Реферат на тему:

Управління процесами мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи:
світовий досвід

Важливою складовою роботи по обмеженню наслідків Чорнобильської
катастрофи виявилася участь в цьому процесі світової спільноти.

Оцінюючи мотивацію такої участі, Генеральний секретар ООН Перес де
Куельяр в своєму посланні телемарафону «Чорнобиль» (1990 р.) підкреслив,
що катастрофа на ЧАЕС, як великомасштабний інцидент, пов’язаний з
ядерною енергією, не визнає національних меж, підіймається над
політичними і суспільними відмінностями і переконує в необхідності
використовування всіх каналів міжнародної співпраці для вирішення
безлічі проблем, що виникли у зв’язку з чорнобильською трагедією [3,5].

Проте було потрібно більше двох з половиною років, перш ніж радянські
офіційні круги звернулися по допомогу до професійної частини світової
спільноти (грудень 1989 р.), вимушено, під натиском громадської думки,
відмовившись від політичних амбіцій і замовчання трагедії, яка трапилася
[5,6].

Саме тому із значним спізненням було поставлено на практичну основу
залучення міжнародного досвіду і знань для вивчення наслідків
Чорнобильської катастрофи і надання технічної, медичної, соціальної
допомоги, економічної реабілітації потерпілого населення і територій, а
також можливість відкрито використовувати зарубіжними країнами досвід
Чорнобиля для підвищення власної готовності на випадок виникнення
надзвичайних радіаційних ситуацій, що і на сьогоднішній день є дуже
актуальним питанням.

Метою даної статті є визначення сутності та особливостей укріплення
співробітництва і координації зусиль у ділі вивчення, пом’якшення та
мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на рівні міжнародних
організацій.

Об’єкт дослідження: аналіз інституційних засад управління процесами
подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та ефективності і
економічності міжнародних програм обмеження наслідків Чорнобильської
катастрофи.

Проголошення незалежності Української держави внесло певні позитивні
зміни в схему участі світової спільноти в справі обмеження наслідків
Чорнобильської катастрофи. Значно підвищилася активність ООН та інших
урядових і неурядових організацій, у тому числі Комісії Європейських
співтовариств (КЄС). Якщо в 1991 р. Україна на забезпечення ядерної
безпеки і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи отримала 2.6
млн. доларів США за рахунок сум, виділених для СРСР КЄС, то в 1992 р.
після встановлення безпосередніх контактів з КЄС Україна отримала на цю
справу на порядок більше – 27.7 млн. доларів США.

Аналіз досліджень і публікацій, в яких висвітлюється загальний стан
міжнародної співпраці по чорнобильській проблематиці, представляється
неузагальненим і нечітко окресленими. Проблеми забезпечення державного
управління у сфері обмеження наслідків Чорнобильської катастрофи із
залучанням міжнародних організацій висвітлюються у працях українських
учених В. Г. Бар’яхтар, А. П. Коваленко, Ю. В. Рисований, В. С. Губарєв,
А. А. Бицький, А. А. Боровий, В. С. Карасьов, С. Омельянець та інші.

Слід підкреслити, що міжнародна співпраця по чорнобильській проблематиці
особливого розмаху досягла після того, як 10 квітня 1990 р. було
прийнято Звернення Ради Міністрів УРСР до урядів, громадськості
зарубіжних країн, міжнародних організацій.

В квітні 1990 р. Постійне Представництво України при ООН в Нью-Йорку за
дорученням свого уряду разом з Півпредставництвами колишнього СРСР і
Білорусі звернулося до ООН з проханням включити до порядку денного
Першої чергової сесії 1990 р. Економічної і Соціальної Ради ООН
(ЕКОСОС) — одного з головних органів ООН — додатковий пункт: «Міжнародна
співпраця в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній
електростанції». В основі проекту резолюції лежав заклик до
Генерального секретаря ООН направити в райони, потерпілі від аварії,
місію для оцінки першочергових потреб цих районів і розробити в цьому
зв’язку пропозиції по міжнародній співпраці [2,3,4].

Відношення держав-членів ЕКОСОС до цієї пропозиції було неоднозначним.
Розвинуті країни побоювалися, що ухвалення резолюції по Чорнобилю стане
підставою для переорієнтації в діяльності ООН, спричинить за собою
значні фінансові витрати, а також приведе до свого роду утриманському
підходу з боку Радянського Союзу, коли розрахунок буде зроблений на
міжнародну допомогу за відсутності належних заходів на національному
рівні, тому позиція їх була споглядацька і пасивна, в основному
політична.

Не дивлячись на таке відношення, вже в ході Першої сесії ЕКОСОС вдалося
заручитися підтримкою 23 країн-членів ООН. В Женеві у 1990 р. на
Пленарному засіданні відбулося обговорення питання «Міжнародна співпраця
в справі ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». В дискусії
взяли участь Виконавчий директор Європейської Економічної комісії ООН,
заступник Генерального секретаря ООН з питань надання допомоги у разі
стихійних лих, представники Всесвітньої організації охорони здоров’я,
МАГАТЕ, ЮНЕСКО, а також делегати низки розвинутих країн. Так, була
прийнята резолюції (Е/1990/64). Основний зміст резолюції, закладені в
ній завдання були направлені на мобілізацію зусиль світової спільноти як
в рамках системи ООН, так і поза нею.

Рішення ЕКОСОС по Чорнобилю стало початком великої і багатопланової
роботи з реалізації політичної волі держав-членів ООН, співавторів
проекту, об’єднаних одним бажанням — вжити заходів для полегшення долі
людей, потерпілих в результаті катастрофи.

Новий етап розвитку співпраці під егідою ООН відкрився у зв’язку з
ухваленням 21 грудня 1990 р. на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН
резолюції 45/190 «Міжнародна співпраця в справі пом’якшення і подолання
наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Як безпрецедентний, слід
зазначити той факт, що співавторами резолюції 45/190/ГА ООН стали 120
країн-членів ООН. Відповідно до конкретних пропозицій і побажань,
відзначених у вказаних вище резолюціях, були зроблені важливі кроки по
формуванню системи міжнародної співпраці по Чорнобилю; створені
Міжустановчий комітет із ліквідації наслідків атомних аварій (1АС/RNА),
робоча група ООН по Чорнобилю, призначений координатор ООН по Чорнобилю
— заступник Генерального секретаря ООН, Генеральний директор відділення
ООН. Був підготовлений «Зведений план міжнародної співпраці з подолання
наслідків Чорнобильської катастрофи» спеціалізованих установ системи
ООН, який включав пріоритетні напрямки: здоров’я; переселення;
економічна реабілітація територій, потерпілих від Чорнобильської
катастрофи; соціально-психологічна реабілітація населення, продовольче
забезпечення і сільське господарство; екологічне оздоровлення
середовища, але всі ці заходи не були концептуально визначеними і не
носили системного упорядкованого характеру та не були взаємо
узгоджуваними [3,4].

У 1991 р. в Нью-Йорку в штаб-квартирі ООН відбулася Конференція по
оголошенню внесків до Цільового фонду ООН по Чорнобилю для надання
допомоги трьом потерпілим від Чорнобильської катастрофи регіонам
колишнього СРСР. Найвагоміші внески в ході Конференції оголосили
Чехословакія (500 тис. дол. США); Фінляндія (200 тис.); Саудівська
Аравія (100 тис.); Оман; Об’єднані Арабські Емірати (по 50 тис. дол.).
Всього в ході Конференції до Цільового фонду допомоги жертвам Чорнобиля
поступило 1,5 млн дол. США, причому окремі донори пов’язували їх з
конкретними проектами, які здійснюються в Україні, Білорусі, Росії на
двосторонній основі [5,7].

На жаль, не дивлячись на те, що низка країн обіцяла надати фінансові
кошти на ліквідацію наслідків катастрофи, конференція по оголошенню
внесків не досягла своєї мети (планувалося зібрати 650 млн. доларів для
фінансування всіх проектів, включених в «Зведений план»). Це, ймовірно,
відбулося по ряду причин: перша — розпад Радянського Союзу; друга —
підготовлені за участю трьох потерпілих держав проекти не мали
загального концептуального напряму, а були набором різноспрямованих
проектів; третя — світова суспільна думка вже не так гостро сприймала
чорнобильську трагедію. Вина тому — доклад МАГАТЕ про міжнародну
експертизу, проведену на запрошення уряду колишнього СРСР, з
результатами якої уряд України був в корені незгодний, а також
справедливі нарікання на «невміння раціонально використовувати вже
отриману гуманітарну допомогу».

17—18 жовтня 1991 р. Другим комітетом 46-ї сесії Генеральної Асамблеї
ООН були підведені підсумки роботи, виконаної після ухвалення резолюції
45/190 про Чорнобиль, де було відзначено недосконалість проекту за
оцінкою радіологічних наслідків аварії на ЧАЕС, здійсненого групою
експертів МАГАТЕ.

В Києві 3—4 листопада 1992 р. була проведена Нарада урядових і
неурядових організацій і установ системи ООН. В якому взяли участь
представники Секретаріату ООН, ПРООН, ФАО, ЮНЕСКО, ВОЗ, ЮНІДО і МАГАТЕ,
а також представники Червоного Хреста, Комісії Європейських
співтовариств, керівники Госкомчорнобиля Російської Федерації,
Білорусі, Мінчорнобиля України. На Нараді була зроблена спроба відновити
діяльність ООН по Чорнобилю. З урахуванням того, що збір засобів у
розмірі 650 млн дол. на реалізацію «Зведеного плану» був визнаний
нереальним, Нарада підготувала список пріоритетних проектів, в
здійсненні яких трьом потерпілим державам була необхідна допомога з боку
ООН. Проекти були розподілені за наступними розділами: охорона здоров’я,
економічна реабілітація, соціально-психологічна реабілітація, продукти
харчування і сільське господарство.

Подальші кроки в цьому напрямі були уточнені на 47-й сесії Генеральної
Асамблеї ООН. 19 листопаду 1992 р. в Другому комітеті 47-ї сесії
Генеральної Асамблеї ООН було розглянуто питання «Зміцнення міжнародної
співпраці і координаційних зусиль в справі вивчення, пом’якшення і
мінімізації наслідків Чорнобильської аварії».

В травні 1993 р. новий координатор ООН відвідав території потерпілих
держав і взяв участь в переговорах з делегаціями Білорусі, Російської
Федерації і України, які відбулися 25–27 травня 1993 р. в Мінську.

За наслідками переговорів було прийнято Звернення координаційної Наради
до Генерального директора ВОЗ з проханням розробити спеціальну програму
реабілітації учасників ліквідації наслідків чорнобильської аварії, а
також опубліковано Комюніке, в якому визначені основні напрями
діяльності потерпілих держав і ООН [8].

Співпраця України з МАГАТЕ в області мирного використовування атомної
енергії почалася ще задовго до Чорнобильської катастрофи. На жаль,
питання безпеки експлуатації АЕС не зайняли в цій співпраці належного
місця і лише після аварії висувалися на перший план, тому що підхід до
цієї важливої справи носив скоріше ситуаційний і політичний
(ізольований) характер, ніж науково-практичний.

В травні 1986 р. нашу країну відвідали Генеральний директор МАГАТЕ та
інші представники цієї організації. Вони ознайомилися з положенням справ
на ЧАЕС і визнали той факт, що цей трагічний і жорстокий урок служитиме
нагадуванням про те, з якою обережністю повинна використовуватися атомна
енергія. В серпні 1986 р. на нараді експертів МАГАТЕ з інформацією про
аварію і її наслідки виступили радянські фахівці.

В грудні 1989 р. уряд проживання СРСР офіційно звернувся до МАГАТЕ з
проханням провести міжнародну експертизу розробленої фахівцями СРСР
концепції безпечного проживання населення в районах, що піддалися
радіоактивному забрудненню після чорнобильської аварії, а також дати
оцінку захисним заходам, вжитим урядами трьох потерпілих республік.
Секретаріат МАГАТЕ дав позитивну відповідь. З цією метою був розроблений
Міжнародний Чорнобильський проект, що передбачає вивчення і оцінку
силами міжнародних експертів радіологічних наслідків Чорнобильської
катастрофи для навколишнього середовища і здоров’я людини [1].

U Ue ?

gdeEa

вління проектом за ініціативою організацій системи ООН і КЕС був
створений Міжнародний Консультативний комітет (МКК). До нього увійшли
відомі експерти Австрії, Канади, Великобританії, США, Фінляндії,
Франції, Японії, СРСР, Білорусі, України, а також представники
Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), НКДАР/ООН,
ВОЗ, Секретаріату МАГАТЕ і Академій наук України і Білорусі.

Технічний опис проекту і план дій з його реалізації були узгоджені з
офіційними представниками урядів СРСР, України і Білорусі в Москві 7–9
лютого 1990 р., а потім уточнені в ході відвідин забруднених
радіонуклідами районів в період з 25 по 30 березня 1990 р.

В рамках проекту був здійснений комплекс робіт з міжнародного звірення
клінічних даних, а також ряд спостережень в області дослідження
радіоекологічних характеристик об’єктів природного середовища, продуктів
харчування, методів і засобів вимірювань іонізуючого випромінювання.
Результати звірення, виконані в Японії, Швеції, Австрії, Німеччині,
показали високу ідентичність, а результати, отримані радянськими
фахівцями, були визнані міжнародними експертами цілком задовільними.

Слід зазначити, що проект носив науковий характер і мав мету,
використовуючи колективний досвід і знання, відділивши факти від
помилкових думок, оцінити ефективність вжитих заходів з охорони здоров’я
населення і зробити висновки щодо подальших кроків для пом’якшення
наслідків Чорнобильської катастрофи.

При здійсненні проекту його організатори і учасники зазнавали труднощі у
зв’язку з істотними обмеженнями як в матеріально-технічних ресурсах, так
і в часі. Відсутність упорядкування структури та функції органів
управління принципів та механізмів, критеріїв взаємодії окремих
організацій, комерційних компаній велика частина роботи і не могла б
бути виконаною.

В березні 1991 р. на нараді у Відні були представлені основні положення
проекту, що відображають «Картину історичних подій», «Забруднення
навколишнього середовища», «Радіаційне опромінювання населення», «Дію на
здоров’я населення», «Захисні заходи».

Міжнародний Чорнобильський проект викликав великий інтерес в нашій
країні і у всьому світі. Проте оцінка зроблених в ньому висновків була
неоднозначною. Міжнародні експерти визначили, що медичні факти
негативної радіаційної дії на населення України не підтвердилися
дослідженнями в рамках даного проекту, і оскільки наслідки дії малих доз
радіації ще досконально не вивчені, немає підстав вважати, що такі дози
є шкідливими для здоров’я людей. Виступаючи на засіданні МКК (22 березня
1991 р.), віце-президент АН України академік АН України В. Г. Бар’яхтар
представив узагальнені дані Академії наук і Міністерства охорони
здоров’я України щодо оцінки наслідків аварії на ЧАЕС для здоров’я
населення України і з абсолютною упевненістю підкреслив, що делегація
України з цим висновком погодитися не може. Факт впливу радіації (прямої
або непрямої дії) на здоров’я людини існує. А що стосується розуміння
конкретних механізмів цього впливу, то наукова співдружність
знаходиться, очевидно, на початку шляху. Тому, дуже важливо загальними
зусиллями світової спільноти продовжити роботу з вивчення цих механізмів
[3,4,5].

Таким чином, слід зазначити, що навряд чи можна використовувати наукові
сумніви для відстрочення вживання заходів з попередження можливого
збитку при загрозі серйозної невідворотної дії малих доз радіації, це ще
раз підкреслює те, що медико-соціальні проблеми не виступають у ролі
фундаментального фактора державної соціальної політики зазначених
держав.

Значні перспективи в розвитку міжнародної співпраці по Чорнобилю
відкриває міжнародна Угода, підписана представниками урядів СРСР, УРСР,
БССР з одного боку і МАГАТЕ з іншого, у Відні 21 вересня 1990 р., яка
передбачала створення Чорнобильського центру. Вказана Угода створює
необхідну правову основу для здійснення міжнародних дослідницьких
проектів за участю наукових установ провідних країн Заходу і міжнародних
організацій. Інтерес до проведення наукових досліджень в Чорнобильському
центрі проявили близько 20 країн і 4 міжнародні організації.

Разом з тим активність МАГАТЕ на чорнобильському напрямі залишається
незначною. Поза програмною діяльністю Агентства на 1993-1994 р.
залишилися важливі наукові питання, що стосуються проблем довготривалого
радіоактивного забруднення великих територій, поєднаного (внутрішнього і
зовнішнього) опромінювання в реальних умовах зони впливу Чорнобильської
катастрофи і багато інших, що відносяться до сфери компетенції МАГАТЕ.
Враховуючи величезний досвід і значний потенціал, внесок цієї
міжнародної організації у вирішення складних і різноманітних
чорнобильських проблем міг би бути значно більшим [5,7].

В жовтні 1990 р. Виконавча рада ЮНЕСКО на своїй 135-й сесії прийняла
рішення про доцільність включення в проект плану і бюджету на 1992-1993
рр. спеціальної програми «ЮНЕСКО — ЧОРНОБИЛЬ», побудованої на наступних
принципах: комплексний міждисциплінарний підхід в областях компетенції
ЮНЕСКО; самофінансування і мобілізація існуючих позабюджетних джерел,
доповнюваних засобами звичайного бюджету;

систематичне розширення участі держав-членів ЮНЕСКО, міжнародних
організацій, державних і приватних органів.

На своїй 26-й сесії (листопад 1991 р.) Генеральна конференція
підтвердила невідкладність і важливість ухваленого рішення, уточнила
свої керівні вказівки відносно механізму координації програмної
діяльності, а також знов звернулася із закликом до міжнародних
організацій, суспільних і приватних фундацій, діячів освіти, науки і
культури всіляко заохочувати міжнародну співпрацю і зробити внесок в
справу пом’якшення і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

В 1992-1993 рр. з 70 проектів програми виконувалося або знаходилося на
стадії розробки близько 30, в тому числі і вивчення стану здоров’я осіб,
що брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, а також комплексні
міждисциплінарні проекти — економічний і соціальний розвиток потерпілих
в результаті Чорнобильської катастрофи населених пунктів, створення на
Україні Міжнародного центру психологічної реабілітації жертв катастрофи;
проекти конкретної допомоги — поставка устаткування і підготовка
фахівців для медичних установ з радіаційного захисту населення.

Загальна сума коштів, виділених для програми «ЮНЕСКО — ЧОРНОБИЛЬ»
добродійними неурядовими організаціями і фундаціями (переважно
німецькими), ЄЕС, Канадою, а також отриманих з інших джерел, склала в
1992 р. 2 363 200 доларів США, які необхідно було використовувати під
конкретні програми.

Основними проектами в області охорони здоров’я, реально здійснюваними на
території України, Росії, Білорусі, є: проект Всесвітньої організації
охорони здоров’я «Айфіка» (в його складі підпроекти: «Щитовидна залоза»,
«Гематологія», «Епідеміологія», «Психічний розвиток дітей з
внутрішньочеревним опроміненням», «Дозиметричний супровід»); проект
«Сасакава — Чорнобиль» — в ході його виконання з травня 1991 р. було
обстежено близько 6 тис. дітей, знята значна психоемоційна напруга серед
мешканців несприятливих районів, організовано два діагностичні центри з
обстеження дітей (Київська і Житомирська області України); а також один
з перших міжнародних проектів — проект Ліги Червоного Хреста і Червоного
Півмісяця.

Особливість вказаних проектів полягає в тому, що відкрилась реальна
можливість поліпшення оснащення лікувально-профілактичних установ, що
надають допомогу потерпілому населенню, а медичні проблеми так і
залишились невирішеними.

Не менше актуальними є дослідження з виявлення порушень генетичного
апарату у осіб, потерпілих в результаті Чорнобильської катастрофи. Ці
дослідження реалізуються спільно з Ліверморською лабораторією в рамках
програми «Радіаційна генотоксичність як наслідок чорнобильської аварії».
В результаті її виконання стало можливим упровадження в Україні
перспективних методів генетичної індикації і дозиметрії радіаційної дії,
а також оцінки його генетичних наслідків, які раніше були в занепаді.

Враховуючи глобальність завдань, які ставить ВОЗ в області всесторонніх
оцінок впливу аварії на ЧАЕС на здоров’я населення, визнано доцільним
координувати всі міжнародні медичні програми в цілому з проектом
«Айфіка». Такий підхід дозволить значно збільшити внесок кожного
медичного міжнародного проекту в обмеження медичних наслідків
Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, проекти, що впроваджувалися міжнародною спільнотою в
постраждалих регіонах, не мають загального позитивного результату через
те, що усі вони розроблялися з недооцінкою різниці між економічними
базами, які дісталися у спадок СРСР, та тією базою, яка була закладена
західними ринковими господарствами. Також, проблемою залишається той
факт, що реалізовувалось багато пілотних проектів, які часто були
занадто дорогими в порівнянні із завданнями, які вони вирішували.
Необхідно звернути увагу на те, що більшість проектів розроблялася
західними адміністраторами та консультантами, що добре володіють
західною бізнес-практикою, але не в повній мірі знайомі з особливостями
місцевого та регіонального розвитку громади та господарства, які з точку
зору своєї ефективності були б нереалістичними. Це все призвело до
розчарування з боку донорів та невдоволення і скептицизму з боку тих,
для кого ці програми розроблялися.

Отже, можна зробити висновки.

1. Для того, щоб постраждале від Чорнобильської катастрофи населення
змогло вибратися із бідності та залежності, необхідні значно більші
ресурси в формі інвестицій. Ні уряди, ні міжнародна спільнота не в змозі
виділити таку кількість ресурсів, тобто необхідно залучати внутрішні
інвестиції та місцевого економічного розвитку малого та середнього
бізнесу з практикою, яка дасть змогу використовувати місцеві порівняльні
переваги та інтегрувати свою діяльність на національному та міжнародному
ринку 2. Ситуаційний і політичний (ізольований) підхід держав щодо
мінімізації та пом’якшення наслідків Чорнобильської катастрофи призвів
до відсутності міждержавної управлінської взаємодії. 3. Медико-соціальні
структури залишаються ізольованими при прийманні участі в важливих
політичних рішеннях, тому, на сьогоднішній день, здоров’я постраждалих
від Чорнобильської аварії та їх умови життя не стали кращими, а значить
і державне управління неповноцінне.

Література:

Європейські Комісії та інші. 1998 рік. Атлас осідання ізотопів у Європі
після аварії на ЧАЕС (CD). Люксембург. Офіс для офіційних публікацій
Європейських комісій.

Герменчук М. 2001 рік. Радіоекологічна ситуація на території Республіки
Білорусь після аварії на ЧАЕС. Мінськ. Спеціальний звіт для
Чорнобильської Місії ООН.

Степаненко В. 1992 рік. Матеріали для Чорнобильської місії ООН.
Обнінськ.

Гуманітарні наслідки аварії на ЧАЕС. Стратегія відродження. Звіт ПРООН
та ЮНІСЕФ за підтримки Управління ООН з гуманітарних питань і
Всесвітньої організації охорони здоров’я. 6.02.2002.

Барьяхтар В. Г. Чернобыльская катастрофа: проблемы и решения // Докл. АН
Украины. – 1992. – № 4. – С. 151–164.

Коваленко А. П., Рисованый Ю. В. Чернобыль – каким его увидел мир. –
Киев, 1989.

Некоторые аспекты последствий радиоактивного загрязнения окружающей
среды в результате аварии на ЧАЭС / ИСИ АН Украины. 1992.

Велли Дж. Кто виноват в Чернобыльской аварии? – зрелые размышления
международной консультативной группы по ядерной безопасности // Nuclear
Engineering International. – 1993. – № 5.

Похожие записи