Реферат на тему:
Джерелознавство. Різновиди законодавчих актів. Кодифікаційно-видавнича
робота
Всі державні установи центрального, крайового, місцевого рівня
керувалися законодавчими актами, що їх приймали імператори та центральні
органи влади, самі видавали різні документи актового і регулюючого
характеру, створювали велику кількість діловодних документів.
З часом як в Росії, так і в Австрії виробилась ціла ієрархія актових
документів. Найважливіші питання державного життя: війни і миру,
скасування кріпосницьких і панщизняних відносин, ліквідації революційних
рухів І державних заколотів, восшествія на престол та шип оголошувалися
царськими (цісарськими) маніфестами їх стиль, як правило, піднесено
урочистий За традицією маніфести починалися з релігійної посвяти та
штитуляцп особи, від якої видавався маніфест Так, маніфести, які видавав
цісар Франц-Йосиф І, починалися словами
“Ми, Франц Иосиф І, милостю Божою кайзер Австрії, апостольський король
Угорщини, король Богеми, Далмації, Кроацп, Словени, Галичини, Лодомери І
Іллірії, ерцгерцог Австрії, великий герцог Кракова, герцог Лотарінгн,
Зальцбурга, Штіри, Карінти, Крайни, Буковини, Верхньої І Нижньої
Сілезії, Гроссфюрста Із Семиграддя, маркграф Моравії, верховний граф
Габсбурга І Тіроля та Інших, та Інших ”
Маніфест російського царя про скасування кріпосного права починався
“Божией милостию Мы, Александр Вторый, император и самодержец
всероссийский, царь польский, великий князь финляндский, и прочая, и
прочая, и прочая объявляет всем нашим верноподданым Божиим провидением,
и священным законом престолонаследия быть призваны ”
Мета маніфестів — завоювання моральної підтримки різних станів Через це
в них оголошувались різні милості, сповіщалось про турботу монарха за
своїх підданих, проклинались різні “вороги І розбійники”, “вороги
встановленого Богом закону І порядку”
У маніфесті, що повідомляв про “восшествіе на престол” Катерини П,
повідомлялось про зниження на 10 копійок ціни на пуд солі
В Австрії високий ранг мали документи законодавчого характеру, що
видавалися цісарем І називалися патентами Так, 7 березня 1849 р цісар
Франц-Йосиф І патентом розпустив парламент, усував так звану Кромеризьку
конституцію, замінюючи и своїм конституційним патентом 26 лютого 1861 р
цісарський патент оголошував статути про крайові сейми та ординації
(положення) про вибори до них
В Роси крім маніфестів велику роль виконували Іменні (царські) та
сенатські укази Вони мали силу законів Указами в Роси було надане право
поміщикам відправляти селян за провини на заслання чи каторгу (1760,
1765) Указами встановлювались форми правління в нових землях Наприклад,
указом 1722 р була створена Малоросійська колегія, 1764р скасовано
гетьманство І відновлено Малоросійську колегію, 1783 р на Лівобережну І
Слобідську Україну поширювались норми кріпосного права російського
зразка Указами жалувались землі та селяни поміщикам За 40 останніх років
XVIII ст. такими указами у власність поміщиків було передано 1 млн. 200
тис селян
У 1817 р указом відкривалось Міністерство духовних справ І народної
освіти, 1827 р встановлювалась заборона на прийом у всі види державних
шкіл дітей непривілейованих станів; 1835 р указ ліквідовував автономію
університетів та ін.
В Австрії й Росії окремі важливі питання державного життя регулювались
документами, що мали назву законів. Особливе значення для життя
сільських громад мав, наприклад, прийнятий 1866 р. “Громадський закон
для Галичини”, що регулював порядок виборів громадських рад та сільської
старшини: війта, підвійта, присяжних, обов’язки сільських громадських
“урядів”, принципи ведення громадського маєтку, організації служби
правопорядку, оплати податків, дорожніх робіт, діяльності школи,
соціального забезпечення одиноких, престарілих, калік, сиріт та Ін.
“Громадський закон” 1866 р. пережив Австрію і функціонував майже у
незмінному вигляді аж до 1933 p., коли за реформою громадського
самоуправління значна кількість обов’язків сільських громад була
передана у відання так званих збірних гмін (gіmn zbiorowych).
Правно-регулюючу роль виконували різноманітні “Положення” в Росії та
ординації в Австрії, а потім і в Польщі. Так, з метою втілення у життя
реформи 1861р. було прийнято 19 положень, що мали регулювати окремі
сфери життя: “Загальне положення про селян, які вийшли з кріпосної
залежності”, “Місцеве положення про посімейне влаштування селян”,
“Положення про губернські і повітові земські установи” (1864),
“Положення про земські установи” (1890), “Положення про вибори в
Державну Думу” (1906) та Ін. В Австрії акти, що називалися ординації,
регулювали головно різні вибори: до громадських рад, до повітових І
міських, до Крайових сеймів, а також до Державної Ради Австрії, в
Угорщині — до Державної Ради Угорщини. (Після 1866 p., коли Австрійська
Габсбурзька імперія перетворилася в дуалістичну державу Австро-Угорщину,
в ній стало два парламенти І два уряди. Спільними були тільки цісар,
котрий був одночасно королем Угорщини, І два міністри: військових та
Іноземних справ, які були членами обох урядів). Поряд з названими актами
правно-регулюючу силу мало багато документів, що видавалися під іншими
назвами: регламенти, постанови (установлення), статути, табелі,
циркуляри, а нерідко просто резолюції монархів. Загальнодержавне
значення мали “Генеральний регламент” Петра І, що визначав принципи
діяльності колегій, так само прийнятий за Петра І “Табель про ранги”
(1722), який встановлював 14 чинів цивільної та військової служби (шість
нижніх обер-офіцерських, чотири штаб-офщерські і чотири вищі
генеральські) І в основі залишався діючим у царській Росії аж до краху
монархії.
Документом, що мав назву “Учреждение для управления губерний
Всероссийской империи”, прийнятим 1775 р., регулювалась діяльність
губернаторів і губернських управлінь. “Учреждение…” визначало
структуру управління в губерніях, штати, чини, права й обов’язки При
цьому були розписані також структури повітових управлінь, їх штати.
В 1782 р. був прийнятий “Устав благочиния” (статут), що визначав форму
правління у містах губернських І повітових. Орган управління мав назву
управа благочиния. В губернських містах її очолював полщ-мейстр, у
повітах — городничий. “Уставом…” (статутом) 1864р. у Росії
впроваджувалась судова реформа, 1874 р. — військова.
У другій половині XIX ст. статути стали масовими документами як в Росії,
так і в Австрії. Вони складалися І кожного разу затверджувалися
урядовими органами чи відхилялися. Схвалення статуту було обов’язковою
умовою реєстрації підприємства, товариства, акціонерної спілки тощо.
Затверджуючи статут, урядовий орган (цар, губернаторство, намісництво,
міністерство) тим самим санкціонував, що дозволяється організації,
статут якої схвалювався, і поза межі чого вона не повинна виходити.
У Галичині, на Буковині схвалення статуту державним органом означало
дозвіл на діяльність культосвітніх товариств “Общества им. М. Качко веко
го”, “Просвіти”, “Руської Бесіди”, “Соколів”, “Січів”, “Сільського
Господаря”, “Ревізійного Союзу українських кооператив”, “Рідної школи”,
навіть різних кас взаємодопомоги.
Статути час від часу перезатверджувалися. В архівних фондах згаданих та
інших товариств зберігаються їх статути за різні роки, що відбивали
діяльність товариств упродовж десятиріч.
Законодавчої сили набували І циркуляри, наприклад, циркуляр міністра
внутрішніх справ П.О.Валуєва 1863 р. про заборону друкувати будь-яку
літературу (за винятком художньої) українською мовою. Фраза Валуєва
“ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може” стала
своєрідним символом царської політики щодо українського народу.
Крім названих актових матеріалів, силу закону неодноразово набували
всілякі “высочайше одобренные мнения Государственного Совета”,
“высочайшие повеления”, рескрипти, тимчасові правила, а іноді просто
резолюції на доповідних записках.
У сфері міжнародних міждержавних стосунків виробилися особливі види
актових документів, назви яких значною мірою визначали їх форму і зміст.
Це договори, трактати, конвенції, угоди, декларації, меморандуми,
протоколи, ноти, пам’ятні записки та ш. Назви документів відбивали
нюанси того, які саме питання вони регулювали і як регулювали, хоч не
завжди. Часом ноти, протоколи І декларації набували сили договорів.
Неодноразово меморандуми І трактати відігравали роль простого
лавірування держав на міжнародній арені.
Законодавчі акти раніше від Інших документів зводилися у збірники І
публікувалися. Від часу прийняття в Роси Соборного уложення 1649 р. І до
початку XIX ст. ніякої зведеної публікації актів, законів не було. В
Росії у другій половині 20-х років XIX ст. з цією метою була створена
урядова комісія на чолі з Михайлом Сперанським. Вона підготувала І 1830
р. видала “Полное собрание законов Российской империи” в 45-ти томах (I
“Собрание…”). Воно вміщало більшість актових документів Росії
(маніфестів, указів, законів, положень, установлень тощо), виданих від
1649 до 1825 р. У “Собрание…” не ввійшли невиявлені комісією акти,
неважливі, на погляд комісії, та невигідні для публікації з політичних
міркувань.
У 1880 р. вийшло ІІ-е “Собрание”. Воно містило документи з 1825-1880 pp.
Крім цих відносно повних публікацій видавалися окремо збірники, що мали
лише діючі акти. Так, 1832 р. комісія М.Сперанського видала “Свод
законов Российской империи” у 15-ти томах.
У XIX ст. Ф.Ф.Мартене започаткував видання зовнішньополітичних актів під
заголовком “Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россией с
иностранными державами”. За царської Росії видана серія томів обіймала
документи до 1800 р. За радянського часу видання було продовжене І
доведене до 70-х років XIX ст.
Після 1832 р. офіційного видання “Свода законов…”, що діяли, не було,
але потреби життя цього вимагали. Тому видавались неофіційні “Своды. ”
діючих законів у 1857, 1892, 1913 pp. “Свод законов Российской империи”
1913 р. складався з чотирьох книг, 16 томів. Видання 1857 p. визначало
прерогативи імператора: “імператор Всеросійський є монарх самодержавний
і необмежений”. Але у виданні 1913 р. це положення формулювалось інакше:
“імператору Всеросійському належить Верховна Самодержавна влада”. Крім
того, з 1862 р. було запроваджено публікацію законів у спеціальному
періодичному виданні “Собрание узаконений и распоряжений правительства,
издаваемых при правительствующем Сенате”. Закони також публікувалися в
журналах “Журнал Министерства юстиции”, “Вестник права”, “Судебное
обозрение”, аз 1903 р. — “Вестнике законодательных и циркулярных
распоряжений”.
В Галичині цісарські патенти, закони, постанови та Інші акти, що
стосувалися краю, публікувалися у серійних виданнях також українською
мовою — “Вісник законів І розпоряджень краєвих для Королівства Галичини
і Володимири разом з Великим князівством Краківським”, “Dziennik ustaw
panstwa”, “Dziennik ustaw і rozporzajizen Krolewstwa Galicyi І
Lodomerh…”, “Dziennik praw krajowy”.
Як у виданнях документів, так і в архівних фондах актові матеріали
групуються не за видами чи підвидами, а за часом походження І тематикою.
Використані джерела і праці
Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском
советском социалистическом государстве Справочник Львів, 1955
Galicja od pierwszego rozbioru do wiosny ludow 1772-1849 Wybor tekstow
Zrod-“‘ towych Opracowal І wstqpem poprzedztf Marian Tyrowicz Krakow,
Wroclaw, 1956
Довгопол В М, Литвиненко М А , Лях РД Джерелознавство Історії
Української РСР К, 1986 С 108-124
Источниковедение истории СССР 2-еизд М.1981 С 170-194, 249-287
Історія Української РСР К , 1978 Т 3 Період розкладу І кризи
феодально-кріпосницької системи Скасування кріпосного права І розвиток
капіталізму (XIX ст) С 11-12,284-288
Макарчук С А Українська Республіка галичан Нариси про ЗУНР Львів, 1997 С
156-158
Кульчицький В С Державний лад І право Галичини (в другій половині ХІХ-на
початку XX ст) Львів, 1966
Литвиненко М А Джерела Історії України XVIII ст X , 1970 С 59-73
Шепелев Л Э Законодательные акты акционерного учредительства
//Источниковедение отечественной истории Сб статей М, 1973 С 297-317
Шепелев Л.Э. Проблемы источниковедческого изучения делопроизводственных
документов государственных учреждений Х1Х-начала XX в //Источниковедение
отечественной истории 1975 М.1976
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
