Реферат на тему:
Біологізація виробництва як шлях зближення економіки та екології
Одержання продукції від землеробства, тваринництва, дикої фауни і флори
залежить від природних умов, способів і технічного рівня ведення
господарства. Зараз 88% харчової енергії дає людству рілля, близько 10%
припадає на пасовищні екосистеми і близько 2% —на Світовий океан. Тому
будь-які негативні впливи на стан екосистеми достатньо швидко
відбиваються на забезпеченні біологічними ресурсами.
Прогрес у пізнанні живої матерії значною мірою зумовлений інтенсивним
розвитком взаємопов’язаних наукових напрямів, таких, як біохімія,
біофізика, молекулярна біологія, молекулярна *ґенетика, імунологія,
біоорганічна хімія, технічні науки, що сприяло створенню нового
технологічного напряму в громадському виробництві — біотехнології, —
багатопрофільної області діяльності, що грунтується на найновіших
досягненнях науково-технічного прогресу.
У сільському господарстві в широкому масштабі ведуться роботи щодо
використання різних методів прискорення процесу розмноження тварин і
рослин. У тваринництві завдання вирішується головно за рахунок
пересаджування ембріонів елітних тварин менш породистим екземплярам. Цей
напрям дає змогу помітно прискорити ріст високопродуктивного поголів’я,
оскільки від однієї корови протягом її життя можна одержати не 10, а
60—70 телят. Слід також врахувати можливість створення банку елітних
ембріонів у замороженому стані і поділу їх при пересаджуванні.
У рослинництві виведення нових сортів і їх поширення значно
прискорюється завдяки активному використанню методів вирощування рослин
з клітинних культур. Застосування культур клітин — дуже перспективна
область для сільськогосподарської практики. Вже використовується
унікальна властивість рослинної клітини дати початок цілій рослині, що
дає змогу з допомогою селекції та гібридизації на клітковому рівні
швидко створювати нові високоурожайні та стійкі до хвороб і шкідників
сорти сільськогосподарських рослин.
Одним з важливих завдань, яке може бути вирішено в цій сфері з допомогою
методів генної інженерії, вчені вважають створення рослин, здатних
засвоювати азот з атмосфери.
Важливим фактором поліпшення використання земельних ресурсів могло б
стати науково обгрунтоване планування основних показників роботи
господарства з урахуванням якості угідь. Але з річних звітів колгоспів і
радгоспів вилучені показники, які характеризували роботу господарств
щодо підвищення родючості грунтів, внесення добрив, особливо органічних.
Тому і нагромаджуються біля ферм сотні тисяч тонн органічних добрив —
єдиного джерела збільшення гумусу в грунті. Вміст гумусу коливається від
1,5—2,0% в дерново-підзолистих грунтах, до 10 і більше відсотків у
чорноземах.
Необхідно збільшити внесення в грунт органічної речовини, використовуючи
для цього не лише органіку ферм, а й усі відходи рослинництва,
тваринництва і харчової промисловості.
Ще один приклад поєднання економіки та екології. Концентрація
тваринництва гостро ставить питання про раціональне використання рідких
відходів і гною, що зараз нагромаджується поблизу ферм і комплексів,
утруднює їх нормальне функціонування і забруднює навколишнє середовище.
В період танення снігу втрачається третина річного об’єму органіки, в
тому числі більше третини наявного в ній фосфору і азоту. Тому необхідно
розробити і запровадити ефективні способи обеззаражування і утилізації
відходів.
Століттями відпрацьовувався на практиці безвідходний принцип
сільськогосподарського виробництва. Домашня худоба завжди була джерелом
органічних добрив, які використовувались в рослинництві. Однак в останні
роки зв’язок між тваринництвом і рослинництвом виявився порушеним. Щоб
зробити сучасне сільськогосподарське виробництво безвідходним, треба
поєднати ці розрізнені сьогодні галузі сільського господарства,
пов’язавши їх сучасним виробництвом органічних добрив і біогазу.
Перспективним є новий прогресивний метод переробки гною — метод
зоологічного компостування, в основі якого — використання деяких видів
дощових черв’яків. Це не лише високоприбутковий, а й екологічний
промисел. В 1га польового грунту міститься 350 кг черв’яків, а в
городньому грунті — до 1 т. Близько 100 т землі в рік проходять через їх
травний тракт. Розведення земляних черв’яків — останній «крик»
економічної моди, що охопила Італію, Францію, ФРН, США, Канаду, Японію
та інші країни. Виникають нові ферми і об’єднання. На Заході ведуться
розмови про створення нової галузі господарства.
Крім амінокислот тіло черв’яка більш ніж на 70% складається з білків
(протеїнів). Після очищення і просушування біомасу можна використовувати
(і використовують) як добавки в хліб, бісквіти, макаронні вироби, м’ясну
гастрономію. Вже розроблені і застосовуються рецепти добавляння
переробленої біомаси в м’ясний фарш при виготовленні котлет.
Земляний черв’як — прекрасний механізм, створений самою природою не лише
для очищення ґрунтового покриву, а й для підвищення його родючості. Цей
організм здатний переробити практично всі органічні матеріали.
Вирощування їх з технологічної точки зору зовсім нескладне.
Розмножуються вони на рідкість швидко і фактично кожного місяця
подвоюють свою чисельність, харчуючись при цьому продуктами власного
розкладу і виділення.
Є вже в Україні і певний досвід використання біологічних методів
створення гумусу в грунті. Зокрема, кооператив «Родючість», створений
при облсільгоспхімії Івано-Франківської області, і його філіали в
районах налагодили виробництво нового багатокомпонентного добрива
«Карпати». Вже в 1991 p. в області його використали на 13 тис. га. До
складу високопоживної суміші входять макро-і мікроелементи, ростові
речовини, спеціальні добавки.
Кооператори, серед яких працівники облсільгоспхімії та співробітники
науково-дослідних закладів, розширюють види послуг хліборобам.
Віднедавна тут почали виробляти біогумус. Він сприяє одержанню вільних
від хімікатів продуктів харчування, відновленню родючості виснажених
грунтів, забезпечує значне підвищення врожайності всіх культур.
Задум налагодити виробництво біогумусу народився у спеціалістів
облсільгоспхімії після поїздки до агрокомбінату «Горай» Гожевського
воєводства, що в Польщі. Польські друзі передали прикарпатцям 6 млн
дощових черв’яків каліфорнійського червоного гібриду. Цей штам
черв’яків, виведений у США у 1959 p., характеризується високою
продуктивністю, а в промислових умовах здатний виробляти чимало гумусу.
За добу черв’як споживає таку кількість їжі, яка прирівнюється до маси
його тіла, тобто близько одного грама. Перетравивши органічні відходи,
він виділяє 60% біологічного гумусу, що містить усі необхідні для рослин
поживні речовини в добре збалансованій формі, має високу вологомісткість
і здатний утримувати до 70% води, поживні речовини в ньому розчиняються
повільно і тривалий час «годують» рослини.
Для вирощування каліфорнійських черв’яків і виробництва біогумусу у
Тлумачі при райсільгоспхімії створено експериментальну базу. Тут ведуть
селекційні дослідження із 18 штамами дощових черв’яків, завезених з
Угорщини, Киргизії, Підмосков’я, різних екологічних районів Прикарпаття.
До кооперативу, який взаємодіє із господарствами на договірних засадах,
надходить чимало замовлень і на відновлення виснажених грунтів. Згідно з
розробленою технологією, проводять ці роботи раз на чотири роки, вносячи
на 1 га Зт поживи. За вмістом біологічно активних речовин 1 м3 біогумусу
прирівнюється до 7 тис. м2 грунту.
Дбаючи про якнайшвидше становлення агробіологічної науки — біотехнології
гумусу — кооператори при облсільгоспхімії створили постійно діючу школу
підготовки біо-техніків — спеціалістів з промислового розведення дощових
черв’яків, 70% часу навчальної програми відведено практичним заняттям. З
допомогою науковців і практиків посланці господарств знайомляться з
біотехнологією підготовки субстрату для утримання черв’яків, методами
створення оптимальних умов годівлі та догляду за ними, формування
маточного поголів’я, опановують особливості внесення біогумусу в грунт.
Слухачі школи також переглядають найновіші кінофільми, які розповідають
про досвід ведення цієї справи у США, ФРН, Франції, Італії, Польщі,
інших зарубіжн-их країнах. Усього з початку року тут підготовлено 180
біотехніків.
Розсадники по виробництву дощових черв’яків нині діють у десяти
господарствах області. У Снятинському районі разом з угорською фірмою
«Біотряде» створено спільне підприємство для промислового розведення
дощових черв’яків і виробництва біогумусу. Чимало зроблено і для
організації спеціалізованих філіалів при тепличних комбінатах області.
Це дасть змогу вже через кілька років на городах під плівкою, які
займають 32 га, вирощувати овочі на біогумусі.
Скоординувавши свої зусилля із господарниками на місцях, кооператори
планують щороку мати не менше 700млн дощових черв’яків, а виробництво
біогумусу довести до 1000 т. Тобто буде зроблено відчутний крок вперед у
напрямі утилізації і використання гнойових стоків великих тваринницьких
комплексів, які забруднюють навколишнє середовище. Господарники матимуть
також змогу використати солому, листя, тирсу, мул річок і водоймищ для
виробництва цінного добрива.
Основним засобом боротьби з бур’янами, як відомо, є пестициди. Але
хімічні засоби надають лише тимчасову допомогу, оскільки з часом
сприяють виробленню стійкості до постійно застосовуваних засобів. Це
викликає необхідність використання нових, ще сильніших речовин, які
паралельно посилюють негативний вплив на грунт, воду, повітря, якість
продукції, на корисну флору і фауну, тим самим прискорюючи процес
порушення біологічної рівноваги в природному середовищі. Дослідження
показують, що в посівах кукурудзи майже ЗО видів бур’янів, раніше
чутливих до гербіцидів, набули до них стійкості. Виживаючи навіть після
посиленого обробітку посіву кукурудзи гербіцидами, вони спричиняють
значні втрати врожаю. Зараз налічується понад 400 видів комах і 7 видів
гризунів, включаючи щурів, нечутливих до пестицидів.
Розповсюдження пестицидів у навколишньому середовищі відбувається як
фізичним, так і біологічним шляхом. Перший спосіб — розсіювання з
допомогою вітру в атмосфері та поширення через водотоки. Другий —
перенесення живими організмами по шляху харчування. Із просуванням
організмів до вищих ланок харчового ланцюга концентрації шкідливих
речовин зростають, нагромаджуючись у внутрішніх органах, переважно в
печінці та нирках.
Отже, хімізацію, що інтенсивно розвивається в сільському господарстві,
можна оцінювати з двох позицій — як економічно вигідну і як екологічно
небезпечну для навколишнього середовища і для самої людини.
Біологічні засоби боротьби з шкідниками і бур’янами більш, вибіркові,
ніж хімічні. Сьогодні відомо близько 50 хижаків і паразитів, здатних
знищити певні види шкідників культурних рослин, а також низка
біологічних засобів, що порушують процес відтворення шкідників. Але тут
необхідно мати на увазі: скорочення відтвореная одних популяцій може
сприяти розвитку інших. Так, наявність великої кількості побутових
харчових відходів і відміна заохочень за знищення стимулювали
розмноження міських хижих птахів — ворон, галок. Чисельність їх зараз
досягає 200—400 шт. на 1 км2 лісопаркової- площі. В зимові місяці вона
зростає в ЗО—60 разів порівняно з сільською місцевістю. Перезимувавши
без втрат, птахи влітку летять на гніздування в природний ліс. Там, де
поселились ворони, катастрофічне знизилась чисельність солов’їв,
коноплянок — захисників лісу від комах-шкідників. Отже, заходи,
спрямовані на регулювання чисельності хижаків, є важливими для
збереження багатьох ланок екосистеми.
У боротьбі проти ворогів сільськогосподарських рослин вже зараз
застосовується близько 20 біологічних союзників. Завдяки комплексним
заходам біозахисту з’явилась можливість вирощувати овочі в теплицях,
обходячись без отрутохімікатів.
У польових умовах використовувати біометоди захисту рослин значно
складніше, адже набір сільськогосподарських культур тут значно
різноманітніший, ніж у теплицях, і ворогів у них більше. Крім того, на
відміну від отрутохімікатів, біозахисники — живі організми, і не всі
здатні перенести переселення в інші кліматичні умови. Але закони природи
єдині. Практично в будь-якому районі у шкідників рослин є місцеві,
пристосовані саме до певних умов біологічні вороги. Та ж трихограма
успішно використовується у нас проти приблизно 200 листогризів на
мільйонах гектарів. Це є робота і на екологію, і на економіку.
Біологічні методи ведення сільськогосподарського виробництва як
екологічний напрям науково-технічного прогресу в галузі дали можливість
сформувати біологічний тип сільськогосподарського виріобництва,
технологічними особливостями якого є: повна або часткова відмова від
застосування хімії, стимулювання ґрунтової мікрофлори шляхом особливої
обробки грунту і насіннєоборотів; аеробна обробка, зберігання і внесення
органічних добрив; використання біологічних засобів боротьби з
шкідниками рослин; прогресивний обробіток грунту.
Як свідчить світова практика, успішний розвиток тваринництва можливий
лише за умови збалансування раціонів годівлі тварин за білком. При
нормах 105—110 г перетравного протеїну в кормовій одиниці його вміст не
перевищує 91—93 г. З урахуванням же якості кормів та втрат при їх
зберіганні він ще нижчий.
За останні роки дефіцит кормового білка становить. 1,5 млн т, що
призводить до перевитрат 5—6 млн т зернофуражу, недобору 32% продукції
тваринництва, збільшення витрат кормів на виробництво м’яса, молока,
яєць, вовни в 1,4—1,8 раза.
У всіх розвинутих країнах білкову проблему намагаються вирішити
насамперед за рахунок значного збільшення виробництва рослинного білка,
головно сої. Амінокислотний склад білка сої близький до тваринного. За
його вмістом соя майже вдвічі перевищує горох, втричі — пшеницю та овес,
вчетверо — кукурудзу та ячмінь.
Одержаний на зрошуваних землях центнер сирого протеїну сої в сім разів
дешевший горохового, у вісім — люцернового, в двадцять дев’ять разів —
кормових дріжджів та рибного борошна. Крім того, соя збагачує грунт
біологічним азотом, нагромаджуючи його до 120 кг/га.
У розвинених країнах соєвий шрот є основним білковим компонентом
комбікормів. Завдяки цьому витрати їх на 1 ц приросту живої ваги свиней
знижуються до 3—3,5 ц, курчат-бройлерів — до 2—2,5 ц к. од. У нас ці
показники в двічі-тричі вищі.
Особливо ефективне застосування сої при годівлі свиней, оскільки високий
рівень матеріаломісткості продукції свинарства пояснюється значною
питомою вагою концентратів у структурі згодовуваних кормів.
У радгоспі «Маяк» Черкаської області провели такий експеримент. Одну
групу свиней годували купованими у держави комбікормами, другу — сумішшю
подрібненого зерна кукурудзи власного виробництва і соєвого шроту. В
першому випадку рівень рентабельності виробництва свинини становив 5%, у
другому — 139% [41, с. 128].
В Україні нагромаджено чималий досвід вирощування сої на зерно. У
колгоспі «Росія» Красногвардійського району Кримської області її
урожайність досягає ЗО ц/га і більше. Такі ж урожаї одержують окремі
господарства на Одещині, Херсонщині. Трохи менше (понад 20 ц/га)
збирають її в деяких господарствах Дніпропетровської, Полтавської та
інших областей. Сою успішно можна вирощувати там, де культивують
кукурудзу на зерно, навіть у Київській області, яка належить до групи
північних областей.
Посилання на те, що соя дає низькі врожаї, безпідставне, Низька її
врожайність (9—11 ц/га) пояснюється насамперед ставленням до цієї
культури. У зв’язку з цим було б доцільно відновити практику
стимулювання вирощування сої шляхом організації зустрічного продажу
дефіцитних кормів, підвищити закупівельну ціну на неї.
Небажання займатися вирощуванням сої пояснюється також тим, що її
переробляють лише два державних заводи — Приколотянський Харківської
області та Полочівський Запорізької. Причому перший розміщений в зоні,
де цю культуру взагалі не вирощують. Тому працюють вони переважно на
імпортній сировині, а господарства обладнують свої кустарні цехи, де,
наприклад, вихід олії вдвічі менший, ніж на державних підприємствах.
Ще одним біологічним джерелом білка для тваринництва є чина. За даними
Красноградської дослідної станції, чина за врожайністю поступається лише
перед горохом, а за виходом білка з гектара перевищує як горох, так і
сою, квасолю, нут, сочевицю, вику. Серед сучасних сортів чини
найврожайнішими є Красноградський 4, районований на Харківщині і
Дніпропетровщині. Цей сорт зерно-кормового напряму характеризується
посухостійкістю. За даними Сахновщинської сортодільниці Харківської
області, врожайність його досягає 45 ц/га, а за даними Павлоградської і
Синельниківської на Дніпропетровщині — 46 ц/га. На корм чину доцільно
вирощувати в суміші з вівсом. Такі кормосуміші продуктивніші від
вико-вівсяних. Ще ефективніші посіви чини з горохом і вівсом; горохом і
соняшником; викою, горохом, соняшником. Посіви чини не потребують
обробки пестицидами проти зерноїдів, а вирощене насіння — газації,
оскільки в ньому відсутні шкідники. Це одне з джерел економії
матеріальних витрат, зокрема пестицидів.
Важливим агротехнічним заходом, що має природоохоронний характер, є
вирощування сидеральних культур, зокрема бобових — люпину, вики та ін. У
регіонах з м’якими зимами доцільно висівати озиму волохату вику, причому
не лише в суміші з зерновими культурами для одержання багатого на
протеїн зеленого корму ранньої весни, а й для захисту грунтів від ерозії
та збагачення їх біологічним азотом. Якщо у весняний період немає
особливої потреби у зелених кормах, то посіви вики наприкінці квітня або
на початку травня обробляють гербіцидами і поле відразу засівають
кукурудзою чи цукровими буряками. У цих випад- ках відпадає потреба в
мінеральних азотних добривах, оскільки завдяки озимій виці в грунті
додатково нагромаджується 150—200 кг/га біологічного азоту.
Отже, вже на сьогоднішній день є багато можливостей біологізувати
науково-технічний прогрес, елімінувати його антиекологічні наслідки з
метою збереження навколишнього середовища для нормальної життєдіяльності
людини.
Список літератури
Алимов А. Й., Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские
аспекти охраны почв Украннской ССР. К., 1980.
Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К.,
1986.
Бибьілев С. Н. Зффективность использования природносьірьевих ре-сурсов
агропромьішленного комплекса. М., 1987.
Быстраков Ю. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.
Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського господарства
і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП:
человек й природа.. К.,1988.
Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.
Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства.
Львов, 1986.
Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.
Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів,
1991.
Демина Т. А. Учет й HYPERLINK
“http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyPnOrOGGbZw16NrzN5-G8bYL4*avr
EsK2KOZzi2WXCjzqusODOD5SJDJjqrwo-4xjjRrkmwtzS2HuKYAKl7WetE21xtp8KcuVkcFv
zCeoLNQ2riZVtapU9wQflNnSM6JSi0EUrkmRLxbIAqb-bNJYvLrPgK*xCCAkSDXgrr2dLu1A
FcSBVETUUOAdK8q49I6O1flrD46rp%20” анализ затрат предприятий на
природоохран-ную деятельность. М., 1990.
Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.
Зффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф.
Веденичев. К., 1982.
Животноводческие комплекси й охрана окружающей среды. М., 1991.
Забота о земле — залог рационального природопользования. К., 1986.
Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурс-вого
потенціалу сільського господарства. К., 1985.
Карнаухова Е. С. Дифференциальная рента й зкологическая оценка земли.
М., 1977.
Кот А. Й. Методические вопросы определения ущерба, наносимого сельскому
хозяйству загрязнением воздушного бассейна//Растения й промышленная
среда. К., 1971. С. III—116.
Ласкорин Б. Н. Проблеми развития безотходных производств. М.,1981.
Леонтьев В. Зкономические зссз. М., 1990.
Мауль Я. Я. Зкономика й зкология. Алма-Ата, 1989.
Методи й практика определения зффективности вложений й новой техники.
Вып. 14. М., 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
