РЕФЕРАТ

на тему:

“Екологічні проблеми України”

ПЛАН

Вступ

1. Основні напрямки екологічних проблем в Україні

2. Забруднення водних ресурсів України

3. Умови і причини забруднення земельних угідь

4. Забруднення атмосфери

5. Важливість охорони природних ресурсів в Україні

Список використаної літератури:

Вступ

В умовах науковотехнічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини
суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід
природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі
доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим
забруднювати і руйнувати довкілля.

За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), із більш ніж
6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис.
сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12
тис. є токсичними.

До кінця XX в. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами,
стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського
господарства, комунального господарства міст набуло глобального
характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи. Не
обійшли ці проблеми стороною і Україну, а в деяких моментах, наприклад,
радіоактивне забруднення, Україна стала “лідером”.

1. Основні напрямки екологічних проблем в Україні

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти
зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого
стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію
геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері,
зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво
гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб,
деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст,
обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності
людини, вже викликали значні видимі і приховані змінидовкілля.

В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери людством,
які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:

· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;

· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення
людства;

· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом:
випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;

· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та
вирубування лісів;

· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування
лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму
поверхневих вод тощо),

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її
складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних
речовин у атмосферу та водойми),

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів
земної кулі і всієї планети,

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів)
внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць
існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх
на нові місця існування тощо.

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в
біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів
енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що
шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і
непрямим шляхом.

Безпосередньо об’єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є
основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання):

· атмосфера,

· вода,

· грунт.

Опосередкованими об’єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові
біогеоценозу:

· рослини,

· тварини,

· гриби,

· мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані
для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами
забруднень:

· інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно
або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт складова частина
складної сполуки або суміші);

· параметричне забруднення пов’язане зі зміною якісних параметрів
навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища одна з його
властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру
популяції живих організмів;

· стаціальнодеструкційне забруднення (стація— місце існування популяції,
деструкція руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем
в процесі природокористування.

За даними Міністерства природних ресурсів і екології, у нашій країні
щороку утворюється майже 2 млрд т різних відходів, 2/3 з яких розкривні,
шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогосподарської
сировини дає щороку 450 мли т відходів. Зростання населення і масштабів
виробництва спричинило виникнення регіональних екологічних проблем.
Головними причинами екологічної напруги стали: широкомасштабна розробка
надр і видобуток мінеральної сировини (Кривий Ріг, Донбас,
ЛьвівськоВолинський басейн, Прикарпаття); спорудження каскаду водосховищ
на Дніпрі, що призвело до замулення його природної екосистеми;
катастрофа на Чорнобильській АЕС. необмежене нарощування в минулі
десятиріччя потужностей атомної енергетики; необгрунтоване осушення
заболочених і перезволожених територій на Поліссі; надмірна концентрація
виробництва у містах, особливо великих; відставання темпів
лісовідновлення від вирубки лісів па Поліссі і в Карпатах; масове
проведення зрошувальних меліорацій у Причорномор’ї, що призвело до
процесів засолення, зменшення родючості грунтів і виснаження водних
ресурсів.

2. Забруднення водних ресурсів України

Основними джерелами забруднення природних вод є:

· Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів
(забруднювачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове
походження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково
захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з
міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість
нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот.

· Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які
містять фекалії, детергенти (поверхневоактивні речовини),
мікроорганізми, у тому числі патогенні.

· Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних
галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна
металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. При
технологічних процесах утворюються такі основні види стічних вод, а
саме:

? реакційні води, що утворюються у процесі реакцій з виділенням води,
забруднені як вихідними речовинами, так і продуктами реакцій,

? води, що містяться у сировині та вихідних продуктах (вільна або
зв’язана вода),

?промивні води після миття сировини, продуктів, тари, обладнання,
маточні водні розчини,

? водні екстрагени та адсорбенти,

? охолоджені води, що не контактують з технологічними продуктами, а
використовуються у системах зворотного водопостачання,

? побутові води води їдалень, душових, туалетів, пралень тощо,

? атмосферні опади, що стікають з території промислових підприємств.

За останні декілька десятків років ґрунтові води стали одним із
найважливіших ресурсів. Вони є джерелом значної кількості питної води,
яка використовується у побуті, а також іде на зрошення. Звичайно,
ґрунтові води раніше володіли достатньо високими якостями і без очищення
задовольняли вимоги до питної води, але випадки забруднення
високоякісних ґрунтових вод отруйними речовинами стають все більш
частими. Ґрунтові води вимивають із ґрунтів значну кількість
забруднювачів, які грунт не може затримати,

Головними джерелами забруднення і забруднюючими речовинами ґрунтових вод
вважають:

· неправильно розташовані звалища та інші сховища отруйних речовин;

· підземні резервуари та трубопроводи (особливу небезпеку становлять
втрати бензину на АЗС);

· пестициди, що застосовуються на полях, у садах, на газонах тощо;

· сіль, якою посипають тротуари і вулиці під час ожеледі;

· мазут на дорогах для зв’язування пилу;

·надлишки стічних вод та каналізаційного мулу.

Таким чином, забруднення водних екосистем є більшою небезпекою, ніж
забруднення атмосфери з наступних причин:

· процеси регенерації або самоочищення протікають у водному середовищі
набагато повільніше, ніж у повітряному;

· джерела забруднення водойм більш різноманітні;

· природні процеси, які відбуваються у водному середовищі і піддаються
впливу забруднень, більш чутливі самі по собі й мають більше значення
для забезпечення життя на Землі, ніж атмосферні.

Найважливішим наслідком забруднення води є те, що, потрапляючи у
водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості.

Якість води це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та
бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для
використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води
певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для
охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних
відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На
підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх
власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно
використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не
потрапляють у водойми.

На території України нараховується близько 73 тис. річок, переважно
невеликих, лише 125 в них мають довжину понад 100 км. На кожен
квадратний кілометр території України припадає 250 м річок.

Водозабезпеченість України ресурсами місцевого стоку з розрахунку на 1
людину становить 1000 м3 на рік, причому у ПівденноЗахідному
економічному районі вона майже у 7 разів вища, ніж у Південному, і у 3
рази вища, ніж у ДонецькоПридністровському.

Головним водним джерелом України є Дніпро. Водні ресурси його басейну
становлять 80 % усіх водних ресурсів України. Середній багаторічний
об’єм його стоку в гирлі дорівнює 53 км3. У маловодні роки він
зменшується до 43,5 км3, а в дуже маловодні — до 30 км3. Дніпро
забезпечує водою не тільки водоспожпвачів у межах свого басейну, а і є
головним, а інколи і єдиним джерелом водопостачання великих промислових
центрів півдня і південного сходу України.

Дуже забруднені також басейни річок Західного Бугу, Приазов’я,
Сіверського Дінця. Середньорічний вміст забруднювальних речовин у воді
цих річок значно перевищує граничне допустимий рівень (ГДК), а за
деякими інгредієнтами сягає 10 ГДК і більше.

Зростає також вплив інтенсивної господарської діяльності людини на
підземні води. Найбільші порушення в гідрогеохімічній обстановці
спостерігаються в економічно розвинених районах Дніпропетровської та
Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості та великою
густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі
промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані
шахтні та рудникові води, мінеральні добрива, засоби захисту рослин,
накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах. З
накопичувачів у підземні води потрапляють розчини різних солей,
нафтопродукти, ароматичні речовини та ін.

У ґрунтових водах Донбасу виявлено значні перевищення концентрацій (до
60 ГДК) арсену і свинцю, в Придністров’ї — високотоксичного талію –
5001000 ГДК. В цілому в Україні існує 193 стабільних осередки
забруднення підземних вод.

Проблема Чорного моря. Інтенсивна господарська діяльність у басейні
Чорного моря призвела до виникнення складних екологічних проблем. Це,
насамперед, синдром морської евтрофікції, пов’язаний з інтенсивним
надходженям з річковим стоком біогенних елементів, що спричинило масове
«цвітіння» водоростей, зменшення вмісту розчиненого кисню, загибель
бентосних організмів. Постійним явищем стали «червоні припливи» в
прибережних водах.

Значним стало забруднення акваторії Чорного моря шкідливими речовинами,
особливо нафтопродуктами. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС
відбулося забруднення вод Чорного моря радіонуклідами. Хімічне та інші
види забруднення негативно позначилися на його біоті, що призвело до
зменшення запасів промислових риб, а їхню екологічну нішу зайняла медуза
аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй
можливість швидко збільшити чисельність популяції. Навесні 1988 р. в
районі узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак
гребінник мнеміопсис, занесений з баластними водами з портів
атлантичного узбережжя. СІЛА. Він живиться дрібними рачками, личинками
та ікрою риб. З його появою кількість фіто і зоопланктону зменшилася в
10—20 разів, що значно підірвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови
ставриди зменшилися з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси
тощо. Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна
тенденція підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три
десятиріччя піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно
позначитися на усій екосистемі Чорного моря.

Проблема Азовського моря. Азовське море сьогодні є зоною екологічної
катастрофи. Ще 4050 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів
більше, ніж у Чорному морі, і в 12 разів більше, ніж у Балтійському.
Раніше тут водилася риба 114 видів, загальний вилов її у сприятливі роки
становив понад 300 тис. т на рік, переважно цінних порід. Тепер він
зменшився в 6 разів. Риба, яку виловлюють, настільки забруднена
хімікатами, що споживати її небезпечно.

3. Умови і причини забруднення земельних угідь

Земля, грунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового
господарства. На землі вирощують зернові, технічні та лісові культури,
кормові трави, сади і ягідники. Сільськогосподарське виробництво
забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість — різноманітною
сировиною.

Кількість і якість продуктів харчування залежить від обробітку грунту,
підживлення рослин тощо.

Грунти — органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності
живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні
утворення характеризуються родючістю, забезпечують рослини поживними
речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним
для їхньої життєдіяльності.

Грунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природних і стічних
вод.

Грунтово-рослинний покрив планети е регулятором водного балансу
суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику
кількість атмосферної вологи. Це — універсальний біологічний фільтр і
нейтралізатор багатьох видів антропічних забруднень.

В Україні нараховують понад 38 типів грунтів. Вони відрізняються між
собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних
елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю
для сільськогосподарського використання.

З усіх видів грунтів найродючіші чорноземи. Родючість грунтів визначає
такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що
утворилася з решток відмерлих організмів, а також у результаті
життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, розкладають,
збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами.
Процес утворення грунту (ґрунтоутворення) — важлива частина біологічного
кругообігу речовин й енергії. Грунт забезпечує рослини калієм, вуглецем,
азотом, фосфором тощо.

Родючість грунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту
гумусу в грунті та товщини шару грунту. Кращі чорноземи містять до
70—90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий).

Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за
золото, дорожчий за вугілля. У Міжнародному інституті метрології у
Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщено моноліт
чорнозему з Воронезької області, як еталон найродючішого грунту в світі.

Основні причини зниження агрономічних властивостей грунту — це,
насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою
потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова
ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури
землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке
ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй
повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні
та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних
добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується
забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами),
накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтовних водах. Грунти
забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів,
мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а
також техногенними викидами промислових підприємств -сульфатами,
оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди
завдає грунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі,
під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих
розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.

Висока розораність сільськогосподарських угідь, призвела до інтенсивних,
наростаючих, ерозійних процесів.

Процес ерозії грунтів та інтенсивна експлуатація земель веде до
пониження їхньої родючості, зменшення вмісту гумусу.

Однією з причин погіршення якості земель є нераціональне застосування
засобів хімізації сільського господарства, що призводить до
нагромадження в грунтах залишків мінеральних добрив і пестицидів.

Серйозну проблему забруднення ґрунтів становить техногенні викиди
промислових підприємств. Землі забруднюються важкими металами та іншими
компонентами промислових викидів.

Отже, катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних
науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості
ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.

Заходи, спрямовані на збереження ґрунтів. Найважливішим заходом
збереження ґрунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У
кожній екосистемі має бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між
полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий
господарський ефект і збереже довкілля.

Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових
та інших сівозмін.

Зберегти грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку
землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного
обробітку ґрунту, перехід на безплужний обробіток.

Впровадження поряд з ультрахімізованим методом господарювання
органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів
і неякісних мінеральних добрив.

4. Забруднення атмосфери

Штучне забруднення атмосфери. відбувається внаслідок зміни її складу та
властивостей під впливом діяльності людини. За будовою та характером
впливу на атмосферу штучні джерела забруднення умовно поділяють на
технічні (пил цементних заводів, дим і сажа від згоряння вугілля) та
хімічні (пило- або газоподібні речовини, які можуть вступати в хімічні
реакції).

За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді,
рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 %
загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених
районах воно може бути в тисячу разів більшим за серед-ньопланетарні
значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива,
переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при
спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрапляє близько 120 млн т
попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними
підрахунками, в атмосферу за останні 100 років надійшло 1,5 млн т
арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку,
стільки ж міді.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна промисловість.
Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін.
Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції,
утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з туманом це явище дістало
назву фотохімічного смогу.

Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії.
Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важких металів
(свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини
практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів.
Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість
якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних
газів автомобілів шкідливі для людського організму, а оксиди азоту до
того ж беруть активну участь у створенні фотохімічного смогу. Одна
вантажівка або один легковик викидає в повітря відповідно 6 м4 З м3
чадного газу СО. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок
автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близько 10 кг гумового
пилу).

Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери
радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після
вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські
міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від
діяльності людини.

Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч шкідливість її для
них є очевидною.

Атмосфера має здатність до самоочищення. Концентрація забруднювальних
речовин через розпорошення їх у повітрі, осідання твердих часточок під
впливом сили гравітації, випадання різних домішок з опадами (дощ
інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря 28 % часточок пилу
діаметром 10 мкм). Проте від величезної кількості забруднювальних
речовин, що надходять в атмосферу сьогодні, вона не встигає
самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам’яного вугілля
і 0,8 млрд т бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. т арсену,
225 тис. т германію, 153 тис. т кобальту і, крім того, мільйони тони
пилу з металургійних заводів, майже 1/5 частина світового виробництва
цементу.

За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в атмосфері
становить 9-10 мли т. Порівняно з масою земної атмосфери це мізерна
величина, однак на висоті 50— 100 м від Землі, де саме концентруються
забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого
повітря.

Головними екологічними глобальними наслідками забруднення атмосфери є:

· парниковий ефект;

· озонова дірка;

· кислотні дощі;

· смог.

5. Важливість охорони природних ресурсів в Україні

Однією з найважливіших нині є проблема охорони повітряного басейну,
основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні
підприємства. Почастішали випадки викидів в атмосферу оксиду вуглецю,
вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різних оксидів та
радіонуклідів. Особливо гостро стоїть питання охорони атмосфери в
промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.

Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами забруднення
внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім промислові та комунальні
підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми
мінеральними добривами й пестицидами. Збільшення споживання води
зумовлює її дефіцит. У зв’язку з цим проблема забезпечення населення
чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших
природоохоронних об’єктів належать Дунай, Тиса, Дніпро, Дністер,
Південний Буг, Чорне й Азовське моря.

Складовою проблеми охорони навколишнього середовища є охорона земельних
ресурсів. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково
велике значення мас раціональне використання землі, відновлення її
родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь
для промислового, житлового й транспортного будівництва. Особливу роль у
стабілізації земельного фонду сільського господарства відіграє
рекультивація відпрацьованих кар’єрів і золовідвалів.

Першочерговою є охорона рослинного світу, особливо лісів. Значення лісу
для життя і діяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим
завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності
лісів. З цією метою здійснюються заходи лісовідновлення. Для збереження
видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський,
Шацький та ін.).

Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних
видів риби, хутрових звірів, диких тварин, які не завдають шкоди людині.
В зв’язку з цим на відповідні органи покладено обов’язки контролю і
регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення
законодавчих органів.

Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему
охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення
втрат корисних компонентів при видобутку і переробці. Для цього потрібно
впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко
застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних
руд, утилізацію відходів.

Загострення цих проблем робить необхідним розв’язання проблеми дальшого
співіснування людини й природи на основі раціонального використання
природних ресурсів. Під раціональним природокористуванням розуміють таку
його форму, коли воно дозволяє передбачити результатні наслідки
функціонування системи «людинаприрода». Його рівень визначається
ефективністю використання природних ресурсів і станом навколишнього
середовища. Воно вимагає якнайміцнішого зв’язку між НТП і реалізацією
заходів, спрямованих на мінімізацію негативного антропогенного впливу на
навколишнє середовище і природоохоронної активізації виробничої
діяльності.

Список використаної літератури:

Загальна гігієна з основами екології. Підручник. – К., 2003.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи