Реферат на тему:

Джерелознавство. Матеріали з джерел іноземного походження про Україну
XV-XVIII ст.

В корпусі джерел з історії України XV-XVIII ст. твори іноземців,
зокрема мемуари, описи, донесення і записки, листи та інші види,
займають важливе, але все-таки допоміжне значення. Допоміжне з кількох
причин. По-перше, з огляду на їх хронологічну та тематичну
фрагментарність. Такими є короткі фрагменти посла Франції, Англії та
Бургундії Жільбега де-Ленуа, який був в Україні 1412 та 1421 pp.,
венеціанського купця Йосафата Барбаро, котрий мешкав у м.Тані (Азові) з
1436 до 1451 р. І написав працю «Подорож до Тану», опубліковану вже 1543
р У ній Барбаро залишив деякі господарські, демографічні та етнографічні
відомості про Північне Причорномор’я. У 1474 р. через Україну проїжджав
венеціанський посол до Персії Кантарині й відобразив це у «Подорожі до
Персії», виданій 1487 р.

Шістнадцяте століття багатше на увагу іноземців до України. З нього
залишили повідомлення чи враження про Україну понад десять авторів. Але
лише матеріали кількох з них, у тому числі Еріха Лясоти, Михайла
Литвина, Жака Маржере виходять за межі принагідної згадки чи враження,
спеціально торкаючись окремих явищ життя і побуту населення. Тільки про
XVII ст. іноземці написали спеціальні праці про Україну. Це насамперед
твори Гійома де Боплана, П’ера Шевальє, Павла Алепського, Альберто
Віміни, Евлії Челебі та Ін.

По-друге, не всі твори іноземців вирізнялися науковою достовірністю. В
багатьох випадках безпідставні вимисли є очевидними. Так, Михайдон
Литвин пише, що кинутий у р. Прип’ятьспис настромлюється на риби «І
стоїть повнено, ніби встромлений у землю — так густо збивається там
риба». Блез-де-Віженер характеризує родючість подільського грунту: «коли
залишити в полі плуг, то він протягом двох чи трьох днів так заростає
травою, що знайти його тяжко1′. Евлія Челсбі стверджує, що 1660 р.
Дорошенко і Сірко були союзниками, хоч вони такими стали, як відомо, у
1669-1670 pp. Він же писав про допомогу, яка надійшла до хана «від
сорока козацьких народів». У цих випадках перебільшення чи неточності
очевидні. Водночас окремі повідомлення іноземців, ввійшовши як дійсні в
українську історіографію, все-таки викликають сумніви. Наприклад, Боплан
написав, що в Україні не хлопець вибирав собі дівчину для подружнього
життя, а дівчина хлопця. І цю згадку деякі українські історики та
етнографи прийняли за чисту правду. Однак вона не узгоджується з
етнографічним матеріалом, зібраним у пізніші часи. Той самий Боплан
вважав, що козацький отаман мав право стинати голови козакам і садити на
палю тих, хто провинився, чого насправді не було, та ін.

По-третє, більшість іноземних писемних пам’яток має мемуарний характер,
а мемуари належать до того виду джерел, на яких найбільше позначений
вплив суб’єктивного фактора.

Проте свідчення Іноземців мають і свої переваги. Іноземці, за логікою
людського пізнання, найперше фіксували ті сторони життя і побуту
українського народу, яких вони не знали у практиці своїх народів. Це
допомагає виявляти в українській народній культурі саме її національні
ознаки, що не були відомі Іншим народам, отже, і не могли бути
запозиченими. Свідчення іноземців про Україну минулих часів — ще один
доказ того, що український народ — давній історичний народ, а не видумка
австрійського губернатора Стадіона чи українських Істориків
М.Костомарова І М.Грушевського, як це неодноразово намагались довести
польські чи російські великодержавники.

Найважливіші мемуарні та історичні твори іноземців про Україну, написані
до першої половини XVII ст.

Серед іноземних авторів, котрі писали про Україну до середини XVII ст,
як хрестоматійні називаються імена Барбаро, Кантарині, Герберштейна,
Литвина, Гамберіні, Міллера, Блез-де-Віженера, РуджІєрі, Еріха Лясоти,
Джільса Флетчера та Ін.

Подамо деякі ілюстрації того, який характер мали свідчення згаданих
авторів. Иосафат Барбаро, наприклад, описав природу та спосіб
господарювання в місцевостях Північного Причорномор’я, Поволжя, Кавказу,
за якими він споглядав з м.Тану (Азова), невеличкої венеціанської
колонії в рукаві дельти Дону. Місто-колонія не була продовженням ні
античного Танаїсу, ні італійської Тану. Останню зруйнував Тимур 1395 p.
Венеціанське місто виникло на руїнах давніх попередників з аналогічними
назвами. Зі стін венеціанського міста-колонії Барбаро спостерігав за
татарськими ордами, що проходили мимо, і так їх описав: «Спочатку йшли
табуни коней, по шістдесят, сто, двісті і більше голів в табуні, потім
появились верблюди і воли, а позаду їх стада дрібної худоби. Це тривало
протягом шести днів, коли протягом цілого дня — наскільки могло бачити
око — з усіх сторін степ був повен людьми і тваринами; одні проходили,
інші прибували. І це були лише головні загони… Поперечник рівнини,
зайнятого масою цих людей і худоби, рівнявся 120 милям». Барбаро вважав,
що в орді було не менше 300 тис. осіб.

Кантарині, переїжджаючи через Україну, зробив описи Луцька, Житомира,
Києва. Дуже детальні його свідчення про Москву, де йому доводилось жити
від вересня 1476 р. до січня 1477 р, і після пограбування в Астрахані
просити грошей для повернення на батьківщину.

Через Україну двічі проїжджав письменник і дипломат Священної Римської
Імперії Зігмунт Герберштейн, котрий у 1517 і в 1522 pp. прямував до
Москви. Хоча конкретних свідчень про його перебування в Україні не
залишилось, Герберштейн народився у Крайні, знав слов’янські мови, тому
міг безпосередньо спілкуватися і з українцями, і з росіянами. Його книга
«Записки про московські справи» присвячена головно політиці Василя III,
звичаям при московському дворі, російській етнографії. Книга ілюстрована
рисунками. Тут міститься чимало описів українських місцевостей, хоч
знову ж таки виникають сумніви, чи він їх не запозичив у інших авторів.
Про Київ Герберштейн писав: «Пишність і справді королівська велич цього
міста підтверджується самими його руїнами І пам’ятками, від котрих
залишилися рештки». Він згадує про норму звичаєвого права в Києві, за
якою, нібито, у купця забиралися всі товари, якщо при переїзді через
одну гору в його возі ламалося колесо. Новгород-Сіверська земля
згадується багатою на фортеці та міста, «серед них найбільш знамениті
Старо-дуб, Путивль і Чернігів. Грунти, оскільки вони обробляються,
плодородні. В лісах дуже велика кількість горностаїв, білок і куниць, а
також меду. Народ у зв’язку з постійними битвами з татарами дуже
войовничий». Герберштейн подає характеристику козацького отамана
Євстахія Дашкевича: «муж дуже досвідчений у військовій штуці і славний
визначною хоробрістю… він часто ставив перед великою небезпекою і
самого царя московського, у котрого колись був у полоні. В той рік, коли
ми були у Москві, він розтрощив московинів завдяки незвичайним
хитрощам…»

Італієць Ґамберіні залишив характеристику українських козаків з 1584 р.:
«їхня зброя -— шаблі й рушниці, яких у них ніколи не бракує. Добрі вони
до війни пішої й кінної… дають собі добре раду на морі. Мають всякі
човни й на них їздять у походи на чорноморські землі».

Очевидно, від «записок» курляндського герцога Міллера досі Існує легенда
про Івана Підкову, який «нову неуживану підкову міг зломити руками, як
якийсь прутик». Міллер так само залишив опис Києва, що дуже нагадує опис
Герберштейна.

«Щоденник» Михайла Литвина особливо багатий Інформацією про тогочасну
природу України, характер землеробства, мисливство, рибальство,
краєзнавчі особливості.

Французький слуга при дворі польського короля Блез-де-Віженер
(1523-1596) в Україні не був, але у праці «Опис королівства Польського»
він присвятив три розділи українським землям: Червоній Русі, Волині,
Поділлю. Розділи написані на основі писемних джерел, що знаходилися в
розпорядженні автора, а також з використанням усних розповідей
очевидців. Цікаві твердження де-Віженера про те, що Червона Русь
(Галичина), Волинь І Поділля заселені одним народом, якого «мова, побут
І звичаї майже тотожні».

Особливо багатий за історичною інформацією «Щоденник» посла
австрійського імператора Рудольфа II Еріа Лясоти (1550-1616), який 1594
р. мав доручення поїхати на Запорізьку Січ з метою залучення козаків до
союзу європейських держав проти Турецької імперії. Це був час
Базавлуцької Січі. Е.Лясота переїжджав через Львів І залишив про нього
такий запис: «Львів — столиця Червоної Русі. В місті є єпископська
кафедра, воєводство, кастелянія і староство, має два замки — один у
місті, Інший поза містом, на високій горі, звідки відкривається вигляд
на декілька миль. В цьому місті багата торгівля: її ведуть переважно
вірмени, які тут поселилися і мають прекрасну церкву». Аналогічні описи
Кам’янця на Поділлі, Києва, Прилук. Про Київ автор писав із захопленням
і наголошував, що він був колись «славною столицею і самостійним
князівством. ..» Згадував про «Славний, прекрасний і величавий собор
св.Софії», звернув увагу на «руїни прекрасних воріт», золотоверху
Михайлівську церкву, Печерський монастир І «прекрасну муровану церкву в
ньому». Дуже детально ЕЛясота описав, як він добирався до Запорізької
Січі. Спочатку плив Дніпром, потім по Чортомлицькому Дніприщу, далі —
гілкою Підпільною, з Підпільної — по р.Сандалщ, з Сандалки — по її
рукаву Верхній Лапці, з Верхньої Лапки — в р.Базавлук до «острова
Базавлука при Чортомлицькому Дншрищі». Товаришем Лясоти був Якуб
Генкель, котрий знав місцевість. За маршрутом описано острови Велику і
Малу Хортиці, де 1556 р. вперше отаборився з козаками Дмитро
Виш-невецький.

Але найцікавіші описи зустрічі Лясоти з козаками та його переговори з
ними. На честь посла стріляли з гармат. Прибувши на Січ, Лясота не
застав там козацького отамана Богдана Микошинського. Ось як про це
сказано в «Щоденнику»: «Дев’ятого травня прибули ми до острова Базавлука
біля рукава Дніпра Чортомлика, або, як вони висловлюються, біля
Чортомлицького Дніприща близько двох миль. Тут була тоді Січ козаків,
котрі послали нам назустріч кількох із головних осіб свого товариства й
вітали наше прибуття великим залпом із гармат. Потім вони провели нас у
коло, якому ми просили передати, що нам було вельми приємно застати все
тамтешнє лицарське товариство в повному здоров’ї. Та оскільки за кілька
днів до цього, тобто ЗО квітня, начальник Богдан Мікошинський рушив до
моря з 50 галерами й 1300 чоловіками, то ми побажали відкласти виконання
свого доручення до повернення начальника та його сподвижників, поки все
військо не буде на місці».

«Начальник» вернувся з походу тільки через 40 днів з великою здобиччю і
полоненими, серед яких був і ханський придворний Біляк. Він повідомив
Лясоті, що хан виступив походом з 80-тисячною ордою на Угорщину.

Далі Лясота описав, як поводилися запорожці при обговоренні його
пропозиції. «Чернь без застережень» згодилася воювати на боці імператора
Рудольфа II. Але обачливіші вирішили виділити до Імператора своїх
послів, щоб конкретно домовитись про умови походу і його забезпечення.

Загалом козаки справили на Лясоту гарне враження, зокрема з питання
їхньої військової вправності. «Вони мають власні гармати І багато з них
вміє поводитися з цією зброєю, так що при них зайвим наймати і
утримувати окремих гарматників».

Е.Лясота привіз козакам від імператора прапор і 8 тис. червінців Але й
козаки, випроваджуючи посла, обдарували його багатими дарунками.

На жаль, «Щоденник» Е.Лясоти був оприлюднений після його написання
тільки через 260 років, у 1854 p., коли був виданий німецькою мовою.
Звичайно, від цього його джерелознавче значення не постраждало. Та для
свого часу «Щоденник» не став джерелом інформації про українське
козацтво, отже, не став і складовою частиною європейських знань про
Україну.

«Опис України» Гійома Левасссра де Боплана

Одним з найвизначніших творів Іноземців про Україну XVII ст. є »Опис
України» (Description сГ Ukranic..) Гійома Левассера де Боплана
(народився наприкінці XVI ст. помер 1672 р.), французького військового
інженера, фортифікатора і картографа, який перебував на службі у
польського короля з 1630 р. до 1648 р. Вважають, що Боплан очолював
будівництво замків у Бродах, Підгірцях, Барі, фортеці Кодак. Мешкав у
Києві, Новому Конецполі, Кременчуці. Був на польському боці в битві під
Кумейками (1637р.: Потоцький-Павлюк, Скидан, Гуня). Окрім «Опису
України» Боплан є автором «Української географічної карти» з 12-ти
частин, першої в історії світової картографії топографічної карти всієї
країни «Спеціальний і докладний план України з належними їй
воєводствами, округами та провінціями» у масштабі 1:463000. Власне «Опис
України» спочатку був задуманий як коментар, пояснення до українських
карт. Та фактично він виріс у самостійну велику і цінну працю. На карті
України Гі де Боплана нанесено 1884 населених пункти: міста, села,
фортеці. Вгорі карти — південь, Чорне море. Масштабне співвідношення
відстані між містами І краями, за сучасними знаннями, недосконале. На
відміну від «Щоденника» Е.Лясоти, «Опису України» пощастило. Його вперше
опублікував у Руані вже 1651 р. Жак Кайде. У 1660 р. той самий друкар
видав книгу більшим тиражем під заголовком «Опис України, кількох
провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до
границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення
воєн». У 1990 р. видавництво «Наукова думка» здійснило репринтне видання
книжки 1660 р.

Дещо під видозміненим заголовком вийшло ще одне видання «Опису України»
1661 р. У 1704 р. видано англійський переклад праць Боплана у збірці
Джона Черчілля «Збірка описів подорожей і мандрівок…» Остання
«Збірка…» з «Описом…» перевидавалась англійською мовою 1732, 1744,
1752 pp. У 1959 р. вона вийшла в Нью-Йорку. Німецькою мовою «Опис
України» 1780р. видано в Бреслау, 1822р. — у Варшаві, а 1839 р. — у
Вроцлаві (Бреслау) виходили польські переклади «Опису. У 1832 р. видано
російський переклад Устрялова.

За змістом книга Боплана різнотематична. Це засвідчують самі заголовки
її розділів: «Дніпро від Києва до моря…», «Ремесла, якими займаються
козаки», «Руська шляхта», «Які повинності селян щодо панів» та Ін.
Чимало розділів не мають заголовків, але також присвячені певним
питанням: Киеву, природі, островам на Дніпрі, небезпеці від татар,
порогам на Дніпрі, татарським ордам Є окремі розділи «Про Крим або край
Татари», «Кримські татари», «Про козаків», «Як дівчата залицяються до
парубків», «Як селянин може одружитися з панночкою», «Як відбувається
весілля», «Козацька медицина», «Про фауну України», «Про клімат
України», «Про Польщу (як обирають короля)», «Про шляхетські вольності»,
«Звичаї польської шляхти».

Боплан дав дуже цікаві відомості про Хортицю, що використовувалися чи не
всіма істориками Запорізької Січі: острів «оперезаний урвищами, а
відповідно, малодоступний. Має два добрих льє (льє дорівнює 4444 метри.
— С.М) в довжину І півльє в ширину, переважно у своїй верхній частині,
оскільки на захід звужується і понижується; повені його не затоплюють.
На ньому росте багато дубів.. »

Подав Боплан і спосіб виготовлення козаками човнів для морських походів.
Вони мали довжину 60, ширину 10-12, глибину — 8 стіп з двома стернами.

Мабуть, саме у Боплана найдетальшше описано техніку ординських нападів.
За його даними, орда налічувала близько 80 тис. нападників, коли її веде
хан, або ж 40-50 тис., коли мурза. На своєму шляху ординці все спалюють,
нищать, а потім виводять з собою до 50 І навіть 60 inc. руських (Roux)
невільників, продаючи їх для служби на галерах. «Цей бо народ живе
тільки з грабунку».

Описані також татарські міста Гезлеве, Топе-Таркан (Херсонес), Альма,
Балаклава, Кафа (Феодосія) — столичне місто Криму. Великий інтерес
становлять відомості про національний склад населення Кафи: «Татар у
цьому місті живе мало, у ньому переважають християни. Вони
послуговуються купленими у татар невільниками, яких ті захопили у Польщі
та Московії. У цьому місті є 12 грецьких церков, 32 вірменські і один
костьол святого Петра. Тут може бути 5-6 тисяч вогнищ, але понад ЗО
тисяч невільників».

Зображені страждання людей, які опиняються в татарському полоні. Набіги
татарів «відбуваються, звичайно, на початку січня, о зимовій порі, щоб
уникнути перешкод на шляху. НІ болота, ні ріки тоді не можуть
перешкодити їх просуванню в будь-якому з тих напрямків, куди ведуть їхні
шляхи…» Най впливовіші та найзавбачливіші підковують своїх коней
підковами з волового рогу.

«Татари переміщаються по 100 коней у ряді, фактично по 300, оскільки
кожний татарин… веде за вуздечку ще двох коней, що служать для запасу,
їхній передній ряд може займати вшир від 800 до 1000 кроків, а вглиб
вони мають десь від 800 до 1000 коней, І займають понад 3, навіть 4
великих льє… розтягуються на Юльє. …Дивне видовище, оскільки 80
тисяч татар ведуть понад 200 тис. коней: не так густо дерев у лісі, як
їхніх коней тоді у степу».

Така орда, зазначає автор, розподіляється на загони, «заглиблюється в
край», швидко грабує оселі та бере в полон людей і так само швидко
відступає, щоб уникнути військової погоні. Зображено розподіл здобичі
татарами: «Ця картина може зворушити найбільш нелюдські серця, коли
розлучається чоловік з жінкою, матір з дочкою без жодної надії ще колись
побачитися, бо йдуть у жалюгідне рабство до безбожників-магометан, де
зазнають безмежної наруги, їхня брутальність підштовхує їх до мерзенних
вчинків, як, наприклад: знеславлення дівчат, ґвалтування жінок на очах
їхніх батьків І чоловіків, навіть обрізання дітей перед батьками, аби
навернути їх до Магомета.

Словом, найбільш тверді серця здригнулися б, чуючи крики І співи, плач І
стогони цих нещасних русинів, бо цей народ І співає, і голосить,
плачучи’1.

Є розповідь про наступ татарів у літній час.

Багато матеріалу вміщено про життя, звичаї та боротьбу козаків. «Ось як
вони вибирають свого старшого… Якщо обраний козак приймає на себе
обов’язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча (додає,
що) недостойний і до такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто
запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити… що завжди
готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між
собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні), вигукують
«Слава! Слава!» (в оригіналі Vivat, Vivat. — CM.), Потім всі один за
одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає
їм руку, що у них служить за форму вітання… Ось так вони вибирають
свого старшого (General. —- С.М.), що часто відбувається серед Дикого
поля. Влада гетьмана наближена аж до права стинати голови і садити на
палю тих, хто провинився».

Цікаві спостереження Боплана про звичаї українців, їх етноніми («русини
або козаки»), назву берегів Дніпра; руський берег, московський берег.

Без перебільшення скажемо, що «Опис України…» Гійома Левассера де
Боплана є історичним джерелом з історії України непересічного значення.
І як досі, так і в наступні часи всі історики, вивчаючи XVII ст.,
неодмінно будуть до нього звертатися.

Використані джерела і праці

Барбаро и Контарини о России Л., 1973.

Боплан Гійом Левассер де Опис України, кількох провінцій Королівства
Польського. К ,1990

Історія Львова в документах І матеріалах. К., 1986. С. 87-88 (Док. №
69).

Історія України в документах І матеріалах. Визвольна боротьба
українського народу проти гніту шляхетської Польщі І приєднання України
до Росії (1569-1654). К., 1941. С. 12-13.

Литвин М О нравах татар, литовцев и москвитян. М , 1994

Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. К., 1896 Вип. 2.

Мюллер Иоган Йоахім Історична дисертація про козаків /Коментар Ю.Мицика
і Миколи Кулінського//Всесвіт 1988 №6 С. 131-137.

Січинський Володимир Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по
Україні та Інших писань чужинців про Україну за десять століть. К , 1993
С. 36-255

Шевальє П ‘єр Історія війни козаків проти Польщі з розвідкою про їхнє
походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою
розвідкою про перекопських татар. К , 1993.

Четеби Этих Книга путешествия (Извлечения из сочинении турецкого
путешественника XVII в ) М , 1961 Вып 1 Земли Молдавии и Украины М ,
1961

Хрестоматія з Історії Української РСР з найдавніших часів до кінця 50-х
рр XIX ст Посібн для вчителів К, 1959 С 94-95, 115, 146-147, 155 157

Антонович В Б Курс лекцій з джерелознавства 1880-1881 /Л сторін України
в університетських лекціях К,І995 Вин 1

Аіпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа XII XVII в М:,
1973

ВІнтоняк Олекса Україна в описах західноєвропейських подорожників другої
половини XVIII ст Львів, Мюнхен, 1995

Дашкевич ЯР Українська бопланіана //Гійом Левассер де Боплан Опис
України, кількох провінцій Королівства Польського К, 1990 С 209-232

Заруба В М Студії з. Історії України К , 1995 С 48-57

Кордт В Чужоземні подорожі по Східній Європі до 1700 р К , 1926

Мыцык Ю А Записки иностранцев как источник по истории Украины (вторая
половина XVI середина XVII в ) Днепропетровск, 1981

Мыцык Ю А Записки иностранцев как источник по истории Освободительной
войны украинского народа 1648-1654 гг Днепропетровск, 1985 Ч 1

Остапчук Віктор Гаченко Оіександр Козацькі чорноморські походи у
морській Історії Кятіба Челеб\ «Дар великих чужів у воюванні морів»
//Mappamundi 36 наук праць на пошану Ярослава Дашкевича Львів, Київ,
Нью-Йорк, 1996 С 341-426

Яворницъкии ДІ Історія запорізьких козаків Львів, 1990 Т 1 С 67-70

Похожие записи