КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу “Основи екології”
ПЛАН
1) Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери.
2) Деградація грунтів, причини її виникнення і шляхи запобігання
3) Тваринний світ і його роль в біосфері
1. Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери
В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою
такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів
Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити
свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.
Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу
розуму -”ноосферу” (noos – в перекладі з грецької : розум, дух ), в якій
людина стане основною геологічною силою.
Ноосфера – це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо
використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та
сприяти її розвитку.
Вчення Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:
1. Ноосфера – історично останній стан геологічної оболонки біосфери,
що перетворюється діяльністю людини.
2. Ноосфера – сфера розуму і праці.
3. Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так підсвідомою діяльністю
людини.
4. Розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних
факторів.
Ноосфера відрізняється від біосфери величезною швидкістю в розвитку. За
концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну
силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500
років воно освоїло нові форми енергії – парову, електричну, атомну, й
навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло
всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами,
незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність
людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає,
з’являються нові екосистеми та ландшафти – міста, культурні землі, для
яких характерні простіші угрупування організмів.
Людина завжди стикалася з оточуючим її світом живої природи, з
величезною різноманітністю рослин і тварин, здавна вивчили зовнішню і
внутрішню будову живих організмів, дослідили особливості їх анатомії,
фізіології, закономірності розвитку, взаємозв’язок з навколишнім
середовищем. Було з’ясовано, що організми існують в найрізноманітніших
умовах і життя є практично і на поверхні материків, і в товщі океанів та
морів, і навіть в атмосфері. Ця цілком очевидна істина привернула увагу
українського мінеролога-геохіміка В.ІВернадського. Базуючись на
масштабних дослідженнях і розрахунках, він вперше показав глобальне
значення всієї сукупності організмів нашої планети.
Виявилось, що живі організми є могутнім фактором, що перетворює Землю.
Товща гірських порід, вод і атмосфери, що змінилися під впливом життя і
було названо біосферою. Тепер це слово зустрічається на шпальтах газет,
звучить у виступах політичних та суспільних діячів, стає зрозумілим не
лише вченим, але й всім людям. Останнім часом все частіше і тривожніше
виникає обґрунтована стурбованість долею довкілля, особливого значення
набувають проблеми охорони і раціонального використання природних
ресурсів. Це вимагає високого рівня наших знань про біосферу.
Життя на нашій планеті виникло мільярди років назад в процесі тривалої
еволюції різноманітних фізико-хімічних систем, які включали й органічні
речовини. Близько 400 млн. Років назад перші живі істоти почали заселяти
сушу. Сьогодні ж скрізь поширені різноманітні нащадки перших організмів.
Всі сучасні види рослин, тварин і мікроорганізмів тією чи іншою мірою
споріднені між собою. Всі вони протягом мільярдів і мільйонів років
живилися, розмножувались, відмирали і змінювались під впливом природного
добору і завжди впливали на середовище свого існування, корінним чином
обновився склад атмосфери, природних вод, осадових порід. Кисень,
поклади вугілля, нафти, вапняків, ґрунтовий покрив – прямий результат
діяльності живих організмів. Непрямих результатів впливу живого є ще
більше і вони не менш важливі (наприклад – озоновий екран атмосфери, що
затримує згубне для всіх наземних мешканців короткохвильове космічне
випромінювання).
Сучасна діяльність людини багато в чому нанесла шкоду довкіллю, тому
одне з завдань сучасної екології – це вивчення регуляторних процесів в
біосфері, створення наукового раціонального її використання.
Термін «біосфера» з’явився у науковій літературі у 1875 році. Його
автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто),
де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин –
оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.
Струнке вчення про біосферу було розроблене у 1926 роціB.I. Вернадським
і цим же роком датована його книга «Біосфера», яка вийшла у Ленінграді,
де він дав таке визначення біосфери – це оболонка Землі, склад,
структура і енергетика якої значною мірою обумовлені життєдіяльністю
живих організмів. За теорією В.І.Вернадського біосфера – це глобальна
єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь
основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається
життям.
В класичних дослідженнях академіка В.І Вернадського переосмислені,
конкретизовані і збагачені новим змістом первинні уявлення про біосферу,
ним розроблене цілісне і відносно довершене вчення про біосферу.
В.І.Вернадський показав все значення біосфери в геохімічних процесах
Землі. В працях вченого визначені місце і роль біосфери відносно геосфер
і виявлені її якісні особливості.
Біосфера займає особливе місце по відношенню до геосфер. Біосфера – це
своєрідна оболонка Землі, або область поширення життя. Від геосфер вона
відрізняється і тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність
живих істот рослин, тварин, мікроорганізмів і людини.
Подальший розвиток наука про біосферу одержала в працях С.І.Вавілова,
А.П.Виноградова та Е.Н.Павловського.
Існує декілька визначень біосфери. Більшість сучасних екологів (Ю.Одум,
В.Д.Федоров, Т.Г.Гільманов, М.Ф.Реймерс, К.М.Ситник) розуміють біосферу
як об’єднання усіх живих організмів, що знаходяться у взаємозв’язку з
фізичним середовищем Землі. З цього погляду біосфера є сукупністю
екосистем нашої планети.
Біосфера утворилась у результаті виникнення життя (живих організмів) як
прямий результат загального розвитку планети Земля. Тривалість існування
життя на Землі визначається часом від 1.5-2 до 4-5 млрд. років.
Біосфера Землі являє собою складну термодинамічно відкриту систему, яка
включає в себе, згідно визначенню В.І.Вернадського, верхні шари земної
кори, всю гідросферу і нижню частину атмосфери – тропосферу з
організмами, що їх населяють. Природнім чином біосфера розпадається на
більш менш самостійні одиниці, які характеризуються великою замкнутістю
кругообігу речовин.
Пристосовуваність живих організмів вражає. Живі бактерії виявлено в
гарячих гейзерних джерелах з температурою води 980С, а також в тріщинах
антарктичних льодовиків, де температура рідко коли піднімається вище 0°.
Бактерії живуть у глибинних водах Чорного моря, насичених сірководнем,
деякі бактерії виявлено навіть в атомних реакторах. Живу спору бактерії
було виявлено в одній із трубок американської космічної станції, яка три
роки перебувала на поверхні Місяця – вона потрапила туди з Землі й
зберегла життєздатність, незважаючи на перебування в умовах космічного
вакууму, різких коливань температури й високого рівня радіації.
Межі біосфери. Межі атмосфери визначаються наявністю умов, необхідних
для життя різних організмів.
Нижня межа біосфери обмежена температурою підземних вод та гірських
порід, яка поступово зростає і на глибині 1.5-15 км (гейзери-материнська
порода) вже перевищує 100°С. Найбільша глибина, на якій в шарах земної
кори знайдені бактерії становить 4 км. У нафтових родовищах на глибині
2-2.5 км бактерії реєструються в значній кількості. У океані – життя
розповсюджується до більш значних глибин і зустрічається навіть на дні
океанських западин (10-11 км від поверхні), де температура близько 0 °С.
Верхня межа життя в атмосфері обмежена інтенсивною концентрацією
ультрафіолетової радіації. Фізичною межею поширення життя в атмосфері є
озоновий екран, який на висоті 25-30 км поглинає більшу частину
ультрафіолетового випромінювання Сонця, хоча основна частина живих істот
концентрується на висоті 1-1.5 км.
На висоті 20-22 км, де ще спостерігається наявність живих організмів:
бактерій, спор грибів, найпростіших. Під час запусків геофізичних ракет
у стратосферу на висоті 85 км у пробах повітря було виявлено спори
мікроорганізмів у латентному (сплячому) стані. У горах
межарозповсюдження наземного життя сягає біля 6 км над рівнем моря.
Заселеними є найнеймовірніші місця існування: термальні джерела,
температура у яких сягає до 100°С, вікові сніги Гімалаїв, де на висоті
8300 м існують дев’ять видів бактерій, безводні пустелі та надсолоні
озера, де вирують ціанобактерії та один із видів креветок.
На поверхні Землі у наш час повністю відсутнє життя лише в областях
значних зледенінь та у кратерах діючих вулканів.
2. Деградація ґрунтів, причини, їх виникнення і шляхи запобігання
Деградація грунтів – погіршення корисних властивостей та родючості
грунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.
Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту,
погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та
інших органічно пов’язаних із землею природних компонентів.
Забруднення грунтів – накопичення в грунтах речовин, які негативно
впливають на їх родючість та інші корисні властивості.
Головною з причин деградації грунтів є людська діяльність (антропогенне
втручання). Людство чисельністю понад 5 млрд. чоловік і щорічним
приростом 80-85 млн., оволодівши різними технологіями для забезпечення
бажаних для себе благ і життєвого комфорту, змінює природу планети вже в
глобальному вимірі. Не усвідомлюючи небезпеки, окремі нації і людство в
цілому втягують Землю в грандіозний експеримент, хід і наслідки якого
люди не можуть ні передбачити, ні контролювати.
Деградація, ерозія грунтів, зменшення гумусного покрову планети,
забруднення отруйними хімічними й біологічними сполуками й
радіонуклідами – такі очевидні наслідки антропогенного впливу на землю.
Індустріальне суспільство мимоволі дає розгін процесам планетарного
масштабу, керувати якими не готове ні морально, ні інтелектуально, ні
матеріально.
В Україні ці процеси йдуть інтенсивніше, ніж у цілому на планеті. Із
60,3 млн. га її території 42 млн. га займають сільськогосподарські
угіддя, 33,2 млн. га – під ріллею. За останні 30 років площа еродованої
орної землі збільшилась на 1,9 млн. га, тобто втрачалося по 64 тис. га
щороку, і зараз площа еродованих земель складає 11,3 млн. га або майже
п’яту частину всієї території України.
Застосування у великих регіонах монокультур, порушення сівозмін, майже
повна відмова від органічних добрив, зменшення частки бобових культур
спричинюються до дегуміфікації грунтів, зменшення врожаїв. Природні
кормові угіддя і випаси, надто так звані громадські, практично ніколи не
отримували ні органічних, ні мінеральних добрив. Майже не застосовують
жодних добрив українські фермери, в користуванні яких зараз 2,6%
сільськогосподарських угідь і які виробляють 0,9% рослинницької та 0,4%
тваринницької продукції.
Крім того, грунтовий покрив знищується при гірничорудних роботах, родючі
землі забудовуються містами, промисловими об’єктами, під якими вже зараз
опинилося понад 5% суші. На кожний кілометр автостради треба відвести 2
га землі, на кілометр газо- чи нафтопроводу – 4 га.
Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної
категорії земель з метою запобігання погіршенню їх стану і
використовуються для здійснення контролю за використанням та охороною
земель.
До нормативів показників деградації земель належать показники гранично
допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів внаслідок
антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також нормативи
інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення.
Використання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподарської
техніки, питомий тиск ходових частин на грунт якої перевищує нормативи,
забороняється.
Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського
призначення встановлюються з урахуванням даних агрохімічної
паспортизації земель.
При встановленні показників інтенсивності використання земель
сільськогосподарського призначення визначаються сільськогосподарські
культури, вирощування яких обмежується або забороняється, а також
технології та окремі агротехнічні операції щодо їх вирощування.
Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського
призначення використовуються в процесі складання проектно-технологічної
документації на вирощування сільськогосподарських культур.
В Україні назріла необхідність помітно зменшити відсоток розораних площ,
перетворювати ріллю в культурні пасовища, повертати землю до її
природного стану, застосовувати ощадливі способи землеробства й
тваринництва, раціоналізувати усі затрати на виробництво хліба, харчів.
Цього можна досягти лише в рамках загальнодержавних науково
обгрунтованих програм за дієвого сприяння, участі та строгого контролю з
боку держави й громадськості. За нищення землі треба карати, а не
нагороджувати. Поки що спостерігаємо дивну реакцію: ні політики, ні
вчені, ні преса (громадськість) не пов’язують зменшення валовою
виробництва сільськогосподарської продукції в Україні з виснаженням
земель, натомість у негараздах одні винуватять невдалих реформаторів,
інші – рухівців, ще інші комуно-колгоспників, при цьому усі разом
закликають нарощувати виробництво сільськогосподарської продукції, чого
б це не вартувало. Пригадую, як на І з’їзді Аграрної партії зал довго
аплодував такому ось гаслу: “Уся нація повинна працювати на село!”.
Невже, справді, українській нації не судилися інші обрії та інша мета,
окрім як до “останньої гривні і до останнього сантиметра родючого шару
землі лякати Європу і цілий світ, що ми їх завалимо хлібом і колись,
може, досита наїмося його самі? Європі й світові, між іншим, від цих
нахвалянь ні холодно, ні жарко. До речі, вони ніколи не вважали, що
“хліб – усьому голова”, а всього лиш харч для шлунку, продукт, товар,
який можна більш чи менш вигідно виробити й продати на ринку.
То, може, час подумати, що хліб можна виробляти, не руйнуючи землю. Бо
земля – то не лише власність селян, але й спільне надбання нації,
держави, матеріальна передумова їх добробуту й самого існування.
3. Тваринний світ і його роль в біосфері
Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного
середовища, національним багатством України, джерелом духовного та
естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових
досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і
лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних
цінностей.
Територія помешкання тварин розділяється на певні ділянки, які мають
своє призначення (кормова, гніздова, шлюбна територія тощо).
Популяція характеризується динамікою популяції.
Популяція – це сукупність особин одного біологічного виду з однаковим
генофондом, яка живе на спільній території (ареалі) протягом багатьох
поколінь.
Розвиток популяційної екології базувався на формуванні нового підходу
аналізу польового та експериментального матеріалу спостереження за
сукупностями організмів. Було виявлено, що ці сталі сукупності особин
одного біологічного виду володіють рядом специфічних властивостей, які
не спостерігають в окремих організмах, тобто мають надорганізменне
походження.
Популяції характеризують параметрами:
1. Чисельність – загальна кількість особин в популяції.
2. Запас біомаси популяції.
3. Щільність – кількість особин на одиницю території (або об’єму
простору).
4. Народжуваність – кількість нових особин за певний проміжок часу
на одну особину.
5. Смертність – кількість померлих особин за певний проміжок часу.
6. Ріст популяції – співвідношення народжуваності та
смертності.Тваринний світ займає важливе місце в кругообізі речовин.
Також він виступає важливою ланкою в загальній ланці живлення, без
наявност тваринного світу були б порушені всі природні біоценози та ін.
Враховуючи роль тваринного світу в біосфері, важливе місце займає
збереження тваринного світу.
Види живих істот можуть охоронятися методом біотехнологій. Тут існує два
основних прийоми:
1. Збереження сперми, ембріонів або ДНК в стані глибокого охолодження. У
рослин може зберігатися насіння. Така технологія глибокого заморожування
сперми, яйцеклітин та ембріонів в рідкому азоті була розроблена ще в
60-ті роки. Ембріони можна потім імплантувати в матку особин близьких
видів та отримати потрібні особини в бажаній кількості. Так, на
Кубанській станції Інституту рослинництва ім. Н.І.Вавілова під землею
при постійній температурі +4,5°С зберігається більше 400 зразків
насіння. У ФРН із 1985 року створюється банк взірців навколишнього
середовища, що зберігаються при температурі рідкого азоту.
2. Трансплантація ембріонів рідкісних тварин, популяції яких стали
такими малими, що в них не вистачає самиць для виношування потомства.
Спеціальною формою охорони природи є переселення рослин, птахів та
ссавців. Використовують два способи: акліматизацію та реакліматизацію.
Акліматизація – це процес переселення рослин та тварин в нові умови
існування.
Реакліматизація – переселення видів на ті території, де вони жили
раніше, але потім були знищені. Прикладом успішної реакліматизації є
відновлення популяцій бобрів на території України. У період із 1973 року
в США, Австралії та Канаді було проведено переселення 93 видів тварин у
нові місця.
Використана література:
Закон України “Про охорону земель”. – К., 2003.
Дедю І. Екологічний словник. – Кишинів, 2000.
Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. —
К.: Либідь. 1995 — 368 с.
Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ,
1999. – 416 с.
Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.
Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, – К.: МАУП, 2000. Кучерявий
В.П. Екологія, – Львів: Світ, – 500 с.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
