Реферат з екології
Екологічне право в Україні
Протягом останнього десятиліття в Україні відбувається процес
формування системи екологічного законодавства. За цей період прийнято
низку основних нормативно-правових актів, які регулюють майже всі
аспекти охорони навколишнього природного середовища і використання
природних ресурсів. Правові засади екологічної політики закладено в
Конституції України, яка визначає обов’язком держави забезпечення
екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території
України, а також гарантує громадянам право на безпечне життя і здоров’я.
Підгрунтям екологічних правовідносин виступають норми екологічного
законодавства, які регулюють Закон України “Про охорону навколишнього
природного середовища”, а також розроблені відповідно до нього
Земельний, Водний, Лісовий кодекси, Кодекс про надра та низка інших
Законів і підзаконних нормативних актів. Проте, декларативний характер
окремих норм, відсилання до підзаконних актів свідчать про потребу
подальшого розвитку і вдосконалення даного законодавства.
Необхідно зазначити, що деякі з екологічних прав, які знайшли своє
закріплення в законодавстві, за своєю природою належать саме до
природних прав людини. Це — право на життя; право на безпечне для життя
та здоров’я довкілля; право на відновлення психофізіологічних живих сил
організму шляхом взаємодії з природою; право на задоволення матеріальних
та духовних інтересів шляхом використання як окремих елементів, їх
комплексів, так і усієї екосистеми в цілому. Таким чином, із змісту
природних екологічних прав також можливо виділити основні первинні
еколого-правові ідеї усієї галузі права.
У зв’язку з інтеграцією України до європейських структур
необхідно вжити заходи щодо приведення свого законодавства у
відповідність з європейським, а це пов’язано з реформуванням правової
системи у сфері охорони довкілля. Наближенню національного екологічного
законодавства до норм і засад Європейського Союзу сприятиме прийняття
законодавчих актів, які мають забезпечити регулювання тих сфер
природокористування, що мають особливе значення для життєдіяльності
людей та стану довкілля, зокрема, у сфері охорони атмосферного повітря,
охорони та використання вод, забезпечення екологічної безпеки.
Удосконалення цього законодавства, прискорення процесу його гармонізації
щодо законодавства Європейського Союзу дасть змогу підняти на вищий
ступінь регулювання екологічної безпеки, дозволить збалансувати правову
систему забезпечення її сталого розвитку.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання
природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності
людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку
України.
З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику,
спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої
природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від
негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного
середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи,
охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.
1. Об’єкти і суб’єкти права власності на природні ресурси. (11)
Стаття 4 Закону України про охорону навколишнього середовища говорить
про право власності на природні ресурси:
«Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на
володіння, використання та розпорядження природними багатствами
республіки.
У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель,
переданих у колективну і приватну власність.
Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного
середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі
Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів,
так і через республіканські органи державної влади відповідно до
законодавства України.
Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами
здійснює Верховна Рада України».
Виходячи із статті можна зробити висновок, що об’єктом права власності
на природні ресурси є самі природні ресурси, тобто земельні надра і
багатства.
Державне управління у сфері використання навколишнього природного
середовища, тобто суб’єктами права власності на природні ресурси є:
Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Уряд
Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та виконавчі
органи, а також спеціально вповноважені на те державні органи і
громадські організації. Кожний із зазначених органів здійснює управління
в межах своєї компетенції та притаманними йому методами.
Вищі органи державної влади і управління приймають закони, постанови,
інші правові акти, спрямовані на забезпечення раціонального використання
природних ресурсів.
Варто приділити увагу питанню власності на землю, як об’єкта. Згідно із
земельним законодавством, власність на землю в Україні має такі форми:
державну, колективну і приватну. Причому всі форми власності є
рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в
межах своєї компетенції передають її у власність, надають у користування
та вилучають.
Введення комунальної власності на землю мало ліквідувати ще одну ваду
старого ЗКУ – недостатню визначеність суб’єкта права власності (ради),
який мав право розпоряджатися землею. Тепер, відповідно до статті 13 ЗКУ
землями державної власності розпоряджається Кабінет Міністрів України, а
землями комунальної власності – відповідні ради (статті 9, 12 ЗКУ).
Земельне законодавство передбачає переважне право надання земель для
потреб сільського господарства, закріплюючи тим самим пріоритетність
земель сільськогосподарського призначення. Так, у ст. 20 Земельного
кодексу України зазначено: “Землі, придатні для потреб сільського
господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських
цілей”.
Стосовно ж власності приватної щось окремо говорити мабуть не варто.
Хіба що ще раз повторити, що власність означає право власника володіти,
користуватися та розпоряджатися об’єктом цієї власності.
Водні об’єкти є виключно власністю народу України і надаються тільки в
користування. Народ України здійснює право власності на води через
Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і
місцеві Ради народних депутатів. Використання вод в України здійснюється
з метою задоволення питних, побутових, лікувальних, курортних,
сільськогосподарських, транспортних та інших державних і громадських
потреб.
Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи,
організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні
особи, особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних
об’єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними
об’єктами. Причому всі вищеназвані суб’єкти повинні дотримуватися вимог
законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а
також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують
комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.
Лісові ресурси є власністю держави і, мабуть, не варто деталізувати, яке
насправді величезне значення має користування цим важливим екологічним
об’єктом. Тому, суб’єкти права власності на цей ресурс ретельно
підходять до питань щодо користування лісом. Тому розрізняють спеціальне
і загальне користування лісовими ресурсами. Спеціальне використання
лісових ресурсів проводиться за відповідним дозволом (належно оформлений
документ). Кабінет Міністрів України щорічно встановлює розмір
лісосічного фонду і регулює баланс раціонального використання лісу.
Підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких
впливає на стан і відтворення лісів, зобов’язані згідно з законодавством
України погоджувати з державними органами лісового господарства,
державними органами охорони навколишнього середовища та іншими органами
проведення організаційних , санітарних, технологічних заходів щодо
охорони і захисту лісів.
Виключне право власності на природні ресурси нафти і газу, які
знаходяться на території України, в тому числі в акваторіях у межах її
континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони,
належить народові України. Право власності на вилучені з надр нафту і
газ переходить до надрокористувача з моменту їх надходження у стовбур
свердловини.
Нафта і газ, видобуті надрокористувачем і повернуті в надра для
зберігання, технологічних цілей або запобігання їх знищенню, належать
надрокористувачу.
Користувачами нафтогазоносних надр можуть бути будь-які юридичні
та фізичні особи України, у тому числі спільні підприємства, а також
іноземні юридичні та фізичні особи, які мають спеціальний дозвіл на
користування нафтогазоносними надрами. Користування нафтогазоносними
надрами здійснюється на основі спеціальних дозволів, які надаються
органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, на умовах,
визначених цим Законом та Кодексом України про надра.
Список використаної літератури
Андрейцев В.І. «Право екологічної безпеки», К.: Знання-Прес-2002р.
Дмитренко І.А. «Екологічне право України», К.: Юрінком –Інтер-2001р.
Баб’як О.С. “Екологічне право України”, К.: Атіка, 2000р.
Барабашова Н.В. “Еколгічне право України”, Донецьк: Апекс, 2003р.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про екологічну експертизу (Відомості Верховної Ради (ВВР),
1995, N 8, ст.54)
HYPERLINK http://ecolife.org.ua/laws/ua/laws/1995/01.html
http://ecolife.org.ua/laws/ua/laws/1995/01.html
7. http://sta.gov.ua/
PAGE 1
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
