Курсова робота

з історії держави і права Зарубіжних країн

на тему:

Структура, функції і роль Парламенту Великобританії на сучасному етапі.
Реформа 1949 року.

План.

Вступ

1. Поняття, історія і особливості парламенту.

2.Склад парламенту

3.Взаємовідносини з іншими органами верховної влади.

4.Внутрішня організація палат

5.Зменшення ролі Палати Лордів

7.Законодавча діяльність

8.Значення парламенту на сучасному етапі

Підсумок

Використані джерела

Вступ.

Великобританія має чи не найдавнішу конституційну історію. Саме в цій
країні започаткували своє існування багато демократичних державно
правових інститутів. Тай саме сучасне поняття демократії як політичного
режиму має за першооснову британську конституційну практику. разом з тим
конституційний устрій Великобританії є унікальним. Тут не існує
конституції як єдиного правового акту найвищої юридичної сили або
сукупності таких актів. Конституція Великобританії є політико правовим
феноменом, що не має аналогів. Основні засади державного будівництва
регулюються декількома нормативними актами і, звичайно ж, традиціями.
Необхідно зазначити, що основи конституційного ладу Великобританії були
закладені ще в середньовіччі, і з того часу, на відміну від інших,
навіть сусідніх країн, кардинально не змінювались, а лише піддались
розвитку і доповненню.

Систему вищих державних органів важко порівнювати з вищими органами
інших держав. В сучасному світі панує теорія Монтеск’є про розподіл
влад, котрий, як не дивно не зовсім характерний для Великобританії. Три
види повноважень звичайно ж існують і мають свої особливості, але не
можна стверджувати, що та чи інша конкретна функція відноситься до
виключної компетенції конкретного державного інституту чи органу.

Виходячи з вищесказаного видається цікавим дослідити місце органу з
багатовіковими традиціями в передовій державі, котру можна поправу
називати „носієм прогресу”. Необхідно також звернути увагу на
співвідношення компетенції парламенту з компетенціями інших вищих
органів

Вивчення державно-правових процесів в Великобританії протягом XX-го
століття приваблювало багатьох вчених, таких як Б.С. Крилов, Н.С.
Крилова. Особливо цікавими видаються праці британських правознавців,
зокрема Джеймса Харвея, Кетрін Худ та Джона Гарнера. Багато інформації
можна почерпнути з праць Володимира Шаповала і Мішеля Амеллера
присвячених основам Конституційного ладу Великобританії і
парламентаризму взагалі. Для вивчення даної теми певну інформацію можна
знайти і в мережі Інтернет, зокрема за адресою
www.concourt.am/wwconst/constit/uk/uk——r.htm міститься добірка
конституційних актів, а найсвіжішу інформацію про Британський парламент
містить його офіційний сайт: www.parliament.uk.

Ще більш цікавою дану тему робить сучасне політичне становище в країні.
Під час виборів 2001-го року преса заявляла, що партії консерваторів
найближчим часом не доведеться навіть надіятись на прихід до влади.
Найімовірніше, що в травні 2005 р. знову (вже втретє підряд) переможуть
лейбористи. Правління лейбористів завжди характеризується впровадженням
певних реформ, в тому числі і реформ парламенту.

Поняття, історія і особливості парламенту.

Британське розуміння не дозволяє ототожнювати парламент і вищій
законодавчий орган. Термін парламент розуміють в різних значеннях, але
його повноваження аж ніяк не можна звести лише до законодавчих. В
найвужчому значенні парламентом називають Палату Громад. Вона є єдиним
вищім виборним органом в країні, її членів часто називають “членами
парламенту”. Уряд, на практиці, несе відповідальність лише перед Палатою
Громад, і таку відповідальність часто називають парламентською. Саме
Палата Громад здійснює “парламентський контроль за фінансами”.

В дещо ширшому значенні під парламентом розуміють обидві палати, але з
юридичної точки зору найбільш правильно буде визначати парламент як
єдиність монарха, Палати Лордів і Палати Громад. Аргументом на користь
такого розуміння парламенту є законодавча процедура. Проект стає законом
лише після того, як на його прийняття дадуть згоду Палата Громад, Палата
Лордів і Корона. Ця складна система є наслідком древньої історії
британського конституціоналізму.

Особливості соціально-економічної еволюції зумовили і відмінності
державного розвитку. Станово-представницька установа тут виникла шляхом
трансформації ради королівства, яка була створена на основі Великої
хартії вольностей 1215 року.

Цей документ у сучасній Великобританії вважається першим актом
конституційного значення. Внаслідок політичної боротьби між королем та
знаттю, сторону якої прийняли дрібні феодали і городяни, на засідання
ради в 1265р. були запрошені не тільки духовні та світські магнати, а й
по двоє лицарів від кожного графства і по двоє представників від
найбільших міст. Вважається, що від цієї дати і слід вести початок
історії станово представницької монархії в Англії. Ще через десять років
для визначення ради королівства в такому розширеному складі було вперше
використано термін “парламент”. Цікаво, що цей термін був запозичений із
тогочасної французької мови.

Спочатку стани в Англії засідали окремо. Проте в середині XIV ст.
визначилася його нова структура. Парламент поділився на верхню і нижню
палати. До верхньої палати лордів входили духовні і світські феодали,
які одержували іменні запрошення від короля і були присутні на зборах
ради. Але через деякий час систему запрошень для світських феодалів
замінили на їхнє спадкове членство у палаті.

Нижня палата – Палата Громад — формувалася шляхом обрання представників
від територіальних одиниць – графств і міст. Це обрання спочатку
здійснювалося за змістом і формою. Однак з мірою зростання авторитету
парламенту були прийняті виборчі закони, які уніфікували відповідні
процедури в масштабах всієї країни. Зокрема, в першій половині XV ст.
було прийнято закони про представництво від графств, на підставі яких
правом обирати наділялися тільки особи дворянського походження. Останні
репрезентували в палаті не лише свій стан, а й взагалі всіх вільних
мешканців – власників землі в графствах. При цьому король зберігав за
собою право визначати, які саме міста мають бути представлені в
парламенті.

Найважливішими повноваженнями англійського парламенту вважалися його
права в сфері фінансів. Ще наприкінці XIII ст. він підтвердив своє право
встановлювати і стягати податки й різні грошові збори. Протягом всієї
доби феодалізму в Англії це його право було об’єктом постійних зазіхань
з боку королівської влади. Врешті-решт парламент розширив ці свої
повноваження настільки, що почав вирішувати всі питання фінансування
державної діяльності.

Велике значення мали і законодавчі повноваження парламенту. Його
виключне право на прийняття законів історично виникло з права подавати
королю петиції. Спочатку англійський парламент, як і інші європейські
станово-представницькі установи, не стільки брали участь у
законотворчості, скільки ставив перед королівською владою питання про
видання нею бажаних для нього законів. Для цього парламент подавав
королю відповідну петицію. Якщо король погоджувався з викладеними в
петиції аргументами, то видавав закон (статут). Однак король своєю
владою іноді робив зміни в змісті вимог, що містилися в петиціях.

На початку XVI ст. така практика була відкинута. Пропозиції парламенту
набули форми готових законопроектів, які король міг тільки затвердити
або відхилити, але не змінювати. Такі законопроекти стали називатися
біллями. Тим самим було визнано, що законотворчість є функцією виключно
парламенту. Водночас було вироблено поняття закону (статуту) як акту, що
приймався палатами, затверджувався королем і мав найвищу силу серед усіх
актів державної влади.

Парламент намагався контролювати і сферу державного управління. Для
цього наприкінці XIV ст. він запровадив процедуру імпічменту, за якою
урядовці, включаючи радників короля, могли бути притягнені до юридичної
відповідальності. При цьому парламент сам провадив слідство й виносив
присуд, тобто виступав як судова установа. Звичайно у такий спосіб
вирішувалися справи, пов’язані із зловживанням урядовцями своїм
службовим становищем.

До цього треба додати, що палата лордів набула в ті часи значення
вищого суду країни. Вона не тільки розглядала справи. порушені в порядку
імпічменту, а й була судом першої інстанції у справах її власних членів,
що вчинили тяжкі злочини. Палата виступала також як вищий апеляційний
суд. Ця особливість державного розвитку Англії має не лише історичне
значення. Вона знайшла своє відображення в організації та діяльності
сучасного британського парламенту.

Парламент втручався і в зовнішньополітичні справи. Зокрема, він
намагався застерегти свою участь у вирішенні питань війни і миру. Однак
в цілому слід зазначити, що, незважаючи на посилення політичної ролі
парламенту й розширення його владних повноважень, він не став у період
станово-представницької монархії домінуючим державним інститутом. Король
зберігав право прийняття власною владою нормативних актів, які нерідко
мали ту саму, що й парламентські статути. На практиці він завжди міг
перешкодити введенню в дію біллів, використавши своє право вето або
звільнивши від підпорядкування закону окремих осіб і групи населення.
Загалом треба підкреслити, що відносини між королем і парламентом ще не
були остаточно сформовані й ніхто з суб’єктів цих відносин не мав
визначеного пріоритету. В Англії у період абсолютизму монархія не набула
такої природи і значення, які вона мала в країнах континентальної
Європи. Навіть за часів розквіту англійського абсолютизму і найбільшої
могутності королівської влади вона змушена була рахуватися з парламентом
як постійним органом. Король не міг скасувати або розпустити парламент,
який мав міцну підтримку певних соціальних сил, зокрема землевласників і
міського населення.

Але об’єктивно в цей період королівська влада мала перевагу над
парламентом. Незважаючи на те, що формально повноваження представницької
установи залишалися незмінними, її роль у вирішенні важливих питань
державного характеру зменшилася. Про це. зокрема, свідчить і той факт,
що парламент у ті часи почав скликатися рідше, а його засідання
перестали бути регулярними.

Поте вже наприкінці XVI ст. на ґрунті різних економічних і
суспільно-політичних інтересів виникають конфлікти між королівською
владою і новими соціальними силами. Зрештою це призвело до англійської
революції XVII ст. Визначну роль у цій революції відіграв парламент,
який виступив не тільки як осередок революційних сил, а й як засіб
реалізації відповідних інтересів. Можна сказати, що вся політична
історія Англії періоду революції була тісно пов’язана з діяльністю
представницького органу.

Сучасна історія британського парламентаризму почалася з часів так
званої “славної революції” 1688р., яка підбила підсумки
соціально-економічних і політичних зрушень в Англії XVII ст. і
знаменувала новий суспільний компроміс. В ході цієї революції почався
процес наповнення новим змістом і значенням старих державних форм, а й
дав поштовх для їхнього розвитку шляхом еволюції, забезпечив
стабільність і поступовість відповідних державно-правових змін.

Зважаючи на поважний вік “праматері” парламентів світу не викликає
подиву значне місце церемоній в його роботі. Яскравим прикладом цього є
порядок щорічного відкриття сесії парламенту. Особливий чиновник Палати
Лордів – герольтмейстер, запрошує членів парламенту до зали засідань
Палати Лордів, щоб заслухати тронну промову королеви (написану Прем’єр
Міністром) про становище в країні і основи державної політики. Традиції
проявляються і в іншому: посадові особи при проведенні засідань палат
одягнуті в спеціальні мантії і перуки; по сьогодні існує древня традиція
внесення (в прямому розумінні) міністром фінансів проекту бюджету; саме
місце проведення засідань зберігає свої древні обриси (залишились навіть
лінії, що не дають членам різних партій схреститись шпагами) не зважаючи
на післявоєнну реконструкцію і явний брак місця для половини депутатів.

Діяльність парламенту в умовах відсутності чітких обмежень повноважень
базується на двох принципах – парламентського верховенства і
парламентського (відповідального правління)

Реально ж вся діяльність парламенту регламентується нормами
сформованими під впливом двопартійної системи. Існування двох почергово
правлячих партій має відчутний вплив на державне життя, починаючи від
процесу виборів і закінчуючи державною політикою взагалі.

Склад Парламенту.

Палата Лордів є унікальним явищем у світовому конституціоналізмі, і
формально найчисельнішою серед верхніх палат парламентів розвинутих
країн. На даний час до її складу входять 705 членів. Але реально на тих
її засіданнях, що мають більш-менш важливий характер, присутні лише
кілька десятків лордів, а кворум для проведення засідань складає всього
троє присутніх. Причиною є відсутність реальних владних повноважень і
доволі умовний конституційний статус.

Унікальним є і спосіб формування Палати. До її складу входять,
переважно, особи, що мають титул перів (тобто є герцогом, маркізом,
віконтом, чи бароном) отриманий у спадок, або наданий монархом за
поданням прем’єр-міністра.

Принципи формування Палати зазнали значних змін протягом другої половини
XX-го століття. Так закон про пожиттєве представництво 1958 р. вводить
пожиттєві титули барона і баронеси. З цього часу в палаті лордів
засідають жінки.

Закон про представництво 1963 р. дозволяє спадковим перам відмовлятись
від членства в Палаті, а також всім п’єресам і шотландським перам надав
право засідати в Палаті Лордів. В наслідок цього в 1989 р. право займати
її лави мало 1244 особи.

В листопаді 1999 р. був проведений перший етап так званої великої
реформи Палати Лордів, внаслідок чого спадкові пери (за винятком
спеціально обраних 92-ох) були позбавлені права засідати в Палаті. В
червні 2003 р. винесено на обговорення наступний етап реформи, котрий
покликаний позбавити Палату її архаїчності.

Таким чином, сьогодні переважну більшість членів Палати Лордів (майже
600)становлять так звані довічні лорди (life peers).Такий титул
присвоюється монархом за поданням прем’єр-міністра відставним політикам,
видатним діячам науки, культури, тощо. Свій титул і місце в Палаті вони
зберігають до кінця життя і не мають права передавати нащадкам. Довічні
лорди є найдинамічнішим елементом Палати. Фактично саме вони, беручи
активну участь в парламентських засіданнях, забезпечують збереження її
як державного інституту.

Найчисельніша до реформи 1999 р. група лордів сьогодні представлена
92-ома виборними спадковими перами (Elected hereditary peers). За
способом обрання вони ще поділяються на: вибраних фракціями Палати
громад (Hereditary elected by party);обрані на певні посади в палаті
(elected office holders); призначені монархом на посади в Палаті (royal
office holders).

До складу Палати входять духовні лорди (lords spiritual) — ієрархи
Англіканської церкви, що репрезентують її в парламенті. Серед них
архієпископи Кентерберійський і Йоркський та 24 єпископи. Наявність
такого представництва відображає не тільки її архаїчність, а і особливий
характер зв’язків, що існують між церквою і самою державою.

Членами Палати Лордів є і так звані судові лорди, або лорди-юристи (law
lords). До їх складу входять ті хто має статус «ординарного лорда з
апеляції» (Lords of Appeal in Ordinary). Вони призначаються монархом
переважно з числа суддів апеляційного суду, і виконують повноваження до
досягнення 70-и річного віку. Формально маючи однакові з іншими членами
права, лорди-юристи не беруть участі в загальних політичних засіданнях
Палати, якщо на них не розглядаються питання відправлення правосуддя.
Засідання ж самих судових лордів проходять в окремому приміщенні, і
визначаються як форма діяльності судової інстанції – Палати Лордів
(найвищої апеляційної інстанції в кримінальних справах в Англії, Уельсі
та Північній Ірландії і в цивільних справах у цілому Сполученому
Королівстві).В цих засіданнях, крім 12 судових лордів, також беруть
участь ті лорді які є членами Палати за спадковістю, чи згідно з
довічним призначенням і займали в минулому вищі судові посади, і
лорд-канцлер, котрий, будучи членом Кабінету Міністрів і головою Палати
Лордів в цілому, поєднує функції притаманні органам законодавчої,
виконавчої та судової влад.

Палата Громад є єдиним виборним центральним органом влади в країні. До
її складу входять 659 депутатів обраних на загальних виборах за
мажоритарною системою відносної більшості. Парламентські вибори – одна з
найважливіших, а до недавнього часу (після вступу до ЄС характерними
стали загальні референдуми) ледь не єдина реальна гарантія демократії в
Великобританії. На основі результатів парламентських виборів формується
не лише Палата Громад, а і Кабінет Міністрів. Отже, важно переоцінити їх
роль.

Основні принципи щодо процедури виборів формувались протягом довгого
часу і жваво реформуються до сьогодні. Серед таких змін, що відбулись в
XX ст., варто відзначити: надання права голосу жінкам в 1928 р.;
пониження центру активного виборчого права з 21 до 18 років; дозвіл на
дореєстрацію в списках виборців після 10 жовтня.

Для виборів вся територія Сполученого Королівства поділяється на 659
виборчих округів з приблизно рівною кількістю населення, з яких 539 в
Англії, 61 в Шотландії, 41 в Уельсі і 18 в Північній Ірландії.

На території округу складається список виборців. Раніше до нього
вписували всіх осіб, що мають право голосу і постійно проживають в
даному окрузі станом на 10 жовтня поточного року. До списку також
входять військовослужбовці, які проходять службу за кордоном, працівники
посольств і консульств, моряки, їх сім’ї, які тимчасово не проживають,
але якби не рід занять, то обов’язково проживали б в даному окрузі.
Зараз кожен, хто переселився в цей округ, і виписаний з попереднього
списку, може бути включений в список округу в будь-який час за досить не
складною процедурою.

Не можуть голосувати на виборах: іноземці (окрім громадян країн
співдружності, що постійно проживають в Великобританії); особи, яким не
виповнилося 18 років; душевнохворі; пери і п’єресси (крім перів в
Ірландії) і особи, засуджені за порушення виборчого законодавств, а
також за тяжкі злочини.

Щодо пасивного виборчого права, то тут відсутній чіткий перелік вимог.
Кандидат повинен бути громадянином Сполученого Королівства і мати 21
рік. Не можуть балотуватися: професійні судді, військовослужбовці (крім
тих. що перебувають у відставці), державні службовці, і ще досить довгий
перелік осіб, що змінюється урядом. Деякі обмеження діють ще з XIX
століття. Зокрема позбавлені права бути обраними до Палати представники
духовенства (незалежно від конфесії).

Щоб зареєструватись кандидатом до Палати Громад потрібно подати
відповідну заяву до місцевого органу влади (на базі якого працює окружна
виборча дільниця), залучитись підтримкою 10 осіб, які наділені виборчим
правом, та сплатити заставу в розмірі 500 фунтів стерлінгів ( котра не
повертається якщо кандидат набере менше 5% голосів).

Не існує якихось обмежень щодо кількості зареєстрованих кандидатів чи їх
партійної приналежності, але переможцями найчастіше стають представники
консерваторів чи лейбористів.

Голосування проходить таємно, але можливе і волевиявлення по пошті
(потрібно поставити свій підпис) чи за дорученням. Таке право надається
особам, котрі не можуть прийти на свою дільницю (інваліди чи ті, хто
перебуває за кордоном).

Строк повноважень Палати — п’ять років, але зазвичай вони припиняються
достроково. Розпускає Палату монарх за поданням прем’єр-міністра. Слід
зазначити, що жоден парламент за останні пів століття не працював повних
п’ять років. Прем’єр-міністри користуються правом розпуску в момент
найбільшої популярності своєї партії, задля її перемоги на виборах. Про
майбутній черговий чи позачерговий розпуск Палати Громад повідомляється
за 10 днів до нього відповідною королівською прокламацією. Згідно
парламентського правила, новий парламент збирається через 20 днів після
розпуску старого. Отже, відведено приблизно 30 днів для проведення
виборів. Після розпуску Парламенту 11 квітня 2005 вибори були призначені
на четвер 5 травня. Цікаво, що голосування, з 1935 р. завжди проходить в
четвер. Планується 11 травня провести перше засідання на якому оберуть
спікера і проведуть присягу новообраних членів.

Не існує мінімального бар’єра, який треба подолати. При однаковій
кількості голосів, переможець визначається жеребом. Мажоритарна система
відносної більшості в умовах двопартійної системи не завжди визначає
реальну думку населення.

Партія, котра виграла найбільше місць в парламенті через нерівномірність
округів могла отримати менше відсотків голосів, ніж її конкуренти. Крім
того, в явному програші залишаються менші партії, загальний відсоток
голосів яких не береться до уваги.

Процес виборів має надзвичайно велике значення для політичного життя
держави. Саме підчас виборів вирішується яка з двох партій, що формують
двопартійну систему, буде керувати державою.

Депутат підтримує постійні зв’язки зі своїми виборцями. Постійно нагадує
про округ, в якому було обрано депутата, і офіційна форма звернення. Так
до колишнього прем’єр-міністра Маргарет Тетчер на засіданнях Палати
Громад звертались: “Вельмишановний депутате від округу Фінчлі”

Взаємовідносини з іншими органами верховної влади.

Верховним носієм виконавчої влади, главою судової системи, верховним
головнокомандуючим Збройних Сил, світським главою Англіканської церкви,
має конституційне право скликати парламент, розпускати Палату Громад,
санкціонувати закони, схвалені парламентом. Поза тим всі основні
прерогативи державного управління належать парламенту і кабінету
міністрів.

парламенті

Парламент в процесі свого історичного розвитку здобув дуже широкі
повноваження. Була сформована так звана “вестмінстерська” (Парламент
засідає в Новому Вестмінстерському Палаці) система управління. Вже в XX
столітті реальна влада поступово перейшла до Кабінету Міністрів.
Зосередження основної влади “уайтхолом” (за назвою резиденції прем’єра)
було викликане розвитком партійної системи. Міністри (зазвичай члени
правлячої партії) паралельно є і членами парламенту, а прем’єр – головою
урядової більшості. Отже ця більшість в практично забезпечує повну
законодавчу підтримку політики кабінету.

Проте, парламент і досі, у всякому разі теоретично, вирішує всі питання,
що пов’язані з діяльністю виконавчої влади, і повністю її контролює. Але
ефективність тої ж таки партійної системи і брак часу в парламенту
призводять до того, що такий контроль є в кращому випадку безсистемним і
не регулярним. Хоча досвідчений парламентар може результативно
використовувати такі методи як парламентський запит і затягування
обговорення питання до закінчення засідання (тоді законопроект не
виноситься на голосування вчасно).

Британії невідомий інститут контролю за конституційністю актів
парламенту. Можна говорити про судовий контроль над законодавством через
монарха, але більшість вчених схильні констатувати відсутність органу
конституційного провадження.

Характеризуючи місце парламенту в системі вищих державних органів не
можна не згадати, що в Великобританії не існує поділу на три гілки
влади. Так суди крім відправлення правосуддя, мають виконавчі обов’язки
при досудовому слідстві і забезпеченні виконання рішень, а самі їх
рішення стають прецедентами (повноваження близьке за змістом до
законодавчого). Міністри корони крім вже згадуваних депутатських
повноважень можуть виконувати судові повноваження в різноманітних
адміністративних трибуналах.

Палата Громад окрім законодавчої функції також розслідує справи про
порушення своїх привілеїв. І може створювати для розслідування
резонансних справ особливі трибунали, рішення яких є обов’язкові для
виконання.

Внутрішня організація палат.

Внутрішня організація Палати Громад багато в чому залежить від
партійної організації суспільства. В політичному житті країни, попри
існування інших партій, домінуюча роль належить Консервативній і
Лейбориській.

Парламентські фракції мають свою внутрішню організацію. Про певну
ієрархію говорить і той факт, що зала засідань має 346 місць в чотирьох
рядах по обидві сторони від спікера. Ці місця займає, так би мовити,
верхівка партій. В перших рядах сидять члени партії-міністри, а навпроти
них лідери опозиції. Решта депутатів стоять чи займають місця в боковій
галереї і згідно звичаю не можуть брати активної участі в дебатах, бо не
є присутні в приміщенні роботи Палати.

На чолі ієрархії стоїть, звичайно ж, лідер партії. Лідер партії, котра
перемогла на виборах, тобто має більшість місць в Палаті стає Прем’єр
міністром. Кабінет майже повністю формується з її членів, а
парламентська фракція стає урядовою більшістю. На базі партії, з другим
результатом формується „офіційна опозиція ЇЇ величності”, а її лідер
стає лідером опозиції. В 1937 р. ця посада отримала законодавче
закріплення. Лідер опозиції формує так званий „тіньовий комітет” і
призначає „тіньових міністрів”, завданням котрих є неофіційний контроль
над діяльністю певного міністерства.

Лідера партії консерваторів обирають члени парламентської фракції після
консультацій з перами-консерваторами і членами партії поза парламентом.
Проводяться зібрання рядових членів фракції – так званий „Комітет
1922-го року”. На засіданнях, котрі скликаються щотижнево, обговорюються
поточні справи, що мають вноситись на розгляд до Палати Громад. „Комітет
1922-го року” – це своєрідний засіб зв’язку між лідером фракції і
рядовими членами.

Починаючи з 1980 р. в виборах лідера лейбориської партії беруть участь
не тільки члени парламентської фракції, а і представники тред-юніонів і
місцевих партійних осередків. Коли партія знаходиться в опозиції члени
парламентської фракції вибирають так званий „парламентський комітет”(по
суті це той самий „тіньовий кабінет”). Також проводяться регулярні
засідання членів фракції.

Партійні фракції мають особливих посадових осіб, роль яких надзвичайно
велика в організації всієї парламентської процедури. Це парламентські
організатори партій, яких офіційно називають „батогами”. Посада „батога”
не передбачена правилами парламентської процедури. Вона з’явилась в ході
еволюції партійної організації в Палаті Громад.

В консервативній партії „батоги” призначаються лідером партії; в
лейбориській – зібранням парламентської фракції шляхом таємного
голосування. Урядова більшість має головного парламентського
організатора уряду, його заступників і молодших „батогів”. Опозиція має
дещо спрощену структуру.

Головне завдання „батогів” – злагоджувати роботу фракції так, щоб вона
йшла без несподіванок і ексцесів, при взаємній координації діяльності.
Головний „батіг” уряду повинен слідкувати за тим, щоб всі внесені
кабінетом міністрів законопроекти були прийняті до кінця сесії. „Батоги”
уряду і опозиції постійно тісно співпрацюють. Саме завдяки цій співпраці
досягається компромісне врегулювання спірних питань. Консультації між
„батогами” стали звичайною процедурою, хоча і ніде не зареєстрованою.

„Батоги” також забезпечують максимальну присутність депутатів під час
розгляду важливих питань. Вони розповсюджують серед членів фракції
орієнтовний план діяльності Палати (також називається батогом). Питання,
які будуть розглядатись протягом тижня є підкреслені різною кількістю
рисок. Одна риска позначає законопроект по якому не передбачається
дискусій, відповідно присутність парламентаря не є обов’язково. Ті ж
питання, які позначені трьома рисками є особливо важливими і при їх
розгляді необхідно набрати максимальну кількість голосів, а відповідно
потрібна повна присутність фракції. Щоб пропустити таке засідання
депутат має навести серйозні аргументи головному „батогу”.

Якщо ж передбачається неповна присутність головний „батіг” домовляється
з колегою в іншій фракції про урівняння кількості депутатів. Так в 1951
році Уінстон Черчілль, що був лідером опозиції, обіцяв не участь одного
з депутатів-консерваторів в голосуванні допоки міністр з питань
домініонів лейборист Гордон Уокер не повернеться з Південно
Африканського Союзу.

Роботою Палати керує спікер. Він обирається Палатою за згодою корони.
Кандидат на цю посаду висувається правлячою партією. Оскільки її
представники становлять більшість, то цей кандидат і стає спікером.
Вважається що спікер є незалежним, тому після обрання він виходить з
партії. Спікер, також, не бере участі в голосуванні (точніше голосує
лише коли думки розділились порівну).

Оскільки спікер за своїм статусом є депутатом то він переобирається на
кожних чергових виборах. За звичаєм при наступних виборах, в окрузі, де
балотується спікер, не висуваються інші кандидати. Таким чином спікер
займає посаду пожиттєво, або до подання у відставку. Після виходу в
відставку спікер стає пожиттєвим лордом.

Таке забезпечення незалежності необхідне через значущість повноважень.
Спікер дає дозвіл на виступ ораторам, користується правом зупиняти ці
виступи, може відхиляти питання депутата до Кабінету Міністрів, чи
міністра, або зупинити його розгляд, якщо він буде вважати, що воно
загрожує престижу корони чи уряду. Має право тлумачити процесуальні
норми при виникненні спору і такі тлумачення є обов’язковими.

Жодне засідання Палати Громад не може відбуватися за відсутності
спікера. Від його рішення залежить чи почне Палата своє засідання, тому
що саме він визначає за якої кількості депутатів є кворум. Спікер,
також, може оголошувати перерву в будь який час.

Спікер вирішує чи відноситься законопроект до фінансових (від цього
залежить процедура його проходження), вибирає комітет в якому буде
розглядатись законопроект.

Спікер працює в тісному контакті з посадовими особами партій. При
веденні дебатів і наданні слова він керується списком, складеним
„батогами” партій.

Заступник спікера одночасно займає посаду голови комітету шляхів і
засобів (Committee of Ways and Means). Його правовий статус і
повноваження аналогічні до статусу і повноважень спікера. Заступник
головує на засіданнях свого комітету і на засіданнях Палати в час
відсутності спікера.

В Палаті Громад ще існує посада Клерка – тобто старшого, постійного
радника з питань процедури. Він є основним консультантом всіх членів
Палати при виникненні будь яких процесуальних протиріч.

Важливим структурним елементом Палати є парламентські комітети, які
утворюються для попереднього обговорення законопроектів. Система
комітетів досить розгалужена: Комітет усієї палати, виборчі, постійні,
спеціальні, спільні комітети.

До комітету усієї палати (комітету шляхів і засобів) входять всі члени
Палати Громад. Він скликається для обговорення конституційних і
фінансових питань, а також на вимогу уряду для обговорення питань про
націоналізацію та денаціоналізацію. Цікаво, що Палата окремо збирається
на постійні засідання і засідання Комітету, а відповідно не може
одночасно провести парламентське і комітетське обговорення.

Основною функцією виборчих комітетів є підбір кандидатів на всі посади
в Палаті включаючи і членів комітетів. Вони стоять дещо осторонь
загальної системи комітетів саме через своєрідність повноважень.

Постійні комітети способом формування не підтверджують свою назву. На
постійній основі в них працюють лише голови. Решта складу комітету
поновлюється після передачі туди нового законопроекту. У такий спосіб
забезпечується професійний підхід до законотворчості, адже депутати
спеціалізуються з різних питань парламентської роботи, і це, звичайно,
враховується при формуванні конкретного постійного комітету. Не маючи
постійної спеціалізації ці комітети називаються першими літерами
алфавіту.

Спеціальні комітети можуть функціонувати на постійній основі, або
створюватись тільки на час сесій. Вови створюються для розгляду
специфічних питань і на протязі існування не змінюють спеціалізації.
Серед таких постійно діючих комітетів варто виділити Шотландський
комітет і комітет приватних законопроектів.

Перший складається з депутатів обраних в Шотландії і вивчає
законопроекти, котрі стосуються цього регіону. За аналогією діють
Ірландський і Уельський комітети. Слід відмітити що це досить вдала
форма гарантії прав національних меншин.

До відання другого відносять розгляд так званих приватних
законопроектів про особливості яких йтиметься пізніше.

На період сесій часто створюють комітети з так би мовити першочергових,
актуальних питань. Наприклад Європейської інтеграції чи паливних
ресурсів.

Спільні комітети утворюються з членів обох палат для досягнення
компромісів. Їх метою є винесення на голосування актів, котрі б
задовольняли обидві палати і відповідно приймалися б без затримок.

В Палаті Лордів діє та ж система організації лише з невеликими
винятками. Зокрема за партійною приналежністю виділяють так званих
“кросбенчерів”(Crossbenchers- названі через перпендикулярно розташовані
лавки) котрі не належать до жодної партії. Також, вважається, що в
Палаті панує дисципліна і порядок тому в функції Лорда Канцлера не
входить наглядати за порядком.

Щодо процедурних правил діяльності парламенту, то їх метою є
забезпечення довгострокової рівноваги між різноманітними інтересами. У
Великобританії немає кодифікованого набору процедурних правил, що
охоплюють усі можливі випадки, процедурні принципи виводяться з різних
джерел: регламенту, резолюції Палати, розпорядження спікера,
законодавства (акти Парламенту), різноманітних адміністративних
процедур.

По-перше, існують звичаї і практика, котрі створювалися століттями і
не були написані. По-друге, існують постійні регламентні положення, що
приймалися Палатою час від часу з метою внесення абсолютно нових
процедурних правил. Парламентарі Великобританії намагаються уникнути
регламентації, що виходить з букви закону, оскільки ця процедура зменшує
гнучкість процедури – зміна закону набагато складніша, ніж постійного
положення регламенту.

В зв’язку з великою кількістю нормативів процедурного характеру у
постійних представників Палати виникає потреба в узагальненому
документі, який би давав відповіді на більшість питань, що виникають у
процесі діяльності вищого законодавчого органу. Настільною книгою з цих
питань є “Трактат про право, привілеї, процедури і правила Парламенту”.
Ще ця книга відома під назвою, що витікає з імені її автора – Ерскіна
Майа.

Думки науковців (та самих же депутатів Великобританії) щодо
необхідності наявності акта, який би містив усі без винятку правила та
процедури здійснення парламентом своєї роботи, дуже різняться. Одні
сходяться до того, що регламент є репресивним засобом, який стримує у
визначених межах роботу палат, інші стверджують, що його наявність
покликана забезпечувати рівність та розподіл обов’язків між
представниками законодавчої влади, а також у їх взаємовідносинах з
іншими гілками влади.

Отже, є декілька джерел правил Палати: традиційна практика, постійні
положення і резолюції Палати, рішення спікера чи його заступників, що
оголошуються в ході засідань, а також норми, встановлені законом.
Найбільш авторитетним серед усіх парламентських регуляторів є рішення
спікера. Спікер виносить остаточний вердикт щодо відповідності чи
невідповідності поправок правилам Палати, з чого випливає доцільність
подальших дебатів.

Палата Громад працює сесійно. Сесії скликаються восени (в кінці жовтня –
на початку листопада) і тривають майже цілий рік до серпня. Обидві
палати зазвичай не засідають на вихідних, Різдво, Паску, та інші великі
свята. Кількість робочих днів протягом сесії не завжди однакова. Вона
коливається від 160 до 190.

Про діяльність парламенту можна дізнатись з стенографічного звіту, що
публікується в збірниках “Парламентські дебати. Офіційний звіт” (або
Ханзард за іменем першовидавця); прямих радіотрансляцій компанії ВВС
(Палати Лордів з 1968 і Палати Громад 1989); офіційного сайту
парламенту.

Зменшення ролі Палати Лордів.

Еволюція Британського парламентаризму в XX ст. особливо
прослідковується на розвитку взаємин між палатами парламенту. До
1911р.Палата Лордів могла скасовувати будь-який акт, прийнятий Нижньою
Палатою. Так в 1908 році був скасований так званий „народний бюджет”
Лой-Джорджа. У відповідь лейбориська більшість “через необхідність
врегулювання відносин між палатами” провела реформу. По суті, цей акт
закріпив основу поступового переходу до домінування Нижньої палати на
Верхньою.

Згідно з Актом про парламент 1911р.

Фінансовий законопроект, схвалений Палатою Громад і переданий на розгляд
до Палати Лордів через місяць передається на підпис корони без згоди
Палати Лордів.

Якщо публічний законопроект, прийнятий Палатою Громад на 3-х чергових
сесіях, при чому між другим читанням в першій сесії і третім читанням
третьої сесії пройде не менше двох років, то законопроект передається на
підпис корони без згоди Палати Лордів.

В порядку, передбаченим даною процедурою було проведено і наступний етап
реформи, розгляд якого розпочався в 1947р (Після чергового приходу до
влади лейбористів). Даний законопроект приймався “в відповідності до
Акту 1919”

Акт 1949 року обмежив відкладальне вето Палати Лордів одним роком.
Відповідно публічний законопроект, прийнятий Палатою Громад на 2-х
чергових сесіях, при чому між другим читанням в першій сесії і третім
читанням другої сесії пройде не менше одного року, то законопроект
передається на підпис корони без згоди Палати Лордів.

Даний акт також скоротив максимальний термін повноважень Палати громад з
7-и до 5-и років.

Про значення реформи 1949 року можна багато сперечатись. Вчені вважають,
що її наслідком стала якщо не повна втрата законодавчих повноважень
Палатою Лордів, то їх зведення до певної форми контролю.

Потрібно зазначити, що з 1949 лише Акт Про військові злочини (The War
Crimes Act 1991); Акт Про вибори до Європейського парламенту (The
European Parliamentary Elections Act 1999); Акт про сексуальні
домагання(The Sexual Offences (Amendment) Act 2000); та Акт про
полювання (The Hunting Act 2004) були прийняті з подоланням вето за
згаданою процедурою.

Законодавча діяльність.

Законодавчу функцію виконує парламент в його найширшому значенні.
Юридично, монарх, Палата Лордів і Палата Громад беруть участь в
створенні актів парламенту. На сучасному етапі домінуюче становище в
цьому процесі належить Палаті Громад (Слід також брати до уваги значний
вплив уряду, про що йшлося вище). Політичне значення багатоступеневості
законодавчого органу, пояснюється і фактичною відсутністю обмежень його
повноважень. Акти не розрізняються за юридичною силою, і тому прийняті
за звичайною процедурою можуть внести будь які зміни в право. Самі
британці кажуть, що його законодавча компетенція „обмежена лише
прерогативами Творця”. Противники скасування так званих середньовічних
інститутів управління (таких як монарх чи Палата Лордів) наголошують на
тому, що вони забезпечують стабільність в державі через вплив на
діяльність нижньої палати. Очевидно що таке скасування потягнуло б за
собою докорінну реформу центральних органів влади.

Входження монарха до Парламенту пов’язане з законотворчим процесом,
який передбачає, що проект стає законом тільки після того як він був
прийнятий і промульгований монархом.

Голосування проходить в трьох читаннях. При розгляді в першому читанні
клерк оголошує назву білля після чого Палата вирішує питання про
прийняття його до розгляду.

В другому читанні обговорюється основний зміст статей законопроекту.
Існують певні правила проведення цих дебатів. Зазвичай спочатку
висловлюється представник групи, що внесла даний законопроект, пізніше
обговорюються в формі дебатів почергово всі пункти законопроекту. На цій
жиш стадії вноситься поправки. Для обмеження тривалості дебатів в
арсеналі спікера є певні стандартні форми такі як “кенгуру” (спікер
обирає які питання будуть розглядатись), “гільйотина” (обмеження часу на
обговорення питання) та інші.

Спікер вносить законопроект в один з постійних комітетів чи в один з
комітетів всієї Палати для подальшого розгляду. Після процедури
обговорення, представник комітету виступає з доповіддю в якій висвітлює
думку комітету. Депутати можуть додавати поправки та доповнення.

Третє читання передбачає внесення лише редакційних поправок.

Законодавча ініціатива в парламенті належить депутатам. Всі
законопроекти поділяються на публічні і приватні. Законопроект
віднесений до публічних має специфічний предмет регулювання; ініціатором
їх розгляду переважно виступає уряд, або окремі члени однієї з палат. Ці
законопроекти мають громадське значення. В свою чергу приватні
законопроекти відстоюють певні корпоративні чи особисті інтереси,
наприклад органу місцевого управління, статутної корпорації, а можливо,
і конкретної особи чи їх об’єднання, що надає їм місцевого чи іншого
обмеженого значення. Після затвердження, приватний документ стає такою ж
частиною права як і публічний. Тим не менше сфера його дії обмежена
територією, чи іншими рамками, в зв’язку з чим в обох палатах існує
спеціальна процедура для адопції цієї форми правотворчості. Публічний
законопроект може бути внесений в будь який час сесії. Його внесення
полягає в тому, що депутат кладе на стіл клерка документ, в якому
просить підтримати білль. В документі вказано лише назву проекту, імені
депутата що його вніс і депутатів котрі його підтримують.

Делеговане законодавство – це одна з форм законотворчості в Британії. В
процесі історичного розвитку частина законодавчих повноважень парламенту
перейшла до інших органів держави. Зокрема деяких акти Кабінету
Міністрів прирівнюються до парламентських біллів. Вважається, що
парламент не заперечує проти їх прийняття.

Значення парламенту на сучасному етапі.

Окрім законодавчих повноважень, як вже зазначалось вище, парламент має
і виконавчу та судові функції. На сьогодні головними функціями
парламенту є:

прийняття законів обов’язкових на території Сполученого Королівства;

захист населення та охорона прав особи;

оцінка законодавства ЄС перед наданням йому загальнообов’язковості;

виступає найвищою апеляційною інстанцією в кримінальних справах в
Англії, Уельсі та Північній Ірландії і в цивільних справах у цілому
Сполученому Королівстві;

здійснює консоль над діяльністю уряду;

обговорює найважливіші питання в суспільстві.

Попри принцип верховенства законів, які приймаються представниками
народу, сьогодні відбувається процес обмеження „законодавчого
суверенітету” парламенту. Причиною цього є членство в Європейському
Союзі, практика проведення національних референдумів, і збільшення
кількості урядових біллів.

Члени парламенту можуть наполягати на створенні спеціального трибуналу
з розслідувань згідно з Законом про трибунали з розслідувань (збір
доказів) 1921 р. при громадському значенні порушення. Але це виключний і
багато затратний шлях, який використовують дуже рідко. До 1979 р. ця
процедура використовувалась 18 раз; останній випадок стосується
розслідування сутичок між католиками і протестантами в Північній
Ірландії в 1969р.

Компетенцію Палати Лордів можна розділити на законодавчу, контрольну і
судову. Законодавча компетенція є досить обмеженою. Верхня палата
володіє лише правом відкладового вето, про що вже йшлося вище.

Контрольна функція полягає в проведенні днів „Уряду” та утворенні
комітетів ad hoc, які досліджують окремі питання діяльності Уряду.

Про судову компетенцію вже неодноразово згадувалось.

Підсумок.

Будучи створеним ще в середні віки парламент Великобританії пройшов
складний історичний шлях. Існуючи в умовах відсутності чітких
конституційних приписів стосовно своєї компетенції він має юридично
необмежені законодавчі повноваження.

Цікавим є підхід до визначення структури парламенту. Парламентом
вважають як сукупність монарха, Палати лордів і Палати Громад, так і
саму Палату Громад як єдиний вищий державний орган. що формується на
основі народного представництва.

Великобританії не притаманний принцип розподілу влад, що призвело до
розширення компетенції парламенту судовими та виконавчими
повноваженнями. Великий вплив на діяльність парламенту має двопартійна
система. За підсумком виборів одна з партій обов’язково буде мати
більшість в парламенті, а відтак, сформувавши уряд, безперешкодно
впроваджуватиме свою політику.

Використані джерела.

— Ашеллер М. Парламенты. Сравнительное исследование структуры и
деятельности представительных учреждений 55-и стран мира. —
М.:Прогрес.1967.

— Гарнер Д. Великобритания. Центральное и местное управление. — М.:
Прогрес. 1984. -368с.

— Крылов Б.С. Государственный строй Великобритании. — М.: Госюриздат.
1957. -384с.

Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. — М.:Из-дво института
международних отношений.1963.-355с.

Крылова Н. С. ред. Политическая система великобритании. — М.: Юрлит.
1984. -382с.

Сас С. Законодавство про регламент однопалатних та двопалатних
парламентів -// Право України. – 2005. — № 3. -с.135-139

— Харвей Д. и Худ К. Британское государство. — М.:Из-дво ин. лит.
1961.-384с.

— Шаповал В. Державний лад країн світу: довідник. — К.: Укр. центр
правничих студій. 1999. -320с.

— Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К.: Основи, 1993.-143с.

— www.explore.parliament.uk

— www.concourt.am/wwconst/constit/uk/uk——r.htm

— www.parliament.uk

www.parliament.uk

— Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К.: Основи, 1993.-с. 60.

www.parliament.uk

www.pm.gov.uk/outpuk/Page7427.asp

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К.: Основи, 1993.-с.17.

Гарнер Д. Великобритания. Центральное и местное управление. — М.:
Прогрес. 1984. -с.40.

Там само.

Ашеллер М. Парламенты. Сравнительное исследование структуры и
деятельности представительных учреждений 55-и стран мира. —
М.:Прогрес.1967. –с. 38.

www.concourt.am/wwconst/constit/uk/uk——r.htm

PAGE 8

Похожие записи