Реферат на тему:

Джерелознавство. Види діловодних документів державних адміністративних
органів.

Документи судочинства

Всі державні установи в процесі діяльності не тільки послуговувались
актовими регулюючо-правовими документами, а й самі створювали численну
кількість діловодної документації, зокрема такі її підвиди: журнали
засідань різних колегіальних органів, протоколи, стенограми, звіти
посадових осіб, доповіді, екстракти доповідей, довідки комісій, службові
листи, запити, донесення, рапорти, заяви, скарги, реєстри, особові
справи І досьє тощо.

Журнали велися під час засідань колегіальних виконавських органів,
наприклад, Комітету Міністрів Росії, колегії міністерства,
губерніального правління. Як правило, в журналах надавалися скупі дані
про склад учасників засідання, питання з порядку денного, прізвища осіб,
які були основними доповідачами, а також суть рішень, ухвалених
колегіальним органом.

До того ж підвиду діловодної документації належать і протоколи засідань
таких колегіальних органів. Віденська палата депутатів видавала серійно
«Stenographische Protokole tiber die Sitzungen des Hauses der
Abgeordneten» (Стенографічні протоколи засідань палати депутатів).
Протоколи детальніше відображали хід засідання та обговорення. Окрім
відображення основного змісту питань, що обговорювалися, в них
фіксувалися запитання до доповідачів, репліки учасників засідання, суть
рішень. Хронологічно протоколи є підвидом документації пізнішого
походження, ніж журнали.

Звичайно, форма протоколу залежала від того, в мирних чи воєнних умовах
проходили засідання; чи питання, що розглядалися, були наперед
запланованими до розгляду, а чи орган збирався для обговорення багатьох
питань, продиктованих, наприклад, умовами воєнного становища.
Ілюстрацією протоколу такого Імпровізаційного засідання може бути
протокол Державного Секретаріату ЗОУНР з 25 лютого 1919р. Зазначені
присутні: Голубович, Петлюра, Мартинець, Артимович, Макух, Бубела,
Біляк, Петрушевич.

Голубович, голова Державного Секретаріату, склав звіт про перебування
делегації ЗУНР у Львові на зустрічі з місією Антанти і з польським
командуванням. Петлюра зробив репліку про те, що українська сторона
могла б більше впливати на «правительства» зарубіжних країн за
посередництвом «впливових капіталістичних сферій» шляхом розвитку з
останніми ділового співробітництва.

Макух (Державний Секретар внутрішніх справ) додав репліку про
необхідність бути налаштованими на співпрацю з поляками при будь-якому
повороті подій, і «як дістанемося під Польщу», і «якби ми були
суверенні». Мовляв, при різних ситуаціях «поляки нас не зломлять». От
тільки б зміцнилася «злука».

Петлюра доповнює: в Одесі «ми говорили з Антантою І зазначили границі»,
що населення над Чорним морем «буде мати користь від заспокоєння» на
Інших фронтах. Голубович говорить про потребу зліквідувати західний
фронт (тобто замирення з поляками. — С.М) І зміцнення співпраці зі
східною Україною: «нам треба харчів і муніції».

Петлюра пропонує, щоб від Державного Секретаріату в Директорії був
уповноважений делегат, оскільки необхідно зміцнювати єдність у військах,
фінансових, шляхових та заграничних справах. «Я хотів би, щоб
якнайбільше Вашого елементу перейшло на нашу сторону. У ваших старшин
більше дисципліни в роботі і почуття обов’язку. Треба, щоби військові
інститути були просякнуті націоналістичним духом…» Він висловився за
створення спільних централей УНР і ЗУНР.

Голубович зазначив: «В принципі годжуся — але се незвичайно тяжка
справа. У вас байонські суми. Вже по злущ дала ся відчути підвижка цін.
Ми не є в силі покривати коштів… Корона ще недавно добре стояла.
Тимчасом держави приступили до творення власної валюти через
стемплювання. Се й причинило упадок курсу корони… Хочу звернути увагу
на розкидання грошей. Місія до Данії. Дали 200000 крб».

Чіткого рішення щодо позиції в переговорах з місією Антанти і з поляками
Державний Секретаріат у присутності керівника Директорії С.Петлюри І
Голови Національної Ради ЗУНР Є.Петрушевича так і не виробив.

Далі на засіданні йшлося про господарську розруху в ЗУНР, спустошення за
наслідками війни, відсутність контролю за господарськими вантажами,
зокрема продуктовими, зі східної України, про неконтрольований наплив у
Галичину людського елементу зі сходу, в тому числі
анархістсько-більшовицького, погане збереження продовольчих запасів,
військове будівництво тощо. Виступали Є.Петрушевич, М.Мартинець
(Державний Секретар земельних справ), П Бубела (товариш Державного
Секретаря у військових справах). Фактично, багато питань обговорювали, а
рішень, по суті, так І не приймали. Проте це зовсім не означає, що
цінність такого протоколу як Історичного джерела втрачається. Зовсім ні.
Протокол передає атмосферу напруги, невизначеності з багатьох питань,
почасти некомпетентності, притаманної Державному Секретаріатові Протокол
засвідчує, наскільки непростими були стосунки між С.Петлюрою, з одного
боку, та С.Голубовичем і Є.Петрушевичем — з іншого. Нарешті, протокол,
зокрема у зіставленні з Іншими протоколами, є прекрасним джерелом для
вивчення персоналій. За реакцією, репліками, промовами Державних
Секретарів проступають їх характери, Інтелект, політичні позиції,
відданість справі національної державності чи формальне ставлення до
державної служби.

З початку XX ст. у багатьох випадках, зокрема для відображення роботи
центральних і крайових самоврядних законодавчих органів, у тому числі
Галицького Крайового та Буковинського Крайового сеймів, у практику
ввійшло стенографування. Стенограми потім видавалися серійними виданнями
мовами, якими користувалися промовці: польською, українською, німецькою,
румунською. Маршалок Галицького сейму початку XX ст. Станіслав Бадені
любив говорити промови поперемінне польською й українською мовами. Так
вони й друкувалися у «Sprawozdaniach stenograficznych…» засідань
сейму, а також в офіційній проурядовій газеті «Gazeta Lwowska».

До дуже багатих інформацією діловодних джерел варто віднести
різноманітні доповіді: тематичні доповіді міністрів на засіданнях
Комітетів міністрів, Рад міністрів, ради Державних Секретарів, Народного
секретаріату; звіти міністрів, а особливо звіти губернаторів,
намісників, воєвод. У кожній державі й у відповідні хронологічні періоди
такі звітні доповіді вищих посадових осіб відповідних адміністративних
одиниць мали свою структуру. Але незалежно від варіантів такої структури
звітні доповіді завжди давали загальну характеристику економіки,
населення, культури, освіти І політичних симпатій, санітарного стану, а
також діяльності управлінських структур, стану правопорядку І рівня
злочинності. Ось структура тематичної доповіді Волинського воєводи щодо
національно-демографічних стосунків у воєводстві станом на 1930 p.:

— характеристика зародження і розгортання українського руху на Волині з
1905р.;

— нацІонально-конфесійно-демографічна ситуація у воєводстві за
матеріалами перепису населення 1921 p.;

— характеристика національних духовних і господарських особливостей
поляків, чехів, українців, євреїв;

— зайнятість окремих національних груп населення сільським
господарством, промисловістю, торгівлею та Іншими видами діяльності;

— еміграція з воєводства;

— соціальна структура міського населення воєводства загалом і у
повітових центрах окремо (міст Дубно, Ковель, Кременець, Луцьк, Острог,
Рівне, Володимир);

— зміна соціальної структури воєводства у зв’язку з прилученням до нього
(від Поліського воєводства) Камінь-Каширського і Сарненського повітів;

— стан освіти І шкіл у різних національних груп.

Цікаву Історичну Інформацію мають різні донесення губернаторів,
намісників, воєвод, повітових справників І старост та Інших посадових
осіб. Масовими є донесення поліцейських та жандармських служб про
суспільні рухи, діяльність не тільки політичних, а й культосвітніх
товариств, про Першотравневі демонстрації, антиурядову агітацію тощо. З
періоду Першої світової війни відклалось багато донесень повітових
старост про стан повітів після проходження через них фронтів чи після
припинення «ворожої» окупації.

Методи роботи українських структур добре простежуються на основі таких
видів документів, як службові листи вищестоячих органів влади до нижчих
ланок управління, і навпаки, листування між рівними за рангом установами
(промеморії), рапорти нижчих начальників вищим.

Багаті й тематично різноманітні відомості відклалися в матеріалах різних
службових комісій, контрольних служб, інспекторів праці. Так, дуже
багато матеріалів про стан галицької промисловості, умови праці
робітників вдень І вночі, чоловіків, жінок і дітей, про заробітки
працюючих та їх матеріальне становище, житлові умови, а також
бездомницт-во, інші сторони життя промислового населення Галичини І
Буковини (інспекторат праці для обох країв був спільним) зібрав керівник
промислового Інспекторату Арнольд Навратіл, який обіймав згадану посаду
кілька десятків років. Добросовісність цього інспектора та достовірність
його Інформації зазначав Іван Франко, який особисто неодноразово
користувався його матеріалами. «.. .Недавно опублікований звіт
галицького промислового інспектора пана Навратша…, — писав він, —
відкрив жахливу картину злиднів галицького трудового люду».

У діловодній документації значну Інформацію може мати навіть якийсь
маргінальний запис, те, чий почерк, яка чисельність документів того чи
іншого підвиду (донесень, скарг, листів) тощо.

Близькими до діловодних документів за характером збереження інформації є
матеріали судово-слідчих органів. За підвидами, це протоколи обшуків,
допитів, описи «речових доказів», свідчення підсудних і свідків,
доповідні записки слідчих, обвинувальні акти, прокурорські
обвинувачення, промови підсудних, промови адвокатів, судові вироки та
ін.

У багатьох випадках з кінця XIX ст. вже велися стенограми судових
засідань або ж протоколи та Ін.

Характер судових справ супроводжувався певними відмінностями у підвидах
документів, які оформлялися під час їх проходження. Так, у справах про
політичні процеси є матеріали донесень агентів охранки чи інших
поліцейських служб, доповідні записки агентів чи слідчих про таємний
нагляд до арешту, речові докази політичного забарвлення (листівки,
книжки, газети, листи, зброя тощо). Політичні підсудні майже ніколи не
признавалися до своїх «злочинів», прикидалися незнайками або ж людьми,
котрі турбувалися про благо «родины», імперії, царя, цісаря та ін.
Водночас політичні підсудні неодноразово, коли бачили, що їм не
виправдатися, прагнули використати останнє слово в Інтересах пропаганди
своїх поглядів та ідей. Знаменитим в цьому відношенні було, наприклад,
останнє слово Мирослава Сочинського, який 12 квітня 1908 р, смертельно
поранив намісника Галичини графа Анджея Потоцького. Його промова на
повторному суді над ним у квітні 1909 р. у Львові перетворилася в
звинувачувальний акт всій системі австрійської влади, що існувала в
Галичині. «Ми знаємо, яка у нас конституція. Каже приповідка:
«Перебулисмо панщину, перебудемо й конституцію…», наголошував
М.Січинський. Порівнюючи становище українського народу в Австрії зі
становищем в Росії, він продовжував: «А ми сей гніт відчуваємо, здається
— два рази сильніше, ніж в Росії, бо тут протизаконно ломали і ломлять
конституцію, відколи тільки Польща мала до діла з Україною… Фактом є,
що при перших загальних виборах галицька адміністрація допускалася таких
надужить і таких шахрайств, як ніколи перед тим». Повна промова була
опублікована в соціал-демократичному часописі «Земля і Воля» 23 квітня
1909р.

Багато документів про політичних в’язнів відображають їх мужність,
організованість, особливо солідарність. У Державному архіві Львівської
області зберігається документ, що засвідчує, як політичні в’язні
львівської тюрми на знак протесту проти побиття кількох з них солідарно
(понад 100 осіб) у березні 1932 р. відмовилися виходити на так звані
проходи. Кожен з них написав про це письмову заяву. Серед тих в’язнів
були Володимир Огоновський, демограф і економіст, Михайло Вовк, в
наступному львівський музейник і мистецтвознавець, Леонід Кухто,
публіцист, Надія Кухтова, Марія Соляк.

Судові справи в цивільних та кримінальних справах є багатющим джерелом
до вивчення соціальних відносин. Звернемо увагу, зокрема, на судові
процеси про спадщину, які глибоко розкривають трагедію
західноукраїнського селянства в умовах безземелля, поміщицької
експлуатації, промислової стагнації та безробіття. Справи про спадщину
відображають моральну деградацію українського села за часів чужоземного
панування.

Як правило, в архівних описах заголовки одиниць збереження більш-менш
точно відображають зміст того, про що йдеться у справах. Але дослідник
повинен завжди мати надію навіть у справі з дуже ясним і, здавалось би,
однозначним заголовком надибати «золотинку» інформації із зовсім
несподіваного поля Історичного минулого.

Діловодство поміщицьких маєтків та капіталістичних підприємств

Значні блоки різних службових документів створювалися внаслідок
діяльності приватних підприємств, поміщицьких маєтків і господарств.
Великі земельні магнати особисто своїми маєтками не управляли, їхньою
господарською діяльністю керували управителі, мандатори, орендатори,
яким канцелярії магнатів давали різні накази, Інструкції, листи. Назад
направлялися доповіді, рапорти, донесення. У випадках продажу окремих
господарств або поділу, як правило, робилися їх описи. В Австрії та
після реформи в Росії широко почали практикуватися договірні документи
на зразок контрактів, договорів, умов заповітів, що вписувалися в книги
публічних нотаріатів або в книги волосних управлінь.

Велика Інформація про поміщицькі, а також селянські господарства
збереглася у фондах Селянського поземельного банку і Державного
дворянського земельного банку. Справа в тому, що банки, коли до них
зверталися за позикою, перш ніж надати позику робили описи чи збирали
відомості з господарств, які зверталися за позикою. Наскільки це явище
було масовим, достатньо сказати, що до 1915 р. у згаданому Селянському
банку і його філіалах брали позику близько 1 млн. селянських
господарств, а в Дворянському — 64 тис. маєтків.

Із історії капіталістичних підприємств, акціонерних товариств
зберігаються статути, які кожного разу затверджували в Росії
губернатори, в Австрії — намісники чи президенти. Коли ж йшлося про
великі капіталістичні монополії, трести, синдикати тощо, то їх статути
затверджував у Росії сам цар, у Галичині — Крайовий сейм. Наприклад,
Крайовий сейм затверджував статут Крайового банку.

Практично у всіх великих підприємствах, акціонерних товариствах та інших
об’єднаннях проводилися різні звітні збори, на яких заслуховувались
узагальнюючі звіти, фінансові бухгалтерські звіти, велися протоколи
Аналогічні збори проводилися й у фінансово-банківських об’єднаннях,
наприклад, у галицькому «Днісгрі», «Народній торгівлі», «Акціонерному
товаристві галицької промисловості11, «Галицькому гірничому нафтовому
акціонерному товаристві», «Галицькому союзі молочарному» І навіть у
таких, як «Гуцульська спілка» чи «Лемківська каса», «Руська каса’1 в
Бродах тощо. На Буковині українська буржуазія створила господарські
об’єднання «Союз хліборобських спілок на Буковині», «Селянська каса»,
«Русько-народний союз райфанзенських кас». У Роси баланси великих
компаній друкувалися у «Вестнике финансов, промышленности и торговли», в
Галичині — у різних так званих Bencht-ax (буквально доповідях, звітах)
трьох промислово-торговельних палат.

Діловодна документація приватних господарств особливо важлива при
дослідженні проблем соціально-економічних відносин, Історичної
соціологи, формування національних буржуазно-елітних верств населення

Використані джерела і праці

Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском
советском социалистическом государстве Справочник Львів, 1955

Galicja od pierwszego rozbioru do wiosny ludow 1772-1849 Wybor tekstow
Zrod-«‘ towych Opracowal І wstqpem poprzedztf Marian Tyrowicz Krakow,
Wroclaw, 1956

Довгопол В М, Литвиненко М А , Лях РД Джерелознавство Історії
Української РСР К, 1986 С 108-124

Источниковедение истории СССР 2-еизд М.1981 С 170-194, 249-287

Історія Української РСР К , 1978 Т 3 Період розкладу І кризи
феодально-кріпосницької системи Скасування кріпосного права І розвиток
капіталізму (XIX ст) С 11-12,284-288

Макарчук С А Українська Республіка галичан Нариси про ЗУНР Львів, 1997 С
156-158

Кульчицький В С Державний лад І право Галичини (в другій половині ХІХ-на
початку XX ст) Львів, 1966

Литвиненко М А Джерела Історії України XVIII ст X , 1970 С 59-73

Шепелев Л Э Законодательные акты акционерного учредительства
//Источниковедение отечественной истории Сб статей М, 1973 С 297-317

Шепелев Л.Э. Проблемы источниковедческого изучения делопроизводственных
документов государственных учреждений Х1Х-начала XX в //Источниковедение
отечественной истории 1975 М.1976

Похожие записи