Реферат на тему:

“Глобальні екологічні проблеми Землі” ПЛАН

1. Вибухоподібні збільшення народонаселення

2. Кислотні дощі

Використана література

1. Вибухоподібні збільшення народонаселення

Природний приріст — це перевищення народжуваності над смертністю
(обчислюється на 1000 жителів на рік). Він може бути додатним у разі
перевищення народжуваності над смертністю і від’ємним, коли смертність
більша від народжуваності, або нульовим, коли ці показники мають
однакове значення. Залежно від соціально-економічних умов життя людей,
співвідношення показників народжуваності, смертності та природного
приросту складається по-різному. Для населення країн, що перебувають на
низьких рівнях економічного розвитку, характерні високі показники
народжуваності і смертності, а відтак — низький природний приріст.
Епідемії та стихійні лиха ще більше погіршують ситуацію.

В наш час у світі переважають два типи відтворення населення. Для
першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності,
смертності й природного приросту (до 12 чоловік на 1000 жителів). Як
наслідок — велика частка старших вікових груп у структурі населення. Цей
тип характерний для більшості країн Європи, Північної Америки. Другий
тип відтворення властивий країнам Азії, Африки та Латинської Америки.
Для нього характерні порівняно високі показники народжуваності,
стабільні на певному (часто низькому) рівні показники смертності та
високий природний приріст (понад 12 чоловік на 1000 жителів). У цій
групі висока частка молодших вікових груп у структурі населення. Так,
природний приріст населення в розвинутих країнах Західної Європи та
Північної Америки становить відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жителів,
тоді як, наприклад, у країнах Південної Азії — 22, Центральної Америки —
31 чоловік на 1000 жителів. У середньому за рік населення Землі зростає
на 90 млн чоловік, насамперед за рахунок країн, що розвиваються, які
дають понад 90 % щорічного приросту населення..

До XVIII ст. зростання кількості населення світу залежало здебільшого
від біологічних процесів. Пізніше на перший план вийшли
соціально-економічні чинники, і з того часу населення Землі почало
зростати швидкими темпами. За прогнозами спеціалістів ООН, до кінця
наступного століття кількість населення на планеті ще більше зросте і
стабілізується на рівні близько 10 млрд чоловік.

Швидкі темпи зростання приросту населення дістали назву демографічного
вибуху й перетворилися в одну з глобальних проблем людства. Розв’язання
цієї проблеми вбачається у проведенні певної демографічної політики
системи адміністративних, економічних, пропагандистських та інших
заходів, які здійснюються державою з метою урегулювання передусім
народжуваності. В країнах з першим типом відтворення населення державні
заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а
в країнах з другим типом — навпаки, на скорочення. Так, у багатьох
європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують
грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші
заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей та жінок,
які мають дітей. В Китаї, навпаки, державного значення набула політика
стримування народжуваності шляхом її обмеження.

Минуле ХХ століття ознаменувалось швидким, майже вибухоподібним
приростом населення Землі. Закономірно виникає запитання – яке ж
демографічне майбутнє принесе у цьому сенсі ХХІ століття? Великою мірою
відповідь на нього залишається невизначеною, хоча західні експерти з
демографії неодноразово намагалися визначити тенденції, які будуть
формувати наш спільний світ у наступні десятиліття. Отож подивимося, що
нам пророкує наука демографія.

Як очікується, за наступні п’ять десятиліть чисельність населення Землі
збільшиться на 2-3 мільярда чоловік, котрі прилучаться до нинішніх 6,5
мільярдів, і сягне цифри приблизно в 9 мільярдів. Однак майже увесь
майбутній всесвітній приріст населення матиме місце у менш економічно
розвинених регіонах планети. Населення ж більш розвинених регіонів, як
прогнозується, залишиться більш-менш у своїх існуючих межах, тобто, біля
1,2 мільярда жителів. Майже половину приросту додаватимуть до світової
людської популяції шість країн — Індія (22 %), Китай (11 %), Пакистан (4
%), Нігерія (4 %), Індонезія (4 %) і Бангладеш (3 %).

Отже, вибухоподібне збільшення народонаселення спостерігається у
країнах з другим типом відтворення. Зокрема це стосується таких країн як
Китай, Індія, окремі країни Африки, Латинської Америки тощо.

Головною проблемою вибухоподібного збільшення народонаселення є
загострення продовольчої проблеми, зниження рівня медичного
обслуговування у країнах, де спостерігається різке збільшення числа
населення, зростання бідності та погіршення епідеміологічної ситуації,
зростання навантаження на природні ресурси регіонів, великі міграційні
процеси у більш розвинуті країни. Тому є вкрай важливим цивілізоване
регулювання рівня народжуваності, вирішення соціальних та економічних
питань окремих регіонів.

2. Кислотні дощі

Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно
при спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки,
який, сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що
разом з дощем випадає на землю. Кислотні дощі негативно впливають на
людей, врожай, споруди і т. ін.

Кислотні дощі виникають у результаті поєднання з атмосферним киснем
двоокису сірки та оксидів азоту, які викидаються у атмосферу працюючими
на вугіллі та нафті електростанціями, металургійними заводами, а також
автомобільним транспортом. Добуті таким шляхом зневоднені сірчана та
азотна кислоти відносяться вітрами у вигляді дощів та нерідко мають
значну кислотність. Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних дощів уносить
багато поживних речовин: кальцій, магній, калій та натрій. Їх місце
займають токсичні метали, які під дією дощів стають розчинними та
вбивають мікроорганізми, які розкладають органічні залишки і ґрунт
залишається без поживних речовин.

Систематичне вдихання забрудненого повітря помітно погіршує здоров’я
людей. Газоподібні і пилові домішки можуть надавати повітрю неприємного
запаху, подразнювати слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів і
тим самим знижувати їхні захисні функції, бути причиною хронічних
бронхітів та захворювань легенів. Численні дослідження показали, що на
фоні патологічних відхилень в організмі (захворювання легенів, серця,
печінки, нирок та інших органів) шкідлива дія атмосферного забруднення
проявляється сильніше.

Оксиди сірки й азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і
автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють
дрібні капельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у
вигляді кислотного туману й випадають на Землю у вигляді кислотних
дощів. Ці дощі мають шкідливу дію на фактори навколишнього середовища:

врожайність багатьох с/г культур знижується на 3-8% внаслідок ушкодження
листя кислотами;

кислі опади спричинюють вимивання з грунтів кальцію, калію та магнію, що
веде до деградації флори і фауни;

деградують і гинуть ліси;

отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба і численні види комах;

зникнення комах у водоймах призводить до щезання птахів і тварин, які
ними живляться;

зникнення лісів у гірських районах зумовлює збільшення кількості
гірських зсувів і селей;

різко прискорюється руйнування пам?ятників архітектури, житлових
будинків;

вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює
захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.

За даними екологів, у Швейцарії від кислотних дощів засихає третина
лісів, 69% оглянутих букових дерев у лісах Великобританії висихають з
верхівок. У Швеції 18 тисяч озер отруєно цими дощами, а у 9 тисяч з них
риба вже частково вимерла, а в 4 тисячах – зникла зовсім.

Великою загрозою є “інтернаціональний” характер цього забруднення, адже
повітряні течії розносять кислотні тумани на тисячі кілометрів від місць
їх виникнення. Ті ж, наприклд, шведські озера були пошкоджені кислотними
дощами, що утворилися внаслідок викидів ТЕС і металургійних підприємств
Великобританії. Пануючі в цьому районі західні вітри розносять отруту
далеко від Британських

островів – аж до Скандинавії. Кислотні дощі в Канаді — принесені з США,
в Україні – з Румунії тощо.

Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.

Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього
живого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується,
перетворюється у теплову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка
проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі
ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в’язнуть у цьому
невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його
склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100
км. До складу атмосфери входять азот — 78,08%, кисень — 20,95% і аргон —
0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які
присутні у повітрі в мікрокількості, припадає лише трохи більше 0,04%.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря
змінюється. Важливою змінною складової атмосфери е вуглекислий газ. Ще
100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298%, а тепер —
0,0318%, а в містах ще вищий. Цікаво, що акселерацію — прискорений і
посилений ріст дітей, особливо в містах, — деякі вчені пояснюють
підвищеним вмістом вуглекислого газу в повітрі. Навіть незначне
збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі значно посилює дихальний
процес, починається швидкий ріст грудної клітини і відповідно всього
організму.

Приблизно до висоти 400—600 км зберігається переважно киснево-азотний
склад атмосфери. Істотна зміна складу повітря спостерігається лише з
висоти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. «Гелієва корона
Землі», як назвав гелієвий пояс В.І.Вернадський, простягається приблизно
до висоти 1600 км від поверхні Землі, а далі вище 2—3 тис. км переважає
водень. Так поступово газова оболонка Землі перетворюється у міжзоряний
газ, який складається на 76% (за масою) з водню і на 23% з гелію.

• Атмосферне повітря — один з найважливіших природних ресурсів, без
якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень О2,
необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і
мікроорганізмів. Організму людини і тварин необхідний постійний приток
кисню. Основне джерело утворення кисню — це фотосинтез зелених рослин.
Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд т
кисню. Близько 80% всього кисню в атмосферу постачає морський
фітопланктон, 20% виробляє наземна рослинність.

• Вуглекислий газ — обов’язковий компонент фотосинтезу рослин.

Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вулканів, розпаду
органічних речовин, дихання живих організмів, виділення з поверхні
теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин,
розчинення в холодній воді океанів, перетворення силікатів вивітрюваних
гірських порід у карбонати. Рослини за рік поглинають близько 100млрд т
оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в
атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є
світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше
оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі
водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається
співвідношенням процесів випарювання, конденсації і горизонтального
перенесення.

• Водяна пара — це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в
атмосфері водяна пара і діоксид вуглецю захищають земну поверхню від
надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не
було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б
не+15, а — 23 °С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її
радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших факторів, що
визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну
і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Атмосферне повітря забруднюється різними газами, дрібними часточками і
рідкими речовинами, які негативно впливають на живі істоти, погіршуючи
умови їх існування.

Джерела його забруднення можуть бути природними і штучними
(антропогенними).

Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внаслідок
зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За
будовою та характером впливу на атмосферу штучні джерела забруднення
умовно поділяють на технічні (пил цементних заводів, дим і сажа від
згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газоподібні речовини, які можуть
вступати в хімічні реакції).

За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді,
рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 %
загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених
районах воно може бути в тисячу разів більшим за серед-ньопланетарні
значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива,
переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при
спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрапляє близько 120 млн т
попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними
підрахунками, в атмосферу за останні 100 років надійшло 1,5 млн т
арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку,
стільки ж міді.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна промисловість.
Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін.
Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції,
утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з туманом це явище дістало
назву фотохімічного смогу.

Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії.
Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких металів
(свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини
практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів.
Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість
якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних
газів автомобілів шкідливі для людського організму, а оксиди азоту до
того ж беруть активну участь у створенні фотохімічного смогу. Одна
вантажівка або один легковик викидає в повітря відповідно 6 м4 З м3
чадного газу СО. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок
автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близько 10 кг гумового
пилу).

Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери
радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після
вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські
міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від
діяльності людини.

Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч шкідливість її для
них є очевидною.

Атмосфера має здатність до самоочищення. Концентрація забруднювальних
речовин через розпорошення їх у повітрі, осідання твердих часточок під
впливом сили гравітації, випадання різних домішок з опадами (дощ
інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря 28 % часточок пилу
діаметром 10 мкм). Проте від величезної кількості забруднювальних
речовин, що надходять в атмосферу сьогодні, вона не встигає
самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам’яного вугілля
і 0,8 млрд т бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. т арсену,
225 тис. т германію, 153 тис. т кобальту і, крім того, мільйони тони
пилу з металургійних заводів, майже 1/5 частина світового виробництва
цементу.

За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в атмосфері
становить 9-10 мли т. Порівняно з масою земної атмосфери це мізерна
величина, однак на висоті 50— 100 м від Землі, де саме концентруються
забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого
повітря.

Головними екологічними глобальними наслідками забруднення атмосфери є:

· парниковий ефект;

· озонова дірка;

· кислотні дощі;

· смог.

В промислово розвитих країнах основним джерелом забруднення атмосфери є
автотранспорт, парк якого безупинно росте. Якщо в 1900 р. на планеті
нараховувалося біля 6 тис. автомобілів, то до 2000 р. чисельність
світового парку автомашин досягла 500 млн. одиниць.

Використана література

Безпека життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.

Демографія світу / За ред. Коваленка В.А. – К., 2000.

Загальна гігієна з основами екології. Підручник. – К., 2003.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

Основи екології. – К., 2001.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи