Походження української мови. Мовні норми. Функції мови.
Корені української мови, очевидно, сягають VI-VII ст. н.е., коли наші
східнослов’янські племена вже виділялись із праслов’янської єдності в
окрему етномовну групу. З мови східнослов’янських племен утворилися три
східнослов’янські мови, українська мова розвинулася з мови
південно-західних східнослов’янських племен. Дуже можливо, що до
прийняття християнства (988 р.) у нас були зачатки літературної мови і
писемність (договори руських князів з греками Олега – 912 р, Ігоря –
945р, Святослава – 971 р); наші предки користувалися ще однією системою
письмових знаків – “чертами” і “різами”, про які свідчить болгарський
письменник кінця IX – початку X ст. Чорноризець Храбр у його “Сказанії о
письменах”.
З офіційним прийняттям християнства у Київську Русь приходить
старослов’янська літературна мова з досконалою кириличною системою
письма, перейнятою від Болгарії. Найдавніші пам’ятки сторослов’янської
мови написані 2 алфавітами – кирилицею і глаголицею ((найдавнішими
кириличними рукописами на Русі є Остромирове Євангеліє (1056-1057),
Савина книга (XIст.); глаголичні пам’ятки – Київські глаголичні листки X
ст, Зографське Євангеліє XI ст.)).
Старослов’янська мова поширювалась шляхом вивчення і переписування
богослужбових книг. Давньоруські книжники під час переписування
підсвідомо вносили елементи давньоруської мови. Внаслідок впливу
давньоруської літературної мови на старослов’янську виникає
давньоруський варіант старослов’янської мови – церковнослов’янська мова
(церковні проповіді, похвальні слова, релігійні повчання, життя святих;
“Слово о законі і благодаті” київського митрополита Іларіона, “Сказаніє
о Борисі і Глібі” літописця Нестора, “Поученія” Кирила Туровського).
Поряд продовжувала функціонувати давньоруська мова на народній основі,
живомовною основою якої була розмовна мова Києва. Вона не була тотожною
з місцевими говорами.
Отже, в давньоруську добу (X-XIII ст.) існували 2 літературні мови:
церковнослов’янська (пізніше
слов’яноруська), давньоруська на народній основі (“Руська правда” XI
ст.). Але, великий ступінь їх спорідненості та процеси взаємодії між
ними дозволяють також кваліфікувати їх як варіанти однієї мови.
Давньоруську літературну мову на народній основі можна вважати
староукраїнською літературною мовою княжої доби.
Староукраїнська мова пройшла складний шлях розвитку і змін
(використовувалась для релігії, освіти, науки; була державною мовою
Великого Литовського князівства, виконувала роль літературної мови в
Молдавській державі; була мовою козацько-гетьманської України).
Літературна мова на народній основі далі звалася руською, але частіше
простою. Нею писалися твори ділового жанру (грамоти, акти, універсали),
художня література (вірші, вертепні драми), нею здійснено переклад
“Пересопницьке Євангеліє” (1556-1561 рр.)
Посилення ролі окремих типів староукраїнської літературної мови
викликалось 2 тенденціями, що були зумовлені політичними подіями в
Україні XVI-XVIII ст.: 1) боротьба з церковною унією, полонізацією,
латинізацією (оборонці православ’я: І.Вишенський, Л.Зизаній); 2)
визвольні війни українського народу проти чужоземних поневолювачів.
Співіснування двох різновидів староукраїнської літературної мови
виявляється у творах одного і того ж жанру (Л.Баранович – церковні
проповіді писав слов’яноруською, І.Галятовський – простою; літопис
Самовидця – простою, літопис Грабянки – слов’яноруською). Обидва
варіанти з кінця XVII ст. у значній мірі занепадають, цьому ще сприяли
заборони царського уряду друкувати книжки на Лівобережній Україні і
Варшавського сейму (1696р.) писати по-українськи на Правобережній
Україні.
Місце зазначених варіантів починає займати народнорозмовний варіант, що
застосовувався в художній літературі (в інтермедіях, побутових,
бурлескних, панегіричних віршах, сатиричних і гумористичних творах,
піснях, думах, легендах). Цей різновид можна кваліфікувати як окремий
варіант староукраїнської літературної мови. У період XVII-XVIII ст. по
суті існували 3 варіанти літературної мови (слов’яноруська, проста,
народнорозмовна). Найбільш унормованою була слов’яноруська, найменш –
народнорозмовна. В українській літературній мові XIX-XX ст. усі 3
варіанти знайшли певне відбиття, проте загалом нова українська
літературна мова виникла на базі народнорозмовного варіанта.
Поняття мовної норми існує вже понад 100 років і за цей період зазнало
істотних змін. Норма мови – основне поняття культури мови, яке носить
суспільний характер.
«Мовна норма – реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний
мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або
найкращий для даного випадку варіант, відібраний суспільством на певному
етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної
(національної) мови в процесі спілкування» (
М.Пилинський).
Норма (лат norma – правило, взірець) – 1) сукупність мовних одиниць
різних рівнів (фонетичних, лексичних, граматичних), поєднуваних у
висловлювання за правилами, прийнятими в суспільстві, що користується
цією мовою; 2) необхідна ознака літературної мови.
Основні функції мови
Соціальні функції мови
комунікативна мисле творча пізнавальна професійна номінативна
волюнтативна експресивна естетично-культурологічна
найважливіший засіб спілкування засіб формування і висловлення думки
засіб збереження і передачі інформації, знань і досвіду засіб і критерій
оволодіння фахом засіб найменування нових предметів, процесів, явищ
засіб впливу на волю співрозмовника засіб вираження емоцій і почуттів
засіб формування і вираження естетичних і культурних смаків нації
головна
функція
найвища функція
загальні функції
обслуговування первинно розмовного стилю спеціальні функції на логічній
основі –
обслуговування переважно наукового і ділового стилів спеціальні функції
на емоційній основі –
обслуговування переважно публіцистичного і художнього стилів
Походження української мови
Угро-фінська
сім’я Тюркська сім’я Іберійсько-кавказька
сім’я Семіто-хамітська
j
hu-O>*
h\-ue>*
>*
>*
>*
>*
o
N
gd? Q
j
n
„
†
A
Ae
i
i
?
o
hYU5>*
hYU5>*
h yj>*
b>*
hA*
h?*r>*
h-k›>*
h yj>*
!>*
h¦LO>*
>*
>*
?
”I
?
?
”y?
gdTHLI
Індоєвропейська
сім’я
Монгольська
Західнослов’янська
група
Східнослов’янська група
Південнослов’янська
Польська, чеська, словацька, кашубська, лужицькі мови
Російська мова
Українська мова
Білоруська мова
Хорватська, сербська, болгарська, словенська, македонська,
старослов’янська, (мертва) мови
Перелік рекомендованих джерел
Основна література
1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / за
заг. ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.
2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ,
1990. – 232 с.
3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч.
посіб./ Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.
4. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови :
навч. посіб. / Наталія Ботвина. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.
5. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч посіб. / Г. Й.
Волкотруб. – К. : МАУП, 2002. – 208 с.
6. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / Глущик С. В., Дияк О. В.,
Шевчук С. В. – К. : А.С.К., 2000. – 400 с.
7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – Х. :
Торсінг, 2003. – 448 с.
8. Коваль А.П. Ділове спілкування: навч. посіб. / Коваль А.П. – К. :
Либідь, 1992. – 280 с.
9. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги-ХІІ, 2006. – 496с.
10. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. /
Мацюк З., Станкевич Н. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.
11. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. посіб. /
Онуфрієнко Г.С. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.
12. Пахомов В.М. Ділова українська мова: конспект лекцій / Пахомов В.М.
– Івано-Франківськ : Факел, 2002. – 358 с.
13. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного
управління : навч. посіб. / Плотницька І. М. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. –
192 с.
14. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч.
посіб. / О. Д. Пономарів. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001.
– 240 с.
15. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень /
М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за
ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС»,
Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.
Додаткова література
1. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового
спілкування: навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕк, 2000. – 192 с.
2. Волошин В. Г. Комп’ютерна лінгвістика: навч. посіб. / В. Г. Волошин.
– Суми : ВТД ” Університетська книга”, 2004. – 382 с.
3. Гуць М.В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. /
Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К. : Міжнародна агенція
“BeeZone”, 2004. – 336 с.
4. Довідник з культури мови: [ посібник] / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик,
Н. М. Сологуб [та ін.] ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Вища шк., 2005.
– 399 с.
5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник/
Жайворонок В. В. – К. : Наукова думка, 2004.
6. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити ? /
О. М. Корніяка. – К. : Либідь, 1996. – 96 с.
7. Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко [та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 304с.
8. Культура української мови: довідник / С. Я. Єрмоленко, Н.
Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець [та ін.] ; за ред. В.М.
Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.
9. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління
/ В. Я. Малиновський. – вид. 2-ге, доп. і виправл. – К. : Центр сприяння
інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.
10. Палихата Е.Я. Культура наукового і ділового мовлення / Е. Я.
Палихата. – Тернопіль, 1997. – 132 с.
11. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування /
Радевич-Винницький Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006.
– 291с.
12. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин,
А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367с.
13. Словник іншомовних слів : 23000 слів та термінологічних
словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт [та ін.]. – К. : Довіра, 2000. –
1018 с.
14. Словник скорочень в українській мові / уклад. Н.Д.Гула [та ін.] ;
ред.-упоряд. В. В, Жайворонок, М . М. Фещенко ; за ред. Л. С.
Паламарчука. – К. : Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 512 с.
15. Словник труднощів української мови / за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. :
Радянська школа, 1989.
16. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О.
Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К. : Наукова
думка, 2003. – 240 с.
17. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик,
І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К. : Довіра : УНВЦ «Рідна
мова», 1997. – 399 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і
діловодство).
Норми української літературної мови
Правильна вимова звуків, звукосполучень у словах
Наголос у словах
Східнослов’янська підгрупа
Українська мова
Акцентуаційні
Орфоепічні
Вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за
змістом у словосполученні чи реченні
Правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова
словосполучень і речень
Правильна побудова речень складних і простих без порушень правил логіки
Морфологічні
Лексичні
Синтаксичні
Орфографічні
Правильне написання слів
Пунктуаційні
Правильне вживання розділових знаків
Стилістичні
Вибір слова, що залежить від мети, характеру, ситуації висловлювання.
Західнослов’янська підгрупа
Південнослов’янська підгрупа
Польська, чеська, словацька, кашубська, лужицькі мови
Російсь-ка мова
Білоруська мова
Хорватська, сербська, болгарська, словенська, македонська,
старослов’янська (мертва) мови
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
