.

Елементи екологічної культури (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
452 2506
Скачать документ

Реферат на тему:

Елементи екологічної культури

ПЛАН

1. Екологізація суспільної свідомості.

2. Екологічна етика і гуманізм.

3. Екологічна культура як діяльність

1. Екологізація суспільної свідомості

Важливим чинником формування екологічної культури є екологізація
людської діяльності та суспільної свідомості. Вона охоплює усі сфери
буття від духовно-теоретичної до предметно-практичної (світогляд, науку,
виробництво і т.п.). На думку Крисаченко В.С. (1996), екологізацію за
своїми масштабами можна порівняти з такими універсальними зрушеннями,
як, наприклад, гуманізація суспільства за часів Відродження або ж
раціоналізація науки і практики Нового часу. Це об’єктивний процес
розвитку цивілізації пов’язаний з гуманізацією суспільства, в ході якої
формується морально-екологічний імператив та створюються умови для
реалізації еколого-етичних принципів співіснування людини і природи.
Таким чином, довкілля, його охорона та відтворення перетворюється в один
з найцінніших вимірів існування суспільства. А людина стає головним
об’єктом екологічного пізнання. Яскравим прикладом екологізації є
формування і розвиток самої соціоекології спрямованої на вивчення
коеволюції суспільства і природи, взаємодії цивілізації з природним
середовищем, закономірностей антропосоціогенезу та екорозвитку.

Свідомість трактують як вищу форму найбільш загальної властивості
матерії – відображення. Вона полягає в узагальненому та цілеспрямованому
відображенні дійсності, в її конструктивно-творчому перетворенні,
мисленому моделюванні подій, передбаченні їх наслідків, раціональному
регулюванні та самоконтролі людської діяльності. При розгляді структури
суспільної свідомості, поряд з її традиційними формами (релігійною,
моральною, естетичною, правовою, політичною та ін.) виділяють також таку
її сучасну форму, як екологічна свідомість.

Російський соціоеколог Е.В. Гірусов зазначає (1983), що екологічна
свідомість – це сукупність поглядів, теорій та емоцій, що відображають
проблему співвідношення суспільства і природи в плані оптимального їх
вирішення відповідно до конкретних потреб суспільства та можливостей
природи. Досить часто, з практичної точки зору, екологічну свідомість
визначають як усвідомлення людиною (суспільством) загострення
екологічної ситуації та негативних наслідків розвитку екологічної кризи;
вміння та звичку діяти по відношенню до природи так, щоб не порушувати
зв’язків та колообігів природного середовища; сприяти покращенню та
охороні довкілля заради не лише нинішнього, але й майбутніх поколінь.

В загальному вигляді екологічна свідомість (Салтовський О.І. 1997) є
відтворенням людьми екологічних умов життя та відносин між суспільством
і природою у вигляді екологічних теорій, ідей, уявлень, що відображають
ставлення до природи в дану історичну епоху. Тому соціальна екологія
виступає теоретичним ядром екологічної свідомості. Але останню досить
часто визначають як відображення соціальних та специфічних
соціально-екологічних законів функціонування системи
“суспільство-природа”. Екологічна свідомість відіграє в життєдіяльності
суспільства наступні функції:

– регулятивну – забезпечення наявності певних розумних механізмів
раціонального управління взаємовідносинами суспільства і природи;

– пізнавальну – вияснення дійсного характеру соціоприродних відносин,
причин глобальної екологічної кризи та пошук шляхів її вирішення в
інтересах виживання як самої людини, так і природи;

– нормативну – розробка на основі пізнання закономірностей розвитку
системи “суспільство-природа”, норм раціональної природо- перетворюючої
діяльності;

– прогностичну – передбачення можливих негативних впливів наслідків
господарської діяльності та пошук засобів їх мінімізації або й
цілковитого уникнення;

– виховну – створення підґрунтя для формування екологічної культури,
екологічної відповідальності та екологічної поведінки як окремих
індивідів, так і суспільства в цілому.

2. Екологічна етика і гуманізм

Основною функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації
взаємовідносин в системі “суспільство-природа”, запобігання глобальній
екологічній катастрофі, розв’язання глобальної екологічної кризи
[8,111]. Це можливо досягти лише шляхом переходу від
агресивно-споживацької поведінки до ненасильницько-обмежувальної лінії
розумного компромісу у стосунках з природою. “Золотим правилом”
екології, на думку російського вченого Горєлова А.О. (1998), повинен
бути наступний вираз: ”стався до всієї природи так, як хочеш щоб
ставились до тебе”.

Один із засновників екологічної етики, яку ще називають етикою Землі, О.
Леопольд (1983) розумів останню як обмеження свободи дій в боротьбі за
існування. Принципи екоетики притаманні працям багатьох мислителів та
філософів. Найбільш чітко вони проявилися в творчості та діяльності
таких видатних людей як Л. Толстой та М. Ганді, А. Камю та А.
Сент-Екзюпері, Папи Римського та Далай Лами. Але найяскравішим
представником подібних поглядів визнають філософа А. Швейцера, який
головний принцип своїх екоетичних поглядів розкриває як “безмежну
відповідальність за все живе на Землі”[10, 36].

Поряд з відповідальністю, основою екоетики є любов до природи. Але щоб
зрозуміти наскільки це важливо для людства в цілому, потрібно кожному
відчути себе часткою Природи, часткою єдиного великого цілого, яке ми
називаємо Всесвіт. Сьогодні досить часто можна почути дещо незвичний
термін – “екологія душі”, під яким розуміють виховання з раннього
дитинства гуманістичного ставлення до оточуючого нас світу, до
матері-природи, особливо через шанування вікових традицій і звичаїв.
Саме в таких нестандартних, а тому дещо неправильних з наукової точки
зору, поняттях відчувається біль і переживання за майбутнє життя на
планеті. І тоді кожен розуміє, що екологічний гуманізм дозволяє поєднати
етику і культуру з природою і довкіллям.

Екологічний гуманізм як сучасна форма гуманізму поєднує боротьбу за
соціальну справедливість та антимілітарні акції, зелений громадський рух
та діяльність по захисту прав тварин, вегетаріанство та милосердя. Його
принципи узагальнені російським вченим А.О.Гореловим [3, 190.]:

1. Гармонія людини з природою.

2. Рівноцінність усього живого.

3. Відмова від насильства (ахімса).

4. Самообмеження замість росту споживання.

5. Становлення творчої особистості.

6. Необхідність морального самовдосконалення.

7. Особиста відповідальність за мир.

8. “Золоте правило екології”.

9. Припинення співпраці з експлуататорськими класами.

10. Збереження різноманіття природи, людини і культури.

Екологічний гуманізм базується на засадах єдності людини і природи та
визнанні положення про рівність всього живого. Він стимулює нас до
вироблення такої лінії поведінки, яка подекуди вимагає від нас не лише
терпіння, але й самопожертви. Недаремно відомі гуманісти минулого
Конфуцій, Сократ, Христос та інші оперували поняттями “карми”, “ахімси”,
“покарання за гріхи” та ”покути за сподіяне”, адже це дійсно спасає наші
душі, робить нас милосердними і мудрими, дає розуміння необхідності
діяти на благо довкілля. В екологічному гуманізмі людина приходить до
розуміння існування в мирі з природою не тільки теоретично, але й на
практиці, через власну культуру та поведінку.

3. Екологічна культура як діяльність

Таким чином екологічна культура – це внутрішня суть людини та людського
суспільства, що знаходиться “в середині нас” і проявляється в певних
діях щодо природи. Відомий український еколог Злобін Ю.А. (1998) вважає,
що наша епоха – час великої дисгармонії між зовнішньою культурою, що
проявляється в здатності людини створювати видатні твори, та внутрішньою
культурою, дефіцит якої і викликав глобальну екологічну кризу. Недаремно
в матеріалах Конференції – Ріо (1992) зазначається, що формування
екологічної культури населення планети має стати пріоритетним завданням
людства.

Наукове поняття “культура” довгий час поширювалось як протилежне поняттю
“натура” (тобто природа). Але сьогодні від нас вимагається адаптувати
культуру до природи у відповідності з тенденціями розвитку цивілізації,
яка бореться за виживання в умовах екологічної кризи, яку вона ж і
породила.

Російський вчений Е.С. Маркарян вважає, що культура, з одного боку,
являє результат розвитку взаємовідносин між людиною і природою, а з
другого боку – від рівня її розвитку залежить така важлива для нас
обставина, як способи і форми взаємодії людства з довкіллям. А тому він
в структурі культури виділяє три підсистеми:

1. Природно-екологічну – що відображає адаптацію суспільства до
біофізичного оточення;

2. Суспільно-екологічну – що відображає впорядкованість відносин між
окремими елементами суспільства;

3. Соціально-регулятивну – направлену на підтримання самої соціальної
системи як єдиного цілого, – що власне пояснює місце екологічної
культури в структурі сучасної культури.

М.Ф. Тарасенко (1985) інтерпретує екологічну культуру як своєрідний
світоглядний “образ світу”, в якому відображено такий стан
соціально-природних залежностей, що характеризує їх гармонійну єдність,
раціональне освоєння людиною природної та соціальної дійсності і
утвердження в цьому процесі своєї власної природної самобутності.

Екологічна культура виступає регулятором людської діяльності. Вона є за
своєю суттю своєрідним “кодексом поведінки”, що лежить в основі
екологічної діяльності та екологічної поведінки. За змістом її слід
розглядати як сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки
людини в оточуючому її природному світі [8, 115].

Цікава точка зору на екологічну культуру розкрита в праці українського
вченого В.С. Крисаченко (1996), де автор не лише знайомить читача із
теоретичними засадами, але й практичними вимірами екологічної культури.
Пропонується розглядати останню з двох сторін: по-перше, це – сукупність
певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують
принаймні стійку рівновагу в системі “людина-довкілля”; по-друге, це –
теоретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної,
організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого
чинника регуляції стану біосфери [4, 9]. В основі цієї екокультурної
концепції покладено діяльніший підхід. Автор вважає, що це одна з
методологічних парадигм сучасної науки, яка дає змогу зрозуміти як
причини і мотивацію людських вчинків, так і сам механізм перетворення
“світу в собі” у “світ для себе”; світу натурального, природного, у світ
трансформований згідно з потребами, цілями та можливостями людини.

У цьому контексті екологічна культура є такою життєдіяльністю людини, за
якої досягається адаптація (трансформація) навколишнього природного
світу до людини, а її самої – до довкілля. Тому екологічна культура
включає коло питань пов’язаних з використанням людиною природи,
перетворенням її у власних інтересах, а також з наслідками такої
діяльності, яке найповніше виявляється у феномені природокористування.
Смисловим і формотворчим ядром останнього і виступає екологічна культура
як конкретно-історичне уособлення адаптивної стратегії людства.

Тому екокультурні норми не є чимось сталим та незмінним. Вони змінюються
і розвиваються під впливом пануючого в суспільстві способу перетворення
і використання природи. А екологічна культура водночас виступає і як
транслятор досвіду екологічної діяльності попередніх поколінь, і як
рушій прогресу, що змушує нас сприяти створенню нового, адаптації до
дійсного. В першу чергу, мова йде про створення через механізм
екологізації суспільної свідомості, із застосуванням принципів
екологічної етики і гуманізму, якісно нової системи засобів і дій, що
сприятимуть розв’язанню проблеми глобальної екологічної кризи.

Екологічна культура не повинна виникати стихійно. Вона формується через
спеціальні види діяльності – екологічну освіту і виховання. Саме вони
дозволять сформувати особистість, якій належатиме майбутнє, вільне від
екологічних проблем. Лише формування екологічно свідомої людини
майбутнього з високим рівнем екологічної культури і поведінки дозволить
зберегти природні умови існування цивілізації і вивести її на шлях
екорозвитку.

Література

1. Гирусов Э.В., Ширкова И.Ю. Екология и культураю – М., 1989.

2. Гирусов Э.В. Экологическое сознание как условие оптимизации
взаимодействия общества и природы. // Философские проблемы глобальной
екологии.- М.,1983.-С. 105-120.

3. Горелов А.А. Экология: учебное пособие – М., 1998.- С.175-207.

4. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика.- К.,1996.

5. Леопольд О. Календарь песчаного графства. – М., 1983.

6. Основи екологічних знань./За ред. В.І.Поліщука, Л.П.Царика. –
Тернопіль, 1994. – С. 143-147.

7. Основи соціоекології. / За ред. Г.О. Бачинського. – К., 1995.

8. Салтовський О.І. Основи соціальної екології: курс лекцій. – К.,
1997.- С. 105-116.

9. Тарасенко Н.Ф. Природа, технология, культура. – К., 1985.

10. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. – М., 1992.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020