ДОПОВІДЬ

на тему:

Формування екологічної культури,

гармонійних відносин людини і природи

Cучасні масштаб екологічних змін створюють реальну загрозу для життя
людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України
досягло критичного рівня.

“Гадаємо, — писав В.Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна
найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає
природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже
через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які
маємо”.

Екологічні проблеми, що особливо загострились в останні десятиріччя,
викликають стурбованість і тривогу чесних людей Землі. Рішенням
міжнародного Стокгольмського форуму з 1972 року в календарі з’явився
особливий день. Дата 5 червня закликає людство загалом і кожного зокрема
зробити все, щоб зберегти дивосвіт кольорів на планеті.

Захистити весняну квітку і спів солов’я, степову балку і поліське
болото, молоду вербиченько і могутній віковий дуб, чисте повітря і чисту
воду – все це і буде надійною гарантією збереження самого життя в усій
його красі і гармонії. Без сьогоднішніх наших колективних зусиль надія
на виживання людської цивілізації стає проблематичною.

На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані
квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились такі
небезпечні девізи: “Моя хвата скраю”, “Після нас хоч потоп”, “На наш вік
вистачить”, “Після нас хоч траві не рости”. Тож часто і в прямому, і в
переносному розумінні трава після нас не росте. Замість добрих сходів і
соковитого зела щедро проростає бур’ян байдужості, жорстокості,
безкультур’я, неповаги до Землі – матінки, до рідного народу,
Батьківщини.

В екології, як і у вихованні, все пов’язане з усім. Або в юному,
найбільш сприятливому для добра, віці через спілкування з природою ми
посіємо гуманізм, повагу до життя і готовність його захистити, або цю
юну душу заглушить чортополох.

Ось чому Стокгольмська міжнародна конференція з навколишнього
середовища, скликана з ініціативи ООН, рекомендувала встановити
Всесвітній день охорони навколишнього середовища для загострення уваги
громадськості до болючих проблем захисту природи. Варто нагадати, що
форум прийняв такі важливі документи, як Декларація про навколишнє
середовище і План дій у сфері міжнародного співробітництва.

Для активізації і координації були створені: спеціальний орган – ЮНЕП,
а також координаційна рада з навколишнього середовища.

Зараз однією з найавторитетніших міжнародних організацій є програма
“Людина і біосфера”.

Охоронці природи об’єднуються для здійснення найрізноманітніших акцій
міжнародного масштабу.

Екологія – один з найефективніших напрямків народної дипломатії,
зусиллями ентузіастів і підтримкою національних і міжнародних
організацій вдалося зрушити кригу застою.

В 1989 році вже не в перший раз проводиться акція добровільної
екологічної праці “Зелена хвиля”.

Її витоки – екологічні суботники в національному парку “Лосиний
острів”, “Зелена хвиля” пройшло не тільки по Європі, а й майже по всіх
материках, об’єднаними зусиллями тисяч ентузіастів, які доклали рук до
того, щоб на Землі стало менше бруду, а більше краси.

В Державних документах “Державна національна програма “Освіта” (Україна
ХХІ століття), “Базовий компонент дошкільної освіти в Україні”, Закон
України “Про шкільну освіту” приділяється велика роль екологічному
вихваленню дошкільників, свідомого ставлення до себе, оточення та
довкілля. Зокрема, в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні
сфера “Природа” зазначається, що метою є формування елементів
екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, розвиток у дитини
позитивного емоційного – ціннісного ставлення до природного довкілля,
формування реалістичних уявлень про явище природи, практичних умінь,
дбайливого ставлення до її компонентів.

Людина невід’ємна від природи. Їй ми завдячуємо своїм існуванням,
досконалістю, своєю силою і красою. Але із самою природою відбуваються
нині разючі переміни, метаморфози, що несуть загрозу нашому здоров’ю.

Останнім часом збільшилась кількість повідомлень у пресі, по радіо,
телебаченню про негативний вплив екологічного забруднення навколишнього
середовища на організм людини, рослини і тварини. Вирубуються ліси,
замулюються озера, убожіє світовий океан, пустелі поглинають родючі
землі. У процесі виробництва в ріки, озера, моря щороку потрапляють
забруднена вода, шкідливі речовини.

Атмосфера Землі, азоту, оксидом вуглецю насичується, двооксидом сірки.
Все це – небезпечні отруйні речовини.

Забруднення повітря, води, землі внаслідок бездумної господарської
діяльності, в гонитві за виконанням планів, отриманням премій,
збагаченням будь-якою ціною несприятливого впливає на умови життя і
здоров’я населення. І найбільш незахищеними виявляються діти. На їхньому
здоров’ї передусім конче негативно позначається дефіцит чистого повітря,
води, продуктів харчування. Як може розвиватися нормально підростаюче
покоління, коли майже 70 процентів новонароджених з першого дня мають
відхилення в здоров’ї?

Ми маємо безрадісні факти щодо зменшення приросту населення на Україні,
однією з причин чого є екологічне забруднення навколишнього середовища.
Стає системою патологія родів. Нерідко діти народжуються з різними
недугами, багато з них стають інвалідами на все життя.

Хворобливі, слабенькі малюки приходять в дитячі заклади. І скільки
доводиться працівникам садків докласти зусиль, щоб разом із батьками
забезпечити нормальний розвиток тієї чи іншої дитини.

Починають, як правило, із зміцнення їхнього здоров’я, використовуючи
найрізноманітніші засоби фізичного виховання. Дбають про підвищення
опору дитячого організму.

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання
природних ресурсів, створення екологічно безпечних умов для
життєдіяльності людини – невід’ємна умова розвитку України.

З цією метою Україна здійснює екологічну політику на своїй території,
основою якої є забезпечення безпечного для існування живої і неживої
природи навколишнього середовища, охорона життя і здоров’я населення від
негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного
середовища, досягнення гармонійної взаємодії економіки і екології,
охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації
охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і
майбутніх поколінь.

За статистичними даними в дитячих закладах протягом останніх років в
цілому склалася тенденція до зниження рівня захворюваності малят.

Найбільше випадків ураження грипом, ангіною, гострими респіраторними
захворюваннями.

Проте насторожують цифри у графі виявлення інших недругів. Про що
йдеться? Питання ще не проаналізовано на належному рівні.

По-перше, при поглиблених оглядах дітей у дитсадках лікарями-фахівцями
вихователі не отримують конкретних порад медиків щодо стану здоров’я
своїх вихованців у кожній віковій групі. Це шкодить роботі з батьками. А
вихователь несе персональну відповідальність за стан здоров’я кожної
дитини в своїй групі.

На превеликий жаль, і в зонах жорстокого контролю, що зарясніли в нас
після аварії на Чорнобильській АЕС, ні педагоги-дошкільники, ні батьки
не мають конкретних рекомендацій медиків щодо роботи в екологічно
забруднених зонах.

Проблем у нас зараз багато, а економічних можливостей – обмаль. Але ж
діти не можуть чекати поки відбудуться кардинальні зміни в підготовці
медичних і педагогічних кадрів. Ми повинні ростити підростаюче покоління
здоровим і загартованим.

Педагоги займаються самоосвітою, поглиблюють знання з психології,
народної педагогіки, фізіології, санітарії, медицин. Але без всебічних
знань у сучасних екологічних умовах майже нікому нам не обійтися. І
шукати відповіді на всі питання, що ставить перед нами життя треба
невідкладно.

Екологічне виховання в дошкільному віці, як і збереження здоров’я дітей
– справа не лише батьків, вихователів, а й науковців, керівників
підприємств. Кожен на своєму місці, в міру своїх можливостей і знань
повинен докласти максимум зусиль, аби захистити землю, природу,
допомагати виростити здорове молоде покоління.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не
вміють ще ходити, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони
могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це
залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи
любові до рідної природи.

Виховуючи у малят любов до природи, рідної землі, навчають їх оберігати
і примножувати навколишню красу, ми формуємо зачатки екологічної і
моральної свідомості, духовності, гуманізму. Виховані в любові юні
громадяни України, які житимуть у третьому тисячолітті, мають бути
позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий
обов’язок кожного – не завдати шкоди живому світові.

Питання екологічного виховання та освіти населення, а особливо
наймолодших, — одне з найважливіших.

Бажано, щоб вихователі всіх дитячих закладів, за можливістю, батьки
скористалися методичними рекомендаціями “Дошкільник і екологія”,
підготовленими кандидатом педагогічних наук Н.В.Лисенко, “Український
фольклор та народні традиції в житті дошкільника” (укладачі М.Бальон,
О.Максимова. – Чернівці, 1996 р.). У цих та інших публікаціях визначені
мета та завдання екологічної освіти, і виховання в дитячих закладах, які
можна сформулювати таким чином:

формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в
розвитку живої природи та очевидні взаємозв’язки і залежності;

виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про
рослини і тварини, нетерпеливість до безглуздого псування рослин,
знищення тварин;

формувати у дошкільників вміння пізнавати взаємозв’язки у природі;

розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього
сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів їх живлення та взаємодії
із середовищем;

знайомити дітей з живими барометрами природи, пристосовуваннями рослин і
тварин до змін у природі;

знайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до
природи;

вчити культурно поводитись у природі, та найголовнішими завданнями є
формування постійної потреби в зміцненні та охороні власного здоров’я і
здоров’я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.

Під час здійснення екологічної освіти педагог-дошкільник, по-перше,
повинен використовувати такі цікаві форми роботи:

заняття-вистави “Цілюще зілля”, “Дідусь Лісовичок”, акторами в яких
виступають діти;

прогулянка, екскурсії в природу, в музеї, на поля, в ліс;

робота дитячих організацій, гуртків, студій: “Зелена аптека”, “Природа і
фантазія”, “Юні друзі природи”;

перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику;

збирання лікарських рослин, приготування чаїв та коктейлів;

організація роботи на городах, проведення дослідів з рослинами і
тваринами;

вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят;

використання художньої літератури відповідного змісту.

Почуття дитини значно випереджають появу знань, які потім сприяють їх
зміцненню, зародженню нових або, навпаки, пригашенню тих, що виникли.

Найбільший емоційний відгук на вплив навколишнього середовища
спостерігається у віці до п’яти років, а тому цей період найбільш
сприятливий для розвитку почуттів.

Дуже важливо, які враження залишаються від першої зустрічі з твариною,
рослиною, явищем природи. Дорослий повинен правильно зазвати об’єкт і
дати оцінку – зміст її залежить від віку дітей. Так, трирічній дитині
досить сказати лише про виразні й виразні й одразу помітні ознаки: “Це
сніг, сніг білий і чистий, дуже гарний”.

Чотирирічній уже доступна ширша естетична оцінка: “Сніг сліпучо-білий,
навіть очам трохи боляче”. На сонці сніжинки сяють. Вся земля немов би
вкрита білою пухнастою ковдрою”. Доцільно також навідними запитаннями
спонукати робити це самому. “Чим подобається тобі сніг? З чим його можна
порівняти?”

У старшому дошкільному віці завдяки цілеспрямованому виховному впливу
діти свідомо оцінюють природне оточення, відчувають задоволення від
перебування в ньому.

Але це ставлення ще не стійке, потрібна підтримка дорослого – схвалення,
зосередження уваги на інших ознаках: можна запропонувати розглянути
форму сніжинок чи простежити за їх рухом.

Завдання дорослого – навчити дитину бачити красиве у природі не тільки у
виразному або і в іншому, непомітному або незаслужено засуджуваному. До
“поганих” і “негарних” діти найчастіше відносять представників класу
комах, земноводних. деякі трав’янолисті рослини. Тому з боку дорослого
потрібна тривала, кропітка робота. Для цього доцільно провести
спостереження (жаба), бесіди, розповіді (змія). В ході спостереження за
жабою слід звернути увагу дитини на пристосованість кінцівок до
пересування у певних умовах (короткі передні й довгі задні ноги
полегшують стрибання у густій траві), органів живлення до здобуття
поживи (великий рот, довгий липкий язик для ловлення комах), забарвлення
шкіри до навколишнього середовища.

Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша,
а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне
тіло вкрите лускою різних відтінків, воно – гнучке – то згортається, як
канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру
дерева.

Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм
треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На
багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із
зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У
звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка
та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до
себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності,
співчуття, доброти, гуманізму.

Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але
екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї,
щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії
мільйонів свідомих громадян, усього суспільства.

Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити
протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх
розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце
в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з
усім живим і неживим, що нас оточує. Тому виховання у малят бережного
ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають
сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім’ї.

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити
красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася
мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної
гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше – якомога
більше бувати з малюком на лоні природи. Показувати йому, яке чудове
будь-яке творіння – від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої
трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в
повітрі.

Навіть 5-6 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій,
некопаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева,
ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а
значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами
не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від
холоду.

У маленьких “чомучок” кожне повідомлення викликає справді ланцюгову
реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну
природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і
звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і
водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні
запитання.

Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина
бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні
показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під
час прогулянки в парку чи сквері: “Не рви квіти! Не бігай по траві! Не
ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не
тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато
квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися
від комашні.

Чому ж тепер не можна?

“Бо в парку це люди посадили”, — терпляче пояснює мама. Значить, коли
люди зробили – не можна, а коли саме виросло – будь-ласка? Але ж і ті, і
ці однаково живі. Маля замислюється. Один раз, другий, третій, а там,
дивись, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож
і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в
їхній дитині така черствість до всього живого? – так само щиро забувши
про свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж
найкращі, найправильніші слова.

Збираючись на природу з малюком, необхідно насамперед продумати всі
нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і красивою для всіх членів
сім’ї, а для молодшого – особливо.

Милуються з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому
неодмінно підкреслюють: “Оцю квіточку ніколи не зривай – вона занесена
до “Червоної книги”, — ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної
енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов’язково
“полікують”, а наступного року не забудуть навідати.

Ще більш можна зробити, прилучаючи дітей до посиленої праці у природі.
Ясна річ, малята, які живуть у селі, впевненіше почуваються у
спілкуванні з природними об’єктами: сад, город, ліс і лука, поле й річка
– все поруч, все звичне. Але це зовсім не означає, що старші не повинні
пояснювати їм, як слід поводитись з рослинами, прилучати до посильної
участі у праці на землі, турботи про неї. Добре, коли в дошкільника є
свої підопічні – квіти, городні культури, які він доглядає, допомагає
дорослим поливати їх, полоти тощо, пізнаючи в процесі роботи, що саме
потрібно зеленим друзям для нормального розвитку.

У місті з цим дещо складніше. Але чимало сімей, які проживають у місті,
мають нині садові ділянки, багато хто відвозить дітей на літо в село до
бабусь. Та й відпустка, проведена разом з дитиною в будь-якому куточку
країни, дає достатній простір для екологічного виховання, формування
природоохоронних навичок. Зрештою, навіть у звичайній міській обстановці
в квартирі можна створити зелений куточок хоча б на підвіконні, щоб син
або донька на власному досвіді пересвідчувалися, як життєво необхідні
найменшій рослинці тепло, світло, волога, щоденний догляд. І бачили, як
вона віддячує за це: красивою квіткою, зеленню до столу, вітамінами.

Нехай малюк відчуває відповідальність за стан доручених йому рослин. Ні
в якому разі не можна виконувати за нього роботу, але й лаяти, якщо він
забув, наприклад, вчасно полити або розпушити землю у горщику, теж не
варто. Краще тактовно нагадати, поспівчувати спраглій квіточці.

Сьогодні є очевидним для всіх, що екологічне виховання – це не тільки
подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення екологічної
цінності природного середовища у єдності його з людиною. Таке
усвідомлення ґрунтується на розумінні залежностей, які існували і
існують у природі, впливу людської діяльності на неї і необхідність
дбайливого ставлення до її об’єктів. Дошкільникам необхідно подавати
знання, які спонукають пізнавати навколишнє у доступній для них формі.
Ці знання повинні мати розвиваюче та виховне значення. Організація
систематичних спостережень, праці у природі, найпростіших дослідів
розкриють дітям закономірності розвитку живого об’єкта. Обрані форми і
методи роботи повинні мати цілісну систему для забезпечення природних
знань у дошкільників.

За вимогами сьогоднішнього дня щодо екологічного виховання дітей –
прищеплення бережливого ставлення до природи – важливе місце відводиться
дослідницькій пошуковій роботі. Істотне значення для засвоєння дітьми
знань про розмаїття тваринного світу мають такі ефективні методи і
прийоми навчання, практичне експериментування, ігри з плаваючими і
літаючими моделями, специфічно побудоване обговорення результатів дій з
ними для засвоєння знань про пристосування тварин до навколишнього
середовища, проблемні ситуації, розв’язання яких потребує актуалізації
набутих знань: дидактичні ігри і вправи, завдання дітям для самостійних
спостережень.

Діти охоче сприймають від дорослих не лише довідкову інформацію про
навколишнє, а й казки, легенди, пісні, вірші про природу.

Але проблему екологічного виховання дітей не можна у повній мірі
розвивати без допомоги батьків. Такий підхід до проблеми не випадковий,
адже єдність сім’ї та школи, дитячого садка необхідна там, де життєвий
досвід і наукові уявлення дітей недостатні, потребують систематичного
збагачення, вираження, відчуття новизни у сприйманні світу природи
людських взаємин з нею. Сім’я є тим ланцюжком, який з’єднує здобуті
дитиною початкові уявлення про світ природи з її практичним досвідом у
повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на
особистість, яка формується.

Треба пам’ятати і знати, що природа потрібна всім людям і не тільки
сьогодні, а й завжди. Природа дає свої скарби, а нам потрібно віддячити
їй людською добротою і турботою. Тільки тоді, коли люди – дорослі і малі
— любитимуть природу, співчутливо ставитимуться до неї, привчатимуться
до праці. ми менше говоритимемо про дефіцит милосердя й співчуття в
нашому суспільстві.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи