Реферат на тему:

Житлова політика та її реформування

План

Суть житлової політики та необхідність її реформування

Методика визначення показників діяльності житлово-комунального
господарства

Державне регулювання у сфері містобудування

СУТЬ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ

При вивченні цієї теми студенти повинні знати, що житлова сфера є
важливою складовою економіки країни, яка суттєво впливає на розвиток
усіх галузей народного господарства України. Житлова проблема України
була й залишається однією з найгостріших соціально-економічних проблем,
яку необхідно розв’язати державі.

Головною метою державної житлової політики є забезпечення громадян
житлом за рахунок розвитку житлового будівництва, зміни його структури,
розширення різних джерел фінансування галузі, збільшення обсягів
реконструкції і ремонту існуючого житлового фонду, а також захист прав
користувачів та власників житла.

Студенти мають знати, що необхідність реформування державної житлової
політики зумовлена:

скороченням обсягів державного фінансування житлового будівництва в
зв’язку зі змінами в формуванні державного та місцевих бюджетів, значним
падінням платоспроможності населення, інфляційними процесами в
економіці;

недостатньою підтримкою державою кооперативного та індивідуального
житлового будівництва;

невідповідністю житлових відносин змінам в економіці держави та
необхідністю прискорення інтеграції житлової сфери в загальну систему
ринкової економіки;

невідповідністю розмірів платежів за користування державним житлом
фактичним витратам на його утримання, недосконалістю діючої системи
фінансування робіт, пов’язаних з обслуговуванням державного житлового
фонду, а також утриманського відношення споживачів до житла, яке
призводить до швидкого фізичного та морального зносу;

соціальною несправедливістю у відношенні до громадян, які збудували і
зберігають житло за власні кошти і водночас через діючу систему податків
беруть участь у створенні і зберіганні житлового фонду;

відсутністю у молоді економічних можливостей для будування або придбання
житла, що є однією з причин погіршення демографічної ситуації в державі;

надмірною монополізацією будівництва, реконструкції та утримання житла;

орієнтованістю державної житлової політики на пріоритетність будівництва
житла у великих містах, що зумовило значні диспропорції відносно рівня
забезпеченості та благоустрою житла в різних за розміром населених
пунктах, а також призвело до зубожіння сіл;

недосконалістю системи розподілу та надання житла, обмеженістю
можливостей вибору його за типом та місцем розміщення;

недостатнім законодавчим врегулюванням відношень, які виникли в процесі
приватизації державного житлового фонду.

Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для
здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у
житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого
житла та формуванні ринкових відносин. Приватизація державного житлового
фонду — це відчуження квартир та належних до них господарських споруд і
приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир
(будинків) з розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на
наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 м2 на сім’ю; продажу
надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, які
мешкають в них або перебувають у черзі на поліпшення житлових умов. При
приватизації державного житлового фонду громадянами України
використовуються житлові чеки — приватизаційні папери (на кожного
громадянина 12 000 грн) у цінах на 01.07.92 р.

Власники приватизованого житла сплачують щорічний податок на нерухоме
майно, розмір якого визначатиметься законом про оподаткування нерухомого
майна. Сума податку зараховується до спеціального фонду житлового
будівництва відповідної місцевої Ради. Власник приватизованого житла має
право розпорядитися їм на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти,
здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені
законом.

Основні напрями державної житлової політики в умовах трансформації
економіки у ринкову:

створення умов, за яких кожен громадянин вільно, до своїх потреб і
можливостей може збудувати, придбати у власність або одержати житло в
оренду;

надання житла на пільгових умовах користування громадянам, які
потребують соціального захисту;

поступовий перехід на самоокупну систему оплати за користування
державним житлом з адресною субсидією окремим категоріям громадян на
його утримання;

роздержавлення існуючого житлового фонду шляхом його приватизації;

кредитно-фінансова допомога з метою сприяння громадянам у будівництві і
придбанні власного житла.

Для реалізації державної житлової політики та здійснення реформи у
житловій сфері передбачено такі першочергові заходи:

удосконалити законодавчу базу з метою врегулювання правил відносин у
житловій сфері відповідно до соціального та економічного стану в
державі;

удосконалити фінансово-економічний механізм реалізації житлової реформи
з активним залученням у будівництво та утримання житлового фонду
одночасно з державними коштів населення і недержавних інвесторів, у тому
числі іноземних;

сприяти збільшенню обсягів будівництва, поліпшенню якості та підвищенню
рівня упорядкування житла в сільських населених пунктах, формуванню
житлово-комунальної служби села;

посилити соціальний захист малозабезпечених верств населення при
переведенні житлової сфери у беззбитковий режим функціонування,
урегулювавши розміри плати за користування житлом та комунальні послуги
з урахуванням рівня доходів громадян і показників споживчої якості
житла;

поступово, в міру проведення економічних реформ, перерозподілити функції
між державою, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
організаціями, громадянами у сфері будівництва, реконструкції та
утримання житла з метою їх децентралізації;

сприяти розвитку різноманітних форм інвестування житлового будівництва;

знизити витрати населення в житловій сфері шляхом подальшого розвитку
конкуренції у сфері житлового будівництва та утримання житлового фонду,
виробництва будівельних матеріалів, виробів і предметів облаштування;

створити належні умови для подальшого розвитку процесів приватизації
державного житлового фонду та створення об’єднань (товариств)
співвласників житла.

Основними напрямами прискорення реформування житлово-комунального
господарства, спрямованого на здешевлення вартості та підвищення якості
житлово-комунальних послуг, забезпечення прозорості встановлення тарифів
на ці послуги, збільшення джерел їх фінансування при забезпеченні
гарантій для соціально незахищених верств населення є поглиблення
демонополізації та розвиток конкурентного середовища; вдосконалення
системи житлово-комунального господарства через реструктуризацію та
запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг
із забезпеченням їхнього правового захисту; реформування системи
фінансування житлово-комунального господарства.

Обов’язковою умовою проведення житлово-комунальної реформи є зміна
тактики ціноутворення, а саме: перехід від простого підвищення тарифів
на житлово-комунальні послуги до поступової диференціації цих тарифів з
урахуванням реальних доходів громадян і фактичних витрат виробників
житлово-комунальних послуг, якості та місцезнаходження житла.

2. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО
ГОСПОДАРСТВА

Студенти мають знати, що до складу житлово-комунального господарства
(ЖКГ)  входять будівельні і ремонтні організації, пов’язані з
експлуатацією житлового фонду, і підприємства, які пропонують такі
послуги, як санітарно-технічні (водопровід, каналізація, прибирання та
вивіз сміття, снігу, догляд за зеленими насадженнями); енергетичні
(електростанції, електромережі, котельні, газові господарства, теплові
мережі); транспортні (метрополітен, автобусні, трамвайно-тролейбусні
парки та ін.); шляхові (шляхо-мостове господарство).

Житлові умови належать до числа основних показників рівня життя
населення. Експерти ООН пов’язують рівень забезпеченості житлом із
загальним рівнем економічного розвитку держави і доходом на душу
населення. Поліпшення житлових умов є важливим напрямом соціальної
політики держави.

У прогнозуванні розвитку житлового господарства використовуються такі
показники:

загальна та додаткова потреби в житловій площі;

упровадження в дію житлової площі (в м2);

обсяг капітальних вкладень за рахунок різних джерел фінансування.

Вихідним показником є готівковий житловий фонд як сукупність всіх
житлових приміщень незалежно від форми власності, включаючи житлові
будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, притулки, дитячі будинки,
будинки для одиноких старих громадян та ін.), квартири, службові
приміщення (житлові), інші житлові приміщення, придатні для проживання.
Розміри можливого розширення житлового фонду визначаються обсягом
капітальних вкладень за всіма джерелами фінансування і змінами вартості
будівництва житла. Загальна потреба в житловій площі в прогнозований
період розраховується виходячи з перспективної чисельності населення і
норм його забезпечення житловою площею на одного жителя.

Слід знати, що існують два види норм житлової площі на одну особу:
санітарна — 9 м2 і соціальна — 13,65 м2. Житлова площа — це площа без
допоміжних приміщень (коридорів, кухонь, туалетів, ванних кімнат,
комірок).

Норма користування житловою площею (соціальна норма) — це оптимальний
житловий простір, який, згідно з медичними рекомендаціями, дозволяє
забезпечити життєдіяльність людини. На Україні вона становить 13,65 м2.
Ця норма враховується при оплаті за квартиру, при прописці, при здаванні
житла в найм.

Розрахункова норма — це показник, який використовують для обчислення
потреби в житлі і для формування черги на отримання житла. Зараз
розрахункова норма становить 5—7 м2 і встановлюється місцевими органами
влади.

Норма надання житла (санітарна норма) — це розмір житлової площі (9 м2
на людину), з урахуванням якого сім’ї виділяють житлову площу. Загальна
площа житлових будинків розраховується як сума площ житлових та
допоміжних приміщень квартир.

Студенти повинні знати, що додаткова потреба в житловій площі на
поточний період розраховується як різниця між загальною потребою в
житловій площі і готівковим житловим фондом з урахуванням його вибуття в
прогнозний період і може бути представлена такою формулою:

Джп = Зж – Пжф + Вп ,

де Зж — загальна потреба в житловій площі;

Пжф — готівковий житловий фонд на початок поточного періоду;

Вп — вибуття житлового фонду в прогнозному періоді.

Студенти повинні пам’ятати, що введення в дію житлової площі та обсяг
капітальних вкладень у житлове будівництво в прогнозний період
визначається на основі додаткової потреби в житловій площі і середній
вартості будівництва 1м2 загальної площі, яка диференціюється за
регіонами країни.

Обсяг капітальних вкладень на житлове будівництво визначається за
формулою

Кж = П(Взп + (З,

де П — житлова площа, яка має створюватись, споруджуватись у прогнозний
період;

(Взп — середня вартість 1 м2 загальної площі, що споруджується;

(З — приріст заділу по будівництву житла.

При прогнозуванні потреби при вводі в дію житлової площі використовують
розрахунки динаміки чисельності населення на майбутній період, обсягів
готівкового і вибуваючого житлового фонду; уточнюються норми
забезпечення житлом одного жителя; передбачається підвищення
комфортності житла і рівня благоустрою. Розширення і благоустрій
житлового фонду тісно пов’язаний із розвитком комунального господарства.

У прогнозуванні розвитку даної сфери використовується система показників
у натуральному та грошовому вираженні, які розроблені за видами послуг.
Основний показник для всіх видів підприємств комунального господарства —
це обсяг реалізації продукції або послуг у натуральному або грошовому
вираженні. Крім цього використовуються окремі показники. Показники
роботи мережі водопостачання: загальний обсяг водопостачання; середня
потреба води на одного жителя; протяжність і потужність водопровідної
мережі. Потреба у воді для промислових підприємств визначається на
основі норм споживання на одиницю обсягу продукції та обсягу виробництва
продукції. Потребу у воді для населення розраховують виходячи з
чисельності населення і норми витрат води на одного жителя.

Пропущення і очищення стічних вод каналізації визначається виходячи з
мережі і стану очисних споруд; потужності головних колекторів до очисних
споруд; потужності головної насосної станції; потужності головних
колекторів до насосної станції.

Обсяг будівництва, розширення і ремонт газової мережі визначається
виходячи зі стану газопостачання і завдань з поліпшення побутових умов
населення, очистки повітряного басейну, поліпшення санітарно-гігієнічних
умов життя громадян.

Стан газопостачання визначається відношенням чисельності жителів, які
проживають у газифікованих будинках, до загальної чисельності жителів;
відношенням протяжності газової мережі до загальної протяжності вулиць;
відношенням числа газифікованих квартир до загального їх числа;
відпуском газу на комунальні потреби.

Кількість електроенергії, яка надходить від постачальників і її
реалізація населенню (за мінусом утрат і неврахованих витрат)
визначається виходячи з норм необхідного енергопостачання на жителя;
чисельності жителів; рівня використання потужностей електростанцій;
якості електроенергії, яка відпускається на комунально-побутові потреби,
потреби підприємств і організацій.

Розміри теплофікаційної мережі і їх розширення випливає зі стану
теплозабезпечення і завдань щодо його поліпшення, що може
характеризуватись протяжністю магістральних і розподільчих мереж;
обсягом площ теплофікованих будівель; коефіцієнтом використання
потужностей теплофікаційних турбін; кількістю теплоти, яка відпускається
на комунально-побутові потреби населення.

У прогнозних розрахунках розвитку міського транспорту враховується
розмір міста, характер пасажирських потоків і сумарні витрати часу на
перевезення від місць проживання більшої кількості населення до місць
роботи та інших місць масових відбувань. На цій основі вибирають вид
транспорту (автобус, трамвай, тролейбус та їх поєднання).

3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ МІСТОБУДУВАННЯ

Містобудування — це цілеспрямована діяльність державних органів, органів
місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ,
організацій громадян із створення та підтримання повноцінного життєвого
середовища. Ця цілеспрямована діяльність включає:

прогнозування розвитку і планування територій;

проектування, будівництво і реконструкцію об’єктів житлово-цивільного,
виробничого призначення;

спорудження інших об’єктів;

регенерацію історичних поселень;

реставрацію архітектурних комплексів і ансамблів;

створення інженерної і транспортної інфраструктури.

Студенти повинні пам’ятати, що головними напрямами містобудівної
діяльності є:

розробка і реалізація містобудівної документації;

визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для
містобудівних потреб;

розміщення будівництва житлово-цивільних, виробничих та інших об’єктів,
формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон
відпочинку та оздоровлення населення;

створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури територій
та населених пунктів;

захист житлового та природного середовища від шкідливого впливу
технічних і соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ;

збереження пам’яток архітектури і містобудування, історичного
середовища, природного ландшафту;

розвиток національних і культурних традицій в архітектурі і
містобудуванні;

забезпечення високих архітектурно-планувальних, функціональних і
конструктивних якостей об’єктів містобудування;

розробка правових актів, державних стандартів, норм і правил, пов’язаних
із містобудуванням;

контроль за дотриманням містобудівного законодавства;

підготовка кадрів для містобудування, підвищення їх кваліфікації.

Об’єкти містобудування в Україні: територія країни та території її
адміністративно-територіальних одиниць; функціональні території
адміністративно-територіальних одиниць (селищні, виробничі, рекреаційні,
комунальні, охорони нерухомої культурної та природної спадщини та ін.);
будинки і споруди, їх комплекси; комунікації та споруди інженерної і
транспортної інфраструктури.

До суб’єктів містобудування в Україні належать: державні органи; органи
місцевого та регіонального самоврядування; громадяни; юридичні особи.

Основні вимоги містобудівної діяльності:

розробка містобудівної документації проектів конкретних об’єктів згідно
з державними стандартами, нормами і правилами,
архітектурно-планувальними завданнями і технічними умовами;

розміщення й будівництво об’єктів відповідно до затверджених у
встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих
об’єктів;

збереження і відновлення пам’яток архітектури і містобудування,
природного ландшафту та охорона навколишнього середовища;

урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів
земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;

інформування через засоби масової інформації громадян про плани
перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення
важливих містобудівельних об’єктів;

участь громадян, об’єднань громадян в обговоренні містобудівної
документації, проектів окремих об’єктів і внесення відповідних
пропозицій до державних органів, органів місцевого та регіонального
самоврядування, підприємств, установ і організацій.

Державне регулювання у сфері містобудування полягає в аналізі стану
містобудування, прогнозуванні його розвитку; підготовці, затвердженні та
реалізації державних, регіональних і місцевих містобудівних програм,
містобудівної документації; координації взаємодії учасників
містобудівного процесу; проведенні державної експертизи містобудівної
документації та проектів конкретних об’єктів; розробці і затвердженні
державних стандартів, норм і правил; контролі за дотриманням
містобудівного законодавства, державних стандартів, норм і правил,
затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об’єктів,
раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів при
проектуванні та будівництві; ліцензуванні спеціальних видів робіт у
проектуванні та будівництві.

Кабінет Міністрів України є центральним виконавчим органом влади. До
його компетенції в галузі містобудування належать

здійснення:

державного контролю в містобудуванні;

координації діяльності органів виконавчої державної влади і спеціально
вповноважених органів у сфері містобудування;

забезпечення:

реалізації містобудівної політики України;

розробки державних, міждержавних найважливіших регіональних
містобудівних програм і процесів;

виконання фундаментальних і пріоритетних науково-дослідних робіт з
питань містобудування та науково-реставраційних робіт;

визначення порядку:

розробки і затвердження державних стандартів, норм і правил у сфері
містобудування;

ліцензування спеціальних видів робіт у проектуванні і будівництві;

проведення експертизи містобудівної документації та проектів конкретних
об’єктів.

Студенти повинні знати, що велика роль у галузі містобудування належить
місцевим державним адміністраціям, які:

реалізують державну політику у сфері містобудування в межах своїх
повноважень;

організують розробку та проведення експертизи, а також подання на
затвердження рад регіональних містобудівних програм;

проводять попередній розгляд містобудівної документації для населених
пунктів і готують висновки щодо її затвердження;

розглядають містобудівну документацію для населених пунктів і готують
висновки щодо її затвердження;

координують діяльність об’єктів містобудування щодо комплексного
розвитку територій забудови комплексних пунктів;

розглядають пропозиції та подають до відповідних рад висновки щодо
визначення територій вибору, вилучення (викупу) і надання земель для
містобудівних потреб;

утворюють спеціально вповноважені місцеві органи у справах
містобудування і архітектури, керують їх діяльністю;

розробляють правила забудови селищ і сільських населених пунктів
відповідно до законодавства, подають їх на затвердження Радам;

установлюють порядок видачі забудовникам архітектурно-планувальних
завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію
будинків і споруд, благоустрій територій, надають дозволи на проведення
цих робіт;

здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства, затверджують
містобудівну документацію при плануванні та забудові відповідних
територій, а також контролюють будівництво об’єктів незалежно від форм
власності, в разі виявлення порушень припиняють таке будівництво
відповідно до законодавчих актів;

проводять роботи, пов’язані з прийняттям в експлуатацію закінчених
будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством;

інформують населення про плани розміщення найважливіших містобудівних і
транспортних комплексів;

організують охорону, реставрацію та використання пам’яток архітектури та
містобудування, природного ландшафту;

забезпечують у встановленому порядку проведення державної експертизи
містобудівної документації та проектів конкретних об’єктів;

ліцензують спеціальні види робіт у проектуванні та будівництві в
порядку, встановленому чинним законодавством.

Література

Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и
перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.

Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.:
УАДУ, 1995.

Государственное регулирование экономики и социальный комплекс / Под.
ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Финстат-информ, 1997.

Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов
переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.

Громадське харчування на сьогодні // Баланс. — 1998. — № 34.

Данилишен Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування
в Україні // Економіка України. — 1996. — № 11.

Державна програма охорони навколишнього природного середовища і
раціонального використання природних ресурсів України (концептуальний
варіант). — К., 1995.

Економіка міст / За заг. ред. В. Макуха. — К.: Основи, 1997.

Економіка охорони здоров’я. — К.: Здравреформ, 1995.

Економіка України / За ред. доц. Б. Ф. Заблоцького. — Львів: ЛБК НБУ,
1997.

Похожие записи