Пошукова робота

Джерелознавство. Актові та діловодні джерела XVІІ-ХVІІІст.

Формування джерел XVII ст. українського державного походження пов’язане
з виникненням держави Богдана Хмельницького, що мала назву Запорізька
Січ.

Основним видом документа законодавчого характеру за гетьманування
Богдана Хмельницького був гетьманський універсал. У виданні «Документи
Богдана Хмельницького» (К., 1961), що підготували І.Крип’якевич та
І.Бутич, опубліковано близько 475 документів, підписаних у свій час
Б.Хмельницьким. З них 148 документів належать до джерел законодавчого
або нормативного характеру, в тому числі 115 універсалів. Найбільшу за
кількістю частину документів видання становлять листи — 320. Вважалося,
що І.Крип’якевич і І.Бутич використали для видання практично всі відомі
на той час оригінали, копії чи передруки документів українського
гетьмана. Оригіналів збереглося 169, архівних копій — 156 та ін. За
останні майже чотири десятиріччя виявлені деякі нові документи.

За змістом, а також у багатьох відношеннях за видовою формою універсали,
умови, накази гетьмана відповідали основним вимогам державотворчих
законодавчих документів свого часу. Щоправда, зауважували укладачі
збірника, чимало документів, наприклад, листів до російського уряду
спочатку писалися в довільній формі. Можливо, саме через це у березні
1649 р. російський уряд передав українському гетьманові «образцовое
письмо», за формою якого він мав листуватися з російським царем
Поступово форма листів Б.Хмельницького набула стабільності. Вони
починалися, з невеликими варіаціями, приблизно так: «Божиею милостию
великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичу, всея
Великий и Малыя России самодержцу, государю и обладателю, Богдан
Хмельницкий, гетман с Войском твоего царского величества Запорожским, до
лица земли ниско челом бьет» (15 вересня 1654, з табору під Крилівцями).
Форма основної частини (змісту) листа здебільшого була довільною, але з
стандартним закінченням: «писан в таборе под Крыловцами, сентября в 15
день лета 1654. Вашему царскому величеству во всем нижайшие слуги и
верные подданные, Богдан Хмельницкий, гетман с Войском вашего царского
величества Запорожским». Часто за аналогічними підписами листів
Б.Хмельницького (ще від 1648 р.) до польського короля, турецького
султана, інших володарів держав можна простежити процес самоусвідомлення
гетьманом зміни свого правового становища від прямої залежності від
короля і королівських сановників до здобутого силою суверенітету.

В листі (17)27 червня 1648 р. Б.Хмельницького до Адама Киселя гетьман
залишався вірним прийнятому тоді етикету і підписував листа:
«Вельможності вашої, пана нашого милостивого доброзичливі слуги й
підніжки Богдан Хмельницький, старший з Військом запорізьким, власною
рукою (reke_ swaj». Але вже в листі до гетьмана Януша Радзівіла з 19(9)
лютого 1649 р. Б.Хмельницький І за формою до «підніжків» себе не
відносить.

Щоправда, вживання слова підніжок Б.Хмельницьким при підписуванні своїх
листів різним володарям було швидше даниною формі тодішнього етикету.
Наприклад, у листі до турецького султана Мухамеда від 27 листопада (7
грудня) 1651р. він підписався: «Вашої цісарської милості, мого
милостивого пана, покірний підніжок Богдан Хмельницький, гетьман Війська
Запорізького».

Звичайно, всі документи Хмельницького як історичні джерела мають
величезне значення. Саме за ними можна визначити головні напрями
внутрішньої та зовнішньої політики Козацької держави у питаннях
державного будівництва, формування військово-адміністративних органів
управління, власне військового будівництва, в селянському питанні,
формуванні козацтва як соціального стану, церковних і монастирських
справах, у ставленні до шляхти, Іновірців та ін.

Першочергове значення з-поміж усіх документів займають універсали. За
функціональним призначенням їх можна було б розділити на такі групи:

— універсали, спрямовані на створення правової основи державних
структур, принципів управління, адміністративного поділу, формування
персонального складу вищих військово-державних кадрів шляхом іменування
полковників, сотників, керівників підрозділів гетьманської канцелярії
(уряду);

— універсали з регулювання земельних відносин, що мали закріплювати
право власності на землю шляхти, церкви, монастирів, козаків, також
стримувати, обмежувати сваволю панів, щоб запобігти масовому
незадоволенню селян;

— універсали з регулювання соціальних процесів, які гальмували б
революційний потяг селянської маси до покозачення, тримали панщиз-няно
залежних селян у покорі та страхові;

— універсали, що визначали права промислового і торговельного міського
елементу, регулювали правові норми занять промислами та ін., захищали
певні права міщан.

З кожного універсалу простежується, що Б.Хмельницький домагався своєї
мети надзвичайно наполегливо, не зупинявся перед застосуванням суворих
заходів покарання, коли його накази не виконувалися чи порушувалися.

Гетьманські універсали як актові матеріали у першій частині —
початковому протоколі — відповідали формі тогочасних актів. Проте
основний зміст привілеїв характеризувався розкованістю форми, в ньому
було більше турботи про суть справи, аніж про дотримання протокольних
правил.

Наведемо універсал від 1 серпня (11) 1650 р. про заборону чинити утиски
ніжинським міщанам:

«Богдан Хмельницкий, гетман Войска его к. м-ти Запорозского.

Паном полковником, сотником, атаманом, висилком вшеляким од нас в Сівер
каждого часу висланим, до відомосте подаємо, іж дошло нас відати, же
рознїє в справах войскових в тамтиє краї заехавши в месте его к.м-ти
Ніжине незвичайниє в стаціях податки витягают і в напоях розниє утяженя
і інниє ексцесси пополняют. Прето хочемо по вас міти, хто би єно колвек
по дате сего універсалу, от нас мещаном ніжинским даного, важился над
слушность \ звичай будучи висилкою і мимоїздом прикроет чинити, уряд
мескний зневажати і до шкоди убогих людей в Ніжине месте приводити,
таковий кождий за однесенєм до нас, а слушним доводом о кождий виступок
незвичайний сурове на горло каран будет, чего полковник наш тамошній
ніжинский пилно постерегати мает под строгим каранєм, што для лепшоє
ваги при звиклой печати войсковой І с подписом руки нашоє сей універсал
шим видат розказалем.

Дан у Ірклію, 1 августа 1650.

Богдан Хмельницкий, рука власна.

Іван Виговский, писар Войска Запорозского, рукою власною».

В цьому універсалі гетьман виступив на захист міщан.

В універсалі 28 серпня (7 вересня) 1650 p., виданому в Ямполі, він
формулює вимоги шанувати права шляхти: «…а если би котрие люб с
товариства нашого, люб с подданих кривду найменшою шляхте так релігії
руской, яко і римской чинили і на здорове їх наступовали, такових ми
полковником киевскому і черниговскому сурове на горле карати позволяем,
до нас не одсилаючи…»

Після Богдана Хмельницького, коли Лівобережна Україна не тільки
фактично, а й формально вважалася російською автономією, гетьманські
універсали набрали ще чіткішої форми. У верхній частині універсалу
ставилось ім’я І титул гетьмана, наприклад: «Пресветлейшего и
державней-шего великого государя, его царского пресветлого величества
войска Запорожского Иоан Мазепа». Далі зазначалося, кому адресувався
універсал, і викладався його зміст. Підпис під універсалом мав два
варіанти на зразок1 «Иоанн Скоропадский, гетман войска его царского
величества рукою власною» або: «Звишменованній гетьман рукою власною»,

Більшість універсалів гетьманів після Богдана Хмельницького в оригіналах
не збереглися; збереглися їх копії, зокрема у фондах Генерального
слідства про маєтності (оригіналів є декілька у Рукописних фондах
Бібліотеки Національної Академії Наук України в Києві, бібліотеці
Харківського університету).

Тематичний зміст універсалів другої половини XVII-XVIII ст. —
організація виступів козаків у похід, несення сторожової служби, надання
нових та підтвердження прав на старі маєтності, дозвіл на будівництво
млинів, заснування слобід, ствердження приватних купчих.

Універсали XVIII ст. дають підстави вважати, що ще задовго до поширення
в Україні кріпосного права російського зразка на початку 80-х років
XVIII ст. панщизняні відносини в Гетьманщині формувалися на основі
гетьманського законодавства. Іван Скоропадський, підтверджуючи право
пана Бутовича на маєтності, 19 листопада 1708 р. зазначав: «войти зась
тех сел со всеми посполитими людьми повинни ему, пану Бутовичу, отдавать
всякое послушенство і повинность». Проте вже після Мазепи основні блоки
законодавчих норм в Україні формувалися загаль-норосшськими актами.

Згідно з царським указом 18 грудня 1708 р , що розділяв Росію на вісім
губерній, територія України, незважаючи на Існування гетьманату І
полкового устрою, була віднесена до Київської (до неї приписувалась
гетьманська Україна) та Азовської губерній, куди входила Слобідська
Україна 3 14 грудня 1720 р Слобідська Україна передавалася у відання
бєлгородському воєводі

Київський генерал-губернатор І коменданти російських гарнізонів
втручалися у справи України, в роботу місцевих органів управління І
судів За царським указом 16 травня 1722 р у Глухові засновано
Малоросійську колегію (при цьому вирішено «О назначении в оную
присутствующим бригадира Вельяминова»), а 23 лютого 1723 р в українські
полки було призначено полковників з росіян Перша Малоросійська колегія
діяла до 1727р

Після смерті Данила Апостола 31 січня 1734 р створено Тимчасове
правління Україною на чолі з князем Шаховським Пізніше Тимчасове
правління було назване Правління гетьманського уряду За указом 24 квітня
1735 р без відома цариці заборонялося обирати козацьких старшин

З 1722 р до 1749 р справами України займався Сенат, з 1749 р — Іноземна
колегія Тоді ж дозволено обирати гетьмана України Ним 5 червня 1750 р
був затверджений К Розумовський, одержавши також звання
генерал-фельдмаршала Та ця відлига тривала недовго Указом Катерини II 10
листопада 1764 р для України замість гетьмана І гетьманського правління
створювалась Малоросійська колегія на чолі з графом Румянцевим

Катерина II 3 серпня 1775 р оголосила «Манифест об уничтожении
Запорожской Сечи и о причислении оной к Новороссийской губернии»
«Уничтожение» виправдувалось тим, що запорожці виявляли численні
«неповиновения» І «преступления», брали до себе «всякого сброда, всякого
языка и всякой веры», приймали «несмотря на частые запрещения беглецов»,
«помышляли составить из себя посреди отечества область совершенно
независимую под собственным своим неистовым управлением», мали
«склонность к развратной жизни и грабежу» І «обратили хищность и
грабительство в свое ремесло»

Вже 16 вересня 1781 р вийшов указ про замшу полкового адміністративного
поділу Гетьманщини Замість полків творилися намісництва
Новгород-СІверське, Чернігівське, Київське, на Слобожанщині — Харківське

Ще одним указом 27 липня 1782 р скасовувались у містах посади возних, а
їх функції передавались відповідно «Учреждениям о губерниях» 1776 р ,
земським судам, земським «исправникам и городничим»

Указом 3 травня 1783 р. на Лівобережній Україні поширювалось кріпосне
законодавство Росії.

У 1783 р. створено Катеринославське намісництво, пізніше до його складу
віднесені землі між Бугом І Дністром, що відійшли до Росії за Яським
миром, підписаним з Туреччиною 29 грудня 1791 р. (9 січня 1792).

Після другого І третього поділів Польщі на території Правобережної
України, за указами 22 травня і 5 липня 1795 p., утворилися
Брацлавсь-ке, Волинське та Подільське намісництва. Якийсь час — від
січня 1796 р. — з частини Катеринославського І Брацлавського намісниіггв
існувало ще Вознесенське намісництво (повіти Херсон, Єлисаветград,
Но-вомирград).

Однак наприкінці XVUI-початку XIX ст. в Україні ще раз була проведена
адміністративна реорганізація: з кінця 1796 р. творилися Новоросійська,
Малоросійська та Слобідсько-Українська губернії, тоді ж — Київська,
Волинська та Подільська губернії. У 1802 р. Малоросійську губернію було
розділено на дві: Чернігівську і Полтавську, Новоросійську — на
Катеринославську, Таврійську, Миколаївську. Остання 1803 р.
перейменована на Херсонську. Так, від початку XIX ст. в
адміністративному відношенні українські землі були поділені на дев’ять
губерній: С л об одсько-Українську (з 1835 р. — Харківську),
Чернігівську, Полтавську, Київську., Подільську, Волинську,
Катеринославську, Таврійську і Херсонську.

Інтеграція України в суто російську адміністративну структуру зробила
зайвим Існування Другої Малоросійської колегії, що указом сенату ще 20
серпня 1786 р. скасовувалась.

З 1783 р. скасовувалось українське козацьке військо, а козацькі полки
переформовувались у драгунські російської армії. В 1795 р. в Україну
поширювався російський порядок рекрутського набору.

Крім дії гетьманських універсалів, а з XVIII ст. — особливо царських
указів, судочинство в Україні мало власну велику традицію, що
ґрунтувалася на багатьох нормах «Руської Правди», Литовських статутів,
магдебурзького права.

Козацька старшина виступила з ініціативою кодифікувати українське право.

Визначною подією у цьому зв’язку була так звана Конституція П.Орлика.
Після смерті Івана Мазепи гетьманом України на вигнанні було обрано
Пилипа Орлика (квітень, 1710). З його ініціативи написані нові постанови
про те, яким має бути гетьманське управління в Україні. ТІ постанови
дістали назву «Пакти і Конституція прав І вольностей Запорізького
війська’1, або просто «Конституції Пилипа Орлика (повна публікація:
Літературна Україна 1990 р. 12 липня під заголовком «Угода та
Конституція Пилипа Орлика'»)

Прийняття «угоди» обґрунтовувалося тим, що останніми часами гетьмани
почали присвоювати собі самодержавну владу, «узаконили самовластием
такое право: так хочу, так повеліваю». Стаття І «Пактів…» визначала
обов’язок гетьмана після визволення України від «невільного ярма
московського» охороняти православну віру, домогтися відновлення
екзархату України, забезпечувати цілісність І непорушність території
України та її кордонів, зокрема кордону від Польщі по р Случ, визнаного
Польщею ще за Б.Хмельницького. В межах України проголошувалась автономія
Запорізького війська і його території. Згідно з новим документом
встановлювалось, що у майбутньому тричі кожного року — на Різдво,
Великдень і Покрову — мали скликатись «генеральні ради» у гетьманській
резиденції для розв’язання всіх важливих справ. На них мали бути
присутніми генеральна старшина, полковники з усією старшиною І
сотниками, виборні від полків «генеральні совітники» і депутати
Запорізької Січі.

Генеральна Рада повинна була повідомляти про помилки гетьмана, а гетьман
за те не повинен гніватися чи карати. Гетьману заборонялося вести
секретні справи І політику поза спиною генеральної старшини чи
розпоряджатися самовільно військовим скарбом. Генеральний підскарбій має
бути виборним. Гетьман же повинен жити з доходів, призначених «на булаву
і особу його гетьманську». Гетьман зобов’язаний пильнувати за тим, щоб
«людям військовим І посполитим» не чинилося надмірної тяжкості, утиску,
здирства, від чого вони втікають за кордон. Старшинам заборонялося брати
на свої роботи козаків і посполитих, які до них не належать, відбирати
ґрунти або силою змушувати їх продавати, забирати за ту чи іншу провину
майно та ін.

«Пактів» мали дотримуватися не тільки гетьман Орлик, а й усі наступні
гетьмани. Для свого часу «Пакти» П.Орлика були, безумовно, демократичним
законом, якому, з відомих причин, не судилося бути застосованим до
України XVIII ст.

Одним з наслідків козацьких ініціатив кодифікації українського права
стали складені 1743 р. створеною Петром II у 1728р. спеціальною Комісією
з митрополита, єпископів, архімандрита Києво-Печерського монастиря,
старшин і писарів «Права, по которым судится малороссийский народ…»,
що грунтувалися на Статуті Литовському, Зерцалі Саксонському і двох
правах із «Книги порядка», перекладених з польської і латинської мов.

Йшлося про книги магдебурзького права. «Права» були складені в

Глухові Третім джерелом «Прав» вважають українське звичаєве право.
Перший розділ називався «О силе и важности прав малороссийских», другий
— подавав правову основу боротьби з богохульниками, покарання
відступників від Бога, єретиків, розкольників, фальшивомонетників.

У «Правах» визначалися такі суспільні стани:

«шляхетского и воинского чину и звания»;

духовенство;

посполиті;

міщанство.

Виразною є диференціація прав цих різних категорій аж до різної грошової
величини покарання. Плата за голову війта, бургомістра, райці, писаря,
лавника в містах магдебурзького права — 60 крб, за безчестя — 20 крб; у
ратушних містах: за голову урядника — 36, міщанина — 30 крб, ремісника —
36, посполитого вільного — 30, кріпака — 24 крб.

Зазначалось, що посполиті піддані селяни «всякому владельцу надлежащее
послушание и повинность отдавать всегда должны»; «у подданых
владельческих никто земли ни для пахания нанимать и вовсе покупать без
ведома и созволения владельца его, не должен» тощо.

Хоч «Права, по которым судится малороссийский народ» мали місце у
практиці судочинства, вони так І не були затверджені царем І, по суті,
залишилися пам’яткою права, правової української думки.

До аналогічних пам’яток правової думки XVIII ст. можна ще віднести
складений 1750 р. юристом Федором Чуйкевичем збірник законів «Суд і
розправа в правах малоросійських» з дев’яти розділів («о доводах», «об
аппеляции» та Ін.). О.Безбородько 1767 р. склав збірник «Екстракт
малоросійських прав», узагальнивши правові норми, що діяли в Україні.

Багато цінних джерел, які відображали соціально-економічне становище в
Україні в другій половині XVIII ст., було зібрано за наслідками роботи
«Уложенной комиссии» (законодавчої комісії) 1767 р. Катерина II з метою
«узнать, с кем дело имеем и о ком пещись должно», зажадала, щоби в
Комісію надсилали з місць різні «накази» І пропозиції, а в Комісію були
проведені вибори. В Україні було створено дев’ять округів з міст
Новгород-СІверськ, Стародуб, Чернігів, Ніжин, Глухів, Гадяч, Сорочинці,
Полтава, Козелець, Остер, Переяслав, Лубни, Прилуки, Погар.

Під час виборів депутатів і складання наказів всупереч волі царських
чиновників (Румянцев, Хованський, С.Кочубей та ін.) до наказів
заносилися вимоги відновити гетьманство в Україні; в Лубнах міщани
хотіли внести відомість про «порабощении их»; в Погарі міщани скаржилися
на «всекрайнейшие обиды, разорения, утеснения отнятием торгов, шенковых
корыстей», «завладение… пахотными землями мещанскими»; в Прилуцькому
наказі зазначалося, що козацька старшина, скупивши козацькі «добра»,
привела козаків в «такое бедство, что час од часу службы государственной
нести не в состоянии11, натомість шляхта вимагала закріплення її прав на
землю, урівняння з російськими дворянами та ш.

З роботи «Уложенной Комиссии» нічого не вийшло, але зібрані нею
«накази», в тому числі з України, надзвичайно рельєфно відбивають
соціальні протиріччя, антагонізми у вимогах шляхти, козаків, старшини,
міщан, посполитих та Інших соціальних верств.

Соціально-демографічні процеси другої половини XVII-XVIII ст. в Україні
відображають матеріали кампутів \ ревізій, Кампути — переписи
податкового населення: козаків, селян, міщан та Інших. Перший кам-пут
був проведений 1654 p., другий — 1666. Від початку XVIII ст. кам-пути в
Україні набрали форми російських ревізій. Вони фіксували приналежність
до соціальної групи, майновий стан, стан двору І кількість мешканців у
родині разом зі слугами, власників І найманих людей. На основі кампутів
можна встановити чисельність козаків, міщан, купців, посполитих та Інших
категорій людей. Матеріали кампутів, як І ревізій, зберігаються в Москві
(ЦДІА ДА Росії) та Києві (ЦДІА України).

Кампути у першій половині XVIII ст. проводились дуже часто: в 1713,
1718,1721,1723, 1726,1729,1731,1734,1736, 1738,1740, 1743, 1748,1751,
1752, 1756рр. (за 43 роки— 16 разів).

З часом проведення кампутів злилося з проведенням всеросійських ревізій.
На Слобідській Україні з самого початку проводились ревізії — в 1722,
1732 pp. Перша слобідська ревізія за часом збігалася з першою російською
ревізією, що проводилась у 1718-1727 pp. З другою російською ревізією
1743-1747 pp. на Слобожанщині співпадала ревізія 1744р.

Починаючи від третьої російської ревізії (1763-1764 pp.) останні почали
охоплювати всю підросійську Україну, в тому числі Слобідську.

Четверта російська ревізія проводилась 1781-1782 pp., п’ята—
1794-1795рр.

Ревізії проводилися полковими канцеляріями та спеціально посланими
комісарами. Спочатку складалися сотенні списки, що містили дані про
козаків і посполитих, кількість землі, худоби, лісу, сінокосів, заняття
промислами. На основі сотенних списків складалися загальні дані по
полку. Сотенних списків збереглося дуже мало (ЦДІА України, фонд
О.Лазаревського у відділі рукописів ЦНБ НАН України та Ін.).

Як виглядали зведені кампути полку, засвідчує кампут Полтавського полку
за 1721 р. Спочатку йшов опис козаків Полтави. Вони поділялися на
кінних, які відбували військову службу; тяглих, що давали фураж І
провіант; піших, котрі мали хати І грунти; убогих, які мешкали в чужих
хатах.

Далі йшло «Введение», де подавалися відомості про кількість купецьких
дворів, посполитих, цехових ремісників,що сплачували конси-стентський
податок, опис населення сіл зі зазначенням, кому воно належало (кому
належали селяни) За майновим станом населення розділялося натяглих,
піших І «неимущих» Ремісники натяглих І піших Наприкінці подавалася
загальна кількість козаків І посполитих Чи не кожного разу кампути
відображали нові грані відносин Так, 1732 р козаки Полтавського полку
розділялися на «можных», які займалися купецьким «знатным ремеслом»,
«середніх», котрі займалися невеликим купецьким промислом, ґрунтових,
малоґрунтових, убогих, які можуть відбувати повинність, І козачих
підсусідків Міщани були багатими, що «знатним купецтвом бавятся», І
середніми Серед посполитих називалися грунтові, убогі «в одной только
хате живущие» І «весьма убогие» та ш Цікаві матеріали про ремісників У
Полтаві 1721 р їх налічувалося 291 Вони розділялися по семи цехах
кушнірському, шевському, різницькому, ковальському, ткацькому,
бондарському І гончарному

Тобто матеріали дуже різноманітні й за кількістю хат, сімей тощо.

Особливий блок джерел про системи землеволодіння, соціальну структуру
населення, міста І села, Історію розвитку суспільних порядків в Україні
від 1648 І до 1730 р становлять матеріали Генерального слідства про
маєтності Створена 1722 р Малоросійська колегія жадала мати точні дані
про маєтності в Україні з метою їх правильного оподаткування І наведення
порядку в справі землеволодіння За розпорядженням Малоросійської колеги
1726р російські офіцери провели ревізію всіх маетностей в Україні для
точнішої о визначення величини зборів з них Дані ревізії виявилися для
Малоросійської колеги недостатніми, неточними, І вона ними не
задовольнилася

Гетьман Данило Апостол після свого обрання поїхав у Москву І подав до
Верховної Таємної Ради прохання про потреби України У відповідь Петро II
видав «Решительные пункты», що визначали соціально-політичне становище
України в складі Роси До землеволодіння мали відношення пункти 8, 9, 10,
8-й пункт закртіював за спадкоємцями козацькі маєтності, дані за заслуги
або куплені, 9-й пункт за гетьманом закріплював право на володіння
Чигиринським староством, але якщо гетьман набрав у володіння більше
маєтностей, ніж йому належало, то мав їх повернути, 10-й пункт регулював
урядові та ратушні маєтності, які не мали роздаватися у приватне
володіння (роздані належало повернути)

Для перевірки цих пунктів влітку 1729 р у всі полки Лівобережної України
прибули канцеляристи, котрі, переїжджаючи з села в село, від старих
людей записували відомості, коли було засноване село та кому воно
належало з часів Б Хмельницького Від власників вимагались документи на
маєтності (гетьманські, полковничі, царські чи Інші дарчі грамоти,
купчі, закладні тощо)

Зібраний матеріал систематизувався І записувався в полкові книги Так
виникли полкові книги Генерального слідства про маєтності «о всех
маєтностях, местечках, селах и деревнях свободных войсковых и кто по
каким крепостям оными владеет и на какие угодья те местности прежде
нынешних владельцев належали, и кто ими владел и по каким дачам, с
приложением к тем дачам копий высокомонарших грамот, гетманских
универсалов и иных крепостей»

Книги звезли у Глухів, де в січні 1731 р їх розглянула полкова І
генеральна старшина Всі маєтності розділялися на

ті, що належали старшині за рангом,

одержані за заслуги за грамотами й універсалами,

маєтності у володінні ратуш,

вільні маєтності,

сумнівні,

монастирські

На основі такого поділу книги переписали за полками Один примірник
залишався в гетьманській канцелярії, один відсилався в колегію Іноземних
справ у Москву, де вони й збереглися На основі цих книг окремі
досіїдження видав О Лазаревський «Описание старой Малороссии Полк
Нежинский», «Описание старой Малороссии Полк Стародубский» (К, 1888) В
Барвінський видав 1912 р у Полтаві «Генеральное следствие о маєтностях
Миргородского полка»

З більшості полків матеріали Генерального слідства видавалися в Полтаві
у 1893 р вийшло «Генеральное следствие о маєтностях Гадячского полка», в
Києві у 1896 р , — Прилуцького, в тому ж році в Харкові —
Переяславського, в Чернігові в 1901 р —Ніжинського, а в 1908 —
Чернігівського За радянського часу в серійному виданні «Український
архів» побачили світ матеріали Стародубського (1929 р ) та Лубенського
полків (1931 р)

Генеральне слідство про маєтності — цінне Історичне джерело з Історії
України другої половини XVII ст до 1729 р Крім ЦДІА Роси в Москві,
матеріали Генерального слідства зберігаються у фонді Генеральної
гетьманської військової канцелярії ЦДІА України в Києві.

Важливим джерелом до соціально-економічної І політичної Історії України
другої половини XVIII ст. є матеріали Румянцевського опису, або
Генерального межування В Україні 1764 р було ліквідоване гетьманство У
Москві створили Другу Малоросійську колегію на чолі з президентом П.
Румянцевим, який одночасно був головнокомандувачем військами І
губернатором краю.

П. Румянцев, ознайомившись зі становищем в Україні, 9 вересня 1765 р
запропонував Малоросійській колеги провести генеральний опис України
Граф особисто розробив чотири форми перепису для міст, для козацьких
господарств, для приватних господарств, для коронних, урядових І
монастирських маєтків У формі для міст вимагалось записувати географічне
положення міста, його укріплення, казенні будови, громадське управління,
ярмарки І торги, міські землі, магістратські та ратушні прибутки,
кількість дворів І бездвірних хат, найманих робітників, умови, за яких
вони працювали Передбачалось проводити подвірний опис всіх міщан зі
зазначенням вулиці, де вони мешкали, кількість кімнат у будинку, Ім’я
господаря, членів сім’ї, прислуги, їх вік І стан здоров’я, чим
займаються, кількість землі, худоби, прибутки.

За Інструкцією опису козацьких маєтків вимагалось описати двір козака,
будови, сімейний стан, володіння землею, лісом, угіддями, промислами,
прибутки.

В описі коронних, монастирських І урядових маєтностей вимагалось
називати географічне положення села, записати власника, описати панський
двір, будинок (кам’яний чи дерев’яний), кімнати, амбари, конюшні, сараї,
землі посівні, ліси, млини, винокурні, шинки, прибутки, кількість
посполитих селян, дворів і бездвірних хат, повинності.

Відомо, що козацька старшина дуже ухилялася від опису Через це його
проводили майже скрізь російські чиновники, що не знали місцевих умов
Особливо важко розібратись у мірах землі (днях, упругах, чвертях,
четвертухах, шостках, пляцах).

О. Ханененко у «Щоденнику» подає, що день — це 0,75 десятин, четвертуха
— це третина загону величиною в 5-Ю десятин, чверть — 1/4 «пляцу» (однак
автор не знає, що таке «пляц»).

Опис розпочався у вересні 1765р І був припинений в лютому 1769 р у
зв’язку з російсько-турецькою війною за наказом П Румянцева В більшості
полків опис не завершено, а його матеріали не впорядковані Вони
залишились у кількох місцях України І ніхто ними не цікавився Чимало
матеріалів загинуло І все-таки чимало опинилося в Харківському архіві,
архіві Чернігівської казенної палати, публічних бібліотеках Києва,
Петербурга та Ін У ЦДІА України є фонд Генерального опису В ньому 969
томів, що містять відомості з 3,5 тис населених пунктів Кожний том має
300-1000 аркушів Найкраще збереглися матеріали, присвячені
Переяславському полку.

Отже, як за формою, видовими ознаками, так І за змістом джерела з
Історії Козацької держави дуже різноманітні та багаті Для вивчення таких
проблем, як формування землеволодіння, соціальна структура І майновий
стан населення, правове становище різних категорій людей та Інших ці
джерела практично невичерпні

Використані джерела і праці

Воссоединение Украины с Россией Документы и материалы ВЗ т М , 1953-1955

Документи Богдана Хмельницького /Підготовили до друку І видали І
Крип’якевич ІІБутич К 1961

Жерела до Історії Украши-Руси Львів, 1911 Т 5 Матеріали до Історії
української козаччини Акти до Хмельниччини (1648 1657)

Історія України в документах І матеріалах К , 1941 Т З

Золоте Слово Вибір з Історичних джерел Упорядкував Д Кардаш Прага, 1941
С 35 59

История Русовь или Малой Россш Сочинения Георгія Кониского М , 1846
(Реп-ринтне видання К, 1991)

Ригеїь ман А Летописное повествование о Малой России и ее народе и
казаках вообще собрано и составлено 1785-1786 года М 1847

Хрестоматія з Історії Української РСР з найдавніших часів до кінця 50-х
рр XIX ст Посібн для вчителів К, 1959 С 306 369 402-430,536-537

Угода та Конституція Пилипа Орлика//Літ Україна 1990 12 лип

Грушевський Мтайіо Ілюстрована Історія України Київ, Львів 1913 (Репринт
— не відтворення К, 1990) С 383-384

Етнонашональний розвиток України Терміни, визначення, персонали К, 1993
С 349-353

Литвиненко М А Джерела з Історії України XVIII століття X , 1970

Смочш В А Степанков В С Українська національна революція 1648-1676 рр
крізь призму століть //Укр Іст журн 1998 № 1 С 3-24, № 2 С 3-25

Федорук Яросте Універсали та листи Богдана Хмельницького (її документів)
// Україна модерна (Львів) 1996 1 число С 135 145

Шевченко Ф П Реєстр Війська Запорізького 1649 р — джерело Історії
козацтва на Україні//Історичні джерела та їх використання 1966 Вип 2 С
23 34

Похожие записи