Курсова робота:

Валовий національний продукт, та способи його визначення. валовий
внутрішній продукт. чистий національний продукт.

зміст

TOC \o «1-2» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc88802038» Вступ 3

РОЗДІЛ 1. ПОКАЗНИКИ ЕкономічнОГО ДОБРОБУТУ HYPERLINK \l
«_Toc88802039» 5

1.1. HYPERLINK \l «_Toc88802040» Економічна сутність
валового національного продукту 9

1.2. HYPERLINK \l «_Toc88802041» Розрахунок валового
національного продукту 1 3

РОЗДІЛ 2. HYPERLINK \l «_Toc88802042» Інші показники ЕкономічнОГО
ДОБРОБУТУ 19

2.1. HYPERLINK \l «_Toc88802043» Аналіз валового
внутрішнього продукту 2 1

2.2. HYPERLINK \l «_Toc88802044» Чистий національний
продукт 30

РОЗДІЛ 3. HYPERLINK \l «_Toc88802045» Динаміка ТА АНАЛІЗ Основних
показників добробуту в Україні за 2000-2004 рр. 33

HYPERLINK \l «_Toc88802047» Висновки 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ HYPERLINK \l «_Toc88802046» 41

ДОДАТКИ
………………………………………………………………
………………………………………………… 43

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ
………………………………………………………………
.. 45

ВСТУП

В останній час, навіть кожен школяр в Україні чув терміни Валовий
національний Продукт, Валовий Внутрішній продукт та інші економічні
терміни, коли йдеться про добробут у країні. Але не усі уявляють що це
за показники і як вони впливають на наше життя. Отже розберемось у цих
термінах і прослідкуємо їх взаємозв’язок з життям населення: чому ж це
питання стало актуальним у сучасному розвитку суспільства.

Метою даної роботи є характеристика і аналіз комплексу понять, а саме
основних макроекономічних показників, які використовуються в системі
національних рахунків(СНР). Вони були створені з метою виміру сукупного
виробництва в ринковій економіці і є основною частиною функції
управління економікою в цілому.

СНР по суті виконує ті ж функції: вона дозволяє тримати руку на
економічному пульсі країни. Різні показники, які входять у систему
національних рахунків, дозволяють нам виміряти обсяги виробництва в
конкретний момент часу і розкривають фактори, які безпосередньо
впливають на функціонування економіки. Інформація, яку нам дають
національні рахунки, є основною для формування та проведення державної
політики в області економіки. Рахунки національного доходу дозволяють
нам створювати таблиці економічного здоров’я суспільства і розумно
вибирати політику, яка б сприяла покращенню цього здоров’я. Також слід
сказати, що на основі макроекономічних показників ми можемо, приблизно,
порахувати економічний добробут населення, про який ще буде згадуватись
далі.

Вперше обрахунок національного доходу було проведено майже 300 років
тому в Англії Грегорі Кінгом для 1688 та 1695 років. Вдруге обрахунок
проводився тільки через 80 років в 1770 році Артуром Юнгому . Англія,
Росія, США, Німеччина, Австралія, Норвегія, — це перші країни, які
спробували організувати систему розрахунків національного доходу вже у
ХІХ ст. Однак, ці спроби були досить нерегулярними, з випадковими,
довготривалими інтервалами, проводились вони тільки деякими вченими, які
не ставили перед собою проблему реального існування таких методів
обрахунку, і більш за все це були разові операції для окремої країни чи
періоду. Але був створений теоретичний фундамент для подальшого розвитку
і вдосконалення методів обрахунку національного доходу.

У 20 ст. стан різко змінився. Зросла як кількість країн, які стали
проводити обрахунок національного доходу, так і самі обрахунки стали
методологічно більш досконалими і точними. В середині 20ст. вже 92
країни стали регулярно проводити обчислення національного доходу.
З’явились нові математичні методи, математичний аналіз народного
господарства.

У своїй роботі я використовувала як зарубіжні публікації за обраною
темою, так і роботи та дослідження вітчизняних економістів. Крім того, у
час поширення та розвитку комп’ютерних технологій багато інформації
можна отримати в мережі Інтернет, тому практично увесь обсяг
статистичного матеріалу у моїй роботі побудовано на джерелах з
Інтернету: офіційні сайти Державного комітету статистики України,
Національного банку України та інші.

На мою думку, варто приділяти більшу увагу обчисленню макроекономічних
показників, уточненню і позбавленню помилок при обчисленні, створенню
нової, більш досконалої та більш повної, бази для подальшого розвитку
прогнозування таких показників. Це б дало змогу, в майбутньому,
передбачувати небажані наслідки та запобігати їх виникненню.

РОЗДІЛ 1

ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ДОБРОБУТУ.

Як і інші емпіричні науки, економіка ґрунтується на поняттях, які можна
виміряти:

наприклад, ціни на пшеницю, курси акцій і процентні ставки, чисельність
безробітних, обсяг національного виробництва або рівень цін.

Існує багато об’ємно-вартісних показників економічного добробуту
суспільства, по яких судять про економічні процеси та динаміку економіки
у країні в цілому. Найкращими індикаторами стану економіку є обсяги
річного сукупного виробництва товарів та послуг, сукупний випуск
продукції в економіці. В Японії та США використовують як показник обсягу
національного виробництва Валовий Національний Продукт (ВНП), який
відображує вартість усіх кінцевих товарів та послуг, що вироблені
економікою країни за рік. Але більшість європейських країн, включаючи
Україну, частіше використовують як показник обсягу національного
виробництва Валовий Внутрішній Продукт (ВВП), що відрізняється від ВНП
на суму факторних витрат від використання економічних ресурсів цієї
країни за кордоном. Крім цих двох показників, розраховують ще Чистий
(або Кінцевий) Національний Продукт (ЧНП), Для розрахунків рівня
добробуту використовують також такі показники:

Національне багатство (сукупність матеріальних цінностей, природних та
трудових ресурсів, інших економічних факторів у даній країні у заданий
час);

Сукупний суспільний продукт (сукупність різноманітних товарів та платних
послуг, вироблених у даної країні у заданий момент часу, що відображено
у офіційній статистиці);

Національний Доход (загальний доход суб’єктів (виробників, споживачів)
даної держави)

Національний доход представляє собою грошовий вираз усієї сукупності
вироблених мешканцями країни за рік благ і наданих послуг, які звичайно
сплачуються грошима. Усе, що вироблено протягом року, кожна надана
послуга, кожна нова надана користь є частиною національного доходу. Він
включає, таким чином, як користь від поради лікаря, так і задоволення
від співу професійного співака. Це визначення Маркса. далі розглянемо ще
одне визначення, що відрізняється від наведеного. Наступне визначення,
що використовується у класифікації ООН, західні економісти називають
розширеним, а визначення Маркса – обмеженим.

Національний продукт включає до себе:

Усі товари і послуги для ринку, вироблені приватними і державними
підприємствами, включаючи послуги по наданню деяких споживчих благ
довгострокового використання, таких як наприклад, житлові приміщення;

Усі послуги, надані установчими органами для колективного використання,
нарешті послуги збройних сил почали враховуватися, як економічна
продукція тільки після Другої світової війни;

Усі товари та послуги, що вироблені неприбутковими установами, наприклад
церквами, учбовими закладами для спільного використання чи
індивідуального використання своїми членами;

Деякі товари і послуги, що вироблені членами приватних господарств для
особистих потреб чи для якогось іншого використання, минаючи ринок.

Аналізуючи ці два визначення та порівнюючи їх можна вказати на основну
різницю між двома підходами до розрахунку національного доходу. Основна
різниця у тому, що в основі розрахунку національного доходу за Марксом
покладено принцип докладеної кількості праці, а у розрахунок за західною
методикою – принцип створення корисності, а не витраченої праці чи
матеріальних ресурсів. Це витікає не тільки з визначення систем
національного рахівництва, що відрізняються, але й з різниці у самих
економічних системах. У західних країнах національний продукт
розраховується на основі системи національних рахунків, а, наприклад, у
країнах колишнього СРСР використовували метод балансу народного
господарства (БНГ). Україна теж поступово переходить на міжнародні
рахунки, прийняті майже по всіх світових економіках.

До того необхідно відмітити, що з розрахунку національного продукту за
будь якою методикою завжди виключені доходи від діяльності, що
суперечить законодавству цієї країни (контрабанда, торгівля наркотиками,
проституція, работоргівля ).

Якщо коротко, Національний доход (НД) – це сукупний доход усіх
суб’єктів економіки (виробників, споживачів ) даної країни. Розрізняють:

вироблений НД, отриманий в результаті внутрішньо економічної діяльності,

розподілений НД, до складу котрого включені доходи (або збитки, зі
знаком мінус) від експорту імпорту та інших зовнішньоекономічних
операцій.

Згідно до закону вартості розмір виробленого НД має співпадати з КП ,
але точного рівняння може не бути, оскільки цій закон, як і всі інші
економічні закони, є «законами тенденцій».

Розподілений НД поділяється на:

1) фонд споживання (ФС), який включає як особисте, так і суспільне
споживання. До останнього відноситься, зокрема витрати на оборону,
охорону громадського порядку, фундаментальну науку, безплатні програми
освіти, охорони здоров’я та інше;

2) фонд накопичення (ФН), у якому обраховують накопичення як основних
виробничих фондів, так і оборотних коштів;

3) фонд відшкодування (ФВ), у який, крім прямих витрат по відшкодуванню,
також звично включають страхові платежі.

Кінцевий продукт (ЧНП) є прикладом макроекономічного показника,
розрахованого у категоріях витрат, а національний доход – приклад
показника, розрахованого у категоріях доходів. Це – два основних засоби
розрахунку макроекономічних показників.

Вимірювання національного обсягу виробництва дуже потрібне для
макроекономічної теорії і політики. Воно готує до сприйняття центральних
питань, що стосуються економічного зростання країн, ділового циклу,
взаємозв’язку між діловою активністю та безробіттям разом із
вимірюванням та детермінантами інфляції. Поки поняття ВНП ще не було
розроблене, важко було визначити, у якому стані перебуває економіка.
Хоча відкриття ВНП незапатентоване — це справді одне з великих
відкриттів XX ст. Без вимірювання таких агрегатних економічних величин,
як ВНП, макроекономіка дрейфувала б у морі невпорядкованих даних. Дані
про ВНП допомагають творцям економічної політики скерувати економіку на
досягнення національних пріоритетів.

Для аналізу динаміки наведених вище показників по кожному з них
обчислюють темпи росту та приросту що відображують у відсотках.

Темпами росту показників називається відношення його значення поточного
періоду к значенню у базовому періоді.

Темпами приросту називається відношення різниці значень показників для
поточного та базового періодів до значення у базовому періоді.

1.1. Економічна сутність валового національного продукту

Що таке валовий національний продукт? ВНП — це назва, яка дається
сукупній вартості кінцевих товарів і послуг, що вироблені країною за
один рік. Це цифра, до якої приходять, коли застосовують грошову одиницю
до вимірювання різних товарів і послуг, від яблук до цитр, від лінкорів
до металообробних верстатів, що їх країна виробляє за допомогою землі,
праці і капіталу. ВНП дорівнює сумі вартостей усіх споживчих та
інвестиційних товарів, урядових покупок, обсягу чистого експорту в інші
країни. Можна також визначити валовий національний продукт, як сукупний
суспільний продукт за виключенням проміжного споживання, тобто вартості
товарів та послуг, використаних у виробничих цілях таких як сировина,
напівфабрикати та комплектуючи, енергетичні ресурси, та інші виробничі
фактори одноразового призначення, що передають усю свою вартість знов
виробленому товару. При визначенні обсягу ВНП вже не відбувається
подвійного заліку вартості, але в цій обсяг ще включено декілька
компонентів виробничого характеру.

Показник ВНП використовується в багатьох цілях, але найважливішим є те,
що він визначає результативність роботи всієї економіки. Різке зменшення
вартості товарів і послуг, вироблених економікою, тобто різке зменшення
обсягу ВНП спричиняє злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і
політичне безладдя.

Валовий національний продукт (або ВНП) — це найобширніша міра сукупного
обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових
вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і
послуг та чистого експорту.

ВНП визначається для певного географічного регіону: звичайно країни,
але можливо для міста, географічного району чи групи країн, наприклад,
Європейського Союзу. Він обчислюється на певний період часу, зазвичай
рік або квартал. Елемент часу потрібний, бо ВНП є потоковою змінною,
тобто такою зміною, що вимірюється за певний проміжок часу (між двома
часовими точками). Потокові змінні містять вимір часу і, отже
відрізняються від запасових змінних, які завжди визначаються на момент
часу. ВНП країни є вимірником її виробничої діяльності. Він визначається
як сума доходів, зароблених резидентами країни. Проведені географічні
кордони між країнами є однозначними. Економічні кордони дещо тонша
матерія. Зокрема, чи слід визначати обсяг продукції країни в межах її
географічних кордонів, чи за діяльністю її резидентів, незалежно від
того де така діяльність може мати місце, в межах країни чи за її
кордонами. Для виробництва товарів і послуг фірми використовують фактори
виробництва: час, зусилля і вміння працівників, устаткування, землю,
будівлі тощо.

ВНП вимірює ринкову вартість річного виробництва продукції. Таким чином
ВНП є грошовим показником у поточних ринкових цінах. Це зумовлено тим,
що ВНП розраховує різностатеві за складом набори товарів та послуг, що
вироблені у різні роки, та необхідно мати повне уявлення про їх відносну
вартість, як бази подальшого порівняння та аналізу.

Для достовірного розрахунку ВНП необхідно урахувати продукти і послуги,
що вироблені у цьому році, один раз а не більше. Більшість продуктів
проходять декілька стадій , перед тим як попасти на ринок. У результаті,
окремі частини і складові кінцевої продукції купуються та продаються по
декілька разів. Щоб уникнути багаторазового обліку частин продукції, які
продаються і перепродаються, при розрахунку ВНП враховують тільки
ринкову вартість кінцевих продуктів та виключають проміжну продукцію,
виключаючи подвійний рахунок. Інакше кажучи, вартість продукції у ВНП
складається із суми вироблених додаткових вартостей.

Під кінцевими товарами і послугами розуміють товари і послуги, що
купуються для кінцевого використання, а ні для продажу ні для подальшої
обробки чи переробки. Угоди, що включають проміжні продукти, відносяться
до купівлі товарів та послуг для подальшої обробки, переробки чи
перепродажу. Продаж проміжної продукції не враховується в ВНП, тому що
їх вартість вже включена до вартості усіх кінцевих продуктів. Окремий
облік проміжної продукції значив би подвійне лічіння і збільшену оцінку
ВНП. При розрахунку ВНП необхідно уникнути подвійного рахунку, для цього
потрібно стежити, щоб до нього включалися тільки додаткова вартість,
створена кожною фірмою. Додаткова вартість є ринковою ціною обсягу
продукції, що вироблена фірмою, за винятком вартості спожитої сировини і
матеріалів, придбаних у постачальників. Саме тому ВНП є сумою додаткових
вартостей, створених усіма фірмами в економіці.

Але треба зауважити, що існують деякі невиробничі операції, які слід
виключити з річного обсягу ВНП, тобто з річного обсягу вироблення
товарів та послуг. Такі операції існують двох основних видів: виключно
фінансові операції, та операції з продажу потриманих товарів.

Саме до фінансових операцій відносять:

Державні трансфертні платежі, які включають до себе виплати за
соціальним страхуванням, допомогу безробітним, пенсії та інші соціальні
виплати. Основною відмінністю цих платежів є то, що їх одержувачі у
відповідь на ці виплати не вносять ніякого внеску у створення поточного
обсягу виробництва. Таким чином, включення цих платежів у ВНП сприяло би
до завишення цього показника ВНП для поточного року.

Приватні трансферні платежі — наприклад, стипендії, субсидії, отримані
студентами з дому, дари від родичів — не є результатом виробництва, а
переданням коштів від однієї особи до іншої.

Операції з цінними паперами — купівля-продаж акцій, облігацій, також
виключають з ВНП. Операції на ринку цінних паперів є, за суттю, обміном
паперовими активами. Ці операції прямо не припускають збільшення
поточного виробництва. Необхідно відмітити, що переливання коштів із
рук, тих хто робить збереження, у руки тих, хто вкладає кошти у
виробництво, може непрямо сприяти збільшенню обсягу виробництва.

Продаж потриманих речей також відноситься до невиробничих операцій. Це
відбувається тому, що такі продажі або не віддзеркалюють поточного
періоду виробництва, або включають подвійний розрахунок. Включення до
продажу товарів, придбаних декілька років потому до ВНП сприяло би
перебільшенню обсягів виробництва у поточному році. Як що ж
перепродається товар, що придбаний у цьому році і його вартість включно
до ВНП, то це сприяло б подвійному розрахунку. Тобто вартість потриманих
товарів вже була включена до ВНП тоді, коли вони були придбані по-перше
та враховуватися двічі не повинна.

Дуже широко розповсюджена думка, що саме ВНП э головним виразником
національного добробуту і між ними існує тісний позитивний зв’язок, але
це не зовсім так. ВНП дійсно дає реальну уяву про матеріальний добробут,
але він не є характеристикою добробуту суспільства і існують деякі
недоліки, які або занижують або завищують реальні обсяги виробництва, до
того ж збільшення обсягів виробництва не обов’язково веде до зросту
добробуту суспільства.

Од же розглянемо, яким чином розраховують показник ВНП.

1.2. Розрахунок валового національного продукту

Як насправді економісти вимірюють ВНП? Одна із головних несподіванок
полягає в тому, що ВНП можна виміряти двома незалежними способами. ВНП
можна виміряти або як потік товарів, тобто скільки споживач, як кінцевий
користувач цієї продукції, сплатив за цю покупку, або як суму доходів,
тобто ми можемо скласти усю заробітну платню, рентні платежі, відсоток
та прибуток, створені в процесі виробництва. Цій підхід представляє
собою техніку розрахунку доданої вартості. Обидва підходи представляють
собою два різних погляди на один й той же процес. То що витрачено
споживачем на придбання продукції, отримано у вигляді доходу тими, хто
брав участь у його виробництві. Рівняння між витратами на виробництво і
доходом, отриманим від нього, гарантовано, оскільки балансуючим
елементом є доход у вигляді прибутку. Прибуток (збиток) являє собою
доход, що залишається після відрахування витрат виробника на заробітну
платню, рентні платежі і виплату відсотка. Якщо сума заробітної платні,
рентних платежів і проценту, які зобов’язана виплатити фірма, менші за
ринкову ціну продукції, то різниця між ринковою ціною та доходом буде
відображувати прибуток фірми. Якщо сума заробітної платні, рентних
платежів і проценту перевищує усталену ринкову ціну, то прибуток буде
величиною від’ємною, тобто збитком.

За подібною схемою будується і обчислення усього обсягу виробництва в
економіці. Існує два окремих підходи до вимірювання ВНП. Перший підхід
означає погляд на ВНП, як на суму усіх витрат, необхідних для того, щоб
викупити на ринку увесь обсяг виробництва. Це підхід до обчислення ВНП
за виробництвом, або за витратами. Другий підхід передбачає погляд на
ВНП з точки зору доходів, отриманих або створених у процесі виробництва
ВНП. Це – підхід до обчислення ВНП за надходженнями, або за доходами.
Більш глибокий аналіз цих двох підходів дає можливість розкрити
сутність, до якої вини обидва зводяться: ВНП може бути обчислено або
шляхом додавання усіх витрат на придбання усього обсягу виробленої у
цьому році продукції, або додаванням усіх доходів, отриманих від
виробництва усього обсягу товарів та послуг цього року. Обсяг витрат на
придбання товарів цього року буде дорівнювати грошовому доходу,
отриманому від виробництва продукції цього року. Таким чином, ці дві
боки ВНП є двома боками однієї й тієї ж операції.

Витрати = Грошові прибутки
(1.1.)

на придбання отримані від виробництва

товарів продукції

Те, що витрачено на виробництво продукту, є доходом тих, хто вклав свою
працю і матеріальні ресурси у виробництво цього продукту.

Щоб показати різні способи вимірювання ВНП, розглянемо спрощену
економіку, в якій відсутні діяльність уряду та зовнішня торгівля, а
також й інвестиції. Припустімо, що економіка виробляє тільки споживчі
товари, які є предметами покупок споживачів для задоволення своїх
потреб.

Щороку споживається широке коло кінцевих товарів і послуг: такі товари,
як м’ясо, картопля і хліб; такі послуги, як медичне обслуговування і
послуги перукаря. У ВНП включаємо лише кінцеві товари — товари, які,
зрештою, куплені і використані споживачами. Для нашої спрощеної
економіки можна легко розрахувати національний доход, або продукт, як
суму щорічного потоку кінцевих товарів і послуг:

(ціна картоплі Х кількість картоплі) + (ціна м’яса Х кількість м’яса) +

Валовий національний продукт є сукупною грошовою оцінкою потоку
кінцевої продукції, виробленої країною.

Головна частина розрахунку — це використання ринкових цін, як вагівниць
у оцінюванні різних товарів. Чому використовують ціни, а не масу або
кількість товарів, чи людино-години, витрачені у виробництві? Тому що
ринкові ціни відображають відносну економічну цінність різних товарів і
послуг. Відносні ціни різних товарів відображають, як споживачі оцінюють
останні (або граничні) одиниці споживання цих товарів. Отже, вибір
ринкових цін як вагівниць для різних товарів не випадковий; у ринковій
економіці, що добре функціонує ціни відбивають відносне задоволення, що
його споживачі отримують від кожного товару. Другим і еквівалентним
способом розрахунку ВНП є прибутковий, або затратний, підхід. Оскільки
прибуток визначається як надлишок над затратами, то обидва підходи дають
абсолютно однаковий обсяг ВНП.

ВНП визначаємо як ринкову вартість товарів і послуг. Для вимірювання
ринкової вартості товарів і послуг використовуємо таку міру, як ринкові
ціни різних товарів і послуг. Проте ціни змінюються у часі, бо інфляція,
звичайно, з року в рік підвищує ціни. Чи варто виконувати вимірювання
лінійкою, з гуми, яка розтягується у руках, замість лінійки з незмінним
масштабом? Проблема зміни цін є однією з проблем, яку економістам
доводиться розв’язувати, коли гроші використовуються як одиниця
вимірювання. Зрозуміло, що потрібна міра національного доходу та обсягу
виробництва, яка застосовує нееластичну, незмінну лінійку. Економісти
можуть виправити більшість неточностей, зумовлених еластичною лінійкою,
використовуючи індекси цін, які є мірою середньої ціни певного набору
товарів.

Ми можемо виміряти ВНП за відповідний рік, використовуючи фактичні
ринкові ціни цього року. В результаті отримаємо номінальний ВНП, або ВНП
у поточних цінах.

(1.2.)

де Q 1 і Q 2 – кількість товарів,

Р 1 і Р 2 – ціни товарів.

Якщо ціна товарів зросте за період від одного року до наступного, то
номінальний ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг кінцевих товарів і послуг
залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за
рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб
відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти
номінальний та реальний ВНП. Частіше нас цікавить визначення саме
реального ВНП, який вимірює ВНП з урахуванням зміни ціни грошей за
визначений період часу. Для коригування цін використовують методи
інфлярування або дефлярування. У першому випадку, при існуванні
тенденції зростання цін у попередні чи наступні роки показники цих
періодів збільшується (інфлюється) до рівня базового року. Це роблять
для того, щоб показники номінального ВНП не занижували реальний обсяг
виробництва тих років. У другому випадку, коли показники номінального
ВНП завищують обсяг виробництва їх дефілюють, тобто зменшують.

Для обчислення реального ВНП, потрібно номінальний ВНП поділити на
індекс цін, який відомий як ВНП — дефлятор. ВНП – дефлятор включає не
тільки ціни споживчих товарів, а також й ціни інвестиційних товарів,
товарів придбаних державою, товарів, що продаються та придбаються на
світовому ринку. Таким чином дефлятор ВНП є інструментом коригування
грошового обсягу ВНП.

Відмінність між реальними і номінальним ВНП можна використати як міру
зростання реального рівня цін, або інфляції. ВНП — дефлятор, який є
одним із способів вимірювання рівня цін, визначається як відношення
номінального ВНП до реального:

(1.3.)

Темп зростання ВНП — дефлятора можна наближено виразити такою формулою:

ВНП дефлятор = Т н – Т р
(1.4.)

де, Т н – темп зростання номінального ВНП;

Т р – темп зростання реального ВНП.

Якщо у наведеному році номінальний і реальний ВНП збігались, то ВНП —
дефлятор є 1,0. Його можна витлумачити як середнє значення цін на всі
кінцеві товари в грошовому вираженні, де при цьому кожна ціна
визначається часткою відповідного товару у ВНП. Коли ці частки
змінюються з перебігом часу, то змінюють і вагові визначники.

є:

(1.5.)

Ця відмінність є дуже істотною і стосується всіх макроекономічних
змінних: номінальні змінні виражають вартість у поточних цінах, а
реальні змінні репрезентують обсяги в сталих цінах.

Відмінність між реальними і номінальним ВНП можна використати як міру
зростання реального рівня цін, або інфляції. ВНП — дефлятор, який є
одним із засобів вимірювання рівня цін, визначається як відношення
номінального до реального ВНП:

(1.6.)

Темп зростання ВНП — дефлятора можна наближено виразити такою формулою:

(1.7.)

де Т? – темп зростання.

Якщо у наведеному році номінальний і реальний ВНП збігались, то ВНП —
дефлятор є 1,0. Його можна витлумачити як середнє значення цін на всі
кінцеві товари в грошовому вираженні, де при цьому кожна ціна
визначається часткою відповідного товару у ВНП. Коли ці частки
змінюються з перебігом часу, то змінюють і вагові визначники.

РОЗДІЛ 2

ІНШІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ДОБРОБУТУ

Прикладом ще одного показника, що звичайно розраховують у категоріях
доходів, є валовий внутрішній продукт. Цей показник, на відміну від ВНП,
є більш поширеним на Україні.

ВВП дещо відрізняється від ВНП. Він охоплює вартість усіх кінцевих
товарів і послуг, вироблених у межах певної країни за допомогою факторів
виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, — резидентам
чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою
іноземного капіталу, є частиною українського ВВП. Навпаки, доходи
отримані українською фірмою за кордоном, не враховується у ВВП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих чистих іноземних
факторних доходах, отриманих в країні. Цю суму визначають як різницю між
платежами за фактори виробництва решті світу і надходженнями платежів на
фактори виробництва (ресурси), отриманих від решти світу. Чисті
іноземні факторні доходи, отримані в країні, можуть бути величиною
доданою або від’ємною. Іншими словами, сумарна вартість обсягу
продукції, виробленої у межах певної країни(ВВП), менша, ніж сумарна
вартість продукції, виробленою певною країною, незалежно від
територіального розміщення ресурсів.

На розрахунок ВВП розповсюджуються ті ж правила, що й на ВНП:
обчислювання двома методами – за доходами та за витратами, уникнення
подвійного рахунку, застосування індексу цін – ВВП – дефлятора,
розрахунок номінального та реального ВВП (додатки: табл.2) та інше.

Слід зауважити, що розрахунок ВНП і ВВП дає дещо прикрашену картину
функціонування економіки. Тому розраховують більш точний показник –
чистий національний продукт (ЧНП). Він не виключає ту частину річного
виробництва, що необхідна для заміщення інвестиційних товарів,
використаних у виробництві поточного року.

Давши загальне уявлення про ВВП і ЧНП , слід перейти до наступної
проблеми: яким чином можна виміряти всю ринкова вартість усього об’єму
виробництва та чистого об’єму виробництва.

Аналіз Валового Внутрішнього Продукту

Підрахувати ринкову вартість об’єму виробництва можна трьома шляхами або
методами. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової
доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за
мінусом субсидій. За другим методом ми можемо порахувати скільки
споживач, як кінцевий користувач продукції, заплатив за цю продукцію.
Тобто ВВП можна розглядати як суму видатків, потрібних для купівлі
всього обсягу виробництва. За третім методом, ми можемо додати всю
заробітну платню, рентні платежі, процент і прибуток, тобто ВВП можна
порахувати додаванням усіх доходів отриманих в процесі виробництва. Цей
підхід представляє собою техніку підрахунку доданої вартості. Всі ці
підходи є різними поглядами на один і той самий процес, як і при
обчисленні ВНП.

Розглянемо кожен з цих методів.

Виробничий підхід

Валовий випуск окремих галузей

Матеріальні витрати окремих галузей

+

Продуктові податки

(2.1.)

Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом
пов’язана з обчисленням валового випуску і проміжного споживання товарів
та послуг.

Податки на продукти – це податки, які стягуються пропорційно до
кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або
імпортуються підприємствами – резидентами. До них відносяться такі
податки як ПДВ, акцизи, податки на окремі види послуг(послуги
транспорту, зв’язку, рекламу), мито тощо.

Субсидії на продукти – це субсидії, що надаються
підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування
постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що продажна ціна на
окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва;
субсидії на експорт та імпорт та інші.

Видатковий підхід

Для визначення ВВП за видатками потрібно підсумувати усі види видатків
на готові або кінцеві товари та послуги. При обчисленні ВВП для
означення різних видів видатків будемо користуватися формулою (6) та
термінами, які були вжиті у цій формулі.

Те, що ми називаємо «споживчими видатками домогосподарств», у
термінології національної статистики називають особистими споживчими
видатками, або особистими видатками на споживання. Вони включають
видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (легкові
автомобілі, пральні машини), на предмети поточного споживання (хліб,
одяг) і видатки споживачів на послуги (юристів, лікарів, перукарів).

Терміном валові приватні внутрішні інвестиції позначають усі
інвестиційні видатки ділових фірм країни. Він містить: усі кінцеві
закупівлі машин, устаткування і верстатів, що здійснюють ділові
підприємства; усе будівництво; зміни у запасах.

Перша група – просте визначення інвестиційних видатків як видатків на
купівлю верстатів, машин та устаткування.

Другий компонент – будівництво – скажімо, будівництво нової фабрики,
складу або елеватора, також є формою інвестицій. Чому ж потрібно
враховувати житлове будівництво в інвестиціях, а не у споживанні?
Причина така: багатоквартирні житлові будинки є капітальними благами,
бо, як і фабрики чи елеватори, вони є активами, що приносять дохід. Інші
житлові одиниці, що здаються у наймання, є, з тієї ж причини,
капітальними благами. Крім того, житлові будинки, в яких проживають їхні
власники, є також капітальними благами, бо ці будинки можна здати у
наймання і отримувати грошовий дохід, хоча власники і не роблять цього.
З цих причин усе житлове будівництво розглядають як інвестиції.

Нарешті зміни у запасах враховують в інвестиціях, бо збільшення запасів
є, по суті, «не спожитою продукцією», а це саме є тим, що розуміємо під
інвестиціями. Оскільки ВВП вимірює поточний обсяг виробленої продукції,
то у ВВП потрібно врахувати усі продукти, які вироблені, але не продані
у цьому році. Щоб бути точним вимірювачем сукупного обсягу виробництва,
ВВП повинен враховувати ринкову вартість усіх приростів запасів упродовж
року. Будь-який товар, вироблений у певному році, повинен враховуватись
у ВВП цього року навіть тоді, коли він ще не був проданий у січні місяці
наступного року. Якщо б ми не враховували збільшення запасів, то
занижували б обсяг річного виробництва. Якщо на складах підприємств
нагромадилось більше товарів, ніж їх було на початку року, то це
означає, що в економіці упродовж року було вироблено більше товарі, ніж
продано. Цей приріст запасів треба додати до ВВП як показника поточного
річного виробництва.

А якщо запаси зменшуються, це зменшення потрібно вирахувати із показника
ВВП, бо обсяг продукції, що проданий в економіці, перевищує обсяг
поточного виробництва. При цьому різниця між даними величинами
відображається у зменшені запасів. Частина ВВП, що продана на ринку
впродовж року, відображає не поточне виробництво цього року, а зменшення
запасів, що нагромадились на початку року. Запаси, наявні на початку
даного року, є продукцією, що створена у попередні роки. Отже, зниження
запасів у будь-якому конкретному році означає, що в економіці продано
більше, ніж вироблено впродовж року. Це означає, що суспільство спожило
весь річний обсяг виробництва та й ще частину деяких запасів, що
залишились з попередніх років. Оскільки ВВП є мірою обсягу продукції,
виготовленої в даному році, остільки ми не повинні враховувати у ВВП
споживання продукції, виробленої у попередні роки, тобто будь-яке
скорочення запасів.

Після з’ясування, що таке інвестиції, визначимо, що не є інвестиціями.
До інвестицій не належить перехід з рук в руки цінних паперів або
перепродаж уже наявних активів. Економісти виключають купівлю акцій і
облігацій із визначення інвестицій, бо така купівля означає просту
передачу права власності на уже створені активи. Те ж саме стосується і
перепродажу.

Потрібно зосередитись на трьох поняттях – валові, приватні та внутрішні
інвестиції, які використовують при складанні національних рахунків.
Приватний і внутрішній говорять нам, що мова йде про видатки ділових
підприємств і, що інвестиції вкладають у даній країні, а не за кордоном.

Валові, приватні та внутрішні інвестиції – включають виробництво усіх
інвестиційних товарів, призначених для заміщення машин, устаткування,
споруд, що спожиті у процесі виробництва в цьому році, плюс будь-які
чисті додавання до обсягу капіталу в економіці.

Валові інвестиції включають як інвестиції так і приросткові інвестиції.
Чисті приватні внутрішні інвестиції характеризують тільки додаткові
інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу в цьому році.
Різниця між валовими і чистими інвестиціями є вартістю капіталу,
зношеного або амортизованого у процесі виробництва ВВП.

Державні закупівлі включають усі державні видатки – як уряду країни, так
і місцевих органів влади, – на кінцеві продукти підприємств та на всі
прямі закупівлі ресурсів, зокрема праці. Слід нагадати, що вони не
враховують усі державні трансферні платежі.

Остання складова ВВП – чистий експорт, який враховує зовнішнє-економічні
угоди у ВВП. Експорт даної економіки за рік є витратами іноземців на
товари національного виробництва даної країни за кордоном. Однак, слід
враховувати те, що частина споживацьких та інвестиційних витрат, у тому
числі і державних, витрачається на товари та послуги, які були
імпортовані, тобто вироблені за кордоном. Очевидно, такі витрати не
відображають виробничої активності національної економіки. Для того щоб
уникнути завищення загального об’єму виробництва, об’єм імпорту потрібно
виключити з ВВП.

Для цього потрібно порахувати різницю між експортом та імпортом в
поточному році, що і буде чистим експортом (динаміка експорту – імпорту
показана у табл.3.2.). Чистий експорт товарів та послуг, таким чином,
визначається як величина, на яку закордонні витрати на продукти
національного виробництва перевищують національні витрати на закордонні
продукти. Чистий експорт може бути величиною як доданою, так і
від’ємною.

Метод розрахунку ВВП за видатками проілюстровано на схемі 2.

Особисті споживчі видатки

+

Валові приватні внутрішні інвестиції

+

Державні закупівлі товарів та послуг

+

Чистий експорт

ВВП

(2.2.)

Доходний підхід

Іншою стороною розрахунку ВВП є розрахунок по доходам. В доходну частину
ВВП входить заробітна платня, рентні платежі, процент і прибуток. Однак,
крім основних чотирьох складових у ВВП включають два види розподілу
засобів, не пов’язаних з виплатою доходу. Це відрахування на споживання
капіталу або амортизація і непрямі податки на бізнес. Виникають також
ускладнення внаслідок того, що деяка частина заробітної плати, ренти і
процента надходить до іноземців.

При обчисленні ВВП для означення різних видів видатків будемо
користуватися схемою (2.3.) та термінами, які були вжиті у цій схемі.

Заробітна платня найманих працівників

+

Рента

+

Процент

+

Доходи некорпоративного сектору

+

Прибутки корпорацій

+

Непрямі податки на бізнес

+

Амортизація

ВВП

(2.3.)

Заробітна плата найманих працівників – найбільша категорія доходу, що
містить платню, яку фірми і уряд виплачують тим, хто пропонує працю.
Вона також містить низку доповнень до заробітної плати, зокрема, внески
підприємств на соціальне страхування і у різноманітні приватні фонди
пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок
безробіття для найманих працівників. Ці додатки до заробітної плати є
частиною витрат для підприємця, пов’язаних з наймом робочої сили, і
розглядаються як компонент загальних витрат компанії на заробітну плату.

Рента містить доходи, які отримують домогосподарства та фірми, що
забезпечують економіку ресурсами власності. Прикладами ренти є щомісячні
платежі орендарів землевласникам і щорічні орендні платежі фірм-наймачів
за користування офісними площами. Валовий рентний дохід мінус
амортизація позиченої власності – чиста рента.

Саме рентний дохід залишається після того, як з валового рентного доходу
вилучено амортизацію.

Процент стосується виплат грошового доходу, який здійснює приватний
бізнес постачальникам грошового капіталу. Він містить такі статті:
виплата процентів домогосподарствам на депозит, на сертифікати
депозитів, на облігації корпорацій. Процентні виплати, що здійснює
держава вираховуються з процентного доходу. Це стається внаслідок того,
що ці проценти виплачуються у відповідь на залучення засобів на такі
державні витрати, як національна оборона, різноманітні соціальні
програми, перерозподіл доходів, тобто на не комерційні задачі
державного управління.

До доходів некорпоративного сектора відноситься прибуток, що
розпадається на види рахунків: одна частина називається доходом на
власність, а друга – прибутками корпорацій. Дохід некорпоративного
сектора стосується чисто доходу підприємств, що перебувають в
одноосібній власності, а також партнерств. З прибутками корпорацій
справа дещо складніша, вони розподіляють у декількох напрямках.

Прибутки корпорацій розподіляються на податки на прибутки корпорацій
(певну частину прибутку отримує уряд у вигляді податків на прибуток
корпорацій); дивіденди (частина прибутку корпорацій виплачується
акціонерам у вигляді дивідендів); нерозподілений прибуток корпорації
(частина прибутку, що залишається після сплати податків на прибуток та
дивідендів). Цей нерозподілений заробіток корпорацій разом з
нарахуваннями на відновлення спожитого капіталу інвестується відразу або
в майбутньому на створення нових заводів чи купівлю устаткування,
збільшуючи реальні активи фірм-інвесторів.

Непрямі податки на бізнес ділові підприємства розглядають як витрати
виробництва і додають до цін на продукти. Такі податки містять загальний
податок з продажу, акцизи, податки з майна підприємств, ліцензійні
платежі та митні збори. Ці проценти непрямого податку повинні бути
виплачені державі, перед тим як отримуваний дохід буде виплачений у
вигляді заробітної плати, рентних платежів, процента і прибутку. Причому
непрямі податки на бізнес є незаробленим доходом, оскільки держава не
вносить ніякого вкладу в обмін на надходження від цих податків. Потрібно
слідкувати за тим, щоб непрямі податки на бізнес виключались при
розрахунку загального обсягу доходів, створеного в поточному році.
Частина вартості річного виробництва відображають непрямі податки, які
перекладаються на споживачів через високі ціни на товари. Ця частина
вартості не є заробітною платою, орендною платою, процентом та
прибутком.

Другим видом витрат, непов’язаних з виплатою доходу, що входять до
загального обсягу продукції є амортизація. Корисний період використання
капітального устаткування набагато більший року. Фактичні видатки на
купівлю капітальних благ та їх продуктивний строк служби не потрапляють
в один і той ж період обліку. Щоб не допустити заниження прибутку, отже,
і всього доходу в період купівлі та завищення прибутку, а також
загального доходу в наступні роки. Окремі підприємства обчислюють
корисний строк служби устаткування і розподіляють сумарну вартість цього
устаткування на увесь строк його служби. Щорічні відрахування, які
показують обсяг капіталу, спожитого у ході виробництва в окремі роки
називають “амортизацією”. Амортизація – бухгалтерський запис,
призначений для точного звіту про дохід у вигляді прибутку і, отже, про
загальний дохід фірми в кожному році. Якщо ми хочемо обчислити величину
прибутку і загального доходу в економіці, то потрібно врахувати в
загальних доходах підприємницького сектора гігантські амортизаційні
відрахування. Ці відрахування, які називаються відрахуваннями на
споживання капіталу ідуть на купівлю капітальних благ, “спожитих” у
процесі виробництва ВВП упродовж даного року. Ці відрахування і
становлять різницю між валовими та чистими інвестиціями.

Виходячи з наших цілей значення цього виду витрат полягає в тому, що ця
частина доходів підприємницького сектору не може використовуватися для
розрахунків з постачальниками ресурсів. Частина цих доходів – а саме:
частина вартості виробництва – є витратами виробництва, що зменшують
прибуток компаній. Проте, на відміну від інших витрат виробництва
амортизація не збільшує чийогось доходу. Мовою фізичних товарів і послуг
споживання капіталу означає, що частину ВВП даного року потрібно
відкласти для заміщення машин та устаткування, зношених у процесі
виробництва. Отже, не весь ВВП можна спожити як дохід суспільства, не
зменшуючи при цьому запас виробничих потужностей.

У Таблиці 2.2. зображено динаміку ВВП України, обчисленого трьома
методами.

Таблиця 2.2.

Валовий внутрішній продукт у 2004 році

Склад валового внутрішнього продукту 1 кв. 2004 р. 2 кв. 2004 р.

  млн. грн. % млн. грн. %

Валовий внутрішній продукт у фактичних цінах 64115 100 78589 100

За виробничим методом *

 

Випуск 144806   181792  

Проміжне споживання 88856   111941  

Валова додана вартість 55950   69851  

Чисті податки на продукти 8165   8738  

За розподільчим методом        

Оплата праці найманих працівників 30031 46,8 36346 46,2

Чисті податки на виробництво та імпорт 9163 14,3 10101 12,9

Валовий прибуток, змішаний доход 24921 38,9 32140 40,9

За методом кінцевого використання        

Кінцеві споживчі витрати 49889 77,8 57869 73,6

Валове нагромадження 7249 11,3 11309 14,4

Експорт товарів та послуг 46465 72,5 52936 67,4

Імпорт товарів та послуг -39488 -61,6 -43529 -55,4

розрахунок можна перевірити кількома способами:

ВВП = випуск + чисті податки на продукти – проміжне споживання =

= валова додана вартість = чисті податки на продукти

Наведена таблиця відображує розрахунок, якого дотримуються національні
статистичні органи, а саме Державний Комітет статистики України.

. Чистий Національний Продукт

Тепер розглянемо ще один показник річного виробництва – ЧНП.

Для чого ж потрібно розраховувати ЧНП? Якщо аналізують динаміку обсягу
виробництва за короткий час, то при деяких припущеннях (невтручання
держави, відсутності заощаджень підприємців, незмінність цін) ЧНП буде
дорівнювати доходу після сплати податків. Такі припущення дозволяють
розрахувати величину рівня загального виробництва, який стійко може
забезпечувати економіка. Ця величина називається – рівноважний ЧНП – це
такий об’єм виробництва, який забезпечує загальні витрати, достатні для
купівлі даного об’єму продукції. Інакше кажучи, при рівноважному рівні
ЧНП загальна кількість вироблених товарів точно дорівнює кількості
купованих товарів. У такому випадку річний зріст продукції та витрат
знаходяться у рівновазі. При будь якому рівні ЧНП , який вище
рівноважного, обсяг виробництва буде перевищувати сукупні витрати, що
приведе до непередбачених інвестицій у товарно-матеріальні запаси,
падінню прибутку і, напри кінець – до зменшення обсягів виробництва,
зайнятості та доходу. Для аналізу і прогнозування розвитку економіки
будують різні моделі, до яких включають значимі показники: інвестиції та
заощадження, експорт та імпорт, рівень цін, попит та пропозицію та інші.
Крім того, слід зауважити, що існує декілька поглядів на взаємозв’язок
наведених показників та їх вплив на зміну реального обсягу ЧНП. Як
звісно, основні економічні моделі – Кейнсіанська, монетариська та
класична. Кожна з них по-різному трактує вплив наведених показників на
зміну реального ЧНП. Наприклад, Кейнсіанська школа вважає, що при
аналізі попиту реальний ЧНП зростає при стабільному (незмінному) рівні
цін, а як слідство зростання ЧНП не веде до інфляції. Класична модель
навпаки наполягає, що зміна попиту (зростання) веде до одночасного
зростання ЧНП і цін і таким чином тягне за собою інфляцію.

Чистий (або Кінцевий) Національний Продукт (ЧНП) є більш досконалим
вимірником обсягу виробництва продуктів для споживання і накопичення
капіталу. ЧНП є величиною ВНП, з якої повністю виключені виробничі
матеріальні витрати, такі як амортизаційні відшкодування, тобто витрати
на обновлення та ремонт зношених основних виробничих фондів. Згідно з
прийнятою у країнах з ринковою економікою методології з величини ВНП при
розрахунках КП також виключають платежі за непрямими податками (акцизні
збори та ін.), оскільки вони є джерелом фінансування державних субсидій,
покриваючих частину раніше зроблених фактичних матеріальних витрат. ЧНП
представляє собою, по-перше, обсяг товарів та послуг, що використані для
споживання, інвестицій і відшкодування непередбачених витрат (
наприклад, усунення наслідків лиха), по-друге, знов відтворена у
внутрішнє економічної діяльності вартість.

ЧНП можна отримати використавши формулу 2.3., якщо з неї виключити
останній показник – «амортизація», отримаємо:

Заробітна платня найманих працівників

+

Рента

+

Процент

+

Доходи некорпоративного сектору

+

Прибутки корпорацій

+

Непрямі податки на бізнес

ЧНП

(2.4.)

Або можна використати для розрахунку формулу 2.2. – розрахунку ВВП за
видатками, зкоригувавши валові приватні внутрішні інвестиції на величину
амортизації капіталів, таким чином ми отримуємо чисті приватні внутрішні
інвестиції. Формула отримує вигляд:

Особисті споживчі видатки

+

Чисті приватні внутрішні інвестиції

+

Державні закупівлі товарів та послуг

+

Чистий експорт

(2.5.)

Можна сказати, що ЧНП розраховують для вимірювання загального річного
обсягу виробництва, який економіка взагалі, враховуючи домашні
господарства, компанії, уряд і іноземці, узмозі спожити, не погіршуючи
виробничих можловостей наступних років.

РОЗДІЛ 3.

ДИНАМІКА ТА АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДОБРОБУТУ У1999-2004 РР.

Зростання економіки та зріст добробуту на перший погляд, тісно
пов’язані. Але це не зовсім так, а щоб зв’язок цих категорій існував
насправді його потрібно підтримувати.

За останні роки, починаючи з 2000 почалося поступове зростання
економічного розвитку, але, найважливіше те, щоб добитися трансформації
цього зростання у покращення життя населення. У першу чергу, це
стосується збільшення доходів населення.

Прослідкуємо, які зміни відбулися за період з 1999р. По 2003р. В
економічному стані України.

Таблиця 3.1.

Динаміка основних показників економічного і соціального стану України
1999-2004 роки

у порівняльних цінах до відповідного періоду попереднього року

Показники 1999 2000 HYPERLINK
«file:///D:\\ДОКУМЕНТЫ%20-%20С\\Таня\\pok_2001.htm» 2001 HYPERLINK
«file:///D:\\ДОКУМЕНТЫ%20-%20С\\Таня\\pok_2002.htm» 2002 HYPERLINK
«file:///D:\\ДОКУМЕНТЫ%20-%20С\\Таня\\pok_2003.htm» 2003

Темпи зростання ВВП , % 99,8 105,9 109,2 105,2 109,4

Темпи зростання обсягів промислової продукції , % 104 112,4 114,2 107
115,7

Темпи зростання обсягів продукції сільського господарства, % 93,1 109,8
110,2 101,2 89,0

Темпи зростання виробництва товарів народного споживання, % 107,2 124,5
117,7 108,4 120,4

Темпи зростання капітальних вкладень, % 100,4 114,4 120,8 108,9 131,3

Темпи зростання роздрібного товарообігу, % 92,9 108,1 113,7 115,0 120,5

Темпи зростання обсягів вироблених послуг, % 93,8 107,7 115,2 122,7
119,8

Питома вага збиткових підприємств, % 55,7 37,7 38,2 38,8 37,2

Темпи зростання середньомісячної зарплати до показника за попередній
рік, % 115,7 129,6 135,2 121,0 122,8

Індекс реальної заробітної плати працівників (до грудня попереднього
року), % 103,4 103,6 120,4 115,6 113,8

Темпи зростання доходів населення до попереднього року, % 113,8 140,5
125,9 117,1 116,6

Індекс споживчих цін до грудня попереднього року, % 119,2 125,8 106,1
99,4 108,2

Темпи зростання експорту товарів та послуг до попереднього року, % 92,1
117,9 109,5 110,7 124,0

Темпи зростання імпорту товарів та послуг до попереднього року, % 80,9
118,9 114,1 105 128,7

Як бачимо з наведеної таблиці результатом 2001-2003 рр. Стало
економічне зростання. ВВП, який у найбільш узагальнюючому вигляді
характеризує економічну ситуацію у країні помітно зріс у реальному
вимірі. Зросли також показники у основних галузях економіки.
Збільшилося виробництво промислової та сільськогосподарської продукції.

Інфляція споживчих цін була нижче прогнозуємої. Гривня залишалася майже
увесь час стабільною, у результаті чого зросла довіра до неї з боку
юридичних осіб та населення, що дало можливість збільшити валютні
резерви НБУ. Зростали також реальні доходи громадян та реальна заробітна
платня. Водночас, спостерігалось зменшення заборгованості бюджетів та
суб’єктів підприємницької діяльності по нарахованій, але не сплаченої
своєчасно заробітної платні. Прослідкуємо деякі показники за допомогою
графіків.

Рисунок 3.1.

Як бачимо з наведеної діаграми (рис. 3.1.), приріст ВВП був досить
високим. Але у 1999-2000 рр. Дуже стрімко зростав і індекс споживчих
цін, як слідство, зростання доходів не покращувало життєвого рівня
населення. З 2001 року ситуація почала змінюватися: індекс споживчих цін
зростав повільніше ніж ВВП і доходи населення. Ця тенденція зберігалася
і далі у 2002-2004 рр.

За даними Держкомстату України (див. Таб.1 Додатків) у I півріччі 2004
року частка населення із середньодушовими сукупними витратами у місяць
нижчими прожиткового мінімуму зменшилася в порівнянні з відповідним
періодом 2002 року на 15% і склала 68,9%.

У I півріччі 2004 року в порівнянні з відповідним періодом 2002 року
відбулося наближення показника рівня середньомісячних сукупних витрат
однієї особи до рівня прожиткового мінімуму (92% проти 71%).

Збільшення середньомісячних сукупних витрат домогосподарств призвело до
деякого скорочення диференціації населення за рівнем добробуту.
Співвідношення сукупних витрат 10% найбільш та найменш забезпеченого
населення становило у I півріччі 2004 року 7,4 рази (у I півріччі 2002
року 7,8 рази). Мінімальний рівень сукупних витрат серед 10% найбільш
забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш
забезпеченого у I півріччі 2004 року в 3,9 рази (у січні – червні 2002
року – в 4,2 рази).

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без
урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у
фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності) у 2003-2004рр.
Зростала випереджаючими темпами порівняно з ростом цін. На динаміку
реальної заробітної плати також позитивно вплинуло зменшення з 1.01.04
ставки податку з доходів фізичних осіб до 13%. У січні-листопаді
поточного року (2004) надходження цього податку становили 124,1% по
відношенню до відповідного періоду попереднього року.

Сума невиплаченої заробітної плати впродовж 2003р. Та 11 місяців 2004р.
(23 місяці) зменшилась на дві третини і становила на початок грудня 793
млн. грн.

Повернемося до інших цифр: високими були темпи зовнішньоекономічної
активності суб’єктів господарчої діяльності (табл.3.2.) – більше
половини виробленої промислової та значна частина сільськогосподарської
продукції мали експортне призначення. Збільшився зовнішньоторговельний
оборот країни, скоротився загальний об’єм зовнішнього боргу.

Таблиця 3.2.

Структура зовнішньоекономічної діяльності

(млн..дол.США)

Рік Експорт Імпорт Прямі інвестиції *

Товари Послуги Товари Послуги в Україну з України

1999 11581,6 3613,9 11846,1 1113,2 3281,8 98,5

2000 14572,5 3486,8 13956,0 1150,9 3875,0 170,3

2001 16264,7 3544,4 15775,1 1147,5 4555,3 155,7

2002 17957,1 4055,3 16976,8 1191,6 5471,8 144,3

2003 23066,8 4248,0 23020,1 1458,0 6657,6 163,5

* наростаючим підсумком на кінець року

Однак, все це не дає можливості вважати, особливо 2001-й і 2002-й роками
великих успіхів. На жаль, існує ряд суттєвих диспропорцій, що свідчать
про порушення раціональних співвідношень, відсутності пропорційності у
розвитку української економіки. Ці диспропорції створюють великі
проблеми для подальшого економічного розвитку і, у випадку їх
ігнорування, знищать спроби покращення ситуації.

Найбільш суттєва — диспропорція між високими темпами економічного росту
та погіршенням стану державних фінансів.

Дуже парадоксально, коли загальні економічні показники зростають, а стан
державних фінансів не покращується, а навіть, погіршується. Звернемося
до цифр.

Державний бюджет України на 2001 рок за доходами був затверджено у
обсязі 42 млрд. грн., на основі зростання ВВП на 4 %. А якщо фактично
ВВП збільшився на 9,1%, то у державну казну мало надійти більше на
декілька відсотків від запланованої суми, але надійшло навіть на 7,2%,
менше обсягу, що затверджено законом. До того ж дуже погано
компенсується бюджетна заборгованість платникам податку на додану
вартість, що збільшує недовиконання бюджету ще на певну кількість
відсотків сягаючи більш 20%. Така ж ситуація і в інші роки. Крім того,
існує постійний дефіцит бюджету (окрім 2002р.), його нерівномірне
наповнення та використання – основна частина хронічно недобирається, а
спеціальний фонд постійно перевищується. І все це відбувається при
стійкому зростанні ВВП, що суперечить економічної логіки і є свідченням
глибоких проблем в української економіці.

Друга розбіжність виникає між об’ємними макроекономічними показниками
зросту та погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання, про що
свідчить той факт, що не дивлячись на зростання ВВП, кількість збиткових
підприємств майже не зменшується: 37,7% (2000р.), 38,2% (2001р.), 38,8%
(2002р.), 37,2% (2003р.), 39% (2004р.). Сума доходів, що отримані
суб’єктами господарювання, то зменшується, то незначно збільшується.

Причин таких макроекономічних диспропорцій існує декілька. По-перше,
невідповідність державної податкової політики цілям економічного росту.
Мається на увазі, і дії, що направлені на списання та реструктуризацію
податкових боргів і надання пільг по оподаткуванню, але податковий тиск
на чесних платників не тільки не зменшується, а й зростає.

Збитки держави від списання і реструктуризації податкових боргів і
надання пільг по оподаткуванню обраним напрямкам і структурам досягають
більш 50 млрд. грн. Од же, як що у нашої державі податки хтось сплачує,
то він сплачує і за себе і за тих, хто має величезні «індульгенції».

По-друге, це невідповідність рівня податкових надходжень темпам
економічного зростання країни. Реальні обсяги ВВП постійно збільшуються,
але податкові надходження до бюджетів України зменшуються при збільшенні
податкового тиску на тих, хто сплачує. Наприклад, у 2001р. Реальний ВВП
зріс на 9,1%, а реальні податкові надходження – тільки на 3,2%. Але
якщо з суми податкових надходжень виключити бюджетну заборгованість з
ПДВ, то виявиться, що реальні податкові надходження не збільшились, а
зменшилися на 5,7%.

Наступна причина – неадекватність державної бюджетної політики
проголошеним задачам фінансової стабілізації. Постійно говориться про
необхідність подолання платіжної кризи, але існує ситуація, коли усі
працюючи зобов’язані один одному великі кошти, та любими шляхами
уникають їх повернення.

Кожен рік планується виконання задач, що затверджені законом о
Державному бюджеті України. Але фактично виконання бюджету регулюється у
поточному році «вручну». Звично, по-перше на 100% , а то й більш
фінансуються потреби апарату управління, оборонне відомство та силові
структури, а в останню чергу розподіляються залишки на фінансування
державних науково-дослідних програм та інших «не дуже важливих»
напрямків.

Ще одна причина – помилки у корпоративно – дивідендної політики, яка не
була спрямована на захист фінансових інтересів держави. Найгірше
працюють ті державні підприємства, які керуються органами державного
управління, більшість з них є збитковими, погано виконується програма
приватизації.

П’ята причина – обслуговування погашення державного боргу, яке є важким
тягарем для фінансів країни.

Країна знов на перехресті: з одного боку зростання деяких об’ємних
макроекономічних показників свідчить про закінчення періоду спаду и
початку формування нових тенденцій. З другої – ці нові об’єктивні
тенденції натикаються на вкрай консервативні і неадекватні механізми
керування економікою. Як слідство, маємо гальмування реального
економічного зростання. Яким буде подальший шлях України – подивимось:
останні події у політичному житті країни пропонують нові зміни, але ще
не остаточно з’ясовано у якому напрямку і з ким буде йти наша Держава
далі та як це вплине на економічне зростання.

ВИСНОВКИ

Розглянувши основні макроекономічні показники ВНП та ВВП, можна зробити
висновок про те, що вони відіграють важливу роль у визначенні
економічного здоров’я суспільства. Вони створюють базу дослідження та
аналізу макроекономіки.

Безперечно, у показників ВНП та ВВП є певні недоліки. Наприклад, ВНП,
як і ВВП, не відображають повністю реальне економічний добробут
суспільства. Слід тільки додати, що робота, яка збільшує добробут, але
має неринковий характер, а також особливості даної країни , які
впливають на вартість життя, тобто багатство, наприклад, кліматичні
умови або ж традиції та звичаї, з урахуванням вільного часу також
істотно впливають на ці показники.

Створені сьогодні макроекономічні показники, які включають усі ці
складові або категорії, що впливають на економічний добробут, не тільки
ЧНП, але й показник випуску продукції на душу населення (ВНП та ВВП на
душу населення), є досить приблизними. Це встається внаслідок того, що
оцінка добробуту залежить від кількості населення і обсягу ВНП, що само
по собі є не точним і змінним.

Однак, не зважаючи на всі вказані недоліки, ВНП, ВВП та ЧНП є найбільш
повними показниками, які посідають центральне місце в структурі системи
національних рахунків. Так, звичайно, одні показники ВВП (ВНП) та ЧНП не
дадуть повної картини стану національної економіки та добробуту
суспільства, але у взаємозв’язку та взаємо доповненні з іншими
макроекономічними показниками вони розкривають методи роботи та
взаємоузгодженного функціонування між елементами економіки, найбільш
раціонально та ефективно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» від 17/02/2002
№ 1458-ІІІ.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» від 26/12/2002
№ 380- ІV.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27/11/2002
№ 1344-ІV.

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка
–Центр: Ельга, 2000. – С. 366 – 396, 422 – 444.

Василик О., Буковинський С., Павлюк К. «Фінансова стабілізація: суть,
заходи проблеми». // Ж: Фінанси України, 1996, №3 С.25

Василик О., Буковинський С., Павлюк К. «Фінансова стабілізація: суть,
заходи проблеми». // Ж: Фінанси України, 1996, №4 С.25

Економічна теорія: макро- та мікроекономіка /за ред. Ватаманюка З. Та
Панчишина С. – Львів:Інтереко, 1998, С.188-198

Економічна теорія. /під з.ред. проф. Є. М. Воробйова.-Київ – Харків.
2001. С. 265 – 283.

Економічна теорія. Політекономія. Підручник./ за ред. В.Д. Базілевича.
–Київ: Знання – Прес, 2001. –С. 298 – 324, 384 – 354

Загуменов М.М. Макроекономічні показники та їх вплив на доходи і видатки
бюджету. // Ж: Фінанси України.-2002.-№3.-С. 65-69.

Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенли Л. Брю «Экономикс: Принципы, проблемы и
политика». – Москва, «Республика», 1992, ч.1 С.132-153

Кухленко О. Стратегія інвестиційної діяльності в Україні // Ж: Економіка
України. – 2002.- № 11. –С. 22-27.

Майкл Бурда «Макроекономіка: Європейський контекст». – Львів,
«Просвіта»,1997, С.33-46

Маламед М. «Методи та проблеми обчислення ВВП за категоріями доходу».
//Ж: Економіка України, 1997, №2 С.41-51

Маламед М. «Методи та проблеми обчислення ВВП за категоріями доходу».
//Ж: Економіка України, 1997, №3 С.33-47

Методологічні рекомендації по квартальних розробках валового
внутрішнього продукту. – Мінстат України. Київ, 1996 С.111

Панасюк Б., Литвинов В. «Національний продукт: теоретичні основи
обчислення». //Ж: Економіка України, 1992, №8

П’ятаченко Г. «Яку модель обрати Україні. » //Г: Урядовий кур’єр від 1
червня 1996р.

Швець І. «Методичні основи обліку потенціального обсягу виробництва».
//Ж: Економіка України, 1998, №10, С.42-47

«Становлення національної економіки України» за ред. Ватаманюка З.Г.-
Львів, 1997, №27 С. 28-30

Шпек Р. «Тенденції української економіки». //Ж: Економіка України, 1996,
№6, С.5

«Экономический рост и макроэкономические диспропорции: Аналіз украинской
действительности». Виталий Мельничук. //Ж.: Зеркало недели. № 35 (410)
14-20/09/2002.

А також використовувались такі сайти у мережі Internet:

HYPERLINK «http://www.icps.kiev.ua» http:// HYPERLINK
http://www.icps.kiev.ua/qp.htm www.icps.kiev.ua

HYPERLINK «http://www.bank.gov.ua» http:// HYPERLINK
http://www.bank.gov.ua/Macro/index.htm www.bank.gov.ua

HYPERLINK «http://www.ukrstat.gov.ua» http://www.ukrstat.gov.ua

HYPERLINK «http://www.ac-rada.gov.ua» http://www.ac-rada.gov.ua

HYPERLINK «http://www.sta.gov.ua» http://www.sta.gov.ua

ДОДАТКИ

Таблиця 1.

Основні показники економічного і соціального стану України 2001-2004
роки

(у фактичних цінах)

Показники 1999 2000 HYPERLINK
«file:///D:\\ДОКУМЕНТЫ%20-%20С\\Таня\\pok_2001.htm» 2001 HYPERLINK
«file:///D:\\ДОКУМЕНТЫ%20-%20С\\Таня\\pok_2002.htm» 2002 HYPERLINK
«file:///D:\\ДОКУМЕНТЫ%20-%20С\\Таня\\pok_2003.htm» 2003 HYPERLINK
«file:///D:\\ДОКУМЕНТЫ%20-%20С\\Таня\\pok_2004.htm» 1 півріччя 2004

Валовий внутрішній продукт, млн. грн. 130442 170070 204190 225810 264165
4600763

Обсяг промислової продукції, млн. грн. 107537 144483 184276  202688
220605 76157

Обсяг продукції сільського господарства, млн. грн. 37240 52550 65218
65253 64473 49624

Виробництво товарів народного споживання, млн. грн. 20996 29762 33524
37933 48336  

Інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення), млн. грн. 17552
23629 32573 37178 51011 33944

Роздрібний товарооборот, млн. грн. 22151 28757 34417 39691 49994 92573

Обсяг вироблених послуг, млн. грн. 11625 157662 37822 46400 55576 76157

Фінансові результати підприємств та організацій від звичайної діяльності
до оподаткування, млн. грн. 7427 13933 18741 14641 19643 68669

Питома вага збиткових підприємств, % 55,7 37,7 38,2 38,8 37,2 39,0

Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників, грн. 177,52
230,13 311,08 376,38 462,27 543,18

Індекс реальної заробітної плати працівників, % 103,4 103,6 120,4 115,6
113,8 102,5

Доходи населення, млн. грн. 61865 86911 1093912 185073 215798 106733

Витрати та заощадження населення, млн. грн. 59518 83777 1028353 185073
215798 86678

Індекс споживчих цін, % 119,2 125,8 106,1 99,4 108,2 102,7

Індекс цін виробників промислової продукції, % 115,7 120,8 100,9 105,7
111,1 108,4

Рівень безробіття (на останню дату), % 4,30 4,22 3,68 3,80 3,60 3,73

Експорт товарів та послуг, млн. доларів США 163324 192485 21086 23351
28953 27373

Імпорт товарів та послуг, млн. доларів США 15237 18116 20473 21494 27665
22988

Коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу, % 16,1 14,3 14,5 12,0 11,3
11,5

Валові міжнародні резерви, в місяцях імпорту майбутнього періоду 3,7 4,3
1,7 2,0 2,6 3,1

у % до ВВП:

 

Доходи зведеного бюджету 25,2 28,9 26,9 27,4 28,5 28,0

Видатки зведеного бюджету 26,7 28,3 27,2 26,7 28,7 24,6

Дефіцит(-)/ Профіцит(+) зведеного бюджету -1,5 -0,7 -0,3 0,7 -0,2 3,0

Сальдо поточного рахунку платіжного балансу 5,4 4,6 3,7 7,5 5,9 14,9

Таблиця 2.

Коригування ВВП з урахуванням рівня цін

(млрд. крб., з 1996 р. – млн. грн.)

Рік 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003

Номінальний ВВП 5033 148273 1203769 5451642 81519 93365 102593 130442
170070 204190 225810 264165

Індекс споживчих цін на товари та послуги, % 1624 4835 991,2 477 180,3
115,9 110,6 122,7 128,2 112 100,8 105,2

Реальний (скоригований) ВВП 310 3067 121446 1142902 45213 80557 92760
106310 132660 182313 224018 251107

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Амортизація (амортизаційні відрахування) – оцінка обсягу зношеного або
спожитого (використаного) капіталу у процесі виробництва валового
національного продукту.

Базовий період – період (рік), що береться за основу при розрахунку
індексу цін для порівняння з цінами, що діяли у інші роки.

Бюджетний дефіцит – сума перевищення витрат державного уряду над його
доходами у кожен розрахунковий рік.

Валовий національний продукт (ВНП) – загальна ринкова вартість усіх
готових товарів та послуг, що вироблені у країні протягом року.

Валові приватні внутрішні інвестиції – витрати на знов вироблені засоби
виробництва: машини, устаткування, інструменти і будівлі, – а також на
поповнення товарно-матеріальних запасів.

Виробничий потенціал – реальний обсяг продукції (ВВП, ВНП), який
економіка у змозі виробити при повному використанні існуючих ресурсів.

Дефлярування – коригування реального ВВП (ВНП) шляхом зменшення вартості
ВВП (ВНП), виробленого у році, коли рівень цін був вище, ніж у базовому
році.

Дефлятор ВВП (ВНП) – індекс цін на усі готові товари та послуги, що
вживається для кореляції грошового (номінального) ВВП (ВНП) з метою
зміни реального ВВП (ВНП).

Додаткова вартість – вартість проданого продукту за винятком вартості
сировини (виробів), що використані на виробництво цього продукту.

Економічне зростання – збільшення або реального обсягу продукції (ВНП,
ВВП), або реального обсягу продукції на душу населення.

Інвестиції – витрати на виробництво та накопичення засобів виробництва
та збільшення матеріальних запасів.

Індекс цін – індекс, що показує динаміку зміни ціни «ринкового кошика»,
тобто ціни ринкового набору споживчих товарів.

Зростаюча економіка – економіка, в якої чистий обсяг приватних
внутрішніх інвестицій більше «0» (тобто валовий обсяг приватних
внутрішніх інвестицій більш ніж сума амортизаційних витрат).

Профіцит державного бюджету – перевищення доходів державного уряду над
його витратами у кожен розрахунковий рік.

Трансфертний платіж – сплата урядом або фірмою домогосподарству або
фірмі грошей (або передавання товарів чи послуг), в обмін на яки платник
не отримує товари чи послуги.

Чистий обсяг приватних внутрішніх інвестицій – прирощення основного
капіталу країни протягом року, тобто валові приватні внутрішні
інвестиції мінус амортизаційні відрахування.

Резиденти – фізичні або юридичні особи даної країни чи інших країн, а
також особа без громадянства, яка постійно проживає в даній країні;
дипломатичне, торговельне чи інше офіційне представництво цієї країни за
кордоном, а також представництво підприємства, компанії, фірми чи
організації, що не здійснює господарської або комерційної діяльності.

У підрозділі 2.1 буде проведений аналіз поправки ВНП-ВВП з погляду
доходного методу ВВП.

PAGE 40

PAGE

Похожие записи