Реферат на тему
Затратний характер економіки і форми його прояву.
Посилення ролі ринку необхідне також для створення в нашій економіці
противовитратного механізму.
Економіка повинна бути націлена на те, щоб потреби задовільнялися з
мінімально можливими затратами. Але не виключена можливість виникнення
ситуацій, коли створюється зацікавленність в протилежному.
Надлишок грошей в порівнянні з товарною масою при твердих цінах сприяє
росту витрат в порівнянні з суспільно необхідними. Він веде до:
1.Диктату виробника. Якщо гроші не дефіцит, то положення контролює той,
хто розпоряджається матеріальними ресурсами. Диктат виробника
виявляється у нав’язуванні дорогої та неякісної продукції, в вимогах
зустрічної поставки дефіцитних матеріалів. Збіднюється асортимент.
Покупець змушений брати усе, що запропонують. Все це веде до випуску
непотрібної, неякісної, дорогої продукції. Здійснюються витрати, без
яких можна обійтись.
Диктат виробника обумовлюється також монополією.
Підприємству-монополісту немає потреби турбуватися про вдосконалення
виробництва, зниження собівартості, випуск нової продукції.
2. Надмірному зростанню запасів. При надлишку грошей підприємство прагне
мати в запасі дефіцитну сировину, верстати, машини. Аналогічно діють і
громадяни. Частина запасів втрачається (по продовольству 10-15% в рік),
зростають витрати, що пов’язані із зберіганням запасів.
3. Росту незавершенного будівництва. Надлишок грошових коштів дозволяє
багатьом підприємствам та організаціям починати будівництво, для якого
невистачає матеріалів, обладнання, робочої сили. Відбувається
розпилювання капітальних вкладень. В середині 80-х років в СРСР
одночасно будувалося 300 тис. включених до плану будівництва об’єктів,
на кожному з яких працювало у середньому 12 будівельників. Будівництво
надмірно затягувалось, в результаті чого народне господарство несло
невиправдані втрати.
4. Виникненню ажіотажного попиту, розвитку спекуляції. Варто якомусь
товару опинитися у тимчасовому дефіциті, як відразу ж починається
гонитва за ним. Товар розкуповується, його необхідно купувати за
кордоном або налагоджувати виробництво на інших підприємствах. Потім
попит на товар падає нижче нормального, виробництво необхідно припиняти.
Закуплений товар поступово витрачається, запаси вичерпуються, попит
знову зростає, і історія повторюється: ажіотажний попит через певний час
повторюється і викликає необхідність нових непотрібних витрат.
Формуються групи, які зацікавленні в організації і підтриманні дефіциту.
Активізується чорний ринок. Об ’ єми поставок, що зросли, просто не
потрапляють у відкриту торгівлю. Зростає статус органів та робітників,
що розпоряджаються товарною масою.
5. Руйнування нормального ринку, обмеженню зв ’ язків з іншими
державами. При надлишку грошей нормальний обмін при їх допомозі все
частіше заміняється бартерним. Це перешкоджає нормальному функціонуванню
підприємств. Області, території прагнуть обмежити вивіз дефіцитної
продукції, насамперед товарів народного споживання за свої межі, що
порушує економічні зв’язки.
Надлишок грошей плине туди, де є товари, – в країни з насиченим ринком,
товаронаповненою валютою, породжуючи там інфляцію та дефіцити. Уряд цих
країн змушений обмежувати обмін своїх грошей на іншу валюту, особисті
контакти громадян, вивіз товарів та ін.
6. Порушення розподілу по праці. При надлишку грошей та нестачі товарів
у кращому становищі опиняється той, хто може обміняти свою заробітну
плату на товар. Стимулююча роль заробітної плати падає. Все важливішими
стають особисті зв ’ язки, напівлегальні та нелегальні домовленності,
переплати. Все більшого значення набуває, як отоварити заробітну плату,
а не скільки заробити.
Кооперативи, отримавши право продавати свої товари безпосередньо на
вільному ринку, при надлишку грошей та дефіциті товарів могли отримувати
завищені прибутки в порівнянні з державними підприємствами, що були
змушені продавати свої товари по твердих цінах. На початку “перебудови”
з 400 тис. швачок 100 тис. перейшло до кооперативів. Продуктивність
праці при пошитті, наприклад, штанів, знизилася у них в 2,5 рази, а
заробітна плата зросла у 2 рази. Така ситуація руйнувала розподіл по
праці та сприяла деградації економіки: створенню відсталих,
неконкурентноздатних підприємств з пониженою продуктивністю праці.
7. Гальмуванню НТП: немає сенсу виробляти нову техніку, так як при
надлишку грошей будуть розкуплені і застарілі верстати і машини.
– Витратний характер економіки породжувався також оцінкою результатів
діяльності підприємств по показнику валової (реалізованої) продукції,
яке включає матеріальні витрати. В результаті цього:
– підприємства були зацікавлені у збільшенні матеріальних витрат. Чим
більше вони, тим більша валова продукція, вище заробітки. Так, витрати
на будівництво молочних ферм у розрахунку на одне скотомісце збільшилися
більше ніж у три рази за рахунок неекономічних планіровочних рішень, а
також використання більш дорогих конструкцій;
– розвивається непотрібна спеціалізація та кооперація виробництва.
Багато видів сировини та напівфабрикатів на свому шляху проходять п ’
ять і більше підприємств, і на кожному з них включаються в об ’ єм
валової (товарної, реалізованої) продукції. Тому “вал” подібний гумовому
метру: чим вище рівень спеціалізації, тим сильніше він розтягується;
– гальмується науково-технічних прогрес, насамперед – ті заходи, які
націлені на пониження матеріалоємкості. Так, Брестський завод побутової
хімії замінив в аерозольних балончиках фреон пропаном. Тонна фреона
коштувала 1300 крб., а спеціально підготовленого пропана – не більше 500
крб. Внаслідок здешевлення балончиків завод втратив 5 млн.крб. валової
продукції. В результаті фонд заробітної плати зменшився на 100 тис.крб.,
меншими стали і інші фонди економічного стимулювання.
Нержавійка з сталі по якісних параметрах не поступається нікелєвій, але
не користувалася попитом, так як приблизно у два рази дешевша. Від її
випуску постраждав завод, бо це зменьшило вал, “впала” й продуктивність
праці, розрахована на основі цього валу. “Схудли” й фонди економічного
стимулювання підприємства. Будівельники не хотіли брати труби: це
знизило б їм об’єм виробництва в карбованцях та відповідно зменшило б
заробітну плату.
Витратному характеру економіки сприяла система стабільних цін,
встановлених державою.
На ряд товарів ціни були занижені. Це сприяло нераціональному
використанню сировини та матеріалів. Заходи по економії сировини та
матеріалів виглядали недостатньо ефективними, так як ефект від їх
економії при низьких цінах був незначним. Потреби населення в
продовольстві задовільнялися неекономічно: за рахунок споживання тих
товарів, які коштували дорого, але для споживача виглядали дешевими
через занижених на них цін.
Відхилення ціни від вартості дезорієнтує споживача при виборі товарів,
в результаті чого потреби задовільняються при більших, ніж це можливо,
витратах.
До зайвих витрат веде встановлення цін по витратах виробництва, а не
відтворення. Це зберігає застаріле, неефективне виробництво, затримує
заміну його більш ефективним. Так, на думку акад. Аганбегяна, в Донбасі
є 30 застарілих шахт. Якщо їх закрити, ресурси, що вивільняться, на
інших шахтах дадуть в три рази більше. Висловлювалась думка про те, що
сільськогосподарське виробництво доцільно сконцентрувати в кращих
природних умовах, скоротивши посівні площі.
Відхилення внутрішніх цін від світових стримує розвиток світової
торгівлі. Наближення їх до світових цін сприяє розвитку виробництва тих
товарів, які в даній країні обходяться дешевше, і припиненню виробництва
тих товарів, які дешевші на світовому ринку. При налагодженому обміні
товарів ті ж потреби задовільняються при менших витратах, ніж при
власному виробництві.
Витратному характеру економіки сприяла безкоштовність бюджетних
коштів, які надавалися підприємствам та організаціям, що приводило до
неефективного їх використання, фінансування підприємств під план, а не
по конкурсу, слабка дія механізму перепливу коштів туди, де вони могли
принести більший ефект.
Директивний характер планування вимагав виконання плану за будь-яку
ціну, хоча в ряді випадків це було не доцільно, так як досягалося при
занадто високих витратах .
До додаткових витрат приводила недостатня пов’язаність плану з реальним
попитом населення, що вело до виробництва продукції, яка не користується
попитом. Недостатній зв’язок оплати з кінцевим результатом, стимулювання
за проміжний результат також породжували зайві витрати.
Недорозвинутість конкурентного середовища викликала необхідність
адміністративного встановлення цін, їх постійне відставання від тих
змін, які відбувалися у витратах виробництва, в співвідношенні попиту та
пропозиції на ринку, і в кінцевому результаті – витратний характер цін.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
