Реферат на тему:

Екологія і сценарії майбутнього

Еволюція наукових прогнозів

Люди завжди мріяли знайти можливість точно передбачувати майбутнє як
засіб гарантування безпеки і подолання більшості проблем. «Чарівне
дзеркальце» чи інші шляхи «повідомлень з майбутнього» зустрічаються в
тих чи інших варіаціях у казках всіх народів світу. На шляху від мрій до
дійсності передбачення і прогнози перетворилися в одне з найемоційніших
людських занять, стали вельми багатою темою для мистецтва.

З плином часу «відстань і обсяг» передбачень невпинно збільшувалися. Ми
не маємо змоги простежити еволюцію передбачень, зробити аналіз
кількатисячолітньої боротьби між науковими прогнозами і шаманським
залякуванням (наприклад, вже сотні разів відомі «прогнозисти»
передбачали точні дати «кінця світу»).

Тема нашої книги спонукає звернути увагу на ту обставину, що переважна
більшість прогнозів стосувалася невеликої групи людей, племені чи
народу, певних подій, які виявлялися важливими лише для цих
«зацікавлених» осіб. На наш погляд, домінування «короткотермінових»
передбачень зберігатиметься і в майбутньому.

Серйозних прогнозів, які стосувалися б більшої частини чи всієї людності
Землі, дуже мало. Цим, як правило, на схилі віку займалися найвідоміші
мислителі, яким було що порадити нащадкам. В історію філософії і
соціальних наук увійшли погляди вчених Сходу і Заходу (зокрема Платона і
Аристотеля) на доцільні методи організації людського суспільства, мету і
межі його розвитку й експансії.

Було багато й порівняно точних наукових теорій, серед яких свого часу
великого поширення набула теорія Т. Мальтуса. Вчений правильно
передбачив наростання суперечностей між природним потягом людства до
розмноження і постійного збільшення своєї чисельності та довкіллям,
обмеженими ресурсними можливостями невеликої Землі, більша частина
поверхні якої вкрита солоною водою.

Його не раз критикували (найзапекліше — у Радянському Союзі), бо не
справдилися передбачувані ним межі припинення збільшення кількості людей
і початку глобального голоду. Причиною, як відомо, став розвиток
технологій та освоєння нових джерел енергії у XX ст. Якби не відбулося
зливи відкриттів, а промисловість і сільське господарство лишилися на
рівні середини XIX ст., то похмурі передбачення Мальтуса давно стали б
дійсністю.

І все ж не варто відкидати основну тезу Мальтуса: обмеженість ресурсів
Землі рано чи пізно припинить збільшення чисельності людей через голод,
війни, боротьбу всіх проти всіх. Визнаємо, що тих, хто прагнув
прислухатися до найпередбачливіших думок Мальтуса та його послідовників,
було надто мало ще донедавна.

Як згадувалося у другому розділі, вчені так сильно були захоплені своїми
успіхами і зайняті виконанням «негайних замовлень» власних урядів та
генералів, що їм ніколи було думати про майбутнє. Упродовж навчання
молодь практично не стикалася з поміркованими і складними для сприймання
думками тогочасних Платонів (розумні люди були і в той час), легко
всотуючи писання романтиків технічного прогресу.

Футуристична і фантастична література є дзеркалом свого часу. Десятки
тисяч творів цього жанру у XX ст. славили завойовників планет і зірок,
близькі успіхи людей у всьому-всьому… Винятком чи великою рідкістю
були розумні та помірковані передбачення майбутнього, точні, а не
романтизовані до абсурду оцінювання суті людини, її мети і можливостей.

Передбачуване більшістю фантастів майбутнє так і не настало.

Воно й не могло здійснитися.

Про застосовність до людства законів природи

За тисячоліття свого розвитку природничі науки досягли незаперечних
успіхів у царині прогнозів і передбачень. Науковці вже давно навчилися
передбачати чимало циклічних природних явищ, наприклад, затемнення Сонця
чи Місяця, появу деяких «періодичних» комет тощо. Точність прогнозів
забезпечується застосуванням законів,

відкритих і перевірених великими науковцями — Й. Кеплером, Г. Галілеєм,
І. Ньютоном і багатьма іншими.

Набагато менш результативними були і лишаються прогнози розвитку
суспільства та соціальних змін, передбачення еволюції психології та
поведінки людей. Можливо, це частково зумовлено тим, що людина дуже
погано знає себе, ще гірше — подібних до себе. У своїй самооцінці люди
надзвичайно несамокритичні, на кожному кроці плутають мрію з реальністю.
Як відомо, за біологічною класифікацією ми належимо не просто до виду
«розумних людських істот» (homo sapiens), а підвиду найрозумніших (повне
визначення — homo sapiens sapiens). Таким привабливим титулом «подвійної
розумності» можна було б і пишатися, якби назавжди забути про те, що
люди нікого не запитували і ні з ким не радилися, запроваджуючи й
поширюючи у підручниках для молоді такі нічим не обґрунтовані
твердження. Для того щоб уникнути помилок і розчарувань, ліпше було б
формувати більш критичне мислення і самооцінку, більш тверезий погляд і
розуміння того, що основою діяльності кожної особи є складне поєднання
неусвідомлюва-них генетично-видових програм поведінки і реакцій на
внутрішні й зовнішні чинники, а також запозичених від інших осіб та від
систем освіти й інформації взірців, прикладів і алгоритмів. Природничі
науки, які глибоко й ґрунтовно вивчають закони формування людської
особистості й більш-менш об’єктивно окреслюють рівень її «розумності» в
певний період життя — педологія, генетика, етологія, нейромолекулярна
біологія й інші — лишаються у затінку поважних і старих сфер знань —
філософії, психології, педагогіки, класичної біології тощо. Та момент
звернення людства до доробку етології, генетики й інших молодих наук
швидко наближається, оскільки він може дуже придатися під час виховання
нових поколінь, здатних усвідомити і вирішити екологічні й інші
глобальні проблеми.

Ці науки значно підвищать не лише ефективність діяльності систем
виховання і навчання, вони можуть допомогти і під час створення точніших
соціально-економічних прогнозів, формування і втілення у життя планів
забезпечення стійкого співіснування людини й біосфери.

Втім, до такої ідилії у використанні досягнень усіх сучасних наук ще
дуже далеко. Для надто великої кількості землян вони не просто невідомі,
а навіть неприйнятні. Й досі гостро дискусійними лишаються практично всі
аспекти застосовності законів природничих наук до великих груп людей і
людства загалом.

Для прикладу розглянемо лише одне питання: чи притаманна виду homo
sapiens властивість саморегулювання його чисельності?

Хоч відповідь на нього шукають багато вчених, але до більш-менш
однозначних висновків ще далеко. Звичайно, біологи, етологи і екологи
зібрали чимало даних про долю видів, чисельність популяції яких зазнає
«демографічного вибуху», але як їх застосувати до людства?

Виявляється, що для передбачення наслідків взаємодії виду з довкіллям
можна використати відоме твердження класичної механіки: «сила протидії
завжди протилежна і рівна силі дії». Отже, вплив виду, чисельність якого
швидко збільшується, на довкілля обов’язково викликає його відповідь.
Оскільки біосфера незрівнянно сильніша від будь-якого виду, то вона
щоразу знаходить можливість скоротити його чисельність до прийнятного
рівня, примусити перейти до рівноважних відносин з довкіллям.

Засоби, які природа використовує для цього, можна поділити на дві групи:
ультимативні та сигнальні.

Ультимативні (або первинні) включають їжу, конкурентів, паразитів,
збудників хвороб і епідемій, хижаків, зміну хімічних і навіть фізичних
характеристик середовища тощо. Очевидно, що жоден вид живого (нагадуємо,
що це відкрита система з потоком енергії та обміном речовинами)
принципово не може ізолюватися і врятуватися від впливу цих чинників.
Ультимативні чинники діють безпосередньо, ефективно, нещадно і
невідворотно.

Вони діють грубо і невблаганно.

Людність Землі перебуває лише у підготовчо-попереджувальній стадії
впливу на неї перелічених ультимативних чинників. Не кінофільм, а
жахаюча дійсність чекає нас попереду.

Наведемо лише один приклад. Серед найефективніших ультимативних методів
— поява в надто забрудненому великою популяцією «агресора» довкіллі
нових видів патогенних мікроорганізмів. Надзвичайно висока швидкість
видоутворення і розмноження найпростіших зумовлює неможливість
паралельного і такого ж швидкого пристосування розвиненого
багатоклітинного виду до збудників хвороб. Тимчасово вид-агресор
виявляється повністю незахищеним. Виникає страшна епідемія, яка часто
зменшує популяцію в сотні (і навіть тисячі, як у кролів чи деяких мишей)
разів. Вид змушений розпочинати практично з нуля, поступово
пристосовуючись до збудників хвороб і розвиваючи свій імунітет.

Майже півстоліття тому прозвучали перші попередження екологів про те, що
надмірна чисельність людства і забруднення довкілля разом є сприятливими
передумовами для мутацій збудників смертельних хвороб. Вони передбачали,
що початок епідемій — лише справа часу.

Для цих фахівців поява вірусу набутого імунодефіциту (СНІДу) стала
сумним підтвердженням того, що і «цар біосфери» є живим створінням, яке
аж ніяк не може опинитися поза сферою дії законів екології. Додамо, що
вірус СНІДу досить ефективний, аби скоротити чисельність людей у багато
разів.

Це він доводить і невдовзі остаточно доведе у кількох країнах Чорного
континенту.

Важливо те, що лікарі останніми роками відзначають появу мутантних форм
збудників «традиційних» хвороб, а також зовсім несподіваних захворювань,
які ніколи не спостерігалися раніше. За даними вчених, на території
суходолу існують близько ЗО нових чи «оновлених» хвороб, частина з яких
вірулентністю мало чим поступається СНІДу. Масований наступ цієї армії
на людство — справа найближчих десятиріч.

Деяким видам щастить уникнути покарання ультимативними чинниками, якщо з
тих чи інших причин вони виробили в себе здатність сприймати і
використовувати сигнальні (вторинні) фактори, «безкровні» (чи принаймні
«малокровні», без надмірних стресів і колапсів) засоби завчасного
зменшення швидкості збільшення чисельності виду до доцільних меж.
Назвемо частину сигнальних методів, які зустрічаються у біосфері,
наголосивши, що всі вони діють починаючи з рівня популяції, бо
спрямовані на обмеження її надмірної чисельності.

Найм’якшим серед сигнальних чинників є, мабуть, територіальність.

Вона полягає в тому, що вся територія, зайнята популяцією,
розподіляється між її представниками (найчастіше, самцями, які й
захищають її з усіх сил). Тільки пари з кормовими ділянками заводять
потомство, всі інші самці чи самки не беруть участі в розмноженні
незалежно від їх чисельності. Очевидно, що у виду з таким механізмом
обмеження швидкості розмноження експоненціальне збільшення чисельності
неможливе.

Значно жорсткішим є метод зміни стандартів взаємовідносин між особинами
певного виду за сигналом «щось нас забагато і хтось тут зайвий, бо
відбирає мої ресурси». Відомо безліч прикладів того, як різко
зменшується приязність чи нейтральність у реакції на живу істоту свого ж
виду, коли густота популяції перевищить критичну межу. Скасовуються
табу, все стає дозволеним, істотно збільшується кількість малих і
великих конфліктів, детонатором яких стає будь-яка незначна причина.

Досить часто особини скупчуються в групи з аномальною поведінкою,
спілкування в яких не має на меті відтворення, спільного захисту тощо.

В цих умовах щастя виду полягає у виключенні знищення однією особиною
іншої, в обмеженні регулюючого впливу «лише» відмовою більшої частини
особин від розмноження. Досить появи одного-двох поколінь малої
чисельності і популяція повертається до рівноваги з довкіллям. Про
жорсткіші варіанти згадувалося раніше.

Чи належить людина до природою захищених від нещасть колапсів видів,
чисельність яких автоматично утримується в точній пропорційності до
біологічної місткості середовища (до справжньої кількості ресурсів) ?

Прикро, але ми не можемо дати на це питання ствердної відповіді.

Людина має незначні ознаки невеликої схильності до окремих проявів
врахування згаданих вище сигнальних факторів у разі перенаселеності й
порушення рівноваги з довкіллям. Якщо вважати це позитивним аспектом
прояву успадкованих програм, то його вага набагато менша порівняно з
негативними проявами «подвійної сутності» людини.

Вся історію людства є свідченням того, як гостро реагує homo на
зазіхання «близького, але не свого» на те, що він вважає своєю власністю
чи продуктом своєї праці (прояв фактора територіальності, яку слід
розуміти в широкому контексті як суму всіх ресурсів). Племена воювали за
кордони і ресурси дичини, землероби — за межі своїх полів і воду,
цивілізовані «гуманісти» наших часів траплялося й убивали дітей, які за
велінням «нишпорської пошукової програми» зазіхали на «чужі» черешні,
груші чи редьку, що росли в садах чи на городах «гуманістів».

Жорсткість та емоційність людини в умовах зазіхань на «своє», коли
конкурент не приходить здалеку і «виявляється негарним», хоч раніше
проживав поруч і був бажаним чи нейтральним сусідом, взагалі не знає
меж. Поведінка під час війни з «віддаленими» сусідами практично ніколи
не давала прикладів такої «нелюдськості», як громадянські війни, сутички
між тими, хто до переоцінювання належав до «своїх». Близькими щодо
запеклості й кривавості є конфлікти між двома народами чи племенами,
яких доля примусила ділити одну й ту саму територію. Полум’я тліє,
підтримуючись тими «гуманітаріями», які у своїх творах перелічують усі
кривди, які заподіяли родичам сусіди, не згадуючи акцій протилежного
спрямування.

Цей нестійкий стан може вибухнути різнею чи війною, ймовірність яких
дуже підвищується в умовах перенаселеності і виникнення серйозних
труднощів з доступом до необхідних ресурсів. Остання така страхітлива
різанина з цієї причини відбулася в Руанді та Бурунді, де на родючих
зелених горбах скупчилися два народи в кількості, яка, мабуть, вже
втричі перевищила екологічну межу.

Не такою похмурою видається характер реакції людей на ефект скупчення.
Йдеться насамперед про процес неконтрольованого збільшення не просто
міст, а міст-монстрів з населенням 10, 15, 20 і навіть більше мільйонів
жителів. Завжди і всюди це зменшує народжуваність, що відповідає звичній
для біосфери дії ефектів від надмірного скупчення особин одного виду на
малій території.

Якщо обмеження «демографічного вибуху» в межах великих міст можна
вважати позитивним ефектом, то різке підвищення в них рівня
антисоціальної поведінки, наркоманії, злочинності, тероризму, аномалій
статевої поведінки тощо аж ніяк не можна зараховувати до «успіхів» міст
у вирішенні демографічних й екологічних проблем людства. У багатьох
країнах відбуваються ще не до кінця усвідомлювані зміни у поведінці
людей. Як приклад можна назвати утворення одностатевих «сімей», швидкий
розвиток і розширення екстремістських організацій зі збоченськими
цілями, поглиблення небезпеки від тоталітарних релігій чи сект на кшталт
«сатаністів» чи «Білого братства», сумновідомого в Україні перших років
незалежності.

Формулюючи висновок про наше дослідження, зауважимо, що люди, хоч і
проголосили себе «подвійно розумними», успадкували лише окремі елементи
природного регулювання своєї чисельності. Кількість, ефективність і
толерантність цих механізмів недостатня для плавного регулювання
чисельності людства, для уникнення глобальної катастрофи.

Лишається сподіватися на розум, вплив соціальних і гуманістичних
здобутків, навчання і виховання, організацію, об’єднання і
самообмеження.

Прогнози майбутнього наших часів

Поява потужних електронно-обчислювальних машин та розділів кібернетики,
що стосуються системного аналізу, створили надійні передумови принципово
нового вирішення проблеми наукових прогнозів майбутнього.

Наприкінці 60-х років минулого століття група європейських та
американських учених і підприємців організувала неформальну організацію
з назвою «Римський клуб». Успадковуючи кращі традиції Академії
дослідників середньовічної Італії (в її приміщенні відбулося перше
засідання засновників клубу), кілька десятків платонів нашого часу
вирішили зробити все від них залежне для вивчення стану і перспектив
розвитку системи «людство + довкілля», створення прогнозів, поширення
нового розуміння ситуації серед тих осіб, що приймали рішення і могли їх
здійснити.

Після перших зустрічей члени клубу вирішили здійснити проект з назвою
«Складний стан людства». Керівником роботи став професор
Массачусетського технологічного інституту (один з кращих вузів США) Джей
Форрестер, групу виконавців очолив молодий фахівець Денніс Медоуз.
Прогноз пізніше назвали «версія Форрестера — Ме-доуза», але його появі
передувало два роки напруженої роботи.

Через складність взаємодій людства і довкілля довелося скласти безліч
математичних рівнянь, врахувати сотні прямих дій і багато зворотних
реакцій. Та ввести в рівняння все розмаїття біосфери було неможливо,
тому автори змушені були у своїй «моделі світу» врахувати лише
найсуттєвіше.

Втім, навіть найзапекліші критики висновків кібернетиків з групи Медоуза
визнають, що зроблений ними прогноз майбутнього є найкращим з усіх
створених раніше: модель незвичайно точна і повна, хоч і не враховує
багатьох менш суттєвих чинників і зв’язків.

Прогноз майбутнього був оприлюднений у 1972 р. у формі книги «Межі
зростання» (The Limits to Growth). Відтоді мільйонними тиражами її
використовують як підручник у школах і вищих навчальних закладах кількох
країн. Радимо звернутися до неї й ознайомитися з інформацією «з перших
рук», бо ми маємо можливість навести лише незначну частину багатьох
висновків прогнозистів.

Група Форрестера — Медоуза виконала 12 варіантів прогнозу, які
відрізнялися врахуванням різних видів демографічної політики, темпу
розвитку технологій, масштабів геологічних відкриттів тощо.

Прогноз подій у межах «стандартної» моделі, який ґрунтується на
припущенні, що в майбутньому принципово не зміниться ні поведінка людей,
ні визначальні для світової системи природні, економічні й політичні
чинники (егоїзм, розбрат, націоналізм, ігнорування екологічних проблем
тощо), наведено на рис. 41. Цей прогноз передбачає помірний технічний
прогрес і використання існуючих джерел енергії.

Рис. 41. Передбачення Римського клубу щодо розвитку людства у разі
збереження його сучасних дій і поведінки

Радимо якнайуважніше придивитися до промовистих і моторошних за змістом
кривих, які прогнозують нещастя і катаклізми. У критичній стадії періоду
загострення лих (середина XXI століття) у багато разів зменшаться
доступні ресурси (крива 1), скоротиться до неприпустимо низького рівня
виробництво їжі на одну особу (крива 3). Водночас загостряться проблеми
екології — крива 2 передбачає багатократне підвищення забруднення
довкілля, перетворення його на ворога і вбивцю людей.

Наслідком сумарної дії чинників довкілля стане підвищення смертності
(крива 4) і зменшення населення планети (крива 5, мінімальне значення
якої у XXI ст. залишається темою дискусій).

Звернімо увагу на те, що цей похмурий прогноз зроблено понад 20 років
тому. Минуло вже досить часу, щоб оцінити його точність.

Все сталося точнісінько так, як прокреслили у 1972 р. «лінії
майбутнього» (див. рис. 41)!

Тому можна категорично і переконливо стверджувати: якщо люди залишаться
зі старою ментальністю і людство не перетвориться на спільноту, свідому
небезпеки глобальних екологічних і соціальних проблем, то попереду нас
чекає життя на смітнику і велике підвищення смертності (голод і війни!).

А чи є «приємніші» прогнози? Звичайно, один з таких показано на рис. 42.

Рис. 42. Варіант розвитку людства у разі використання обмежень та
об’єднання зусиль для подолання екологічних проблем

Можна лише мріяти про його здійснення, адже він передбачає безперервний
експоненціальний розвиток технологій (у разі стабілізації кількості
вчених та інженерів), винайдення щоразу нових і нових ресурсів та джерел
енергії, майже негайне припинення забруднення довкілля через масове
застосування ще не відкритих «чистих» технологій, винайдення
суперефективного засобу регулювання народжуваності, відмова людей від
егоїзму, націоналізму й об’єднання їх у всеземній спільноті…

А як ви, наші читачі, оцінюєте ймовірність його здійснення (адже останнє
є не так нашою, як вашою справою)?

Список використаної літератури

Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. — К.: Вид-во фітосоціолог. центру,
1998.

Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища:
Навч. посіб. — К.: Знання, 2000.

Злобін Ю. А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998.

Кучерявий В. 77. Екологія. — Львів.: Світ, 2000.

Чернова Н. М., Былова А. М. Экология.— М.: Просвещение, 1988.

Чистик О. В. Экология: Учеб. пособие. — Минск.: «Новое знание», 2000.

Экология: Учебник, пособие. — М.: Знание, 1997.

Экология города: Учебник. — К.: Либра, 2000.

Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона
навколишнього середовища: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. — Суми:
Вид. «Унів. книга», 2003. — 284 с.

Боков В. А., Лущик А. В. Основы экологической безопасности: Учеб,
пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1998. — 224 с.

Васюта О. А. Екологічна політика України на зламі тисячоліть:
Монографія. — К.: КІМУ, 2003. — 306 с.

Грицай М. В. та ін. Основи екологічної безпеки: Навч. посіб. — Суми:
Вид-во СумДУ, 2003. — 267 с.

Кутлахмедов Ю. О., Корогодін В. L, Колътовер В. К. Основи радіоекології.
— К.: Вища школа, 2003. — 319с.

Маврищев В. В. Основы экологии: Учеб. пособие. — Мн.: Выш. шк.,
2003.—416с.

Мамедов Н. М., Суравегина И. Т. Экология. — М.: Школа-Пресс, 1996. —
464с.

Фарб П. Популярная экология: Пер. с англ. — М.: Мир, 1971. — 189 с.

Царик Т. Є., Файфу pa В. В. Основи екології. — Тернопіль, 2003. — 208 с.

Похожие записи