.

Соціальні пільги як вид соціального забезпечення в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
588 6654
Скачать документ

Реферат

на тему:

Соціальні пільги як вид соціального забезпечення в Україні

Необхідність збереження державних пільг чи заміна їх відповідним
підвищенням заробітної плати та адресною соціальною допомогою є найбільш
дискусійною проблемою сучасної соціальної політики України. Правовим
підґрунтям початку обговорення цього питання стало зупинення Верховною
Радою України на 1999-2001 рр. положень законодавчих актів України у
частині надання пільг, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.
Актуальність наукових досліджень цієї проблеми підтверджується і
розглядом справ Конституційним Судом України щодо пільг, компенсацій і
гарантій та щодо офіційного тлумачення терміна “член сім’ї”, а також
прийнятою Стратегією заміни системи пільг на адресну грошову допомогу
населенню (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня
2002 р.).

 Право на державні пільги мають близько 43 % населення в Україні.
Практично в половині домогосподарств є хоча б одна особа, яка має право
на отримання державної пільги. Загальний обсяг державних пільг потребує
щороку понад 29 млрд. гривень, що дорівнює річним видаткам усіх місцевих
бюджетів України.

 Державна пільга, у традиційному розумінні цього поняття, – це
передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних
категорій громадян від виконання обов’язку або надання додаткових прав.

 Чинне законодавство не дає визначення поняття пільг, попри те, що в
ньому сам термін “пільги” вживається доволі часто (див., наприклад, ст.
20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; ст. 12 Закону України
“Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; ст. 6
Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні” і т.
д.)

Загалом правова база про забезпечення громадян державними пільгами
складається з 25 законів і актів Кабінету Міністрів України, що,
безумовно, ускладнює правозастосовну діяльність, викликає соціальну та
політичну напругу.

 На сьогодні не існує єдиного підходу до розуміння змісту, правової
природи державних пільг в Україні. Разом з тим система їх неоднорідна.
Потрібно розрізняти пільги, що надаються громадянам за життєвих
обставин, які зумовлюють необхідність особливої уваги до людини, тобто є
частиною державної системи соціального забезпечення, та пільги, які
пов’язані зі службовим статусом особи чи видом її трудової діяльності.
Тому всю систему державних пільг поділимо на соціальні та
професійно-побутові пільги.

 Під соціальними необхідно розуміти такі пільги, які пов’язані із
життєзабезпеченням громадян та зумовлені зниженням рівня їх доходів
нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці
пільги можна розглядати як один із видів соціального забезпечення.
Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є настання
соціального ризику за обставин, передбачених законодавством. Аналіз
міжнародної практики та національного законодавства показав, що такими
обставинами є непрацездатність, втрата годувальника, хвороба,
безробіття, часткове безробіття.

 На підставі вищенаведеного спробуємо дати визначення соціальних пільг.
Це – передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних
категорій громадян від виконання обов’язку або надання додаткових прав
при настанні соціального ризику.

 Професійно-побутовими вважаються такі пільги, які пов’язані з
професійною діяльністю їх одержувачів і які надаються державою з метою
матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій
(наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів
внутрішніх справ, медичним працівникам тощо). На відміну від соціальних
пільг, професійно-побутові не є видом соціального забезпечення, а отже,
не належать до предмета нашого дослідження.

 Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної
академії наук право на пільги відповідно до законодавства мають: за
соціальним статусом – 31 % населення; за професійною ознакою – 13,8 %.

 Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони
надаються незалежно від того, отримує особа пенсію, допомоги чи
заробітну плату. Соціальні пільги переважно є грошовими чи
матеріально-речовими за формою.

 Надміру розвинена система соціальних пільг в Україні (у кількісному
еквіваленті) та форм їх виявлення ще не характеризує належний ступінь
соціальної захищеності населення. На сьогодні виникла потреба
докорінного вдосконалення системи надання соціальних пільг. Недоліками
сучасної державної системи соціальних пільг є:

 1. Відсутність системного нормативно-правового акта, який універсально
встановлював би підстави, перелік суб’єктів, види та механізм надання
соціальних пільг.

 2. Недосконалість механізму надання пільг, оскільки реально пільгами
користуються не всі, хто має на них право (наприклад, правом
безоплатного проїзду міським транспортом користуються лише пенсіонери,
які проживають у місті; натомість сільські жителі не користуються такою
пільгою або ж користуються дуже рідко).

 3. Відсутність системи моніторингу доходів сімей, щоб визначати тих,
кому забезпечення є найбільш необхідним.

 4. Відсутність на підприємствах, що надають послуги, на оплату яких
запроваджено пільги, та у місцевих органах виконавчої влади:

 а) єдиної методики обчислення фактичної вартості окремих видів пільг;

 б) єдиної методики обліку наданих пільг;

 в) єдиної статистичної звітності щодо фактичної вартості пільг та стану
їх фінансування.

 Ринкові перетворення в суспільстві зумовили відповідне реформування
державної системи соціального забезпечення в Україні, зокрема системи
соціальних пільг. За результатами опитування, проведеного Радою по
вивченню продуктивних сил Національної академії наук, понад 40 %
населення, яке має право на пільги, вважає доцільною їх заміну на
адресну грошову соціальну допомогу.

 Відповідно до Основних напрямів соціальної політики на період до 2004
р., Стратегії подолання бідності, Основних напрямків бюджетної політики
на 2002 р. розроблено три етапи заміни діючої системи пільг адресною
грошовою допомогою. Перший етап (до 2004 р.) включає: розроблення і
запровадження механізму заміни діючих пільг на адресну грошову допомогу
з оплати житлово-комунальних послуг на базі існуючого механізму надання
житлово-комунальних субсидій; затвердження розрахункових норм споживання
послуг (житлово-комунальних, транспортних, зв’язку, забезпечення
побутовим паливом тощо), у межах яких надаватиметься адресна грошова
допомога населенню; розроблення механізму притягнення до
відповідальності громадян за несплату отриманих послуг. На другому етапі
(2004-2005 рр.) передбачається поширення адресної грошової допомоги на
громадян, які мають пільги на медичне обслуговування, послуги
транспорту, зв’язку. Третій етап передбачає завершення переходу від
системи надання пільг за соціальною ознакою до системи адресної грошової
соціальної допомоги.

 Як ми вже зазначали, законодавча практика в Україні пішла шляхом
врегулювання відносин щодо надання соціальних пільг у ряді
нормативно-правових актів (законів та підзаконних), які визначають
правовий статус певних соціальних категорій. Відсутність єдиного
кодифікованого акта призвела до того, що традиційним критерієм
класифікації соціальних пільг став контингент громадян, який має право
на пільгу. Отож за суб’єктом соціальні пільги можна поділити на пільги:
ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги
перед державою; багатодітним сім’ям; особам, які належать до
постраждалих від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; репресованим
та реабілітованим особам і т. д.

 За змістом усі соціальні пільги можна поділити на:

 1) житлово-комунальні (звільнення або зменшення плати за житло,
комунальні послуги; першочергове або позачергове забезпечення житлом
осіб, які потребують поліпшення житлових умов; надання бюджетних
кредитів та позик на індивідуальне житлове будівництво; безкоштовний
ремонт жилих будинків (квартир), що перебувають у їх власності, або
компенсація витрат на його проведення при виконанні власними силами
відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту,
реконструкції; безоплатна приватизація житла незалежно від розміру
загальної площі);

 2) медико-реабілітаційні (безоплатне або пільгове придбання ліків;
безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування та виплата
компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне
лікування);

 3) транспортні (право безкоштовного проїзду всіма видами пасажирського
міського (комунального) та приміського транспорту);

 4) соціально-побутові (право на безоплатне або пільгове встановлення
телефонів; безоплатне або пільгове користування телефоном);

 5) пенсійні (надбавки до трудової чи соціальної пенсії; зменшена вимога
щодо необхідного трудового чи страхового стажу особи);

 6) соціально-трудові (право на позаконкурсне зарахування до вищих
навчальних закладів при одержанні позитивних оцінок; право позачергового
працевлаштування за спеціальністю; переважне право на залишення на
роботі при скороченні чисельності або штату та на працевлаштування у
випадку ліквідації підприємства; підвищений розмір допомоги в разі
тимчасової непрацездатності; використання щорічної відпустки у зручний
для них час і т.п.).

 Доречно зауважити, що обсяг відповідних пільг за одним і тим же змістом
не є однаковим для всіх соціальних груп, які мають право на пільги.

 У національному законодавстві також передбачено велику кількість
соціальних пільг, які є нематеріальними послугами, породженими дефіцитом
у минулому, та за умов ринкових змін в Україні стали просто
деклараціями, які не мають змістового навантаження. До таких пільг,
наприклад, можна віднести: першочерговий відпуск місцевих будівельних
матеріалів на будівництва чи капітальний ремонт; першочергове право на
вступ до житлово-будівельних кооперативів; позачергове обов’язкове
забезпечення місцями у дошкільних закладах освіти незалежно від відомчої
підпорядкованості; першочергове обслуговування в аптеках; користування
при виході на пенсію та зміні роботи поліклініками, до яких вони були
прикріплені піл час роботи, і т.п. Як видається, саме в цій частині
національне законодавство потребує удосконалення. Такі пільги лише
загромаджують законодавство та не мають жодного практичного значення.

 За ступенем персоніфікації соціальні пільги можна класифікувати на
одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення
санаторно-курортного лікуванням тощо) та сімейні (пільга на оплату
житлово-комунальних послуг тощо); за періодичністю їх виплати – на
одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата
житла).

Джерело:

Світлана Синчук. Соціальні пільги як вид соціального забезпечення в
Україні. LawSchool.lviv.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020