Реферат на тему:
Джерелознавство. Давні польські хроністи, які писали про Україну XII-XVI
ст.
Створена 1113-1118 pp. у Києві “Повість минулих літ” стала підсумком
тривалої традиції давньоруського літописання. В неї ввійшли як
протографи попередні літописні зводи 996-997 рр, 1072-1073 pp.,
1093-1095 pp. У той час, коли Нестор, Сильвестр чи Мстислав працювали
над Повістю в Києві, подібну роботу в Кракові, що 1038 р. став столицею
Польщі, у 1112-1116 pp. проводив автор, який, можливо, походив з
Франції. Він написав історичний твір “Хроніка польська” (“Chronica
PolonoruirT). Автору “Хроніки польської”” історики дали Ім’я Галла
Аноніма. Вона доведена до 1113 р. До історії України має найбільше
відношення опис походу Болєслава Хороброго на Київ у 1018 р. та
відомості про міжусобну боротьбу на Русі. “Хроніку польську” Галла
Аноніма переклав польською мовою 1923 р. Р.Гродецький (Anonim, t.zw.
Gall. Chronika Polska, przetozyl і opracowal R. Grodecki. (Krakow,
1923). Є також російський переклад (Галл Аноним. Хроника и деяния князей
или правителей польских. М., 1961)
Відносини польського королівства і польських князівств з Києвом та
Галицько-Волинським князівством відображені у “Хроніці поляків” В центі
Кадлубска, в якій давня історія Польщі доведена до 1202 р. Він
звеличував роль католицької церкви, а польський народ романтично
відносив до числа античних, виступав проти феодальної роддрібленості.
Хроніка В.Кадлубека при зображенні відносин Польщі з Руссю не позбавлена
домислів І перекручень, виправдання польських претензій на руські землі.
В оригіналі праця опублікована в серійному виданні Історичних джерел
(“Monumenta Polomae historica” t. 2. Lw. 1872. S. 191^155).
“Історію Польщі” (Annales sen cronicae incliti rcgni Poloniae Opera) до
1480 p. написав Ян Длугош. Твір складався з 12 книг. Автор широко
використав давньоруське літописання, в тому числі цитати з літописів, що
не збереглися. Ян Длугош був краківським каноніком від 1436 p.,
секретарем кардинала З.Олесницького (1439-1455), вихователем дітей
короля Казимира IV. Під кінець життя став архієпископом Львівським.
Витяги з руського літописання подавав мовою оригіналу (Opera onmia. V.
1-14. Krakow, 1893; Грюнвальдская битва. М; Л., 1962; Roczniki czyli
Kroniki stawnego Krolewstwa Polskiego. Ksie^gi 1—4. Warszawa, 1962-1969;
Дослідження; Bobrzynski M., Smolka St., Jan DIugosz. Krakow, 1892;
Rozbior krytyczny Annalium Poloniae Jana Dtugosza. Wroclaw, 1961-1965.T.
1—2).
До типу джерельних праць відносять польські Історичні твори кінця XV-XVI
ст., в яких широко розглядалися українські сюжети. Найбільше історики
використовують “Трактат про дві Сарматії” (1517) М.Ме-ховського
(1456-1526). Від цього твору і до наших днів якоюсь мірою зберігається
традиція називати українські землі давнього періоду Capматією.
Україна-Русь описана як “друга Сарматія”. Деякі тогочасні та пізніші
польські автори Бєльський, Стрийковський, Сарницький під сарматським
народом розуміли лише шляхту.
Дуже багата на матеріали з Історії України і Білорусі до другої половини
XVI ст. “Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі” (1582)
Мацея Стрийковського (1547-1582). Для її написання автор використав
багато джерел руською мовою. На нього посилалися Феодосій Са-фонович,
Самуїл Величко та інші пізніші українські автори. Хроніка
С.Стрийковського була написана польською мовою.
Жоден історик українського козацтва не обходиться без “Хроніки
Польської” Марціна Бєльського (1495-1575), доповненої його сином Йоахшом
Бєльським. Саме в “Хроніці” М.Бєльського (або Бєльських) розповідалося
про перший датований виступ українського козацтва під 1489 p., коли під
командуванням сина польського короля Казимира IV Яна Ольбрахта
“подоляни, русь І козаки” двічі завдали поразку татарам на Поділлі. При
цьому особливо відзначились козаки, які добре знали ті місця.
Саме цю згадку про українське козацтво використав Гвагнін (Gwag-шп) чи
Гваньїні Олександр (1534-1614), польський хроніст Італійського
походження, котрий перебував на службі у польському війську В 1578 р.
він склав “Опис Сарматії Європейської”, що 1611 р. був перекладений
польською мовою. Цей найкращий переклад в Україні зберігається у
Науковій бібліотеці Львівського університету та Центральній науковій
бібліотеці НАН України в Києві. “Хроніка Європейської Сарматії1” —
монументальний твір, що складається з десяти частин: перша присвячена
історії і географії Польщі; друга — Великого князівства Литовського;
третя — є “хронікою Руської землі” (фактично України); четверта —
Пруссії…, сьома — Великого князівства Московського та Ін. Усі книги
охоплюють більшість країн Європи від Гренландії до Греції та від
Франконп до Московії, Кожна книга в свою чергу поділяється на частини.
Наприклад, “Хроніка землі Руської” має частину “Про руські князівства і
їх народи”, в якій коротко даються міркування про походження назви Русь,
відомості з Історії давньоруської держави, Історія найвпливовіших княжих
родів Острозьких, Заславських, Орокських, Чарторийських, Сангушків та
Інших з особливою увагою до роду Острозьких. Друга частина “Хроніки
Руської землі” присвячена “Опису границь І провінцій Руської землі”:
Білої Русі, що “коло Києва, Мозиря, Мстиславля, Вітебська, Орші,
Полоцька, Смоленська І Сіверської землі. .”, Чорної Русі, що в
“московській Русі навколо Білого озера”, потім — до Азії, Червоної Русі,
розташованої біля гір, які називаються Бескидами, Народ у Русі —
“слов’янський руський, грецький І вірменський”. Описані міста України,
найповніше Київ, Львів, Кам’янець. Київ характеризується як “найстаріше
І просторе місто…, що колись було столицею всієї руської землі”. В
гіперболічних фарбах змальовано родючість Подільської землі. “Ця
країна… так плодородна І багата, що орач, кинувши в землю які-небудь
зерна,одержує стократний прибуток. А поля і луки на диво настільки
врожайні, що ледь видно з трави роги волів. .” Описані вулики І мед у
лісах, птиці, звірі. “Раніше ту землю населяли алани, готи, гети,
кімани, половці, роксола-ни, церкасани (черкаські козаки — ?), що там і
зараз над Дністром мають свою провінцію”. М. Ковальський вважає, що цей
опис не оригінальний, а текстуально близький до опису М. Мєховського.
Згадано про вигідне природно-географічне положення Кам’янця для оборони
проти татар.
Дуже детально описано Львів, хоч, на нашу думку, опис теж не
оригінальний. “Славне місто Львів” — це “руське місто…, засноване і
назване за Іменем руського князя Льва”. Місто “оточене двійними стінами
І могутніми башнями, до того ж валом і глибоким ровом. В ньому є два
замки, один в місті, а другий, прекрасно укріплений, розташований над
містом, на дуже високій горі, його видно за 10 миль. В цьому місті є
архієпископська столиця, там проживає І руський митрополит, в ньому
немало церков римської І грецької релігії. Мають свою церкву і
вірмени…”
В третій книзі є розділ “Опис половців, ятвягін і запорозьких козаків”.
Але найбільше відомостей про козаків подано у частині третій третьої
книги, що має назву “Про козаків низових, яких звичайно називають
запорозькими”. Тут описано місця проживання козаків, топографія
Запорізької Січі, дніпровські пороги й острови. Виділено Томаківку, де
жила більшість низових козаків. Розповідається про походи на турків І
татар, в результаті яких козаки “немалу шкоду наносять туркам І татарам,
вже не раз руйнували Очаків, Техінію, Білгород і Інші землі…” “Добре,
що вони існують, — зазначав Гваньїні, — І живуть постійно на Дніпрі і
островах”. У старі часи козаки “ходили в перекопські степи ради
добування звіра”, “робили напади на татар, не дивлячись на їх чисельну
перевагу”. Взимку козаки “розходились в найближчі міста як Київ,
Черкаси, Брацлав, Білу Церкву І ін., заховавши свої човни в безпечному
місці біля Дніпра на острові і залишивши декілька сот людей в курені…”
Хоча вже незабаром після появи праці Гваньїні його почали звинувачувати
в плагіаті (М.Стрийковський, котрий служив під командою Гваньїні у
Вітебському гарнізоні, зробив це першим, заявивши, що Гваньїні списав
текст з Його рукопису). Без сумніву, Гваньїні дійсно використав
фактологічні матеріали з хронік Бєльських, Кромера, Стрийковського та
Інших попередників, але багато явищ узагальнив по-своєму. Стосовно
українських козаків він давав дуже позитивні оцінки. Це останнє
послужило тому, що його хроніку широко використовували українські автори
XVI-XVIII ст., починаючи від автора Густинського літопису і закінчуючи
авторами козацьких літописів.
Отже, повідомлення І висновки польських хроністів XII-XVI ст. не завжди
точні, часто повторюються в різних авторів. І все-таки саме в них
неодноразово знаходимо унікальні та достовірні свідчення з історії
України, які не збереглися в інших джерелах.
Використані джерела і праці
“Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях. ХІ-ХІІІ вв. М., 1987
Законодательные акты Великого княжества Литовского XV-XVII ст. Л., 1936.
Хроника Галла Анонима //Щавелева Н И Польские латиноязычные
средневековые источники. Тексты, перевод, комментарий. М., 1990 С 40-75.
Хроника магистра Винценти Кадлубека //Там само. С 76- ! 40.
Akta grodskie І ziemskie z cx.asow Rzeczpospolitej Polskiej Lwow,
1868-1939. T. 1-24
Ziemie Ruskie. Ukrama (Kijow-Braclaw//Zrodla dziejowe Warszawa, 1894 Т
21 Volumma Legut. Warszawa , 1732-1782. T. 1-8, 1888. T. 9., 1952 Т 10.
Довгопої В М, Литєшіепко М А . Лях РД Джерелознавство Історії
Української РСР К, 1986 С 4СМ8
Ковальский Н П Известия по истории и географии Украины XVI в в “Хронике
Сарматии Европейской Александра Гваньини” //Некоторые проблемы
отечественной историографии и источниковедения Днепропетровск, 1972. С
107-128.
Ковальский Н.П Источники по истории Украины XVI-первой половины XVII в.
в Литовской метрике и фондах Приказов ЦГАДА. Днепропетровск. 1979.
Ковальский Н.П. Источники по истории Украины XVl-первой половины XVII в
во львовских археографических изданиях XIX -начала XX в. //Анализ
публикаций источников по отечественной истории Днепропетровск, 1 978 С
20-30.
Ковальский Н П. Мыцык Ю А Анализ архивных источников по истории Украины
XVI XVII нв Днепропетровск, 1984
Мициь Ю Я Джерела до вивчення Історії антифеодальної та визвольної
боротьби українського народу наприкінці XVI-y першій половині XVII ст. у
фондах архівів ПНР //Арх. Украши. 1986. № 5. С. 55-61.
Мицик Ю.А. Джерела з польських архівосховищ до Історії України другої
половини XVII ст. //Укр. археограф, щорічник. 1992 Вип. 1. Т 4 С. 72-93.
Щавеячва Н Н Польские латиноязычные средневековые источники. Тексты,
перевод, комментарий М , 1990
Мишко. Перший Литовський статут І його Історичне значення // Іст джерела
та їх використання 1969 Вип 4 С 14-24.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
