РЕФЕРАТ

на тему:

Хімія і екологія

План

1. Антропогенний вплив на навколишнє середовище

2. Аварії з викидом радіоактивних

речовин у навколишнє середовище

3. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин

4. Кислотні дощі та озонові діри

5. Забруднення атмосфери

1. Антропогенний вплив на навколишнє середовище

До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя
планети й від яких залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми
екологічні. Викликані недалекоглядним, нерозумним, необґрунтованим
ставленням людини до природи, вони виникли не сьогодні й не вчора. Як
свідчать стародавні літописи, ще близько 4 тис. років тому вавілонський
цар Хаммурапі, а пізніше — китайські й монгольські імператори та
європейські монархи вже дбали про збереження природи й видавали накази
про охорону лісів, трав’яного покриву степів, водних джерел. Українська
козацька старшина, незважаючи на надзвичайне багатство нашої природи тих
часів, теж уболівала за збереження довкілля й видала ряд наказів і
документів про охорону придніпровських лісів і лук, заборону спалювання
лісів, браконьєрства, хижацького винищення звірів та риби.

Першу глобальну екологічну кризу людство пережило ще в неоліті. У
природі споконвіку мала місце взаємодія багатьох видів, які займали свою
екологічну нішу. Коли якийсь вид стає монополістом, він швидко вичерпує
ресурси своєї ніші й якщо не знайде нову екологічну нішу, його чекає
екологічна криза та деградація. На початку неоліту людство винайшло лук,
спис та інші знаряддя вбивства й дуже швидко, можливо, за кілька
тисячоліть знищило мамонтів і решту великих тварин (свою основну їжу)
майже на всій планеті й стало видом-монополістом. Так настала перша
екологічна криза. Але людство в неоліті винайшло землеробство й
скотарство і цим створило собі нову екологічну нішу. Відбулася
неолітична революція свідомості й буття людства. На думку М. Моісєєва,
під час неолітичної революції чисельність населення земної кулі
скоротилася у вісім-десять разів, і після цього історія пішла новим
шляхом — шляхом швидкого розвитку сільського господарства, тваринництва,
далі — використання мінеральних і енергетичних ресурсів літосфери,
розвитку промисловості.

Кінець XX ст. знаменується розвитком другої глобальної екологічної
кризи, коли завдяки зростанню народонаселення та його активній
виробничій діяльності в умовах надзвичайно низької екологічної
свідомості практично вичерпані природні ресурси та можливості біосфери
самовідновлюватися й самоочищатися.

Найбільший — «внесок» в забруднення навколишнього середовища вносять
теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На частку
теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46%
повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю та азоту, споживають
велику кількість води: для отримання однієї кВт-години електроенергії
теплові електростанції витрачають близько 3 л води (атомні — ще більше:
6-8 л). Стічні води теплових електростанцій забруднені й мають високу
температуру, що стає причиною не тільки хімічного, а й теплового
забруднення.

Металургійні підприємства відрізняються високим споживанням ресурсів і
великою кількістю відходів, серед яких пил, оксид вуглецю, сірчаний газ,
коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензопирен).
Металургійна промисловість споживає багато води, яка забруднюється в
процесі виробництва.

Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна
промисловість. Найбільш небезпечними є виробництво аміаку, кислот,
анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного
каучуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору.

Сильно забруднюють атмосферу автомобілі. Автомобільний транспорт (в
світі налічується більше 600 млн автомобілів) дає 70-90% забруднень у
містах. Якщо врахувати, що в містах мешкає більше половини населення
Землі, то стане зрозумілим вирішальне значення автотранспорту щодо
безпосереднього впливу на людей.

У викидних газах автомобілів переважають оксид вуглецю, діоксид азоту,
свинець, токсичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол та ін.). Взаємодія
вуглеводнів та оксидів азоту при високій температурі призводить до
утворення озону (О3). Якщо в шарі атмосфери на висоті 25 км достатньо
високий вміст озону необхідний для захисту органічного життя від
жорсткого ультрафіолетового випромінювання, то біля земної поверхні
підвищений вміст озону викликає пригнічення рослинності, подразнення
дихальних шляхів й ураження легень.

Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За об’ємом
забруднених стоків вона посідає перше місце (більше 15%). У стічних
водах підприємств цієї промисловості налічується більше 500 компонентів,
причому ГДК визначені лише для 55. Найбільшу небезпеку становлять
сполуки сірки та хлору, розчинена органіка.

Досить значна кількість забруднювальних речовин потрапляє в природне
середовище в процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільших
збитків завдає застосування пестицидів — щорічно в світі їх
використовують 4 млн т, але врешті-решт лише один їх відсоток досягає
мети, тобто впливає безпосередньо на шкідників сільськогосподарських
культур. Решта впливає на інші організми, вимивається в ґрунти та
водоймища, розвіюється вітром. Ефективність застосування пестицидів
постійно знижується через звикання до них шкідників, тому, щоб досягнути
попередніх результатів, необхідна все більша їх кількість. При
розкладанні пестицидів в ґрунті, воді, рослинах часто утворюються більш
стійкі і токсичні метаболіти. Щорічно в світі стається 0,5 млн випадків
отруєння пестицидами.

Значне забруднення ґрунтів, а як наслідок сільськогосподарських культур,
пов’язане з використанням мінеральних добрив. Щорічно в світі на поля
вноситься 400-500 млн т мінеральних добрив.

Великі забруднення дають тваринницькі комплекси: в навколишнє середовище
потрапляють гній, залишки силосу і кормових добавок, в яких досить часто
містяться сальмонели та яйця гельмінтів.

2. Аварії з викидом радіоактивних

речовин у навколишнє середовище

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу
радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове
радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:

• 1957рік — аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по
виробництву-плутонію (зона радіоактивного забруднення становила
500кв.км);

• 1957рік — вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР
(радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій
мешкало 0,5 млн осіб);

• 1961 рік — аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався
вибух);

• 1979рік — аварія на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (сталося
зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело
до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).

Однак найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища є
аварія, яка сталася 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих
порушень правил експлуатації та помилкових дій 1986 рік став для людства
роком вступу в епоху ядерної біди. Історія людства ще не знала такої
аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля,
здоров’я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій та
водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які довгий
час проживають на забруднених територіях, дозволяє назвати масштаби
Чорнобильської катастрофи глобальними, а ситуацію надзвичайною.

За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 мегакюрі небезпечних
ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне
радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин
від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, які були скинуті над
Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, ґрунти, рослини,
дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження
потрапили території України, Білорусі, Росії, де зараз проживає 5 млн
осіб.

Нині радіоактивний стан об’єкта ЧАЕС такий: доза опромінення становить
15-300 мР/год, а на окремих ділянках 1-5 Р/год. Проектний термін служби
саркофага, який захищає четвертий реактор, — 30 років. Зараз планується
будівництво «Саркофага-2», який повинен вмістити «Саркофаг-1» і зробити
його безпечним. 15 грудня 2000 року відбулося закриття Чорнобильської
АЕС.

Сьогодні ніхто практично не застрахований від впливу наслідків цієї
аварії чи будь-якої іншої аварії на об’єктах атомної промисловості.
Навіть віддаленість на сотні і тисячі кілометрів від АЕС не може бути
гарантією безпеки.

Стан здоров’я населення в умовах довгострокової дії малих доз
іонізуючого випромінювання. Одним з наслідків аварії на Чорнобильській
станції є довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого
випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин,
які містяться в продуктах харчування та воді. При впливі малих доз
іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних
процесів.

Проблема оцінки довгострокового впливу на організм малих доз
радіоактивного випромінювання належить до найбільш актуальних.

Чим далі ми від 26 квітня 1986p., тим більше питань постає щодо
наслідків аварії. Наведемо дані з доповіді Міністра охорони здоров’я
України про медичні аспекти наслідків аварії через 12 років після
трагедії.

Найближчими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали
участь у гасінні пожежі та аварійних роботах на атомній електростанції.
Гострою променевою хворобою захворіло 238 осіб, 29 з них померло в перші
місяці після аварії, ще 15 — згодом. Пізніше діагноз «гостра променева
хвороба» був підтверджений у 134 хворих, з них важкого та дуже важкого
ступеня — у 43.

Близько 2 тисяч осіб отримали місцеві променеві ураження, з 800 тисяч,
що брали участь у роботах з ліквідації аварії. Це пожежники, військові,
працівники атомної енергетики, наукові співробітники, будівельники,
медичні працівники та багато інших.

Найбільші дози опромінення зареєстровані серед пожежників та персоналу
АЕС, які працювали під час аварії в першу добу.

Усього, за сучасними даними, внаслідок Чорнобильської катастрофи в
Україні постраждало майже 3,23 млн осіб, з них 2,35 млн мешкають
протягом 12 років на забрудненій території, більше 358 тисяч брали
участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тисяч були евакуйовані 1986 р.
або були відселені пізніше.

Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки.
Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання
в умовах підвищеної радіації. Оскільки зараз основну загрозу становлять
радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування,
слід знати запобіжні й профілактичні заходи, щоб сприяти виведенню з
організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох
принципах:

> обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

> гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх виведення;

> підвищення захисних сил організму.

Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних харчових
речовин і продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу
активність й здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії
радіоактивного випромінювання (антимутагени та радіопротектори). На
допомогу приходять природні «захисники». До цих речовин належать: листя
чаю, виноград, чорна смородина, чорноплідна горобина, обліпиха, банани,
лимони, фініки, грейпфрути, гранати; з овочів — шпинат, брюссельська і
цвітна капуста, боби, петрушка. Для того, щоб радіонукліди не
засвоювались організмом, потрібно постійно вживати продукти, які містять
пектини, зокрема яблука. Насіння соняшника належить до групи
радіозахисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже
корисний мед і свіжі фруктові соки.

1) Добре харчування:

2) Щоденне випорожнення.

3) Вживання:

відварів насіння льону, чорносливу, кропиви, проносних трав;

соків з червоними пігментами (виноградний, томатний);

чорноплідної горобини, гранатів, родзинок;

вітамінів А, Р, С, В, соку буряка, моркви;

хрону, часнику;

крупи гречаної, вівсяної;

активованого вугілля (1-2 таблетки перед їжею);

сирів, вершків, сметани;

овочів й фруктів (знімати верхній шар до 0,5 см, з капусти видаляти
верхні три листки); 4) Щедре пиття.

3. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням
навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної;
нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості,
водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні
сильнодіючих отруйних речовин.

Джерела хімічних аварій

Викиди та витоки небезпечних хімічних речовин загорання різних
матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводожується
забрудненням навколишнього середовища аварії на транспорті при
перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних
вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є: > порушення правил безпеки й
транспортування, > недотримання техніки безпеки, > вихід з ладу
агрегатів, > механізмів, > трубопроводів, к ушкодження ємностей тощо.

Одним з найяскравіших прикладів аварій може служити аварія, яка
трапилась на хімічному підприємстві американської транснаціональної
корпорації «Юніон Карбайд» в індійському місті Бхопал 1984р. Викид
стався раптово, в нічний час. У результаті аварії в атмосферу потрапило
декілька десятків тонн газоподібного компонента — метилізоционату. Ця
сполука — дуже сильна отрута, яка викликає ураження очей, органів
дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше
2,5 тисяч осіб, 500 тисяч осіб отруїлося, з них у 70 тисяч отруєння
зумовили багаторічні захворювання. Збитки від цієї техногенної
катастрофи оцінюються в 3 мільярди доларів США,

Офіційне розслідування причин цієї катастрофи виявило значні прорахунки
в проектуванні підприємства, недосконалість системи попередження витоків
отруйних газів. Місцева влада та населення не були заздалегідь сповіщені
про потенційну небезпеку для місцевих жителів, пов’язану з технологією
виробництва отрутохімікатів.

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових
Катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значні території, де
можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього
середовища.

Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти,
аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не
тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах. У США для кожної
з 336 особливо небезпечних хімічних речовин, які можуть потрапити в
навколишнє середовище внаслідок аварії, встановлено три рівні впливу:

1. Виникає дискомфорт у постраждалих.

2. З’являється втрата працездатності.

3. Виникає загроза життю.

До числа небезпечних для здоров’я людини газоподібних сполук, які
забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна
віднести: С12, НС1, HF, HCN, SO3, SO2, CS2, CO, СО2, NH3, COC13, оксиди
азоту та інші.

* Сильнодіючими отруйними речовинами називаються хімічні сполуки, які в
певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей,
сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження
різного ступеня.

Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного
процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та
інші) і можуть утворюватись при пожежах на об’єктах народного
господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).

На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об’єктів та 287
000 об’єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні
речовини або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах).
Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості
промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього
середовища і людей.

4. Кислотні дощі та озонові діри

Систематичне вдихання забрудненого повітря помітно погіршує здоров’я
людей. Газоподібні і пилові домішки можуть надавати повітрю неприємного
запаху, подразнювати слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів і
тим самим знижувати їхні захисні функції, бути причиною хронічних
бронхітів та захворювань легенів. Численні дослідження показали, що на
фоні патологічних відхилень в організмі (захворювання легенів, серця,
печінки, нирок та інших органів) шкідлива дія атмосферного забруднення
проявляється сильніше.

Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно
при спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки,
який, сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що
разом з дощем випадає на землю. Кислотні дощі негативно впливають на
людей, врожай, споруди і т. ін.

Кислотні дощі виникають у результаті поєднання з атмосферним киснем
двоокису сірки та оксидів азоту, які викидаються у атмосферу працюючими
на вугіллі та нафті електростанціями, металургійними заводами, а також
автомобільним транспортом. Добуті таким шляхом зневоднення сірчана та
азотна кислоти відносяться вітрами у вигляді дощів та нерідко мають
значну кислотність. Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних дощів вимиває
багато поживних речовин: кальцій, магній, калій та натрій. Їх місце
займають токсичні метали, які під дією дощів стають розчинними та
вбивають мікроорганізми, які розкладають органічні залишки і ґрунт
залишається без поживних речовин.

Озонові діри. В 1985 р. Джозеф Фарман разом зі своїми співробітниками з
Британської антарктичної служби вперше повідомив, що з кінця 1970х років
над Антарктидою відбувалося значне потоншення озонового шару. Виміри
супутника «Німбус-7», зроблені Арліном Крюгером з Годдардовського центра
космічних польотів НАСА, показали, що з роками дефіцит озону
збільшувався від однієї південної весни до іншої. В вересні та жовтні
втрачається біля 70% озону над Антарктидою, що дорівнює приблизно 3%
всього озону атмосфери.

Виміри зроблені лабораторією Д. Хофмана з Університету шт. Вайомінг,
США, показали, щонайбільша частина втрат озону проходить на висотах від
12 до 30 кілометрів.

Було висунуто ряд гіпотез щодо пояснення виникнення озонової діри. Було
відправлено декілька експедицій для тог, щоб відсіяти невірні гіпотези.

Гіпотеза 1: атмосферна циркуляція.

Схема циркуляції могла поступово змінитись так, що над Антарктидою
потоки повітря спрямовані вверх. В результаті стратосферне повітря,
збагачене озоном, заміщується повітрям з тропосфери — нижнього
10км-шару, що втримує мало озону.

Макс Левенштайн та його група з Еймского дослідницького центру НАСА та
їх колеги національного центу атмосферних досліджень та інші показали,
що відповідно до динамічних моделей використаних прибічниками гіпотези
циркуляції, на висоті озонової діри мають бути присутніми газоподібні
мікроелементи з поверхні Землі. Виміри, навпаки, показали низькі рівні
газоподібних мікроелементів, отже насправді повітря, що заповнює озонову
діру поступає з більших висот, де озону зазвичай багато.

Гіпотеза 2: хімічні реакції.

В одній з перших гіпотез йшлося про те, що навколо озонової діри може у
підвищених концентраціях бути присутніми сполуки азоту, що є
найважнішими агентами в руйнуванні озону. в нижніх шарах атмосфери.
Підвищення концентрації приписувалось сонячної активності та атмосферної
циркуляції.

В теоріях засвідчувалось, що підвищена сонячна активність створює на
великих висотах над Південним полюсом сполуки азоту з високою реакційною
здатністю. Повітря, що рухається вниз переносить цей активний азот в
нижні шари атмосфери, де дослідники дійсно спостерігали втрату азоту.
Але співробітники лабораторії реактивного руху НАСА та лабораторії
аерономії Національного управління дослідів океану та атмосфери
віднайшли, що і в озоновій дірці активні форми азоту також зменшувались
в кількості.

Фарман та його співробітники запропонували альтернативну хімічну теорію,
що основана на дослідах М.Моліна, Масачусетського технологічного
інституту, США та Ф. Шервуда Роуленда, Каліфорнійського університету,
США, що були виконані в1970х роках.

В теорії припускалося, що за утворення озонової діри відповідають
сполуки хлору, що надходять в атмосферу головним чином у складі
антропогенного хлорфторвуглецю (ХФВ). Ці інертні сполуки, що
використовуються як хладагенти для кондиціонерів та холодильників, як
хімічні агенти для виробництва пенопластів, можуть зберігатися в
атмосфері від 50 до 100 років.

За декілька десятків років вони досягають середини стратосфери,
розташованої на висоті біля 30 км, або піднімаються вище. Там
ультрафіолетове випромінювання розриває їх. Хлор ,що виділився з молекул
ХФВ спочатку існує в вигляді вільного хлору або реагує з озоном,
утворюючи закис хлору ClO. Обидві форми вступають в подальші реакції,
утворюючи стійкі сполук — резервуари хлору. Вони складаються з
різноманітних форм хлористоводневої кислоти HCl, що утворюється під час
реакції вільного хлору з такими компонентами, як метан та нітрат хлору
Cl ONO2, що виникає в реакції між ClO та двоокисом азоту NO2. Певний
внесок в руйнацію озонового шару вносять також вулканічна діяльність та
викиди стратосферної авіації.

Так у 1982 р. відбулося виверження вулкана Ель-Чічон у Мексиці.
Виверження не було катастрофічним чи надзвичайно великим за масштабами,
але дещо незвичайним: струмінь його викиду мав дуже велику швидкість і
швидко досяг стратосфери. Особливість циркуляції повітря на цих висотах
така, що хмара переноситься вітрами на схід, завершуючи приблизно за два
тижні рух навколо Землі. Одночасно хмара розширюється і поступово
розпорошується на всю територію планети. Дуже дрібненькі часточки можуть
опускатися з таких висот донизу довго — протягом років.

Названий вулкан викинув чималу кількість хлору, крім звичних для
вулканів пилу і вуглекислого газу. Хмара, що утворилася після його
викиду, була помітною тривалий час у повітрі завдяки посиленому
розсіюванню сонячного проміння. Тож з’являлися незвичайно гарні та
інтенсивні кольори неба в час заходу Сонця та перед його появою із-за
лінії горизонту.

З часом від зони екватора атмосферні домішки переносяться до полюсів,
тому викиди хлору вулканом Ель-Чічон могли досягнути району Південного
полюса. Співставлення розпорошення інших викидів різних вулканів
свідчить, що з часом їхній вплив повинен зменшуватися. Враховуючи, то
зниження вмісту озону над Антарктидою розпочалося задовго до виверження
мексиканського вулкана, і особливо швидке поглиблення озонової діри
припадає на період з 1985-1987рр.

Деякі вчені (Кандидат хімічних наук М. Подклетнов) свідчать про реальну
загрозу озоновому шару від вулканів Камчатки.

Доктор технічних наук В.П.Бурдаков та кандидат технічних наук В.М.Філін
в своїх працях дають багато цікавих та переконливих даних про дію
викидів стратегічних ракет та шатлів, використовуючи порівняльну
характеристику хімічного складу цих викидів

За їх свідченнями у викидах всіх літаків 0,1% оксидів азоту NО та NО2,
що під дією УФ-випромінювання сонця майже не утримується в атмосфері.
Потім молекули NО грають роль руйнівників озону за реакціями:

NO + O3 = NO2 + O2

NO2 + O3 = NO + 2 O2

NO2 = O = NO + O2

Кінцеву реакцію можна записати так:

О + О3 = 2 О2

Було підраховано, що до моменту свого зникнення кожна молекула оксиду
азоту знищує в середньому 10 молекул озону.

Ще більш вражаючі данні вони наводять щодо американського корабля
багаторазового використання ШАТЛ

Незважаючи на наведені цифри, все ж таки внесок вулканічної діяльності
та викиди стратосферної авіації в руйнацію озонового шару незначний
порівняно з таким як хлорфторвуглецевих сполук спільно з полярними
стратосферними хмарами.

Дослідники передбачають, що кількість хлору в атмосферу досягне свого
піка в першому десятиріччі наступного століття, тому, що
хлорфторвуглецеві сполуки мають настільки великий час життя, що
кількість хлору в атмосфері буде не тільки залишатися постійною (не
дивлячись на численні міжнародні конференції, угоди тощо), а буде
продовжувати рости до середини наступного сторіччя, а може й далі. Отож
втрати озону найближчим часом будуть зростати в зоні антарктичної
озонової діри. Можливе подвоєння цих втрат.

Реальних результатів боротьби за озоновий шар планети поки що ніхто не
знає…

5. Забруднення атмосфери

Атмосферне повітря забруднюється різними газами, дрібними часточками і
рідкими речовинами, які негативно впливають на живі істоти, погіршуючи
умови їх існування. Джерела його забруднення можуть бути природними і
штучними (антропогенними):

 

Рис.2. Штучні та природні джерела забруднення атмосфери

Природне забруднення атмосфери. У нормі природні джерела забруднення не
спричинюють істотних змін повітря. Інтенсивне поширення певного
природного джерела забруднення на певній території (викиди попелу і
газів вулканами, лісові і степові пожежі) можуть стати серйозною
причиною забруднення атмосфери. Так, під час виверження вулкана Кракатау
у 1883 р. маса попелу та пилу становила 150 млрд. т, і вони поширилися
майже по всій земній кулі. Внаслідок виверження вулкана на Алясці в 1912
р. в атмосферу надійшло понад 20 млрд. т пилу, який тривалий час
утримувався в повітрі. Такі катастрофічні явища зумовлюють іноді
утворення світлонепроникного екрана навколо Землі, а також зміну її
теплового балансу. Проте природні забруднення атмосфери здебільшого не
завдають великої шкоди людині, бо відбуваються за певними біологічними
законами і регулюються кругообігом речовин, виявляються періодично.

Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внаслідок
зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За
будовою та характером впливу на атмосферу штучні джерела забруднення
умовно поділяють на технічні (пил цементних заводів, дим і сажа від
згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газоподібні речовини, які можуть
вступати в хімічні реакції).

Рис.3. Джерела забруднення атмосфери

За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді,
рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 %
загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених
районах воно може бути в тисячу разів більшим за середньопланетарні
значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива,
переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при
спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрапляє близько 120 млн т
попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними
підрахунками, в атмосферу за останні 100 років надійшло 1,5 млн т
арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку,
стільки ж міді.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна промисловість.
Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін.
Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції,
утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з туманом це явище дістало
назву фотохімічного смогу.

Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії.
Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких металів
(свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини
практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів.
Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість
якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних
газів автомобілів шкідливі для людського організму, а оксиди азоту до
того ж беруть активну участь у створенні фотохімічного смогу. Одна
вантажівка або один легковик викидає в повітря відповідно 6 м4 З м3
чадного газу СО. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок
автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близько 10 кг гумового
пилу).

Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери
радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після
вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські
міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від
діяльності людини. Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч
шкідливість її для них є очевидною.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як
кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через
нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення
природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні
деформації народного господарства, за яких перевага надавалася
розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно
небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага
ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та
нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом – без
будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за
відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та
економічних механізмів природокористування та без урахування вимог
охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної
свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля
України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,
повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях
шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі
процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення
стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та

збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і
біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю
екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні
ситуації поглиблюються великими регіональними кризами.
Чорнобильська катастрофа з її довготривалими
медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками
спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної
екологічної катастрофи.

Похожие записи