Курсова робота

за темою: Особливості створення документів

Тема: Особливості створення документів

План

Вступ

Розділ І. Документування управлінської діяльності установ.

Класифікація документів.

Вимоги до бланків документів.

Вимоги до текстів службових документів.

Розділ ІІ. Складання та оформлення службових документів.

2.1. Складання документів.

Оформлення документів.

Оформлення додатків до документів.

Розмноження документів.

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Діловодство — це діяльність, яка охоплює питання документування та
організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності.

Особливості сучасного діловодства полягають, насамперед, у переведенні
його на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем
оброблення та друкування документів, необхідності дотримання вимог
чинних державних стандартів у цій галузі, впровадження раціональних
прийомів роботи.

Дотримання стандартів з діловодства у практичній роботі органів
управління та документування сприяє .встановленню чіткого
організаційно-технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини.
Опанування прийомів раціональної роботи з документами дає змогу
скоротити час на їх складання, оброблення й пошук, організувати чіткий
контроль за проходженням та виконанням документів. Зрештою, правильно
підготовлений і належним чином оформлений документ — це свідчення
культури виконавця.

На сучасному етапі діяльність будь-якого закладу, установи, фірми,
організації без секретаря неможлива. Секретар — перший, з ким
зустрічається відвідувач в установі. Від нього багато в чому залежить,
як розпочне свій робочий день керівник. Від поведінки секретаря залежить
престиж фірми, в якій він працює, зрештою, настрій партнерів і клієнтів
фірми, установи, організації. Секретар — це помічник, який основну
роботу з документами бере на себе, даючи змогу керівникові творчо
працювати в суто виробничому плані.

Документи з’явились разом з писемністю, спочатку як засіб закріплення
майнових відносин, а потім, із розвитком писемності, стали засобом
спілкування, передавання інформації. Документи є одним з важливих сховищ
людської пам’яті.

Розділ І. Документування управлінської діяльності установ.

2.1. Документування управлінської діяльності полягає у фіксації за
встановленими правилами на паперових або магнітних носіях управлінських
діл, тобто у створенні документів.

Підставою для створення документів в установах є необхідність
засвідчення наявності та змісту управлінських діл, передавання,
зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно.

2.2. В установах визначається конкретний комплекс документів,
передбачений номенклатурою справ та необхідний і достатній для
документування їх діяльності.

2.3. Управлінська діяльність установ здійснюється шляхом видання
розпорядчих документів.

Видання розпорядчих документів установ визначається актами
законодавства, положеннями (статутами) про них.

З питань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції
різних установ, можуть прийматися спільні розпорядчі документи.

2.4. Підставами для прийняття розпорядчих документів в установах є:

• Конституція і закони України, постанови Верховної Ради України, укази
і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження
Кабінету Міністрів України, рішення та постанови Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, акти Ради міністрів Автономної Республіки
Крим;

• провадження виконавчої і розпорядчої діяльності з метою виконання
установою покладених на неї завдань і функцій;

• потреба у правовому регулюванні діяльності.

2.5. Розпорядчі документи, що надходять до установи від органів вищого
рівня, доводяться до організацій, що належать до сфери її управління.
Установа має право розсилати ксерокопії документів органів вищого рівня
організаціям, що належать до сфери її управління, разом із супровідним
листом.

2.6. Документи, що видаються на підставі розпорядчих документів органів
вищого рівня, повинні мати посилання на них із зазначенням найменування
цих документів, дат, номерів і заголовків.

2.7. Хід обговорення питань і рішення, що приймаються в колегіальних
органах, на зборах, засіданнях, нарадах фіксуються в протоколах.
Протоколи оформляються на підставі записів і стенограм, зроблених у ході
засідань.

У разі коли засідання стенографується, зміст виступів до протоколу не
заноситься. Розшифрована та оформлена належним чином стенограма
додається до протоколу.

Якщо хід засідання фіксується на магнітній плівці шляхом запису на
магнітофон чи диктофон, після засідання записані на ній тексти виступів
передруковуються і заносяться до протоколу.

2.8. Рішення колегіальних органів доводиться до виконавців і
організацій, що належать до сфери управління установи, шляхом надсилання
їм рішень.

Рішення колегій установ провадяться в життя наказами установи (керівника
установи).

2.9. Установа під час здійснення оперативних зв’язків з організаціями,
що належать до сфери її управління, іншими установами та організаціями,
окремими громадянами може надсилати листи.

Як правило, листи складаються у разі, коли неможливо або важко здійснити
бездокументний обмін інформацією, дати усні роз’яснення, вказівки
(особисті або по телефону), провести інструктування тощо.

2.10. Якщо службовий документ потребує негайного виконання, передача
тексту документа може здійснюватися по телефону, телеграфу або
телефаксу.

1.1. Класифікація документів.

«КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКУМЕНТІВ — це поділ їх на класи за найбільш загальними
ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні
оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.
У поточній роботі класифікацію документів здійснюють на етапі групування
їх у справи.

Документи класифікують за такими ознаками: * спосіб фіксації інформації;
* зміст; * назва; * вид; * складність; * місце складання; * термін
виконання; * походження; * гласність; * юридична сила; * стадія
виготовлення; * термін зберігання; * рід діяльності та ін.

За способом фіксації інформації розрізняють такі документи:

• письмові, до яких належать усі рукописні й машинописні документи,
виготовлені за допомогою друкарської та розмножувальної оргтехніки;

• графічні, в яких зображення об’єктів передано за допомогою ліній,
штрихів, світлотіні. Це графіки, мапи, рисунки, малюнки, схеми, плани.
Вони цінні своєю ілюстративністю;

• фото- й кінодокументи — такі, що створені способами фотографування й
кінематографії. Це кіно- та фотоплівки, фотокартки. На них можна
зафіксувати ті явища й процеси, які іншим способом зафіксувати важко чи
неможливо;

• фонодокументи — такі, що створюються за допомогою будь-якої системи
звукозаписування й відтворюють звукову інформацію (наприклад, записану
під час проведення засідань, зборів, нарад тощо).

За змістом документи поділяють на: • організаційно-розпорядчі; •
фінансово-розрахункові; • постачально-збутові та ін.

Організаційно-розпорядчі документи (ОРД) — це управлінська документація,
що слугує засобом здійснення та регулювання процесів управління.
Документи, які належать до ОРД, можна умовно поділити на такі групи:

• організаційні (положення, інструкції, правила, статути тощо);

• розпорядчі (постанови, рішення, розпорядження, вказівки тощо);

• довідково-інформаційні (довідки, протоколи, акти, пояснювальні та
службові записки, службові листи, відгуки, плани роботи, телеграми,
телефонограми, звіти, доповіді тощо);

• з кадрових питань (заяви, накази по особовому складу, особові картки,
трудові книжки, характеристики тощо);

• особові офіційні (пропозиції, заяви, скарги, автобіографії, розписки,
доручення тощо).

За назвою розрізняють:

• накази; • положення; • протоколи; • розпорядження; • вказівки; •
інструкції; • правила; • статути; • звіти; • ордери; • плани; • службові
листи; • заяви тощо.

За видами документи поділяють на:

• типові, що розробляються вищими органами для підвідомчих і організацій
з однорідними функціями і мають обов’язковий характер;

• трафаретні, котрі виготовляються друкарським способом: незмінювана
частина тексту документа друкується на поліграфічних машинах, а для
змінної інформації залишаються вільні місця. Такі документи зараз
найпоширеніші, оскільки на їх складанні та обробленні економиться час;

• індивідуальні, які створюються кожного разу по-новому. Це доповідні,
службові, пояснювальні записки, автобіографії тощо. За складністю
документи бувають:

• прості, що містять інформацію з одного питання;

• складні, які містять інформацію щодо двох і більше питань. Слід
ураховувати, що прості документи легше оброблювати, контролювати їх
виконання, здійснювати пошук.

За місцем складання розрізняють такі документи:

• внутрішні, що стосуються внутрішніх питань підприємства (організації,
установи, фірми) і не виходять за його межі;

• зовнішні, тобто вхідна та вихідна кореспонденція.

За терміном виконання документи бувають:

• термінові, що виконуються у строки, встановлені законом, відповідним
правовим актом, керівником, а також документи з позначкою «Терміново»;

• нетермінові, які виконуються в строки, визначені керівництвом
підприємства (організації, установи, фірми).

За походженням документи поділяють на:

• службові, що стосуються діяльності підприємства (організації,
установи, фірми);

• офіційно-особисті, які стосуються конкретних осіб, тобто іменні
(скарги, заяви тощо).

За гласністю документи бувають:

• звичайні,

• для службового користування (ДСК);

• таємні;

• конфіденційні та ін.

За юридичною силою документи поділяють на такі:

• справжні (істинні), що готуються в установленому законом порядку за
всіма правилами. Своєю чергою, справжні документи бувають: • чинні; •
нечинні. Документ стає нечинним, коли втрачає юридичну силу з будь-яких
причин;

• фальшиві (підроблені), в яких зміст чи оформлення не відповідає
істині.

За стадіями виготовлення розрізняють такі документи:

• оригінали — перші або єдині примірники офіційних документів;

• копії — документи, в яких точно відтворено інформацію інших
документів, а також усі їхні зовнішні ознаки чи частину їх і відповідним
чином оформлені. Існують такі різновиди копій: • відпуск (повна копія
вихідного документа, виготовлена водночас з оригіналом через
копіювальний папір); • витяг (копія офіційного документа, що відтворює
певну його частину і відповідно засвідчена); • дублікат (повторний
примірник документа, який має юридичну силу оригіналу).

За терміном зберігання розрізняють:

• документи постійного зберігання;

• документи тривалого (понад 10 років) зберігання;

• документи тимчасового (до 10 років) зберігання. За родом
діяльності виділяють системи документації, які класифікують таким
чином:

— організаційно-розпорядча;

— стандартів та технічних умов;

— планова;

— звітно-статистична;

— конструкторська;

— технологічна;

— розрахунково-грошова;

— з ціноутворення та ін.

1.2. Вимоги до бланків документів.

БЛАНК ДОКУМЕНТА (офіційного) — це стандартний apкуш паперу з
відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, залишеним
для змінної.

Встановлено два види бланків ОРД (ГОСТ 6.38—90): • для службових листів;
• загальний (для виготовлення наказів, протоколів, розпоряджень,
постанов, вказівок та інших ОРД).

Для виготовлення тих чи інших бланків документів встановлено два
варіанти розташування реквізитів:

• кутове — постійні реквізити розташовуються в лівому верхньому куті
(додатки 1,3);

• поздовжнє — постійні реквізити розташовуються уздовж верхньої частини
аркуша (дод. 2, 4—7).

Своєю чергою і кутове, і поздовжнє розташування реквізитів може бути:

• флаговим — кожний рядок реквізиту починається від лівої межі робочої
площі (дод. 1,3);

• центрованим — початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково
віддалені від меж відведеної робочої площі (дод. 2, 4— 7).

При виготовленні бланків для службових листів наносять реквізити 1—9 і
трафаретні частини реквізитів 11—13. Останні розміщують ліворуч, на
площі, відведеній формуляром-зразком, незалежно від варіанту
розташування постійних реквізитів — кутове чи поздовжнє. Крім зазначених
реквізитів та трафаретних частин, можуть наноситися також обмежувальні
позначки для реквізитів 16, 19, 20, 29-31 (дод. 1-4).

Створюючи документ іноземною мовою, реквізити бланка (у межах площі,
відведеної формуляром-зразком) треба продублювати цією мовою. На бланках
з кутовим розташуванням реквізитів спочатку друкують реквізити 6—9
державною мовою, а нижче — іноземною (дод. 3). На бланках з поздовжнім
розташуванням реквізитів зазначені реквізити друкують ліворуч державною
мовою, а праворуч — іноземною (дод. 4).

При виготовленні загальних бланків обов’язково наносяться реквізити 1—3,
6— 8, а також можуть наноситися трафаретні частини реквізитів 11, 12, 14
і обмежувальні позначки для реквізитів 4, 5, 17, 19, 20.

На основі загального бланка можуть виготовлятися бланки для окремих
видів документів — наказів (дод. 5), розпоряджень, вказівок, довідок
тощо. В цьому разі загальний бланк доповнюють реквізитами 4, 5, 10.

Організації, підприємства, установи, в яких загальна кількість вихідних
документів не перевищує 200 на рік, оформляючи документи, можуть
користуватися гумовим чи виготовленим на спеціальній основі штемпелем.
Склад і розташування реквізитів у штемпелі мають відповідати вимогам
ГОСТ 6.38—90.

Згідно з нормативними документами дозволяється виготовляти посадові
бланки. Склад цих бланків і розташування реквізитів на них мають
відповідати вимогам ГОСТ 6.38— 90 до бланків службових листів. У
посадових бланках уводять-додатковий реквізит «Назва посади», який
розташовують нижче від реквізиту 7 (дод. 6).

Зображення державного герба на бланках з кутовим та поздовжнім
розташуванням реквізитів уміщують на верхньому березі бланка над
серединою реквізитів. Зображення має вписуватися в коло діаметром до 20
мм.

Виготовляючи бланки документів, як емблему організації (реквізит 3)
використовують товарний знак (знак обслуговування), зареєстрований у
встановленому порядку. Замінювати назву організації її емблемою не
можна. Зображення емблеми розташовують на лівому березі аркуша на рівні
реквізиту 7.

Установи, об’єднання, організації, військові частини, які мають урядові
нагороди (ордени), можуть уміщувати зображення їх на бланках службових
документів чи включати назви нагород до своїх назв або робити те й інше
разом.

Замість повної назви вищого органу — міністерства чи відомства (реквізит
6) — можна наносити його скорочену назву, визначену відповідним правовим
актом (наприклад, «Мінхарчопром» замість «Міністерство харчової
промисловості»). Реквізит 8 у разі потреби вдруковують.

Індекс підприємства зв’язку, поштову та телеграфну адресу, номер
телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу (реквізит 9)
зазначають відповідно до «Поштових правил Міністерства зв’язку».
Банківські дані наводять таким чином, щоб їх можна було використати при
виконанні розрахунково-грошових операцій.

На бланках для недержавних підприємств (дод. 7) реквізити 1, 3, 6 не
зазначають. Реквізит 2 допускається розташовувати на місці реквізиту 1,
а реквізит 9 — на нижньому березі. Реквізити 29, 31 в такому разі
розташовуватимуться вище за реквізит 9.

Бланки документів слід виготовляти на білому папері чи папері світлих
тонів фарбами насиченого кольору.

1.3. Вимоги до текстів службових документів.

ТЕКСТ належить до основних реквізитів документа. Він має бути стислим,
конкретним, об’єктивним, юридичне бездоганним. Текст ОРД (реквізит 21)
оформляють у вигляді: * складного тексту; * анкети; * таблиці; *
поєднання цих форм.

Текст поділяють на абзаци — пов’язані за змістом частини тексту від
одного відступу до іншого. Доцільно, щоб кількість речень в абзацах ОРД
не перевищувала двох—чотирьох.

Бажано, щоб тексти службових документів складалися з двох частин:
вступної та основної. У вступній частині викладають підстави для
виготовлення документа, в основній— рішення, розпорядження, висновки,
пропозиції, прохання. Такий самий порядок викладання має зберігатися і в
тому разі, коли текст документа складається з однієї фрази.

Якщо документ створюється на підставі іншого документа, то це
зазначають, наприклад, так: «Відповідно до Указу президента України від
12.09.97 № 123 “Про…”.

Якщо текст документа має великий обсяг або містить кілька рішень,
висновків, то його слід поділяти на розділи, підрозділи, пункти,
підпункти, які нумеруються арабськими цифрами. Крапка між номером і
назвою, а також у кінці назви не ставиться, наприклад:

1 Назва розділу .

1.1 Назва підрозділу

1.1.1 Назва пункту

1.1.1.1 Назва підпункту

Абзаци всередині пунктів не нумерують. У службових листах, факсах
використовують такі форми викладу:

• від першої особи однини, наприклад: «Вважаю за потрібне…», «Прошу
надати…»;

• від першої особи множини, наприклад: «Просимо надати… »;

• від третьої особи однини, наприклад: «міністерство не заперечує…»,
«Управління вважає…».

У розпорядчих документах організацій, що діють на принципах
єдиноначальності, а також у документах, адресованих керівництву, текст
належить викладати від першої особи однини, наприклад:

«НАКАЗУЮ:», «ПРОПОНУЮ:», «ПРОШУ… ». У спільних розпорядчих документах
текст викладають від першої особи множини, наприклад: «НАКАЗУЄМО:»,
«УХВАЛИЛИ:», «ВИРІШИЛИ:».

Тексти доповідей, інформацій, виступів у протоколах викладають від
першої особи однини (цитують), а ключові слова «СЛУХАЛИ:», «ВИСТУПИЛИ:»,
«УХВАЛИЛИ:», «ВИРІШИЛИ:» подіють у множині минулого часу.

У документах, які визначають права та обов’язки (положення, інструкції),
а також, що містять аналіз чи оцінку фактів (акт, довідка),
використовують форму викладу тексту від третьої особи однини чи множини,
Наприклад: «відділ здійснює функції», «до складу об’єднання входять»,
«комісією виявлено».

Текст, що містить словесну чи цифрову характеристику одного об’єкта за
низкою ознак, оформляють у вигляді анкети, яка має постійну та змінну
інформацію. До постійної інформації належить перелік ознак, наведений у
певній послідовності, а до змінної — конкретна характеристика цих ознак.

Текст, який становить зразок, що його надто часто наслідують, оформляють
у вигляді трафарету. У трафаретних документах постійну частину тексту
виготовляють друкарським способом або за допомогою ПК (друкарської
машини), а змінну — вписують від руки або вдруковують.

Цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць:

Горизонтальні та вертикальні лінійки, які розмежовують рядки таблиці, а
також лінії, що обмежують таблицю зліва, справа і знизу можна не робити,
якщо це не ускладнює користування таблицею) Таблицю розташовують
безпосередньо після тексту, в якому пре неї згадується вперше, або на
наступній сторінці. Таблиці нумерують арабськими цифрами по порядку в
межах розділу, крім тих, ще наводять у додатках. Номер таблиці
складається з номера розділу й порядкового номера таблиці, відокремлених
крапкою, наприклад, Таблиця 4.2 — друга таблиця четвертого розділу.

Таблиця може мати назву, яку друкують малими літерами (перша літера
назви — велика) й розташовують угорі. Назва має бути короткою. Якщо
рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, то таблицю
поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною чи поруч, або
переносять на наступну сторінку, і повторюючи її головку та боковик.
Поділяючи таблицю на частини, можна головку чи боковик заміняти
відповідно номерами граф або рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами в
першій частині таблиці.

Слово «таблиця _____» зазначають один раз зліва над першою частиною
таблиці; над іншими частинами пишуть так: «продовження таблиці ______»
із зазначенням її номера.

Заголовки граф починають з великої літери, а підзаголовки — з малої,
якщо вони утворюють одне речення із заголовком. Якщо підзаголовки мають
самостійне значення, то їх друкують з великої літери. Заголовки й
підзаголовки граф зазначають в однині; крапку в кінці не ставлять.

Розділ ІІ. Складання та оформлення службових документів.

2.1. Складання документів.

4.1.1. Для складання службових документів повинен використовуватись
папір форматів A3 (297×420 мм), А4 (210×297 мм) та А5 (148×210 мм).

Складання документів на папері довільного формату не дозволяється.

4.1.2. Як правило, всі службові документи повинні оформлятися на бланках
установи. Бланки виготовляються згідно з вимогами державних стандартів
та цієї Примірної Інструкції з обов’язковим додержанням таких правил:

• встановлюється два види бланків: бланк для листів і загальний бланк
для інших видів організаційно-розпорядчих документів (додатки 6, 7 і 8).
Виготовлення бланків конкретних видів документів допускається, якщо їх
кількість на рік не перевищує 200 одиниць;

• бланки кожного виду повинні виготовлятися на основі кутового або
поздовжнього розміщення реквізитів. Реквізити заголовка розміщуються
центрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені
від меж площі) або прапоровим (кожний рядок реквізиту починається від
лівої межі площі) способом;

• бланки повинні виготовлятися друкарським способом на білому папері
світлих тонів фарбами яскравого кольору;

• бланки документів повинні мати такі поля:

ліве — 20 міліметрів;

верхнє — не менше як 10 міліметрів;

праве і нижнє — не менше як 8 міліметрів.

Деякі внутрішні документи (заяви працівників, окремі службові довідки
тощо) та документи, створювані від імені кількох або більше організацій,
оформляються не на бланках.

4.1.3. 3 метою прискорення виконання документів та правильного
формування справ у діловодстві кожний документ повинен містити одне
питання.

Винятком є складання протоколів, наказів, планів, звітів та
узагальнюючих документів.

4.1.4. Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію,
викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об’єктивно, без повторень та
вживання слів і зворотів, які не несуть змістовного навантаження.

Зміст документа має бути пов’язаний із змістом раніше виданих з даного
питання документів.

4.1.5. Текст документа оформляється у вигляді суцільного складного
тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм.

Суцільний складний текст документа містить граматично і логічно
узгоджену інформацію про управлінські дії та використовується під час
складання правил, положень, листів, розпорядчих документів.

Як правило, тексти розпорядчих документів і листів складаються з двох
частин. У першій зазначається підстава або обґрунтування для складання
документа, в другій — висновки, пропозиції, рішення, розпорядження або
прохання.

В окремих випадках текст документа може містити лише одну резолютивну
частину, наприклад: наказ — розпорядчу частину без констатуючої, лист —
прохання без пояснення.

Форма анкети використовується у разі викладення цифрової або словесної
інформації про один об’єкт за певним обсягом ознак. Анкетні тексти
використовуються в організаційно-розпорядчих документах, документах з
матеріально-технічного постачання і збуту, фінансових документах тощо.

Форма таблиці використовується у разі викладення цифрової або словесної
інформації про кілька об’єктів за рядом ознак. Табличні тексти
використовуються в планових, звітно-статистичних, фінансових,
бухгалтерських, організаційно-розпорядчих та інших документах.

У таблицях і анкетах, призначених для оброблення ПК, об’єкти, ознаки та
їх показники у разі потреби кодуються.

4.1.6. Відповідальність за зміст, правильну підготовку та оформлення
службових документів покладається на керівників структурних підрозділів
установи.

Відповідальність за зміст документа, який візується кількома особами,
несуть однаковою мірою всі ці особи.

2.2. Оформлення документів.

4.2.1. Службовий документ, що складається в установі, повинен мати
обов’язкові реквізити і стабільний порядок розміщення (додатки 9, 10);
найменування установи — автора документа, код установи, код форми
документа, назва виду документа (не зазначається на листах), дата,
індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, візи, позначка про виконання
документа і направлення його до справи.

Під час підготовки та оформлення документа склад обов’язкових реквізитів
може бути доповнений іншими реквізитами, якщо вимагає призначення
документа або його обробка.

Нормативно-правові акти, які відповідно до Указу Президента України від
3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативних актів
міністерств та інших органів державної виконавчої влади» заносяться до
державного реєстру, повинні мати у верхньому правому кутку після номера
акта чи грифа затвердження вільне місце (6×10) для запису про державну
реєстрацію (додаток 11).

4.2.2. Найменування установи повинно відповідати найменуванню,
зазначеному у положенні (статуті) про неї. Скорочене найменування
вживається тільки у разі, коли воно офіційно зафіксовано у положенні про
установу. На бланку скорочене найменування розміщується слідом за
повним.

4.2.3. Назва виду документа (наказ, розпорядження, рішення тощо)
зазначається на бланку друкарським або машинописним способом і повинна
відповідати компетенції установи, змісту управлінської діяльності.

4.2.4. Заголовок до тексту документа повинен містити короткий виклад
змісту документа. Він має бути максимально коротким і ємним, точно
передавати зміст тексту.

Заголовок повинен граматично узгоджуватися з назвою документа,
формуватися за допомогою віддієслівного іменника і відповідати на
питання «про що?», «чого?». Наприклад: наказ (про що?) про створення
установи; протокол (чого?) засідання експертної комісії.

Якщо у документі йдеться про кілька питань, заголовок може бути
узагальненим.

Заголовки до текстів машинограм формулюються за тими ж правилами.

У разі складання документа на основі уніфікованої форми постійна частина
заголовка, що входить у назву форми, доповнюється змінною інформацією,
яка конкретизує його зміст.

Текст документа, надрукований на папері формату А5, дозволяється
подавати без заголовка.

Заголовки не складаються до текстів телефонограм, телеграм та
повідомлень.

2.3. Оформлення додатків до документів

4.11.1. Додатки доповнюють, пояснюють окремі питання документа або
документ в цілому. Про наявність додатків зазначається у тексті або
після тексту документа перед підписом. Назва додатка у тексті документа
повинна відповідати назві самого додатка.

4.11.2. Додатки до документів можуть бути трьох видів:

• додатки, що затверджуються або вводяться в дію розпорядчими
документами (додатки до розпорядчих документів);

• додатки, що пояснюють або доповнюють зміст основного документа;

• додатки, що є самостійними документами і надсилаються із супровідним
листом.

Додатки повинні оформлятися на стандартних аркушах і мати всі необхідні
для конкретного виду документа реквізити.

У розпорядчому документі відомості про наявність додатків зазначаються у
тексті, наприклад: «Розробити і подати на затвердження графік
комплексного плану наукової організації праці (НОП) в установі за
формою, зазначеною у додатку 1».

Додатки до розпорядчого документа повинні мати відмітку з посиланням на
цей розпорядчий документ, його дату і номер. Відмітка робиться на
верхньому правому полі першого аркуша додатка, наприклад:

Додаток

до наказу Міністерства освіти України

20.04.97 № 15

У разі наявності кількох додатків, на них зазначаються порядкові номери,
наприклад: Додаток 1, Додаток 2 тощо. Знак № перед цифровим позначенням
не ставиться.

Додатки до розпорядчих документів повинні підписуватись керівниками
структурних підрозділів установи на лицьовій стороні останнього аркуша
додатка.

Відомості про наявність додатків до планів, звітів, протоколів,
повідомлень, листів тощо оформляються у такому порядку:

• якщо документ має додатки, повна назва яких наводиться у тексті, то
відмітка про наявність додатків оформляється за такою формою:

Додаток: на 5 арк. у 2 прим.;

• якщо документ має додатки, повна назва яких не наводиться у тексті, то
їх необхідно перелічити після тексту із зазначенням кількості аркушів у
кожному додатку та кількості їх примірників, наприклад:

Додатки: 1. Довідка про виконання плану розвантажувальних робіт на 2
квартал 1997 р. на 5 арк. в 1 прим.

2. Графік розвантажувальних робіт на 3 квартал 1997 р. на 2 арк. в 1
прим.;

• якщо до документа додається інший документ, що має додатки, то
відмітка про наявність додатка оформляється таким чином:

Додаток: Висновок санітарно-епідеміологічної комісії 25.01.97 № 4 і
додаток до нього, всього на 21 арк. у 2 прим.;

• якщо додатки зброшуровані (книги, журнали), кількість аркушів не
зазначається;

• при великій кількості додатків на них складається опис, а в самому
документі після тексту зазначається:

Додаток: відповідно до опису на ____ арк.;

• якщо додаток надсилається не за всіма зазначеними у документі
адресами, відмітку про наявність документа оформляють за формою:

Додаток:- на 5 арк. у 2 прим, на першу адресу.

2.4. Розмноження документів

4.13.1. Порядок розмноження документів засобами розмножувальної техніки
визначається керівником установи, а необхідність розмноження окремих
документів — керівниками структурних підрозділів.

4.13.2. Розмноження невеликих за обсягом документів може здійснюватись
безпосередньо секретарем за допомогою засобів оргтехніки, існуючих на
його робочому місці.

4.13.3. Розмноження великих за обсягом документів повинно здійснюватися
спеціалізованим підрозділом (розмножувальним цехом) за такими правилами:

• для виконання розмножувальних робіт виконавець заповнює замовлення,
яке підписує керівник структурного підрозділу (додаток 14);

• документи на розмноження, передаються у розмножувальний цех разом із
замовленням. При цьому замовленню надається номер, зазначається дата
його передачі, встановлюється термін виконання замовлення;

• замовлення реєструється у спеціальному журналі обліку роботи
розмножувального цеху (додаток 15). Під час одержання розмноженого
документа особа, яка його одержує, розписується на замовленні із
зазначенням дати одержання;

• оригінали документів після виготовлення з них копії повертаються за
належністю.

Список використаної літератури:

Вербицька Т.С., Чіннікова В.П. – Львів: Оріяна – Нова, 2001.

Віденко А.Н. Сучасне діловодство. – Київ: Либідь, 1998.

Лоза О.В. Діловодство та документування управлінської діяльності.
Навчальний посібник. – Київ: УААУ, 1997.

Палех Ю.В. Управлінське документування. Навчальний посібник у 2-х
частинах – Київ: ВКУ, 2001.

Коваль А.П. Ділове спілкування – Київ: Либідь, 1992.

Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – Київ: Вежа, 1994.

Альбов А.С. Лист зарубіжному партнеру. – Санки-Петербург: 1991.

Кузнєцова А.Н. Машинопис – Москва, 1991.

Похожие записи