Забезпечення принципів відкритості та прозорості при налагодження
діалогу між владою та громадськістю

В умовах сучасних трансформаційних змін, здійснення системного
реформування сфер суспільного життя об’єктивно зростає потреба, й у
першу чергу саме еліти, у значній інформованості про цілі та плани дій
влади, особливо коли з точки зору усталених та стереотипних уявлень, які
сформувались раніше у цих еліт, оскільки деякі їх дії не до кінця є
зрозумілими і потребують ґрунтовних пояснень.

В даному контексті вимога прозорості об’єктивно спрямована на створення
та підтримання стійких механізмів узгодження інтересів, в межах яких
влада та еліти можуть домовитись про довготривалу співдружність на
основі взаємного врахування інтересів. Зміст сучасного переходу
об’єктивно визначається необхідністю встановлення єдиних універсальних
правил гри для всіх суб’єктів творення державної політики, які б
забезпечували громадськості роль арбітра. В цьому сенсі вимога
прозорості використовується вже владою, в ролі звернення до суспільства
та еліти. Сьогодні органам державної влади, доцільно перейти від
попередньої системи взаємодії, яка ґрунтувалась на індивідуальній
домовленості, до прозорих універсальних правил гри.

Поняття прозорості також пов’язується з комунікацією між владою та
суспільством, суспільною думкою. Відповідно до цього довіра до влади
сьогодні багато в чому стає можливою завдяки новому суспільному
(громадському) запиту, який орієнтується як раз на відтворенні
дієздатних владних інститутів. Проте, влада не може будувати політику
виходячи лише із суспільних очікувань. В даному контексті виникає
проблема розуміння суспільством цілей та змісту дій влади та
раціоналістичного сприйняття цих дій. Саме в цьому плані в суспільній
свідомості актуалізується тема прозорості самих намірів влади.

Необхідною умовою реалізації відкритості та прозорості влади є їх
нормативно правове забезпечення. В цьому плані, прийнятий Закон України
«Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових
осіб України», визначає умови та порядок забезпечення інформаційної
відкритості в питаннях діяльності органів державної влади та вищих
посадових осіб України [3]. Цей Закон поширюється на відносини,
пов’язані з наданням органами державної влади відомостей про себе та
свою діяльність громадянам України та юридичним особам і регулює питання
щодо обов’язкового оприлюднення інформації про органи державної влади та
про вищих посадових осіб України.

Таким чином, інформаційна відкритість органів державної влади та вищих
посадових осіб України полягає у створенні для громадян та юридичних
осіб України можливості вільно отримувати інформацію про ці органи та
їхніх посадових осіб в обсягах та в порядку, встановлених цим Законом.
Інформація, що оприлюднюється, повинна бути повною, правдивою, точною та
реально відображати запитувані факти станом на відповідну дату або за
відповідний період часу.

Таким чином, відкритість та прозорість – це основні вимоги до
ефективності державної влади, сформованої демократичним шляхом. За
умови, відсутності таких вимог суспільний контроль за діями влади є
неможливим лише в тому випадку, якщо влада “прозора”, тобто відкрита,
публічна у своїх намірах можна визначити наскільки її дії відповідають
закону та є моральними.

Слід відзначити, що сьогодні й досі істотно посилюються претензії до
влади зі сторони суспільства, свідченням чого є тривале стереотипне
ставлення до влади, де переважною мірою «на низах», на рівні масової
свідомості закріплено образ влади як суцільно корумпованої. Отже саме це
в особливий спосіб увиразнює потребу в більш прозорій, відкритій та
відповідно передбачуваній державній політиці, яка б забезпечила
громадсько-владний консенсус визначила нову технологію творення
державної політики.

Варто при цьому вказати, що аналізуючи зміст поняття „прозорість”
російські вчені виокремили декілька його значень. Дане поняття
використовують, коли хочуть підкреслити розповсюдженість та значимість
тіньової політики та тіньових відносин, превалювання корпоративних
інтересів окремих груп еліти над загальнонаціональними інтересами. В
даному контексті вимога встановлення прозорості влади звучить як
прагнення до підвищення рівня її публічності, відкритості, особливо у
сфері прийняття важливих політичних рішень. Воно відображає бажання
політичного класу, переважної більшості істеблішменту посилити роль
офіційних механізмів та каналів взаємодії з владою, з офіційними
центрами прийняття рішень.

В цьому контексті дана вимога функціонально нагадує установку на велику
гласність та відкритість при переході від однієї політичної системи
(режиму) до іншої (іншого). Можливо, тут має місце певна закономірність:
в сучасній політичній історії Росії подібні переходи завжди пов’язуються
із запереченням закритості та авторитарністю методів попереднього
правління і тому супроводжуються появою очікувань політичного класу
відносно посилення публічності діючої влади.

Необхідним складовим елементом прозорості влади є її відкритість, яка в
першу чергу характеризує зрозумілість її цілей та функцій для громадян,
а відповідно до цього її функціональну можливість – реалізацію інтересів
громадян та їх вплив на неї. Відкритість тут в першу чергу має
розглядатись як певна форма доступу до інформації про діяльність влади,
про процедури прийняття та виконання державно-управлінських рішень, а
також і можливість впливу на діяльність органів державної влади –
можливість використовувати та змінювати те до чого вже є доступ.

Відповідно до цього держава як інститут має сприяти виникненню
громадської участі, розвивати її та сприяти тому аби вона була більш
ефективною у творенні державної політики. Тобто мова йде про
необхідність створення відповідних громадських структур (громадських
наглядових рад), які візьмуть на себе частку функцій по забезпеченню
відкритості та прозорості державної влади. Такі структури мають стати
основним засобом координації дій державної влади та громадських
організацій. Основним інструментом такої координації має виступати
інформаційний ресурс (в інформаційному суспільстві цей процес
спрощується завдяки технологія е-урядування) за допомогою якого можна
було б здійснювати обмін інформацією, узгодження інтересів та
координацію діяльності.

До функцій громадських наглядових рад має входити: аналіз ситуації,
вироблення рекомендацій для органів державної влади та структур
громадянського суспільства, здійснення громадської просвіти та створення
нових інститутів: центрів громадської освіти, центрів публічної
політики, громадський контроль за доступом до інформації, підтримка
незалежних ЗМІ.

Аксіома відкритості влади стає одним із варіантів контролю з боку
громадськості. Так на думку О.Тофлера „при демократичному управлінні
суспільством головною має стати “демасифікація” впливу кожного окремого
громадянина на владу… І тут найближчі роки дадуть можливість побачити
нові типи взаємодії, зокрема розвиток зв’язків з громадськістю також
демонструє експлуатацію саме зворотнього зв’язку від населення до влади,
коли влада стає принципово залежною від інтересів населення” [4].

При цьому саме комунікативний процес як варіант відкритості забезпечує
надання громадянам державно-управлінських послуг та реалізацію
політичного волевиявлення, що тим самим може бути охарактеризовано як
нова форма демасифікаційного впливу громадськості на політику держави.

Одним із факторів забезпечення відкритості та прозорості налагодження
діалогу між владою та громадськістю є різні форми інформаційних
стратегій. У певному розумінні вони є дзеркальним відображенням
демократичності влади, адже під контролем громадськості влада змушена
поступитися своєю конфіденційністю і детально розкрити зміст своєї
діяльності. Аргументується це тим, що демократія лише тоді зможе
функціонувати достатньо ефективно, коли громадяни країни будуть
поінформованими з актуальних питань творення та реалізації державної
політики, аби бути здатними брати участь у компетентному обговоренні дій
влади. Залучення громадськості до впливу на процеси творення державної
політики також здійснюється завдяки впливу засобів масової інформації на
рішення державних питань і різнобічністю форм інформування
громадськості. Ці тенденції, створюють умови, за яких політичний тиск і
вимоги громадськості спрямовуються безпосередньо на владні структури в
обхід традиційних систем політичного представництва.

Однією із форм налагодження взаємодії держави та суспільства є державна
комунікація. В контексті розгляду даного питання на особливу увагу
заслуговує розуміння змісту державної комунікації, яка у свої діяльності
має виходити із двох площин, а саме: реагувати на запити громадськості,
а завдяки цьому здобувати легітимність своїх рішень.

З огляду на це принциповим питаннями є відстеження громадської думки та
створення ефективних та адекватних механізмів впливу на неї.
„Відстеження громадської думки є передумовою діяльності уряду, оскільки
остання базується на інформації про настрої, сприйняття проблем та
запитів громадян. Вплив на громадську думку належить до наслідків
діяльності уряду, який вимагає прозорості та виправдання збоку
громадськості. Урядова комунікація попри притаманні їй окремі
характеристики міжособистісної комунікації у вирішенні цих основних
завдань зорієнтована на широке коло громадськості, тобто масову
аудиторію. Така природа урядової комунікації неминуче вимагає тісної
співпраці із основними каналами спілкування із масовою аудиторією –
засобами масової інформації [4].

Державна комунікація є регулюючим і координуючим механізмом у взаєминах
держави й суспільства, забезпечуючи стабільність й ефективність
функціонування суспільства в цілому. Державна комунікація покликана
виконувати наступний ряд функцій:

— консервативну, (спрямовану на збереження статус-кво державної системи,
що сприяє стабільному існуванню соціального організму);

— координуючу, (покликану забезпечувати координацію владних впливів
суб’єкта управління відповідно до параметрів об’єкта управління);

— інтегруючу, (пов’язану із здійсненням такої державної політики, яка б
ураховувала інтереси всіх елементів суспільної системи, сприяла
виробленню й прийняттю узгоджених управлінських рішень);

— мобілізаційну, (спрямовану на забезпечення легітимності існуючого
громадського порядку, одержання і схвалення суспільства з приводу
прийнятих управлінських рішень);

U

Ue

gdX

Похожие записи