.

Джерелознавство. Пам’ятки про Русь арабських та візантійських авторів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5796
Скачать документ

Реферат на тему:

Джерелознавство. Пам’ятки про Русь арабських та візантійських авторів
Писемні пам’ятки візантійських та західноєвропейських авторів про Русь
VI-XI ст.

Систематичними і чіткіше хронологічно прив’язаними до окремих подій та
історичних діячів є праці візантійських та західноєвропейських авторів
від VI до XI ст. У них знаходимо відомості про спосіб життя і побут
слов’ян, їх воєнну силу, зв’язки з Руською державою, окремих руських
князів — Ігоря, Ольгу, Святослава, Володимира та ін.

Найвідомішими авторами є Прокопїй із Кессарії, секретар візантійського
полководця Велізарія (написав “Історію війни з готами”, доведену до 554
р.); візантійський імператор Маврикій (582-602 pp.) — автор, а, може,
псевдоавтор книги “Стратегікон”; патріарх Фотій, який залишив бесіди І
послання з другої половини IX ст.; імператор Костянтин Порфирородний
(905-959 pp.), автор праць “Про управління Імперією” та “Про церемонії
візантійського двору”; візантійський хроніст Лев Діакон, автор “Історії
в десяти книгах” про період 959-976 pp.

У розпорядженні українського читача є такі російські переклади згаданих
авторів та пращ про них:

Прокопий из Кессарии. Война с готами. М., 1950;

Маврикий. Тактика и стратегия. СПб, 1903;

Ежегодник музея истории религии и атеизма. М., 1958. Т. 2. С. 107-136.
(Стаття Каждана А.П. про послання і бесіди Фотія);

Константин Багрянородный, Сочинения. М., 1899;

Византийский временник. М., 1961. Т. 20. (Стаття Каждана А.П. про Льва
Діакона).

Прокопій Кессарійський подає відомості про розселення слов’янських
відгалужень склавинів і антів, даючи їм дуже виважені характеристики.
“Численні племена антів” розмовляють тією ж мовою, що і склавіни. “…
Народами склавинами і антами не править один муж, але з давніх часів
вони живуть так, що порядкує громада, і тому всі справи, чи щасливі, чи
лихі, Ідуть до громади… Єдиного бога, що насилає блискавку, — визнають
єдиним владикою всіх і жертвують йому кров і всяку худобу. Не знають
долі (фатуму) І зовсім не визнають, щоб вона мала якусь силу над людьми,
але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні,
обіцяють вони за життя своє, якщо не згинуть, жертви богу, і,
врятувавшись, жертвують, що обіцяли, І думають, що тільки жертвою
врятували собі життя. Шанують вони річки, німф і деякі Інші божества,
жертвують їм всім і з тих жертв ворожать собі. Живуть вони в лихих
хатках, селячись далеко один від одного і змінюючи часто свої житла.
Вступаючи в битву, ідуть здебільшого на ворогів піші, маючи в руках
невеликі щити і піки, а нагрудників не одягають. Деякі не мають ані
сокири, ані плаща, але тільки в коротких штанах стають битися з
ворогами. В обох народів мова одна, проста І варварська. Виглядом вони
також не різняться поміж собою; всі вони високі і надзвичайно міцні;
тілом і волоссям не дуже білі І не русяві, І не впадають зовсім у чорне,
а рудуваті всі. Життя проводять суворе І нецивілізоване… вони зовсім
не злі і не підступні І в простоті заховують гунські звичаї. Й Ім’я у
склавинів І антів колись було одне: за давніх часів І цих, і тих
називали спорами, для того, думаю, що заселяють край розкиданими І
відокремленими оселями”. Прокопій писав також про готів, які проживали
над Азовським морем, булгарів, котрих вважав за гуннів, про укріплення
Херсонєса імператором Юстіаном.

У “СтратегІконі” Маврикія (чи псевдо Маврикія) йшлося про методи
боротьби з варварами, зокрема зі слов’янами. Давались поради: у боротьбі
зі слов’янами вдаватися до залучення їх “на свій бік промовами І
подарунками”, щоб вони не могли об’єднатись І “не стали під владу одного
вождя”. Отже, вже у VI ст. імперська ідеологія виробила такі методи, які
й досі використовуються імперськими силами в боротьбі проти
національно-визвольних рухів.

Із промов І повчань Фотія дізнаємося про етнічні риси русів, про деякі
конкретні події, що мали місце у відносинах між Візантією і Руссю. Є
опис маловідомого походу русів на Візантію 860 p., опис спроби хрещення
русів у 867 р. та Інших подій. В одному з повчань ФотІй так
характеризував русів: “Нарід дикий і суворий, без страху… все руйнує,
все нищить… Нарід неславний, нарід, якого й не рахували, нарід, що
ставили його нарівні з рабами, невідомий — та здобув ім’я, незначний —
та став славним, зневажений І бідний — та дійшов високого становища й
незчисленного багатства, нарід, що… так сильно і нагло ринув на наш
край…”

У творі невідомого автора з IX ст. “Житіє Георгія Амстрідського”
розповідається про напад русів на південне узбережжя Чорного моря
близько 840-842 pp. і хрещення вождя русів.

Конкретно Історичні події знайшли відображення у працях Костянтина
Порфирородного (Багрянородного), зокрема описано приїзд до
Константинополя в 957 р. княгині Ольги. Розділ IX у книзі
К.Порфирородного називається “Про русів, як ідуть вони човнами з Руси до
Константинополя (Царграду)”.

Лев Діакон залишив унікальний опис князя Святослава Ігоревича, зокрема,
його зовнішній вигляд: “Середнього зросту, не занадто високий, але І не
низький, брови мав густі, очі сині, ніс короткий, борода оголена, на
верхній губі густе і довге волосся, голова зовсім оголена, з одного боку
висів чуб, що означало значний рід; шия здорова, плечі широкі, І взагалі
дуже добре був збудований; здавався якимсь понурим І диким; в однім усі
висіла золота сережка, оздоблена двома перлинами, з карбункулом
посередині, одіж на ньому була біла, нічим не різнилася від Інших, окрім
чистоти”. Цікаво зазначити, що слова Святослава, які він виголосив перед
своєю дружиною, переказані Левом Діаконом, дуже перегукуються зі
словами, які навів автор “Повісті минулих літ”.

Лев Діакон так передав слова Святослава: “У нас нема звички спасатись
втечею у вітчизну, але або жити переможцями, або, здійснивши знамениті
подвиги, померти зі славою”. У “Повісті минулих літ” ця промова передана
в редакції: “Не осоромимо землі Руської, зляжемо кістьми тут, бо ж
мертвий сорому не зазнає. Тож не втечемо, а станемо крліко, І я перед
вами піду…”

Немає багатьох писемних пам’яток, створених західноєвропейськими
авторами, які відбивають Історію давньої Русі. Хрестоматійними
вважаються “Берлінські аннали’1, що зберегли відомості про народ рос,
посли від якого 839 р. відвідали Константинополь. Одним Із перших
європейських мандрівників, що описали свою подорож в Україну, став
єпископ Бруно з Квсрфурта (народився 976 p.). Він був висвячений на
єпископа з місійною метою проповідувати християнство серед печенігів.
Десь до 1008 р. їхав до печенігів через Київ, де зустрічався з
Володимиром Великим І користувався його щирою прихильністю. Повернувшись
на батьківщину, Бруно написав про все цісарю Генріху II. Подаємо
фрагмент із листа, в якому характеризується київський князь: “Князь
русів (русорум), великий І багатий володар, що проти моєї волі задержав
мене місяць у себе, — ніби я хочу себе своїм наміром занапастити, й
умовляв, аби я не ходив до такого невірного народу, де не здобуду їхнім
душам жадної користі, а тільки смерть (собі), та ще й найлютішу. Коли ж
не зміг він (переконати), та ще якесь видіння про мене його грішного
налякало, — з військом проводжали мене два дні до останнього кордону
своєї держави, яку він задля ворожих нападів звідусіль окружив дуже
міцною і довгою огорожею (частоколом). Він зіскочив з коня на землю, я з
товаришами йшов попереду, він зі своєю старшиною йшов за нами І так
вийшли ми за браму. Він став на однім горбі, я на другім; обнявши
руками, ніс я хрест Христовий, співаючи прегарний спів. “Петре, чи любиш
мене? паси вівці мої”. Коли закінчено антіфон, князь прислав свого
старшину до нас з такими словами: я довів тебе аж де кінчається моя
земля і починається ворожа. Задля Бога прошу, не занапащуй на сором
свого молодого життя. Я знаю, що ти завтра до третьої години без
користі, без причини мусиш скуштувати гіркої смерті”. Я відповів: “Нехай
тобі Бог відчинить рай, як ти мені відкрив дорогу до язичників”.

Чимало місця відведено опису Києва та України у ”Книгах хронік” {“8
книг хронік”) бременського крилошанина Тітмара, єпископа
Мерзе-бурзького. Про події в Україні 1017р. він писав зі слів німецьких
добровольців з війська польського короля Болєслава, що допомагав князю
Святополку закріпитися в Києві.

Збереглося чимало подробиць про князя Володимира, в тому числі про гріхи
його молодості. Але той князь “пляму вчиненого гріха стер пильною
щедрістю милостині. Бо писано, давайте милостиню, І все у вас буде
чисто”.

Розповідається про його поховання в Десятинній церкві. Напевно, неточні,
але все-таки цікаві факти подан) про Київ: “Місто Хитаву дуже сильне,
вороги педенеї (печеніги) знесилюють частими нападами з намови
Болеслава, і зруйновано його великою пожежею… В помочі згаданому князю
(Святополку) було з нашого боку 300, угрів 500, а з печенігів 1000
людей…

У великім цім місті, столиці королівства, є більше 400 церков І 8
ринків, люду незчисленна сила, а він, як І весь цей край, боровся з дуже
шкідливими для них печенігами та Іншими (ворогами), перемагав силою
втікачів-рабів, що сюди звідусіль збігаються, а особливо з швидких
Данів”.

З пізнішого часу є свідчення про Україну Івана де Плано Карпіні,
папського легата до Монголи (з 1246 р,), Вільгельма Рубрука
(Рубрук-виса), посла французького короля Людвіка IX до татарської орди,
котрий вертався півднем України у 1252 р., Конрада Кібурга, начальника
шпиталів Тевтонського ордену, що перебував у Литві 1397 р. і описав це у
“Деннику посольства до Великого князівства Литовського Витовта”.
Зрозуміло, порівняно з блоками історичної Інформації, наявними в
давньому українському літописанні, відомості іноземців дуже
фрагментарні. Однак їх теж слід враховувати при вивченні тієї епохи.

Арабські автори про Русь

Серед арабських авторів 1Х-Х ст., які залишили ті чи інші згадки чи
описи про Україну, називають Ібн-Хордадбега, Аль Джайхані, Ібн-Фадлана,
Аль-Масуді, Ібн-Джаста, Ібн-Хаукаля, Ібн-Лкубі, Едрісі та ін. Точної
історичної інформації, прив’язаної до певної хронології, конкретної
території, тим паче, до історичних осіб у арабських авторів дуже мало.
Чи не єдина хронологічна прив’язка є у Аль-Масуді в праці “Промивальні
золота”, де йдеться про похідрусів після 300р. пджри (9]2-9ІЗ р.н.е.)на
500-х кораблях, у кожному “по 100 людей, Каспійським морем до
Азербайджану”.

Інші відомості дуже загальні: про слов’ян і русів. При цьому важко
зрозуміти, чи арабські автори мають на увазі два народи, чи руси
розглядаються як один Із слов’янських народів. Так, Ібн-Хордадбег пише,
що руси “з племени слов’ян”; Аль-Масуді повідомляв: “руси складають
численні народи, які поділяються на розрізнені племена”. В Іншому місці
— “поділяються на багато народів І деякі з них християни” (20-50-тІ
роки X ст.). Але руси згадуються як окремий народ. Пишучи про поган, які
проживають у країні хозарського царя, автор наголошує: “деякі племена з
них є слов’яни і русини”. Дехто з авторів протиставляє русів слов’янам
Наприклад, у праці Ібн-Даста “Книга добрих скарбів” (перша половина X
ст.) читаємо “Щодо Руси, то вона на острові, оточеному озером. Той
острів, де живуть вони (руси), має просторінь на три дні дороги, вкритий
лісами, болотами, нездоровий І такий вогкий, що як ступиш ногою, то вона
трясеться, бо так пересякнутий водою. Вони мають короля, що зветься
Ханан-Рус; чинять наїзди на Слов’ян, приїздять кораблями, висаджуються,
забирають їх в неволю, везуть в Харван і Булгар І спродують там. Ланів
не мають, а живуть з того, що привозять в землі Слов’ян”.

В Аль-Масуді є неточні, але правдоподібні відомості про розселення
слов’ян: “Поміж більшими і відомими ріками, що впадають в море Понтус, є
одна, що називається Танаїс (Дон), котра приходить з півночі. Береги її
заселені численним народом слов’янським та Іншими народами, заглибленими
в північних країнах. Друга з цих більших рік є Ялта І Балева, назва,
котру має вона також у слов’ян. Вона завширшки більше трьох миль І тече
на просторі багатьох днів за ІДаргородом (Балеву ідентифікують з Дунаєм.
— CM). На берегах цієї ріки живуть бамджини І марава, народи слов’янські
(богемці І морава— ?). ТІ самі береги замешкували булгари, коли вони
прийняли християнську віру”

В одного з авторів (Аль-Джайхані, кінець ІХ-початок X ст.) знаходимо
твердження про те, що русини мають три роди: 1) русинів, які мешкають
ближче до Булгара, їх володар — у місті Куяб, воно більше від Булгара;
2) русинів Славії; 3) русинів Танії. Пізніші дослідники ототожнювали
Куяб з Києвом, Славію — з Новгородом, а Танію — з Тмутара-канню
(Іловайський, Грушєвський та ш.).

На основі арабських авторів неможливо зробити достовірні висновки про
слов’ян І русів, за винятком хіба того, що це — великі народи і
“замешкують вони великі простори” на північ І захід від Чорного моря.
Достатньо суперечливими є також відомості арабів про заняття слов’ян І
русів. Єдине, чого одностайно дотримувалися всі арабські автори, — це
те, що вони фіксували широкі торговельні зв’язки “сушею і водою” з
хозарами, булгарами, румеями та Іншими країнами. Згаданий вже
Ібн-Хордадбег (60-70 роки IX ст — час Аскольда і Діра) писав: “Вони — з
племени слов’ян — вивозять футра видри, футра чорних лисиць і мечі з
далеких кінців Слов’янщини до Руського моря, і цісар Рума бере з них
десятину. А коли бажають, то їздять на кораблях по річці слов’ян,
переходять по затоці хозарської столиці, де її володар бере з них
десятину. Далі вони ходять до моря Джурджана І виходять на довільний
собі беріг; промір же цього моря 500 фарсанпв. Іноді вони привозять свій
крам на верблюдах у Багдад. Іноді вибирають шлях через Вірменію, в
країні слов’ян, потім до затоки хозарської столиці, потім у море
Джурджана, потім у Балху І Мавараннагру, потім до Сіна”.

Менше описані заняття слов’ян сільським господарством. Правда, в
Ібн-Даста йдеться про те, що слов’яни не мають ані виноградів, ані
ріллі, а випасають свині, вівці, але “найбільше сіють просо”, розводять
бджіл, роблять напій із меду. Натомість Аль-Якубі в “Записках” з 60-х
років X ст писав зовсім інакше: “Взагалі слов’яни — люди сміливі, здатні
до походу… Вони замешкують краї, найбагатші оселями і життєвими
засобами. Пильнують хліборобства І щодо здобування собі на прожиток
переважають всі народи півночі”. Король їхній “мас верхових коней І не
вживає Іншої страви, крім кобилячого молока”. Згадуються музичні
Інструменти кобзи на вісім струн, гуслі, дудки на два лікті. Є в
арабських авторів повідомлення про житло, зокрема про землянки: “У
зв’язку з великим холодом у їх країні кожний викопує собі в землі ніби
пивницю, до котрої приробляє з дерева гостроверхий дах, подібно до верху
християнської церкви, й на той дах накладає землю. В такі пивниці
переходять з цілою родиною І, взявши дерева й каміння, запалюють вогонь,
розпікають каміння на вогні аж до почервоніння, а як каміння розпечеться
до краю — поливають і з того йде пара, що нагріває хату так, аж одежу з
себе скидають”.

Неоднозначні повідомлення про одяг слов’ян. Ібн-Фадлан, який залишив
цікавий опис русів (член посольства халіфа Муктадира до приволзьких
булгар) з 20-х років X ст., зазначав: “Вони руді, не вдягають ані
курток, ані свит, але в них мужчини вдягають кису, котрою він закручує
один бік, а одну руку випускає з-під неї Кожний з них нерозлучно носить
при собі меч, ніж і сокиру”. Пише цей автор і про прикраси русів. “На
шиї вони мають золоті і срібні ланцюжки. Якщо має 10 000 диргемів, то
робить жінці такий ланцюжок, якщо 20 000 —- то два ланцюжки”. З цього
опису дуже неправдоподібною є згадка про кису. Такий одяг носили давні
греки. Араб про це чув і приписав, можливо, це русам. Аль-Джайхані,
навпаки, наголошував, що в них довгі свити і коротка куртка.

Нестримними є фантазії арабських авторів Так, Аль-Джайхані пише, що вони
не мають зв’язку з чужинцями; коли ж якийсь чужинець “туди поїде, зараз
вбивають”. Натомість Ібн-Даст повідомляє: “руси гостей шанують і добре
поводяться з чужинцями”.

Дуже різні повідомлення про похоронні обряди. В арабських авторів є
чимало загадкових повідомлень, що перетворилися в історичні загадки.
Аль-Масуді (20-50-ті роки X ст.) написав про Маджака — короля Валинани
як основного серед слов’янських народів у минулому (корінь — зі
слов’ян). Історики XLX ст. (В.Кличевський, Б.Греков, М.Державш та Ін.)
вважали, що йдеться про Волинян чи Полян.

Але в Історіографії XX ст дехто почав Ідентифікувати Валшана Аль-Масуді
не з “українською” Волинню, а з плем’ям валінян І містом Вали-нан над
Балтикою, а Маджака — вождем не “волинських’1 дулібів, а чеських
дублебів.

Ібн-Хаукаль (70-ті роки X ст.) залишив І таку звістку. “Мова булгар
схожа з мовою хозар, а буртаси мають іншу мову, також мова русів
відмінна від мови хозар і буртасів”.

Отже, про цінність свідчень арабських авторів ІХ-ХІ ст. можна сказати
таке: слов’яни І руси в ті часи були великими народами, заселяли чималі
простори і виконували значну роль у тодішніх міжнародних політичних і
економічних відносинах. На жаль, важко відокремити в арабських джерелах
істину від фантазії.

Використані джерела і праці

Багрянородный Копстянтип Об управлении империей. М., 1991.

Геродот. Історії в дев’яти книгах К., 1993 Кн. 4. Мельпомена С 180-228.

Історія України в документах \ матеріалах. Київська Русь І удільні
князівства XII-XIII ст. К , 1939 С 7-71.

Сгчшіський Володимир Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по
Україні та Інших писань чужинців про Україну за десять століть. К., !
992 С 8-41

Хрестоматія з Історії Української РСР з найдавніших часів до кінця 50-х
рр XIX ст.: Посібн. для вчителів. К , 1959. С 8-41.

Высоцкий С.А Средневековые надписи Софии Киевской XI-XVII вв. К., 1976.

Грушевський Михайло. Історія Укра’ши-Руси. В 2 т К., 1991. Т 1.

Довгопол В М , Литвинепко М А , Лях Ф Д Джерелозназстао Історії
Української РСР К., 1986 С. 34-35.

Зашинский В.А , Дмитриенко М Ф, Балабушевич ТА и др. Специальные
исторические дисциплины. К., 1992. С. 303-307.

История Киева: У 2 т К., 1984. Т. 1 Древний и средневековый Киев. С.
150-157.

История СССР с древнейших времен до наших днів. У 12т. М , 1966 Т.
1.С.246-256.

Источниковедение истории СССР. М., 1989 С. 49-58

Максимович М.О. О надгробиях в Печерском монастыре //Киев явился градом
великим • Вибрані українознавчі твори К., 1994 С. 145-161.

Піцишин М, Овчинников А Міф про державу дулібів VI століття //Наук. зап.
Львів 1ст. музею. Львів, 1997 Вип 6 Ч. 1 С 123-134

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019