РЕФЕРАТ

З ЕКОЛОГІЇ

ПЛАН

1. Космічні електростанції

2. Геотермальна енергія

3. Утилізація відходів промисловості. Безвідходні технології

4. Ресурсозбереження та рекультивація

1. Космічні електростанції

Найвідоміший альтернативний ресурс енергії — сонячний.

Космічні сонячні електростанції було запатентовано І. Глейзером у 1971
р. На орбіті (приблизно 35800 км) розміщуються панелі батарей, які
перетворюють енергію сонячних випромінювань на енергію постійного
струму. Він підживлює могутні НВЧ- генератори, що розміщуються на
передавальній активній антенній решітці. На Землю енергія транслюється
направленим променем, а перетворити енергію коливань на постійний струм
чи струм промислової частоти вже нескладно. Якщо розмістити батарею на
геосинхронній орбіті в екваторіальній площини Землі, то вона буде
нерухомою щодо земної поверхні і освітлюватиметься сонячними променями
протягом 99% часу року. Зараз проблему практичної реалізації таких
станцій у США, Японії, Німеччині зведено в ранг державних програм. Першу
з них може бути введено в експлуатацію найближчим часом. Коли витрати
окупляться, вартість вироблюваної електроенергії буде вдвічі нижчою, ніж
електроенергія станцій, що працюють на кам’яному вугіллі (за прогнозами
футурологів, до 2010 — 2015 рр. всі вугільні шахти буде закрито).
Перевага методу — використання невичерпної сонячної енергії та
дешевизна.

Є і недолік. Таким променем можна знищити все живе на планеті. Річ у
тому, що жива матерія існує і видозмінюється за допомогою внутрішніх і
зовнішніх електромагнітних полів та їх взаємодії. Ці явища не просто
супроводжують життєві процеси, а складають їхню суть. Технічно нескладно
створити структуру електромагнітного поля, що впливає на будь-які
біооб’єкти. Неважко передбачити, що може трапитися, коли можливість
цілеспрямованого впливу на людей може опинитися в руках лідерів з
амбіціями світового панування. Тим більше, що для створення цих систем
не обов’язково володіти потужністю передових держав світу. Як помітив ще
Курт Воннегут: «Над чим би вчені не працювали, у них завжди виходить
бомба».

Це дуже неприємні, хоч очевидні висновки. Але все ж основним позитивом є
те, що реальні наукові досягнення можуть привести до благоденства всього
людства. Коли ці ідеї будуть реалізовані (а це станеться ще протягом
життя нинішніх поколінь), енергетичні кризи залишаться у минулому, а
промисловість і транспорт зміняться до невпізнання. На цивілізацію чекає
стрибок, подібний до технічної революції на початку ХХ століття.

2. Геотермальна енергія

Геотермальна енергія (природне тепло Землі), акумульована в перших
десятьох кілометрах Земної кори, по оцінці МРЕК-XI досягає 137 трлн. т
у.п., що в 10 разів перевищує геологічні ресурси усіх видів палива разом
узятих.

Найкращі економічні показники використання з усіх видів геотермальної
енергії мають гідрогеотермальні ресурси — термальні води, пароводяні
суміші і природна пара.

Гідрогеотермальні ресурси, використовувані на сьогодні практично,
складають лише 1 % від загального теплового запасу надр. Досвід показав,
що перспективними в цьому відношенні варто вважати райони, у яких
наростання температури з глибиною відбувається досить інтенсивно,
колекторські властивості гірських порід дозволяють одержувати з тріщин
значні кількості нагрітої води чи пари, а склад мінеральної частини
термальних вод не створює додаткових труднощів по боротьбі із
солевідкладеннями і кородуванням устаткування.

Аналіз економічної доцільності широкого використання термальних вод
показує, що їх варто застосовувати для опалення і гарячого
водопостачання комунально-побутових, сільськогосподарських і промислових
підприємств, використовувати для технологічних цілей, добування цінних
хімічних компонентів і ін. Гідрогеотермальні ресурси, придатні для
одержання електроенергії, складають 4 % від загальних прогнозних
запасів, тому їхнє використання в майбутньому варто пов’язувати з
теплопостачанням і теплофікацією місцевих об’єктів.

В Україні прогнозні експлуатаційні ресурси термальних вод за запасами
тепла еквівалентні використанню близько 10 млн. т у.п. на рік.

Серед перспективних районів для пошуків і розвідки геотермальних
ресурсів знаходиться Донецький басейн.

Значні масштаби розвитку геотермальної енергетики в майбутньому можливі
лише при одержанні теплової енергії безпосередньо з гірських порід
(петрогеотермальної енергії). У цьому випадку теплоносій визначеного
потенціалу утвовюється у результаті теплообміну води, що нагнітається
при контакті у тріщині, з високотемпературними гірськими породами в зоні
природної чи штучно створеної проникності з наступним виведенням
теплоносія на поверхню.

Мінімальна, технологічно прийнятна для виробництва електроенергії при
існуючих технічних можливостях температура гірських порід складає 150
0С. Така температура гірських порід у межах України зафіксована на
глибинах 3-10 км (у Донбасі — 4-6 км).

Відповідно до проведеної оцінки геологічні ресурси геотермальної енергії
найбільш перспективних в Україні площ в інтервалі глибин 3-10 км
складають близько 15 трлн. т у.п. до 7 км — 3 трлн. т у.п. У
Днепровсько-Донецькій западині і Донбасі прогнозні ресурси
петрогеотермальної енергії в інтервалі глибин 4-10 км складають 9 трлн.
т у.п., у тому числі до 7 км — 1,9 трлн. т у.п. Щільність ресурсів на
технологічно доступних глибинах 4-5 км складає близько 7 млн. т у.п./км.

Гідротермальні родовища використовуються у ряді країн для вироблення
електроенергії. Перше місце по виробленню електроенергії з гарячих
гідротермальних джерел займає США. У Долині Великих Гейзерів (штат
Каліфорнія) на площі 52 км2 діє 15 установок, потужністю понад 900 Мвт.

«Країна льодовиків», так називають Ісландію, ефективно використовує
гідротермальну енергію своїх надр. Тут відомо понад 700 термальних
джерел, що виходять на земну поверхню. Близько 60 % населення
користується геотермальними водами для обігріву житлових приміщень, а в
найближчому майбутньому планується довести це число до 80 %. При
середній температурі води 87оС річне споживання енергії гарячої води
складає 15 млн. ГДж, що рівноцінно економії 500 тис. т кам’яного вугілля
на рік. Крім того, ісландські теплиці, у яких вирощують овочі, фрукти,
квіти і навіть банани, споживають річно до 150 тис. м3 гарячої води,
тобто понад 1,5 млн. ГДж теплової енергії.

3. Утилізація відходів промисловості. Безвідходні технології

Україна відноситься до числа індустріально-аграрних країн. Донедавна
частка важкої промисловості складала порядку 60% валового внутрішнього
продукту країни, що значно вище, ніж у західноєвропейських країнах, де
цей показник досягає 35%. Наявність і концентрація підприємств чорної і
кольорової металургії, теплоенергетики, хімії і нафтохімії,
гірничодобувної промисловості і цементних заводів, на яких зношення
устаткування і комунікацій досягає 50-70%, впливають на екологічну
ситуацію багатьох міст.

За статистикою, до 90% газоподібних, рідких і твердих відходів
утворюється в містах і близько 10% — у сільській місцевості. У зв’язку з
чим сьогодні гостро стоїть питання захоронення виробничих і побутових
відходів. Причому встановлено, що складність проблеми пропорційна
чисельності населення і промисловому потенціалу міста. У металургії і
теплоенергетиці для складування відходів використовується до 40%
території підприємства. Площі, займані кар’єрами, розрізами, місцями
складування промислових і побутових відходів у виді відвалів,
хвостосховищ, шлаконакопичувачів, териконів, смітників до кінця XX
сторіччя склала близько 8% від загальної території України.

З огляду на те, що відходи виробництв, що забруднюють навколишнє
природне середовище, можуть бути використані в народному господарстві,
дуже актуальна в даний час проблема їхньої утилізації.

За рахунок використання відходів у якості вторинних матеріальних
ресурсів можна вирішити ряд таких важливих задач як економія сировини,
запобігання забруднення водойм, ґрунту і повітряного басейну, збільшення
обсягів виробництва деталей і виробів, освоєння випуску нових для
підприємств товарів.

Розвиток промисловості і ріст урбанізації в будь-якій країні неминуче
веде до екологічних проблем. За останні 15 років як у промислово
розвинутих, так і в країнах, що розвиваються, стратегія в сфері
використання відходів піддалася істотним змінам. Головними причинами, що
викликали необхідність такої зміни, з’явилися забруднення навколишньої
природного середовища і її негативний вплив на здоров’я населення, зміна
екологічної політики і законодавства, вплив суспільного руху в захист
навколишнього середовища. У промислово розвинутих країнах політика в
сфері використання відходів, головним чином, орієнтована на зменшення
кількості відходів, що утворюються, і на розвиток методів їхньої
утилізації, що може до 40% знизити потік відходів, які направляються на
поховання, при порівняно невеликих витратах.

Тому сьогодні у світі глобальним напрямком в області використання
відходів є перехід від поховання і спалювання до промислової переробки
для подальшого використання.

Відповідно до чинного законодавства України, утилізація відходів — це
використання відходів у якості вторинних матеріальних чи енергетичних
ресурсів.

Питання утилізації відходів виробництва і споживання в останні роки
здобувають вирішальне значення для зниження антропогенного впливу на
середовище існування людини, а також у зв’язку з ростом цін на сировину,
що супроводжує неминуче виснаження природних ресурсів.

Оскільки переважний вплив на забруднення природного середовища роблять
підприємства металургійного комплексу, енергетики, паливної і хімічної
промисловості, у даній роботі представлені окремі напрямки утилізації
промислових відходів, що тут утворюються.

З огляду на велику розмаїтість промислових відходів у даній роботі
розглянуті питання утилізації окремих видів відходів по промислових
комплексах і джерелам утворення.

1. Утилізація відходів паливно-енергетичного комплексу

У цій галузі відходи утворяться при видобутку, збагаченні і спалюванні
вугілля.

1.1. Відходи видобутку

Відходи видобутку в залежності від розробки називають розкривними чи
шахтними і вони складають значні обсяги, а тому і відвали займають
великі площі земель, піддаються водній і вітровій корозії, забруднюючи
прилеглу територію. Значна втрата приносить природному середовищу
загоряння териконів, тому навколо відвалів улаштовують захисні зони, що
приводить до збільшення площі відчужених земель.

Тверді відходи вуглевидобутку використовують як низькосортне паливо. У
світовій практиці відходи вуглевидобутку використовують для закладки
вироблених шахтних просторів.

1.2. Відходи вуглезбагачення

Відходи вуглезбагачення утворюються при збагаченні вугілля для
коксування, енергетичних і інших цілей і являють собою суміш осадових
порід, часток вугілля й вугільно-мінеральних зростків.

Відходи вуглезбагачення використовують як енергетичну сировину шляхом
спалювання чи газифікації, направляють на перезбагачення, одержують
сірку, будівельні матеріали, при влаштуванні насипів, закладці підземних
виробок, рекультивації земель.

1.3. Золошлакові відходи

Золошлакові відходи утворюються при спалюванні твердого палива в топках
теплових електростанцій при температурі 1200 — 1700 С.

Одним з найбільш перспективних напрямків утилізації золошлакових
відходів є виробництво з них пористих заповнювачів для легких бетонів.

В даний час золошлакові відходи широко використовуються в шляховому
будівництві, де їх застосовують як засипку при влаштуванні основи для
асфальтобетонних покрить. Золу використовують і як наповнювач для
виробництва рулонних покрівельних матеріалів.

2. Утилізація відходів металургійного комплексу

Основну масу відходів цього комплексу представляють розкривні і породи
видобутку, що вміщають, руд, відходи їхнього збагачення, металургійні
шлаки.

2.1. Відходи видобутку залізної руди

Відходи видобутку залізної руди являють собою породи, що попутно
добуваються, що, поряд з розробкою залізної руди, витягають і складируют
у відвали.

Основним напрямком утилізації цих відходів є використання їх для
пристрою дамб, гребель, насипів, основ доріг, а також для виробництва
будівельних матеріалів (як заповнювачі у важких і особливо важких
бетонах).

2.2. Відходи збагачення руди

Відходи збагачення руди, так звані «хвости», утворюються при одержанні
залізного концентрату методами електромагнітної чи магнітної сепарації і
займають величезні площі. При цьому підтоплюються прилеглі території,
забруднюються підземні води, що явно суперечить законодавству України.

Основним напрямком використання «хвостів» є використання їх як вторинну
сировину для виробництва будівельних матеріалів. Піски з відходів
збагачення можуть використовуватися в кладкових і штукатурних розчинах,
при приготуванні бетонів, одержанні силікатної цегли.

2.3. Металургійні шлаки

Металургійні шлаки утворюються при виплавці металів і являють собою
продукти високотемпературної взаємодії руди, порожньої породи, флюсів,
палива. Основним споживачем шлаків є цементна промисловість. Ці шлаки
також використовують для виробництва шлакової вати. З розплавлених
металургійних шлаків відливають камені для бруківки доріг, бордюрний
камінь, жаростійкі плитки, труби й інші вироби.

3. Утилізація відходів хімічного виробництва

Через достатню розмаїтість відходів цього виробництва розглянуто відходи
виробництва і споживання пластмас, а також відходи виробництва і
споживання гуми.

3.1. Відходи виробництва і споживання пластмас

Відходи виробництва і споживання пластмас утворюються при готуванні
сировини у виді злитків, брил, бракованих волокон і при формуванні
виробів у виді обрізків і браку. Відходи використовуються для
виробництва того ж продукту чи у виробі менш відповідального
призначення. При утилізації без поділу по типах пластмас відходи
подрібнюють, відокремлюють домішки, гранулюють і використовують для
виробництва тари, підстилок, сувенірів, іграшок. Відходи синтетичних
матеріалів легкої й інших галузей промисловості у виді волокон, пряжі,
обрізків можуть використовуватися для очищення промислових стічних вод.

Пластмасові відходи відрізняються підвищеною стійкістю і довговічністю.

3.2. Відходи виробництва і споживання гуми

Відходи виробництва і споживання гуми утворюються в процесі виробництва
гумовотехнічних виробів, товарів народного споживання, у шинній
промисловості й у процесі споживання. До них відносяться зношені
покришки, гумове взуття, відпрацьовані конвеєрні стрічки, приводні
ремені, прогумована тканина.

Найбільш цінними компонентами гумових відходів є каучук і тканини.
Відходи виробництва — не вулканізовані і вулканізовані — відрізняються
по цінності і складності переробки.

Незважаючи на необмежені можливості переробки відходів виробництва гуми,
значну частину їх вивозять на смітники і спалюють. Тоді як цілком
зношені автопокришки містять близько 75% каучуку й інших коштовних
інгредієнтів. При піролізі гумових відходів при температурі 400 — 450 С
одержують гумові масла, що використовується в якості пом’якшувача при
регенерації гумових відходів і в гумових сумішах. Іншим напрямком
переробки гумових відходів є розмелення їх у крихту.

4. Утилізація відходів переробки деревини

Відходи деревини утворюються на всіх стадіях її заготівлі і переробки.
Одним з основних способів переробки й утилізації відходів деревини є
одержання штучної деревини — міцного матеріалу. Представлений далеко не
повний перелік напрямків утилізації промислових відходів свідчить про
широкі можливості їхнього використання в народному господарстві.

Однак, незважаючи на різноманіття наявних методів і технологій
утилізації відходів, найбільш розповсюдженим як і раніше залишається
метод складування на спеціальних полігонах. Причина такого положення
полягає в існуючому дефіциті бюджетних коштів, що не дозволяє вирішити
проблему утилізації відходів виробництва і споживання. Сформована
ситуація в сфері звертання й утилізації промислових відходів
ускладнюється відсутністю спеціальних полігонів для їхнього поховання.
Найчастіше складування цих відходів здійснюється в не відведених місцях
з порушенням вимог санітарних правил, що безсумнівно впливає на
середовище існування і, зокрема, на стан підземних водоносних
горизонтів, обумовлюючи тим самим еколого-гігієнічні проблеми утилізації
відходів сучасних виробництв.

Підвищеної уваги вимагають питання використання й утилізації токсичних
відходів Тому при великому різноманітті технологічних рішень
пріоритетними способами утилізації небезпечних відходів повинні стати
технології, що забезпечують:

— високу екологічну безпеку запропонованого технологічного процесу;

— утилізацію небезпечних відходів безпосередньо на місці їхнього
скупчення;

— уніфіковану технологію для утилізації широкого діапазону небезпечних
відходів, що мають різний хіміко-мінералогічний склад;

— максимально низьку енергоємність самого процесу утилізації;

— безвідхідний технологічний процес;

— одержання вихідних продуктів, що мають комерційну цінність.

4. Ресурсозбереження та рекультивація

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і
по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться
про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість
розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу
населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений
перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство
відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв’язку з цим раціональне використання і відтворення .природних
ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з
глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального
використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний
характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі
прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління,
пов’язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і
виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний
розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального
використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність,
пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна
функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних
відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання
планової системи взаємопов’язаних показників, так і дійовий контроль за
їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального
використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в
кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного
суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня
трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як
за територією, так і за галузями народного господарства, виключення
порушень природних взаємозв’язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення
найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім
середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в
Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій
галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи,
контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої
виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є
реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної
безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо
охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання
природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських
органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і
природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і
плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою
держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру
своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в
області охорони навколишнього природного середовища.

Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних,
технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення
грунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених
земель.

Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному
стані грунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі
внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних,
будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

Рекультивація земель є однією з найважливіших проблем землеробства. З
допомогою рекультивації відновлюються землі, що вийшли з обігу.

Рекультивація земель складається з двох етапів: гірничотехнічного та
біологічного. Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування
родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів,
спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також
покриття спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан
рекультивації включає комплекс агротехнічних і фітомеліоратнвних
заходів, спрямованих на відновлення ландшафтів і відтворення родючості
земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві.

Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприємства, організації та
установи, в розпорядженні яких перебуває земельна ділянка, біологічну
рекультивацію — землекористувачі за рахунок коштів підприємств,
організацій та установ, що виконували на цих землях роботи, пов’язані з
порушенням ґрунтового покриву. Тому насправді роботи з гірничотехнічної
рекультивації земель виконуються, а передбачена сума грошей за
біологічну рекультивацію, згідно з проектно-кошторисною документацією на
будівництво об’єкта, перераховується землевласнику та землекористувачу,
який повинен виконати ці роботи. На практиці дуже часто землевласники та
землекористувачі біологічної рекультивації не виконують, що позначається
на відновленні біологічної продуктивності порушених земель, а отже, й на
терміні окупності рекультивованих земель, який в середньому становить
7—25 років.

Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин
були недостатніми для своєчасного відтворення, що й затримало повернення
їх колишньому землевласнику і землекористувачу для дальшого використання
за призначенням (табл. 3). Наприклад, на гірничо-хімічному комбінаті в
Дніпропетровській області добувається 45% марганцевої руди від
загального її виробництва в нашій країні. Для видобутку руди комбінату
відведено 11,2^тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя
займають 10,5 тис. га, а рілля — понад 8 тис. га. Марганцева руда
залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17
м3 породи.

Щоб всю порожню породу складати у відвали заввишки 60—65 м, потрібно
буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, ‘як показав
досвід, втрати родючого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий
чорноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу
з глибини до 20 м використати для лісонасаджень, а породу найнижчого
горизонту (з глибини 40—80 м), зовсім непридатну .для землеробства,
використати для заповнення порожніх кар’єрів. При цьому застосовують
двоетапну систему рекультивації. Оскільки в засипаних кар’єрах з часом
земля осідає, виникає необхідність проведення другого етапу
рекультивації. Після проведення робіт першого етапу відновлені землі
передаються сільськогосподарським підприємствам у тимчасове користування
(3—5 років) для посіву багаторічних трав. На другому етапі рекультивації
площу повторно планують, -покривають шаром чорнозему товщею 0,5 м. Такий
грунт потребує внесення добрив. Урожайність багаторічних трав на сіно на
рекультивованих землях становить 45 ц/га, однорічних — 27,5, озимої
пшениці — 34,5, кукурудзи на зерно — 38,2, кукурудзи на силос — 287
ц/га. Термін окупності капітальних вкладень на рекультивацію земель—10
років. Отже, цей природозахисний захід є ефективним не лише з
екологічного, а й з економічного боку.

Основні напрями використання порушених земель після проведення
рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що
зумовлює необхідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ,
багаторічних сільськогосподарських насаджень; 2) лісове використання,
включаючи створення лісів промислового та цільового призначення
(ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське
використання (створення водоймищ різноманітного призначення — для
розведення риби та птиці, організації спорту, відпочинку, зрошування
тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5)
використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих
земель у держзапас тощо.

Народногосподарський результат рекультивації порушених земель
включає-такі результати: виробничий — одержання продукції з відновленої
площі. При відшкодувальному природокористуванні він визначається
приростом показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні
оцінки відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю
відповідних земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на
відповідну продукцію з рекультивованих земель;

соціально-економічний — створення сприятливих умов для життєдіяльності
людини та функціонування екологічних систем у районі розміщення об’єктів
рекультивації. У зв’язку з різнобічністю проявів соціально-економічних
результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації
вони об’єднуються в дві групи: середовищезахисні та
середовищеполіпiуючі.

Середовищезахисний результат рекультивації, який прирівнюється до
відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок
порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених
земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організацією та
засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь
тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель —
зона впливу — визначається для кожного об’єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при
рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних,
рекреаційних та інших вимог, враховується соціально-екологічним
коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними
зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на

освоєність території.

Аналогічно народногосподарському визначається госпрозрахунковий
результат рекультивації. Для підприємств, які використовують
рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат
визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що
їх отримують з цих земель.

Поширенню передових методів рекультивації порушених земель заважає
відсутність науково обгрунтованих _її організаційних, економічних та
юридичних основ.

Останнім часом у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва
спостерігається збільшення в структурі сільськогосподарських угідь
питомої ваги ріллі та зменшення природних земельних угідь.
Загальновідомо, що продуктивність ріллі значно вища, ніж природних
кормових угідь. Проте повне розорювання земель неминуче супроводжується
порушенням природної рівноваги, а природні кормові й лісові угіддя
сприяють її збереженню і відновленню. Забезпеченню оптимальних
екологічних умов, захисту грунтів від руйнування і деградації, які
відбуваються під впливом водної та вітрової ерозії, сприяє дотримання
оптимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями.

Використана література

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. //
Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. —
Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.

4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків:
ХДАМГ, 1999. – 416 с.

5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./
Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А.
— К.: Юрінком їнтер, 1997. — 704 с.

6. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

7. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238
с.

8. Кучерявий В.П. Екологія, — Львів: Світ, — 500 с.

9. Руденко В.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь,
1994.— 150 с.

10. Трегобчук В. Ресурсне — екологічна складова національної безпеки //
Економіка України. — 2002. — № 2. — С. 4—15.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи