від біосфери величезною швидкістю в розвитку. За
концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну
силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500
років воно освоїло нові форми енергії — парову, електричну, атомну, й
навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло
всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами,
незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність
людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає,
з’являються нові екосистеми та ландшафти — міста, культурні землі, для
яких характерні простіші угрупування організмів.

2. Розробка концепції ноосфери

Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті
мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя,
тобто біосферу, перш ніж з’явилася людина, котре через кілька сотень
тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю.

У 1875 р. австрійський вчений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу
оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як
сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що
охоплює область взаємодії атмосфери, літосфери та гідросфери.

Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українським ученим
В.І.Вернадським. На підставі праць В.І.Вернадського та його
послідовників біосфера визначається як загальнопланетна оболонка, до
складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера та верхні шари
літосфери, її склад і будова зумовлені сучасною і минулою
життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком
взаємодії живих і неживих компонентів, термодинамічне відкритою,
самоорганізованою, динамічно урівноваженою, стійкою, глобальною
системою.

В.І.Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє собою
оболонку життя — область існування живої речовини». Він зазначив, що
жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організованість.
Організованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізму
тим, що безперервно перебуває в становленні, у русі всіх її найдрібніших
матеріальних та енергетичних частинок.

Земна оболонка, біосфера, що охоплює всю .земну кулю значною мірою
зумовлюється існуванням в ній живої та неживої речовини. Між її неживою
частиною, неживими природними тілами і живою речовиною, що її населяє,
постійно існує обмін. Цей обмін у ході часу виражається рівновагою, що
закономірно змінюється і прагне до стійкості.

Організованість є однією з головних особливостей біосфери і ця
особливість визначається способом існування живого природного тіла. Живе
виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що
прагнуть до замкненості за принципами циклічності. На думку
В.І.Вернадського, організованість біосфери повинна розглядатися як
рухома рівновага.

Аналізуючи процеси у біосфері землі, В.І.Вернадський дійшов висновку, що
еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що
спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан — ноосферу.

Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, В.І.Вернадський зазначив, що
поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є
природним етапом цієї еволюції, внаслідок якого біосфера з необхідністю
повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан — ноосферу —
сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома
діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. Він
зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її
наукою через організовану людську працю не є випадкове явище, що
залежить від волі людини, але є стихійний природний процес, корені якого
лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом, тривалість, якого
вимірюється мільйонами років.

З точки зору історичного часу, життя людського індивіда ми можемо
говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для
людства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської
діяльності по її перетворенню, а також смерті самої людини як
біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування.
Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан — ноосферу, є одним
із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні.

Чому ж перед людством виникає питання про перебудову біосфери? Проблема
полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина,
ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до навколишнього
природного середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до
своїх цілей і потреб.

Освоєння природного простору людиною призводить до того, що людина,
втручаючись у кругообіги речовини та енергії в біосфері, порушує
функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її
складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільства
природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх
традиційних методів встановлення рівноваги, то з наростанням об’єму
знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все
тяжче робити це без серйозних наслідків для існування самої біосфери.
Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних
функцій, вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності.
Людина також створила багато таких речовин, які не існували в природі до
неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Перед людством постала реально загроза деструкції механізмів підтримки
та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення
природи як сукупності умов існування біологічного людського організму,
самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине
ціле. Глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю,
загрожує перерости у глобальну екологічну катастрофу, коли процеси
руйнування природи матимуть незворотний характер.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що
й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.

В.І.Вернадський вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності
перемогу добра та краси.

3. Принципові положення теорії В.І.Вернадського

І. Вернадський виділяв рівні (основні структурні компоненти) речовин
біосфери. Кожна з цих складових характеризується специфічною, динамічною
структурою та організацією.

1)    жива речовина (сукупність організмів різних видів).

“Я називатиму живою речовиною сукупність живих організмів, виражену в
вазі, хімічному складі, у мірах енергії та характері
простору”(В.І.Вернадський).

Жива речовина характеризується також різноманітністю видів і їх
чисельністю, а також тенденцією росту їх кількості в процесі еволюції
живої природи.

Форми життя дуже різноманітні. Нараховується біля 500 тис видів рослин і
біля 1.5млн видів тварин. При всій різноманітності видів, маса живої
речовини на Землі відносно невелика 105-106 км3. якщо цю величину
прийняти за 1, то маса атмосфери 10, гідросфери 10000, літосфери 100000,
а маса всієї Землі 100 млн.

2) біогенна речовина — органо-мінеральні та органічні продукти,
створені 

організмами (всі форми дендриту, кам’яне вугілля, нафта, газ тощо);

3) нежива (косна, кістякова речовина) — неживі неорганічні сполуки,
речовини, в утворенні яких живі організми участі не брали (гірські
вивержені породи, мінерали, опади);

4) біокістякова речовина — неорганічні продукти, що утворюються в
результаті взаємодії живої і кістякової речовин, (кисень, створений
зеленими рослинами; основним видом біокістякової речовини є вода, а
основним біокістяковим тілом — грунт; до суміші біогенних речовин з
мінеральними породами небіогенного походження відносяться мул, природні
води, газо- та нафтоносні сланці, частина осадових  карбонатів,
ландшафти); сама біосфера є біокістяковою системою.

5) радіоактивні речовини;

6) розсіяні атоми;

7) речовини космічного походження (метеорити).

II. Енергія Сонця — космічне джерело енергії в біосфері. Речовина
біосфери приймає космічну енергію і стає активною. Організми
трансформують променисту енергію Сонця в хімічну згідно із законами
термодинаміки. Залежно від джерела енергії Вернадський говорив про живу
речовину І-го і ІІ-го порядків,

III. «Тиск життя». В. І. Вернадський відзначав здатність живої речовини
постійно зростати, розрахував швидкість можливого заселення поверхні
Землі деякими організмами за умов безперешкодного існування. Так, для
деяких бактерій достатньо 1,3 — 1,8 доби для заселення поверхні планети.

Ще одним проявом активності живих організмів є інтенсивність
розмноження. За ідеальних умов (теоретично) вона може сягати швидкості
звуку., так, одноклітинна водоросль діатомея теоретично здатна за 8 днів
утворити масу речовини, що дорівнює масі Землі, а наступного дня
подвоїти її.

IV. Роль живих організмів. В.І. Вернадський вперше відзначив геологічну
роль живих організмів. Саме завдяки їх діяльності відновний характер
давньої атмосфери, в якій переважали NН3, СН4, СО, СО2, змінився на
окисний з переважанням N2, О2 та незначним вмістом СО2.

Значення живих організмів:

?        акумулюють сонячну енергію, трансформує її в енергію земних
процесів (хімічну, механічну, теплову, електричну) — поклади кам’яного
вугілля – це сонячна енергія, накопичена зеленими рослинами минулих
геологічних епох;

?        багато мінералів і гірських порід мають біогенне походження
(осадові родовища сірки, заліза, мангану та інших металів), осадові
породи вапняків;

?        накопичують хімічні елементи у тканинах свого тіла: Fe, Cu, Mn,
N, S, P тощо, а також у середовищі життя: земні рослини збагачують
атмосферу і воду киснем, накопичують азот у ґрунті;

?        більшість хімічних елементів здійснюють кругообіг через
біосферу.

?        в кінцевому рахунку жива речовина породила склад атмосфери,
гідросфери, ґрунту.

?        живі організми змінили рельєф земної поверхні, посиливши
процеси осадонакопичення, вивітрювання та ерозії;

?        впливають на мікроклімат та геофізичні умови свого існування.

V. «Плівки життя».  B.I. Вернадський підкреслював повсюдність життя, яке
в біосфері поширене в трьох основних середовищах: літосфері, гідросфері
та атмосфері.

Одна із основних особливостей живої речовини — це й неймовірно
різноманітний розподіл у різних частинах біосфери. Життя слабо розвинене
у пустелях, тундрах, на глибині океану, високо у горах, тоді як інших
ділянках біосфери — дуже щільне і різноманітне.

Найбільш висока концентрація живої речовини знаходиться на межах
розподілу головних середовищ — у ґрунті як граничному шарі між
атмосферою та літосферою, у поверхневих шарах океану, на дні водойм і,
особливо, у лиманах, на літоралі, де всі три середовища — грунт, вода та
повітря знаходяться поряд.

Місця найбільшої концентрації організмів називають «плівками життя».

VI. «Ноосфера». В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її
розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід
геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний
напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді
настане новий етап її розвитку.

Отже, Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану
сферу розуму -”ноосферу” (noos — в перекладі з грецької : розум, дух ),
в якій людина стане основною геологічною силою.

Ноосфера — це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо
використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та
сприяти її розвитку.

Використана література:

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. —
К.: Либідь. 1995 — 368 с.

Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ,
1999. – 416 с.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

Кучерявий В.П. Екологія, — Львів: Світ, — 500 с.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи