Реферат на тему:

Джерелознавство. Козацькі літописи XVIII ст.

На початку XVIII ст з нав’язуванням до літописної традиції
автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку Історичних
творів, що за тематичним спрямуванням (висвітлення головно Історії
Козацької держави), а також обґрунтуванням автономістичної Ідеї були
явищами одного порядку ЦІ твори прийнято називати Козацькими літописами
Важливим зразком цього жанру був «Літопис Самовидця” Жоден Історик, який
вивчав Історію України 1648-1734 рр , не минав цього джерела 3
джерелознавчого погляду літопис вивчали М Максимович, О. Левицький, О.
Бодянський, М.Петровський, Д.Багалій, М.Грушевський Ним цікавились І
високо оцінювали Т.Шевченко, М Костомаров, І.Франко, Д Яворницький, М
Возняк та ін.

До 1846р «Літопис Самовидця» зберігався у рукописних списках У тому році
один варіант літопису був опублікований О Бодянським у московських
«Чтениях» При підготовці публікації О Бодянський використав чотири
рукописні списки П Куліша, доведений до 1668 р , М Костомарова,
одержаний від харківського вчителя Третьякова, доведений до 1690 р ,
список в російському перекладі, що зберігався в бібліотеці московського
«Общества истории и древностей российских», список київського урядовця
Юзєфовича У цьому виданні літопис закінчувався описом подій 1734р

У 1878 р Орест Левицький видав нову редакцію літопису, для підготовки
якої використав ще два нововідкритих списки Іскрицький та Козельський
Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому,
другий був у списку полкового осавула Якова Козельського, а потім — у
родині філософа Я Козельського

Я.Дзира вважає, що найближчим до оригіналу є список Іскрицького
Оригінальний список (авторський) не зберігся

О.Левицький вважав, що справжній текст “Літопису Самовидця” описує події
з 1648 до 1702 р Події 1703-1734 рр дописані пізнішим переписувачем 3
цією думкою ніби погоджуються всі дослідники

М Петровський, М Грушевськии та Інші дослідники вважали, що автором
літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський Цей висновок
виводиться насамперед Із самого тексту Самовидець бачив «конотопське
чудо» 1652 р , був присутній при облозі Смоленська 1654 р , брав участь
у поході військ Юрія Хмельницького 1662 р , у Чорній раді 1663 р ,
спостерігав за боєм військ Брюховсцького з армією С Яблоновського під
Білою Церквою 1665 р , 1669 р перебував у Новгород-Сіверському, коли
гетьманом вибрали Д Многогрішного тощо Як відомо з Інших джерел,
старшина, котрий був свідком згаданих подій — це насамперед Роман
Ракушка-Романовський Однак це не є прямим свідченням

«Літопис Самовидця» цінний тим, що описи багатьох подій у ньому зроблені
дуже реалістично Автор намагається говорити тільки правду І дуже
обережно ставиться до різних слухів Оригінальною є версія Самовидця про
те, як Б Хмельницький впоїв переяславського Ілляша Орменчика для того,
щоб забрати в нього привілей Владислава IV, переконливо описано хід
Корсунської битви, детально сказано про посольство Адама Киселя на
Різдво Христове 1649 р , коли Б Хмельницькому посли дали «привилей на
волности, и булаву, и бунчук, корогв, бубни, знаки войсковіе от короля
хотячи упокоїти ту войну», коли у гетьмана були посли від короля
угорського, царя Москви, господаря волоського, мултянського, та ш

Дуже негативне ставлення Самовидця до союзу Б Хмельницького з татарами
Він так прокоментував цей союз «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном,
так християнинові з бусурманином» Автор з сумом описує шкоду, завдавану
козацькій державності різноманітним свавіллям Радзивіл розбив Небабу,
його Чернігівський і Ніжинський полки через те, що козаки забули про
обережність, готовність, а “безпечне болшей бавячися пьянством»

Рішення Переяславської ради, коли козаки «позводилися зоставати под
високодержавною его царского величества рукою», було прийнято через те,
що не хотіли більше «жадним способом быти подцаними королю полскому и
давним паном, ані теж примати к себі татар.

Взагалі, автор постійно висловлював негативне ставлення до орди «Хан зо
всіма ордами кримскими, білагородскими незліченними силами витягнул до
Хмслницкого на спустошення християнства»

Образно подано походи Б Хмельницького та обрання гетьманом Юрія
Хмельницького, домагання Виговського дозволу на час військових походів
брати для себе «з рук І двора» Ю Хмельницького булаву та бунчук, тобто
символи влади

Реалістично описані в літописі розправи шляхти над населенням, у тому
числі над єврейським «І мнопе на той час з жидов, боячися смерти,
християнску віру прийняли, але зась знову, час углядівши, до Полши
поутікавши, жидами позоставали, аж рідко котрий додержався віри
християнской».

До числа страшних наслідків війни належить І опис так званого
конотопського чуда, де 1652 р було вбито старосту Сосновського з
дружиною І дітьми, «особ четверо, І там же в тім замку конотопском»
вкинено всіх у колодязь Це вчинили на Трійцю, а на Воздвижения Чесного
Хреста в колодязі, де було 10 сажень, піднялася вода І винесла наверх
всі тіла

Описано, як старшина «вистинала чернь» за те, що нападала на купецькі
вози з горілкою.

«Літопис” доповнює відомості про соціальні верстви І прошарки тодішнього
суспільства В ньому виступають такі категорії, як старостове,
бурмистрове І райці, шіяхта, сіуги замковые, жиди й уряди міські,
дрягушя, жоїшри, «выбраныи с подданных своих», посполите люде,
гултяйство, ксьонзи, а також броварники, винники, могиіни-ки, будники,
наймити, пастухи

Звичайно, найпереконливішими видаються сцени, описані Самовидцем саме як
очевидцем, наприклад, пожежа в церкві святого Миколая в Ніжині, де
відправлялася служба над тілом Івана Золотаренка Внаслідок пожежі
«згоріло людей живих чотириста й тридцять» Автор двічі повторив, що був
очевидцем поди «Усе місто смерділо от того трупу паленого» І додавав «бо
й сам там был и набрался страху немалого»

Очевидною ознакою «Літопису Самовидця» є те, що перед нами — твір
повністю світський На відміну від літератури, створеної церковними
книжниками церковнослов’янською чи близькою до неї мовою, «Літопис
Самовидця» написаний світською українською книжною мовою, близькою до
народно розмовної.

Другим за часом написання вважається ‘ Літопис Григорія Грабянки»,
козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис
був написаний церковнослов’янською мовою, завершений 1710 р Допускають,
що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього
слов’янського світу, щоб завоювати його прихильність до української
автономістичної Ідеї в межах Російської держави

Зміст літопису передає його поширений заголовок «Події превеликої, з
вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницькою, гетьмана
запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава,
потім І Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися за літ десять по
смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців з діаріуша на
тій війні списаного В місті Гадячу, працею Григорія Граб’янки зібрано І
стверджено самобутніх старожилів свідченнями Року 1710».

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р , падіння І
Мазепи І вибору на гетьманство І Скоропадського Але головна І найбільша
частина твору присвячена війні під проводом Б Хмельницького, текст про
цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157) Наприкінці подається лише
реєстр подій без подробиць На початку йде роз’яснення, що козацький
народ походить від скіфів-хозарів Далі коротко передано Історію Русі, й
завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього —
у воєводство Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з
періоду після Б Хмельницького — про Івана Брюховецького, І Самойловича
Гетьман Б Хмельницький зображений як національний герой

Ставлення автора до І Виговського неприхильне, таке воно І до
Золотаренка, Брюховецького, до Пушкаря, Сомка, Самойловича, Палія —
позитивне Гадяцька угода осуджується Ворожою є постава автора до турків
І татар Орієнтацію на союз з Росією схвалює, але не без застережень В
одному місці московський режим устами Б Хмельницького названо «Ігом
московського самодержавства» П Дорошенка автор осуджує як безбожника,
винного у сплюндруванні України, І Мазепа для літописця — зло хитрий.
Загальне політичне спрямування твору — захист автономії України,
виважене обгрунтування й специфічних особливостей, прав, традицій та
Інтересів

«Літопис » Грабянки в питаннях Ідейно-політичних був своєрідною
протилежністю «Синопсису» І Гізеля.

У заголовку сформульовані мета й основний зміст «Літопису Самуила
Величка», написаного 1720 р , а вперше виданого у 4-х томах в 40-60-х
роках XIX ст. (4-й том вийшов 1864 р ) Його повна назва така «Сказання
про війну козацьку з поляками, що через Зиновія Богдана Хмельницького,
гетьмана військ Запорозьких вісім літ точилася, а близько двадцяти літ
тяглася з Іншими державами у поляків, якою він, Хмельницький, при
всесильній Божій помочі з козаками І татарами Із тяжкого лядського Іга
вибився І під великодержавне пресвітлого монарха російського Олексія
Михайловича добровільно піддався»

Перший том обіймає події 1648-1659 рр , другий — 1660-1687 pp., третій —
1687-1700 pp., четвертий том не завершений. З погляду об’єктивності та
детальності відображення Історичних подій третій том найцінніший Автор
знав ці події як канцелярист генерального писаря В Кочубея та службовець
Генеральної канцелярії. Загалом літопис С.Величка як Історичний твір на
фоні інших козацьких літописів вважається слабшим. Автор зібрав дуже
багато цікавих фактів І матеріалів, але не зумів дати їм належної
наукової Інтерпретації, описав події дещо плутано, не бачив логіки
розвитку Історичного процесу. Однак автор має свою Ідейну концепцію,
крізь яку чітко проступає соціальна позиція автора він чітко бачить
завдання своєї праці у захисті автономії України в складі Московської
держави

При описі національно-визвольної війни С.Величко спочатку ніби
перегукувався {давав свою інтерпретацію) з поемою польського поета
С.Твардовського «Війна домова». Але пізніше літопис набув самостійного
значення. С.Величко прославляє Б.Хмельницького, осуджує І.Виговського,
подає пункти Ю.Хмельницького, не знаючи, що вони вже були
сфальсифіковані царським урядом Івана Сірка апологізує, Івана Мазепу
називає Макіавеллі, лисом, бабієм, хоч його дії інтерпретує об’єктивно
До посполитих низів, різних будників, винокурів, дейнеків ставлення
автора неприхильне, як до таких, що хотіли «примазатись до козацтва». До
монархів ставлення поштиве.

Незважаючи на порівняно нижчий науковий рівень літопису С.Величка, ніж
літописів Самовидця І.Грабянки, йому судилася доля дуже читабельного
твору. Встановлено, наприклад, що Тарас Шевченко досконало знав це
джерело і щедро користувався ним при написанні своїх поем і віршів на
Історичні теми. Відомий літературознавець Ярослав Дзира стверджував, що
такі твори Т.Шевченка, як «Чигирине, Чигирине», «Великий льох», «І
мертвим, і живим, І ненародженим землякам моїм…» та Інші мають
історичною фактологічною основою літопис С.Всличка. Т.Шевченко черпав з
літопису не тільки уявлення про минуле України, а й брав з нього і
висвітлення постатей окремих гетьманів, І багато іншого, аж до окремих
образів, порівнянь, метафор.

Козацькі літописи ніби завершують літописний етап української
Історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, «Історія
Русів», за жанровими особливостями відкривали новий етап у розвитку
української Історичної думки, зокрема нового методу передачі Історичних
знань: не через констатацію подій та її Інтерпретацію, а через аналіз І
узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.

Про літературно-художні твори епохи

У попередній лекції йшлося про українську літературу до XVI ст. та про
полемічну літературу кінця XVI-початку XVII ст. Цікавими були жанри і
теми літератури XVII-XVIII ст. Окремо виділяють поезію про
національно-визвольну війну середини XVII ст. Вірші та поеми часто
анонімні. Серед них особливо багато похвальних віршів на честь
Б.Хмельницького, що відображали сприйняття народом національної Ідеї,
ідеї свободи. В другій половині XVII ст, були поширеними мотиви Руїни,
безталанної долі України («Ах, Українонько, бідна годинонька тепер
твоя»).

Серед літераторів XVII ст. чимало таких, спадщина яких дуже переконливо
відображає громадську думку про важливі політичні події епохи, а також
про соціальні проблеми. Серед таких авторів — Лазар Баранович, Іван
Величковський, Петро Попович-Гученський, Данило Гратковський, Климентій
Зиновіїв. Мав місце розвиток драматургії (Якуб Гаватович). Були
популярними анонімні оповідання на мандрівні сюжети.

Художня література XVII, як і XVIII ст., є історичним джерелом найперше
до вивчення духовної сфери життя народу, його поглядів на політичних
вождів, на своє становище і долю. Вона відображає ставлення українського
народу до польського панування на Правобережній Україні, татарських
ординських нападів і татарської неволі, російських властолюбних дій в
Україні. Художня література — це джерело пізнання етнокультурних рис
українців XVII-XVIII ст. І з цих позицій дослідник, використовуючи
історичні жанри літератури XV-XVII ст., зокрема пізнє українське
літописання, не може нехтувати при вивченні цього періоду і літературою
художньою.

Використані джерела і праці

Волинь в роки визвольної війни українського народу XVII століття
Документи І матеріали. Упорядники Мицик Ю А., Цибульський В.Г Рівне,
1999.

Золоте Слово Вибір з Історичних джерел. Упорядкував Д Кардаш. Прага,
1941. С. 8

Київський літопис першої чверті XVII ст //Укр Іст журн. 1988. № 2.
С.107-120; 1989, №5. С 103-114.

Літопис Самовидця /Видання підготував Я І Дзира К , 1971

Львівський літопис //Галицьке-Волинський літопис Львів, 1994. С 169-200.

Острозький літописець //Галицьке-Волинський літопис Львів, 1994 С.
201-2IS

Українська література XIV-XVI ст. К , 1988. С.76-87

Українська література XVIII ст К., 1983 С 446-527

Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный
комиссией для разбора древних актов К , 1 888.

Сафонович Феодосії! Хроніка з літописів стародавніх К., 1992.

Антонович В Б Курс лекцій з джерелознавства 1880 -1881 //Історія України
в університетських лекціях 1995 Вип 1.

Бевзо А. Львівський літопис І Острозький літописець. К , 1970.

Дзира Я1. Українські літописи XV1-XVII1 ст в радянській Історіографи
//Історичні джерела та їх використання. 1968. Вип. 3. С. 177-189

Крип ‘якевич ІП Літописи XVI-XVIII ст. в Галичині //Історичні джерела та
їх використання 1964 Вип. 1. С 63-80.

Марченко Ml Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX
ст.) К., 1959.

Марченко М І. Історія української культури. К., 1961. С.232-245.

Мыцык Ю А «Кройника» Феодосия Сафоновича как исторический источник и
памятник украинской историографии XVTI в Автореф дис. … канд. ист
наук. Днепропетровск, 1975.

Тихомиров МН. Источниковедение истории СССР. М., 1962. Вып. I. С.353-373

Смолін В.А., Степанков B.C. Українська національна революція 1648-1676
pp. крізь призму століть //Укр. Іст. журн. 1998. № 2. С 3-4.

Похожие записи