Реферат на тему:
Публічний виступ: етапи підготовки
Київ 2016
Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою надання
впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільше часто
використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і
торгова мова
В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:
Добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу;
Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній
послідовності;
Словесне вираження, літературна обробка мови;
Завчання, запам’ятовування тексту;
Проголошення.
Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи:
докомунікативний, комунікативний і післякомунікативний. Кожний з етапів
містить перелік конкретних дій, які можна представити у вигляді таблиці
Докомунікативний Комунікативний Післякомунікативний
1. Визначення теми і мети виступу. Проголошення промови. Аналіз промови.
2. Оцінка аудиторії і обстановки. Відповіді на питання, ведення
полеміки.
3. Підбір матеріалу.
4. Вироблення тексту.
5. Репетиція.
Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення
його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його
виголосити промову. Назва виступу повинна бути ясною, чіткою, по
можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати
увагу слухачів (Наприклад: “Чи потрібні нам атомні електростанції?”,
“Стан охорони праці і техніки безпеки в цеху № 5”, “ПРО підготовку до
проведення сертифікації виробів”.
При розробці повістки для нарад необхідно особливу увагу звертати на
формулювання тем доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей
на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно
“розшифровувати” пункт порядку денного “Різне”, “ПРО різне” – людина
буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ.
Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.
Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу.
Виступаючий повинен ясно представляти, якої реакції він домагається.
Основні цілі публічного монологу – повідомлення і вплив. Оратор може
поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості.
Або він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання,
уявлення, що стануть мотивами їх поведінки, тобто призиває до будь-яких
дій. Часто ці цілі перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої
цілі і задачі варто повідомити слухачам.
Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь настроїтися на
своїх слухачів, з огляду на такі фактори: освітній рівень, напрямок
освіти (гуманітарна, технічна…), пізнавальні інтереси, стать, вік,
ставлення до теми і до оратора.
Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу
(дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних
поглядів і т. д.). Ніж однорідніше аудиторія, тим однодушніша реакція на
виступ.
Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в
незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від
гострих проблем і питань.
Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не
можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення
проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демонструвати
свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті
проблеми.
F
i
myU
myU
myU
myU
myU
myU
????A?огенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка
різна по складу, треба, по можливості, адресувати який-небудь фрагмент
кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим,
особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони
прийдуть.
Необхідно також з’ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю
слухачів складніше керувати. У величезній масі людині легковірний,
схильний до знеособлювання, не здатний до критики, бачить усе в
чорно-білих фарбах, реагує на емоції. Чим більше аудиторія, тим
простіше, наочніше, образніше варто говорити.
Знання своїх слухачів, “прицільна” підготовка промови набувають особливе
значення під час обговорення якого-небудь важкого питання у вузькому
колі фахівців, ділових людей.
Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ – у залі, у
кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон…
Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба
розташовуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати
постійно відстань у 20 – 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.
Треба з’ясувати також після яких інших промов планується ваш виступ.
Адже кожна наступна промова повинна бути цікавіше по змісту і формі, ніж
попередня.
Наступна ступінь докомунікативного етапу – “кодування” – складання
тексту – починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним,
краще використовувати не одне джерело, а кілька. Джерела матеріалу
підрозділяються на групи:
Безпосередні – матеріал, добутий автором з життя шляхом спостережень,
власного досвіду:
знання, практика;
особисті контакти, бесіди, інтерв’ю;
уява – уявне створення нових картин, образів, проектів на основі
минулого досвіду з елементами творчості.
Опосередковані:
а) офіційні документи:
б) наукова і науково-популярна література;
в) художня література;
г) статті газет і журналів;
д) передачі радіо і телебачення;
е) довідкова література: енциклопедії, словники;
ж) результати соціологічних опитувань.
Варто пам’ятати, що “живий” досвід завжди добре сприймається слухачами,
він переконливий і йому вірять.
Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним.
Насиченість промови тим або іншим типом матеріалу залежить від жанру.
Так, у звітній доповіді потрібно приводити безліч фактів, щоб довести
положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути
достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат,
цитат, імен.
Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію,
логіку викладу, складає і редагує текст.
Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна
перевіряти, виправляти; вона легше запам’ятовується і довше утримується
в пам’яті. Писати слід на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений
оратор може обмежитися складанням тез, конспекту або розгорнутого плану
виступу.
Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще перед
дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і
зручно, і постаратися її запам’ятати; вивчити обличчя – розправити
нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести,
прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на кожну хвилину
виступу приходиться 20 – 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельний
розроблено, то в момент зустрічі зі слухачами виступаючий буде триматися
впевнено.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
