Реферат на тему:

Джерелознавство. Відомості про населення на території України у творах
давньогрецьких авторів

Серед давньогрецьких авторів, які залишили відомості про українські
землі та про народи, котрі їх заселяли, виділяється Геродот, автор
«Історії греко-перських воєн», або, як ще називають цю працю, просто
«Історія». Це єдиний автор, який стосовно свого часу подав комплексну
картину природи, населення, господарства, побуту і культури Північного
Причорномор’я від Істри (Дунаю) на заході і Танаїса (Дону) на сході. В
інших античних авторів (Гіппократ, Діодор Сіцілійський, Страбон, Пліній
Старший, Птоломей) знаходимо або ж описи подій, або ж окремих аспектів
життя племен, розселених на території сучасної України і суміжних
земель. Отже, відомості античних авторів, зрозуміло, не відтворюють
неперервності історичного процесу на наших землях і можуть служити лише
певним орієнтиром того процесу. Тільки в комплексі з археологічними
джерелами, речовими пам’ятками, відкритими внаслідок археологічних
досліджень, у комплексі з епіграфічними, лінгвістичними, етнографічними
та іншими джерелами сучасний історик має змогу реконструювати давнє
минуле.

Однак для історичної науки стало традицією уважно вивчати писемні
пам’ятки. Завдяки праці попередніх поколінь дослідників сучасний історик
користується майже всіма творами античних авторів, які описували чи
згадували наші землі. Ці твори вже у XIX, а також у XX ст. перекладені
російською мовою Переклади українською почали активно проводитись лише
тепер, в умовах незалежної України Тут, зокрема, наголосимо на виході у
світ українською мовою «Історії» Геродота. Видання здійснили Інститут
археології та Інститут археографії НАН України.

Щодо інших авторів, то ми маємо змогу користуватися їхніми творами в
російському чи польському перекладах або ж оглядовими працями
українських авторів на зразок книжки «Чужинці про Україну» Володимира
Сочинського. Щоправда, ця книга містить лише описи періоду після IX ст.
н.е.

Російською ж мовою є такі видання античних авторів:

Гиппократ. Избранные книги. М, 1936.

Гиппократ, Сочинения. М.; Л., 1941, 1944.

Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. СПб., 1874-1875. Кн. 1-16.

Страбон. География: В 17 кн. /Перевод Ф.Г.Мищенко. М., 1879.

Корнелии Тацит. Сочинения М.; Л., 1969. Т. 1-2.

Страбон. География /Перевод Стратиновского. Л., 1964.

Катоп, Варрон, Колумелла, Плиний. О сельском хозяйстве. М., 1957.

Амыан Марцеллин. История. К., 1906-1908. Вып. 1-2.

Йордан. О происхождении и деяниях готов. М., 1960.

Українською мовою свідчення авторів наведених книг та інших в деяких
місцях “Історії України-Руси” широко цитує Михайло Грушевський
(наприклад, Птолемея про племена карпів у Карпатах).

Але повернімося до Геродота. Він народився у Галікарнасі (Мала Азія) між
490-480 р. до н.е., помер між 430-424 р, н.е. Син багатого рабовласника.
Брав участь у боротьбі проти тиранії, але змушений був залишити
батьківщину. Жив на Самосі, в Афінах, Фурії (південна Італія).
Подорожував по містах Малої Азії, був у Єгипті, Вавилонії, Фінікії,
Сирії, Західному Причорномор’ї, Ольвії. Його праця «Історія» — перша
широка історична оповідь про держави І народи. В центрі уваги —
докладний опис греко-перських воєн від Іонійського повстання 500-493 pp.
до н.е. і до здобуття афінянами Сеста, тобто до 478 р. до н.е.
Особливість методу Геродота — критичне ставлення до різних оповідей І
переказів. Можливо, через це вже у давнину йога називали «батьком
історії».

В елліністичний час александршські вчені поділили «Історію» Геродота на
дев’ять книг, давши кожній книзі Ім’я однієї з грецьких муз:

першій — Ім’я музи Історії Клю

другій — Ім’я музи ліричної поезії Евтерпа’,

третій —- Ім’я музи комедії Тама четвертій — музи трагедії Мельпомена;
п’ятій — музи танців Терпсіхора, шостій — музи любовної поезії Брато;
сьомій — музи гімнів Полїгїмнія восьмій — музи астрономії Урація;
дев’ятій — музи епосу Каллюпа.

Джерелом до Історії, історичної географії та етнографії Північного
Причорномор’я є саме книга четверта — Мельпомена Зрозуміло, що і в цій
книзі у центрі уваги Геродота — опис ходу воєнних дій між перськими
військами царя Дарія І скіфами та їх союзниками Гелоном, Будином І
Савроматом. Скіфи відступали на схід вздовж Маєтїдського озера за
Танаїс, аж до пустелі, а Дарій ішов за ними. На лівому березі Танаїсу
він спалив обезлюднене дерев’яне місто в країні будинів. Від пустелі на
сході Дарій повертався на захід. Скіфи переслідували Його, але без бою.
Дарій послав вершника до скіфського царя Ідантірса з листом: «Дивний
чоловіче! Чому ти все тікаєш, хоча міг би зробити вибір між двома
можливостями? Якщо ти вважаєш себе спроможним учинити опір моїм силам,
то зупинися І вступи у бій. Чому ти тільки бігаєш туди й сюди? Якщо ти
визнаєш себе неспроможним, то перестань тікати, принеси дари своєму
владареві — землю і воду — І тоді ми почнемо переговори».

Цар Ідантірс відповів, що скіфи не мають ні міст, ні оброблених полів,
отже, їм нема за що воювати. Чому ж їм вступати в бій? На завершення
сказав: «У нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте
завдати їм шкоди».

Після цього скіфи далі воювали, вживаючи пізнішу термінологію,
партизанськими методами. Підстерігали воїнів Дарія, коли ті сідали їсти,
влаштовували нічні наскоки, засідки тощо.

Аж коли військо Дарія опинилося у великій скруті, скіфські царі послали
йому дари: птаха, мишу, жабу І п’ять стріл. Один з наближених Дарія
Гобрій так розшифрував дари: «Якщо, перси, ви не станете птахами і не
полетите високо в небо, ні мишами і не сховаєтеся в землю, ні жабами і
не пострибаєте в болота, ви не повернетеся додому, все погублять оці
стріли».

Далі описано ганебний відступ Дарія до Істра, переговори скіфів з
іонійцями та Іншими союзниками Дарія, котрі охороняли міст на Істрі, про
те, як іонійці лавірували між скіфами І Дарієм, щоб і скіфам догодити, і
Дарію залишитись вірними.

І все-таки, на нашу думку, найбільша цінність Геродотового опису Скіфії
полягає не в розповіді про воєнні дії, а в зображенні географії, природи
і населення краю, культури та звичаїв різних народів. І хоч у тексті
історика багато явищ описано на основі приблизних розповідей, іноді
чуток І легенд чи забобонів, він є, тим не менше, зрізом знань епохи,
унікальним у своєму роді.

Важко утриматись від поширеного цитування твору. Наприклад, про природу
краю: «їхня країна рівнинна і рясніє травою, і зрошується водою багатьох
річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову ті з них, які
найбільш відомі І судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має
п’ять гирл, а потім Тірас, Гшанш, Борисфен, Пантікап, Гшокірш, Герр І
Танаїс» Вказується, яка то Істр «найбільша ріка», називаються його
притоки А про Дніпро Історик написав, що «Борисфен найбільша після Істри
вона найбільш корисна для людей не лише серед Інших рік Скіфи, але І
взагалі серед всіх Інших, крім єгипетського Нілу, бо з ним не можна
зрівняти жодну Іншу ріку» Навколо Борисфсна «найкращі І найбільш поживні
пасовища для худоби, І дуже багато в ньому риби, приємної на смак, І
вода в ньому дуже чиста, порівняно з Іншими — з каламутною водою, І ниви
навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава А в
його гирлі відкладається багато солі І великі риби в ньому без колючих
кісток, що їх називають антакаями» (очевидно, білуги — CM) » Там, де
Борисфен наближається до моря, з ним з’єднується Гшаній, що вливається в
те саме мілководдя»

Про народи, які були сусідами Скіфи, Геродот подає такі відомості «Від
гавані борисфештів (бо вона розташована якраз посередині приморської
частини всієї Скіфи), від неї І далі перший, котрий можна зустріти, — це
каллітдці які є нанівелліни І напівскіфи, над ними є Інший народ, що
називається алізонами Вони І каллішди мають такий спосіб життя, як І
скіфи, але сіють та споживають пшеницю, цибулю, часник, сочевицю І просо
Над алізонами живуть скіфи-оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на
продаж Ще далі живуть неври, а на північ від неврів, наскільки я знаю, є
незалюднена країна Оці народи живуть уздовж ріки Ґінанія на заході від
Борисфена» Про Інших сусідів скіфів розповідається також в тому місці,
де йдеться про війну з Дарієм Скіфи направляли посланців до царів
таврів, агатірсів, неврів, андрофагів, маланхлайте, будите, савроматів
Хтось розповідав Геродоту, що всі неври — вовкулаки «Мене вони цим
оповіданням не переконали, але вони на цьому наполягають І ще
підтверджують клятвою»

Дуже цікава розповідь Геродота про походження мови савроматів (сарматлв)
Йдеться про те, що савроматські амазонки взяли для себе за чоловіків
молодих скіфів, пішли з ними на схід Танаїда, навчилися від них
скіфської мови, але недосконало Через це «савромати розмовляють
скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки
не вивчили її як слід».

У цій розповіді, звичайно, не можна приймати за чисту монету легенду про
амазонок І про те, як вони вчилися скіфської мови Але цінним є
твердження Геродота про близькість мови скіфів І сарматів, що засвідчує
спорідненість цих народів І сьогодні дає підставу вживати термін
скіфо-сариати, які жили у Причорномор’ї з VI ст до н е до IV ст н е —
1000 років

Найцікавіших, хоч не раз І малоймовірних, дивовижних розповідей залишив
Геродот про культуру І звичаї скіфів: про їх богів, головно грецького
походження, — Гестію, Зевса, Гею, Аполлона, Афродіту, Уранію та Інших зі
зміненими скіфськими Іменами, про особливе пошанування бога Арея, на
честь якого будують священні споруди «в центрі області кожного народу»,
про мечі, що є символом Арея І встромлюються в культові купи хмизу, над
якими приносять в жертву коней, овець, одного із сотні взятих у полон
ворогів. Дуже детально оповідається, як приносили в жертву людей, про
звичаї на війні. Скіф пив кров Із першого ворога, котрого вбивав, а
голови вбитих ворогів приносив своєму цареві. Із шкір забитих людей
робили вжиткові речі, а з черепів — чаші. Поширеним сюжетом зображено
спосіб похорону царів, справляння поминок через рік після їх смерті.

З Інтересом читаються оповіді про скіфські лазні, гігієну скіфських
жінок, які маззю з кипарисової та кедрової деревини та ладану змащують
тіло й обличчя. «І від цього вони, по-перше, приємно пахнуть, а
по-друге, коли вони потім знімають шар цієї масті, їхня шкіра стає
чистою і блискучою».

Геродот наголошує на ворожому ставленні скіфів до чужих свят, обрядів І
звичаїв. Коли хтось намагався переймати або наслідувати ці звичаї, його
вбивали, навіть якщо такі наслідувачі були царями. Так цар Савлій убив
брата Анахарсія, так з царя був скинутий, а потім убитий цар Скіл та ін.

Незважаючи на численні очевидні вигадки, «Історія» Геродота, безумовно,
є надзвичайно багатим джерелом вивчення епохи. І професійний історик
порівняно легко може відбирати в ній зерна Істини з вигадок, легенд і
забобонів, зумовлених рівнем загальних знань V ст. до н.є.

Пізніші часи з історії Скіфії частково відображені у праці Гіппократа
(460-377 р. до н.е.) «Про повітря, воду і місцевості». Гіппократ також
був у Скіфії, щоправда, Інші народи йому маловідомі. За Гіппократом,
скіфи не мали будинків, а жили у повстяних будках, поставлених на
чотириколісних чи шестиколісних возах і облаштованих як хати, з
двома-трьома відділами. Такий віз тягнуло дві або три пари волів, а в
будках сиділи при переїздах жінки з дітьми. Чоловіки ж їхали верхи.
Вслід за ними йшли отари овець, корови І коні. На одному місці скіфи
перебували, поки їхній худобі вистачало паші, потім переходили на Інше
місце.

Цінні відомості з історії Боспорського царства містяться у «Історичній
Бібліотеці» Діадора Сіцилійського (І ст. до н.е.). Твір складається з 40
книг, збереглися 1-5, 11-20.

Чимало цікавого матеріалу про Північне Причорномор’я навів Страбон (64
р. до н.е. — 23(24) р. н.е.) —- давньогрецький географ та історик, автор
«Географії» в 17 книгах, де описано всю відому тоді ойкумену. Перші дві
книги методологічні, Історіографічні. Про Чорномор’я писав у 4-й главі
книги VII. Найбільше відомостей про Босфор І Херсонес. Серед народів,
які проживали на схід від Дніпра, називалися роксоляни, а також язиги,
царські урги. За Доном — сармати, аорси і сіраки (пізніше Страбон усіх
об’єднував назвою алани), за Каспійським морем — «східні скіфи».

Про слов’ян згадував римський автор Пліній Старший (І ст. н.е.). Він
називав їх венедами, повідомляючи, що вони розселені на схід від Вісли І
на північ від Дунаю. Про слов’ян у II ст. н.е. писав у своїй «Географії»
(керівництво з географії) давньогрецький автор Клавдій Птолемей. Він
називав народи І племена, які населяли Сарматію (Північне
Причорномор’я). Птолемей був видатним астрономом, «обґрунтував»
геоцентричну систему Всесвіту, що проіснувала як панівна аж до
Коперніка, а також географом. Впровадив систему координат та Інші
положення.

Питання про орди гуннів відображено в «Історії» Аміана Марцелліна
(330-400 pp.) у кн. XVI.

Вагоме місце в Історіографії Історії Східної Європи III-IV ст. посідає
праця Иордана «Про походження І діяння готів». Йордан був секретарем при
дворі готських королів у Італії. Ставився до них з повагою і
возвеличував, зокрема, короля Германаріха. Західний кордон слов’ян
обмежував Дунаєм, а їх розселення на території- від міста Новієтунського
й озера Мурсіанського до Дніпра та по Віслі.

Мабуть, Иордана слід вважати останнім із античних авторів, які писали чи
згадували про землі сучасної України і про народи, котрі їх населяли.

Використані джерела і праці

Багрянородный Копстянтип Об управлении империей. М., 1991.

Геродот. Історії в дев’яти книгах К., 1993 Кн. 4. Мельпомена С 180-228.

Історія України в документах \ матеріалах. Київська Русь І удільні
князівства XII-XIII ст. К , 1939 С 7-71.

Сгчшіський Володимир Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по
Україні та Інших писань чужинців про Україну за десять століть. К., !
992 С 8-41

Хрестоматія з Історії Української РСР з найдавніших часів до кінця 50-х
рр XIX ст.: Посібн. для вчителів. К , 1959. С 8-41.

Высоцкий С.А Средневековые надписи Софии Киевской XI-XVII вв. К., 1976.

Грушевський Михайло. Історія Укра’ши-Руси. В 2 т К., 1991. Т 1.

Довгопол В М , Литвинепко М А , Лях Ф Д Джерелозназстао Історії
Української РСР К., 1986 С. 34-35.

Зашинский В.А , Дмитриенко М Ф, Балабушевич ТА и др. Специальные
исторические дисциплины. К., 1992. С. 303-307.

История Киева: У 2 т К., 1984. Т. 1 Древний и средневековый Киев. С.
150-157.

История СССР с древнейших времен до наших днів. У 12т. М , 1966 Т.
1.С.246-256.

Источниковедение истории СССР. М., 1989 С. 49-58

Максимович М.О. О надгробиях в Печерском монастыре //Киев явился градом
великим • Вибрані українознавчі твори К., 1994 С. 145-161.

Піцишин М, Овчинников А Міф про державу дулібів VI століття //Наук. зап.
Львів 1ст. музею. Львів, 1997 Вип 6 Ч. 1 С 123-134

Похожие записи