Реферат на тему:
Людська діяльність як геологічна сила і чинник екологічних проблем
Отже, як не парадоксально, але саме людська діяльність є причиною
збільшення залежності людини від природи. Хоча й вплив людини на природу
є таким, що породжує нову якість біосфери.
Як ми вже з’ясували в минулих темах, біосфера – цілісна,
самоорганізована система. Але як ціле біосфера входить в ще більш
об’ємне утворення – геокосмічне довкілля. В межах геокосмічного довкілля
біосфера виконує функцію зниження ентропії, а також – перетворення
енергії. В.Вернадський зазначав: “По суті біосфера може розглядатися як
частина земної кори, котра зайнята трансформаторами, які переводять
космічні випромінювання в дієву земну енергію – електричну, хімічну,
механічну, теплову і т. ін.” .
Втім, з появою людини біосфера починає ставати чимось іншим. За
міркуваннями В.Вернадського, виникнення людини знаменує собою нову
геологічну добу в історії Землі. ЇЇ визначають як психозойську еру (Д.
Ле Конт), антропогенну еру (О.Павлов). Ці назви фіксують новий стан
людства, коли воно стає геологічною силою. Силою, що змінює вигляд нашої
планети. За допомогою людської діяльності біосфера, на думку
В.Вернадського, геологічно швидко переходить у новий стан – ноосферу.
Тобто, в такий стан, в якому “повинні проявлятися розум і спрямовувана
ним робота людини як нова, небувала на планеті геологічна сила” (стаття
В.Вернадського “Декілька слів про ноосферу”, 1944).
Отже, людська діяльність проявляє себе як найпотужніша геологічна сила,
що формує нову якість планети. Яким же чином проявився вплив людини на
природу, на біосферу протягом тривалої історії людства?
За поглядами дослідників (наприклад, Г.Бачинського), можна говорити
принаймні про 3 стадії історії взаємодії суспільства і природи.
1 -ша стадія. Тривала приблизно 2-3 млн років. Це період від появи на
Землі перших людей примітивного виду Homo habilis до виникнення близько
40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens (людина
розумна) на початку пізньопалеолетичної доби.
Щодо екологічного смислу людського буття, то в цей час взаємодія людини
з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. В людині як істоті
біосоціальній, ще переважало біологічне. Нечисельні первісні стада людей
були озброєні недосконалими кам’яними знаряддями. Первісні люди
органічно вписувались у природні екосистеми як складові елементи. Своєю
діяльністю люди ще не порушували рівноваги природних екосистем. На цій
стадії слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у
навколишньому середовищі.
2-га стадія. Вона тривала близько 40 тис. років. Від початку пізнього
палеоліту до другої світової війни (сер. ХХ ст.). На цій стадії людство
вже відчутно впливало на навколишнє середовище. Відповідно до
цивілізаційного прогресу, антропогенний тиск на природу неухильно
зростав. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і
рослин.
Але на цій стадії природний кругообіг речовин та енергетичних потоків на
планеті ще не були порушені внаслідок антропогенного впливу. Втім, на
цій стадії негативні дії людини почали викликати зворотню реакцію
природи.
В межах цієї стадії виділяють 3 етапи:
Примітивний – людина впливала на природне середовище полюванням та
рибальством.
Агрокультурний – коли основними засобами антропогенного впливу на
природу були скотарство та землеробство.
Машинно-індустріальний – основним фактором руйнування довкілля стало
промислове виробництво.
На 1-му етапі взаємодії людини і природи – примітивному – природа вже
зазнала значних втрат. Мисливство було провідною галуззю господарства.
Мамонти, волохаті носороги, велетенські олені – основними продуктами
харчування. В той час для полювання використовували гонний спосіб.
Тобто, стада оточували і загоняли на високі кручі. Тварини падали і
масово гинули. Поступово це привело до різкого скорочення чисельності
цих унікальних тварин. А згодом – до їх повного вимирання. Знахідки
кісток мамонтів засвідчують величезні масштаби винищення цих гигантських
тварин.
Про великий вплив людей кам”яної доби на природу свідчать крім
палеонтологічних і історичні дані. Наприклад, аборігени Тасманії (пізній
палеоліт у них зафіксований навіть в Х1Х ст.) систематично випалювали
рослинність на величезних просторах острова. Це робили для того, щоб
умови життя і мисливства були кращими.
Екологічний ефект цих пожеж був дуже відчутним. Змінювався мікроклімат.
Зникали певні різновиди рослин і тварин. Вологі ліси поступалися
чагарникам і саванам. Негативні процеси зачіпали грунти, в яких
посилювалася ерозія.
На 2-му етапі – агрокультурному – вплив на природу був спричений
розвитком скотарства і землеробства. А ці види діяльності були
обумовлені перш за все таким суттєво важливим фактором, як ріст
чисельності населення Землі. Крім того, саме за таких обставин виявилась
недостатня ефективність мисливства для харчування людей і взагалі для їх
життєдіяльності.
Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніх цивілізацій
спричинили нові протиріччя між людиною і природою. Тривали і
розширювались масові вирубки лісів, їх випалювання. Випас худоби носив
нерегулюваний характер. Все зазначене призвело до опустелювання
величезних територій у Південій Африці, на Аравійському півострові, у
Малій та Средній Азії, в Європейському Середземномор’ї. Наприклад,
знамениті ліванські кедри, що мали цінну деревину, яку використовували
для будування фінікійських кораблів, храмів Єрусалиму, залишились лише
на прапорах Лівану.
Антропогенний вплив на природу значно посилився з використанням металів.
З них найдавнішими є мідь, золото, срібло. Так, в Анатолії (Туреччина)
знайдено багато мідних речей, що відносяться десь до У11 тисяч. до н.е.
В У – 1У тисяч. до н.е. в таких древніх цивілізаціях, як Шумер, Єгипет,
Індія, Китай розпочався видобуток золота і срібла.
???????¤?¤?$???????Y?й Європі. З цього часу срібло почали називати
“німецьким металом”. І до Х1У ст. Німеччина була головним постачальником
срібла в Європі.
У 111-му тисяч. до н.е. почався “бронзовий вік”. А у 11-му тисяч. до
н.е. – залізний. Саме залізо стало самим потужним стимулом розвитку
виробництва.
На цьому етапі взаємодії людини і природи сільськогосподарська
діяльність спиралась на екстенсивні методи. Перш за все, це розширення
територій на основі підсічно-вогневої системи (вирубка лісів,
випалювання рослинності). Такі дії мали драматичні екологічні наслідки.
Так, в цей час лісова зона в Західній Європі практично зникає, різко
скорочується площа лісів у центральній Європі.
На 3-му етапі – машинно-індустріальному – антропогенний вплив призводить
вже до суттєвих проблем у взаєминах людини і природи. Почався цей етап з
винаходу парової машини і інтенсивного розвитку промисловості. Це стало
основою нового суспільства – капіталістичного.
Величезні технічні успіхи людини стали підставою для світоглядних змін.
Так, в умовах прогресуючого капіталізму швидко долалося попереднє
“обожнювання природи”. Розвиток індустрії підкорював використання
природних ресурсів вузькому практицизму.
Отже, за умов капіталізму (особливо з часу промислових революцій
ХУ111-Х1Хст.) промислове виробництво стає основним фактором впливу на
природу. Більшість регіонів світу у 2-й половині ХУ111 – на початку Х1Х
ст. стають сировинними колоніями промислово розвинутих країн, таких як
Іспанія, Португалія. Англія. Ця історія дає яскраві приклади
грабіжницького використання природи. Особливо це стосується території
Північної Америки в ХУ111 – Х1Х ст. Так, жахливе полювання на бізонів,
коли, стріляючи прямо з поїздів, люди винищували цілі стада цих
унікальних тварин, є прикладом трагічних наслідків людського впливу на
природу. З кінця Х1Х ст. ці терирорії зазнали явища пилових “чорних
бурь”, що стали наслідком розорювання прерій і знищення родючих земель.
Особливо посилюється негативний антропогенний вплив на природу після
застосування паравої машини на морському і залізничному транспорті ві
винаходу двигуна внутрішнього згоряння.
Але на цій – 2-й стадії взаємодії людини і природи динамічна рівновага
біосфери ще не порушилась.
111 стадія взаємодії природи і людини. Вона почалась в середини ХХ ст.
після закінчення 2-ої світової війни. Саме війна стимулювана стрибок у
розвитку техніки. З цього часу людина, більш ніж коли раніше, проявляє
себе як найбільш могутня геологічна сила на планеті. Можна сказати, що
людська діяльність за потужністю і масштабами перевищує найпотужніші
стихійні явища.
Втім, наслідки такої діяльності і для природи, і для людини є
негативними. Через зростающий антропогенний тиск на природу руйнування
біосфери загрожує стати незворотним. Процес може досягти такого ступеню,
що природне середовище стане непридатним для подальшого існування людей.
На даній стадії взаємодії людини і природи їх зв’язок є настільки
органічним, складнодиференційованим, що дослідники говорять про
існування єдиної соціоекосистеми (Голубець М., Бачинський Г.).
Соціоекосистему визначають як складну, динамічну систему, що є
функціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної
саморегуляції. А її головним регулятором стала людина (суспільство).
Тобто, саме від людини залежить майбутнє і природи, і суспільства. За
даними аналізу, здійсненого Міжнародними комісіями при Генеральній
Асамблеї ООН, стан соціоекосистеми є кризовим.
Головними факторами, що призвели до кризового стану, є демографічний
вибух, урбанізаці, індустріалізація та хімізація господарства. Так,
населення Землі за останні десятиліття зросло більше, ніж в 2 рази. Воно
вже досягло 6 млрд. і продовжує зростати.
Через потужний техногенний вплив посилилася загроза “парникового
ефекту”. Так, зараз на Землі щороку спалюють приблизно 2 млрд. вугілля.
Через це в атмосферу викидаються мільярди тон вуглекислого газу. Наземні
рослини не встигають переробляти таку величезну кількість вуглекислого
газу. Тому він швидко накопичується. При таких темпах спалювання
органічного палива очікується, що в 2010 р. викиди вуглекислого газу
досягнуть 10 млрд. тон. В таких умовах проявиться “парниковий ефект”,
при якому атмосфера буде безперервно нагріватися. Водночас, вміст кисню
в атмосфері буде неухильно падати.
Отже, на жаль, людина проявила себе як руйнівна геологічна сила. Ідея
В.Вернадського і Т. де Шардена про ноосферу як етап розумного впливу
людини на природу, про можливість злиття науки, суспільного розвитку і
державної політики, про світ без війн і екологічних проблем проявляє
себе як важливий світоглядний орієнтир в сьогоденному прагненні людства
розв’язати екологічні проблеми.
Література:
Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере. – Биосфера. М.: 1967.
Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.:1989.
Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. М.: 1973.
Философия и культура. М.:1987.
Моисеев Н.Н.Экология. нравственность, политика// Вопр.филос.-1989.- №5.
Атфилд Р. Этика экологической ответственности// Глобальные проблемы и
общечеловеческие ценности. М.: 1990.
Фоули Р. Еще один неповторимый вид. Экологические аспекты эволюции
человека. М.:1990.
Киселев Н. Мировоззрение и экология. К.: 1990.
Основи соціоекології / За ред.Бачинського Г. К.:1995.
Буровский А.М. Человек из биосферы. Постнекласическое знание versus
классическая экология // Общественные науки и современность. – 1999. – №
3
Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. М.: 1999.
Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом// Вопр. филос.- 1997.- №8.
Агацци Э. Моральное измерение науки и техники. – М.:1998.
Апель К.-О.Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми
раціонального обгрунтування етики за доби науки// Сучасна зарубіжна
філософія. – К.:1996.
Глобальные проблемы и общечеловечесмкие ценности. М.:1990.
Швейцер А. Культура и этика. М.:1973.
Сидоренко Л.І. Філософія сучасної екології: єдність наукових, етичних і
філософських ракурсів//Практична філософія.-2000.- №1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
