Реферат на тему:

Реформація. Бібліотеки епохи буржуазних революцій та утвердження
капіталізму: етап формування основних елементів соціального інституту

ПЛАН

Західна Європа.

Західна Європа ХІХ ст.

Російська держава.

Бібліотеки України, Білорусії, Прибалтики ХVІ-ХVІІ ст.

Російська держава в ХVІІІ ст.

Наукові і спеціальні бібліотеки Росії ХVІІІ ст.

Російська держава у ХІХ ст.

Університетські бібліотеки.

Реформації, буржуазні революції в Європі сприяли перетворенню
королівських бібліотек у національні книгосховища, виникненню інших
наукових бібліотечних закладів.

У зв’язку з розвитком капіталізму виникає потреба у публічній
бібліотеці, яка створюється в першу чергу для буржуазії, а пізніше для
широких мас.

Розвиток бібліотек пов’язаний з рухом, спрямованим проти католицької
церкви, що виник у Німеччині й бере початок від 1517 р., коли Мартін
Лютер кинув виклик верховній владі папи Римського. Цей революційний рух
супроводжувався Селянською війною в Німеччині, боротьбою гугенотів у
Франції і тридцятилітньою боротьбою протестантів і католиків в Англії. У
країнах, де перемогла Реформація церковні та монастирські бібліотеки
припинили своє існування. Стихійний антирелігійний рух привів до
загибелі багатьох бібліотек. Тільки у Великобританії припинили існування
до 800 монастирських і церковних бібліотек, а їх книги зникли, були
назавжди втрачені для історії культури. Але не всі сили Реформації
носили руйнівний характер. Мартін Лютер, наприклад, виступав за
необхідність створення „хороших бібліотек”. Мова йде про світські
бібліотеки, доступні вчителям, інженерам, купцям. Тому й створюється
багато нових міських бібліотек, проте вони ще не були публічними в
сучасному розумінні. Зростання фондів бібліотеки значною мірою залежало
від випадкових обставин і щедрості даруючих. Часто книги передавали від
одного закладу до іншого. Поряд з міськими світськими бібліотеками
розвивалися королівські книгосховища. У цей час вони вже трохи прочинили
двері для читачів, що не належали до верхівки суспільства. Це
Королівські бібліотеки Франції, Німеччини, Швеції.

 Західна Європа

Епоха Просвітництва продовжувалась з другої половини ХVІІ ст. до кінця
ХVІІІ ст. Це був час інтенсивного вивчення фізичних та соціальних явищ
під керівництвом Ньютона, Канта. Час створення найбільших наукових
організацій: Академії наук (Париж), Королівського товариства (Лондон).
Розпочата робота над енциклопедією Дідро „Словник мистецтв і ремесел”,
де опубліковані статті, які були присвячені бібліотекам античного світу
та Франції і які відіграли важливу роль у розвитку бібліотек.

Епохальне значення для розвитку бібліотечної справи мали буржуазні
революції в країнах Західної Європи. Початок поклала Велика Французька
буржуазна революція (1789-1794). Глибокі революційні перетворення в
бібліотечній справі визначив буржуазний принцип загальнодоступності
бібліотек та рівноправності читачів. Першим кроком була націоналізація
книжкових скарбів.

Установчі збори Конвенту ухвалили декрет про передачу церковного майна в
розпорядження нації. Монастирям наказувалось відправити каталоги книг і
рукописів у муніципалітеті та канцелярії місцевих судових установ. У
виданнях буржуазного уряду вийшло 10 млн. книг. Було проведено
націоналізацію книг з феодальної знаті. Конфісковані книги
зосереджувалися здебільшого в Парижі. Було заборонено знищувати і
псувати книги, розпродувати їх. Книги, конфісковані у знаті, надходили,
перш за все, в Королівську бібліотеку, яку Конвент у 1775 р. оголосив
національною. Багато видань було передано в бібліотеки Арсеналу,
Національного інституту наук і мистецтв. На основі націоналізованих
фондів були створені громадські (публічні) бібліотеки. У цей час постало
питання про введення національної бібліографії. Створюється зведений
каталог на націоналізовану й конфісковану літературу, впроваджується
нова класифікація з урахуванням наукової системи знань.

В епоху розвитку капіталізму виникає необхідність у спеціальних,
наукових бібліотеках. У 1753 р. на підставі закону парламенту та підпису
королеви Великобританії засновується бібліотека Британського музею.
Основою її фонду стали колекції короля, вчених країни. Найбільшого
розвитку бібліотека досягла у другій половині ХІХ ст., коли було
збудоване нове приміщення з читальним залом, що мав форму кола. Розвиток
цієї бібліотеки пов’язаний з іменем директора Антоніо Паніцці. Директор
багато зробив для примноження слави бібліотеки: сприяв створенню нових
каталогів, запровадив опис під колективним автором, сформував два
основних завдання алфавітного каталога, актуальні й понині: відповідати
на запитання про наявність книг у бібліотеці, об’єднувати твори одного
автора в єдиний комплекс.

У кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. відбувається становлення національної
культури американського народу. Важливою подією було створення
національної бібліотеки – Бібліотеки конгресу. У 1800 р. президент США
Джо Адамс підписав закон про організацію бібліотеки для членів конгресу,
фонд якої – 3 тис. томів. Коли в 1814 р. бібліотека згоріла під час
воєнних дій проти англійських колонізаторів, президент Томас Джеферсон
допоміг відтворити її фонд. Комплектувалась бібліотека юридичною,
історичною, краєзнавчою літературою. Важливим джерелом комплектування
служив книгообмін.

 Західна Європа ХІХ ст.

Буржуазні революції ХVІІ-ХVІІІ ст. сприяли росту фондів національних
бібліотек за рахунок конфіскованої літератури, а також реалізації
принципу загальнодоступності книг для широкого кола читачів. Розвиток
капіталізму в ХІХ ст. вимагав залучення широких верств населення до
знань. Капіталістичне суспільство потребувало освічених і кваліфікованих
робітників, майстрів і клерків, а тому стало перед необхідністю
створення публічних і народних бібліотек.

Утверджується концепція публічної бібліотеки як закладу для широких кіл,
а не для вибраних. Найбільших успіхів у цій галузі досягли США в 50-ті
рр. Першим кроком місцевих органів у цьому напрямку була санкція на
відкриття окружних шкільних бібліотек у 1835 р. для спільного
обслуговування дітей і дорослих, але ця спроба виявилася невдалою. Тому
почали відкриватися міські бібліотеки в Босмонії (1847), Масачусеті
(1848). Мери цих міст упровадили бібліотечний податок, а з 1849 р.
закони про податок на створення і розвиток бібліотек були ухвалені й в
інших штатах: У 70-ті рр. закони про бібліотечний податок були прийняті
в центральних і західних штатах. Особливістю розвитку публічних
бібліотек США була участь у їх фінансуванні мільйонерів і міліардерів.
Публічна бібліотека США складається з центральної (з читальним залом і
абонементом) бібліотеки і декількох філіалів.

У 1849 р. у Великобританії створено комітет, який займався питаннями
організації публічних бібліотек, а в 1850 р. ухвалив закон про публічні
бібліотеки, що дозволив муніципалітетам міст з населенням 10 тис.
витрачати невелику частину податків на створення й утримання музею чи
бібліотеки. У першій половині ХІХ ст. окремі бібліотеки мали спеціальні
будівлі, але більшість були розташовані в непристосованих приміщеннях –
тісних і незручних.

Публічними бібліотеками користувалися головним чином робітники,
ремісники, продавці. Публічні бібліотеки Франції, ті що були створені ще
в період Великої Французької буржуазної революції, і ті, що виникли
пізніше, були доступні тільки привілейованим верствам населення.
Буржуазія вважала їх своєю власністю і часто присвоювала прочитані
книги. Для робітників створювались комунальні бібліотеки. У Німеччині
поширюються народні бібліотеки, які існували на громадські кошти. У
70-ті рр. ХІХ ст. у Болгарії широкого розвитку набули читалища –
культурно-освітні заклади, де велася робота з патріотичного виховання
населення в період підготовки повстання за національну незалежність
проти Омської імперії.

 Російська держава

Розвиток суспільства зумовив виникнення в Україні та Росії світської
бібліотеки, бібліотеки при вищих навчальних закладах –
Києво-Могилянській академії та Слов’яно-греко-латинській академії у
Москві. У ХVІІ ст. в Росії створюється система державних закладів –
приказів, при яких організовувались спеціальні бібліотеки. Виникнення
першої бібліотеки (типографської) припадає на початок ХVІІ ст. В ній
зберігалися рукописи, що використовувалися для друкування книг. Великою
була бібліотека Посольського приказу, де зберігалися книги та рукописи,
що надсилались із-за кордону. Були тут політична, юридична, філософська,
природничо-наукова, релігійна література, а також словники, карти, плани
міст та періодичні видання. Спеціальна бібліотека Пушкарського приказу
(який керував виготовленням артилерійського озброєння) містила російські
та іноземні книги з техніки, військової справи, архітектури, астрономії,
математики, геометрії, географії. Книги видавалися майстрам, а також
царським дітям для навчання. У бібліотеці Аптекарського приказу
зберігалися медичні книги: з анатомії, фармакології, біології, ботаніки.

У 1687 р. в Москві відкривається Слов’яно-греко-латинська академія –
перший московський вищий навчальний заклад. Її бібліотека мала
релігійні, філософські та філологічні видання. На кінець століття в
бібліотеці налічувалося 600 рукописних і друкованих книг.

У ХVІ-ХVІІ ст. широкого розвитку набули власні бібліотеки царів,
духовенства, бояр, дворянства, видатних державних діячів.

 Бібліотеки України, Білорусії, Прибалтики в ХVІ-ХVІІ ст.

У скрутному становищі знаходилася національна культура, в тому числі й
бібліотечна справа, на територіях теперішніх України і Білорусії, землі
яких у ті часи були предметом завойовницької політики панської Польщі та
Литовської держави. Народи Прибалтики, України, Білорусії зазнавали
утисків литовських і польських феодалів, що перешкоджало прогресивному
розвитку національних культур. Значну роль у боротьбі проти католицтва
та національного пригноблення відігравали православні братства. Вони
організовували школи, друкарні та бібліотеки. Бібліотеки мали Львівське
та Київське братства, школи Бреста, Вільна, Києва, Луцька, Могильова та
ін. міст. Фонд бібліотеки Львівського братства складався з чотирьох
частин: Слов’янські, грецька, латинські, польські книги релігійного і
світського характеру. У 1632 р. в Києві заснований перший вищий
навчальний заклад на території нашої країни – Києво-Могилянська
академія. Її бібліотека поповнювалася релігійною. Науковою та навчальною
літературою, що надсилалася головним чином із друкарні Київського
братства. Просвітницька діяльність братств переслідувалась урядом Речі
Посполитої і католицьким духовенством: закривались школи і бібліотеки,
спалювались книги; зазнавали утисків діячі української культури.

Російська держава в ХVІІІ ст.

Реформи Петра І сприяли розвитку економіки і культури, вступу Росії в
період зародження капіталістичних відносин, створенню наукових та
спеціальних бібліотек, а також першої в Росії „Публічної всенародної
бібліотеки”. В цей час формується бібліотечна думка, тобто починає свій
розвиток бібліотекознавство як наука.

Особливу роль у збільшенні кількості бібліотек відіграли розвиток
книговидавничої справи, введення нового світського шрифту та державні
постанови Петра І про бібліотеки. Так, в „Духовному регламенті”, який
склав Ф. Прокопович, мова йде про необхідність організувати бібліотеки у
школах, тому що „без бібліотеки, як без душі академія”; передбачалось
відкрити бібліотеку в умовні години не тільки учням, але й „іншим
бажаючим”. У 1714 р. за наказом Петра І в Петербурзі відкриваються музей
і бібліотека, доступні для всіх бажаючих. У ці роки відкриваються
світські школи та спеціальні навчальні заклади: артилерійських,
математичних, навігаційних наук, інженерні, ремісничі, гірничі та інші
училища не тільки в Петербурзі та Москві, але у Казані, Астрахані,
Оренбурзі.

До цього періоду належить і створення першої в Росії публічної
бібліотеки в Москві, автором проекту якої був книговидавець В. В.
Кіпріанов. Його батько в 1706 р. за наказом Петра І заснував при
друкарні книжкову комору – „бібліотеку”, якій надавалося право збирання
і продажу російських та іноземних книг. Ця бібліотека називалась
„Публічна всенародна бібліотека”. У бібліотеці повинні були зберігатися
всі видані в Росії книги та іноземна література. Кіпріанов передбачав
загальнодоступне і безкоштовне користування фондами бібліотеки. На жаль,
відомості про діяльність цієї бібліотеки до нашого часу не збереглися.

 Наукові і спеціальні бібліотеки Росії ХVІІІ ст.

Ріст промисловості й економіки в ХVІІІ ст. сприяв створенню нових
товариств і закладів, заводів та гірничих рудників, а водночас і
зростанню кількості бібліотек – наукових та спеціальних. У 1724 р.
заснована Академія наук. Основу бібліотеки Академії склали фонди
бібліотеки, відкритої у 1714 р. в Петербурзі. Заснування державної
наукової бібліотеки при Академії наук відповідало потребам суспільного і
культурного життя, позитивно вплинуло на розвиток бібліотечної справи в
Росії. Поповнювалась бібліотека за рахунок приватних книжкових колекцій
вчених і громадських діячів, а також за рахунок купівлі книг. У 1725 р.
в ній нараховувалось вже 12 тис. видань. Важливим джерелом
комплектування фондів було придбання літератури за кордоном та обмін
книгами з вітчизняними та зарубіжними науковими закладами, вченими і
видавництвами. На кінець ХVІІІ ст. фонд бібліотеки Академії наук виріс
до 52 тис. примірників. Бібліотека обслуговувала не тільки академіків,
але й інших вчених, державних діячів, представників знаті.

Для поліпшення роботи бібліотеки багато зробив М. В. Ломоносов. Він
турбувався про зберігання книг та рукописів бібліотеки Академії наук.
Важливим науковим центром Росії у ХVІІІ ст. став Московський
університет, відкритий за ініціативою М. Ломоносова (1755). За його
активною участю тут була створена наукова бібліотека. Вона поповнювалася
за рахунок добровільних внесків і літератури, що друкувалася в
університеті. На кінець ХVІІІ ст. фонд бібліотеки нараховував близько 10
тис. примірників.

Видання книги про найбільшу бібліотеку Росії ХVІІІ ст. – бібліотеку
Академії наук – значна подія в історії формування бібліотечної думки. До
50-річчя Академії наук помічник бібліотекаря бібліотеки Академії наук
І. К. Бакмейстер видав книгу „Опыт о библиотеке и кабинете редкостей»…
Він докладно описав історію і сучасний стан бібліотеки Академії наук,
запропонував короткий нарис розвитку інших бібліотек Росії, дав перелік
рукописних і друкованих пам’яток давньоруської писемності та рідкісних
видань, що зберігаються в академічній бібліотеці.

 Російська держава у ХІХ ст.

У ХІХ ст. в Росії , як і в країнах Західної Європи, широкий розвиток
одержали публічні та безкоштовні народні бібліотеки. Інтенсивно
організовуються університетські та спеціальні бібліотеки. Формування
капіталістичних відносин у надрах феодально-кріпосницького ладу сприяло
росту освіти, книгодрукуванню та книжковій торгівлі, а це створило
необхідні передумови для розвитку бібліотечної справи. Зросла кількість
читачів-міщан, купців… У 1830 р. уряд опублікував циркуляр про
вдкриття публічних бібліотек у губернських містах, але відмовився
виділити кошти на їх утримання і заборонив використовувати кошти від
земських зборів. Єдиним джерелом їх фінансування визнав добровільні
пожертвування. За бібліотеками здійснювався строгий контроль. Микола І
розпорядився щорічно перевіряти їх каталоги. Для керування публічною
бібліотекою призначався опікунський комітет із місцевих
високопоставлених членів на чолі з губернатором, основним завданням
якого був нагляд за комплектуванням книжкового фонду. Прогресивна
частина суспільства активно підтримала ідею створення публічної
бібліотеки

Найвідомішою на той час була відкрита в 1814 р. в Петербурзі Публічна
бібліотека (нині імені Салтикова-Щедріна). На час відкриття вона мала
лише 2300 книг російською мовою, що становить 1% фонду бібліотеки.
Заслуга в створенні фонду вітчизняної літератури належить завідуючому
відділом російських книг – І. А. Крилову. Він приділяв велику увагу
комплектуванню бібліотеки російськими та слов’янськими виданнями,
домагався надсилання нових книг із друкарень і видавництв, підтримував
тісні контакти із книгопродавцями. Фонд російського відділу швидко
зростав – і в 1843 р. мав близько 30 тис. видань. Велику роботу проводив
І. Крилов з організації фондів і каталогізації: склав каталоги, шифрував
і розміщав книги на полицях, складав списки літератури і бібліографічні
покажчики, виконував бібліографічні довідки.

У 1862 р. було відкрито Публічну бібліотеку Рум’янцевського музею в
Москві (зараз Державна бібліотека Росії).

Публічні бібліотеки в губернських і повітових містах створювались
міськими думами і земствами. Вони називались громадськими. Видача книг у
громадських публічних бібліотеках була платною, а користування читальним
залом – безкоштовним. Крім плати за читання, брались великі застави.
Більшість передплатників у бібліотеках становили дворяни і чиновники.
Окремі бібліотеки (Воронезька, Одеська, Харківська …) для поширення
сфери своєї діяльності відкривали філіали чи відділення на окраїнах
міст.

Для робітників і селян у другій половині ХІХ ст. відкриваються
безкоштовні народні бібліотеки. Їх засновують земства, волосні та
сільські громади, освітницькі й добродійні організації. У середині 90-х
рр. було відкрито близько трьох тисяч народних бібліотек і читалень.

З 60-х рр. духовенство почало відкривати церковно-приходські бібліотеки.
На кінець століття їх нараховувалось близько 22 тис. Крім того, було
відкрито ще близько 2,5 тис. народних бібліотек при церковноприходських
школах.

 Університетські бібліотеки

У першоій половині ХІХ ст. відкрились п’ять університетських бібліотек –
у Петербурзі, Казані, Харкові, Дерпту (Тарту) і Києві. У статуті
університетів зазначалось, що вони створені для „розповсюдження науки та
освіти” і мали право виписки книг та періодичних видань з-за кордону.
Бібліотеки знаходилися на державному бюджеті, досить мізерному; кошті на
придбання нових книг і журналів не вистачало; комплектування велося
безсистемно і залежно від пожертвувань. Фонди університетських бібліотек
були досить обширні, але не повні, книги були зібрані різні. На кінець
першої половини ХІХ ст. в бібліотеці Московського університету
нараховувалось близько 85 тис., Казанського – 47 тис., Харківського – 50
тис. видань. Бібліотекою університету могли користуватись у першу чергу
його професори і співробітники. Тільки Московська, Казанська і Київська
були відкриті для „сторонніх” читачів.

На початку ХХ ст. Росія мала понад 75 тис. бібліотек різних типів і
видів. Значну частину складали бібліотеки гімназій, училищ, земських та
інших шкіл.

У зв’язку з розвитком науки і техніки, створенням нових
науково-дослідних закладів зростало значення наукових і спеціальних
бібліотек. Це державні, публічні, університетські та вузівські
бібліотеки, бібліотеки науково-дослідних установ та організацій, що були
доступні вузькому колу читачів.

На початку ХХ ст. в Росії функціонують основні типи і види бібліотек,
створюються навчальні заклади для підготовки бібліотечних кадрів,
асоціації та товариства бібліотекарів окремих країн та перші міжнародні
організації. Був створений Міжнародний бібліотечний інститут та
Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій (1927). Починають виходити
перші періодичні видання з бібліотекознавства, тобто з’являються основні
елементи бібліотечного соціального інституту.

Література:

Бібліотекознавство: теорія, історія, організація діяльності бібліотек:
Підручник. — X., 1993. 176 с.

Каліберда Л. Загальне бібліотекознавство: Навч. посібник. — К., 1998.
-192с.

Чачко А. Бібліотечна професіологія: Навч. посібник. — К., 1996. — 120 с.

Алтухова Г. Професcиональная етика библиотекаря. — М., 2000. -102 с.

Балика Д. Бібліотека в минулому. — К., 1925. — 117с.

Бібліотека в демократичному суспільстві: 3б. матер. Міжнар. наук. конф.
/ КДІК. — К., 1995. — 201 с.

Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні: 3б. наук.
праць / КДУКІМ. — К., 1998. — 108 с.

Ільганаєва В. Бібліотечна освіта: нова парадигма розвитку.– К., 1996.
-255с.

Ільганаєва В. Бібліотечна сфера — соціальний інститут // Бібл. Вісник.
-1994 -№3.-С. 2-5.

Костенко Л. Інформаційно-комунікативні ресурси бібліотек АН України //
Бібл. Вісник. — 1993. № 3-4. С.55-58.

Пашкова В. Інтелектуальна свобода та доступ до інформації в бібліотеках:
Зарубіжний досвід. -К., 1998. -70 с.

Сенченко Н. Библиотеки и компьютери. — К., 1990. — 226 с.

Слободяник М. Наукова бібліотека: еволюція структури і функцій. — К.,
1995.– 268с.

Україна бібліотечна. — К., 1996. — 92 с.

Українська бібліотечна асоціація: Документи і матеріали.- К., 1998. – 78
с.

Чачко А. Библиотечний специалист: особенности труда и
профессионализации. — К., 1986. — 192 с.

Чекмарьов А., Костенко Л., Павлуша Т. Національна система електронних
бібліотек. — К., 1998. — 50 с.

Похожие записи