ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ІМЕННИКІВ, ВЛАСНИХ І ЗАГАЛЬНИХ ІМЕН У КЛИЧНІЙ ФОРМІ
ТА ЗВЕРТАННЯХ.
Іменники чоловічого року ІІ відміни в кличній формі закінчуються на –у
(-ю), -е.
Іменники твердої групи з суфіксами –ик, -ок, -к(о) та деякі мішаної
групи з основою на шиплячий (крім ж) мають закінчення – у: батьку,
синку.
Іменник м’якої групи мають закінчення –ю: кобзарю, Костю, секретарю.
Іменники чоловічого і жіночого роду І відміни та іменники жіночого роду
ІІІ відміни в кличній формі закінчуються на –о (тверда група), -е, -є,
-ю: дівчино, Миколо.
Іменники І відміни м’якої та мішаної груп, а також іменники ІІ відміни
мають закінчення –е (-є) радосте, Марія, надіє.
Іменники І відміни м’якої групи, що означають жіночі і чоловічі пестливі
імена, або загальні назви, мають закічення –ю: матусю, Галю, Олю.
У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові),
обидва слова мають закінчення кличної форми: Іване Миколайовичу, Галино
Василівно.
У звертання. Що складаються з двох загальних назв в однині кличну форму
можуть мати обидва слова або тільки перше: пане бригадир (е), пане
директор (е).
У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну
форму має лише загальна назва. Прізвище виступає у формі називного
відмінка: пане Шевчук, пані Анрієнко.
Звертання, що складається із загальної назви і власного імені, кличну
форму має загальне слово, а власне ім’я може мати кличну форму і форму
називного відмінка: друже Ярослав(е), сестро Ярино (а).
Звертання – це слово чи словосполучення, що називає особу чи предмет до
якого звертається мовець. На письмі виділяються розділовими знаками.
Найчастіше звертання виражаються кличною формою:
Зоре моя вечірняя, зійди над город!
У документах найчастіше використовуються слова – звертання, які
виражають форму ввічливості: шановний, вельмишановний, Ваше
високродстойносте. Також звертаннями виступають офіційні слова
звертання: пане, добродію, друже…
Вокативні речення-звернення
Вокативне речення складається тільки з одного звертання, і називаючи
адресата мови, передає якісь почуття: докір, радість, обурення,
незадоволення, заборону, оклик.
Характерними особливостями цих граматичних конструкцій є те, що в них
вживаються тільки назви осіб у кличній формі або у формі названого
відмінка. Це, переважно, власні імена або іменники, які означають осіб
за їх сімейними стосунками (мамо, дядька, донько, брате).
Особливу роль у вокативному реченні відіграє інтонація, з її допомогою
передаються спонукання і різні емоційні реакції. З
семантико-граматичного боку вокативні речення – нерозкладні. Ні,
сестронько моя, ніяке зілля не загоїть мого горя (біль). Яринко! Люба
моя, квіточко моя, зоре моя! (виражається любов).
Професіоналізм
Професіоналізм – це слова, якими користується окрема група людей певної
професії: театр, клоун, клоунада.
Професіоналізми виникають, коли якась спеціальність чи фах, вид занять
не мають розвиненої термінології (мисливці, рибалки). Друга група
професіоналізмі – це загальнозрозумілі слова, які не є літературними.
Знати мову професії – означає знати лексику, логіку вислову, структуру
формулювань. У літературній мові немає абстрактних іменників у множині,
а у професійній мові вони трапляють. Часто слова позначають наявність
якихось однак (якісний, кваліфікований). Означають високий рівень.
У межах одного колективу, однієї спеціальності творяться слова –
професіоналізми за допомогою префіксів:
до – дообладнати сцену
недо – недоучив, недоспівав, не дотанцював
за – за процентувати (проставити проценти)
над-, понад – понадплановий, надспіваний за доп. Суфіксів:
ість – пливучість;
ація – девальвація.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
