Реферат на тему:

Джерелознавство. Класифікація мемуарів за тематико-хронологічним
принципом

При практичному користуванні мемуарною літературою дослідника найперше
цікавлять твори, присвячені тому питанню, яке він вивчає. Тобто для
дослідника менш важливо, що перед ним: щоденник, спогад чи
автобіографія. Менше значення для нього має авторство мемуарів. Головне,
щоб у мемуарах йшлося про досліджувану проблему. З цього приводу можна
сказати, що класифікація мемуарів за тематико-хронологічним принципом
має прикладне значення.

В Історії різних держав і народів тематико-хронологічні блоки мемуарної
літератури склалися під впливом особливостей історичного процесу. В
Німеччині, наприклад, дуже багата мемуаристика про Першу і Другу світові
війни, радянський полон, німецьку розвідувальну службу, в Росії — про
придворне життя, зокрема за Катерини II, відбуття покарань декабристами,
Вітчизняну війну 1812р., Кримську війну, народницький і робітничий рух;
тисячі спогадів, з яких багато дуже штучних, написаних про Леніна,
жовтневу революцію, партизанський рух. У польській мемуаристиці дуже
численними є твори про повстання під проводом Т.Костюка (1830-1831 pp.,
1863р), Варшавське (1944 p.), участь поляків у Першій І Другій світових
війнах. Дуже багато літератури про перебування поляків у російських
тюрмах, сибірському засланні, підпільну і революційну діяльність.

Різноманітні тематико-хронологічні напрями виділяються і в українській
мемуаристиці. В XIX ст. найбільшою була увага авторів мемуарних творів
до української національної справи, участі в національно-визвольному
русі, стану української суспільствознавчої науки. Ці питання пронизують
епістолярну спадщину Я.Головацького, І.Срезневського, О.Бодянського,
М.Драгоманова, П.Куліша, К.Устияновича, І.Франка, О.Огоновського,
М.Павлика та багатьох Інших.

Можна виділити десятки тематико-хронологічних груп мемуарів XX ст.
Назвемо найвагоміші з них. Мемуари про Першу і Другу світові війни,
фронти, окопи, смерті тисяч жовнірів (і серед них — близьких мемуаристам
людей), дезертирство. В цій групі особливо численні спогади с грільців
легіону Українських Січових Стрільців, про формування легіону, його
стосунки з австро-угорським армійським командуванням, бої в регіоні гір
Маківка, Лисоня. похід влітку 1918р. степами Південної України, перехід
у розпорядження ЗУНР І злиття з Галицькою Армією. Чимало спогадів
стрільців опубліковано в часописах, що виходили у міжвоєнні роки
«Український Скиталець» та «Червона Калина». Оригінальною мемуарною
пам’яткою на фоні творів про Першу світову війну є «Автобіографія»
Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного), який на заключному етапі
стрілецької епопеї був командиром легіону. «Автобіографію» підготував і
видав 1996 р. А.Малик.

Багатою є мемуарна література про участь українців у Другій світовій
війні, зокрема про діяльність ОУН-мсльникІвців ІОУН-СД
(самостшни-ків-державників) бандерівців. Твори багатьох авторів, котрі
писали про це, вже називалися раніше. Не втратили джерелознавчого
значення спогади українських і російських генералів та партизанів з
радянського боку, зокрема П.Всршигори («Люди з чистою совістю» та «Рейд
на Сян І Віс-лу»). С.Ковпака («Від Путивля до Карпат» і «Похід у
Карпати»), Д.Медведева («Сильні духом»), М.Попудренка («Щоденник»),
С.Руднєва («Щоденник»), Т.Строкача І О.Сабурова («Відвойована весна»),
М.Наумова («Степовий рейд»), П.Воронька («Партизанський генерал
Руднєв»), а також Г.Жукова («Воспоминания и размышления»),
О.Василевського («Дело всей жизни»), I.Конева («Записки командующего
фронтом в 1943-1944 гг.»), К.Рокосовського («Солдатский долг») та Інших
радянських воєначальників, які писали про Україну років Другої світової
війни.

Масові спогади про фронтові будні, участь у боях у вигнанні німців з
України, про нижчих офіцерів та рядових бійців Червоної Армії. Багато
спогадів пройняті бравадою, але є й такі, що правильно відображають
події, Іноді навіть невиправдані жертви, що приносилися заради престижу
командування частин і з’єднань. Чимало спогадів опубліковано у
збірниках, присвячених участі областей у війні («Львівщина у Великій
Вітчизняній війні» (Львів, 1974), «Крым в период Великой Отечественной
войны. 1941-1945» (Симферополь, 1973), та ін.

Мемуари про біженців періоду Першої світової війни, що розповідають про
спонукальні причини вигнання мільйонів мешканців Холмщи-ни І Підляшшя,
багатьох регіонів Царства Польського, Прибалтики, Галичини з рідних
осель, їх рух на південь І схід України, Кубань, Волгу, в Сибір,
Туркестан та Інші східні регіони. Біженців було близько 2,5 млн. Окремі
спогади про цю драматичну епопею у свій час друкувала газета

«Діло», москвофільські західноукраїнські видання (автори В.Дудикевич,
І.Сірко, О.Михайленко). У 1996 р. вийшла книга І.Салюка І М.Горного
«Історична Холмщина в описах, дослідженнях І спогадах11, в якій є
параграфи «Біженство» та «Український «вакуум» на Холмщині. В
машинописному варіанті у родинному архіві В.Романюка у Львові
зберігається том спогадів М.Романюка про митарства холмщаків в умовах
царської, «временной» та більшовицької Росії. Близькими тематично до
біженства періоду Першої світової війни є спогади українців, виселених
1944—1947 рр Із так званого 3акєрзенського краю на захід Польщі та до
Радянського Союзу. Чимало їх публікувалося в українській пресі в Польщі
— «Нашому Слові», «Лемківському Слові» та інших виданнях.

Часто мемуарний характер мають виступи учасників різних зборів І
конференцій українців, виселених насильно з Польщі внаслідок «угоди» 9
вересня 1944 р. та акції «Вісла» 1947 р. («Світовий конгрес українців
Хол-мщини І Шдляшшя» (Львів, 1996), «Депортація українців з Лемківщини,
Надсяння, Холмщини, Підляшшя (1944-1947 pp.)» (Львів, 1996).Багато
спогадів, щоденників, листів відображають становище українських людей в
концентраційних таборах Талєргоф років Першої світової війни, Освєнцім,
Майданек, Бухенвальд, Заксенгаузен та Інших періоду Другої світової
війни, в радянських тюрмах і концентраційних таборах, польських
в’язницях міжвоєнного періоду.

Талєргоф — австрійський табір періоду Першої світової війни. Він був
відкритий у чистому полі неподалік від Граца восени 1914 р. практично
для ув’язнення в ньому галицьких українців. Формально вважалося, що в
таборі поселяли головно тих русинів, які допомагали росіянам, належали
до москвофілів. Насправді ж туди потрапляло чимало українців, котрі
дотримувалися москвофільських поглядів. «Ми йшли вісімками, — згадував
в’язень Василь Маковський. — Всіх було 634 люда мужчин і жінок ріжного
стану, віку, від знемощілих старців до дітваків… Вже першої ночі з 4
на 5 вересня 1914р. опинилися в підгорській Талєргофській долині в
чистому полі, на оранці… Це був Талєргоф».

Особливо багато спогадів про Талсргоф друкувалося в міжвоєнний час у
москвофільському виданні «Талергофский альманах. Памятная книга
австрийских жестокостей, изуверств и насилий над карпато-русским народом
во время всемирной войны 1914-1915». Перший випуск цього альманаху
вийшов 1924 р., другий — 1925 p., третій — 1930 р. В останньому вміщені,
наприклад, «Щоденник» О.Григорія Макара, «Дневник лемка із Талєргофа»
Феофіла Курила та ін. У 1932 р. вийшов четвертий випуск альманаху В
ньому опубліковано «Дневник» о.Ісанна Мащака, в якому, зокрема,
відображено епідемії тифу в таборі: «25 січня 1915 р. покійників було
35,

26-го — 6, 27 — 21 чол., 28 січня — 20, 30-го —- 20 чол., 31-го — 24
покійники І т.д., 27 лютого хоронили отця Литвиновича під 1105 номером».

Про німецькі концентраційні табори періоду Другої світової війни видана
книга спогадів «Война за колючей проволокой» (М., 1968) в’язнів
Бухенвальда. Про цей табір є також книги в’язнів А.Лебедева «Солдаты
малой войны» (М., 1960), Вальтера Бартеля «Совместная борьба немецких и
советских борцов Сопротивления в Бухенвальде» (ж-л «Новая и новейшая
история». 1958. № 3) тощо.

Багатою є мемуарна література про радянські тюрми, концентраційні табори
та заслання. З періоду воєнних 1944-1945 pp., післявоєнних 40-х І 50-х
років спогади в’язнів друкувалися в Українському історичному журналі
(1993. № 3. С. 110-122), різних російських та українських періодичних
виданнях, зокрема в газеті Товариства «Меморіал» «Поклик сумління».
Вийшло також чимало окремих видань. У 1996 р. Оксана Гентош видала
збірку листів з неволі о.Теодора Грушневича, написаних з різних місць
ув’язнення в червні 1946 — січні 1950 pp. І листів з неволі його дружини
О.Грушневич. Збірка так І називається — «Листи з неволі». О.Грушневич
привезла їх 1956 р. з Сибіру, коли тяжко хвора повернулась до родини в
Борислав. У тому ж 1996 р. вийшов запис спогадів «Свідчу» Оксани Мєшко,
яка була заарештована в лютому 1947р.

Але, мабуть, побут в’язнів, атмосфера радянських в’язниць І
концентраційних таборів знайшла ще повніше відображення з періоду
60—80-х років, коли в них сиділи так звані українські дисиденти, котрі
з’явилися в період хрущовської «відлиги». У 1991 р. В’ячеслав Чорновіл
видав у Львові збірку спогадів, листів та інших матеріалів в’язнів —
«Лихо з розуму (Портрети двадцяти злочинців)».

Поряд із короткими біографіями «злочинців», деякими їхніми художніми
творами та судово-слідчими матеріалами у збірку ввійшли листи, спогади,
уривки зі спогадів Ярослава Геврича, Михайла Гориня, Панаса Заливахи,
Івана Світличного, Святослава Караванського, Євгенії Кузнєцової,
Валентина Мороза, Михайла Осадчого, Анатолія Шевчука та Ін. З їх
мемуарів постає жорстока картина в’язничного побуту, моральне І фізичне
знущання над людиною і водночас оптимізм і віра в’язнів у перемогу.
«Все, що я малював, — писав П.Заливаха до Світличного, — позабирали,
застерегли на майбутнє більш суворим покаранням»; «з харчів … все
використовуємо з найбільшою користю, — повідомляє в одному зі своїх
листів Євгенія Кузнецова. — Цукор — його відсутність дуже відчуваємо —
коли одержую пайку 150 грам на декаду, то роблю солодкий чай, п’ю на
голодний шлунок, щоб найбільше попало його в кров… Приїхала сюди дуже
слабою. Загальне знесилення після слідства».

Листи І спогади засвідчують, що українські в’язні-інтелігенти намагалися
використати «вільні» табірні хвилини для самоосвіти, духовного
збагачення. «Останнім часом я закінчив опрацювання Шопенгауера, зараз,
тобто до 9.XII, я сидів над Гегелем, читав Андріїшина, Г.Тютюнника,
роздумував все-таки над психологією викладання літератури в школі…», —
писав 29 грудня 1966 р. у листі до дружини Михайло Горинь. У листопаді
1996 р. у «Щоденнику» Валентин Мороз записував: «читаю Ціцерона, Гоббса,
Альберто Моравія…»; у грудні того ж року: «Канта І Рассела, про яких
ти пишеш, я ще не одержав»; у січні 1967 р/ «Зате німецька мова тепер
виграла. Тепер маю для неї більше часу, хоч і раніше кожний день (крім
неділі) приділяв їй трохи часу. Думаю за ці шість місяців остаточно
зробити фінішний ривок і поставити крапку. Вже тепер газету розбираю
завжди… Після того почну англійську…»

Переконливо передані будні в’язнів радянських тюрем і концтаборів у
книжці Василя Овсієнка «Світло людей» (К., 1996). Мемуари в’язнів досі є
основним джерелом вивчення повстань у таборах, як, наприклад,
Кенгірського 16 травня — 26 червня 1954 р. (Україна в минулому. Київ;
Львів, 1992.Вип.З.С.114-133).

Мабуть, в окрему тематичну групу варто виділити численні спогади, часто
публіковані за кордоном, про німецько-фашистську політику геноциду щодо
єврейського населення в Україні, Бабин Яр у Києві, Янівський концтабір у
Львові, винищення євреїв у Рівному, Житомирі, Бердичеві, Вінниці, Інших
містах і містечках. З цієї теми багато мемуарних матеріалів
публікувалося у виданні «Справжні герої» (К., 1993), де розповідається
про тих українців та людей Інших національностей, які під час німецької
окупації, ризикуючи власним життям, допомагали переховуватися євреям чи
єврейським родинам. Упорядник видання — Яків Сусленський, котрий відбув
сім років у радянських в’язницях, в тому числі у Володимирській тюрмі,
зараз проживає в Україні. Спогади страхітливого змісту про трагедію в
Бабиному Яру публікував «Український історичний журнал» (1991. № 9. №
12).

Після отримання незалежності України опубліковані різножанрові видання
мемуарів про голод в Україні 1933 р. Однією з перших книг стала
«Колективізація І голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і
матеріалів» (К., 1992) обсягом 733 с. Книга містить документи різних
видів: звіти, доповідні записки, заяви, запити, прохання, скарги селян,
рішення партійних та радянських органів різного рівня, судові вироки та
вироки комісій, статті і промови Сталіна та інших «вождів», протоколи і
стенограми органів влади І колгоспних правлінь, інформації різних
комісій, уповноважених та ін. Однак є І чимало документів, що мають
мемуарний характер. Це, насамперед, селянські листи. У селянина М
Яремчука з с.Новоселиці-Літинської Вінницької області майно, худобу та
хліб забрали. Він поскаржився до газети «Колгоспне село». На диво, була
відносно позитивна реакція влади, але несправедливість виправлялася лише
частково. І селянин, вірячи в силу газети, написав до неї вдруге: «Майно
повернуто та не все, бо пропили, хліба не повернуто нічого. Коли я
звернувся знов до КК-РСІ, то мені заявили там, що «як нема, то де ми
тобі візьмемо», І я зараз зостався без куска хліба та без бараболі…
страждаю голодом та 4 душі, не дивлячись, що хліб був зароблений в
колгоспі».

Ми вже згадували книги-спогади про ОУН-бандерівську збройну боротьбу
проти німецьких окупантів І радянського тоталітарного режиму. Так само
називали мемуарні праці про польські тюрми міжвоєнного періоду.

Звичайно, цими темами не вичерпується гама мемуарів. Додамо лише, що
надзвичайно багатою є мемуарна література про життя діячів культури,
літератури І мистецтва, в тому числі створена ними самими. Вже
називались мемуарні твори Тараса Шевченка та Івана Франка. Продовжимо
список «Историей моего современника» В.Короленка, спогадами «Мій шлях»
С.Васильченка (К., 1950), «По шляху життя» П.Саксаганського, «Прошлое
украинского театра» І.Мар’яненка (М., 1954), «Мої стежки і зустрічі»
С.Тобілевич (К., 1957), «Про батька» Тараса Франка (К., 1966), «Спогади
сина» Остапа Лисенка (К., 1966), «Спогади і розповіді про Коцюбинського»
(К., 1965) дочки Коцюбинського Ірини та ін. Є збірники спогадів про
Івана Франка («Іван Франко у спогадах сучасників»), «Про Лесю Українку»
(1963) тощо. У збірнику про Лесю Українку, наприклад, ввійшли спогади
Клима Квітки, Василя Сшовича, Володимира Дебогрія-Мокрієвича.

У книгу «Лесь Курбас. Спогади сучасників» (К., 1969) увійшли спогади 38
осіб, які знали артиста, спільно з ним працювали або ж були його
друзями. Серед авторів — Остап Вишня, Мар’ян Крушельницький, Юрій
Смолич, Василь Василько та Ін.

Отже, хоч спогади, щоденники, автобіографії та інші різновиди мемуарів
історик-дослідник не може вважати наріжним каменем своїх історичних
праць, однак він і не може без них обійтися. Мемуарні твори краще, ніж
Інші джерела, передають духовну атмосферу періоду їх створення. Проте
найголовніше те, що мемуари дуже часто започатковують історіографічну
традицію. Історику потрібно висловити своє ставлення до неї — позитивне
чи негативне. Мемуари у багатьох випадках закріплюють певні стереотипи
бачення подій людьми, І на це також мусить зважати Історик.

Використані джерела і праці

Богданович А В Три последних самодержца. Дневник. М., 1924

Винниченко В Відродження нації Київ, Відень, 1920. 4.1-3 (Репринтне
видання. К, 1990)

Гочовацький Я. Пам’ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу //Русалка Дністрова
Документні матеріали. К., 1989 С.254-259.

Гуцуляк Михайло Перший Листопад 1918 К., 1993

Гру шевський М. С Автобіографія 1906 р Автобіографія 1914-1919рр
Автобіографія 1926 р //Великий Українець. Матеріали з життя та
діяльність К , 1992. С 190-312.

Грушевський М С Щоденник (1888-1894 рр ) Підготовка до видання, передне
слово, упорядкування, коментарі І післямова Леоніда Зашкільняка. К ,
1977.

Драгоманов МЛ Автобиографическая заметка //М Драгоманов
Літературно-публіцистичні праці К., 1970.Т.1.С.42-45.

Из дневников последнего русского царя Вступительная статья и примечания
К Ф.Шацилло //Вопр. истории 1988. № 8. С. 105-127.

Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. 2-е изд К.,
1990. С.425-650.

Максимович М Автобиография //Киев явился градом великим • Вибрані
українознавчі твори. К , 1994. С 388^04

Кузьма Олекса Листопадові дні 19І8 року. Львів, 1931.

Літопис нескореної України Документи, матеріали, спогади. Львів, 1993 Кн
1 1997. Кн2.

Лесь Курбас. Спогади сучасників. К., 1969.

Франко І Причинки до автобіографії //ЗІбр. творів: У 50 т. К., 1983.
Т.39. С.36 44.

Франко І. Історія моєї габілітації //Там само. С.45-49.

Франко І Спомини Із моїх гімназіальних часів //Там само. С.50-54

Шевченко Т Щоденник. Автобіографія //Тарас Шевченко. Повне зібрання
творів: У 6т. К., 1963 Т5

Голубцов В С Мемуары как источник по истории советского общества М, 1970
Дашкевич Ярослав Кенгірське повстання 16 травня-26 червня 1954р.
//Україна в

минулому. Київ, Львів, 1992. Вип 2. С.114-133.

Довгопол В М, Литвиненко М.А., Лях РД Джерелознавство Історії
Української

РСР. К., 1986. С.156-165; 223-232.

Источниковедение истории СССР. М , 1981 С 342-358; 465-480 Литвиненко MA
Джерела Історії України. X , 1970. С.157-177. Мемуари І
мемуаристика//Стара Україна. Львів, 1924. Т.9-10 С 119-156 Санцевич А В
Джерелознавство з Історії Української РСР післявоєнного періоду.

К., 1972. С.109 132

Черноморский М Н Мемуары как исторический источник М , 1959

Похожие записи