Реферат на тему:

Джерелознавство. Національна періодика в підросійській Україні на
початку XX ст.

Значною мірою українське слово на Наддніпрянській Україні було розкуте
внаслідок революції 1905-1907 pp. Після Жовтневого маніфесту 1905 р. у
Лубнах на Полтавщині вийшов перший номер української газети «Хлібороб»,
яка прагнула стати органом всього українства Якоюсь мірою це відповідало
дійсності. Газета розповсюджувалась у багатьох містах України, в тому
числі І в Києві, де її «виривали з рук у газетчиків». Основний
політичний тезис газети — право України на автономію. Зміст матеріалів
різноманітний; від Інформації про селянські сходки — до аналітичних
Історичних статей про Переяславську раду.

Проти газети виступили всі шовіністи І в січні 1906 р. після п’ятого
номера вона припинила існування.

Наприкінці грудня 1905 р. група українських діячів Полтави — М.Дмитрієв,
Панас Мирний, Л.Падалка, М.Жебуньов, Г.Маркевич та інші домоглися права
на видання тижневика «Рідний край». Його перший номер побачив світ 24
грудня 1905 р. У підзаголовку давалось визначення характеру газети:
«Часопись політична, економічна, літературна і наукова». Уже з першого
номера «Рідного краю» простежувалась його лінія на виборення Україною
права на автономію. Газета закликала організувати курси для вивчення
української мови, відкривати українські бібліотеки, всюди розмовляти
українською мовою. Газета вперше в українській періодиці висувала
питання про необхідність організації національної роботи серед українців
Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану. В № 40 за 1910 рік редакція подавала
матеріал про Галичину.

Спочатку видавцем «Рідного краю» став Г.Маркевич, а редакторами
М.Дмитрієв та ГКоваленко, але незабаром Маркевич і Коваленко через
переслідування чиновників вимушені були залишити редакцію. З 18 номера у
жовтні 1907 р. видання часопису було перенесене з Полтави до Києва, де
редакцію очолила О.П.Косач (Олена Пчілка). Хоч часопису необхідно було
постійно оглядатись на цензурні рогатки та напади шовіністичної преси,
«Рідний край» поряд з краєзнавчими та інформаційними матеріалами,
літературними творами публікував час від часу гострі аналітичні статті
про причини підневільного становища українців. Так, за статтю «Наша
праця» (1908, № 32), в якій йшлося про те, чому Україні не вдалося
здобути волю 1905 р., О.П.Косач була притягнута до кримінальної
відповідальності.

Помітну роль у формуванні національної свідомості українців
Наддніпрянщини виконала газета «Громадська Думка». На її видання дозвіл
одержав В.Леонтович (В.Левенько) наприкінці 1905 р. До редакції входили
С.Єфремов, М. Моту шевський, Б.Грінченко, М.Левицький, В.Дурдиновський,
М.Загірна. Проте вже 28 грудня 1905 р. С.Єфремова заарештували. З1
грудня вийшов перший номер «Громадської Думки». Часопис набув
радикально-демократичного спрямування. Газета з оптимізмом подавала
«свій голос в оборону потреб І прав українського народу його рідною
мовою».

«Громадська Думка» підхопила ідею скликання в Києві селянського з’їзду.
Зразу ж за «Хліборобом» розвивала Ідею автономії України, «щоб наш край
правився сам собою, щоб скрізь була заведена в Україні наша рідна мова».
Водночас газета не підтримувала анархічних селянських бунтів. У січні
1906 р. вона осудила грабунки поміщицьких маєтків, самовільні вирубки
лісу. «Ми не прихильні до руїнництва… бо воно суперечить основам
доброго громадянського ладу». Газета мала відділи: «По Росії», «По
Україні», «За кордоном», «У Києві», «Телеграми» та Ін.

«Громадська Думка» 9 січня 1906 р. опублікувала лист В.Короленка до
статського радника Філонова. В.Короленко писав: «Особисто я Вас зовсім
не знаю І Ви мене — ні. Але Ви чиновник, що здобувся у нашому краї
великої слави походами проти своїх земляків. А я — письменник, що
просить Вас поглянути на короткий реєстр Ваших «подвигів». Далі в листі
наводились прізвища вбитих, поранених, заарештованих внаслідок діянь
Філонова на Полтавщині. Проти редакції, а також В.Короленка були
порушені кримінальні справи, 18 січня 1906 р. київський
генерал-губернатор призупинив видання «Громадської Думки» «на время
действия в Києве воєнного положения».

Після заяви Леонтовича, що «в будущем направление газеты будет вполне
коректнеє, не идущее в разрез с видами правительства», 4 лютого випуск
газети відновився. Але у проурядових позиціях її було неможливо
втримати. Тільки за наведені в газеті слова селянина з однієї зі слобід
Київщини, якими він закликав виступити проти Існуючого ладу, на редакцію
завели судову справу. Протиправною була визнана стаття газети «Село і
розпуск Думи» (1906, 18 лип.). Цензура у багатьох статтях, в яких
розповідалося про арешти, погроми демонстрацій, життя політичних партій,
у тому числі чорносотенних, вбачала протиправні дії. Закінчилось тим, що
18 серпня 1906 р. поліція зробила обшук у редакції. Після цього
губернатор видав наказ про закриття газети. Почалося слідство.
Дошукували, хто приховувався під псевдонімами Іванов, Марко, Жук та ін.

Незважаючи на короткий час існування газети (вийшло 190 номерів), вона
залишила помітний слід в історії української преси початку XX ст.

Період появи і виходу українських газет в Одесі — 1905-1906 pp.
(«Народна Справа», тижневик «Вісти»), Катеринославі (тижневик «Добра
порада»), тут ще за редакцією Д.Яворницького виходив тижневик
«Запоріжжя», у Харкові з березня 1906 р. за редакцією М.Міхновського
видавалася газета «Слобожанщина». В січні 1906 р. вийшов перший номер
сатирично-гумористичного журналу «Шершень», в якому друкувалися Леся
Українка, А.Кримський, В.Самшленко, І.Нечуй-Левицький, В.Стефаник,
художники М.Бурачек, Ф.Красицький, О.Сластьон та ін.

Справжні Імена підписаних авторів у журналі — Шершень, Чміль, Муха,
Комар — І досі встановлені не всі.

З травня 1906 р. УСДРП у Києві почала видавати двотижневик «Боротьба»
Проте чи не на всі номери газети заводились кримінальні справи. ‘

З січня 1906 р. у Києві почав виходити український літературно-науковий
журнал (близько 10 друк, арк ) «Нова Громада». Він, щоправда, мав тираж
лише 400 пр. З початком 1907 р. «Нова громада» об’єдналася з перенесеним
Михайлом Грушевським зі Львова до Києва «Літературно-Науковим Вісником»
(з назвою останнього). Він виходив у Києві аж до 1914 р.

Після закриття у Києві «Громадської Думки» ЇЇ місце зайняла щоденна
газета «Рада» (№ 1 вийшов 15 вересня 1906 p.). Дозволу на видання
домігся Б.Грінченко. Головним редактором «Ради» був М.Павловський,
секретарем — соціал-демократ С.Петлюра. Але коли було засновано
соціал-демократичний тижневик «Слово», то С.Петлюра відійшов від
редакції «Ради» і став головним редактором «Слова». «Рада» так само, як
і «Громадська Думка», у свій час переслідувалася. В січні 1907 р. її
співробітники С.Єфремов, В.Винниченко були заарештовані. Тільки за
великі суми під заклад їх випустили з тюрми. Незважаючи на шалені
переслідування, «Рада» протрималась аж до 1914 р.

У дуже складних умовах доводилось виходити тижневику «Слово», який
очолив С.Петлюра (підписувався Сімон, П, П-ра, С.П-ра). Водночас
С.Петлюра вірив у марксистські ідеали. В тижневику друкувалися А.Жук
(А.Вовчансышй), А.Ільченко, В.Дорошенко (В.Білоцерківський), Л.Юркевич
(Л.Рибалка), Д.Дорошенко, «Слово» довго не могло утриматись. Вийшло
всього 23 його номери.

У червні 1909 р. Г.Ямпольська, донька генерала, одержала дозвіл на
заснування газети «Село», де публікували твори М. Гру шевський,
М.Ша-повал, М.Залізняк, О.Мицьох, А.Тсртиченко, Л.Ковалів, За статтю, що
вийшла у «Слові» 6 травня 1910р., — «Паскальні з’їзди» — Г.Ямпольську
було засуджено до в’язниці на місяць. Майже щомісяця за ті чи інші
провини на редакцію накладали грошові штрафи. Через 1,5 року — у лютому
1911 р. — газета припинила існування.

Незабаром її місце зайняла нова газета — тижневик «Засів» (з 4 лютого
1911 p.), що проіснував понад рік І припинив Існування.

З 12 грудня 1912 р. було організовано видання літературно-громадського
тижневика «Маяк».

Дуже помітна роль у розвитку політичної думки І вихованні української
Інтелігенції та селянства належала журнал у-міс ячнику «Українська хата»
(видавався з 1909 до 1914р.), у становленні української школи — журналу
«Світло», що виходив з 1910 р.

В організації та політичному вихованні українського робітництва чималу
діяльність провів заснований Л.Юркевичем журнал «Дзвін», проти якого, як
І проти його редактора, особливо шалено виступав В.Ленін.

Звичайно, нема змоги (та й, можливо, потреби) називати всі періодичні
видання підросійської України, що з’являлися і зникали в ній після 1905
р. Загалом уже в першій половині 1906 р. в Україні побачили світ 34
назви періодичних видань (через шість місяців з них залишилося лише
дев’ять). Але в наступні роки з’являлися нові.

Періодика Наддніпрянської України, зумовлена до життя революцією
1905-1907 pp., засвідчувала, що у розвиткові українського
національно-визвольного руху настав новий етап. Він еволюцюнвував до
відвертої, прямої конфронтації української підневільної нації з
російським царизмом і російською владою взагалі.

Використані джерела і праці

Документи//Баран Володимир Україна 1950-1960-х рр еволюція тоталітарної
системи Львів, 1966. С.348-409

Періодичні видання УРСР. 1917-1960 pp. Газети К, 1965

Періодичні видання УРСР. 191 7-1960 рр Журнали К, 1965.

Тиражи ряда центральных газет и журналов в 1985-1989 гг. //Аргументы и
факты. 1989 № 18

Галайчак Тамара Книжкові та періодичні видання України за часів
тоталітаризму (50-ТІ-80-ТІ рр XX ст) //Україна- культурна спадщина,
національна свідомість, державність. 36. праць Львів, 1997. № 3-4

Животко А Нарис Історії української преси. Подебради, 1937.

Історія української дожовтневої журналістики. Львів, 1983.

Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України. Львів,
1995.

Лизанчук Василь. Засоби масової Інформації про русифікаторську політику
в Україні. Львів, 1993 4.1,2.

Мацьків Теодор. Найстаріші американські газети про Україну //Теодор
Мацьків. Англійський текст Зборівського договору з 1649 року та Інші
вібрані статті Нью-Йорк; Львів, Київ; Мюнхен, 1993 С 83-87

Мацьків Теодор. Повстання Богдана Хмельницького та Зборівський договір у
західноєвропейських джерелах з 1649 р. //Укр. Історик (Нью-Йорк;
Торонто; Київ, Мюнхен). 1995 №1-4. С 154-164.

Наливайко Дмитро. Козацька християнська республіка. К., 1992

Сарбей В.Г. Історія України в дожовтневій більшовицькій пресі К., 1986.

Солдатенко В Більшовицька періодика в Україні //Укр Іст. журн. 1990 № 7.

Українська журналістика в Іменах. Матеріали до енциклопедичного словника
/За ред. ? ? Романюка Львів, 1994 Вип.1; 1995. Вип.2; 1996. Вип.З

Похожие записи