Реферат з екології

Екологія водойм України

Коротко розглянемо екологічний стан водойм України. Ріки Дніпро та
Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких
проживає близько 80 % населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали
велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали
мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й
житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ,
у тому числі 13 з об’ємом понад 100 млн м3, значно зросло споживання
прісної води та скидання забруднених стічних вод. Для потреб
промисловості й сільського господарства з Дніпра щороку відбирають
близько 15 млрд м3 води і скидають у нього близько 10 млрд м3
неочищених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10
млн т газопилових забруднень з промислових об’єктів. У басейні Дніпра
працюють 5 атомних електростанцій. У стічних водах містяться в
надлишковій кількості амонійний та нітритний азот, нафтопродукти, фенол,
солі важких металів та хлорорганічні пестициди. З дощовими й талими
водами в Дніпро та його водосховища потрапляє близько 500 тис. т сполук
нітрогену, 1 тис. т заліза, 40 тис. т фосфорних і 20 тис. т калійних
добрив, 40 т нікелю, 2 т міді, 0,5 т хрому. В результаті води Дніпра
містять 3— 38 ГДК амонійного азоту, 5—29 ГДК цинку, 2—25 ГДК мангану та
ін.

Значної шкоди Придніпров’ю завдало будівництво шістьох ТЕС на
водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель
(близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівництва
режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився
водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність
самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів.
Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в
десять разів збільшився об’єм підземного стоку вод. У нижній частині
басейну іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст
гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок
знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3—4 млн. т
фруктів і овочів та близько 1 млн. т зерна. Екологічна, енергетична та
рибогосподарська вигода від створення водосховищ незначна, а нині вони
перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового
бруду. Майже половина річного обсягу стоку Дніпра забруднена.

Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів
Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У намулах
Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні
кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів. Київське,
Канівське й Дніпродзержинське водосховища забруднені нітратним та
амонійним азотом (11—16 ГДК). Максимальні концентрації міді (110ГДК)
спостерігалися в Дніпродзержинському водосховищі, цинку (140 ГДК) — у
Канівському водосховищі біля м. Києва.

Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним і нітратним
азотом, фенолами, нафтопродуктами та сполуками важких металів. Найвищий
рівень забруднення встановлено у воді річок Устя, Тур’я, Мокра Московка,
особливо сполуками купруму й цинку, максимальні концентрації яких
відповідно дорівнюють 30—35 і 14—19 ГДК. Високий вміст міді (44—17 ГДК)
і мангану (38 ГДК) спостерігався у водах Горині (смт. Оржів), Тетерева
(м. Житомир), Гнилоп’яті (м. Бердичів), Десни (м. Чернігів).

У басейні р. Дунай спостерігається високе забруднення нітратним азотом
(11—16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10—21 ГДК) та
нафтопродуктами, р. Дністер — нітратним азотом (13—19 ГДК), сполуками
купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16—61 ГДК). Особливо забрудненими є
притоки Дністра — річки Тисьмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Солотвинська,
Золота Липа, Коропець, Серет — амонійним і нітратним азотом, фенолами та
сполуками купруму й цинку.

У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море.
Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і
водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням
зрошувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах,
облаштуванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щороку
недодають в Азовське море 10—15 км3 прісної води. Зростання забруднення
навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної
промисловості (Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун, Маріуполь, Донецьк), змив
пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також сприяли
погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення
біологічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років
тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом
узятих, скоротився в 40 разів.

У Чорному морі поступово підіймається до поверхні межа насичених
гідрогенсульфідом глибинних вод. Якщо раніше вона була на глибині
150—200 м, то нині — 80—110 м. Значно погіршилася якість води в
Дністровському й Дніпровському лиманах, Каркінітській і Каламітській
затоках, а також у Сасикському водосховищі. Шельфові води Чорного моря
забруднюються незадовільно очищеними стічними побутовими водами міст,
розташованих на узбережжі. Внаслідок незадовільного санітарного стану
часто закривали пляжі цих міст.

На форзаці II наведено в спрощеному вигляді карту «Україна.
Забрудненість поверхневих вод» (В. А. Барановський, В. Г. Бардов, С. Т.
Омель-чук, 2000), що базується на санітарно-гігієнічному підході до
якості води в природних водоймах. Стан водних об’єктів аналізували за
результатами досліджень поверхневих вод на пунктах господарсько-питного,
культурно-побутового та рекреаційного водокористування, проведених
центральною СЕС у 1983 – 1985 та 1995 – 1997 рр. Гігієнічна
класифікація водних об’єктів за ступенем забруднення передбачали оцінку
якості води за органолептичними, токсикологічними, загально-санітарними
та бактеріологічними показниками. Перевищення концентрації
забруднювальних речовин у 4—& і більше разів ГДК оцінювалася в 34 бали
(норма 2), що е перешкодою для питного водокористування. Небажаною є
питна вода з дуже високою (понад 1000 мг/дм3) і дуже низькою (менш як
100 мг/дм3) мінералізацією.

Санітарний режим природних вод оцінювали за вмістом розчиненого кисню,
BCK5 і БСК20, окиснюваністю і ХСК. До цієї групи належать важливі
характеристики вмісту у воді розчинних органічних речовин,
мікроорганізмів і бактерій. Бактеріологічні показники визначали за
індексом ЛКП (вмістом бактерій групи кишкової палички). Вміст цих
компонентів оцінювали порівнянням їх з ГДК, а сумарний їх вміст — за
допомогою індексного принципу, який дав змогу привести всі показники
окремих полютантів до єдиної системи вимірювання та їх зіставлення.

За отриманими індексами забрудненості оцінювали якісний стан води за
ступенем забрудненості: допустима (індекси 0—5), помірна (5—10),
підвищена (10—15), висока (15—20) і дуже висока (понад 20). Вода з
допустимим рівнем забрудненості (індекс 0—5) характеризується як чиста і
може використовуватися без обмеження. У разі вживання води з помірним
забрудненням, що характеризується як умовно чиста, існує ризик
несприятливого її впливу на стан здоров’я людей. Решта градацій
гігієнічної оцінки характеризують її як забруднену і непридатну для
вживання.

Загалом для водомірних постів України переважають помірно забруднені
води, тобто умовно чисті. Екологічно чиста вода виявлена в
Закарпатській, у південній частині Вінницької, на південному сході
Харківської та заході Одеської областей, а також у південно-західній
частині Автономної Республіки Крим. Підвищена забрудненість води
відмічена у Львівській, Одеській, Запорізькій, Дніпропетровській та
Донецькій областях. Висока забрудненість води — в північній частині
Донецької області і дуже висока — на значній території Херсонської
області.

Малі річки забруднені значно більше, ніж великі. Вони мають невисоку
стійкість і низький потенціал самоочищення. Отже, швидшими темпами
деградують малі річки.

Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підземних
вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні
України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях
та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицидами
спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Миколаївській
областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що
перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за
винятком її західних областей.

Похожие записи