Реферат на тему:
Чорнобильська зона відчуження та її радіоекологія
Київ 2016
Програма “Сяйво”. Вплив Сховища на повітря. Програма “Ареал”. Проекти
забезпечення стабілізації Сховища
Навряд чи знайдеться в Україні людина, що не чула б про Чорнобильську
трагедію та горезвісну зону відчуження. Ці словосполучення стали
синонімами екологічної катастрофи, і викликають в людей свідомий та
несвідомий жах перед небачимою та нечутною радіаційною чумою.
Протягом тринадцяти років страх не зменшився, він приймає форми все
нових історій про жахи, що трапляються в Зоні, інколи правдивих, проте
звичайно просто вигаданих. Тринадцята річниця аварії додасть ще жару в
цей котел чуток та домірковувань. А в цей час триває важка і неприємна,
проте потрібна всьому світові праця по контролю ситуації навколо
Сховища, на яке перетворився четвертий блок АЕС, та запобіганню
рецидивів. Подивимось же на дані, що їх зібрано працівниками станції і
вирішимо для себе ступінь небезпеки в цій ситуації.
Програма “Сяйво”
Тепер, коли розгорнуті роботи над перетворенням об’єкту “Сховище” в
екологічно чисту систему, знання радіоактивних полів навкруги нього має
особливу важливість. Щільність цих полів на різних віддалях від Сховища
та на різних висотах буде визначальним фактором стратегії
трансформаційних робіт та виробки їх тактики. В цьому полягає задача
програми “Сяйво”.
Враховуються три джерела радіації: безпосереднє випромінювання із
Сховища, радіація з поверхні опроміненої землі та розсіяне
випромінювання (з атмосфери). Щільність розсіяного випромінювання може
бути порахована з використанням методу “Монте-Карло” та програмного
забезпечення, розробленого Курчатовським інститутом.
Основними методами вимірювання є:
Звичайний дозиметричний моніторинг (використовується на висоті до 1-го
метра над поверхнею землі);
Використання спеціальних жердин (до 10-ти метрів);
Використання спеціальних платформ (до 50-ти метрів);
Використання повітряних куль-проб та спеціальних радіокерованих
дозиметрів (30-70 метрів).
Вплив Сховища на повітря
Будь-який радіоактивний викид з Сховища визначається як розташуванням
зовнішніх тріщин в конструкції, так і витоком повітря, який в свою чергу
опирається на безліч факторів:
температуру,
тиск,
вологість,
швидкість,
напрямок вітру та таке інше.
Найвищі припущення щодо викидів радіації крізь тріщини Сховища такі:
0.03 Кі (1990),
0.08 Кі (1991),
0.09 Кі (1992),
0.04 Кі (1993),
0.03 Кі (1994),
0.02 Кі (1995).
Доля плутонію та америцію в загальній активності не перевищує декількох
відсотків. Загальна активність Cs 134,137, Eu 154, Sb 125, Co 60 (доля
Cs 134,137 складає біля 95%) становила менш ніж 0.011 Кі на рік (1996).
Щоб переконатися, що обладнання реєструє реальні значення підвищеного
викиду аерозолю з Сховища, динаміка цих викидів з тріщин та крізь
головний димар була порівняна.
Результати показали наявність одного головного джерела викидів аерозолю,
зареєстрованого різними контрольними системами.
Навіть якщо брати до уваги підвищення викидів в 1991 та на початку
1992-го року, очевидно, що вихід радіації з Сховища за останні роки не
перевищував 0.3 Кі на рік.
Для виявлення концентрації радіоактивних аерозолів навколо Сховища було
проведено такий експеримент: чотири відкаліброваних поглинача були
розташовані навколо на відстані 60-100 метрів. На теперішній час термін
втримання фільтрів складає 10-15 діб. Забруднення фільтрів вимірюється
гама-спектрометром.
Дані по америцію та плутонію отримані з використанням коефіцієнту
кореляції з Ce 144. З аналізу ізотопного складу видно, що найбільша доля
в аерозольних радіоактивних забруднювачах належить розпиленим частинкам
ядерного палива (так званим “гарячим часткам палива”).
Середня концентрація альфа-активних радіонуклідів в повітрі навколо
Сховища була: 170 (в 10-18 Кі/л) (1989), 27 (1990), 7.7 (1991), 7.1
(1992), 7.1 (1993), 8.1 (1994) та 3.6 в 1995-му році. Таке значне
зниження концентрації в 1991-му році є результатом пуску системи
придушення пилу, розташованої над центральною залою Сховища.
Програма “Ареал”
В 1990-му році провідні спеціалісти Курчатовського інституту
запропонували програму “Ареал”. Головними завданнями цієї програми були:
Вивчення забруднення землі під бетоном, розтрощеним камінням та іншими
матеріалами навколо Сховища;
Визначення шляхів міграції радіонуклідів (враховуючи їх надходження до
ґрунтових вод);
Вивчення динаміки поведінки ґрунтових вод (глибина, ступінь
радіоактивного забруднення та т. ін.);
Аналіз впливу Сховища на забруднення ґрунтових вод.
Було запропоновано зробити систему свердловин навколо Сховища. Вони
повинні були знаходитися на південно-західній та північно-східній
частині зони Сховища, тобто в точках входу та виходу ґрунтових вод.
’ ¤
????d?палива, були радіоактивними настільки, що їх використання не могло
бути продовжено. Нарешті, після тривалого вивчення “гарячих” зон,
підземних службових ліній та надземних транспортних шляхів та
трубопроводів, в другій половині 1991-го року були зроблені три перші
свердловини.
Аналіз проб з свердловин надав можливість побудувати вертикальну карту
гірських порід навколо Сховища. З геологічної точки зору, вона виявилася
дуже складною сумішшю компонентів, що включає в себе велику кількість
тонких прошарків та порівняно великих лінз до декількох десятків
сантиметрів в висоту, які мають різні фізичні, механічні та абсорбційні
властивості. Вертикальна радіометрія виявила сильну гетерогенність
забруднень та довела існування активного дрібнодисперсного шару палива
під Сховищем. Наближено кількість палива тут вважається рівною 0.5 т.
Специфічна активність стронцію-90 було виявлено за допомогою
стандартного методу осадження. Вміст урану в воді було визначено методом
лазерної люмінесценції. Плутоній було вилучено та вміщено у субстрат,
потім його активність було виміряне альфа-спектрометром. Для попередніх
років вміст урану не перевищував 5 мікрограмів на 1 літр води, коли
максимальний рівень плутонію не перевищував 2 Бк/л.
Швидкість пересування похованого радіоактивного шару до ґрунтових вод є
головною характеристикою, що пов’язана з міграцією радіонуклідів. З
1994-го року цей шар контролюється регулярними гама-замірами в
свердловинах.
Дані, отримані в 1994-1995 рр. були оброблені в порівнянні з піками
поширення, кордонами розповсюдження та центрами гравітації. Виходячи з
результатів такого порівняння, можна стверджувати, що ніякого активного
пересування в межах точності методу (2 см) в свердловинах 1Г-6Г не
зареєстровано.
Проекти забезпечення стабілізації Сховища
В 1992-93 рр. було проведено міжнародний конкурс проектів стабілізації
Сховища та взяття екологічної ситуації навколо нього під жорсткий
контроль. Загальне число поданих на конкурс проектів досягало 400.
Чотири основних проекти, більш за всі наближені до реальності є:
Повне поховання четвертого блоку;
Повний демонтаж блоку з ліквідацією всіх залишків палива;
Побудова Сховища-2 над першим з наступним демонтажем блоку.
Повне залиття бетоном приміщень Сховища з можливістю його демонтажу в
віддаленому майбутньому.
Кожен з цих проектів має свої переваги та недоліки, проте найбільш
універсальним та перспективним вважається третій.
Висновки. Базуючись на викладеному вище матеріалі, можна зробити такі
висновки:
1) Поля значного радіоактивного забруднення, що існували в приміщеннях
станції безпосередньо після аварії, зараз значною мірою послаблені
радіоактивним розкладом короткоживучих радіонуклідів та штучними
заходами по зниженню забруднення. На теперішній час, ізотоп цезію-137
має бути основним джерелом випромінювання. Однак, близько 20-ти
приміщень 4-го енергоблоку ще дають рівень радіації вище 30-ти рентген
на годину.
2) Заходи по придушенню пилу, прийняті за допомогою мобільних та
стаціонарних пристроїв, спричинили значне зменшення концентрації
радіоактивного аерозолю навколо Сховища. Після припинення активних робіт
у Сховищі (1992- 1995), включаючи свердлові роботи, зниження рівню
аерозолю в атмосфері триває, альфа та бета активність в 1995-му р не
перевищувала ГДК.
3) Зважаючи на те, що 4-й блок знаходиться в безпосередній близькості до
1-го та 2-го блоків, а також ділить приміщення з все ще працюючим 3-м,
радіаційна ситуація на ньому може негативно впливати на людський
персонал станції.
Проте, ніяких серйозних наслідків це сусідство не мало. За період
спостережень радіоактивні викиди поза межи Сховища не перевищували 0.1
Кі на рік. З 1991-го року концентрація радіоактивного аерозолю навколо
нього є меншою за ГДК та продовжує знижуватися.
4) Однією з найважливіших задач с прийняття всіх можливих заходів, щоб
не допустити надходження до Сховища води, або принаймні обмежити таке
надходження, як і контроль її розташування, вмісту радіонуклідів та
колоїдних часток пилу.
На сьогодні зібраний величезний обсяг дослідницької та практичної
інформації щодо поведінки води в Сховищі. Проте, можливі шляхи її
розповсюдження не вивчені, і таке вивчення мло б велику цінність. В той
же час з’являться ще одне питання: наскільки небезпечною може бути така
забруднена вода для навколишнього середовища.
Ще один факт мас бути прийнятий до уваги: півтони палива поховано під
Сховищем (під бетоном та камінням) та ще 3 тони розпорошено поза
Сховищем у межах зони відчуження.
Це паливо омивається дощами та іншими природними водами, та може давати
великий вклад у гіпотетичне забруднення води.
Це також потребує вивчення.
5) Аналізи активного шару, похованого під Сховищем, не виявили тенденції
його посування в бік ґрунтових вод.
6) З вищенаведеного йде, що динаміка радіаційних параметрів Сховища за
період спостережень не перевищувала ніяких серйозних прогнозів.
Використана література
1. Объект “Укрытие” 1997 год /по материалам годового отчета/;
“Укратомиздат”, Славутич, 1998.
2. Биологические эффекты при длительном поступлении радионуклидов/ В. В.
Борисова и др. М. – Энергоатомиздат, 1988.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
