Контрольна робота

Методи виведення шкідливих речовин з організму людини. Будова та склад
біосфери. Закон біогенної міграції атомів.

Зміст

1. Методи виведення шкідливих речовин з організму людини.

2.Будова та склад біосфери.

3. Закон біогенної міграції атомів.

1. МЕТОДИ ВИВЕДЕННЯ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН З ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ

З метою виведення шкідливих речовин з організму людини продукти
харчування повинні містити достатню кількість клітковини, амінокислот,
пектину, альгінату натрію. Всі вони належать до харчових волокон і
містяться в значних кількостях у висівках насіння, шкірках овочів і
фруктів. Харчові волокна сприяють засвоєнню організмом людини поживних
речовин та дезінтоксикації. Вони також створюють сприятливі умови для
розвитку в кишках бактерій, які синтезують вітаміни групи В, виробляють
ферменти, необхідні для травлення та виведення токсинів і радіонуклідів,
запобігають розмноженню небажаних мікроорганізмів, що можуть утворювати
токсичні та канцерогенні речовини. Добове споживання харчових волокон
має становити не менш як 10 г.

Головними постачальниками волокон є вівсяна, рисова та ячмінна крупи,
кукурудза, яблука, капуста й гарбузи. В основному це природні традиційні
продукти харчування: зернові, бобові, гречка, овочі, фрукти та горіхи. В
цільному зерні багато білків, заліза, цинку, кальцію, вітамінів групи В,
фітонцидів, харчових волокон та мікроелементів. Вони захищають наш
організм від шкідливої дії радіонуклідів.

Свіжі овочі й фрукти є постачальниками в організм людини харчових
волокон, білків, амінокислот, пектину, вітамінів А, С, Е, групи В,
каротину, мінеральних речовин, кальцію, магнію, заліза та ін. Пророщені
зерна бобових багаті на білки та харчові волокна, які здатні виводити з
організму радіонукліди. В морській капусті міститься багато йоду,
альгінату натрію та мінеральних солей. Альгінат натрію при взаємодії з
токсичними важкими металами і радіонуклідами перетворює їх на розчинні
солі, які виводяться з організму. Пектин зв’язує токсини і сприяє їх
виведенню з організму. Його багато у фруктах, ягодах, горіхах та насінні
соняшнику. Крім того, в останніх багато білків, кальцію та різних
мікроелементів.

Вітамін С, на який багаті зелені овочі, сприяє кровотворенню, підтримує
імунну систему, протидіє впливу токсичних речовин, захищає клітини від
радіаційного впливу і сприяє детоксикації організму. Зелені овочі також
багаті на залізо, калій, магній, фолієву кислоту, вітаміни А, Е і групи
В, які мають радіопротекторні властивості.

Багато каротину є в моркві, кукурудзі, пастернаку, шпинаті, капусті та
гарбузі — ефективних антиоксидантах, які відіграють важливу роль у
захисті організму та запобіганні накопиченню жирів і руйнуванню мембрані
Каротиноїди активні відносно вільних радикалів та йонізованого кисню, що
мають мутагенні властивості. Каротин в організмі людини трансформується
у вітамін А, який необхідний для нормального функціонування шкіри,
слизових оболонок, органів зору, сприяє посиленню імунітету і є
ефективним антиоксидантом.

Високі радіопротекторні властивості мають капуста, петрушка, цибуля, в
яких є сірковмісні амінокислоти (цистеїн, метіонін). Вони є ефективними
антиоксидантами — дезактиваторами вільних радикалів і нейтралізують
токсичну дію багатьох отрут. Сірковмісні амінокислоти нормалізують
діяльність печінки, яка є дезінтоксикатором організму. Овочі родини
капустяних знижують ризик захворювання на рак.

Морські водорості містять багато йоду, альгінату натрію і солей кальцію.
За вмістом кальцію водорості не поступаються молоку. Кальцій блокує
поглинання організмом людини радіоактивного 90Sr. Йод потрібен для
функціонування щитоподібної залози, активно впливає на обмін речовин і
протидіє інфекціям. Він є ефективним радіопротектором радіоактивного
йоду, який накопичується в щитоподібній залозі. Альгінат натрію сприяє
виведенню радіонуклідів з організму.

Горіхи й насіння (гарбузове, соняшникове) багаті на незамінні жирні
кислоти, вітаміни В, Е, мінеральні речовини — кальцій, магній, натрій,
залізо й цинк. Характерною є радіозахисна властивість горіхів і насіння,
які мають низький вміст радіонуклідів та хімічних токсинів. Жирні
кислоти беруть участь у перенесенні кисню і побудові нових клітин,
перетворюють в організмі каротин на вітамін А та поліпшують роботу залоз
при взаємодії з вітаміном D і кальцієм. Вітамін Е виконує роботу
антиоксиданту, а пектини сприяють виведенню радіонуклідів. Гарбузове і
соняшникове насіння багаті на цинк, вітамін В6 та речовини, що
забезпечують нормальне функціонування загруднинної (вилочкової) залози.
Вітамін В6 бере участь в утворенні Т-лімфоцитів загруднинної залози, які
руйнують хворі клітини, що з’явились внаслідок дії вільних радикалів.
Цей вітамін сприяє також утворенню здорових еритроцитів, запобігає появі
каменів у нирках та зміцнює нервову систему. Він міститься також у
цільних зернах і овочах.

Цинк, що міститься в овочах і фруктах, блокує поглинання організмом
радіонукліда 65Zn. Він бере участь в утворенні нуклеїнових кислот,
інсуліну, синтезі білків та метаболізмі вуглеводів, входить до складу
ферментів. Споживання в оптимальній кількості цинку сприяє виведенню з
організму свинцю і кадмію. За дефіциту цинку послаблюється чутливість
органів смаку. Амінокислота цистеїн перешкоджає утворенню вільних
радикалів і детоксикує сполуки плюмбуму, кадмію та меркурію.

2.Будова та склад біосфери

До поняття «біосфера» (від грець, bios — життя + sphairo — сфера, куля)
близько підійшов французький біолог Ж.Б. Ламарк (1802). Але сам термін
«біосфера» вперше застосував австрійський геолог Е. Зюсс (1875). Він же
виділив біосферу як окрему оболонку Землі, охоплену життям, яка включає
частини атмосфери, гідросфери і літосфери. Живі істоти (рослини,
тварини, мікроорганізми) існують на поверхні Землі, в її атмосфері,
гідросфері та верхній частині літосфери, в цілому складаючи плівку життя
(сферу) на нашій планеті. Верхня межа біосфери сягає 85 км над поверхнею
Землі. На таких висотах (у стратосфері) під час запусків геофізичних
ракет у пробах повітря виявлено спори мікроорганізмів. Нижня межа
біосфери сягає глибин літосфери, де температура становить 100 °С (у
молодих складчастих ділянках — це приблизно 1,5—2 км і на кристалічних
щитах — 7—8 км).

Отже, середовище існування живих організмів на Землі називають біосферою
(сферою життя).

Верхня межа біосфери, за В.І. Вернадським, є променевою, а нижня —
термічною. Променева межа зумовлена наявністю жорсткого
короткохвильового випромінювання, від якого життя на Землі захищає
озоновий шар, термічна — наявністю високих температур і знаходиться на
суші в середньому на глибині 3—3,5 км від земної поверхні. Таким чином,
загальна товщина цієї земної оболонки повинна була б становити кілька
десятків кілометрів (рис. 1.).

Рис. 1. Схема розташування біосфери серед інших геосфер (за Шипуновим,
1080)

[o[eee*eEeeeeeeeeeeee*ee*e

геоїда. Структуру біосфери та її оточення наведено на рис. 2.

Рис. 2. Структура біосфери та її оточення (за Назаровим, 1974)

Процеси, які відбуваються у біосфері та в оточуючому її планетному
середовищі, породжуються і підтримуються, з одного боку, космічними, а з
другого — земними факторами, пов’язаними з особливостями Землі як
планети (напруженість гравітаційного і магнітного полів, особливості її
речовини, випромінювання тощо). Взаємодія цих двох факторів створює
єдине утворення — систему Землі (Шипунов). Біосфера є структурною
частиною цієї складної планетної системи. І якщо її жива речовина формує
для себе найсприятливіше середовище існування і розвитку — біосферу, то
остання перетворює своє планетне середовище таким чином і в таких
розмірах, щоб мати максимальну стійкість своєї структурної організації.
Тому біосферу треба розглядати не лише як область розвитку живої
речовини на Землі, але й як сферу, що трансформує своє близьке оточення
в невід’ємне від неї екологічне планетне середовище.

3. Закон біогенної міграції атомів

Закон біогенної міграції атомів (закон В.І. Вернадского): міграція
хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому
здійснюється під переважаючим впливом живої речовини, організмів.

Жива речовина або бере участь у біохімічних процесах безпосередньо, або
створює відповідне, збагачене киснем, вуглекислим газом, воднем, азотом,
фосфором та іншими речовинами, середовище. Розуміння всіх хімічних
процесів, що відбуваються в геосферах, неможливе без врахування дії
біогенних факторів, зокрема — еволюційних. Люди впливають на стан
біосфери, змінюють її фізичний і хімічний склад, умови збалансованої
віками біогенної міграції атомів. У майбутньому це спричинить дуже
негативні зміни, котрі вже нині набувають здатності саморозвиватися і
стають глобальними, некерованими (спустелювання, деградація ґрунтів,
вимирання тисяч видів організмів).

Використана література

В.С. Джигирей «Екологія та охорона навколишнього природного середовища»:
Навч. посіб. К.: Т-во «Знання» 2006. – 319 с.

А.К.Запольський, А.І. Салюк «Основи екології» К.: «Вища школа», 2001 –
358 с.

В.А. Вронський Прикладна екологія. Навч. посіб. Ростов. «Фенікс», 1996 –
512 с.

Роль В.І. Вернадського у вивченні біосфери

та ноосфери

Наш геніальний співвітчизник — перший президент Академії наук України
Володимир Іванович Вернадський був у числі перших, хто сприймав Землю як
єдиний живий організм, в якому зовсім різні, на перший погляд, процеси у
трьох зовнішніх сферах Землі — літосфері, гідросфері й атмосфері — тісно
пов’язані між собою.

Володимир Вернадський — великий український натураліст і філософ XX
сторіччя. Народився 12 березня 1863 року у Петербурзі в сім’ї
українського економіста професора Івана Вернадського, помер 6 січня 1945
року. І за походженням, і за національною самовідданістю Вернадський був
українцем, багато зробив для відродження України, її культури і науки.
Зокрема, він був організатором і першим президентом Всеукраїнської
Академії Наук, Національної книгозбірні України, Комісії з вивчення
продуктивних сил України тощо. Всесвітню славу вченому принесли створені
ним вчення про біосферу та ноосферу.

В.І. Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий
вплив живих організмів на усі три зовнішні оболонки Землі в планетарному
масштабі, тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Це дало
йому поштовх до створення всеохоплюючої теорії біосфери, тобто тієї
частини зовнішніх оболонок нашої планети, яка безпосередньо пов’язана з
існуванням життя на Землі. В.І. Вернадський (1934) дав таке визначення
біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої
речовини».

Вернадський особливо виділяє перетворюючий вплив на Землю однієї з форм
життя — людини — через її розумну діяльність і передбачає швидке
зростання глибини і масштабів цього впливу. Природні об’єкти, які вже
зазнали впливу людської діяльності, він відносить до «ноосфери» тобто до
«сфери розуму» і передбачає, що ноосфера буде швидко розширюватись,
охоплюючи все більшу частину Землі — від глибоких її надр до найвищих
шарів атмосфери.

У золотий фонд світової науки увійшла робота В.І. Вернадського «Декілька
слів про ноосферу», яка з’явилася у 1944 році. Тут у концентрованому
вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу,
перспектив майбуття людства як космічного феномену. Стверджується, що
під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою,
тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії.

Він писав: «Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. И
перед ним, перед його думкою та працею, постає питання про перебудову
біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого».

В.І. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому
мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на
планеті, геологічна сила.

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається з
біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі
від темпів змін біосфери.

Але життя на Землі безпосередньо залежить також від низки космічних
факторів, найголовнішим (але далеко не єдиним) з яких завжди вважалось
випромінювання Сонця. Усвідомлення перетворюючого впливу життя на одне з
космічних тіл — планету Земля і безпосередній зв’язок земного життя з
космічними факторами дозволили В.І. Вернадському висловити свою
всесвітньовідому тезу: життя на Землі — явище космічне. На його думку,
зародки життя заносяться з космосу на всі планети, які виникають у
Всесвіті, а далі, за сприятливих умов, різні форми життя можуть
еволюціонувати, урізноманітнюватись і вдосконалюватись — залежно від
конкретних умов даної планети, посилаючи в свою чергу зародки життя у
космос на усі інші планети Всесвіту.

Зародки теорії біосфери і усвідомлення взаємозв’язку багатьох процесів у
зовнішніх оболонках Землі були ВлСЄ В роботах попередників. Але таку
цілісну й завершену систему уявлень про «космізм життя» В.І. Вернадський
сформулював у своїх творах вперше в історії людства.

Похожие записи