Реферат на тему:

Моніторинг навколишнього середовища

План

1. Методологічні основи організації МНС.

2. Структура моніторингу НПС

3. Методика конструктивно-географічного дослідження МНС

1. Моніторинг у наукову географічну літературу увійшов на початку 80-х
років і означає (у перекладі з латинської мови ) нагадування,
попередження, зосередження.

Моніторинг навколишнього природного середовища або екологічний
моніторинг природно-антропогенних геосистем – це система спостережень,
збирання, оброблення, передавання та аналізу інформації про стан
екологічних систем, що розвиваються природним шляхом, так і під впливом
антропогенного (техногенного) навантаження.

Систему повторних спостережень одного і більше елементів оточуючого
природного середовища в просторі і в часі з певними цілями і згідно з
попередньо підготованою програмою було запропоновано називати
моніторингом [15].

Система моніторингу навколишнього природного середовища створюється з
дотриманням загальнодержавних та міжнародних вимог.

Система моніторингу навколишнього природного середовища будується на
принципах:

1. об’єктивності і достовірності;

2. систематичності спостережень за станом навколишнього природного
середовища;

3. багаторівневості;

4. узгодженості нормативного та методичного забезпечення;

5. узгодженості технічного та програмного забезпечення;

6. комплексності в оцінці екологічної інформації;

7. оперативності проходження інформації між окремими ланками системи та
власного інформування виконавчо – розпорядчих органів;

8. відкритості інформації для населення.

Основними завданнями МНПС є:

§ спостереження за станом навколишнього природного середовища;

§ аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його
змін;

§ забезпечення виконавчо – розпорядчих органів систематичною та
оперативною інформацією про стан навколишнього природного середовища, а
також прогнозами і попередженнями про можливі його зміни;

§ розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття
управлінських рішень;

§ інформування населення про стан навколишнього природного середовища
[20].

Моніторинг включає наступні основні напрямки діяльності:

1. спостереження за факторами, що впливають на навколишнє природне
середовище;

2. оцінка фактичного стану середовища;

3. прогноз стану оточуючого природного середовища і оцінка його
стану[8].

Автор вважає за необхідне доповнити визначення ще одним пунктом –
управління природно — антропогенними процесами з метою їх оптимізації.

Елементи біосфери з рівнем стану Б, піддаються антропогенному впливу
(А), міняючи свій стан (Б?Б?). За допомогою системи моніторингу (М)
одержуємо “фотографію” цього зміненого стану (а по можливості
початкового), проводиться узагальнення даних, аналіз і оцінка фактичного
і прогнозного стану. Ця інформація передається в блок управління (У)
(прийняття рішень). На основі цієї інформації в залежності від рівня
науково-технічних розробок (Н) і економічних можливостей (Е) приймаються
рішення по обмеженню і зупинці антропогенного впливу [24].

З початку 80-х років проблеми навколишнього середовища і моніторингу
займають чільне місце в наукових пошуках, їм присвячені численні
фундаментальні дослідження: загальний моніторинг, агрокліматичний,
ґрунтовий, водний, лісовий, медичний; моніторинг природних комплексів,
ландшафтний моніторинг, паспортизаційний моніторинг тощо.

Загальноекологічні дослідження, що базуються головним чином на
статистичних показниках набули широкого розмаху і в Україні. На їх
основі складені численні групи карт, які правлять за основу для
розгортання наступного етапу досліджень – польових екологічних та
ландшафтно — екологічних.

В першу чергу це – вивчення впливу діяльності людини на довкілля та
прояви зовнішніх і внутрішніх чинників (розсіювання, акумуляція хімічних
елементів) на розвиток природно — антропогенних систем [9].

Слід відмітити, що система моніторингу антропогенних змін природного
середовища не є якоюсь новою системою, яка вимагає організації сітки
нових спостережувальних станцій, ліній телекомунікацій, центрів обробки
даних і т.д. Вона може і повинна бути частиною вже існуючої служби
спостережень і контролю стану природного середовища, використовувати її
досвід і обладнання.

Особливими об’єктами екологічних моніторингових досліджень є так звані
депонуючі об’єкти довкілля: поверхневі води і донні відклади,
грунтово-рослинний покрив та атмосфера в місцях розсіювання та
депонування полютантів.

Однак, моніторингові дослідження проводяться фрагментарно, відсутня
стандартизована методика екологічних та ландшафтно-екологічних
досліджень та не розроблена загальноприйнята концепція трактування змін
довкілля під впливом антропогенного навантаження змін довкілля.

2. Структура моніторингу навколишнього природного середовища
характеризується значною “жорсткістю”. Однак її переваги заключаються в
тому, що кожний наступний рівень моніторингу має свій оперативний орган,
здатний узагальнити первинну інформацію, дати оперативну оцінку стану
середовища і рекомендації по її захисту в своєму територіальному
масштабі. Цей момент особливо важливий для місцевої адміністрації, якій
доводиться реалізувати рекомендації по захисту оточуючого середовища на
конкретній території [46].

Залежно від призначення здійснюються загальний (стандартний),
оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього
природного середовища .

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього природного середовища —
це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах,
об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на
основі оцінки і прогнозування навколишнього природного середовища
регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища –
це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у
реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного
екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони
надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із
шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного
реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації,
створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища — це
спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього
природного середовища, а також за характером, складом, кругообігом та
міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на
рівні окремих популяцій, екосистем біосфери у цілому. Фоновий моніторинг
здійснюється на територіях природно-заповідного фонду, інших екологічно
чистих ділянках [28].

В.А.Ковда та А.С.Керженцев у своїй праці “Екологический мониторинг:
концепция, принципы организации” коротко розкривають своє бачення
територіальної і функціональної структури екологічного моніторингу.

Первинним організаційним і функціональним ядром екологічного моніторингу
є регіональна станція, яка проводить регулярні спостереження на своїй
сітці стаціонарних біосферних пікетів і маршрутів, оцінюючи стан
природного середовища екологічного регіону водозбірного басейну,
типового для даної фізико-географічної зони. Базова станція узагальнює
інформацію, що поступає від підлеглих її регіональних станцій і оцінює
стан середовища та території більшого регіону. Вона передає дані в
національний центр моніторингу, де концентрується інформація всіх
базових станцій, на основі якої дається оцінка стану середовища на
території країни. Національні центри країн-членів СЕВ об’єднують
одержані дані в Біосферному центрі СЕВ, а потім передають їх на вищий
рівень ієрархії моніторингу – біосферний центр ЮНЕП, який повинен
забезпечити зустрічний потік переробленої інформації у вигляді
глобальних прогнозів зміни стану біосфери.

Далі ці ж вчені розкривають свої бачення просторової і функціональної
структури регіонального моніторингу. В якості рівнів вони виділяють
наступні територіальні одиниці: 1) екологічий регіон; 2)типові ландшафти
регіону; 3)характерні біоценози. Кожному рівню відповідає свій масштаб
спостереження і оцінки змін природного середовища по геофізичним,
геохімічним, біологічним параметрам.

На рівні екорегіону вчені використовують в якості інтегральних
параметрів біологічного моніторингу структуру земельних угідь (площу
регіону зайняту лісом, болотами, луками, водоймами, пасовищами,
сіножатями і т.д.), площі аномалій грунтово-рослинного покриву (вирубки,
буреломи, кар’єри, вітровали, еродовані, засолені, заболочені ґрунти,
терикони, звалища і т.д.), видову структуру і щільність фауни великих
хребетних.

На рівні ландшафту – просторову неоднорідність і стадії сукцесії.

На рівні біоценозу – горизонтальну і вертикальну структуру;
співвідношення трофічних груп організмів, біопродуктивність [46].

Найбільш універсальним підходом до визначення структури системи
моніторингу антропогенних змін природного середовища є його поділ на
блоки “Спостереження”, “Оцінка фактичного стану”, “Прогноз стану”,
“Оцінка стану, який прогнозується” [38].

Такий підхід був викладений в роботах Ізраеля Ю.А. Блоки “Спостереження”
та “Прогноз стану” тісно пов’язані між собою, так як прогноз стану
навколишнього середовища можливий лише при наявності достатньої
кількості репрезентативної інформації про фактичний стан (прямий
зв’язок). Побудова прогнозу, з одного боку, має на увазі знання
закономірностей зміни стану природного середовища, наявність схеми і
можливості чисельного розрахунку. З другого боку, направленість прогнозу
в значній мірі повинна визначити структуру та склад сітки спостережень
(зворотній зв’язок).

Дані, що характеризують стан природного середовища, одержані в
результаті спостережень чи прогнозу, повинні оцінюватися в залежності
від того, в якій області людської діяльності вони використовуються.
Оцінка має на увазі, з одного боку, визначення збитків від впливу, а з
другого вибір оптимальних умов для людської діяльності, визначення
існуючих екологічних резервів. При такого роду оцінках мається на увазі
знання допустимих навантажень на оточуюче природне середовище.

Спостереження за станом оточуючого природного середовища повинні
включати спостереження за джерелами впливу (в тому числі джерелами
забруднення), за факторами впливу (забрудненнями, випромінюваннями і
т.п.), за станом елементів біосфери, за зміною їх структурних і
функціональних показників; при цьому мається на увазі наявність чи
одержання даних про початковий чи фоновий стан елементів біосфери.

Оцінка стану природного середовища має на увазі всебічний аналіз стану,
викликаного впливом різноманітних факторів в різних середовищах.

Оцінка тенденцій зміни стану навколишнього середовища повинна дати
відповідь на питання про загрозливість становища, вказати, чим конкретно
зумовлений такий стан, допомогти визначити дії, направлені на
відтворення або нормалізування положення, або навпаки, вказати на
особливо сприятливі ситуації (короткочасні або довготривалі), наявність
природних можливостей, які дозволяють використовувати наявні екологічні
резерви природи в інтересах людини [38].

3. Створення і впровадження системи моніторингу проводиться в три
основні етапи:

1. Передбачає створення банку даних про стан атмосферного повітря,
гідросфери, ґрунтів, біомаси, радіологічну, медико-санітарну ситуацію на
основі матеріалів статистичної звітності, проектів граничнодопустимих
викидів, скидів, результатів аналітичних досліджень, іншої інформації.
На планово — картографічні матеріали наносяться границі джерел
забруднення, їх санітарно-захисні зони, пункти аналітичного контролю,
інші дані, які характеризують екологічну ситуацію на локальному і
регіональному рівнях. Проводиться узагальнення, аналіз валових викидів,
скидів забруднюючих речовин, застосованих пестицидів, тощо.

Поряд з цим здійснюється інвентаризація приладової бази служб, котрі
проводять аналітичні дослідження, інгредієнтів та методів їх визначення,
пунктів відбору проб, визначається перелік організацій, які будуть
задіяні в системі моніторингу і т.п.

На цьому ж етапі проводиться визначення найменш забруднених територій
для організації і проведення наукових досліджень впливу забруднення на
окремі складові довкілля.

2. Організовується спільна мережа спостережень за станом навколишнього
природного середовища на локальному і регіональному рівнях. Визначаються
і узгоджуються пункти спостереження, однакові або подібні методики
відбору проб, проведення аналізів, періодичність досліджень. Створюється
автоматизована система збору, обміну інформацією, прогнозу.

3. Здійснюється стабільне функціонування системи екологічного
моніторингу і поступове її вдосконалення [46].

Успішне проведення екологічних, ландшафтно-екологічних,
медично-екологічних досліджень залежить від використання різноманітних
методів оцінки екологічної ситуації, повноти збору статистичної,
картографічної, кліматичної, літературної інформації; інформації,
одержаної з фондових матеріалів, результатів досліджень наукових
організацій.

До найважливіших методів дослідження екологічних проблем відносяться
статистичний, картографічний, кліматичний, порівняльно-географічний,
лабораторно-хімічний та інші. Найбільш перспективнішим і необхідним
методом дослідження є польовий експедиційний метод, тобто метод
площинного картографування всіх деградаційних процесів безпосередньо на
дослідній території. Метод дозволяє досліджувати і картувати, детально
описувати деграційні ознаки всіх компонентів ландшафтів (ерозія,
дефляція, зовнішнє пошкодження рослинності, ґрунтового покриву,
забруднення поверхневих вод тощо). Основні об’єкти дослідження довкілля
подані на рис. 3 [9].

Всі вище згадані методи дають можливість чітко фіксувати розвиток
негативних явищ та їх площинне поширення безпосередньо в межах природних
об’єктів.

Звідси, головна мета екологічних досліджень – це виявлення стану,
ступеня деградації окремих природних комплексів і в цілому ландшафтів
під впливом діяльності людини як зовнішнього фактора (викиди агресивних
речовин та їх акумуляція в довкіллі) та внутрішнього фактору, що
зрівноважує прояви позитивних та негативних процесів.

В зв’язку з нерівномірним забрудненням довкілля важливе значення має
закладання стаціонарних полігонів екологічних досліджень (СПЕД). СПЕД
можуть бути закладені в межах адміністративних районів на основі трьох
методичних прийомів.

Згідно з першим методичним прийомом в основу розміщення сітки СПЕД
застосовують розу вітрів, беручи за основу переважаючий їх 2-3 напрямки.
На карту у відповідному масштабі в підвітряному напрямку наносять прямі
лінії з відміткою на ній віддалей від джерела забруднення 0,5, 1,5, 10,
20, 30 і 50 км. В цих точках закладають постійні або тимчасові ділянки
для екологічних досліджень, відбору ґрунтових зразків для лабораторних
аналізів. Застосовуючи цей метод, сітка розрізів (СПЕД) розміститься
майже рівномірно.

Другий принцип розміщення точок відбору зразків, розміщення СПЕД полягає
в нанесенні кілометрової (2 км) сітки на ґрунтовій карті і нанесенні
точок на перехресті ліній, що виключає випадковість в розміщені і дає
можливість зміщувати їх у відповідності з назвою типу ґрунту.

Згідно в третім методичним прийомом у випадку детального крупно
масштабного картування рекомендується закладати розрізи наступним
методом. На ґрунтову карту необхідно нанести переважаючий напрям вітру,
провести радіуси відповідних румбів, накреслити дуги на віддалі 2; 3; 4;
5 км від джерела забруднення. Віддаль між радіусами повинна бути не
більше 22,5?. В точках пересікання радіусів і дуг відбирають проби.

Література:

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології.

2. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного
середовища: Навч. посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.-203 с.

3. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика
природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с 308.

4. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія:
навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.

5. Экология города: Учебник. Под ред. док. тех. наук Стольберга Ф.В.-
К.: Либра, 2000.- 464с.

6. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий
курс: В 2 т. Т. 1. Теоретические основы инженерной экологии: Учеб.
Пособие для вузов / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 637 с.

7. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий
курс: В 2 т. Т. 2. Справочное пособие / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш.
Шк., 1996.- 655 с.

8. Охрана окружающей среды: Учеб. для техн. спец. вузов / С.В. Белов,
Ф.А. Козьяков, А.Ф. Козьяков и др. Под ред. С.В. Белова. 2-е изд., испр.
и доп.- М.: Высш. шк., 1991.- 319 с.

9. Охрана окружающей природной среды / Под ред. Г.В. Дуганова.- К.: В.
ш., 1988.- 305 с.

10. Сахаев В.Г., Щербицкий В.В. Экономика природопользования и охрана
окружающей среды. — К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987. — 263 с.

11. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования.
Одесса. “Астропринт”. 1996, 392 с.

Похожие записи