Контрольна робота з екології

на тему:

Еволюція антропогенної діяльності та взаємодія людини з біосферою.
Парниковий ефект. Корисні копалини України

ПЛАН

Еволюція антропогенної діяльності та взаємодія людини з біосферою.

Парниковий ефект.

Корисні копалини України.

1) Близько 600 млн. років тому на планеті Земля з’явилися перші
багатоклітинні організми (вважають, що саме тоді для цього склалися
сприятливі умови — вміст кисню в атмосфері досяг 3-4 %), і одразу
відбувся еволюційний вибух — виникли нові форми життя — губки, черви,
корали, молюски, а також предки перших рослин і тварин, які в
палеозойську еру заповнили всі акваторії й вийшли на континенти.
Розвиток земної рослинності зумовив збільшення кисню в атмосфері та
поживних речовин в ґрунтах, а також появу більших тварин. Активно
змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла
біосфера.

 Величезне значення мав біологічний обмін речовин. Подальший процес
еволюції живих організмів призвів до появи людини — найвищого
біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

На підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних,
антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах
людського суспільства з природою виділено чотири періоди, що різняться
за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому
середовищу шкоди.

Перший, давній, період включає палеоліт, мезоліт і неоліт.

У палеоліті (від майже 2 млн. років до 30-35 тис. років тому) Жили
збирачі та перші мисливці — пітекантропи, синантропи, неандертальці та
кроманьйонці.

У мезоліті (від 30 до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей
додається рибальство, з’являються більш досконалі знаряддя з кісток,
каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд).

Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства,
скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ.

Перший, давній, період характеризується накопиченням знань про природу,
пристосуванням людини до природи та, порівняно, незначним антропогенним
впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила
людини, яка повністю залежала від природи.

Проте, саме в цей період виникла перша глобальна екологічна криза в усіх
регіонах розселення людей, — проходить винищення великої кількості
крупних тварин; випалювання рослинності для полювання та розширення
пасовиськ та ріллі на великих територіях призводить до різких змін
складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому.

Другий період — рабовласницький лад і феодалізм.

У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають
ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю
діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після
виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб,
мідного купоросу. Чисельність населення в XV- XVII ст. уже перевищувала
500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання
людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей
час був загалом ще незначним, але спостерігаються локальні та
регіональні екологічні кризи — значні території Близького Сходу,
Північної та Центральної Африки перетворилися на кам’яні та піщані
пустелі.

Третій період (XVIII ст.— перша половина XX ст.) — час бурхливого
розвитку фізики, техніки, винайдення парового та електричного двигунів,
атомної енергії. Це — період активного розвитку локальних і регіональних
екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства,
страшних за своїми екологічними наслідками світових воєн, хижацької
експлуатації всіх природних ресурсів.

У XX столітті людина отримала можливість активно впливати на довкілля та
користуватися раніше недоступними для неї ресурсами. Виникла ідея, що
людина — хазяїн природи, а природа — невичерпне джерело потрібних їй
ресурсів. У цьому важливу роль зіграли:

а) стрімко зростаюча чисельність населення, що зробила можливим фактично
необмеженим використання трудових ресурсів;

б) поява атомної енергетики, в початковій ейфорії від якої почало
вважатися, що відтепер людство вільне від необхідності застосовувати
інші енергетичні джерела;

в) розробка та створення озброєння нового типу, здатного знищити всю
живу природу нашої планети;

г) формування на базі супутникових та комп’ютерних технологій єдиного
світового інформаційного простору.

У сукупності ці фактори визначили у середині та другій половині XX
століття технократичну стратегію виробництва та використання природних
ресурсів, стратегію.

Четвертий період (останні 40-50 років) характеризується розвитком
глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового
ефекту, появою озонової дірки та кислотних дощів,
суперіндустріалізаціею, супермілітаризацією, суперхімізацією,
суперспоживанням і суперзабрудренням усіх геосфер.

Людство космічним вихором увірвалося в біосферу, деструктивне змінюючи
її структуру, деформуючи хід процесів, що складалися протягом багатьох
мільйонів років. Дедалі зростаюча лавина речовинного та теплового
забруднення біосфери, безповоротна втрата генофонду флори та фауни
загрожують перерости в глобальний катаклізм, який може стати найбільшою
катастрофою в історії планети. Люди починають усвідомлювати, хоч і
досить повільно, цю страшну небезпеку для природи та її ресурсів, але
зупинити, або повернути ситуацію надзвичайно важко.

Новий аспект у глобальній проблемі антропогенного впливу на довкілля —
витончення озонового шару в атмосфері і утворення так званих озонових
«дір», яке особливо інтенсивне в полярних областях планети. За останні
15 років озоновий шар на Півночі став тоншим на 6 %. Тільки з 1969 року
над забрудненими екологічно містами Канади і США шар озону зменшився на
3%, над Австралією і Нового Зеландією — на 4 %. Таке становище може
призвести до порушення екологічної рівноваги, пов’язаної з потеплінням і
підвищення середньорічної температури на 1,5-4,5 °С, з інтенсивним
таненням полярних льодів і підвищенням рівня світового океану. Отже,
медико-соцїальні наслідки зміни клімату можуть бути значно більші від
зменшення озонового шару, що екранує землю і людину від потужного
ультрафіолетового випромінювання.

Глобальний характер масштабів забруднення навколишнього середовища
досягає вже майже критичного рівня. Все живе на нашій планеті піддається
одночасній шкідливій дії хімічних, фізичних і біологічних факторів.
Джерелом хімічного забруднення є понад два мільйони хімічних сполук,
більшість з яких вважаються нешкідливими. Хибність даного ствердження
доводиться багатьма дослідами, які показують, що ці сполуки часто діють
не безпосередньо на організм, а на його потомство шляхом скорочення
чисельності виду, або повним його знищенням. До найбільш отруйних
забруднювачів навколишнього природного середовища належать сполуки
свинцю та фенолу, це ще раз було підтверджено низкою дослідів на білих
пацюках та морських свинках, яким щоденно протягом кількох місяців
давали ацетат свинцю (одній групі) та фенол (другій групі). Методами
гістохімії та гісторадіографії досліджувалися реактивні зміни під
впливом свинцю в клітинах скелета і кровотворних органів. І хоч зовнішні
прояви дії свинцю на пацюків були непомітними, у кожному випадку мали
місце істотні зміни в репродуктивній функції тварин, а саме: зародки
помітно відрізнялися між собою за розмірами, деякі з них були мертвими.
Із живих зародків розвивалися плоди з дефектами кінцівок, крім того,
були виявлені деструктивні й дегенеративні зміни в клітинах печінки,
органів кровотворення. Виявилося безліч ознак порушень у системі
біологічного самозахисту організму.

Високі концентрації широкого спектру токсикантів призводять до високих
рівнів захворюваності серед населення: у містах, де розташовані
підприємства металургійної промисловості, на 100 тисяч населення серед
чоловіків — 96,1, а серед жінок- 12,7 випадків раку легень; у містах, де
знаходяться машинобудівні підприємства, випадків раку легень серед
чоловіків 54-58 , серед жінок 6,2-7,9 випадків на 100 тисяч населення; у
містах з підприємствами кольорової металургії виявлено порушення
репродуктивної функції, наявні токсикози, спонтанні аборти, вроджені
дефекти розвитку, а кількість мертвонароджених в 2-2,5 раза більша, ніж
в контрольному місті (Сімферополь — 0,38 %). Дані свідчать про те, що
випадки мертвонародження в Запоріжжі становлять 0,88 %, в Маріуполі
(чорна металургія) — 1,17″%, в Норільську (кольорова металургія) — 1,12
%, в Кемерово (вугільна промисловість) — 0,91 %. Згідно з науковими
публікаціями можна виділити і нові екологічні захворювання: синдром
бронхіального спазму (Ангарськ, Сибір), алопе-цІя (Чернівці),
поліневропатія (Уральський район).

В Україні промислові джерела щорічно викидають в атмосферу понад 10 млн.
тонн токсичних хімічних сполук, скидають у водойми 2,5 млрд м3
забруднених стічних вод. В 43 містах, де проживає 30% населення країни,
рівень забруднення повітряного басейну значно перевищує граничне
допустимі концентрації (ГДК). За останні роки в міських стічних водах в
10,8 раза зросла кількість свинцю, у 5,2 раза — міді, в 4,8 — нікелю, в
3,7 — цинку.

Головну небезпеку для здоров’я людини становлять відпрацьовані гази
двигунів автомобілів, які містять до 200 різних компонентів, багато з
яких токсичні. На населення впливають оксид вуглецю, оксид азоту,
вуглеводні, сажа, діоксид сірки, сірчистий ангідрид, сірчистий газ та
вуглець. При 12 хвилинному впливі оксиду вуглецю в концентрації 5,8
мг/м3 у піддослідних волонтерів спостерігаються зміни біопотенціалів
головного мозку. Оксиди азоту руйнівно діють на легені людини. Свинець
вражає всі органи і системи, а не тільки вибірково впливає на нервову
систему. Сажа, як і будь-яка тверда речовина, подразнює дихальні шляхи
людини, знижує видимість на дорогах, стає переносником поліциклічних
вуглеводнів. При перебуванні людини в середовищі з концентрацією
сірчистого газу 0,01 % спостерігаються подразнення слизової оболонки
горла, а при наявності 0,04 % діоксиду сірки вже через 3 хв настає
загальне отруєння організму. Забруднення атмосфери вихлопними газами
автотранспорту є вагомою причиною виникнення злоякісних пухлин у людей,
що підтверджується також і німецькими вченими. Порівнюючи кількість
автомобілів з смертністю від злоякісних пухлин у Німеччині, встановили,
що в 1900 році від раку легень вмирав кожний ЗО, в 1930 — кожний 8, в
1971 — кожний 5, в 2000 році кожний 4 (за прогнозом).

В Україні до Чорнобильської катастрофи у різних населених пунктах
природний радіоактивний фон коливався від 60 до 160 мбер/рік, у Києві
становив близько 100 мбер/рік. Найбільша атомна катастрофа, що сталася
на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р., значно змінила радіоактивну
ситуацію в Україні. Адже під час катастрофи в атмосферу потрапило у 200
разів більше радіоактивних речовин, ніж унаслідок вибухів двох
американських атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі. У викидах було понад
20 радіоактивних речовин. Серед них атомне паливо (збагачений уран-235 і
його ізотопи уран-234 і уран-238) і радіоактивні продукти розпаду:
плутоній-239; радіоактивні гази: криптон-85 і ксенон-138; аерозолі:
йод-131, цезій-134, стронцій-90, кобальт-60, барій-40, молібден-90 тощо.
Найбільша кількість викидів була в період від 26 квітня до 6 травня 1986
р. Загальна активність викидів, за різними даними, становила від 50 до
140 мільйонів Кюрі і більше.

Отже, як бачимо антропогенний вплив є вкрай великим на природне довкілля
і у більшості випадків цей вплив є негативним. Тому людство потрібно
досить уважно стежити за наслідками своєї діяльності і робити все
можливе, щоб антропогенний вплив на природне довкілля був найменшим і
найшкідливішим.

2) Клімат Землі в минулому періодично змінювався. За тисячі й мільйони
років чергувалися періоди значного похолодання й, навіть, зледеніння з
теплими епохами. Нині вчені дуже занепокоєні: схоже на те, що Земля
розігрівається значно швидше, ніж це було будь-коли в минулому. Це
спричинено різким збільшенням вмісту в атмосфері вуглекислого газу. В
земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в парнику: пропускає
сонячне світло, але затримує тепло розігрітої Сонцем поверхні землі. Це
викликає розігрівання планети, відоме під назвою парникового ефекту.

Крива природних коливань клімату нині прямує донизу, тобто до
похолодання, що перевищує тенденцію до збільшення температури за рахунок
парникового ефекту. Проте найближчим часом результат взаємовпливу цих
факторів має зміститися в бік зростання температури.

Останнім часом тривога вчених з приводу парникового ефекту зросла. Крім
СО2 парниковий ефект викликають деякі інші гази, які називають малими
домішками.

Як свідчать розрахунки вчених, підвищення середньої річної температури
Землі на 2,50С викличе значні зміни на Землі, більшість яких для людей
буде мати негативні наслідки. Парниковий ефект змінить такі критично
важливі змінні величини, як опади, вітер, шар хмар, океанські течії, а
також розміри полярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів
стануть більш сухими, а узбережжя вологішими, зими – коротшими й
теплішими, а літо – тривалішим і жаркішим.

Найнеприємнішими для людства є два наслідки парникового ефекту. Перший –
значне збільшення посушливості в основних зернових районах. Другий – це
підйом рівня Світового океану на 2-3 метри за рахунок танення полярних
льодових шапок. Це викличе затоплення багатьох прибережних ділянок.

Кліматичні зміни можуть відбуватися і внаслідок зміни людиною типу
поверхні Землі. Заміна лісів культурними плантаціями призводить до
зниження випаровування й збільшення прямої тепловіддачі. Крім того
людство ще й безпосередньо підігріває атмосферу за рахунок спалювання
великої кількості нафти, вугілля, торфу, а також роботи АЕС.

3) Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав
світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних
елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню
земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин
(к.к.), що складають мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка
займає всього 0,4% земної суші і де проживає 0,8% населення планети, має
в своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу [УНІАН]. В
Україні, за даними Геоінформу, розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111
видів корисних копалин (за даними УНІАН — 200 різновидів корисних
копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні). З них 7807 родовищ
94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються
Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам’яне
вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка,
кам’яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води.
Їх родовища знаходяться у різних геологічних регіонах України. За
розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США,
Великобританію, Францію, ФРН, Канаду та інш. Зокрема, за запасами і
видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів
неметалічної сировини Україна в кінці ХХ ст. займала провідне місце
серед країн СНД, Європи і світу.

Нафта і природний газ. На кінець ХХ ст. в Україні відомо бл. 350 родовищ
вуглеводнів (нафти, газу і конденсату) у трьох нафтогазоносних регіонах:
Західному, Східному та Південному. Державним балансом запасів враховано
133 родовище нафти, 151 родовище газового конденсату та 289 родовищ газу
природного (з них газових 79 родовищ; більшість родовищ комплексні:
газоконденсатних – 98; нафтогазоконденсатних – 53; газонафтових і
нафтогазових – 11). На 48 родовищах підраховано запаси розчиненого газу.
Початкові розвідані запаси нафти та газового конденсату категорії А+В+С1
на 01.01.1998 р. становили відповідно 433,9 млн т. та 140,8 млн т.
Враховуючи ступінь розвіданості початкових потенційних ресурсів нафти
(бл. 33%) і газового конденсату (бл. 37%) і ступінь виробленості
(відповідно бл. 22% та 16%), потенційні видобувні ресурси нафти, які
залишалися в надрах на кінець ХХ ст., оцінюються в 1043 млн т., газового
конденсату – 316 млн т. З них нерозвідані ресурси – 896 млн т. нафти та
295 млн т. конденсату. Балансові запаси горючих газів категорії А+В+С1
на 01.01.1998 р. складають 1136 млрд м3, позабалансові – бл. 10 млрд м3.
Перспективні ресурси газу категорії С3 оцінюються в 712 млрд м3 (139
перспективних площ на 47 родовищах). Прогнозні ресурси категорії D1+D2 –
2816 млрд м3, в т.ч. вільного газу – 2651,8 млрд м3.

За інш. даними (В.Бизов та ін.), на перспективній площі, яка складає
біля 40 % всієї території країни, потенційні ресурси вуглеводнів
оцінюються в 8643,7 млн т умовного палива. З них природний газ становить
79,8, нафта – 12,5, конденсат – 5,3 і розчинений в нафті газ – 2,4 %. У
межах суші зосереджено 6264,8, а на акваторіях Чорного і Азовського
морів – 2378,9 млн т умовного палива (все – на 2000р.).

Станом на 01.01.2000 Державним балансом України враховано 320 родовищ
вуглеводневої сировини, 138,283 млн т нафти, 1 118 млрд м3 газу, 79483
тис. т. конденсату.

Основною є Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна обл., відкрита в 1950-і
рр., з перспективною площею бл. 78 тис. км2. Нафтові і газові поклади
приурочені до нещільних зон порід кристалічного фундаменту і відкладів
девонського, кам’яновугільного, пермського, тріасового і юрського віку.
Вони містяться в теригенних і карбонатних породах. Нафта малосірчиста
містить багато легких фракцій, густина її 850-860 кг/м3. Газ метановий
(до 98,5%), сума важких вуглеводнів змінюється від десятих часток до
дек. %. Кількість продуктивних горизонтів – 45, потужність
нафтогазоносних відкладів бл. 1000 м. Нафтові відклади залягають
переважно на глибині до 4500 м, газові і газоконденсатні – до 5000-6000
м. Найбільші родовища газу – Шебелинське, Зах.-Хрестищинське,
Єфремівське (сумарні запаси перевищують 970 млрд м3). Найбільші нафтові
родовища – Леляківське, Гнідницівське, Глинсько-Розбищівське, які дали
понад 70% нафти Дніпровсько-Прип’ятської газонафтоносної провінції.
Карпатська нафтова область охоплює Передкарпаття, Українські Карпати і
Закарпаття. Більшість родовищ тяжіють до Передкарпатського прогину.
Поклади нафти зосереджені в палеогенових, а газу – у верхньоюрських,
верхньокрейдових та міоценових відкладах. Глибина залягання нафтових
родовищ 500-4800 м, газових 100-5000 м. Поклади вуглеводнів приурочені
г.ч. до піщаних, рідше карбонатних товщ. Нафта малосірчиста, вміст
парафіну 7-10%, густина 800-900 кг/м3, газ метановий (93-99%). Найбільші
родовища – Долинське і Бориславське. Причорноморсько-Кримська
нафтогазоносна провінція охоплює Причорноморську западину з Кримським
п-вом, акваторію Чорного і Азовського морів. Тут розвідано понад 60
родовищ нафти і газу. Промислові газові, газоконденсатні та нафтові
поклади розташовані в палеогенових і нижньокрейдових гірських породах
(г.п.) на глиб. 100-4500 м. У підводних надрах Чорного моря родовища
газу є на глибині 300-750 м. Найбільші газові родовища – Штормове,
Фонтанівське, Голіцинське. Переважна більшість вуглеводневих родовищ
пов’язана з зонами глибинних розломів.

За оцінками експертів, у Східному районі доцільно особливо уважно
вивчити промислову газоносність стратиграфічно і літологічно екранованих
пасток, карбонатних порід різного віку, докембрійських і девонських
утворень. У Західному регіоні перспективними на нафту і газ є піднасувні
частини геологічних розрізів, а також глибокі горизонти Передкарпаття і
Карпат. У Південному районі найбільш перспективні піднасувні комплекси
Переддобруджинського прогину і палеозойські карбонатні товщі Західного
Причорномор’я.

Оцінка ресурсів і запасів метану вугільних родовищ в Україні за різними
джерелами різна. За даними Геоінформу ресурси метану у вугільних пластах
становлять 491 млрд м3, а за межами діючих шахт – 592 млрд м3. Ресурси
вільного метану у вмісних породах складають 37,65 млрд м3. За даними
різних експертів (В.М.Івашин, В.І.Саранчук та інш.) оцінка запасів
метану коливається від 4 трлн м.куб. (1998) до 12 трлн. м.куб (2002р.).

Вугілля є єдиною вуглеводневою викопною сировиною, запаси якої можуть
забезпечити потреби промисловості і енергетики України в найближчі
200-500 років. У паливно-енергетичному балансі України вугілля займає
провідне місце. Якщо в структурі світових запасів вуглеводневої викопної
сировини вугілля становить 67%, нафта – 18 % і газ –15 %, то в Україні
відповідно 94,5 %, 2 % і 3,6 % (за іншими даними: вугілля – 97,4%; нафта
і газ – 2,6%). Ресурси вугілля в Україні до глибини 1500 м за станом на
01.01.1999 р. складають 117,2 млрд т, з яких 45,8 млрд т розвідані
балансові запаси, в числі яких 32,1 млрд т – енергетичне вугілля і 13,7
млрд т коксівне. Запаси кам’яного вугілля категорій А+В+С1 в Україні на
кінець ХХ ст., за українськими джерелами, складали бл. 43,1 млрд т,
категорії С2 – 10,1 млрд т. Запаси кам. вугілля зосереджені в Донецькому
і Львівсько-Волинському басейнах (94,9% від загальних запасів вугілля
України 92,4% – в Донецькому і 2,5% – у Львівсько-Волинському). Понад
третина запасів цих басейнів – коксівне вугілля. Вугленосними є
теригенно-карбонатні г.п. кам’яновугільного віку.

На 2000 р. розвідані запаси промислових категорій вугілля Донбасу
становлять 57,5 млрд т і перспективні ще 18,3 млрд т. Найбільші запаси
газового вугілля – 27,5; запаси антрацитів становлять 13,8; коксівного
вугілля – 9,8; пісного – 6,3 млрд т. При річному видобутку 100 млн т цих
запасів вистачає на 570 років.

Залізо. За розвіданими запасами залізних руд перші три позиції займають
Україна, Росія, Австралія (2000) При цьому відносні оцінки їх частки у
світових запасах, за різними джерелами, різні. Вітчизняні джерела
наводять таке співвідношення розвіданих запасів заліза в країнах світу:
Україна – 16%; Росія і Австралія – по 15%; Китай – 11%; США – 9%;
Бразилія і Казахстан – по 6%; інші країни – 22% [ж-л “Мінеральні
ресурси”, 2000]. Російські аналітично-інформаційні джерела наводять інші
дані щодо розвіданих запасів залізних руд: Росія – 16,9%; Австралія –
10,4%; Україна – 9,7%; США – 9,3%; Китай – 5,2% (1999).

Загальні запаси залізних руд в Україні оцінюються в 27,4 млрд т
(категорія А+В+С1). З 88 родовищ 60 розташовані в Криворізькому басейні,
запаси якого становлять 18,7 млрд т. Запаси залізної руди в
Кременчуцькому басейні оцінюють в 4,5 млрд т, а в Білозерському
залізорудному районі (Запорізька обл.) вони становлять 2,5 млрд т. У
Керченському родовищі залягає 1,4 млрд т. Прогнозні запаси залізних руд
в Україні оцінюються в 20 млрд т. Значна їх кількість залягає близько до
поверхні, і видобуток ведеться відкритим способом. Зарубіжні експерти
оцінюють запаси залізних руд в Україні в 30 млрд т [Mining Annual Review
2002].

Марганець. За запасами і ресурсами марганцевих руд Україна займає 1-е
місце в Європі і 2-е місце в світі (після ПАР). Головні запаси (бл. 2,28
млрд т.) зосереджені в Нікопольському марганцеворудному басейні (33%
розвіданих запасів країни) і Велико-Токмацькому родовищі (67%). Руди
осадові, приурочені до відкладів олігоцену. Рудні пласти, що залягають
на глибині 10-100 м, мають потужність 0,65-3,6 м (середня – 2 м),
являють собою теригенну пачку з включеннями конкрецій, пізолітів,
оолітів, прошарків рудної речовини. Вміст Мn 14,5-32,1%. Виділяють три
типи руд: карбонатні (77% запасів України при середньому вмісті марганцю
21.9%, переважна їх частина – у Велико-Токмацькому родовищі), оксидні
(15% запасів країни при вмісті марганцю 28.6%, переважають на
Нікопольському родовищі) і змішані (8% запасів при середньому вмісті
25%). Руди фосфористі (в середньому 0.25%). Головні родовища:
Велико-Токмацьке, Зеленодільське, Орджонікідзівське, Марганцівське.
Запаси марганцевих руд України категорій А+В+С1 на 01.01.98. складали
2,27 млрд т. (на 2000 р – 2,5 млрд т). На початку ХХІ ст. проводяться
пошуки оксидних і оксиднокарбонатних марганцевих руд в інших районах
Українського шита; найбільш перспективними вважаються межиріччя Дніпра і
Інгульця, Інгулу і Інгульця.

Мідь. В кінці ХХ ст. в межах Волино-Подільської плити в трапових
покровах базальтів в інтервалі глибин 200-600 м відкриті великі запаси
самородної міді, аналог відомих родовищ району Великих Озер (США).
Прогнозні ресурси міді категорій Р1+Р2+Р3 з вмістом до декількох
десятків відсотків оцінюється в 25 млн т. крім того, тут є попутне
золото, срібло, метали платинової групи.

Алюміній. Мінеральною базою алюмінію в межах України є родовища
бокситів, нефелінових руд та алунітів. Україна бідна на боксити –
виявлено лише 3 родовища (всі – на Українському щиті): Високопільське,
Нікопольське та Смілянське. Вони приурочені до кір вивітрювання
декембрійських утворень Українського щита. Держбаланс запасів враховує
лише Високопільське родовище залізистих бокситів. Руда низької якості.
Запаси категорій А+В+С1 на 01.01.98. 18,9 млн т. Запаси нефелінових руд
Мазурівського і Калино-Шевченківського родовищ складають біля 2,9 млрд
т, однак переробка руд цього типу вимагає значних енергозатрат й
істотної модернізації технологічного процесу. У зв’язку з цим всі
родовища поки не освоєні. Крім того, є запаси алунітів у Закарпатті.

Титан. Україна має найбільші в Європі запаси та ресурси титану.
Державним балансом запасів к.к. враховано 15 родовищ титану (з них 4
розробляють), які розташовані в межах Київської, Дніпропетровської,
Харківської, Донецької обл. Родовища титанових руд представлені
корінними, залишковими і розсипними типами. Основною мінеральною базою
титану є ільменітові і комплексні рутил-циркон-ільменітові розсипи
кайнозою. Корінні руди пов’язані з інтрузіями олівінових габроїдів.
Невеликі дайки або штоки приурочені до зон глибинних розломів. Вміст
ільменіту в них, досягає 25%, апатиту 12%. Залишкові родовища просторово
і генетично пов’язані з корами вивітрювання основних порід. Потужність
рудного пласта досягає 25-30 м, вміст ільменіту 150-200 кг/м3. Крім
ільменіту присутній апатит. Серед розсипів ільменіту виділяються
алювіальні (Іршанське родовище і інш.) і прибрежно-морські (Малишівське
родовище). Алювіальні розсипи мають протяжність до декількох км.
Продуктивний пласт (потужністю до 10 м) містить до 300 кг/м3 ільменіту.
Для прибережно-морських розсипів характерні пласто- або лінзоподібні
рудні поклади, потужність яких досягає дек. м, а протяжність – дек.
десятків км. Продуктивний пласт складений кварцовими пісками. Крім
лейкоксенізованого ільменіту присутні рутил і циркон. В кінці ХХ ст.
встановлені і оцінені значні обсяги перспективних ресурсів титану, сума
яких по відношенню до запасів промислових руд України становить 215 %.

Кобальт і нікель. Ресурси і запаси кобальту в Україні незначні:
підтверджені запаси 8 тис. т (0,1% світових), вміст кобальту 0,04 %.
Україна має незначні підтверджені запаси нікелю – 190 тис.т, що складає
0,4 % від світових запасів.

Невеликі родовища кобальт-нікелевих руд виявлені на Побужжі (6 родовищ –
Капітанівське, Деренюхське і інш.) і в Придніпров’ї (4 родовища –
Девладівське, Тернівське та інш). Вони пов’язані з корою вивітрювання
серпентинітів. Їх розвідані запаси складають біля 200 тис. т нікелю.
Рудні поклади складені нонтронітами, бурими залізняками і вохрою з сер.
вмістом Ni 1% і Со 0,1%. Ресурси силікатних руд нікелю в Побузькому
районі становлять 469 тис. т металу, а в межах Середнього Придніпров’я –
1,1 млн т. Сульфідно-нікелеве зруденіння встановлене в габродолеритах
Північно-Західного району Українського щита (Прутовська площа), де
перспективні ресурси руд (з сер. вмістом нікелю 0,55, кобальту 0,012 і
міді 0,254 %) становлять 14,6 млн т.

Поліметали. Родовища і прояви свинцево-цинкових руд відомі в
фанерозойських утвореннях Закарпаття (Мужіївське, Берегівське,
Беганське), на Донбасі (Нагольний кряж, Слов’янське) і у Передкарпатті
(Волинський прогин). Промисловий інтерес представляють закарпатські
вулканогенні гідротермальні родовища і епітермальне Біляївське
(Харківська обл.). Держбалансом запасів враховується 4 родовища:
Мужіївське, Берегівське, Беганське і Пержанське комплексне цинкове
родовище. Всього в Україні на кінець ХХ ст. запаси свинцю категорій
А+В+С1 складали, за оцінками, 302 тис.т., а цинку 724 тис.т. Зруденіння
Закарпаття, пов’язане з міоцен-паннонськими вулканічними зонами і
масивами, характеризується вузловим розподілом і приурочене до
внутрішніх вулканічних дуг. Родовища складені вулканітами (андезити) і
їх похідними. Розміщення рудних тіл контролюється розривними
структурами, ділянками розвитку експлозивних брекчій, зонами
інтенсивного проникнення і пористості. Жильні рудні тіла мають
потужність до 5 м, містять Рb до 2%, Zn 3-4,5%, а також срібло. На
Нагольному кряжі відомо понад 500 рудних зон. Рудні тіла контролюються
розривними порушеннями. Потужність рудних жил в г.п. нижнього і
середнього карбону – до 5 м. Поліметалічна мінералізація Слов’янської
брахіантикліналі знаходиться у відкладах верхньої пермі. Потужність
рудних тіл 0,1-8 м. Вміст Рb 1%, Zn 3-10%. Зруденіння
бітумно-поліметалічного типу. На Біляївській солянокупольній структурі
свинцево-цинкове зруденіння приурочене до надсоляної брекчії і
дронівської світи нижньої пермі. Вміст Рb 0,1-10,3%, Zn 0,36-15,72%.
Перспективні ресурси становлять 1,11 млн т з середнім вмістом суми
свинцю і цинку в руді 6,14%.

Рідкісні метали. Родовища рідкісних металів України, різноманітні за
віком, складом та походженням, виявлені в межах Українського щита (г.ч.
в докембрійських утвореннях). Рудні об’єкти є у Волинському,
Подільському, Центральному, Криворізько-Кременчуцькому і Приазовському
р-нах. Всі відомі рудопрояви приурочені до ґранітних пегматитів,
берилієвих лужних метасоматитів, фосфорвмісних основних лужних г.п.,
карбонатитів, нефелінових та лужних сієнітів. За
формаційно-парагенетичною класифікацією рідкіснометалічні родовища
України поділяють на 4 типи: формація рідкіснометалічних пегматитів
(Балка Крута, Шевченківське, Полохівське, Стонковатське);
габро-сієнітова формація (Азовське, Балка Мазурова); лужно-основна
формація (Новополтавське); рідкіснометалічні метасоматити
(Жовторічинське, Першотравневе, Калинівське, Лозоватське, Південне).
Потужним джерелом рідкісних металів можуть стати також
нерідкіснометалічні родовища, зокрема: а) розсипні ільменітові,
пов’язані з вивітрюванням основних порід, плутонів (перспективні на
скандій, ванадій), а також ільменіт-рутил-цирконієві прибережноморські
розсипи (тантал, ніобій, скандій, циркон, гафній, ванадій); б) каолінові
(Глуховецьке, Турбівське, Просянівське) з монацитом та ксенотимом. У
пісках родовищ, які йдуть у відвали, вміст монациту сягає 1,5 кг/т; в)
хлоридні високомінералізовані води Дніпровсько-Донецької западини та ін.
структур (літій, рубідій, цезій), а також мінералізовані, часто
термальні води у р-нах прояву молодого вулканізму (літій, цезій); г)
техногенні родовища. Розвідані запаси і ресурси деяких з об’єктів
(рудопроявів, родовищ) класифікують як великі і навіть унікальні для руд
цирконію, гафнію, літію, берилію, скандію, танталу, ніобію, ітрію,
лантаноїдів (2000). На Приазовському блоці виявлені і станом на 2000 р.
розвідуються великі родовища рідкісних і рідкоземельних металів
(Азовське, Мазурівське).

Ртуть. За загальними запасами ртуті (1,9 % світових) Україна займає 5-е
місце (після Іспанії, Алжиру, Китаю і Киргизії). В Європі за загальними
запасами металу Україна займає 2-е місце (після Іспанії, з великим
відривом від неї, 1999). Ртутні руди представлені гідротермальними
вулканогенними родовищами в Закарпатті (Боркут, Кам’яний кар’єр і інш.)
і епітермальними в Донецькій ртутній провінції (родовище Микитівського
рудного поля). У Закарпатті ртутне зруденіння асоціюється в основному з
гіпабісальними інтрузивами (діорит-порфіритами і
ґранодіорит-порфіритами). Рудні тіла – подовжені за падінням стовпи,
лінзи і гнізда. Зруденіння в основному комплексне ртутно-поліметалічне,
рідше – ртутне і ртутно-стибієве з арсеном. Родовища Донбасу приурочені
до склепінчастих частин антикліналей. Поклад в пластах пісковиків і
гнізда узгоджуються з січними тілами в ядрах антиклінальних складок.
Руди практично мономінеральні (кіновар з незначною кількістю
антимоніту). На кінець ХХ ст. сумарні балансові запаси ртуті в Україні,
за оцінками, складали 29 тис.т. (за інш. даними – 24 тис.т. ртуті).
Категорій А+В+С1 – 5 тис.т, С2 – 19,9 тис.т. Перспективні ресурси
запасів ртуті оцінені тільки по Микитівському рудному полю (1 тис. т
металу).

Сурма (стибій) є попутним компонентом ртутних руд Микитівського рудного
поля. Розвідані її запаси тут складають біля 4200 т, а перспективні
ресурси – 30 тис. т.

Стронцій. Єдине в Україні родовище стронцію – Новополтавське
рідкіснометалічне (Запорізька обл.). Запаси цирконію в Україні значні,
Держбалансом враховується 7 розсипних родовищ та одне корінне
(розробляють Малишівське родовище на Дніпропетровщині).

Ґерманій. Запаси ґерманію (у вугіллі і лігнітах) категорій А+В+С1 на
кінець ХХ ст. складали 36 тис.т. Крім того, ґерманій є в залізних рудах
Криворізького та Кременчуцького родовищ.

Молібденові руди встановлені на Українському щиті. Найбільш вивчене
молібденове зруденіння в північно-західній частині регіону, де воно
локалізується в зоні контакту Устинівського масиву ґранітів (тут
виявлено 4 рудопрояви Мо – Вербинське, Устинівське, Річицьке і Високе),
а також в Середньому Придніпров’ї (Сергіївське зруденіння). Прогнозні
ресурси найбільш вивченого Вербинського рудопрояву Північно-Західного
району становлять 9,5 млн т при середньому вмісті молібдену 0,054 % до
глибини 150 м. У Середньому Придніпров’ї молібденове зруденіння
супроводжує золоторудні об’єкти Солонянського рудного поля. Перспективні
ресурси молібденових руд Сергіївського родовища із вмістом молібдену від
0,06 до 0,3 % становлять 33 тис. т металу.

Хромітові руди в Україні на Побужжі утворюють родовища, приурочені до
масивів гіпербазитів докембрію. На Капітонівському родовищі, де
потужність рудних тіл 0,2-12 м, а вміст оксиду хрому в руді 9-40%
(сер.29%), запаси становлять 600 тис. т. На базі родовища можна виробити
52-53 тис.т концентрату із вмістом оксиду хрому біля 50 %.

Руди олова і вольфраму локалізуються переважно в північно-західній
частині Українського щита (Сушано-Пержанська зона), загальні запаси біля
100 тис.т при вмісті олова від 0,1 до 1-2 %. Руди комплексні, містять
каситерит, колумбіт, вольфраміт, флюорит і кріоліт. Всі рудопрояви на
початку ХХІ ст. знаходяться на пошуковій стадії вивченості і потребують
попередньої геолого-економічної оцінки. Мінералізація вольфраму відома
також в Пержанському рудному полі і в зонах контактів
Корсунь-Новомиргородського і Коростенського плутонів (Кочерівська
структура, Селищанський рудопрояв). Загальні прогнозні ресурси вольфраму
в межах цих районів оцінюються в 105 тис. т металу.

Магнезіальні руди з платиноїдами встановлені в Середньому Побужжі, де
вони приурочені до ультрабазитів, в яких вміст оксиду магнію становить
43 %, нікелю – 0,35 % і платиноїдів – 0,4 %. Перспективні ресурси
магнезіальних руд з платиноїдами в межах відміченого району становлять
546 млн т. Прогнозні ресурси МГП України незначні і складають до 300 т
(~ 0,6% світових).

Золото. В Україні виділяють 3 основні золотоносні провінції: Карпатську,
Українського щита та Донецьку. Тут виявлено шість золоторудних р-нів з
ресурсним потенціалом в декілька тис. тон золота при середньому вмісті 6
— 8 г/ т. Біля 75-80 % загальних ресурсів золота зосереджено в УЩ, до 15
% – в Карпатському регіоні і до 10 % – в надрах Донбасу. В Українських
Карпатах виявлено 3 золоторудні родовища (Мужіївське, Берегівське,
Сауляк) та численні рудопрояви корінного і розсипного золота. Корінне
золоте зруденіння приурочене до Закарпатського прогину та Мармороського
кристалічного масиву. Розсипна золота мінералізація локалізується в
різноманітних структурно-фаціальних зонах складчастих (флішевих) Карпат
і Передкарпатського прогину. У Закарпатському прогині золоте зруденіння
(Берегівський і Вишківський р-ни) формувалося на етапі неогенової
тектоно-магматичної активізації і є просторово та генетично пов’язаним з
вулканічними породами ліпаритової та андезитової формацій в місцях
їхнього спільного прояву.

За даними Mining Annual Review [2002], в Україні загальні запаси золота
складають 3 200 т, ідентифіковано 236 проявів золота, 10 з яких має по
80-135 т золота кожний.

Уран. За підтвердженими запасами урану і його ресурсами країна займає
1-е місце в Європі (1999). Росія за цими показниками перевищує Україну,
але її родовища знаходяться на Євразійському континенті. Україна, за
зарубіжними оцінками, має 1,8% підтверджених світових запасів урану, що
складає 45,6 тис.т. Руди виявлені в межах Українського щита.
Держбалансом запасів к.к. враховано 17 родовищ (у Кіровоградській – 14,
Миколаївській – 2, Дніпропетровській – 1). Уранові руди приурочені до
протерозойських натрієвих метасоматитів, розвинених в Кіровоградському
ураноносному районі УЩ. За вмістом урану (0,1-0,2 %) ці руди відносять
до бідних і рядових. Дослідження останніх років дозволяють прогнозувати
аналогічні родовища в центральній частині УЩ.

Неметалічні корисні копалини. Серед неметалічних к.к. найбільше значення
для економіки України мають графіт, каоліни, плавиковий шпат, фосфорити,
апатит, вогнетриви, бентонітові глини і інші.

Графіт. Україна займає 2-е місце у світі за запасами графіту (прогнозні
ресурси понад 1 млрд т, 20% світових, Китай – 26%). Виявлено бл. 300
родовищ і проявів графіту. Графітові родовища сконцентровані в
Побузькому, Бердичівському, Криворізькому і Приазовському районах УЩ.
Всі родовища належать до метаморфогенного типу. Держбалансом ресурсів
України враховано 5 родовищ графіту. Родовища кристалічного графіту
(Заваліївське, Троїцьке і інш.) пов’язані з тілами графітових ґнейсів і
їх корою вивітрювання. Рудні тіла залягають серед метаморфічних порід і
в сер. містять 6% графіту. Балансові запаси графітової руди категорії
А+В+С1 в кінці ХХ ст. складали в Україні 125,8 млн т, графіту – 7843
тис.т. Практичний інтерес представляють г.ч. рихлі руди зони
вивітрювання. Їх перспективні ресурси становили на 2000 р. 869 млн т
(46,3 млн т графіту), а прогнозні – 700 млн т.

Україна багата на гірничохімічну сировину. Великі запаси калійних солей
зосереджені в Івано-Франківській (Калуське, Тростянецьке, Туро-Волинське
родовища) і Львівській області (Стебниківське, Бориславське родовища).
Калуське, Стебниківське і Сиваські родовища багаті на магнієві солі.

Калійні солі пов’язані з неогеновою галогенною формацією
Передкарпатського передового прогину. Прикарпатський калієносний басейн
складений сульфатними відмінами калійно-магнієвих солей. Усього тут
відомо понад 20 родовищ. Найбільші з них Стебниківське і
Калуш-Голинське. Багатопластові поклади солей зім’яті в складні складки,
порушені численними скидами і насувами. Сер. вміст К2О в рудах 10-11 %,
нерозчинного залишку до 30%. Балансові запаси категорії А+В+С1 в кінці
ХХ ст. в перерахунку на К2О складали 250 млн т.

Апатити. Родовища апатитових руд виявлені в межах Українського щита.
Вони пов’язані з докембрійськими габро-анортозитами, лінійними тілами
карбонатитів і корами їх вивітрювання. Руди комплексні апатит-титанові
(Коростенський, Корсунь-Новомиргородський плутони) і
апатит-рідкіснометалічні в родовищах Приазов’я, в основному, бідні:
вміст P2O5 2,5-5% в корінних рудах і 5-10% в корах вивітрювання.
Держбалансом запасів враховано 3 родовища комплексних апатитвмісних руд.
Запаси апатиту категорії А+В+С1 в кінці ХХ ст. складають 1955 млн т руди
і 66,7 млн т. P2O5. Ресурси апатитів в Україні в кінці ХХ ст. оцінюються
в 130 млн т (P2O5).

Плавиковий шпат (флюорит) утворює родовища і вияви в Північно-Західному
районі УЩ, Волино-Подільському регіоні і в Приазов’ї. Державним балансом
запасів враховане одне Покрово-Киреєвське родовище (східна частина
Приазовського блоку) з запасами С1 – 1,9 млн т руди (1,2 млн т. СаF2).
Перспективним є Бахтінське родовище (Подільська зона), перспективні
ресурси флюориту якого становлять 184,1 млн т. По Україні загалом цей
показник становить 221,8 млн т.

Кам’яна сіль пов’язана з пермськими (Донбас, Дніпровсько-Донецька
западина), юрськими (Переддобруджа) і неогеновими (Передкарпаття і
Закарпаття) галогенними формаціями. Пластові родовища експлуатуються на
Донбасі (Артемівське, Новокарфагенське) і в Передкарпатті (Губицьке,
Верхньострутинське), солянокупольні – в Дніпровсько-Донецькій западині
(Єфремівське, Роменське), на Донбасі (Слов’янське) і Закарпатті
(Солотвинське). Вміст NaCL в солях досягає 98-99%. Значні запаси
кухонної солі містить ропа солоних озер і лиманів (Сиваш і інш.) і
природні підземні розсоли в Передкарпатті. Держбалансом запасів
враховано 14 родовищ кухонної солі, в т.ч.: 8 – кам’яної солі, 2 –
садової солі-ропи, 3 – соляних розсолів, 1 – кам’яної солі із шламу.
Балансові запаси кухонної солі категорії А+В+С1 в кінці ХХ ст. складали
16,6 млрд т.(в осн. кам’яна сіль).

Сірка. За розвіданими запасами самородної сірки Україна займає одне з
перших місць у світі і 1-е місце серед країн СНД. Родовища самородної
сірки зосереджені в Передкарпатському сірконосному басейні. Держбалансом
запасів України враховано 12 родовищ (5 розробляють). Пластові і лінзові
сірчані поклади приурочені до неогенової ґіпсо-ангідритової товщі і
представлені переважно вапняково-сірчаними рудами із вмістом S до
20-27%. Найбільші родовища – Немирівське, Язівське, Подорожненське,
Роздольське та Яворівське. Балансові запаси руди категорії А+В+С1 в
кінці ХХ ст. складали 665 млн т, сірки – 166 млн т.

Фосфорити. В Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров’ї
(Незвиське), Сумській (Кролевецьке) і Харківській (Ізюмське) областях.
Нещодавно відкрито Покрово-Керченське родовище апатитів.

Пластові поклади фосфоритів конкреційного і зернистого типів є в ряді
р-нів Волино-Подолії, Передкарпаття, Придністров’я,
Дніпровсько-Донецької западини і Донбасу. Представлені вони переважно
малопотужними (0,5-1,0 м, рідше до 3-5 м) пластами кварц-глауконітових
пісків, мергелей і вапняків, рідше – глини. За закордонними даними,
ресурси фосфоритів в Україні в кінці ХХ ст. оцінювалися в 400 млн т.
(P2O5). Прогнозні ресурси фосфоритів в Україні, за вітчизняними
джерелами, становлять 1055 млн т руди (2000).

Похожие записи