Реферат на тему:
Важелі інвестиційної діяльності
За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають
органи державної влади країни. У розпорядженні держави є важелі як
прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в
об’єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора
економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за
рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.
Бюджетні важелі — це встановлена державою система податків, що практично
визначають систему перерозподілу доходів підприємств і
громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування
прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців
ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть
порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим
засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання
інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не
кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на
структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди,
які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює
виробництво та відповідні інвестиції.
Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови,
регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті,
репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі
основні інструменти грошово-кредитного регулювання:
• норми страхових резервів, які зобов’язані мати комерційні банки й тим
самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання
для кредитування та інвестування;
• облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні
ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних
джерел для фінансування інвестицій;
• операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.
Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх
цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними
особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути
використані для кредитування інвестицій через банківську систему.
Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів,
держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в
останніх з’являються додаткові кошти, які через банківську систему або
безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.
Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й
активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів,
а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання —
вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну
активність у періоди піднесення та стимулюючи інвестиції перед спадами
виробництва.
Загальну схему важелів державного регулювання умов інвестиційної
діяльності показано на рис. 5.
Рис. 5. Важелі державного регулювання умов інвестиційної діяльності
Функції управління інвестиційною діяльністю
Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових
функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис. 6
показано приблизну послідовність функцій управління інвестиційною
діяльністю.
Інвестиційна стратегія завжди пов’язана з поточним станом підприємства,
його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною
фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основні
питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства:
1. Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?
2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?
3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?
4. Які це дасть результати через рік, два, три?
5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?
Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, то
це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.
Рис. 6. Функції управління інвестиційною діяльністю
Розробка стратегії є спеціальним дослідженням із типовими процедурами,
приблизний перелік яких наведений на рис. 7.
Інвестиційною стратегією вважатимемо систему вибраних довгострокових
цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній
діяльності підприємства.
Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями:
• узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на
інвестиції;
• ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх
досягнення;
• визначеність за термінами досягнення встановленої мети;
• оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості
та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;
• узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами
зовнішнього для підприємства середовища.
Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно
враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови
інвестиційного проекту:
• важливість галузі — значення продукції, її особливості, частка
експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх
потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні
споживачі продукції;
• характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи
монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі
обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у
країні;
• рівень державного втручання в розвиток галузі — низький, середній чи
великий, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги,
можливість прискореної амортизації;
• соціальна значущість сфери діяльності — кількість робочих місць,
регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність
профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції,
статистика страйків і збитків від них;
• фінансові умови роботи галузі — рівень загальної прибутковості,
середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність
активів, їх середня ліквідність.
Інвестиційна привабливість або взагалі “економічний паспорт” окремого
підприємства може мати такий вигляд.
1. Загальна характеристика виробництва; характер технології; наявність
сучасного устаткування, у тому числі іноземного; екологічна шкідливість
виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту;
географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.
2. Характеристика технічної бази підприємства; технології; вартість
основних фондів; коефіцієнт зношення.
3. Номенклатура продукції, що випускається; обсяг виробництва; експорт;
імпорт сировини та матеріалів; зв’язки з іншими підприємствами;
постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту).
4. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.
5. Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень його монопольності.
6. Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу,
його структура, заробітна плата.
7. Статутний фонд; власники підприємства; номінальна і ринкова ціна
акції, розподіл пакета акцій.
8. Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами
продукції, їх рентабельність.
9. Обсяг прибутку та його використання за звітний період. 10. Фінанси
підприємства (рис. 8);
• склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом
виникнення та характеристикою боржників;
• показники фінансової стабільності та ліквідності (табл. 1);
• аналіз платоспроможності (табл. 1);
• оцінювання прибутковості. 11. Загальний висновок.
Список використаної літератури:
Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Исследование новейшей фазы в развитии
капитализма. — М.: Изд-во соц.-экон. лит., 1959. — 491 с.
Голуб Л. Г, Хямаленс В. О. Как управлять инвестициями // экономика
стр-ва. — 1990. — № 12. — С. 14-22.
Грегори П. Рынок финансового капитала в СІЛА и проблемы финансирования
советских инвестиций // Экономика стр-ва. —1990. — № 12. — С. 23-24.
Гусаков В. М., Федоренко В. Г. Стан підприємництва та напрями його
подальшого розвитку на основі науково-технічного прогресу в будівельному
комплексі України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. —1997. — №1.
Демяненко Н. АПК Украины выйдет на фондовый рынок // Коммерсант Украины.
— 1993. — №13. —С. 11.
Дробязко А. Комментарий к текущей валютной ситуации // Коммерсант
Украины. — 1993. —№ 11. — С. 6.
Емельянов А. С, Беседин В. Ф.. Козуб В. М. Экономика инвестирования в
научно-технический прогрессе. — К.: Наук, думка, 1988. — 311 с.
Ермошенко Н. Н. Экономика: Научно-технический прогрессе, инвестиционная
политика, управление. — К.: Наук, думка, 1990. — 184 с.
Жиляева Н. Золотое правило инвестирования // Экономика и жизнь. — 1992.
— №1.— С. 7.
Зотов М. С. Совершенствование инвестиционного процесса // Вопр.
экономики. — 1985. — № 4. — С. 83-93.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
