Інструкція

Інструкція — правовий акт, створюваний органами управління для
встановлення правил, що регулюють організаційні, науково-технічні,
технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності установ,
підприємств, окремих їх підрозділів та служб, а також посадових осіб або
громадян. Вона належить до категорії організаційних документів, що
видаються міністерствами, установами, є нормативним актом,
регламентуючим різні питання.

Існують інструкції посадові, з техніки безпеки, експлуатації різного
устаткування та ін. Кожна з них має бути затверджена вищестоящими
органами або керівниками організацій. Інструкції затверджуються
керівником або його ж наказом (із зазначенням номера і дати видання).

Інструкція, крім грифа про затвердження, має такі реквізити, як
найменування її виду, коротке формулювання змісту (заголовок), текст;
посада і прізвище особи, відповідальної за її складання, її підпис,
дата, номер (індекс) за класифікатором. Текст викладають у логічній
послідовності, групують за розділами, до яких іноді дають підзаголовки,
розбивають на параграфи (позначають арабськими цифрами). Найзручніше
застосовувати наскрізну нумерацію. В інструкції вживають слова: повинен,
зобов’язаний, необхідно, не припускається, слід. Розділи об’ємних
інструкцій позначають римськими цифрами, а пункти — арабськими.

Текст цього документа повинен бути коротким, точним, зрозумілим,
оскільки інструкція призначена для постійного користування. Його
викладають від другої особи (наприклад: Перш ніж приступити до роботи,
ви зобов’язані перевірити справність устаткування) або від третьої (Для
успішного виконання своїх обов’язків друкарка повинна вивчити облік,
обробку і проходження вхідної кореспонденції), рідше — у безособовій
формі (Рухаючись по дорозі, слід звертати увагу на оточуючу обстановку,
своєчасно вживати заходів для запобігання зіткненню із зустрічним
транспортом).

Положення

Положення — це правовий акт, що встановлює основні правила
організаційної діяльності підприємств та установ, а також їх структурних
підрозділів. Положення складають переважно при створенні нових
підприємств або установ.

Ці документи можуть бути як типовими, так і індивідуальними.

Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств
розробляються на основі типових і затверджуються керівниками
підприємств, організацій, установ.

Розглядувані правові акти розробляються висококваліфікованими
спеціалістами. Цьому передує велика робота по вивченню різних аспектів
діяльності підприємства або його структурних підрозділів.

Положення може мати такі реквізити: герб, найменування виду документа,
назву установи, дату, місце видання, заголовок, гриф затвердження,
текст.

Текст звичайно складається з таких розділів: 1. Загальні положення. 2.
Власність і кошти підприємства. 3. Виробничо-господарська діяльність. 4.
Права та обов’язки підприємства або його підрозділів. 5. Структура
управління. 6. Реорганізація і ліквідація установи, організація
підприємства.

У першому розділі вказують цілі, що послужили підставою для створення
підприємства, установи, організації або їх структурних підрозділів,
головні завдання, функціональні зв’язки з іншими організаціями,
підрозділами і т.п.

У другому — вказуються основні та обігові кошти, порядок придбання
власності, амортизаційні відрахування та їх призначення, прибуток,
відрахування на преміювання робітників та службовців, житловий фонд,
службові приміщення, порядок розпоряджання надлишками невикористаних
обігових коштів.

В останніх розділах регламентується виробничо-господарська діяльність
підприємства, визначаються завдання за якістю вироблюваної продукції.

У залежності від специфіки діяльності можуть відображати хід
капітального будівництва, винахідництва і раціоналізації; стан
матеріально-технічного забезпечення; трудовий режим; порядок розподілу
житлової площі; організація соціального страхування; оплата кредитів та
ін.

Положеннями також визначається правовий статус тимчасово створюваних
комісій, груп, бюро і т.п.

Постанова

Постанова — це правовий акт, що приймається вищими і деякими
центральними органами колегіального управління для розв’язання
найважливіших і принципових завдань, що стоять перед даними органами, і
встановлення стабільних норм, правил поведінки. Постанови видають
Кабінети міністрів республік на основі законів у порядку їх виконання. У
деяких випадках особливо важливі постанови приймають Верховна Рада,
профкоми та ін.

Текст постанови, як правило, складається з двох частин — констатуючої та
ухвалюючої. Перша містить вступ, оцінку стану і, при необхідності,
підстави для видання або посилання на правовий акт вищестоящого органу.
В ухвалюючій частині наводиться перелік запропонованих заходів,
визначаються виконавець (виконавці) та термін виконання.

Проекти постанов нерідко готують багато установ чи відомств. Постанови
узгоджують з установами, інтересів яких вони торкаються, і представляють
для візування керівникам. Якщо виникають розбіжності, до проекту
постанови додається довідка з викладом їх суті.

Проект документа разом з супроводжуючим листом і довідками про
погодження (і розбіжностях, якщо вони є), підписаними керівниками
установ, які складають проект, направляють в орган, котрий відповідає за
його видання.

Похожие записи