Реферат на тему:

Джерелознавство. Українські та білоруські літописи XV-XVII ст.

Останній запис у Галицько-Волинському літописі зроблений під датою «в
літо 6800 (1292)». У формі багато разів повторюваного літописного
прийому повідомлялося про смерть пінського князя Юрія, сина
Володимирового, який був «кроткий, смиренний, справедливий. І плакала по
ньому княгиня його, і сини його, і брат його Демид -— князь, І всі люди
плакали за ним плачем великим.

Тої ж зими преставився степанськиЙ князь Іван, син Глібів. І плакали за
ним усі люди, од малого і до великого, і став княжити замість нього син
його Володимир».

Думаємо, після цього літописна традиція в Україні не була припинена. На
жаль, літописів, які були б написані в Україні в XIV- першій чверті XV
ст, і дійшли до нас, наука не знає. Відомі лише літописні списки,
складені після 1440 р. До таких належать списки західно руських або
білоруських літописів. Тих списків збереглося багато. Одні дослідники
подають, що є 25 списків західноруських літописів, інші — що 14.
(Порівн.: «Українська література XIV-XVI ст.» К., 1988. С. 11, 531). Всі
списки зводять до трьох редакцій: старшої з 1440 p., складної — з 1550
p., повної — з 1560 р. У тексті одного зі списків є слова, що дають
змогу приблизно визначити час його написання. Йдеться про найбільш
«український» за змістом Супральський список, або, як його ще називають,
Суп-ральський літопис. Назва літопису походить від Супральського
монастиря біля Білостока (зараз у Польщі), де він був виявлений.
Західноруський літопис має три частини: «Сказание о вЬрных святых князей
руських», що становить собою компіляцію давньокиївських, волинських,
подільських, новгородських І московських літописів до 1427 р. І
польських хронік; «Літописець великих князей литовских», складений за
1431-1446 pp. за хронографічним принципом, літописні оповідання,
сказанія, повісті або й просто скупі замітки за 1447-1505 pp. У повісті
«О подольский земли» як частині Супральського літопису розповідається
про київського князя Скиригайла та ченця Фому, котрий мав намісництво
від митрополита у святій Софії. Літописець чи переписувач, переповідаючи
чутки про отруєння ченцем князя, після чого той скоро помер, зауважив:
«аз же того не свім, зан же біх тогды млад, но нецеи глаголють, иже бы
тот Фома дал князю Скиригайлу зелие травное пити…» Відомо, що
Скиригайло (Скиргайло) помер у 1396 р., І в тому році літописець «біх
тогды млад11. Отже, можна допускати, що робив він Супральський список у
першій половині XV ст.

Західноруський літопис є джерелом, часто унікальним І багатим до
вивчення багатьох історичних подій, що відбувалися в Україні наприкінці
XIV-XV ст Так, напружено передано битву на Ворсклі 1398 р. між військами
великого князя Вітовта з татарським ханом Темір-Куклуєм. Хоч Вітовт
зібрав велике військо, він зазнав поразки: «И бысть бой велик месяца
августа 12, во второк… и попусти бог татаром. Князь же великий побіже
во мале дружине. И цар Темир-Куклуй тогда приде ко граду ко Киеву, и взя
с града окуп 3000 рублев литовских, и силу свою распусти по литовской
земли, и воеваша татарове да иже и до Великого Луцька, и много зла
сотвориша земли Литовской, и отыде во свою землю». Тут же наводилось 18
імен литовських і руських князів, які загинули: князь Андрій Полоцкий
Олигирдович, брат его ДмитреЙ Брянский, князь Иоани Дмитрович Кындыр,
князь Андрій, пасынок Дмитреевич; князь Иоани Евлаше-кович, князь Иоани
Борисович киевский, князь Глеб Святославич смоленский, князь Лев
Корятович, брат его князь Семен… князь Феодор Пат-рыкиевич
волинский… князь Выснытко краковский та ін.

Так само багатою є Інформація про боротьбу Швитригайла (Свид-ригайла) з
Жигімонтом Кестутовичем за великокнязівський престол у 30-40-х роках XV
ст. При цьому особливо виразно показані методи боротьби, які нічим не
відрізнялися від татарських. «Той же зимы во Дру-быи град князь великий
Швитригайло собра силу многу руськую и по-иде на Литву, и повоеваша
Литовской земли множество, и пожігоша, и полон поведоша… взяша крепво
мурованны и сожже, а людей много по-секоша и в полон поведоша…»

Знову ж таки цікавим є свідчення повісті «О подольский їемли» про те, як
поляки закріпилися в Кам’янці після смерті Вітовта 1430 р. Вони
закликали Долкпрда, якого Вітовт назначив старостою Кам’янця, на «раду к
собі, и до рады не допустивши самого йняли и ограбили, и Каменець
засіли, и все тоє забрали, што Подольской земли держать…»

І Одна частина Супральського списку має назву «Краткая Киевская
Летопись, От начала земли русской до 1516 года». Давня Історія Русі
подана на основі київського і галицьке-волинського літописання ХІ-ХПІ
ст., а період 1491-1516 pp. — крізь призму очевидця подій, котрий жив на
Волині. Дуже чітко передані руйнування І плюндрування Волинської землі,
вчинені татарськими ордами 1491 р. «…Церкви божій пожгли… а людей по
містам, и по селам, и по дорогам без числа посекли и в полон побрали». В
той же час із захопленням описані перемоги волинських князів І старост
над татарськими ордами. «И собрашася больший з ляхи… угониша их
недалече от Жеславля и побита поганых, и полон отполони-ша, мало нечто
втекло их, и тыя от зимы измроша недошедших своих влусов». З почуттям
патріотичної гордості зображені перемоги над ордами в 1497 p., коли
князь Костянтин Острозький з дворянами великого князя в Брсславськш
землі «избиша их вс’ьх до конца, а плін весь от-пл-вниша- убили царевича
Акманлу и влана Мамышю Виру Уланова сина, а всих их убито триста и
сорок, а наших один человек и то от простых». Серед Інших найцікавіших
західноруських літописів виділяють Літопис Биховця, що до 1840 р. був
власністю О.Биховця, голови волковись-кого межового суду./Вважають, що в
його основі міститься «Літопис великих князів литовських» редакцій 40-х
років XV ст. Він охоплює події Історії Великого князівства Литовського з
XIII до XVI ст., відображає міжусобну боротьбу литовських князів,
відносини Литви з Польщею, Тевтонським орденом, Золотою Ордою, Кримським
ханством. Є матеріали про боротьбу українського населення проти
литовського і польського панування.

Оригінальним серед білоруських (західноруських) літописів є
Баркулабівський літопис, що дістав свою назву від містечка Баркулабово
біля Орші. Його автором вважається священик Федір Филимонович. Описано
події з 1563 до 1608 р. Автор особливо багато уваги надавав опису життя
простих людей. Дуже зворушливо зобразив наслідки неврожайного 1601 p.,
після якого «множества людей убогих з голоду на Низ з жонами и детками и
з семею, што иж страшно было не толко видети, але трудно и выписати, то
ест з верх волости Шкловское, з Друцка, з Дубровны, з Круглы, з Бобря, з
Витебска, с под Полоцка, с под Менска, и с инших многих украин». Багато
людей помирало з голоду. «Отец сына, сын отца, матка детки, детки матку,
муж жену, жена мужа, покинувши детки свои, розно по местам, по селам
розышлися, один другого покидали, не ведаючи один о другом, мало не вси
померли». Водночас у полі зору автора були І політичні події широкого
масштабу. В літописі розповідається про повстання під проводом
С.Наливайка, Лжедмитрія 11 московське повстання 1606 p., боротьбу між
православними І прихильниками уни.

Серед створених історичних творів літописного жанру на українському
ґрунті виділяється Густинський літопис, названий так тому, що 1670 р. у
Густинському монастирі був переписаний з якогось раніше зробленого
списку Ієромонахом Михайлом Лосицьким. Оригінальна ж і повна назва твору
починалася: «Кройника, которая начинается от потопу первого мира, и стол
пот вор єн ія, і раздЪлешя язык, І разсЪяшя по всей вселенной, и о
разных народах, таже и о початку славенского Рос-сшського народу, — и
егда сіде в Кіеві и како крести благоверный князь Володимеръ Рускую
землю, и о великом княжении Киевском, по Греческих цар’ьх. Списася сія
Кройника в Малой Россіи, в монастырю святой Живоначальной Троици
общежительном Густынском Прилуцком… игумена тоей же обители, року
1670, месяца августа 2 дня». Автор Гус-тинського літопису, як І чимало
Інших літераторів, вживав слова «Росія», «Россія» у грецькому звучанні
на означення слова «Русь».

Відомий український Історик Михайло Марченко дав таку характеристику
літопису: «…це оригінальний твір, побудований на значному використанні
різних джерел». Літописець використав значну колекцію творів
середньовічної історичної, проповідницької, житійної та іншої
літератури, зокрема, грецької та польської. Давніший період вітчизняної
історії висвітлений на основі староруського літописання ХІ-ХІІІ ст.
Інших жанрів літератури, польської історіографії. Наприкінці літопису
вміщені тематичні розділи: «О началі козаков», «О приманеній нового
календаря», «О уній, како почася в Руской земли». Останнім оповіданням і
закінчується літопис.

На основі аналізу змісту та джерел літопису А.Єршов висловив думку, що
його автором міг бути Захарія Копистенський, котрий помер 1627 p., автор
відомого полемічного твору «Полінодія». Як вважав А.Єршов, твір був
написаний 1623-1627 pp. Але оскільки верхня хронологічна межа подій,
висвітлена літописом, доведена лише до 1597 p., цілком можливо, що він
був створений раніше. Автор супроводжує текст літопису багатьма
патріотичними і філософськими роздумами про вітчизну, роль історичних
знань, покликання людини. «Чому кожній людині читання історій дуже
корисне? — запитував він. І відповідав; — Бо коли б не описано І світу
не подано, разом би з тілом без вісті все сходило б у землю, І люди, як
у темряві будучи, не відали, що за минулих віків діялося.

Проте не все в літописі написано на основі раціональних знань. Чи не за
традицією тогочасної історіографії літописець переповідає багато
неймовірних легенд І чуток, написаних до нього в історичних творах. Так,
він повторює легенду про смерть Олега від укусу змії, яка виповзла з
черепа коня, що «давно уже здох»; як Кромер і Бельський, написав також
про пані Вербославську Малгорату, котра 21 січня 1269 р. недалеко від
Кракова нібито за одними пологами народила 36 дітей; про те, що того ж
року на восьмий день після Різдва у Калуші народилося теля з сімома
головами та ш. Однак не ці небилиці, в полоні яких продовжував
залишатися автор, визначають цінність Густинського літопису, а
оригінальна історична Інформація другої його частини, відображення в
ньому духовної атмосфери в Україні першої третини XVII ст.

Поряд з Густинським літописом завжди називають ще Літопис Густинського
монастиря, який має назву «Літописець про заснування І створення
монастиря Густинського». Він охоплює 1600-1640 pp., розповідає не лише
про монастирське життя, а й про важливі події всього українського
народу: діяльність П.Сагайдачного, відновлення православної Ієрархії,
відносини між православ’ям І унією.

На початку XVII ст. у Києві створений збірник літописних оповідань —
«Летописцы Волыни и Украины». У Києві він був опублікований 1888 p. у
«Сборнику летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси».
«Летописцы Волыни и Украины» закінчувались записками Богдана Балики,
сина київського війта Яцька Балики, котрий помер Ї613 р. Записки Богдана
Балики — перший історичний твір в Україні, написаний світською людиною.
Основна тема твору — московський похід 1612р., в якому автор брав
особисту участь.

Значну й оригінальну історичну інформацію містить Львівський літопис,
автором якого вважають Михайла Гану шевського, службовця військової
канцелярії Богдана Хмельницького. Літопис формально охоплює період від
1339 до 1649 p., отже, написаний у середині XVII ст. В ньому до 1629 р.
подані лише окремі фрагменти Історії, згадуються чи коротко
характеризуються окремі події. Про багато ж років взагалі нічого не
написано, крім зазначення року, наприклад, 1502, 1503,1504 — І так аж до
1517 p., за 1518р. написано: «Битва (у) Сокаля була». Після цього знову
роки лише зазначалися без жодного тексту. З 1524 р. пішла скупа
Інформація: «Татари були на Подолю І Чурилова замку доставали»; 1525 р
«Турци Рогатин доставали». Знову нічого про події за 1526-1541pp.; під
1542р. записано: «Саранча о Матці Божой», 1548 p.. «Ярослав по-горіл»;
1549 р.; «Арсеній — владика умер львівський»; 1590 р,: «Татаре Галич
спалили»; 1591 p.: «Дорожня була, жито було по золотих 9 колода’.

Літопис вирізняється анти уніатською позицією. Під 1592 р. осуджено
місію православних владик Іпатія, владики Володимирського, І Кирила
Терлецькото, владики Луцького, «до паліжа», якому доповіли, що «ми суть
присланії на тоє, абихмо унію прийняли от вшистких с посполитої шляхти,
І от священиков, І от людей». «Он (папа. — С.М.) тому рад бувши барзо,
одослан їх до короля, аби їм привілей надал. І дал їм, що І до сего часу
мучають християн, як слуги І предтечі антихристові».

З кінця XVI ст. аж до 1639 р. літопис написаний у тій самій манері, але
з цікавими повідомленнями: 1594 р.: «Татаре вишли були І Галич спалили,
шкоди много учинили»; 1595 p.: «Mop був великий в Перемишлі і Львові»;
1596 р.: «В п’яток світлий земля ся трясла. Наливайко до Венгер ходил»;
1597р.: «Наливайка загублено» тощо. Під 1620р. є розповідь про
королевича Владислава, який через Львів їхав до Волох і у Львові
зустрівся з Сагайдачним: «…коли виїжджал зе Львова с кам’яниці
арцибіскупії, Сагайдачний у ворот стоял і поклонился ему, а он руку ему
положил на голові і мовил так: «Взявши на помоч Господа Бога, ото з вами
сміле іду противко неприятелем нашим».

Українські історики мало використовували Інформацію з цього літопису про
шкоди Львову, які заподіяли козаки Б.Хмельницького і татари в час
повернення з-під Замостя. У 1648 р.: «Воду отняли були козаки, рури
поперетинавши, Замку Високого добили І люд вистинали, также по кляшторах
все побрали і по церквах. І люд един татаре вибрали, другий от меча
погинул, третій — от голоду, четвертий — от повітря. У церкві Святого
Юр’я трупа 54 забитих людей, І татарин, на самий престол упадши,
розбився. У бернардинов русі ж, що була поутікала для оборони, на
п’ятсот і большей постинано, также І в місті, на ратушу, на валах».

Дуже реалістично обґрунтовуються в літописі причини виступу
Б.Хмельницького проти Польщі, причини союзу з татарами, методи війни,
тяжкі умови війська, втрати від пошесних хвороб «на барзі на бігунки»,
передано умови Зборівського миру.

Близьким до Львівського за часом написання, тематикою та манерою викладу
матеріалу є Хмільницький літопис, названий так за місцем походження (м.
Хмільник на Поділлі, недалеко від Волині та Історичної України). Автор
коротко описав історичні події на Правобережній Україні за 1636-1650
pp., у хронологічному порядку подані відомості про повстання під
проводом Павлюка, Павла Бута, К.Скидана. Найповніше описані події перших
років національно-визвольної війни. Зазначені перемоги під Жовтими
Водами, Корсунем, Пилявцями, є інформація про дії Кривоноса біля
Немирова, Махнівки, Животова, Бердичева, Тульчина, про облогу Збаража.
Як І у Львівському літописі, названі ті біди, які несла з собою війна.
Крім кривавих розправ над народом з боку військ польських гетьманів,
лиха, що їх принесли татарські орди, поширювався голод після неврожайних
років, пошесні хвороби. Автор літопису співчував простим людям.

Події в Галичині і на Волині в XVl-на початку XVII ст. висвітлюються в
літописі, що був відкритий всього півстоліття тому в архівних паперах
Московського історичного музею російським академіком М.Ти-хомировим.
Літопис має назву «С крайніми Вельского речи потребниї вибрані». У 1951
р. він був опублікований у журналі «Исторический архив11, книга VIII,
під назвою «Острозький літописець» (зміст засвідчує про те, що він
написаний в Острозі. — СМ.). У 1970 р. «Острозький літописець» був
перевиданий у Києві; 1994 р. у збірці літописів «Галиць-ко-Волинський
літопис» він вийшов у Львові. «Острозький літопис» охоплює 1500-1636 pp.
Записи лаконічні, рідко який має півсторінки. Тільки під 1633 р. іде
більше розповіді про боротьбу між православ’ям і католицизмом. У центрі
розповіді — острозью події, коли княгиня Острозька, вдова по гетьману
Хоткевичу, «пановала і напускала в Острог єзуїтів, іже през них много
злого сотвори православним» (з 1621 p.), «розмаїтими способами
примушувала до унії… поотбирала маєтності церковнії і ґрунти і ні при
чом церкви пооставалися». У 1636 р. за велінням княжни єзуїти
«рострясли» гріб ЇЇ батька князя Костянтина Василя Костянтина
Острозького, «добилися до склепу» І звідти забрали кості князя та
понесли до костелу. «А княжна кості перемила, золками пахучими
переклала. Єзуїти крестияи во свою віру кості І водою покропили І ім’я
перемінили Станіславом, І попровадили до Ярославля І там поховали подлі
матки своєї». Дуже хвилююча розповідь про повстання в Острозі «на
Воскресеніє Христово» І про його жорстоке придушення. Острозький
літописець подає відомості не тільки про цікаві та драматичні події, а й
дуже переконливо описує культур но-політичну атмосферу своєї епохи.

Збереглося два списки Межигірського літопису^ складеного в
Ме-жигірському монастирі. В одному його списку міститься розповідь за
1392-1620 pp., в Іншому — за 1608-1700. Подібно до Львівського,
Хмільницького, Острозького, Чернігівського, Добромильського,
Пгдгорець-кого та інших літописів, Межигірський відносять до так званих
місцевих літописів.

Використані джерела і праці

Волинь в роки визвольної війни українського народу XVII століття
Документи І матеріали. Упорядники Мицик Ю А., Цибульський В.Г Рівне,
1999.

Золоте Слово Вибір з Історичних джерел. Упорядкував Д Кардаш. Прага,
1941. С. 8

Київський літопис першої чверті XVII ст //Укр Іст журн. 1988. № 2.
С.107-120; 1989, №5. С 103-114.

Літопис Самовидця /Видання підготував Я І Дзира К , 1971

Львівський літопис //Галицьке-Волинський літопис Львів, 1994. С 169-200.

Острозький літописець //Галицьке-Волинський літопис Львів, 1994 С.
201-2IS

Українська література XIV-XVI ст. К , 1988. С.76-87

Українська література XVIII ст К., 1983 С 446-527

Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный
комиссией для разбора древних актов К , 1 888.

Сафонович Феодосії! Хроніка з літописів стародавніх К., 1992.

Антонович В Б Курс лекцій з джерелознавства 1880 -1881 //Історія України
в університетських лекціях 1995 Вип 1.

Бевзо А. Львівський літопис І Острозький літописець. К , 1970.

Дзира Я1. Українські літописи XV1-XVII1 ст в радянській Історіографи
//Історичні джерела та їх використання. 1968. Вип. 3. С. 177-189

Крип ‘якевич ІП Літописи XVI-XVIII ст. в Галичині //Історичні джерела та
їх використання 1964 Вип. 1. С 63-80.

Марченко Ml Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX
ст.) К., 1959.

Марченко М І. Історія української культури. К., 1961. С.232-245.

Мыцык Ю А «Кройника» Феодосия Сафоновича как исторический источник и
памятник украинской историографии XVTI в Автореф дис. … канд. ист
наук. Днепропетровск, 1975.

Тихомиров МН. Источниковедение истории СССР. М., 1962. Вып. I. С.353-373

Смолін В.А., Степанков B.C. Українська національна революція 1648-1676
pp. крізь призму століть //Укр. Іст. журн. 1998. № 2. С 3-4.

Похожие записи