Управлінська технологія забезпечення вектору цивілізаційних змін
«підприємство» — «Мікроцивілізація» — «Культурний лідер»

Використання культурологічної парадигми, зокрема цивілізаційного підходу
щодо дослідження суб’єктів господарської діяльності з метою пошуку нових
шляхів економічного зростання та розвитку виявилися достатньо плідним,
оскільки було розроблено теоретичні, методологічні та прикладні засади
концепції «підприємство як мікроцивілізація». З’ясовано, що сучасне
підприємство має виконувати дві функції:

1.        Економічну – створювати блага для задоволення індивідуальних
та суспільних потреб. Виконання економічної функції є традиційним, у
дечому рутинним, характерним для діяльності будь-якого суб’єкта
господарювання процесом, призначеним для реалізації моделі
нерівноцінного обміну, тобто примноження капіталу з метою отримання
прибутку. Поширення економічної функції як соціальної практики стало
ознакою Нового часу, що прийшов внаслідок руйнування Традиції.
Розгортання еволюційної спіралі у напрямку зростання важливості
нерівноцінного обміну сприяло виділенню економіки в окрему сферу
забезпечення життєдіяльності суспільства. Зараз ми не мислимо
суспільство без економічної складової.

2.        Культурну – створювати окремий антропоцентричний світ,
призначений для розкриття потенціалу людей, здійснення їх мрій і
задумів, плекання і поглиблення унікальності як працівників, так і,
загалом, підприємства — суб’єкта культурного процесу, ускладнення,
урізноманітнення цивілізаційного середовища, примноження цінностей
довіри, взаємності, визнання, на яких базується ефективне функціонування
економіки, зокрема, економічний розвиток і зростання.  

Інституційною основою виконання підприємством культурної функції є
сформоване і здійснюване культурне лідерство. Саме реалізація культурних
інновацій та культурних ініціатив як складових інституту культурного
лідерства має стати інструментом економічного розвитку і зростання
суб’єктів господарювання, запорукою ефективності їх функціонування
(детальніше див.).

Інститут культурного лідерства заснований на принципі забезпечення
вивільнення людини, зростання різноманітності форм існування, досягнення
повноти буття. Тому головним завданням управління підприємством є
забезпечення умов, які дозволять сформувати та утримувати актуальним
тренд на ускладнення цивілізаційного середовища підприємства,
урізноманітнення смислів, напрямів його діяльності, підвищення рівня
повноти буття працівників.

Як зазначалося вище, інститут культурного лідерства діє через втілення
культурних інновацій та культурних ініціатив. Проте, для того, щоб
отримати ефект від їх впровадження необхідно першопочатково здійснити
комплекс управлінських заходів, які перетворять підприємство на
мікроцивілізацію та забезпечать передумови для формування інституту
культурного лідерства. Цей комплекс управлінських заходів має
здійснюватися у три етапи, які передбачають таку послідовність:

1.        Підготовка середовища підприємства для цивілізаційних змін.

2.        Створення мікроцивілізації.

3.        Розбудова та функціонування інституту культурного лідерства і
перетворення мікроцивілізації на культурного лідера.

Охарактеризуємо зміст кожного етапу комплексу управлінських заходів,
спрямованих на якісну трансформацію підприємства. На першому –
підготовчому етапі, зміст процесу трансформації полягає у забезпеченні
трьох складових:

1.        Прийняття рішення щодо реалізації цивілізаційних змін.

2.        Підвищення ефективності виконання економічної функції.

3.        Створення умов для впровадження культурної функції.

Прийняття рішення щодо початку цивілізаційної трансформації суб’єкта
господарювання є відправною точкою тривалого і складного процесу змін
його сучасного і майбутнього стану. Тому враховуючи довготривалі впливи
воно має бути цілком усвідомленим, обґрунтованим і прийнятим до
виконання учасниками процесу. При цьому ініціаторами цивілізаційних змін
на підприємстві можуть бути як власники/вище керівництво, так і рядові
працівники, які зацікавлені у зростанні ролі людини, поширенні
взаємності, генеруванні знань, зростанні потенціалу розвитку та мають
бажання і волю до здійснення переходу. Прийняття рішення щодо
впровадження доленосних змін виключно керівництвом, без попередньої
презентації та широкого обговорення, тобто бюрократичним шляхом «згори —
униз» може вплинути на започаткування спротиву з боку персоналу та
негативно позначиться на ефективності і тривалості процесу, оскільки
першопочатково не досягнуто домовленості, довіри та згуртованості. Тому
попередньо краще провести спеціалізовані наради, семінари, обговорення
серед членів трудового колективу з метою формування підтримки ідей
трансформації на всіх ієрархічних рівнях управління та функціонування
підприємства. У випадку досягнення згоди та забезпечення підтримки змін
більшістю членів організації – варто приймати рішення та розпочинати
поступ. Важливою складовою є інформаційно-методологічне забезпечення
цього процесу, що відбувається на основі експертної підтримки автора
ідеї. 

В основі будь-якої цивілізаційної діяльності в умовах сучасності
знаходиться виконання економічної функції, тому важливим є забезпечення
максимальної ефективності функціонування економічного механізму.
Максимізація економічної ефективності має вестися у напрямках покращення
роботи суб’єкта управління, стану та динаміки об’єктів управління —
ресурсів, процесів, цілей, результатів. Так, на рівні суб’єкта
управління слід подбати про впровадження регулярного та антикризового
менеджменту, покращення та оптимізацію організаційної структури
підприємства, забезпечення підвищення рівня професійної компетентності,
продуктивності праці, мотивації працюючих, розробки і експлуатації
єдиної комп’ютерної інформаційної системи, застосування інструментів
колективної роботи, підтримки прийняття рішень, управління знаннями,
тощо.

Особливу увагу потрібно приділити управлінню ресурсами, зокрема
фінансовими та трудовими.

Проведення комплексу управлінських заходів вимагає підвищення
ефективності процесів постачання, виробництва, збуту.

Окремих слів заслуговують такі процеси як маркетинг і логістика, які на
сьогоднішній день є такими, що визначають ефективність підприємства у
ринковому середовищі.

Цілепокладання та отримання результатів також є складовими комплексу
заходів щодо покращення економічної ефективності організації. Мета та
результат її досягнення є взаємопов’язаними та взаємообумовленими. Тому
управління постановкою цілей та оцінкою і контролем їх досягнення
становить чільне місце у роботі суб’єкта управління. Реалістичність,
раціональність, обґрунтованість, забезпеченість ресурсами – це критерії
методологічно правильної постановки цілей. Отриманий результат
оцінюється за двома критеріями:

1.        З точки зору понесених витрат – ресурсів, часу.

2.        З точки зору ступеню фактичного досягнення мети. 

Застосування першого критерію дає можливість оцінити внутрішню
ефективність, а другого – зовнішню ефективність діяльності підприємства.
Таким чином, оцінка результатів і контроль досягнення встановлених цілей
щодо підвищення ефективності виконання економічної функції будуть
об’єктивними, прозорими, інформативними щодо впровадження відповідного
комплексу управлінських заходів.  

Загалом, підвищення економічної ефективності діяльності підприємства
позначається на позитивній динаміці зростання матеріальних, фінансових
та людських ресурсів. Таким чином, ресурсне забезпечення бізнесу
зростає, створюючи умови фінансування виконання у перспективі культурної
функції.

На другій складовій підготовчого етапу — створення умов для впровадження
культурної функції у діяльність підприємства, безпосередньо
передбачається здійснення діагностики і аналізу цивілізаційного
утворення та організацію спеціалізованої служби, призначеної для
розбудови мікроцивілізації та вирощування інституту культурного
лідерства.

Діагностика і аналіз цивілізаційного утворення відбувається за допомогою
використання таких авторських методик:

1.        Кількісного та якісного методу ідентифікації мікроцивілізацій
[8], [9].

2.        Визначення стану рівня цивілізованості (культури) та рівня
знань суб’єкта господарювання [10].

3.        Встановлення цінностей та цивілізаційного профілю працівників
підприємства [11].

4.        Використання психодіагностичних методик кількісного та
якісного аналізу соцієтальних змін в українському суспільстві (автори —
д-р пс. наук, проф. Л. Ф. Бурлачук, д-р соц. н., проф. Е. А. Афонін, д-р
соц. н. О. А. Донченко) з метою визначення стану зовнішнього, по
відношенню до підприємства, середовища [12; 101].

Створення спеціалізованої цивілізаційної служби для потреб розбудови
мікроцивілізації є нагальним завданням підготовного етапу та його
складовою, оскільки безпосередньо виділяє і закріплює виконавця і
провідника культурної функції у межах суб’єкта управління. Без
покладання відповідальності на певних осіб з кола управлінців неможливо
на практиці здійснити цивілізаційні зміни у межах підприємства.

Формування вищезазначеної служби та діагностика підприємства завершують
перший – підготовчий етап впровадження цивілізаційних змін. Орієнтовна
його тривалість в залежності від особливостей стану та динаміки розвитку
підприємства може становити від одного до трьох років. Надалі суб’єкт
або переходить до реалізації заходів наступного етапу, тобто розбудови
мікроцивілізації, або робить крок назад, обмежуючись виконанням виключно
економічної функції та демонтуючи умови для впровадження інституту
культурного лідерства.

На наступному — другому етапі, передбачається реалізація заходів щодо
безпосереднього створення підприємства-мікроцивілізації.

Задля цього, по-перше, розробляється візія і стратегія розвитку у новій
якості. У візії знаходить своє відображення сучасний та майбутній,
бажаний образ організації. Він має бути гармонійно вписаний у
футуристичні варіанти стану зовнішнього середовища – макро, мега та
метацивілізації, в залежності від сценаріїв імовірної їх зміни. Такий
підхід дозволить передбачити можливості розвитку
підприємства-мікроцивілізації як за умов позитивних, так і негативні
зрушень зовнішнього світу. У стратегії формалізується усвідомлена місія,
мета, філософія, встановлюються цінності, цілі, завдання, методи, умови,
політика, технології, ресурси, продукти/послуги та інші аспекти,
призначені для практичної реалізації візії. Надалі, як візія, так і
стратегія проходять колективне обговорення, вдосконалення, затвердження
та впровадження в контекст діяльності цивілізаційного суб’єкта.  

По-друге, чітко встановлюються організаційні межі мікроцивілізації,
тобто середовище діяльності підприємства умовно замикається, оскільки
для формування унікального самодостатнього внутрішнього світу потрібно
відмежуватися, відділитися, замкнутися, побудувати кордон із зовнішнім
світом. Однак, межі мікроцивілізації можуть не співпадати з
безпосередніми юридичними, господарськими і територіальними межами
підприємства за рахунок включення середовищ партнерів, згодних увійти до
складу нового цивілізаційного утворення, а також територій проживання та
позабізнесової активності працівників, об’єкти соціальної інфраструктури
різних видів власності, які планується використовувати для
функціонування мікроцивілізації, тощо. Процес замикання середовища має
здійснюватися на основі ідентифікації на «своїх» — близьких, подібних,
споріднених за цінностями, цілями і методами організацій, та «чужих» —
таких, що відрізняються від перетворюваного підприємства, з наступним
залученням-включенням «своїх». По закінченню замикання і поглинання
інших суб’єктів ускладнене внутрішнє середовище має пройти гармонізацію
і отримати імпульс до спільного розвитку. Одночасно має здійснюватися
процес перетворення шляхом односторонньої конвергенції корисних «чужих»
на «своїх». Таким чином, приєднання, асиміляція, соціальне
«перетравлення» «чужого» — інших суб’єктів, включення їх у власний
контекст є однією зі складових експансія мікроцивілізації у зовнішнє
середовище. Іншою складовою експансії є забезпечення зростання та
розвитку мікроцивілізації за рахунок використання внутрішніх чинників.

ених на її основі проблем, загалом, про покращення якості поступу –
розвитку і зростання мікроцивілізації. 

По-четверте, формується інститут активного громадянства членів
мікроцивілізації, який передбачає дієву участь кожного працівника у
цивілізаційних змінах. Цього можна досягнути за допомогою культивування
почуттів взаємності і прийняття, реалізації практики громадянської
відповідальності, співтворчості, колективного співіснування та
індивідуальної самореалізації через надання можливостей щодо повного
занурення у роботу, навчання, пізнання дійсності. Інструментами для
впровадження інституту активного громадянства є:

—      забезпечення умов партнерства між членами мікроцивілізації у
розподілі сформованого доходу і прибутку, тобто зростання значимості
особи за доходом за рахунок перерозподілу частини фінансового результату
на користь працюючого у відповідності до зафіксованої протягом певного
періоду ефективності, інтенсивності та статусу;

—      сприяння у досягненні персональних цілей та вирішенні особистих
проблем щодо оздоровлення, забезпечення житлом, транспортом, підвищення
рівня освіти громадян;

—      формування прямих зв’язків та підвищення рівня сильних зв’язків,
рольового різноманіття та групомісткості спільності внаслідок створення
різних груп за інтересами як професійними, так і позапрофесійними,
надання громадянам можливість проявити себе у іншій ролі,
урізноманітнення та ускладнення організаційної структури
мікроцивілізації шляхом створення нових підрозділів;

—      поширення знань про цивілізаційні зміни з метою формування у
громадян здатності до урізноманітнення, ускладнення світу, на який
поширюється їх вплив внаслідок створення та впровадження новацій та
інновацій, систематичної діяльності по покращенню умов існування.  

У результаті здійснення заходів другого етапу розробленої управлінської
технології загальними зусиллями громадян має бути створено
мікроцивілізацію – людиноцентричну спільність, підприємство, яке виконує
культурну та економічну функції. Тривалість етапу створення
мікроцивілізації в залежності від особливостей вихідних умов та
специфіки діяльності підприємства імовірно становитиме період від трьох
до п’яти років.

На третьому етапі цивілізаційних змін шляхом вирощування інституту
культурного лідерства та здійснюється перетворення мікроцивілізації та
культурного лідера – суб’єкта, що визначає майбутнє.

Інститут культурного лідерства проявляється у створенні культурних
інновацій та реалізації культурних ініціатив. Особливістю культурних
інновацій є те, що вони якісно покращують життя людей, розширяють їхні
можливості, сприяють вивільненню особи, ускладнюють, нарощують потенціал
цивілізації. Культурні інновації можуть набувати різних форм –
технічних, технологічних, економічних, соціальних, духовних. Спільним
для них є надання цивілізації імпульсу до руху у майбутнє. Тому
здатність створювати культурні інновації свідчить про надсучасний рівень
розвитку потенціалу людей та організацій, в які вони об’єднані.

 

Рис. 1. Вектор процесу цивілізаційних змін «підприємство» —
«мікроцивілізації» — «культурний лідер»

 

Для забезпечення зв’язку із суспільством, схвалення людьми та розбудови
підґрунтя для безпосередньої зацікавленості у використанні культурних
інновацій суб’єкт інноваційної діяльності має реалізувати культурні
ініціативи, тобто формувати у свідомості людей готовність до сприйняття
нового. Ствердження культурних інновацій через культурні ініціативи є
досить складною справою, оскільки для вписування у життя навіть
надзвичайно корисних речей потрібно докладати зусилля, зокрема на
навчання, практичне опанування. Окрім цього існує така якість як
консервативність, що є невід’ємною складовою людської натури. Вона надає
стійкість культурі і суспільству через реплікацію традиції. Особа воліє
мати справу зі знайомою, неускладненою обставинами та подіями
реальністю. Іноді тільки тиск зовнішніх обставин може примусити
індивідів до втілення інноваційних рішень. На початку XXI століття у
зв’язку з переосмисленням історичного поступу та усвідомленням
унікальної місії людини-творця сформувалося достатньо дружнє середовище,
що сприяє інноваціям, культурним зокрема. Тому ініціативи
мікроцивілізації по просуванню нових ідей, що змінюють світ на краще
можуть бути більш дієвими. Вони створюють атмосферу надії, радості та
упевненості у силі людського розуму. Тому ставлення до суб’єктів, які їх
ініціюють є позитивним. Їх сприймають як провідників прогресу –
культурних лідерів.     

Отже, створення культурних інновацій та утвердження культурних ініціатив
гарантує їх суб’єкту культурне лідерство поміж іншими. Це, у свою чергу
є невичерпним джерелом підвищення конкурентоспроможності та вирішення
проблеми забезпечення економічного розвитку і зростання. 

Вирощування інституту культурного лідерства вимагає глибокого знання і
розуміння особливостей підприємства, на якому приступили до
цивілізаційних змін. Універсального методу розбудови як мікроцивілізації
так і її інститутів бути не може, оскільки цивілізаційний підхід, як і
культурологічна парадигма пізнання загалом, зосереджений на унікальних,
характерних рисах досліджуваних та змінюваних об’єктів. У даному випадку
мова йде про загальні рекомендації, якими можуть керуватися управлінці,
втілюючи мрію забезпечення довготривалого економічного розвитку і
зростання на основі утримання фокусу на розвитку людини та середовища її
існування.

Наші рекомендації щодо послідовності (алгоритму) вирощування інституту
культурного лідерства такі:

1.         Підготовка середовища підприємства до здійснення новацій,
тобто створення умов до покращення вже існуючих технічних пристроїв,
технологій та господарських практик. Бажано, щоб вона розпочалася на
першому етапі цивілізаційних змін, одночасно з підвищенням ефективності
виконання економічної функції. Важливо, щоб ініціатива по впровадженню
новацій була підкріплена системою винагородження і навчання тих, хто має
бажання та можливості їх втілювати.

2.        Поступове досягнення рівня систематичності новаційної
діяльності, за якої здійснюється обслуговування потоку новацій на
підприємстві. Робота по покращенню життєдіяльності суб’єкта
господарювання має стати передбачуваною, плановою і ресурсозабезпеченою.
Процес систематизації новацій може здійснюватися як під час
підготовчого, так і другого етапу – створення мікроцивілізації. Це дасть
можливість напрацювати необхідний організаційний та управлінський досвід
для започаткування інновацій, у першу чергу щодо управління знаннями.

3.        Запровадження інноваційного процесу – створення якісно нових
благ, що забезпечують задоволення наявних потреб. Ця активність має
проводитися в умовах вже створеної мікроцивілізації з максимальною
опорою на її людський потенціал, рівень розвитку якого має бути високим,
тобто відповідати сучасності. На цьому ж етапі варто подбати про
акумуляцію доходів для забезпечення у перспективі фінансування розробки
культурних інновацій та проведення культурних ініціатив.

4.        Дослідження природи людини з метою визначення перспектив її
вивільнення, тобто пошук потенційних, ще незадоволених індивідуальних чи
суспільних потреб.

5.        Розробка ідеї та способу задоволення виявленої потенційно
існуючої потреби, тобто, власне, створення культурної інновації.
Практичне впровадження ідеї культурної інновації шляхом виготовлення
проривного блага та наступного його тиражування. Розробка культурної
інновації має відбуватися одночасно з проведенням культурних ініціатив,
що стимулюють готовність суспільства до позитивного сприйняття
запропонованої новизни щодо зміни, розширення можливостей, ускладнення,
урізноманітнення життя.

6.        Подальша підтримка функціонування у межах мікроцивілізації
інституту культурного лідерства незалежно від отриманого (позитивного чи
негативного результату) від впровадження культурної інновації та
реалізації культурних ініціативи.

7.        Перетворення мікроцивілізації на культурного лідера, тобто
досягнення такого рівня та потенціалу розвитку цивілізаційного
утворення, що дозволяє безпосередньо визначати майбутнє людства.

Таким чином, у процесі цивілізаційних змін, метою яких є ускладнення
змісту, середовища, створення особливого окремого світу – пласту
дійсності, підприємство спочатку перетворюється на мікроцивілізацію, а
надалі наростивши та реалізувавши свій цивілізаційний потенціал, стає
культурним лідером. Розгортання еволюції господарського суб’єкта
представлено схематично на рис. 1.

Орієнтовно тривалість третього етапу цивілізаційних змін — розбудови
інституту культурного лідерства та досягнення рівня культурного лідера,
становить десять – двадцять років. Отже, загалом весь цикл
цивілізаційного перетворення підприємства на культурного лідера в
залежності від особливостей вихідного стану та темпу процесу змін займе
від 15 до 30 років.

Проте, перетворення організації може взагалі не відбутися навіть за
умови високої зацікавленості в економічному розвитку і зростанні
внаслідок низького рівня внутрішньої культури учасників процесу —
представників суб’єкта управління і працівників-виконавців їх рішень.
Загальна взаємна незацікавленість, неповага і неприйняття людської
гідності, зневіра у майбутньому, відмова у визнанні права людини на
щастя і творчість – це деструктивні психологічні якості-чинники, що
заважають розбудові антропоцентричної, людинолюбної дійсності.

Їх подолання має стати головним завданням самовиховання і
самовдосконалення, оскільки жодна ефективна технологія не здатна змінити
внутрішній світ людини без її власного визнання наявних комплексів і
обмежуючих проблем і бажання змінитися на краще.

Таким чином, створення з підприємства мікроцивілізації та подальше
вирощування з неї культурного лідера мають відбуватися одночасно з
процесом внутрішнього зростання і вивільнення його (їх) членів і
громадян. Гармонізація цих двох процесів є обов’язковою для успіху
внутрішньої та зовнішньої по відношенню до людини трансформації та
формування гуманістичної версії майбутнього. Посередником-гармонізатором
між особистістю працівника та інтересами організації має стати
цивілізаціоніст. Його талант та високий професіоналізм — це запорука
зміцнення і поглиблення світу людини – культури та формування її
інституційно-матеріальної оболонки — цивілізації. 

 Підсумовуючи викладення ідей щодо управлінської технології здійснення
цивілізаційних змін треба зазначити провідну роль людини у ній, оскільки
як суб’єкт управління в особі власника/керівника підприємства або
представника цивілізаційної служби, так і об’єкт управління – працівник
організації є суб’єктами трансформаційних процесів від злагодженої та
ефективної діяльності яких залежить успішність поступу їх спільності у
майбутнє.

Висновки:  за допомогою управлінської технології цивілізаційних змін,
яка пропонується до втілення на підприємствах створюються умови для
вирішення проблеми економічного розвитку і зростання внаслідок
активізації людського потенціалу та розробки і впровадження особливого
виду інновацій – культурних, призначених для вивільнення особистості,
зростання форм і смислів існування, досягнення вищого рівня повноти
буття. Однак, цим не обмежуються позитивні наслідки прикладного
використання концепції «підприємство як мікроцивілізації», тому що її
реалізація також дозволяє підвищувати конкурентоспроможність, нарощувати
потенціал організацій, сприяти зростанню продуктивності праці, втілювати
інновації.  

 

Список використаних джерел

1.        Словник іншомовних слів / за ред. чл.-кореспондента АН УРСР
О. С. Мельничука. – К. : Головна редакція Української радянської
енциклопедії, 1974. – 776 с.

2.        Державне управління [Текст]: навч. посіб. / [А. Ф. Мельник,
О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко]; [за ред.
А. Ф. Мельник]. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343 с. — (Вища освіта XXI
століття).

3.        Пахомов Ю. Н. , Крымский С. Б. , Павленко Ю. В. Пути и
перепутья современной цивилизации: монография [Текст] /
Ю. Н. Павловский, С. Б. Крымский, Ю. В. Павленко. – К. :
Благотворительный Фонд содействия развитию гуманитарных и экономической
наук «Международный деловой центр», 1998. – 432 с.

4.        Пахомов Ю. Н., Крымский С. Б., Павленко Ю. В. Цивилизационные
модели современности и их исторические корни / Ю. Н. Пахомов, С. Б
Крымский, Ю. В. Павленко. – Киев : «Наукова думка»,  2002. – 632 с.

5.        Цивілізаційна структура сучасного світу. У 3-х томах.  Том
І. Глобальні трансформації сучасності/ за ред. академіка НАН України
Ю. М. Пахомова і д.ф.н. Ю. В. Павленка. – К.: Видавництво «Наукова
думка», 2006. – 688 с.

6.        Філіпенко А. С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку /
А. С. Філіпенко. – К. : «Знання України», 2002. – 190 с.

7.        Дорогунцов С. , Ральчук О. На вістрі цивілізаційних проблем /
С. Дорогунцов, О. Ральчук // Вісник НАН України. – 2005. — №5. — с. 3-6.

8.        Благодєтєлєва-Вовк С.Л. Кількісна складова методу
ідентифікації мікроцивілізацій на основі дослідження фінансового стану
підприємств // Світ фінансів. — №4 (17). – 2008. – с. 79 – 85.

Похожие записи