Застосування системного підходу при розробці структурно-інвестиційної
політики регіону

 

 На сьогоднішній день дискусії про сенс та зміст економічних реформ
багато в чому визначаються розбіжностями з приводу місця та ролі
державних органів управління в ринковій економіці. Відомі теорії
структурно-інвестиційного розвитку по-різному трактують значення
державних органів в управлінні економікою в цілому.

Розвинута ринкова модель структурно-інвестиційної політики пройшла три
методологічні парадигми, що характеризують можливості державного
регулювання (рис. 1).  Сучасна структурна політика України заснована в
деякій мірі на новій парадигмі регіонального саморозвитку з врахуванням
інтересів регіонів та покладення відповідальності за розвиток на місцеві
органи влади. Разом з тим, певну роль в нашій країні відіграють теорії
посткейнсіанства  та незбалансованого структурно-інвестиційного
розвитку, спрямовані на активну підтримку проблемних регіонів та
становлення місцевого самоврядування.

Між накопиченням інвестицій на регіональному рівні та просуванням
ринкових реформ існує пряма залежність, оскільки концентрація
накопичення за рахунок різноманітних джерел фінансування дозволяють

 

Рис.1 Етапи та можливості розвитку структурно-інвестиційної політики

регіону вирішувати найбільш значні та невідкладні для нього завдання у
сфері структурно-інвестиційного розвитку.

Регіональне накопичення є дуже важливим, так як завдяки йому створюється
потенціал соціально-економічних змін в регіоні, який дозволяє
акумулювати певну частину грошових коштів, яка направлена переважно на
фінансування капітальних робіт; введення в експлуатацію чи реконструкцію
застарілих основних виробничих фондів.

Особливості сучасного інвестиційного клімату України обумовлені моделлю
економічних та структурно-інвестиційних перетворень, в якій:

—        надто обмежені можливості прямого державного інвестування;

—        суттєво зростає міжрегіональна та міжгалузева мобільність
капіталів;

—        посилюється конкуренція регіонів та галузей у боротьбі за
бюджетні інвестиції;

—        зростає кількість проблемних депресивних регіонів, багато з
яких є не привабливими для приватного капіталу.

Реальні умови  структурно-інвестиційного процесу в Україні сьогодні
вимагають  виділити наступні основні завдання, які треба вирішувати
через реалізацію структурно-інвестиційної політики:

—        розробка та впровадження в практику ринкового механізму
регулювання інвестиційного процесу;

—        концентрація інвестиційних ресурсів регіону на розвитку
пріоритетних сфер економіки та рішенні найбільш актуальних завдань
соціального розвитку шляхом створення для них сприятливого
інвестиційного клімату;

—        регламентований розподіл пільгових інвестицій з окремих
проектів, по секторам економіки та територіям;

—        збільшення інвестиційного забезпечення депресивних територій та
галузей, що перебувають у стагнації;

—        створення ефективної інфраструктури інвестиційного ринку;

—        збільшення інвестиційних ресурсів регіону за рахунок бюджетних
та позабюджетних джерел всіх рівнів державного управління, фінансових
ресурсів приватного вітчизняного та зарубіжного капіталу, а також
заощаджень  населення [1].

Регіони України різноманітні за економічним та соціальним рівнем
розвитку. Якщо раніше державні органи управління значною мірою
нівелювали дані розбіжності через централізований розподіл ресурсів, то
зараз така можливість різко зменшується, збільшуючи відповідальність
регіональних та місцевих органів управління.

При розробці структурно-інвестиційної політики слід цілісно представляти
об’єкт управління при оцінці можливостей державного регулювання, з
урахуванням закономірностей  та розвитку складних систем, це визначає
застосування системного підходу (рис.2.).

Властивостями системи структурно-інвестиційних процесів  є якість
параметрів об’єктів, що змінюються в результаті дії системи: кількість
інвестиційних проектів, величина інвестиційних потреб регіону, обсяг та
структура інвестицій за джерелами фінансування, галузева структура
капітальних вкладень [2].

Одним з основних компонентів системи є зв’язок, що забезпечує появу та
збереження цілісних властивостей системи. Важливу роль в системі
структурно-інвестиційних процесів відіграє зворотній зв’язок, який
вказує на

взаємозалежність результатів інвестиційної діяльності від прогнозованого
розвитку інвестиційних процесів.

Головною метою реалізації структурно-інвестиційної політики регіону є
досягнення соціальної, бюджетної та економічної ефективності, які
залежать, перш за все, від ресурсного та інституціонального потенціалів
та якості розробки самої політики.

Застосування системного підходу при формуванні структурно-інвестиційної
політики регіону в межах виокремлення можливостей державного регулювання
викликано наступними причинами: наявність проблем, які не можна вирішити
з допомогою окремих методів математики, тобто проблем  з невизначеністю
ситуації прийняття рішення; доцільність використання не лише формальних
методів, а і методів якісного аналізу, тобто методів, спрямованих на
активізацію використання інтуїції та досвіду спеціалістів, осіб, що
приймають рішення; можливість поєднання різних методів з допомогою
єдиної методики; можливість поєднати знання, міркування та інтуїцію
спеціалістів різних галузей знань.

Сучасний стан економіки України та її регіонів характеризується у
більшості випадків як малоефективні економічні системи.

Рис. 2. Системний підхід при формуванні структурно-інвестиційної
політики

 

Основними  проблемами регіонального розвитку в Державній стратегії
регіонального розвитку на період до 2015 року визначені наступні:
зростання регіональних       диспропорцій       у       сфері
соціально-економічного розвитку регіонів; низька інвестиційна 
привабливість  регіонів  та  інноваційна активність в них; нерозвинута
виробнича та соціальна інфраструктура; слабкі міжрегіональні зв’язки;
нераціональне використання людського потенціалу.

Інвестування в малоефективні системи стає можливим (хоча й ризикованим)
вже на стадії падіння. При цьому кошти повинні спрямовуватися незначними
порціями і лише на формування нових структур, що мають забезпечити
функцію «ядра кристалізації» при завершенні переходу до нового стану.
Масовані інвестиції також можуть забезпечити успіх, але в даному випадку
різко зростає ймовірність втрати капіталу. На фазі виходу з кризи, що
буде характеризуватися суттєвим зростанням ефективності виробництва, в
регіонах, що пройшли стадію структурно-інвестиційних перетворень,
оптимальними можна вважати інвестиції  стабільного типу в більш
розвинуті виробничі комплекси. Що стосується самих інвестиційних
проектів то, чим дрібнішим є інвестиційний проект, тим більше його
успішність залежить від внутрішніх факторів – кваліфікації спеціалістів,
які реалізують проект, залученого капіталу, термінів реалізації,
використовуваної тактики, системи кооперації і т.п. Чим більший проект,
тим більше він залежить від зовнішніх факторів, властивостей оточення та
особливостей економічної системи, в якій він реалізується.

&

(

(

5З іншого боку, успішність великих та надвеликих інвестицій, спроможних
змінити якісні параметри чи кількісні співвідношення елементів
економічної системи, значно менше залежить від її поточних характеристик
і визначається власними, «системними» властивостями макросистеми. Такі
інвестиції здатні кардинально змінити ситуацію в регіонах чи окремих
галузях та лише за тієї умови, що вони не розходяться з природнім
еволюційним вектором розвитку інвестованої макросистеми. Саме тому
виокремлення регіонів сприятливих для надвеликих інвестицій доступне
лише найпотужнішим промислово-фінансовим групам, транснаціональним
компаніям і, в першу чергу, державі.

Інвестиційна політика України спрямована на формування раціональної
структури економіки [3]. У процесі   структурних   перетворень   у 
галузях економіки відбуватимуться: зміни у напрямах спрямування
капітальних вкладень шляхом переорієнтації інвестицій у
високотехнологічні, наукоємні галузі, забезпечення державної підтримки 
виробництва високотехнологічної продукції  та  розвитку  малого
                         і  середнього бізнесу за рахунок відшкодування
з державного  бюджету частини ставок за банківськими кредитами;
розширення прав    суб’єктів господарської діяльності з формування та
використання власних амортизаційних коштів; спрямування державних 
інвестицій  на   поновлення   основних фондів пріоритетних галузей
економіки; інноваційне інвестування   підприємств за рахунок
коштів,одержуваних від приватизації об’єктів державної власності;
впровадження ресурсо-   та   енергозберігаючих   техніки і технологій;
розвиток інфраструктури внутрішнього ринку, тощо.

Багато з визначених напрямів є практично неможливими в умовах фінансової
кризи, а, отже, необхідне коректування напрямів політики з урахуванням 
реалій сьогодення. Перехід до ринкових відносин, зміна каналів та форм
надходження інвестиційних ресурсів поставили перед регіонами проблему
самовизначення в загальній системі відтворювальних відносин. З одного
боку, слід розглядати регіональну економіку як цілісну систему зі своєю
сукупністю відтворювальних відносин. З іншого боку, існує особливість
сучасного інвестиційного клімату регіону – це суттєва диференціація
районних факторів і умов, що визначають ефективність і надійність
регіонального інвестування.

З метою проведення моніторингу структурно-інвестиційної діяльності
доцільно створити регіональну базу даних  (регіональний інформаційний
фонд) про потреби в інвестиціях, інвестиційних проектів і потенційних
інвесторів, які треба зістикувати з загальноукраїнськими інформаційними
фондами. На основі функціонування відповідного інформаційного центру
можна складати інвестиційну карту регіону і відповідні регіональні
програми інвестицій.

Подальший розвиток ситуації в інвестиційній сфері, перш за все, на
регіональному рівні, значною мірою залежатиме від результативності
реалізації концепції структурно-інвестиційної політики, серед основних
напрямів якої автор пропонує виокремити наступні:

—        реалізація спеціального комплексу заходів, спрямованого на
спонукання до інвестицій підприємств реального сектора економіки;

—        підтримка підприємств за рахунок засобів централізованих
інвестицій, шляхом кредитування на платній, поворотній та конкурсній
основі;

—        розширення практики спільного державно-комерційного
фінансування інвестиційних проектів із залученням іноземного капіталу;

—        посилення структурно-інвестиційної спрямованості бюджетної
політики при дотриманні принципу розумної достатності на інших напрямах
витрат;

—        забезпечення пільгового податку при здійсненні великих
капіталовкладень в економіку регіону;

—         стимулювання інвестицій до реального сектора економіки за
рахунок розвиток системи державних гарантій, що надаються інвестору на
пріоритетних для регіону напрямках інвестування;

—        формування умов і механізмів залучення до інвестиційної сфери
особистих заощаджень і розвиток системи необхідних гарантій із
забезпечення надійності внесків населення;

—        послідовна зміщення акцентів політики приватизації з фіскальних
завдань поповнення доходної частини бюджету на реструктуризацію
виробництва та підтримку перспективних інвестиційних проектів;

—        удосконалення політики ціноутворення;

—        підтримка антимонопольних заходів;

—        виконання умов користування землею та іншими природними
ресурсами з урахуванням екологічних проблем;

—        здійснення експертизи, ліцензування інвестиційних проектів.

Реалізація перерахованих напрямів вимагає використання широкого кола
інструментів структурно-інвестиційної політики в межах оцінки державних
можливостей її  регулювання: податкова політика, бюджетна політика,
грошово-кредитна політика, митна політика, дотаційний механізм;
антимонопольне регулювання; політика ціноутворення; система
ліцензування, амортизаційна політика, політика в галузі наукових
досліджень і проектування; система державних замовлень (рис.3.).

 

 

 Рис. 3. Інструменти структурно-інвестиційної політики в межах оцінки
можливостей її державного регулювання.

 

Усі інструменти слід розглядати як єдине ціле. Використовуючи що-небудь
одне, неможливо отримати позитивний результат – виведення країни з
кризи, зростання виробництва, стимулювання інвестиційних процесів.

Структурно-інвестиційна політика покликана створити інвестиційний
клімат, який би сприяв інвестиціям. Однак треба мати на увазі, що її
реалізація досить ускладнена через тривалість падіння виробництва і
загальної фінансової кризи. Через це автор вважає доцільним визначити
економічні умови, виконання яких сприяло б припливу капіталовкладень і
підвищенню ефективності структурно-інвестиційної політики, до них
належать: вибіркове часткове фінансування проектів, що пройшли
експертизу і відібрані на конкурсній основі; страхування ризиків
недержавних інвесторів; встановлення пільг інвесторам з метою
стимулювання децентралізованих капіталовкладень; збільшення частки
зовнішньоекономічних ресурсів в регіональних інвестиціях.

Висновки. На жаль, малоймовірною є надія на серйозне покращення
тенденцій виробничого накопичення в результаті  макроекономічних заходів

зі стимулювання сприятливого інвестиційного клімату. Для виходу з даної
ситуації, на думку автора, потрібно: ліквідувати перекоси та одночасне
зростання виробництва за допомогою мезоекономічних заходів зі створення
та підтримки сприятливого інвестиційного клімату, на основі формування
та подальшої реалізації регіональної структурно-інвестиційної політики.

 

Література

1.     Данилишин Б.М., Корецький М.Х., Дацій О.І. Інвестиційна політика
в Україні: Монографія. – К.: РВПС, 2006. – 346 с.

2.     Системный анализ в экономике и организации производства./Под
общей ред. С.А. Валуева, В.Н. Волковой.- Л.: Политехника, 1991. с.132

3.     Програма розвитку інвестиційної діяльності  на 2002-2010 роки.

Похожие записи